скачать книгу бесплатно
– Ну як, моя люба, – запитала мiсiс Торп, якiй кортiло почути прихильний вiдгук про свого сина, – сподiваюсь, ви були задоволенi вашим партнером?
– Дуже задоволена, мем.
– Рада це чути. У Джона чудовий характер, чи не так?
– А мiстера Тiлнi ви бачили, моя люба? – спитала мiсiс Аллен.
– Нi. А де вiн?
– Щойно вiдiйшов вiд нас. Сказав, що йому так набридло тинятися по залi, що вiн вирiшив потанцювати. Гадаю, вiн би вас запросив, якби ви зустрiлися.
– Де ж вiн може бути? – спитала Кетрiн, оглядаючись на всi боки.
Та iй не довелось довго шукати мiстера Тiлнi. Невдовзi вона побачила, що вiн веде якусь молоду ледi танцювати.
– О, вiн таки знайшов собi даму. Шкода, що вiн не запросив вас! – сказала мiсiс Аллен. Пiсля нетривалоi мовчанки вона додала: – Вiн дуже милий!
– Ви маете рацiю, мiсiс Аллен, – вiдповiла мiсiс Торп, задоволено усмiхнувшись. – Я не можу з цим не погодитися, хоч i доводжуся йому матiр’ю. Вiн найприемнiший кавалер у всьому свiтi!
Цi слова, сказанi невлад, багато в кого могли б викликати подив, однак вони не спантеличили мiсiс Аллен, яка, трошки подумавши, шепнула Кетрiн:
– Вона, мабуть, вважае, що я говорила про ii сина.
Кетрiн була розчарована й засмучена. Те, про що вона так мрiяла, випурхнуло в неi прямо з рук. Перебуваючи в такому настроi, вона була аж нiяк не схильна до люб’язноi вiдповiдi на звертання Джона Торпа, який невдовзi пiдiйшов до неi:
– Ну що, мiс Морланд, чи не потанцювати нам з вами ще раз?
– О нi, дякую вам. Два нашi танцi вже закiнчилися. Окрiм того, я втомилася i бiльше не хочу танцювати.
– Не хочете? Тодi давайте погуляемо, поглузуемо з публiки. Ходiмо зi мною, я покажу вам чотирьох найбiльших дивакiв у залi – моiх молодших сестер i iхнiх кавалерiв. Я пiвгодини iх пiд’юджував.
Вибачившись, Кетрiн знову вiдповiла вiдмовою, i зрештою вiн сам пiшов пiд’юджувати своiх сестер. Кетрiн було дуже сумно. Мiстер Тiлнi, якому треба було виявляти увагу до своеi дами, не мiг пiд час чаювання приеднатися до iхньоi компанii. Мiс Тiлнi, хоч i залишалася з ними, сидiла далеко вiд неi. А Джеймс з Ізабеллою були захопленi розмовою, отож подруга не мала часу розважати Кетрiн, хiба що гукнула до неi: «Кетрiн, люба моя».
Роздiл ІХ
Прикрощi не полишали Кетрiн цього вечора. Усi, хто оточував дiвчину, спротивiли iй, i вiд цього сильного почуття вона невдовзi втомилася i iй захотiлося якнайшвидше опинитися вдома. Це бажання пiсля повернення на Палтнi-стрiт переросло у вовчий апетит, який, пiсля того як вона його вгамувала, поступився мiсцем непереборнiй сонливостi. Такою була найвища точка ii негараздiв. Пiсля цього вона швидко поринула в глибокий сон, який тривав дев’ять годин i який так змiцнив ii душевнi сили, що вона прокинулася в чудовому настроi i сповнена нових планiв i надiй. Понад усе iй хотiлося продовжити знайомство з мiс Тiлнi, i передусiм вона вирiшила пошукати ii в Галереi-бюветi в серединi дня. Галерею-бювет вiдвiдуе кожен, хто тiльки-но прибув до Бата. До того ж це примiщення вже зарекомендувало себе в очах Кетрiн таким зручним мiсцем для розкриття чеснот жiночоi душi й для змiцнення жiночоi дружби i так вiдповiдало настрою вести задушевнi бесiди, виникненню безмежноi довiри, що Кетрiн мала всi пiдстави сподiватися, що в його стiнах у неi з’явиться ще одна подруга. Таким чином, вона спланувала своi дii i пiсля снiданку спокiйно взялася за книжку, вирiшивши, поки не проб’е першу годину дня, не вiдриватися вiд читання й не дослухатись, як звичайно, до зауважень i вигукiв мiсiс Аллен, яка, не маючи нi iнтересу до чогось, нi схильностi про щось думати, хоч i не була занадто балакучою, але й мовчати не вмiла, отож, коли в неi пiд час шиття ламалася голка чи рвалася нитка, коли вона чула, що по вулицi iде карета, або помiчала пляму на своiй сукнi, – не могла про це не заговорити, незалежно вiд того, чи був хтось схильним iй вiдповiсти. Приблизно о пiв на першу надто голосний шум на вулицi змусив мiсiс Аллен поквапитися до вiкна, i не встигла вона повiдомити Кетрiн, що бiля дверей зупинилися два вiдкритi екiпажi – перший порожнiй, з одним лише слугою, а другий з мiстером Морландом i мiс Торп, – як сходами збiг Джон Торп i голосно вигукнув:
– А ось i я! Либонь, заждалися, мiс Морланд? Ми не могли приiхати ранiше. Старий шкарбан каретник цiлу вiчнiсть добирав якусь затичку. А коли ми виiхали, вона все одно зламалась. Як вам ведеться, мiсiс Аллен? Пречудовий бал був учора, ви згоднi? Не барiться, мiс Морланд, iншим уже несила чекати. Так i пориваються в дорогу.
– Що ви маете на увазi? – спитала Кетрiн. – Куди ви всi зiбралися?
– Зiбралися!? Хiба ви забули про нашу угоду? Хiба ми не домовилися прогулятися вранцi? Що у вас у головi? Поiхали на Клавертон-Даун!
– Так, пригадую, щось про це йшлося, – вiдповiла Кетрiн, благально поглянувши на мiсiс Аллен. – Але я й справдi вас не чекала!
– Не чекали? Гарно, нiвроку! Але що б ви робили, коли б я не приiхав?
Нiме благання Кетрiн про допомогу, однак, не знайшло найменшого вiдгуку з боку мiсiс Аллен, бо вона, не вмiючи нiчого висловити поглядом, навiть не пiдозрювала, що це може зробити хтось iнший. І оскiльки Кетрiн, аби не вiдмовлятися вiд прогулянки, змогла зустрiтися з мiс Тiлнi трохи пiзнiше, а катання з мiстером Торпом, за умови, що Ізабелла iхала з Джеймсом, не було гiдним осуду, iй нiчого не залишалося, як спитати:
– Ви не проти, мiсiс Аллен, якщо я поiду? Годинку-двi ви побудете без мене?
– Робiть так, як вам хочеться, моя люба, – спокiйно сказала мiсiс Аллен.
Кетрiн послухала цiеi поради й пiшла одягатись. Вона повернулася дуже швидко. Тi, хто залишився, ледве встигли обмiнятися короткими схвальними зауваженнями на ii адресу, пiсля того як Торп домiгся вiд мiсiс Аллен визнання достойностей свого кабрiолета, а потiм, попрощавшись з цiею дамою, Джон i Кетрiн поквапилися на вулицю.
– Люба моя, – вигукнула Ізабелла, до якоi Кетрiн з обов’язку дружби мала пiдбiгти, перш нiж сiсти до екiпажа, – ви збирались принаймнi три години! Я вже боялася, чи ви не захворiли. Який чудовий учора був бал! Менi треба розказати вам тисячу речей. Сiдайте, хутко сiдайте. Менi так хочеться покататись.
Кетрiн послухалась i пiшла до iншого екiпажа, але не настiльки швидко, щоб не почути, як ii подруга голосно сказала Джеймсу:
– Яка ж вона мила! Я ii просто обожнюю.
– Ви тiльки не лякайтесь, мiс Морланд, – сказав Торп, пiдсаджуючи ii в кабрiолет, – якщо кiнь, перш нiж рушити з мiсця, трошки покаже свiй норов. Вiн може раз чи два рвонути, потiм хвилину постоiть, а вже потiм вiдчувае хазяйську руку. Вiн у мене веселий, грайливий, але не злий.
Ця характеристика не здалася Кетрiн дуже обнадiйливою, але вiдступати було пiзно: вона була надто юною, щоб зiзнатися, що боiться, тому, йдучи назустрiч долi й сподiваючись на вiдданiсть тварини своему хазяiновi, вона сумирно сiла до екiпажа, дивлячись, як Торп сiдае поряд з нею. Коли все було готово, слузi, який стояв бiля голови коня, було гучно наказано: «Вiдпускай!», пiсля чого вони так спокiйно, як тiльки можна собi уявити, без ривка чи стрибка або чогось подiбного, рушили в дорогу. Кетрiн, радiючи з цiеi щасливоi обставини i вдячна за неi долi, зi здивуванням висловила свое задоволення, i ii супутник одразу ж розтлумачив iй, що все пояснюеться його особливим умiнням тримати вiжки i незвичайною спритнiстю й чуттям, з якими вiн користуеться батогом. Хоча Кетрiн не могла зрозумiти, навiщо при такому бездоганному вмiннi керувати конем йому треба було лякати ii норовистiстю тварини, вона, проте, щиро привiтала себе з тим, що перебувае пiд охороною такого вмiлого вiзника. І, помiтивши, що тварина продовжуе рухатися так само спокiйно, зовсiм не намагаючись виявити неприемну жвавiсть, i (беручи до уваги те, що вона пробiгае не менше десяти миль на годину), не бiжить з небезпечною швидкiстю, Кетрiн вiд душi насолоджувалась прогулянкою та бадьорою свiжiстю чудового лютневого дня, почуваючись в цiлковитiй безпецi. Вони трохи поговорили, а потiм на кiлька хвилин запала мовчанка. Раптом Торп ii порушив, спитавши:
– Старий Аллен, мабуть, неймовiрно багатий?
Кетрiн його не зрозумiла, i вiн повторив запитання, додавши пояснення:
– Старий Аллен, у якого ви живете.
– О, так ви маете на увазi мiстера Аллена? Авжеж, гадаю, вiн дуже багатий.
– І в нього взагалi немае дiтей?
– Так, взагалi немае.
– Для решти спадкоемцiв це пречудово. Вiн ваш хрещений, здаеться?
– Мiй хрещений? Зовсiм нi.
– Адже ви живете з ними.
– Так, звичайно.
– Ось про це я i кажу. На мою думку, вiн чудовий старий, i, певно, свого часу непогано пожив – iнакше чому в нього подагра? Мабуть, вiн i зараз щодня випивае по пляшечцi?
– По пляшечцi? О нi. Як ви могли таке подумати? Вiн людина дуже стримана. Вам здалося, що вчора вiн був напiдпитку?
– Боже праведний! У вас, жiнок, кожен чоловiк завжди напiдпитку. Невже ви вважаете, що людину можна звалити з нiг якоюсь пляшчиною? Я впевнений у одному: якби кожен випивав щодня по пляшцi, у свiтi не було б i половини теперiшнiх безладiв. Тодi б усi зажили, як слiд.
– Щось менi не вiриться.
– О Господи, та це б врятувало тисячi людей! У королiвствi не випивають i сотоi частки того, що слiд випивати. З нашим туманним клiматом iнакше не можна.
– Однак я чула, що в Оксфордi п’ють надто багато вина.
– В Оксфордi? В Оксфордi тепер узагалi не п’ють, можу вас запевнити. Там нiхто не п’е. Навряд чи ви зустрiнете там людину, яка може випити бiльше, нiж чотири кухлi. Ось, наприклад, коли я востанне запросив до себе друзiв, усi дивувалися, що в нас вийшло по п’ять кухлiв на брата. Дивилися на це, нiбито на якусь чудасiю. У моему домi й справдi е що випити. В Оксфордi це мало де знайдеш, ось чому вони всi так здивувались. Отож робiть висновок, випивають там чи нi.
– Так, я його зробила, – обурено вiдповiла Кетрiн. – І зрозумiла, що випиваете ви значно бiльше вина, нiж я думала. Проте я впевнена, що Джеймс не п’е так багато.
Слова Кетрiн були зустрiнутi запальною промовою, у якiй неможливо було нiчого розiбрати, окрiм майже клятвених запевнень, якими вона була щедро присмачена, i молода особа, коли ця промова закiнчилася, ще дужче змiцнилася думкою про надмiрнiсть оксфордськоi пиятики i щасливою впевненiстю в порiвняно тверезому способi життя ii брата.
Пiсля цього думки Торпа знову зосередилися на позитивних якостях його екiпажа, i вiн заохоував Кетрiн висловлювати захоплення жвавiстю й легкiстю, з якою бiг його кiнь, а також плавним рухом кабрiолета, який е наслiдком розмiреноi ходи тварини й високоi якостi ресор. Вона погоджувалася з ним у всiх проявах його захоплення, як тiльки могла. Нi послабити iх, нi пiдсилити було неможливо: його обiзнанiсть i ii непоiнформованiсть у таких справах, його впевненiсть i ii невпевненiсть у собi цiлком це виключали. Вона не могла висловити жодноi власноi думки, але, хоч би що вiн казав, вона з усiм радо погоджувалася, i зрештою вони без жодних зусиль дiйшли обопiльного висновку, що його екiпаж в усiх вiдношеннях е найкращим серед подiбних екiпажiв у Англii, його кабрiолет – найкращоi будови, його кiнь – найкращий за швидкiстю й легкiстю бiгу, а вiн сам – найкращий вiзник.
– Ви й справдi думаете, мiстере Торп, – сказала Кетрiн, наважившись нарештi визнати подумки цю тему цiлком вичерпаною i якось ii змiнити, – що кабрiолет Джеймса може зламатися?
– Зламатися? О Господи! Ви хоч колись у життi бачили таку хистку штуковину? У ньому немае жодноi надiйноi деталi. Колеса зовсiм спрацювалися принаймнi десять рокiв тому. Що ж до всього iншого, то цей кабрiолет, клянуся, розпадеться на шматки, варто до нього лише доторкнутися. Це найветхiша рiч з усiх, якi я будь-коли бачив! Слава Богу, у нас зовсiм iнша справа! У iхнiй таратайцi я б не ризикнув i двох миль проiхати, навiть за п’ятдесят тисяч фунтiв.
– Боже мiй! – вигукнула Кетрiн, неабияк перелякавшись. – Тодi повернiмося назад, я вас благаю. Якщо ми поiдемо далi, з ними обов’язково трапиться якесь лихо. Повернiмося, мiстере Торп! Зупинiться й поговорiть з моiм братом, i пояснiть йому, як вони ризикують.
– Ризикують? О Господи! Нiчого з ними не станеться. Коли вiн пiд ними розпадеться, вони собi на втiху випадуть прямо в болото – бачите, яка тут скрiзь грязюка? Кожен екiпаж надiйний, якщо тiльки вмiти ним керувати. У хороших руках така рiч протримаеться ще рокiв зо двадцять, доки не спрацюеться до кiнця. Господь з вами! Я б на ньому поiхав за п’ять фунтiв до Йорка й назад, не загубивши жодного цвяха.
Кетрiн слухала його з подивом. Вона нiяк не могла збагнути, як можна поеднати такi рiзнi судження про ту саму рiч: виховання, що вона його здобула, не навчило ii, що невпинне базiкання може дiйти до абсурду, а надлишок марнославства призвести до безсоромноi брехнi. Їi рiднi дивилися на речi просто, не вдаючись до словесноi еквiлiбристики: батько цiлком задовольнявся якимось каламбуром, а мати – прислiв’ям. Тому вони не мали звички брехати, аби напустити туману, казати одне, щоб уже наступноi хвилини стверджувати iнше. На якусь мить вона розгубилася i була вже ладна просити мiстера Торпа, щоб вiн чiткiше висловив свою думку щодо Джеймсового кабрiолета. Але, згадавши, що вiн досi не надто був схильний говорити прозоро про речi, що перед тим висловлювався про них туманно, вона стрималася, зрозумiвши, що вiн не став би наражати сестру й друга на небезпеку, якiй мiг би легко запобiгти, i з усього цього вона нарештi зробила висновок, що мiстер Торп упевнений у надiйностi екiпажа Джеймса i, отже, iй нема чого тривожитися. Сам Торп, здавалося, цiлковито про це забув, i iхня подальша розмова, або, скорiше, його розповiдь, з початку до кiнця була присвячена йому самому та його справам. Вiн розповiдав iй про коней, яких купив за безцiнь i продав за приголомшливi суми, про перегони, на яких вiн безпомилково передбачав переможцiв, про мисливськi вилазки, де вiн убивав бiльше птахiв (не зробивши, втiм, жодного вдалого пострiлу), нiж усi його супутники, разом узятi; а також описав iй надзвичайне полювання на лисиць, у якому його передбачливiсть i вмiння керувати собаками виправили помилки найдосвiдченiшого мисливця i в якому його хоробрiсть у сiдлi, що нi на мить не загрожувала його власному життю, безперестанку завдавала турбот iншим, отож багато хто, як вiн холоднокровно висловився пiд кiнець своеi оповiдi, скрутив собi в’язи.
Хоч як мало Кетрiн умiла самостiйно робити висновки i хоч якими нестiйкими були ii поняття про чоловiчу досконалiсть, проте, слухаючи нескiнченнi хвастощi Торпа, вона не могла погамувати сумнiвiв у бездоганностi цiеi людини. То була смiлива здогадка, бо вiн був братом Ізабелли, й до того ж Джеймс запевнював ii, що манери Торпа мають подобатись усiм жiнкам; але, попри це, вже в першу годину прогулянки Кетрiн вiдчула, що втомилася вiд його товариства, i ця втома дiйшла до краю, аж доки вони не повернулися на Палтнi-стрiт. Кетрiн певною мiрою була тепер ладна протистояти таким авторитетним свiдченням i поставитися з певною недовiрою до його здатностi подобатись усiм i кожному.
Важко передати здивування Ізабелли, коли бiля самих дверей будинку мiсiс Аллен вона виявила, що вже надто пiзно для вiдвiдування подруги: «Як, уже перейшло за третю годину?» Це було неймовiрно, дивовижно, неможливо; i вона не хотiла вiрити нi своему власному годиннику, нi годиннику брата чи слуги, не могла погодитися з жодним доводом, заснованим на здоровому глуздi чи реальностi, доки мiстер Морланд, показавши свiй годинник, не пiдтвердив цього факту. І пiсля цього рiвною мiрою неймовiрним, дивовижним i неможливим здавався усякий сумнiв, i iй залишалося тiльки твердити, що нiколи ще двi години з половиною не проминали так швидко.
До Кетрiн звернулися, аби вона це пiдтвердила, але дiвчина зовсiм не вмiла брехати, навiть для того, щоб догодити Ізабеллi. Проте остання не почула заперечень, бо не дочекалась вiдповiдi: власнi почуття цiлком поглинули ii. Особливо нещасною вона почувалася через те, що була змушена негайно повертатися додому. Минули столiття вiдтодi, як вона мала можливiсть перемовитися словом зi своею улюбленою Керрiн. Здавалось, iм бiльше нiколи не трапиться нагода побути наодинцi, а iй же треба сказати подрузi тисячу речей! І так iз усмiшками з приводу великого горя i з iскорками радостi в очах з приводу глибокого смутку, вона попрощалася з подругою i поiхала додому.
Мiсiс Аллен, яка щойно покiнчила з утомливим ранковим неробством, зустрiла Кетрiн словами: «А ось i ви, моя люба!» – спростувати вiрогiднiсть чого у Кетрiн не було нi причини, нi бажання.
– Сподiваюся, ви приемно провели час, – сказала мiсiс Аллен.
– Так, мем, дякую. Погода була чудовою.
– Мiсiс Торп сказала те саме. Вона була дуже задоволена, що ви поiхали всi разом.
– Ви бачили мiсiс Торп?
– Так, коли ви поiхали, я пiшла до Галереi. Там я ii й зустрiла, i ми приемно поговорили про се, про те. Вона сказала, що сьогоднi вранцi на базарi важко було купити телятину – ii привезли дуже мало.
– Ви ще когось бачили зi знайомих?
– Так, ми звернули на Крессент, i там зустрiли мiсiс Х’юз, яка гуляла з мiстером i мiс Тiлнi.
– Справдi? І ви з ними розмовляли?
– Атож, ми пiвгодини гуляли разом по Крессенту. Вони, здаеться, дуже приемнi люди. Мiс Тiлнi була в дуже гарненькiй крапчастiй муслiновiй сукнi. Я завважила, що вона завжди вишукано вбрана. Мiсiс Х’юз розповiла менi про iхню родину.
– І що ж вона вам про них розповiла?
– О, силу-силенну всього. Здаеться, нi про що iнше вона не говорила.
– Вона казала, з якоi частини Глостершира вони приiхали?
– Так, казала, тiльки я не можу тепер пригадати. Вони люди дуже поряднi i дуже багатi. Мiсiс Тiлнi до замiжжя була мiс Драммонд, i вони з мiсiс Х’юз навчалися в однiй школi. І в мiс Драммонд були дуже великi статки, а коли вона вийшла замiж, батько дав iй двадцять тисяч фунтiв, та ще додав п’ятсот на весiльне вбрання. Мiсiс Х’юз бачила весь цей одяг, коли його привезли з крамницi.
– Мiстер i мiсiс Тiлнi теж у Батi?
– Здаеться, так, але я не зовсiм упевнена. А втiм, наскiльки я пригадую, вони обидва померли, принаймнi мати. Так, безперечно, мiсiс Тiлнi померла – мiсiс Х’юз розповiдала про чудовий перловий гарнiтур, який мiстер Драммонд подарував дочцi на весiлля. Пiсля смертi матерi вiн перейшов до мiс Тiлнi.
– А мiстер Тiлнi, мiй партнер по танцях, – единий син?
– Точно не знаю, моя люба, але, здаеться, так. Однак мiсiс Х’юз каже, що вiн дуже приемний молодий чоловiк i що вiн, певно, живе на широку ногу.
Бiльше Кетрiн нi про що не розпитувала. Вона почула достатньо, щоб дiйти висновку, що вiд мiсiс Аллен вона бiльше не почуе нiчого путнього i що вона втратила нагоду зустрiтися з братом i сестрою. Коли б вона знала, що така нагода випаде, нiщо б не змусило ii поiхати на прогулянку в iншому товариствi. Та коли вже так сталося, то нiчого не вдiеш, можна лиш ремствувати на свое невезiння й думати про те, що вона втратила, – думати доти, аж допоки iй не стало зрозумiло, що вiд прогулянки вона не дiстала найменшого задоволення i що Джон Торп – вельми неприемна особа.
Роздiл Х
Увечерi Аллени, Торпи й Морланди зустрiлись у театрi, i, оскiльки Кетрiн та Ізабелла сидiли поруч, в Ізабелли з’явилася можливiсть повiдомити хоч щось iз безлiчi новин, що в неi накопичилися упродовж iхньоi нескiнченноi розлуки.
– Господи, Кетрiн, моя люба, нарештi ми знову разом! – вигукнула вона, щойно Кетрiн увiйшла до ложi й сiла поряд з нею. – Отже, мiстере Морланд, – вiн сидiв по iнший бiк вiд неi, – до кiнця вечора ви не почуете вiд мене жодного слова. Я вас попереджаю, щоб ви на це не розраховували. Кетрiн, люба моя, як проминула для вас ця вiчнiсть? А втiм, немае потреби про це питати, адже ви чудово виглядаете. Сьогоднi ваша зачiска чарiвна, як нiколи. Легковажне створiння, вам хочеться пiдкорити весь свiт? Можу вас запевнити, мiй брат уже в вас закохався, а щодо мiстера Тiлнi, то це справа вирiшена. Навiть вам при всiй вашiй скромностi немае жодноi пiдстави сумнiватись у його почуттях; його повернення до Бата достатньо про них сказало. О! Я б усе вiддала, щоб його побачити! Справдi, менi вже терпець уриваеться. Матуся каже, що вiн найчарiвнiший серед молодих людей. Ви знаете, вона його бачила вранцi. Ви повиннi менi його вiдрекомендувати. Вiн зараз у театрi? Ну будь ласка, пошукайте очима! Доки я його не побачу, я не заспокоюся.
– Нi, – сказала Кетрiн, – його тут немае. Я нiде його не бачу.
– Це жахливо! Нi, мабуть, я нiколи з ним не познайомлюсь. Як вам подобаеться моя нова сукня? Гадаю, вона непогано виглядае. Рукави я придумала цiлковито сама. Знаете, менi страшенно набрид Бат! Ми з вашим братом сьогоднi вранцi вирiшили, що, хоч тут i можна непогано провести кiлька тижнiв, проте жити тут постiйно ми б не погодилися нi за якi мiльйони. З’ясувалося, що нашi смаки збiгаються в тому, що ми вiддаемо перевагу селу над будь-яким iншим мiсцем. Нашi погляди й справдi надзвичайно схожi, це навiть смiшно! Ми не знайшли жодноi вiдмiнностi. Менi б нiзащо у свiтi не хотiлося, щоб ви були присутнi при цiй розмовi. Ви б обов’язково пiдняли нас на кпини.
– Даремно ви так гадаете!
– О, нi, ви б обов’язково кепкували над нами. Я знаю вас краще, нiж ви себе. Ви б сказали, що ми створенi одне для одного, або ще якусь подiбну нiсенiтницю, i довели б мене до слiз, я б почервонiла, як вашi троянди. Нi, я б нiзащо у свiтi не хотiла, щоб ви були поряд.
– Ви до мене несправедливi. Я б нi в якому разi не зробила такого недоречного припущення. Не кажучи вже про те, що воно б нiколи не спало менi на думку.
Ізабелла недовiрливо посмiхнулась i до кiнця вечора розмовляла тiльки з Джеймсом.
Наступного ранку Кетрiн знову всiма фiбрами душi прагнула зустрiтися з мiс Тiлнi, i до звичайного часу вiдвiдування Галереi ii не покидала тривога з приводу того, що цьому знову щось зможе перешкодити. Але нiчого подiбного не сталося, ii не затримав жоден вiдвiдувач, i вони втрьох в належний час вирушили до Галереi, де вiдбувалися звичайнi подii та велися звичайнi розмови. Випивши склянку води, мiстер Аллен пiдiйшов до якогось джентльмена й заговорив з ним про полiтичнi новини дня, порiвнюючи повiдомлення газет, якi вони читали. А дами почали прогулюватися по залi, помiчаючи кожне нове обличчя i майже кожен новий капелюшок. Жiноча половина родини Торп у супроводi Джеймса Морланда з’явилася в натовпi менш нiж за чверть години, i Кетрiн одразу ж опинилася бiля подруги. Джеймс, який тепер завжди супроводжував Ізабеллу, опинився з iншого боку, i, вiдокремившись вiд iнших, вони якийсь час прогулювались утрьох, доки Кетрiн не засумнiвалася в зручностi свого становища, коли вона цiлком була прикута до подруги й брата, анiтрохи не вiдчуваючи уваги з iхнього боку. Їi супутники увесь час щось палко обговорювали або жваво сперечалися, але висловлювали почуття майже пошепки, а коли пожвавлювалися, то голосно смiялися, звертаючись за пiдтримкою до Кетрiн, яка аж нiяк не могла ii подати, бо не чула жодного слова з iхньоi розмови. Врештi-решт iй все ж пощастило спекатися обтяжливого для неi товариства. Кетрiн твердо сказала, що вона хоче поговорити з мiс Тiлнi, появi якоi разом з мiсiс Х’юз дiвчина дуже зрадiла й до якоi одразу ж пiдiйшла з такою рiшучiстю продовжити знайомство, яка навряд щоб у неi з’явилася, коли б не вчорашне розчарування. Мiс Тiлнi зустрiла ii дуже люб’язно, вiдповiвши на ii дружне звертання з такою самою доброзичливiстю, i вони розмовляли, доки обидвi компанii не покинули Галерею. І хоча, цiлком iмовiрно, нi та, нi iнша юна дама не зробила жодного спостереження й не вимовила жодноi фрази, якi б не говорились пiд цим дахом тисячi разiв протягом кожного батського сезону, проте простота, щирiсть i невигадливiсть сказаного були в даному випадку дещо незвичайними.
