скачать книгу бесплатно
І-раз на вигранi грошi купив пiстолет i за кiлька днiв пiсля перемоги Барсика в бою поiхав у село пiд Киевом. Перечекав, доки навкруги ляже нiч, i пiдiйшов до будинку мiлiцiонера. Вилiз на цегляний паркан. Барсик вiдразу ж почув шарудiння незнайомця, кинувся в сторону шуму, почав шалено гавкати на І-раз й стрибати на огорожу, але нiяк не мiг його дiстати.
І-раз дiстав iз кишенi жменю смаженого соняшникового насiння i висипав Барсику на морду. Пес просто оскаженiв, вiдчувши запах смаженого.
В будинку ввiмкнули свiтло, тому І-раз не мав витрачати бiльше й митi. Вiн дiстав iз барсетки пiстолет, зняв його з запобiжника, прицiлився й кiлька разiв точно i впевнено вистрiлив у пса. Барсик пiсля першого ж пострiлу заскавучав i завалився на бiк.
За кiлька секунд вiн уже навiть не хекав.
І-раз стрiляв з единою думкою в головi, стиснувши в другiй кишенi жменю грунту з викопаного тунелю, яку вже кiлька днiв нiяк не мiг звiдти вийняти, щось йому заважало позбутися цiеi вимученоi землi. І ця думка була – «чьо».
Три Івани. Один мозок на всiх.
Любов – це тобi не кохання
Бог узяв одну зi смужок в Адiдама на спортивках i створив жiнку.
Книга Биття
Нiколи нiкому не дозволяй закохуватися в себе. Хай бiкса втюриться в твою протитанкову кепку, у твоi стiйкi до сiчневих морозiв спортивки, у твою розпальцiвку, зрозумiлу й глухонiмим, у твое супрематичне кривляння, коли ти спльовуеш. Але нiколи – в себе. В себе можна лише iсти i дихати.
МакДоналдз як тамбур
Осiннiй ранок стояв жовтий i шелестливий. Вiтерець шугав над землею вiльно, як на другий день створення свiту. Все було вкрито калюжами пiсля дощу, навiть ховрашки та ягнята.
Люди ходили в шарфах та арафатках, щоб не заразитися вiд невiдомого пiшохода коханням повiтряно-крапельним шляхом.
І-раз вийшов на зупинку бiля школи, на мiсце, де вони зазвичай збиралися тусою в трудовi буднi та трудовi вихiднi. Зрештою, для Іванiв та iхнiх корешiв рiзниця мiж вiдпочинком i активнiстю давно стерлася: коли нiде не працюеш – ти постiйно чимось зайнятий.
Вiн сiв, як завжди, на спинку лавки, поставив ноги на дерев’яне сидiння. Поза, в якiй сидiв Іван, важлива – вона буде останнiм незначним чинником, через який гопник буде вагатися – бути зi своею коханою чи не бути. Але про це – згодом.
Дiстав iз правоi кишенi телефон i почав клацати, з лiвоi кишенi дiстав насiння i теж почав клацати. Гопiвство починаеться з клацання, тож якщо ти сидиш перед екраном телевiзора й клацаеш пультом – твiй майбутнiй внутрiшнiй гопник уже поруч, вiн уже облизуе тобi вухо.
Поруч з Іваном йшла, зупинилася i стала церква. Тепер вона окопалася бiля нього, через дорогу, i пiдморгуе золотавими банями, як волога жiнка, мовляв, увiйди в мене, буде тобi й примирення, й проща, i катарсис.
Але І-раз на такi заманухи не реагуе, бо в його розумiннi – саме церква i е найбiльшим гопником. Саме вона найбiльше нагрiвае людей на грошi, причому робить це приховано, пiдло. Натомiсть люди отримують оманливе вiдчуття спокою i примирення, яке насправдi можна вiдчути i в тамбурi поiзда, i в МакДоналдзi. Бо вiдчуття спокою – це лише фрiлансова дiяльнiсть мозку, а не вплив хрестiв чи iкон. Кароче, МакДоналдз – не галiмiше за церкву, рiшив І-раз. А церква – не прикольнiша за тамбур.
І-раз, наприклад, теж надае вiдчуття спокою тим школярам, яких вiн кришуе. Йому що, вважати себе релiгiйною установою?
церквочка з виходом
З церкви саме виходили люди, закiнчилася служба. У церквi всьо – не в дружбу, а в службу, знову припав на умняк Іван.
Натовп, на двi третини вдягнений у хустки, вийшов з-пiд будiвлi з золотавими банями i неспiшно перейшов пiшохiдний перехiд. Люди сумирно проникали у провулки i зникали, нiби пальцi релiгiйного фанатика у своiй бородi.
Прямо перед І-раз, бiля зупинки, одна iз захустованих жiнок почала перекладати щойно купленi в церквi свiчки собi в сумочку. Вона нахилилася i не помiтила перед собою одну з тих калюж, яку скинув з неба iхнiй Бог. Дiвчина зашпорталася в сумочцi, спiткнулася, ойкнула i ледь-ледь утрималася на ногах, але з сумки повипадала безлiч дрiбничок. Цю жiнку треба було бачити – вся в темному, в тендiтних пальчатах, з чорним хвилястим волоссям пiд хусткою, сконцентрована на своiх думках, з чiткою траекторiею ходи – i раптом у певну секунду розсипаеться, нiби кошик з чорницями.
І-раз у момент ii падiння рефлективно пiдiрвався з мiсця i – кабанчиком до неi. Але це не був порив джентльмена, який рине врятувати ледi, що потрапила в незграбну ситуацiю. Навпаки, у ньому спрацював внутрiшнiй гопник Павлова – все, що не так лежить, треба брати. В сенсi, брати не дiвчину, а предмети, що випали з сумочки.
Вiн пiдiйшов до неi i нахилився, типу допомогти iй збирати речi, а насправдi, щоб намутити собi якийсь проiзний там, бiжутерiю. На крайняк, пару свiчок, думав Іван, буду салабонам уставляти.
Серед усiеi дрiбноти І-раз зауважив ii паспорт, який теж випав. Паспорт розгорнувся, i вiтерець розтрiпував його сторiнки. Іван випас вкладену маленьку фотографiю мужчини – в чорнiй рамочцi з чорною навскiсною смужкою в правому нижньому кутку. Пiд фотографiею було вказане прiзвище – Костенюк.
Скопитився, подумав І-раз. Сам дебiл, подумав Костенюк у вiдповiдь.
Також І-раз помiтив мобiлу. Вiн рiзко й непомiтно пiдняв ii, поки дiвчина роздивлялася навкруги в пошуках предметiв. За мить телефон опинився у нього в кишенi, дiвчина нiчого не зауважила. Навпаки, вона дякувала за те, що вiн iй допомагав. Але в ii голосi вiдчувалося щось сумовите.
І-раз вкурив, звiдки цей сум. У нього в головi збiглися кiлька обставин: вона була вся в чорному, з чорною хусткою на головi, плюс фото з навскiсною смужкою, плюс поминальнi свiчки, плюс церква. У неi помер батько – чоловiк з прiзвищем Костенюк.
Проте Іван – гопник у розквiтi сил. Будь-яка нажива йому важливiша, нiж емоцii людей. Будь-який вiджатий нiштячок наближае його до агрегатного стану Будди. Будь-яка вдало провернута мутка бадьорить, як маска з огiркiв бадьорить обличчя красунi.
Пiсля цього причинно-наслiдкового шурхоту звивин про смерть Костенюка, про жалобу дiвчини, про те, що вона у цi тяжкi днi, до всього поганого, ще й впала в калюжу i тепер сидить i збирае все свое пустопорожне барахло…
Вiн вчинив згiдно зi своiм умовним хулiганським кодексом честi.
Іван навiть не подумав вiддати мобiльник.
Адже крадiжка телефона пройшла м’яко – нiкому не завдано емоцiйних негараздiв. Навпаки – Іван допомiг iй, вони зiбрали документи, вiзитiвки, паспорт, жуйки, прокладки, туш, помаду, ключi, таблетки, люстерко, горiх, що там ще бувае в жiночих сумочках?
Навiть газовий балончик, який вiдкотився найдалi, Іван з особливою уважнiстю витер серветкою i вiддав дiвчинi.
У цю мить І-раз уперше поглянув на ii обличчя!
Чому вiн цього не зробив ранiше?
Де вiн був у цi останнi хвилини?
Чьо ти тупиш, кент?
Вона була чарiвною. Їi витонченi риси пашiли рум’яно, нiби на щоках квiтнули маковi поля, а поруч валялися розкумаренi й вбитi торчки.
В очах було щось тривожне, заворожливе i загадкове. Який ботан здатний розшифрувати цю головоломку, на якiй Чукотцi мешкае шаман, що розгадае цю мiстику?
Брови були подiбнi на двох тужливих птахiв, що умиротворено кружляють над пустирами за спальними районами мiста.
Пухкi губи, як найгрiзнiшi кримiнальнi авторитети, – вимагали, шантажували i погрожували.
Ця далеко не церковна сексапiльнiсть збивала з нiг, збивала з корташiв.
У Йвана на кiлька секунд зупинилися серце, дихання i весь обмiн речовин в органiзмi.
Вiн ледь не впав у калюжу сам. Але навiть пошкодував, що стримався вiд повного розслаблення. Бо захотiв, щоб вона пiдняла його, нiби одну зi своiх дрiбничок, поклала в сумочку i носила при собi, грiла би своiм стегном, об яке буде тертися сумочка.
Гострi кiнчики Іванових туфлiв настовбурчилися.
коха-коха на боро-боро
Гопники – рiч небезпечна. Небезпечна насамперед для самих гопникiв. Холоднi нiчнi пiд’iзди з протягами iз розбитих вiкон, щоденнi шифри вiд ментостану, що нагадуе подолання перешкод на лижному слаломi, розбiрки з гопниками та iншими пiтекантропами з сусiднiх джунглiв, легке очкування вiд перешуганих лохiв, якi, нiби затравленi в глухий кут коти, iнодi кидаються з пазурами тобi на чайник. У цьому складному, нервовому способi життя немае мiсця нiжностi та любовi.
Проте саме ця зустрiч щось розворушила всерединi І-раз. Те, що йому самому було маловiдоме, як слово «цугцванг». Його нiби легко кидонуло струмом – це коли починае трусити, але не встигаеш викупити, вiд чого саме.
Ситуацiя виглядала дивно. Їi телефон був уже в Івана. Вiн не хотiв, щоб дiвчина мала його за бандита, тому на мить вiдвернувся, нiби й далi шукав випалi предмети, а насправдi непомiтно дiстав ii телефон зi своеi кишенi, повернувся до неi – i вiддав.
Уявiть, який у гопника мае бути внутрiшнiй порив, щоб вiддати вiджатий телефон! Як мае змiнитися пульс хулiгана, щоб вiн переступив через своi глибиннi переконання!
– Дякую! – усмiхнулася дiвчина i з релiгiйною вiдданiстю поглянула йому в очi.
Його переповнювали емоцii, вiн не мiг сказати нi слова, натомiсть його губи ворушилися, нiби вiн грався шматком леза в ротi, трусилися, нiби в пошуках якоiсь чоткоi фрази, чогось чисто конкретного, чогось, що могло показати його з понтовоi сторони, чогось суттевого, що може зацiкавити ii, розмова продовжиться, вони добазаряться за наступну зустрiч, на крадене бабло вiн поведе ii в ресторан, причому лавандос вiн пiдрiже спецом для романтичноi зустрiчi. Все мае бути, як у нормальних пацанiв. Потiм вона на зйомнiй хатi знiме шоколадний бюстгальтер i вафельнi трусики i…
Вона вийшла з церкви, сидiла перед ним на корташах, в чорних рукавичках, в хустинi. У поняттi Івана ii вигляд – це унiкальне поеднання вулицi та релiгii. Вiн викупив, що саме так мае виглядати Богородиця гопникiв.
що вбивае гопника – любов чи смерть?
Вони ще кiлька хвилин мовчки метушилися посеред асфальту, як двi слiпi мурахи у вiдрi пiсля дощу.
Вона – пригнiчена пiсля втрати близькоi людини, вiн – з вiдстрiленою головою через дику симпатiю до неi.
Збирали речi.
І розбiглися…
І-раз навiть не встиг докумекати до того, щоби взяти у неi телефон. В сенсi, номер телефону. У гопникiв нема такоi джентльменськоi манери – брати номер телефону. Є манера брати сам телефон. Або просто брати.
А ще Іван прикинув, що чиясь смерть, а саме смерть Костенюка, батька цiеi красунi, не пiдбила його вiддати iй телефон. А свое почуття до неi – таки да.
Гопник всерединi І-раз помер не вiд чужоi смертi, а вiд своеi любовi.
вiк живи, вiк шукай
І-раз повернувся на свое, облюбоване довгими роками попiвства, мiсце, сiв на спинку лавочки i вже збирався стати вiчним псом Хатiко, вони з пацанами якось втикали фiльм про цього собаку, задушевно.
Іван весь залишок дня був величним i самотнiм у своiх фантазiях про дiвчину. Почувався, як единий глядач на багатотисячному футбольному стадiонi в час, коли нема матчу – сидиш, милуешся зеленим спокоем територii для баталiй, i вiдчуваеш, i згадуеш, i уявляеш, як потужно, як вiддано й вiдчайдушно борються спортсмени за м’яч пiд час матчу. Тiльки замiсть футбольного поля було мiсто, замiсть футболiстiв – Іван i та дiвчина, замiсть матчу – iхня любов.
Просидiв так до вечора, в чайнику кипiли думи, вiн прикидав, як пiдганяе тiй дiвчинi краденi рожевi телефони, накоцанi в теплицi прикольнi макотюльпани, як по-багатому тусить з нею в ресторанi на збиту з дiтвори батькiвську капусту, кришуе ii вiд гопникiв з iнших районiв, займаеться з нею сексом у найфуфиристiшому лiфтi свого району! Так, як умiють кохатися лише гопники – на корташах.
Єдине, через що його пробивало на тугу – не знав, як ii у цьому мiстi вицепити, де вона живе, чим промишляе?
Так вiн просидiв до глупоi темряви, поки не увiмкнулися вуличнi лiхтарi. І сталося щось дуже мотивуюче, дуже надихальне. Коли загорiлись вогнi, з тiеi калюжi, бiля якоi розсипалися речi дiвчини, йому в око вiдразу блиснув золотистий обруч. Іван скочив до обруча, дiстав його, роздивився i зрозумiв, що пора дiяти.
знаходження причетного
– Зараз прошаримося, шо у нас тут мутиться в мiському морзi, якi приколи, всi дiла, – потираючи руки, сказав хакер в темних окулярах i зi шрамом пiд щокою.
Нi, вiн зараз не знаходився в морзi i не збирався всю нiч розглядати мерцiв, потираючи свiй шрам пiд нижньою губою, що був схожий на ще одну шизоiдальну, таку ж, як i його справжня, усмiшку. Вiн сидiв перед монiтором у кiмнатi, яку освiтлював лише цей монiтор, i на офiцiйному сайтi мiського моргу переглядав статистику. Дивився список останнiх, так би мовити, надходжень:
Мужчина, 29 рокiв, смерть вiд перерiзання пуповини. Джугашвiлi Т. Т.
Не пiдходить за прiзвищем.
Жiнка, 44 роки, смерть вiд задушення, волосся засмоктав пилотяг. Ахеджакова Л. Є.
Не пiдходить за статтю.
Чоловiк, смерть вiд довготривалого свiдомого очiкування смертi. Усама бен Л.
Не пiдходить за фотографiею.
Хлопчик, 12 рокiв, смерть вiд спроби стати прозорим, як пластикова пляшка.
Не пiдходить за вiком.
Неопiзнаний труп, картавить, накульгуе. Знайдений на вул. Берii Л. П.
Не пiдходить.
Ще один труп – колишнiй охоронець цього ж моргу.
В чому прикол того, шо охоронцi в морзi беруть i цiлими днями пасуть за трупами, думав хакер, гортаючи список. Цiкаво, для чого за ними пасти? Щоб не звалили? Як охоронець зможе вплинути на жмурикiв, якшо вони стартануть розбiгатися в рiзнi сторони, пролазити у вiкна, робити пiдкоп, рiзати собi венознi труби?
Може, охорона iм каву в морозильнi камери приносить?
Ось! Костенюк С. М.! Мужчина, 47 рокiв, смерть вiд серцевого збройного нападу.
Вiн!
Гопники І-раз, І-два та І-три сидiли поруч з хакером, пили пиво й уважно, з обличчями обезумiлих медуз, вдивлялися в екран. Звiсно, вони чули, що таке Вконтактi, але завжди зупинялися на моментi заведення акаунту, бо мiзки не вдупляли, як це можна зробити. Вони стрiмалися натиснути на будь-яку кнопку клавiатури, парились, що iх вiдразу вирахуе СБУ.
Коли вони почули, що потрiбний iм Костенюк досi в морзi, вони вдоволено поплескали хакера по плечу i навiть дали йому пляшку пива. Настiльки сильна любов І-раз до тiеi незнайомки, що хочеться дiлитися цiнностями з iншими людьми.
смерть – це око i яйце
Дехто, прочитавши подальшу iсторiю, може подумати, що цi розповiдi про гопникiв малоймовiрнi й нiколи не сталися б у дiйсностi. Але в данiй ситуацii збiглося кiлька чинникiв, вiд напряму яких залежить реалiзацiя подальших логiчних дiй Іванiв.
Є вихiдна iнформацiя, яка дозволяе хоч якось зв’язатися з коханою дiвчиною.
Є кохання, яке забороняе будь-якi прояви грубощiв.
Є мiзки гопникiв, яких немае. Не гопникiв нема, а мiзкiв.
І у цiй ситуацii вони знаходять, на iхню думку, единий можливий варiант розвитку подiй.
цього разу хлопцi замовили спецiалiсту з убивств смерть І-раз
Пацани домовилися про зустрiч зi спецiалiстом з убивств. Збитий чоловiк, голова вiдразу переходила в тулуб, так, нiби вiн примудрився сховати в пiсок тiльки шию. Схожий на одного з тих мультяшних колобкiв, якi ведуть слiдство.
Цей колобок мав своерiдну спецiалiзацiю. Вiн був не простим кiлером. Вiн дiяв без снайперських гвинтiвок, без пiстолетiв з глушниками, не грубо. Йому замовляли отруту. Інодi замовник хотiв, щоб слiдiв убивства пiсля експертизи не залишалося. Інодi, щоб слiди отруення були очевиднi. Інодi це був один i той же замовник. Інодi один замовник замовляв iншого. Але в будь-якому випадку цей спецiалiст доводив свою справу до кiнця.
Вiн i три гопники зiбралися вдома у Іванiв, у затемненiй кiмнатi, вiкна завiсили ковдрами. Пацани крапаль очкували i тому мовчали ще бiльше, нiж зазвичай, нiби гарячою праскою пройшлися собi по губах. І-раз парився найбiльше, не знав, куди подiти свою розпальцiвку, куди подiти своi смужки на спортивках.
Натомiсть спецiалiст з отруйних убивств ворушився активно, гигикав на кожному кроцi. Вiн принiс iз собою досить типове обладнання для невiдкладноi допомоги – шприци, колби, ампули, пiгулки, невеличку електричну плиту для розiгрiвання, трубки, мазi, бинти, спирт тощо.
