скачать книгу бесплатно
Кетрiн, для якоi поява брата була цiлковитою несподiванкою, дуже радо зустрiла його. Брат, який був дуже привiтний за вдачею i щиросердо любив свою сестру, вiдповiв iй тим же – тiею мiрою, якою дозволяли виразнi очi мiс Торп, що постiйно вiдвертали його увагу. Люб’язнiсть, з якою вiн одразу ж привiтав цю ледi, виявивши при цьому водночас i радiсть, i знiяковiння, якi могли б пiдказати Кетрiн, коли б вона краще вмiла розумiти чужi почуття й менше дослухалася до своiх власних, що Джеймс, так само, як i Кетрiн, завважив вроду ii подруги.
Джон Торп, який тим часом вiддавав розпорядження стосовно коня, невдовзi приеднався до них i належним чином винагородив Кетрiн за брак уваги. Вiн недбало потиснув руку Ізабеллi, зате придiлив належну увагу ii подрузi, злегка вклонившись iй. Це був повний юнак середнього зросту, з непоказним обличчям i незграбною фiгурою, який, здавалося, щоб не бути надто привабливим, одягався, як грум, а щоб не виглядати, як джентльмен, поводився невимушено, коли мав бути стриманим, i зухвало, коли невимушенiсть була доречною. Вiн вийняв з кишенi годинника й спитав:
– Як ви гадаете, мiс Морланд, за який час ми доскакали з Тетберi?
– Я ж не знаю, чи це далеко звiдси.
Їi брат сказав, що до Тетберi двадцять три милi.
– Двадцять три? – здивувався Торп. – Двадцять п’ять, i анi на дюйм менше.
Морланд заперечив йому, посилаючись на свiдчення путiвникiв, хазяiв готелiв i дорожнiх знакiв, але його друг вiдкинув iх усi, бо мав бiльш надiйну мiру вiдстанi.
– Я переконаний, що ми проiхали двадцять п’ять миль, – сказав вiн. – Про це свiдчить затрачений на дорогу час. Зараз пiв на другу. З подвiр’я готелю в Тетберi ми виiхали, коли мiський годинник пробив одинадцяту. Я викличу на дуель кого завгодно в Англii, хто скаже, що мiй кiнь пробiгае в запряжцi менше, нiж десять миль за годину. Звiдси й виходить рiвно двадцять п’ять миль.
– У вас загубилася одна година, – сказав Морланд. – Коли ми виiхали з Тетберi, була лише десята година.
– Десята година! Клянусь життям, була одинадцята! Я перелiчив усi удари. Ваш брат, мiс Морланд, доведе мене до божевiлля. Погляньте-но на мого коня – ви бачили коли-небудь у своему життi тварину, бiльш пристосовану для швидкого бiгу? (У цей час слуга якраз зiйшов на сидiння й вiдганяв екiпаж.) Чудова порода! Три з половиною години на те, щоб пробiгти якихось двадцять п’ять миль – що ви про це скажете? Подивiться на це створiння i спробуйте уявити собi таку нiсенiтницю.
– Так, кiнь i справдi сильно розгарячився!
– Розгарячився! До Волкотчерч на ньому жодна волосинка не ворухнулася. Погляньте на його переднi ноги. Погляньте на круп. А подивiться на його ходу. Цей кiнь не може пробiгати менше, нiж десять миль за годину, навiть якщо його стриножити. А якоi ви думки про мiй кабрiолет, мiс Морланд? Менi вiн до вподоби. Гарна пiдвiска. Мiська робота. Вiн у мене менше мiсяця. Його замовив мiй друг з Крайстчерча, чудовий хлопець. Вiн поiздив на ньому усього кiлька тижнiв, доки, я думаю, наважився продати. Саме тодi я пiдшукував собi щось легке – навiть вирiшив було уже купити парний двоколiсний екiпаж. І ось раптом зустрiчаю його на мостi Магдалини, коли вiн iхав до Оксфорда минулого семестру. Вiн менi й кричить: «Гей, Торпе, вам часом не потрiбна така шкаралупка? По-своему найкраща, тiльки я вiд неi страшенно втомився». «О! Чорт забирай, – вiдповiдаю, – я саме той, хто вам потрiбен. Скiльки ви за неi вiзьмете?» І як ви гадаете, мiс Морланд, скiльки вiн узяв?
– Не маю найменшого уявлення.
– А ви подивiться: ресорна пiдвiска, сидiння, дорожня скринька, ящик для зброi, крила, лiхтарi, срiбне оздоблення – все, як бачите, в цiлковитому порядку. Залiзнi частини – як новi, якщо тiльки не кращi. Вiн заправив п’ятдесят гiней. Я зголосився одразу. Виклав грошi, i екiпаж мiй.
– Повiрте, – сказала Кетрiн, – я так мало розумiюся на таких речах, що не можу сказати, дорого це чи дешево.
– Нi те, нi iнше. Правду кажучи, могло коштувати й дешевше. Але я страх як не люблю торгуватись, а в бiдолашного Фрiмена з грошима було не густо.
– З вашого боку це було шляхетно, – сказала розчулена Кетрiн.
– До бiса! Коли я роблю щось для друзiв, терпiти не можу сентиментальностi.
Молодих ледi спитали, куди вони прямують. І, дiзнавшись про мету iхньоi прогулянки, джентльмени вирiшили супроводити iх до Едгарз Бiлдiнгз i засвiдчити свое шанування мiсiс Торп. Джеймс та Ізабелла йшли попереду. І остання була така задоволена цiею обставиною, так завзято намагалася зробити цю прогулянку приемною для того, кого iй подвiйно рекомендували як брата ii подруги i друга ii брата, i вiдчувала такi чистi й позбавленi будь-якого кокетування почуття, що, хоча на Мiльсом-стрiт вони зустрiли й пройшли повз тих двох огидних молодикiв, вона анiтрохи не намагалася привернути до себе iхню увагу й кинула погляд у iхнiй бiк лише три рази.
Джон Торп iшов, звичайно, з Кетрiн i пiсля кiлькох хвилин мовчання поновив розмову про свiй кабрiолет:
– Однак, мiс Морланд, хтось вам, можливо, й скаже, що це дешева рiч. Але вже наступного дня я мiг би продати його на десять гiней дорожче. Джексон з Орiела одразу ж запропонував менi шiстдесят, – Морланд був тодi зi мною.
– Так, – сказав Морланд, почувши цi слова. – Але ви забуваете, що до цiни входив i кiнь.
– Кiнь?! Чорта з два! Я б не продав свого коня й за сто гiней. Ви любите вiдкритi екiпажi, мiс Морланд?
– Так, дуже люблю. Але не пам’ятаю, щоб я колись у них каталася. Але вони менi дуже подобаються.
– Чудово. Я буду щодня катати вас у моему кабрiолетi.
– Дякую вам, – трохи знiяковiвши, сказала Кетрiн, не впевнена, чи годиться iй прийняти таке запрошення.
– Завтра ми з вами iдемо на Ленсдаун-Хiлл.
– Дуже вдячна. Але хiба ваш кiнь не потребуе вiдпочинку?
– Вiдпочинку!? Це пiсля того, як вiн пробiг сьогоднi якихось двадцять п’ять миль? Дурницi! Немае нiчого шкiдливiшого для коней, нiж вiдпочинок. Вiд нього вони дохнуть швидше, нiж вiд будь-чого iншого. Нi, нi, поки я тут, вiн у мене щодня буде тренуватися принаймнi чотири години.
– Справдi? – дуже серйозно спитала Кетрiн. – Але ж це вийде по сорок миль у день!
– Сорок, п’ятдесят – яка рiзниця? Отже, завтра iдемо на Ленсдаун. Пам’ятайте, я в вашому розпорядженнi.
– Як це буде чудово! – обернувшись, вигукнула Ізабелла. – Кетрiн, люба, я вам майже заздрю. Але боюся, брате, третiй сiдок тут не помiститься.
– Третiй? Авжеж! Я приiхав до Бата не для того, щоб катати тут своiх сестер. Про тебе подбае Морланд.
Це спричинилося до обмiну люб’язностями мiж тими, хто йшов попереду. Але Кетрiн не розiбрала анi подробиць, анi кiнця iхньоi балачки. Мiркування ii супутника, вичерпавши тему, що iх пожвавлювала, обмежувалися тепер лише короткими й рiшучими прихильними або неприхильними вiдгуками про зовнiшнiсть жiнок, яких вони зустрiчали по дорозi. З ввiчливiстю й повагою, як i годиться юнiй дiвчинi, котра не наважуеться мати власну думку, що вiдрiзняеться вiд думки самовпевненого чоловiка, особливо стосовно жiночоi краси, Кетрiн слухала й погоджувалася, аж доки не наважилася змiнити тему розмови, поставивши питання, яке давно висiло в неi на язицi:
– Ви читали «Удольфо», мiстере Торп?
– «Удольфо»?! О Господи! Хто завгодно, тiльки не я! Я нiколи не читаю романiв. У мене достатньо iнших справ.
Кетрiн, прикусивши язика i збентежившись, хотiла вже вибачитись за свое питання. Але вiн ii випередив, сказавши:
– Романи сповненi дурниць i нiсенiтниць. Пiсля «Тома Джонса» не було жодного хоч трохи пристойного – хiба що «Чернець». Цими днями я його прочитав. Усi iншi такi безглуздi.
– На мою думку, вам би обов’язково сподобався «Удольфо», якби ви його прочитали. Це дуже цiкава книжка.
– Нi, iй-богу, це не для мене. Якщо я коли-небудь вiзьмуся за роман, то тiльки за той, який написала мiсiс Редклiфф. Їх принаймнi цiкаво читати, i в них е жвавiсть i природнiсть. Їх варто читати.
– Але «Удольфо» написала, здаеться, мiсiс Редклiфф, – нерiшуче сказала Кетрiн, побоюючись його образити.
– Не може бути! Невже? О, так, так, я згадав. Я мав на увазi iншу безглузду книжку, що написала та жiнка, через яку було стiльки метушнi та яка вийшла замiж за французького емiгранта.
– Мабуть, ви кажете про «Камiллу»?
– Саме так! Скiльки в нiй неприродного й безглуздого! Старий гойдаеться на гойдалцi! Якось я взяв перший том, погортав його i одразу збагнув, що це менi не сподобаеться. А втiм, ще не бачивши цiеi книжки, я здогадався, яке це безглуздя. Коли я почув, що вона вийшла замiж за емiгранта, я зрозумiв, що цей роман менi нiколи не здолати.
– Я його не читала.
– Ви нiчого не втратили, можу вас запевнити. Бiльшоi дурницi годi собi й уявити. У нiй нiчого й немае, окрiм старого, який гойдаеться на гойдалцi та вчить латину. І бiльш нiчого, клянуся!
Цi критичнi висловлювання, справедливiсть яких, на жаль, не була поцiнована бiдолашною Кетрiн, вiн промовив, пiдходячи до будинку, де зупинилася мiсiс Торп i де почуття проникливого й безстороннього читача «Камiлли» поступилися мiсцем почуттям вiдданого й люблячого сина, який зустрiвся з матiр’ю. Мiсiс Торп побачила iх ще здалека, дивлячись iз вiкна.
– А, мамо, чи живенькi-здоровенькi? – спитав вiн, потиснувши iй руку. – Де це ви знайшли цей чудернацький капелюшок? Ви в ньому схожi на стару вiдьму. Ми з Морландом вирiшили провести з вами кiлька днiв. Отже, доведеться вам пошукати для нас неподалiк хороше житло з двома лiжками.
Таке звертання, здавалося, цiлком справджувало сподiвання ii нiжного материнського серця, бо мiсiс Торп зустрiла сина з найщирiшою радiстю. Що ж до двох молодших сестер, то до них вiн виявив таку саму братську прихильнiсть, запитавши в них, чи живенькi-здоровенькi, i зазначивши, що вони обидвi потвори.
Таке поводження не сподобалося Кетрiн. Але мiстер Торп був другом Джеймса i братом Ізабелли. І до того ж на ii судження про нього вплинули слова Ізабелли, яка iй сказала, коли вони пiшли поглянути на новий капелюшок, що Джон вважае ii найчарiвнiшою дiвчиною у свiтi, а також зроблене Джоном при розставаннi запрошення танцювати з ним на балу, який мав вiдбутися цього вечора. Коли б вона була старшою й гоноровитiшою, такi залицяння не подiяли б. Але коли ти юний i невпевнений у собi, потрiбна надзвичайна стiйкiсть розуму, щоб не пiддатись тому, що тебе назвали найчарiвнiшою дiвчиною у свiтi й так завчасно запросили на танець. Наслiдком було те, що коли брат i сестра Морланди, провiвши годину в Торпiв, вийшли з дому, щоб пiти разом до Алленiв, i Джеймс, коли за ним зачинилися дверi, спитав: «Ну, Кетрiн, чи сподобався тобi мiй друг Торп?», вона, замiсть того щоб вiдповiсти так, як вона б це, певно, зробила, якби на неi не подiяли лестощi й почуття дружби: «Дуже не сподобався», без запинки вимовила:
– Дуже сподобався, з ним так приемно спiлкуватися!
– Вiн i справдi найчудовiший хлопець у свiтi. Трохи балакучий, але вам, панночкам, це, мабуть, до вподоби. А як тобi iншi члени родини?
– Дуже, дуже сподобались, особливо Ізабелла!
– Приемно чути. Саме таку молоду особу я б хотiв бачити твоею подругою. У нiй стiльки здорового глузду, i вона така щира й привiтна. Я давно хотiв тебе з нею познайомити. І вона, здаеться, дуже тебе любить. Вона говорить про тебе з таким захопленням. А прихильними вiдгуками такоi дiвчини, як мiс Торп, – сказав вiн, лагiдно взявши ii за руку, – навiть ти, Кетрiн, можеш пишатися.
– Я й справдi ними пишаюсь, – вiдповiла вона. – Я люблю ii всiм серцем i щаслива, що й тобi вона подобаеться. Ти про неi лише згадав, коли писав менi, повернувшись вiд Торпiв.
– Я сподiвався невдовзi тебе побачити. Гадаю, вам слiд якнайчастiше зустрiчатися, доки ви в Батi. Вона дуже мила. А яка вона розумна! Як нею пишаеться ii рiдня! Безсумнiвно, вона iхня улюблениця. Вона, певно, мае великий успiх у Батi?
– Авжеж мае. Мiстер Аллен вважае ii найгарнiшою дiвчиною в Батi.
– Наважуся сказати, вiн мае рацiю. Не знаю жодного чоловiка, який би розумiвся на жiночiй вродi краще за мiстера Аллена. Менi немае потреби запитувати тебе, люба Кетрiн, чи тобi тут подобаеться. Якщо в тебе е така подруга, як Ізабелла Торп, ти не можеш бути невдоволеною. Та й Аллени, я впевнений, до тебе дуже зичливi.
– О, звiсно! Менi тут весело! А тепер, коли ти приiхав, я просто щаслива. Як це мило, що ти приiхав сюди здалека, щоб побачити мене!
Джеймс прийняв цю данину вдячностi, заспокоiвши свое сумлiння тим, що сказав щиро:
– Кетрiн, я й справдi дуже тебе люблю.
Далi пiшла розмова про братiв i сестер, – як однi вчаться, а iншi ростуть, – а також про iншi родиннi справи. Джеймс лише одного разу вiдхилився вiд теми, знову згадавши про достойностi мiс Торп. Ця розмова точилась, доки вони не опинилися на Палтнi-стрiт, де Джеймса вельми привiтно зустрiли мiстер i мiсiс Аллен, з яких перший запросив його з ними пообiдати, а друга – визначити якiсть i вгадати цiну новоi муфти й палантина. Попередня домовленiсть в Едгарз Бiлдiнгз завадила Джеймсовi прийняти запрошення джентльмена i змусила якнайшвидше вiдповiсти на запитання ледi. І пiсля того, як було домовлено про зустрiч обох компанiй у Восьмикутнiй вiтальнi, Кетрiн могла нарештi поринути в пiднесенi й тривожнi переживання над сторiнками «Удольфо», забувши мирськi клопоти про сукню й обiд, про тривогу мiсiс Аллен з приводу запiзнення кравчинi й лише на коротку мить втiшаючись думкою про те, що ii вже запросили танцювати на балу.
Роздiл VIII
Попри «Удольфо» й кравчиню, компанiя з Палтнi-стрiт прибула до Верхнiх залiв саме вчасно. Торпи та Джеймс Морланд з’явилися лише на двi хвилини ранiше. І пiсля того, як Ізабелла виконала свiй звичайний ритуал, зустрiвши подругу зливою люб’язностей та усмiшкою, похваливши ii вбрання i позаздривши ii зачiсцi, юнi ледi пiшли пiд руку вслiд за старшими до бальноi зали, перешiптуючись про все, що тiльки спадало iм на думку, й збуджуючи одна в однiй гру уяви потиском руки або нiжною усмiшкою.
Танцi почалися через двi хвилини пiсля того, як вони посiдали; i Джеймс, який запросив свою даму на танець тодi ж, коли запросили його сестру, почав умовляти Ізабеллу приеднатися до тих, хто танцював. Але Джон пiшов до кiмнати для гри в карти, щоб поговорити з приятелем, i Ізабелла сказала, що нi в якому разi не буде танцювати без своеi любоi Кетрiн.
– Можу вас запевнити, – мовила вона, – я нiзащо у свiтi не танцюватиму без вашоi сестри! Я не хочу розставатися з нею на весь вечiр.
Кетрiн була iй дуже вдячна за вiдданiсть, i вони просидiли поряд ще три хвилини, а потiм Ізабелла, яка продовжувала говорити з Джеймсом, що сидiв по iншу руку вiд неi, знову повернулася до його сестри й прошепотiла:
– Здаеться, моя люба, менi доведеться залишити вас, бо вашому братовi дуже кортить потанцювати. Ви ж не проти? За хвилину повернеться Джон, i тодi ви легко мене знайдете.
У Кетрiн була надто поступлива вдача, щоб, попри свое розчарування, висловити протест. У цей час усi пiднялись, Ізабелла на ходу мовила: «До побачення, моя радiсть», – i швидко потиснула подрузi руку. Молодшi мiс Торп уже танцювали, i Кетрiн залишалася сама помiж мiсiс Аллен i мiсiс Торп. Вiдсутнiсть мiстера Торпа не могла ii не дратувати, i не тiльки тому, що iй дуже хотiлося танцювати, а ще й через те, що поважна причина того, що вона не танцювала, була нiкому не вiдома i ii могли прилучити до тих юних дам, якi не змогли знайти собi кавалера. Опинитися приниженою в очах свiту, нести на собi тавро безчестя, коли ii серце – сама чистота, а ii вчинки – сама невиннiсть, а справжньою причиною ii приниження е чиясь пiдступнiсть, – одна з тих обставин, що е невiд’емною частиною життя героiнi. І стiйкiсть, з якою вона долае випробування, робить особливу честь ii характеру. Кетрiн теж була стiйкою. Вона страждала, але анi слова ремствування не злетiло з ii уст.
З цього принизливого становища вона через десять хвилин перенеслася у свiт бiльш приемних почуттiв, побачивши за три ярди вiд iхнiх фотелiв – нi, не мiстера Торпа, а мiстера Тiлнi. Вiн, здавалося, просувався в iхньому напрямку, але досi ще ii не помiчав, отже, усмiшка й рум’янець на обличчi Кетрiн, що виникли при його раптовiй появi, встигли зникнути, не завдавши шкоди репутацii героiнi. Вiн був, як завжди, елегантний i веселий, i захоплено розмовляв з молодою й привабливою свiтською дамою, яка спиралася на його руку. Кетрiн одразу ж припустила, що це його сестра, i таким чином необдумано знехтувала чудовою можливiстю уявити його вже одруженим i, отже, втраченим для неi назавжди. Йдучи за простим i природним ходом думок, вона не могла припустити, що мiстер Тiлнi одружений; вiн не так поводився, не так розмовляв, як знайомi iй досi одруженi чоловiки. Вiн жодним словом не прохопився про дружину, але згадував про сестру. З цього Кетрiн виснувала, що супутниця мiстера Тiлнi е його сестрою, тож замiсть того, щоб зробитися блiдою, мов стiна, i впасти, знепритомнiвши, на груди мiсiс Аллен, Кетрiн продовжувала сидiти прямо, цiлком володiючи собою, хоч ii щоки стали ледь рожевiшими, нiж звичайно.
Мiстер Тiлнi та його супутниця, якi повiльно продовжували наближатись, iшли впритул слiдом за дамою, що була знайомою мiсiс Торп. І коли ця дама, що належала до iхнього гурту, зупинилась i заговорила з мiсiс Торп, вони зупинилися разом з нею, а мiстер Тiлнi, зустрiвшись очима з Кетрiн, одразу ж усмiхнувся, виявивши таким чином, що вiн ii впiзнав. Кетрiн привiтно усмiхнулась у вiдповiдь, i тодi вiн, трохи наблизившись, заговорив з нею й мiсiс Аллен, яка зустрiла його вельми люб’язно:
– Менi надзвичайно приемно знову бачити вас, сер. Ми вже було вирiшили, що ви залишили Бат.
Вiн подякував iй за люб’язнiсть i сказав, що йому довелося наступного ранку пiсля того, як мав задоволення з ними познайомитися, на тиждень виiхати з мiста.
– Що ж, сер, я гадаю, ви не шкодуете, що повернулися. Це такий приемний куточок для молодi, як, власне, й для всiх iнших. Коли мiстер Аллен каже, що йому тут набридло, я вiдповiдаю йому, що вiн даремно скаржиться, тому що Бат – надзвичайно миле мiсто. Цiеi нудноi пори року тут значно краще, нiж удома. І я повсякчас тверджу мiстеру Аллену, як йому пощастило, що стан здоров’я змусив його сюди приiхати.
– Сподiваюся, мем, що мiстер Аллен полюбить це мiсто ще й тому, що воно допоможе йому полiпшити здоров’я.
– Дякую, сер. Я не маю в цьому жодного сумнiву. Наш сусiд, доктор Скiннер, лiкувався тут минулоi зими i повернувся цiлком здоровим.
– Це дуже обнадiйлива обставина.
– Так, сер; але доктор Скiннер з родиною жив у Батi три мiсяцi. Саме через це я й умовляю мiстера Аллена, щоб вiн не квапився з вiд’iздом.
Їхню розмову урвало прохання мiсiс Торп до мiсiс Аллен, щоб вона злегка посунулася й дозволила сiсти мiсiс Х’юз i мiс Тiлнi, якi побажали приеднатися до iхнього гурту. Пiсля того як дами посiдали, мiстер Тiлнi постояв кiлька хвилин коло них, а потiм запросив Кетрiн танцювати. Такий вияв уваги, хоч i приемний сам по собi, ще бiльше ii засмутив, i, вiдмовляючи йому, вона жалкувала так явно, нiбито iй i справдi було нелегко це зробити, i коли б Торп, який невдовзi до неi пiдiйшов, з’явився на хвилинку ранiше, вiн би подумав, що вона надто сильно переживае цю вiдмову. Те, як байдужкувато вiн пояснив iй, чому вiн затримався, анiтрохи не примирило Кетрiн з ii участю. Пiд час танцiв Торп докладно розповiдав iй про коней та собак свого приятеля, з яким вiн щойно розмовляв, i про iхню домовленiсть обмiнятися тер’ерами, але його розповiдi не настiльки ii зацiкавили, щоб завадити iй раз по раз поглядати в той кiнець зали, де вона залишила мiстера Тiлнi. Їi люба Ізабелла, якiй вона так хотiла показати цього джентльмена, кудись зникла. Вони танцювали в рiзних кiнцях зали. Вiдiрвавшись вiд своеi компанii й вiд усiх своiх знайомих, зазнавши розчарування раз i вдруге, Кетрiн змушена була з усього цього виснувати, що завчасне запрошення на танець не обов’язково обiцяе молодiй ледi багато втiхи й успiху на балу. Поринувши у своi думки, вона раптом вiдчула чийсь дотик до плеча, i, обернувшись, побачила прямо перед собою мiсiс Х’юз у супроводi мiс Тiлнi i якогось джентльмена.
– Вибачте менi цю безпосереднiсть, мiс Морланд, – сказала мiсiс Х’юз, – але я нiяк не могла знайти мiс Торп, i мiсiс Торп запевнила мене, що ви не будете заперечувати, якщо я залишу цю молоду ледi танцювати неподалiк вiд вас.
Мiсiс Х’юз не могла розраховувати в цiй залi нi на кого, хто так охоче вiдгукнувся б на ii прохання, як Кетрiн. Молодих ледi вiдрекомендували одну однiй, мiс Тiлнi, як i годиться, запевнила, що вона цiнуе виявлену iй ласку, а мiс Морланд з усiею делiкатнiстю шляхетноi душi дала вiдчути, що для неi ця ласка зовсiм не обтяжлива. І мiсiс Х’юз, задоволена тим, що так вдало прилаштувала свою пiдопiчну, повернулася до своеi компанii.
У мiс Тiлнi була струнка фiгура, а також гарне обличчя з правильними рисами i приемним виразом. На вiдмiну вiд мiс Торп вона не була зосереджена на тому, як ii приймае оточення, не намагалася виявити нарочиту елегантнiсть, проте у всьому ii виглядi вiдчувалося справжне благородство. Їi манери свiдчили про розум i хороше виховання – вона не була нi сором’язливою, нi пiдкреслено невимушеною. І, здавалося, що вона вмiла почувати себе молодою й привабливою i радiти балу, не намагаючись привернути до себе увагу кожного чоловiка, що опинявся коло неi, i не перебiльшуючи своiх почуттiв виявом захоплення, яке доходило б до екзальтацii, або прикрого роздратування через кожну дрiбницю. Кетрiн, якiй мiс Тiлнi вiдразу сподобалася зовнi, а ще тим, що була сестрою мiстера Тiлнi, хотiлося ближче з нею познайомитись, i тому вона залюбки говорила iй все, що тiльки спадало на думку i що вона мала смiливiсть i можливiсть сказати. Але труднощi, що виникають на шляху до швидкого зближення через брак однiеi чи багатьох необхiдних умов, не дозволили iм просунутися далi першоi стадii знайомства, на якiй вони повiдомили одна однiй про свое ставлення до Бата, про захоплення його архiтектурою та околицями, про те, чи люблять вони малювати, грати й спiвати i iздити верхи на конях.
Одразу ж пiсля закiнчення перших двох танцiв Кетрiн вiдчула дотик руки вiрноi Ізабелли, яка з радiстю оголосила:
– Нарештi я вас знайшла! Люба моя, я вже цiлу годину вас шукаю. Як ви могли танцювати в цiй партii, знаючи, що я танцюю в iншiй? Без вас я почувалася такою нещасною!
– Ізабелло, люба, як же я могла танцювати з вами? Я навiть не знала, куди ви подiлися.
– Те ж саме я втовкмачувала вашому братовi, але вiн не вiрив. «Пiдiть i пошукайте ii, мiстере Морланд!» – казала я йому, але даремно – вiн не зробив жодного кроку. Хiба не так, мiстере Морланд? Якi ви, чоловiки, лiнивi! Моя люба Кетрiн, ви були б украй здивованi, коли б почули, як я його вичитувала. Знаете, я не церемонюсь з такими нечемами.
– Погляньте на он ту молоду ледi з бiлою дiадемою на головi, – прошепотiла Кетрiн, вiдвiвши подругу вiд Джеймса. – Це сестра мiстера Тiлнi.
– Боже мiй! Не може бути! Ну ж бо, дайте менi як слiд ii розгледiти. Яка гарна! Нiколи в життi не бачила такоi красунi! А де ж ii чарiвний брат? Тут, у цiй залi? Покажiть же менi його – я згораю вiд нетерпiння! Мiстере Морланд, будь ласка, не дослухайтеся: ми говоримо не про вас.
– А про що ж ви шепочетесь? Щось сталося?
– Нi, це нi на що не схоже! Ви, чоловiки, такi цiкавi! А ще кажете про жiночу цiкавiсть! Не пiдслуховуйте! Задовольнiться тим, що це вас не стосуеться.
– Ви гадаете, що це може мене задовольнити?
– Клянусь, я нiчого подiбного нiколи в життi не зустрiчала! Що вам до того, про що ми говоримо? Коли б навiть йшлося про вас, то й тодi я б вам не радила пiдслуховувати, бо ви можете почути щось не надто приемне.
У цих пустопорожнiх балачках, що точилися доволi довго, первiсну тему, здавалося, було зовсiм забуто. І хоч Кетрiн була дуже рада на деякий час ii не торкатися, у неi, проте, не могло не з’явитись легкоi пiдозри, чи справдi Ізабеллi так уже кортить побачити мiстера Тiлнi.
Коли оркестр знову заграв, Джеймс спробував запросити на танець свою чарiвну даму, але вона рiшуче йому вiдмовила.
– О нi, мiстере Морланд, – вигукнула вона, – нiзащо на свiтi! Ви такий нестерпний! Уявiть собi, люба Кетрiн, що менi пропонуе ваш братусь. Вiн хоче, щоб я танцювала з ним ще раз, хоч я й пояснила йому, що це просто непристойно! Коли ми не змiнимо партнерiв, ми станемо притчею во язицех.
– Слово честi, – сказав Джеймс, – на таких великих балах можна танцювати з тим же самим партнером, а можна з рiзними.
– Яке безглуздя! Як можна таке казати? Але якщо чоловiк щось вiзьме собi в голову, йому годi суперечити. Кетрiн, люба, будьте ласкавi, заступiться за мене – переконайте вашого братуся, що це неможливо. Скажiть, якщо я погоджусь, це вас дуже засмутить. Адже вас це й справдi засмутить, чи не так?
– Нi, чому ж? Але якщо ви гадаете, що так робити не слiд, танцюйте з iншим.
– Ну то що? – скрикнула Ізабелла. – Ви чули, що казала ваша сестра? І ви досi наполягаете? Тодi затямте: якщо через нас жiнки в Батi зчинять переполох, то це не моя провина. Кетрiн, люба моя, бога ради, ходiмо танцювати з нами!
З цими словами вона й мiстер Морланд рушили до своеi попередньоi партii. Тим часом Джон Торп кудись пiшов. І Кетрiн, яка весь час мрiяла дати можливiсть мiстеровi Тiлнi повторити таке приемне для неi запрошення, що ним вiн удостоiв ii на початку вечора, почала якнайшвидше просуватися до мiсiс Аллен i мiсiс Торп, сподiваючись ще застати його бiля них. Та, на жаль, ця надiя не справдилась, i вона зрозумiла ii необгрунтованiсть.
