скачать книгу бесплатно
6. Скорочення часу для прийняття рiшень.
Те, що розмова у Ново-Огарьово 23 липня 1991 р. була дуже гострою i непростою, пiдтверджуе i тодiшнiй Голова Верховноi Ради СРСР А. Лук’янов, який досить цiкаво, точно, але можливо дещо пристрасно описуе у своiх мемуарах ситуацiю на цiй зустрiчi[20 - Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 57–58.]. Своерiдним епiграфом для розумiння загальноi картини «взаемовiдносин, проблем та рiшень» можуть слугувати слова цього автора: «Розмова на цiй зустрiчi виявилася, можливо, найважчою, а по ряду пунктiв абсолютно неконструктивною». Як аргументи для такоi своеi оцiнки Анатолiй Іванович наводить наступнi факти. По-перше, принаймнi двi Республiки (Азербайджан i Киргизiя) запропонували взагалi виключити з Договору згадку про те, що Союз РСР е суверенною федеративною державою, i не застосовувати слово «федерацiя» нi в однiй iз статей проекту. По-друге, представники кiлькох республiк знову i знову наполягали на тому, що у Союзу не може бути своеi власностi i що все закрiплене за ним майно мае визначатися як спiльна власнiсть республiк, якi становлять Союз. По-трете, передбачалося вилучити з договору поняття «виключноi компетенцii Союзу», розглядаючи ii як сферу спiльних iнтересiв усiх суверенних держав. По-четверте, не вдалося досягти згоди з питань податкових надходжень до союзного бюджету. По-п’яте, представник Украiни виступив на зустрiчi iз заявою, що Украiна взагалi мае намiр вирiшувати питання про свое ставлення до Союзного договору не ранiше середини вересня.
Особливо гостро на ново-огарьовськiй зустрiчi постало питання щодо фiнансових платежiв Центру, яке, до речi, неодноразово пiднiмалося i на попереднiх перемовинах. Б. Єльцин у черговий раз наполягав на одноканальних фiксованих платежах, якi буде вiдраховувати кожна республiка. У вiдповiдь роздратований М. Горбачов сказав, що «податок треба збирати з кожного пiдприемства, регулюючи частку його вiдрахувань. Якщо немае федеральних податкiв, немае i Союзу! Жодноi федерацii немае в свiтi без федерального податку. Якщо ми цього не пiдпишемо в договорi, менi тут робити нiчого». Пiсля цих слiв Михайло Сергiйович, намагаючись натиснути на опонента, почав демонстративно збирати папери у папку. Але останню крапку у цiй дискусii поставив все ж Б. Єльцин, який загрозливо застерiг: «Не доводьте нас до того, щоб ми вирiшили це питання без вас!»[21 - Воротников В. И. Хроника абсурда: отделение России от СССР. – М.: Єксмо: Алгоритм, 2011. – С. 292.] Трохи пiзнiше ця розмова мала свое логiчне продовження на таемнiй зустрiчi М. Горбачова, Б. Єльцина та Н. Назарбаева, що вiдбулася 29 липня…
А. Лук’янов.
Фото: duma.gov.ru
За спогадами І. Плюща, можна вiдновити картину участi Украiни та ii ролi у Новоогарьовському засiданнi, що вiдбулося 23 липня 1991 р. Ця картина мiстить цiкавi деталi. На цьому зiбраннi украiнську сторону представляв саме І. Плющ, якого туди направив Л. Кравчук зi словами: «У вiдпустку вже йду…треба тобi iхати в Ново-Огарьово». Дii Голови Верховноi Ради Іван Степанович прокоментував у своему стилi: «Леонiд Макарович не хотiв уже iхать, бо це таке воно складне…». Справа у тому, що 5 липня 1991 р. Верховна Рада Украiни ухвалила Закон «Про заснування поста Президента Украiнськоi РСР i внесення змiн та доповнень до Конституцii (Основного Закону) Украiнськоi РСР», i у Л. Кравчука з’явилися новi перспективи та полiтичнi траекторii. За цих обставин iхати у Ново-Огоарьово i обговорювати проект нового Союзного договору, який був неоднозначно сприйнятий в украiнському парламентi через те, що суттево суперечив Декларацii про державний суверенiтет Украiни, вступати у дискусii з невiдомими наслiдками, у яких можна зiпсувати набутий полiтичний iмiдж не входило у плани Леонiда Макаровича. Краще вiдправити на цю зустрiч І. Плюща, щоб позначити украiнську позицiю та прозондувати грунт i… пiти у вiдпустку та подивитися, що з цього вийде.
Але повернемось до спогадiв І. Плюща. Перше, що йому кинулось в очi ще в аеропорту, це змiна моделi зустрiчi офiцiйних представникiв – зустрiчала «Чайка» не з постпредства, а iз гаража Президента або Верховноi Ради СРСР, що означало дотримання протоколу уже на рiвнi мiждержавних стосункiв. По-друге, не зовсiм зрозумiлий формат обговорення, який Іван Степанович у своiх спогадах так прокоментував: «Ну, а тут же експертiв повно, я ж це сказав тiльки тих, що за столом. А скiльки на приставних, там же i всi сидiли – i мiнiстри союзнi ж, i так далi, це взагалi було незрозумiло, що це за суб’екти, суб’екти при всьом Союзе? И той оставляем, и новый создаем (видiлено – О. Б.)».
Одним з ключових питань, якi розглядалися у Ново-Огарьово, була стаття Договору, що регулювала вiдносини мiж суб’ектами майбутнього Союзу, у якiй було записано, що вони регулюються Конституцiею СРСР, Конституцiями союзних республiк, а також договорами й угодами, укладеними на рiвнi суб’ектiв. Тут представники автономних республiк запропонували дописати… i Конституциями автономных республик». Ну, й почалась гостра дискусiя.
І. Плющ: «Вiдносини между суб’ектами Союзу регулюються iхнiми Конституцiями».
У цей момент, вловивши хвилю, І. Плющ виступив з пропозицiею записати: «Вiдносини между суб’ектами Союзу регулюються iхнiми Конституцiями». І все!», на що Михайло Сергiйович вiдповiв – «так». Але ж тут пiдскочив А. Лук’янов i сказав: «Іване Степановичу, якщо хтось приiхав сюди розвалювати Союз, то мiг би i не iхати. Над цим формулюванням працювало вже стiльки юристiв» – i так далi, i так далi. На що І. Плющ вiдповiв: «По-перше, Анатолiй Iванович, я не хочу принижувати якось вас, як великого юриста, але в народi е такий вислiв: «де зiбралось три юристи, то там щонайменше п’ять думок ну i стiльки ж позицiй». По-друге, я вам хочу сказати, а хто ви такий тут? Я – суб’ект, от, а ви хто, хто ви тут? Михайло Сергiйович – я розумiю. А ви – хто?» У цей момент М. Горбачов, бажаючи припинити перепалку, сказав: «Все, досить, досить, Іван, заспокойся, досить» i оголосив перерву.
У перервi мiж І. Плющем i М. Горбачовим вiдбувся наступний дiалог:
І. Плющ: «Для чого ви дурите знов увесь свiт?»
М. Горбачов: «У чому?»
І. Плющ: «Ви почитайте, усi газети пишуть «Девять плюс один», дев’ять нас було i приiхав Тер-Петросян, десятий, який приеднався. За столом нас сидить 26 чоловiк, то що це за суб’екти сидять? Тодi ж пишiть, що нас 26 суб’ектiв». М. Горбачов: «Ти автономнi республiки маеш на в увазi»?
І. Плющ: «Ну перш за все автономнi, а потiм Лук’янова и Павлова, що це за суб’екти?»
М. Горбачов: «А як iх виженеш?»
І. Плющ: «Е, Михайло Сергiйович, щоб не виганяти, треба було не пускати».
Другою больовою точкою на новоогарьовськiй зустрiчi було питання принципiв та моделей формування союзного бюджету. У проектi договору було записано, що вiн формуеться з вiдрахувань союзних пiдприемств. Проти такого пiдходу категорично виступив І. Плющ («Михайло Сергiйович, ну так же не можна»), оскiльки в Украiнi, за його словами, було бiльше 60 % союзних пiдприемств. Іван Степанович запропонував: давайте ми запишемо, що «союзний бюджет формуеться за фiксированними платежами, за узгодженою методикою». На що М. Горбачов в принципi погодився («а вообще-то да»). Пропозицiю І. Плюща одразу пiдтримав Б. Єльцин («от это что-то, давайте так запишем») та Н. Назарбаев i пiсля цього почалося бурхливе обговорення, у ходi якого неодноразово прозвучало «Нi!» пропозицii І. Плюща. За цих обставин М. Горбачов зробив перерву, пiсля якоi з iнiцiативи представникiв союзних мiнiстерств була пiдготовлена нова редакцiя цiеi статтi: «союзный бюджет формируется из платежей союзных предприятий, а также фиксированных платежей по согласованной методике». Реакцiя І. Плюща на «оновлений» документ була прогнозованою i рiзкою: «Ви що, вже нас взагалi вважаете за таких, чи?.. тобто, я два рази повинен платити в союзний бюджет: раз пiдприемства союзнi заплатили, а потiм ви ще й по методицi менi… i так далi. То якщо ви так будете творить…» Ну, i далi, за словами Івана Степановича, «пiшов скандал». Намагаючись уникнути поглиблення конфлiкту, М. Горбачов доручив Б. Єльцину, І. Плющу, Назарбаеву внести пропозицii щодо новоi редакцii 9-i статтi Союзного договору.
А ось тут розпочались цiкавi маневри. Коли позицiя цiеi трiйки була майже узгоджена, всi спроби фiнальноi зустрiчi, на якiй наполягав І. Плющ, наражалися на перешкоди: Б. Єльцин (постiйно «зайнятий»), Н. Назарбаев («уже пiвтори години як злетiв, уже полетiв у Казахстан»). Коли ж врештi решт Івану Степановичу вдалося законтактувати з Борисом Миколайовичем, мiж ними вiдбувся такий дiалог:
Б. Єльцин: «Це ж дуже серйозне питання, як ти вважаеш?»
І. Плющ: «Я вважаю, що ми повиннi узгодити редакцiю, а потiм узгодити ii у своiх парламентах, а потiм уже можна вважати, що це формулювання Украiни, Росii i… а це буде, якщо сьогоднi ми напишем, то це Плюща. Я ж не узгодив його нi з ким, то це просто моя редакцiя. А як я узгоджу з Верховною Радою, то тодi це буде позицiя…»
Б. Єльцин: «Правильно, iжджай, ми будем тут…»[22 - Інтерв’ю з Іваном Плющем, Розпад Радянського Союзу. Усна iсторiя незалежноi Украiни 1988–1991, Касета 2. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/636/].
Така поведiнка Б. Єльцина та Н. Назарбаева очевидно пояснюеться тим, що на той час у них уже були попереднi домовленостi з М. Горбачовим, якi вони мали остаточно узгодити у нiч з 29 на 30 липня 1991 р….
Однак, незважаючи на всi проблеми, протистояння та протирiччя, учасники зустрiчi все ж у цiлому схвалили проект Союзного договору. Парадоксально, але факт, що документ, який було узгоджено на новоогарьовськiй зустрiчi 23 липня 1991 р., називався «Договiр про Союз Суверенних Держав» (скорочено ССД), але держава яка засновувалась цим документом отримала iнше iм’я – «Союз Радянських Суверенних Республiк» (СРСР). І справа тут очевидно не у помилках i не у ностальгii. Ймовiрнiш за все, це було бажання iнiцiаторiв таких дiй наповнити новим змiстом звичну для громадян i свiту абревiатуру, i при цьому (майже непомiтно) змiнити акцент з «соцiалiзму» на «суверенiтет»
У першому роздiлi Союзного договору були сформульованi базовi принципи формування оновленого Союзу. Союз Радянських суверенних Республiк визначався як «суверенна федеративна демократична держава», що утворилася у результатi об’еднання рiвноправних республiк, якi у свою чергу е повноцiнними суверенними державами без будь-яких застережень (у другому роздiлi за ними закрiплювалося право вiльного виходу з Союзу). Союз Радянських Суверенних Республiк як суб’ект мiжнародного права проголошувався спадкоемцем Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк. Держави, якi утворювали Союз, визнавалися повноправними членами мiжнародного спiвтовариства», якi можуть укладати будь-якi договори iз зарубiжними державами, «не порушуючи мiжнародних зобов’язань Союзу».
Другий роздiл мав на метi визначення членства у Союзi, громадянства та розмежування повноважень Союзу та республiк i сфери спiльного управлiння. Членство держав у Союзi було проголошено добровiльним. Держави, що утворюють Союз, входили до нього безпосередньо або в складi iнших держав. Це не обмежувало iхнiх прав i не звiльняло вiд обов’язкiв за Договором. Вiдповiдно до Договору, усi вони мали рiвнi права i мусили виконувати рiвнi обов’язки (цей пункт практично урiвнював у правах колишнi союзнi республiки та автономii). До сфери повноважень Союзу були вiднесенi питання оборони та оборонноi промисловостi, державноi безпеки, зовнiшньоi полiтики та зовнiшньоекономiчноi дiяльностi, виконання союзного бюджету, грошова емiсiя, прийняття союзноi Конституцii, загальносоюзнi системи зв’язку та iнформацii, атомна енергетика, федеральнi правоохороннi органи, а також координацiя полiтики республiк по бiльшостi з цих питань. У сферу спiльного управлiння входило приблизно те ж саме (лише з окремими нюансами) i бiльшiсть питань органiзацii, економiки i соцiальноi полiтики у формах узгодження, координацii, «вироблення основ» тощо.
Значне коло питань вирiшувалося Союзом спiльно з республiками: захист конституцiйного ладу i забезпечення прав громадян, визначення вiйськовоi полiтики Союзу, Стратегii державноi безпеки та соцiально-економiчного розвитку, управлiння енергетичною системою краiни, боротьба зi злочиннiстю. У веденнi республiк залишалися також тi сфери, якi не були перерахованi в договорi. Шляхом укладення угоди з Союзом кожна республiка могла додатково «делегувати йому здiйснення окремих своiх повноважень, а Союз за згодою всiх республiк передати однiй або кiльком з них здiйснення на iхнiй територii окремих своiх повноважень».
За Договором, за Союзом зберiгалися об’екти державноi власностi, необхiднi для здiйснення повноважень, покладених на союзнi органи влади та управлiння. Установлювалися единi союзнi податки i збори у фiксованих процентних ставках, що мали визначатися за погодженням з республiками, на основi представлених Союзом статей витрат.
Третiй роздiл Союзного договору стосувався органiзацii союзних органiв влади та управлiння. У ньому передбачалося, що гарантом виконання Союзного договору е Президент, обраним на цю посаду вважався той, хто отримав бiльше половини голосiв виборцiв, якi взяли участь у голосуваннi в цiлому по Союзу i в бiльшостi держав, якi його утворюють.
Законодавчу владу Союзу повинна була здiйснювати Верховна Рада Союзу РСР, що складаеться з двох палат: Ради республiк i Ради Союзу. Рада республiк мала складатися з представникiв республiк, делегованих iхнiми вищими органами влади. Раду Союзу передбачалося обирати населенням всiеi краiни по виборчих округах з рiвною чисельнiстю виборцiв. При цьому гарантувалося представництво у Радi Союзу всiх республiк-учасниць Договору. Палати Верховноi Ради Союзу вiдповiдно до Договору повиннi були спiльно вносити змiни до Конституцii СРСР; приймати до складу СРСР новi держави; визначати основи внутрiшньоi i зовнiшньоi полiтики Союзу; затверджувати союзний бюджет i звiт про його виконання; оголошувати вiйну i укладати мир; затверджувати змiни кордонiв Союзу. Органом виконавчоi влади мав стати Кабiнет Мiнiстрiв, який мав формуватися Президентом Союзу за погодженням з Радою республiк Верховноi Ради Союзу.
У заключному четвертому роздiлi за росiйською мовою був закрiплений статус «мови мiжнацiональноi спiлкування»[23 - Договор о Союзе Суверенных Государств // Союз можна было сохранить. – М., 1995. – С. 268–283.].
Дуже точну характеристику цьому документу дае дослiдник С. Чешко: «Все це нагромадження суперечностей i полiтичних неологiзмiв пояснювалося дуже просто. Республiки висловили таким чином свое бажання бути абсолютно безконтрольними з боку центру, але в той же час зберегти його, щоб експлуатувати в своiх iнтересах (щодо ресурсiв, бюджетних субсидiй тощо). Іншими словами, передбачалося створити «колонiальну iмперiю» навпаки. З боку Горбачова резон полягав, очевидно, в тому, щоб зупинити процес «хаотизацii» хоча б на цьому, маловигiдному рубежi, задовольнити амбiцii республiк, забезпечити собi перепочинок, а там – буде видно. Позицiя Горбачова була, напевно, бiльш логiчна, але вона допускала великий ризик»[24 - Чешко С. В. Распад СССР: этнополитический анализ. 2-е изд. – М.: ИЭА РАН, 2000. – С. 358.].
Бiльш детальну характеристику протирiч i «больових точок» проекту оновленого Союзу окреслюе А. Барсенков:
По-перше, проект визнавав республiки-учасники суверенними державами, якi «володiють всiею повнотою полiтичноi влади», «е повноправними членами мiжнародного спiвтовариства», можуть укладати будь-якi договори iз зарубiжними краiнами, «не порушуючи мiжнароднi зобов’язання Союзу». Союз Радянських Суверенних Республiк також визначався як «суверенна федеративна демократична держава», однак з контексту випливало, що суверенiтет республiк е первинним.
По-друге, сфера впливу Союзу практично повнiстю (вiдрiзнялися лише формулювання) збiгалася зi сферою спiльного впливу Союзу i республiк, розмежування можна вважати умовним. Тому сфера впливу Союзу виглядала розпливчасто, невизначено.
По-трете, за Союзом передбачалося збереження об’ектiв держвласностi, необхiдних для здiйснення покладених на нього повноважень, однак вiн позбавлявся власних податкових надходжень. Встановлювалася… система збирання податкiв, при якiй союзний бюджет визначався республiками на основi представлених Союзом статей i витрат. Контроль видаткiв союзного бюджету повинен був також здiйснюватися учасниками договору.
По-четверте, у спiльнiй заявi «9+1», схваленiй 23 квiтня, декларувалася необхiднiсть не пiзнiше шести мiсяцiв пiсля пiдписання договору пiдготувати i прийняти нову Конституцiю Союзу. У пiдсумковому ж текстi договору, а також в супутнiх йому документах, строки прийняття нового основного Закону чiтко не фiксувалися, що не пов’язувало держави-учасницi нiякими певними зобов’язаннями з цього приводу. Заява вiд 23 квiтня вводила поняття «перехiдного перiоду», пiд яким розумiвся час мiж пiдписанням союзного договору i прийняттям новоi Конституцii разом iз подальшими виборами органiв влади нового Союзу на ii основi. При цьому декларувалася безперервнiсть здiйснення державноi влади та управлiння органами СРСР до створення нових союзних структур. Фактично ж це положення на невизначений час консервувало ситуацiю правовоi конфлiктностi, що характеризувала вiдносини мiж Центром i республiками пiсля прийняття декларацiй про суверенiтет, вiд яких у 1991 р. нiхто не збирався вiдмовлятися[25 - Барсенков A.C. Реформы Горбачова и судьба союзного государства. 1985–1991. М.:. Изд-во МГУ, 2001. – С. 193.].
Втiм, незважаючи на перерахованi суперечностi та протирiччя, компромiс у питаннi майбутньоi долi СРСР було знайдено. Крiм того, новоогарьовське зiбрання, що вiдбулося 23 липня 1991 р., не лише схвалило у цiлому проект Союзного договору i прийняло рiшення про доцiльнiсть пiдписання договору у вереснi—жовтнi 1991 р., маючи на увазi проведення цього пiдписання на З’iздi народних депутатiв СРСР iз запрошенням на нього всiх повноважних делегацiй. Такий формат був передбачений Постановою Верховноi Ради СРСР «Про проект Договору про Союз Суверенних держав» вiд 12 липня 1991 р.[26 - Постановление Верховного Совета СССР «О проекте Договора о Союзе суверенных государств» /Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 29. – /Ст. 853–854.] Також, за свiдченням А. Лук’янова, саме такий порядок укладення Союзного договору був пiдтриманий М. Горбачовим у стенограмi Ново-Огарьовськоi зустрiчi[27 - Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 57–58.].
Характерно, що у цей момент у головi М. Горбачова очевидно вiдбувалася боротьба за класичною формулою «його думка – i неправильна», але йому були потрiбнi формальнi учасники/спiвучасники цього процесу, у ходi якого вiн би «пояснював, пояснював аж сам зрозумiв…». Ілюстрацiею можуть слугувати свiдчення вiдомого iсторика Роя Медведева: «26 липня один з помiчникiв Горбачова запросив мене в Кремлiвський кабiнет президента i генсека. Сюди ж був запрошений i Борис Олiйник, вiдомий украiнський поет i громадський дiяч, член ЦК КПРС i один iз заступникiв Голови Ради Нацiональностей Верховноi Ради СРСР. «Я запросив вас сюди, – сказав Михайло Горбачов, – щоб порадитися щодо процедури пiдписання Союзного договору. Є три можливi варiанти…» І далi Горбачов протягом приблизно 30 хвилин розбирав вголос цi три варiанти. Я подумки обмiрковував свою пораду, згадуючи про те, як йшло в 1922 р. пiдписання найпершого Союзного Договору на з’iздi рад. Але моя порада не знадобилася. Наприкiнцi свого монологу Горбачов раптом сказав: «Мабуть, другий варiант е найбiльш пiдходящим. Велике спасибi». І простягнув нам руку для прощання. Я був здивований, але Б. Олiйник, який зустрiчався з Горбачовим не один раз, зробив якийсь особливий жест, показуючи: все як завжди. Нi я, нi Олiйник не вимовили в кабiнетi Горбачова жодного слова»[28 - Медведев Р. Советский Союз. Последние годы. Конец советской империи. – М.: АСТ, 2010. – С. 461–462.].
Як показав подальший розвиток подiй потужним каталiзатором iсторичних (це не перебiльшення, а констатацiя) процесiв, що розгорнулися у СРСР у серпнi 1991 р., стала малопомiтна i маловiдома подiя – таемна зустрiч М. Горбачова, Б. Єльцина та Н. Назарбаева, яка вiдбулася у нiч з 29 на 30 липня 1991 р. у Ново-Огарьово, що тривала з пiдтримкою алкоголю до 3 години ночi…. Спонукальним мотивом для М. Горбачова могла бути фраза, яка була сказана Б. Єльциним напередоднi на офiцiйному засiданнi: «Не доводьте нас до того, щоб ми вирiшили це питання без вас!» У чому ж була суть цiеi таемноi зустрiчi i якi були ii результати? Ми не знаемо деталей, але з тих джерел, якi зараз доступнi, можна з впевненiстю стверджувати, що це були кулуарнi полiтичнi торги.
Якi ж iхнi наслiдки? З одного боку, у результатi цих перемовин М. Горбачов отримав бажане – Б. Єльцин та Н. Назарбаев погодились не чекати вересня-жовтня 1991 р., як ранiше домовлялися, а пiдписати Союзний договiр вже 20 серпня. З iншого боку – М. Горбачов зобов’язувався: по-перше, звiльнити з посад значну частину вищоi союзноi номенклатури (за виразом Б. Єльцина, «одiозного оточення»). Мова йшла про В. Крючкова, Д. Язова, Г. Янаева, В. Павлова, Б. Пуго, Л. Кравченка… – тобто майже про весь склад майбутнього ДКНС); по-друге, призначити прем’ер-мiнiстром Н. Назарбаева; по-трете, М. Горбачов погодився з пропозицiею Б. Єльцина про включення до договору формулювання про одноканальну систему надходження податкових коштiв до бюджетiв республiк (зi статтi 9 проекту, що стосувалася союзних податкiв, Б. Єльцин тодi ж власноруч викреслив слова: «зазначенi податки i збори вносяться платниками безпосередньо в союзний бюджет»); взяв на себе зобов’язання видати одразу пiсля пiдписання Договору указ про переведення пiд юрисдикцiю Росii всiх пiдприемств союзного пiдпорядкування, розташованих на ii територii[29 - Ельцин Б. Н. Записки президента. – М.: РОСПСЭН, 2008, – С. 53–54; Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 59–60; Воротников В. И. Хроника абсурда: отделение России от СССР. – М.: Єксмо: Алгоритм, 2011. – С. 292.].
Що ж змiнила зустрiч «трiйки»?
1. Змiнено час та порядок пiдписання Союзного договору: своерiдними локомотивами майбутнiх змiн повиннi були стати однi з найвпливовiших республiк СРСР – Росiя i Казахстан, якi до цього стояли вичiкуючи «на запасних путях», а тепер повиннi були стартувати вже 20 серпня 1991 р.
2. Виключено з процесу модернiзацii СРСР його центральнi органи – Верховну Раду СРСР та З’iзд народних депутатiв, якi точно б не пiдтримали та не затвердили б запропонований 23 липня 1991 р. текст Союзного договору.
3. Домовлено про серйознi змiни та перестановки у правлячiй союзнiй елiтi.
4. Кулуарно змiнено певнi пункти уже узгодженого 23 липня 1991 р. проекту Договору.
5. Створено неформальний союз «Горбачов-Єльцин-Назарбаев».
6. Апробовано та запроваджено у полiтичний процес модель формально (юридично) нелегiтимноi для прийняття рiшень на союзному рiвнi «трiйки», яка вирiшуе маштабнi проблеми кулуарно.
На перший погляд нарештi сформувався мiцний союз трьох лiдерiв, який уособлював еднiсть Центру i республiк, але насправдi це було нiщо iнше як ситуативний компромiс. Не випадково, що коли через кiлька днiв пiсля тiеi знаковоi зустрiчi – 2 серпня М. Горбачов у розмовi зi своiм помiчником А. Черняевим згадав про ii учасникiв – Б. Єльцина i Н. Назарбаева, то дав iм не дуже приемну характеристику: «Ох, Толя. До чого ж дрiбна, вульгарна, провiнцiйна публiка. Що той, що iнший! Дивишся на них i думаеш – з ким, для кого?.. Кинути б усе. Але на них кинути-то доведеться. Втомився я…»[30 - Черняев, А. С. 1991 год: Дневник помощника президента СССР / Анатолий Черняев. – М.: ТЕРРА, Республика. – С. 96.]
Кiнець липня – початок серпня 1991 р. був дуже насичений подiями. Знаковим у контекстi перипетiй навколо Союзного договору е вiзит до Киева американського Президента Джорджа Буша, що вiдбувся вже 1 серпня.
Історiя цього вiзиту доволi цiкава. Причин вiдвiдати Украiну у Дж. Буша було щонайменше двi. По-перше, динамiка подiй засвiдчувала, що «украiнське питання» як i напередоднi Другоi свiтовоi вiйни починае все бiльше перемiщуватися до центру уваги мiжнародноi спiльноти, адже ставало дедалi зрозумiлiшим, що без Украiни М. Горбачову не вдасться створити оновленого Союзу i у такiй формi зберегти iмперiю. Крiм того, американську сторону турбувало й те, що саме на украiнськiй територii було зосереджене ударне угруповання стратегiчних ракет, якi безпосередньо загрожували безпецi США. Як образно i точно про це сказав Ю. Щербак: «Американських стратегiв лякала перспектива появи в наших степах махновських тачанок з балiстичними ракетами i касетними ядерними боеголовками». Була i друга причина, яка пiдштовхувала американського Президента до вiзиту в Киiв. Справа у тому, що у 1992 р. мали вiдбутися черговi президентськi вибори. За цих обставин, Дж. Бушу, який палко пiдтримував М. Горбачова, необхiдно було здiйснити для врiвноваження ситуацii широкий жест або кiлька крокiв у бiк радянських республiк, адже опоненти постiйно його критикували за пасивнiсть у питаннi визнання незалежностi балтiйських республiк. Цi фактори i примусили Дж. Буша звернути увагу на Украiну.
Коли посол США у СРСР Джек Ф. Метлок формально узгодив, не зустрiвши заперечень, поiздку американського Президента до Киева з радянським мiнiстерством закордонних справ i майже скоординував програму цього вiзиту з украiнськими дипломатами, раптом з’явилися непередбаченi обставини. 21 липня американському послу зателефонували з Вашингтона i повiдомили, що радянський повiрений у справах приiздив до Бiлого Дому з таемним повiдомленням з канцелярii радянського Президента, в якому зазначалося, що з огляду на напруженi вiдносини мiж Росiею i Украiною поiздка Дж. Буша до Киева в даний момент «не е хорошою iдеею» i була б небажаною. У якостi компенсацii «за незручностi» Дж. Бушу пропонувалося… провести день з М. Горбачовим на одному з курортiв Ставропольського краю. За цих обставин американцi потрапили у скрутне становище, коли i iхати до Киева не можна – М. Горбачов не рекомендуе, i не iхати – це не вихiд, оскiльки були вже попереднi домовленостi з украiнською стороною. Назрiвав дипломатичний скандал…
Втiм справжнiй дипломат завжди знайде вихiд. Посол США у СРСР Джек Ф. Метлок обрав безпрограшний варiант прихованого шантажу. За попередньою домовленiстю з Вашингтоном, вiн спецiально подзвонив до державного департаменту по вiдкритому зв’язку, з тим, щоб його почули в КДБ, i сказав: «Чи знають цi хлопцi з радянського уряду, що вони роблять? Вони роблять поганi речi з украiнцями i iх засудить громадська думка всюди, включаючи США». І от коли перед радянським урядом з’явилася реальна загроза нести вiдповiдальнiсть за скасування вiзиту до Украiни роздратований М. Горбачов був змушений на нього погодитися[31 - Мэтлок, Джек Ф. Смерть империи: взгляд американского посла на распад Советского Союза. – М.: Рудомино, 2003. – С. 478–479; Щербак Ю. Украина на «шахматной доске» Буша-старшего. – https://day.kyiv.ua/ru/article/nota-bene/ukraina-na-shahmatnoy-doske-busha-starshego].
У своiй вiтальнiй промовi пiд час зустрiчi американського Президента в аеропорту Л. Кравчук спробував зорiентувати Дж. Буша у потрiбному для Украiни напрямку: «Ми надаемо вашому приiзду на Украiну, пане Президент, винятково великого значення i сподiваемось, що вiн увiйде в iсторiю як важливий крок до новоi оцiнки ситуацii, що склалася в нашiй краiнi i в полiтичному, i в соцiально-економiчному планi. Ваш вiзит вiдображае тi змiни, якi вiдбулися за останнiй час у наших краiнах, у мiжнародних вiдносинах, у свiтi в цiлому (видiлено – О. Б.)». Отже месидж Леонiда Макаровича заключався у тому, що в «умовах змiн» Президенту США доцiльно зробити «важливий крок» до «новоi оцiнки ситуацii».
У вiдповiдь Дж. Буш висловив гранично дипломатичну обтiчну формулу («i нашим – i вашим»), основних принципiв i постулатiв якоi вiн дотримувався пiд час усього вiзиту до Киева: «Ми хочемо далi пiдтримувати якнаймiцнiшi офiцiйнi вiдносини з урядом Горбачова, але ми також усвiдомлюемо важливiсть ширших зв’язкiв з Украiною та iншими республiками, з усiма народами Радянського Союзу»[32 - У Киевi – з офiцiйним вiзитом перебував Президент Сполучених Штатiв Америки Дж. Буш // Голос Украiни 2 серпня 1991 р.].
Публiчний дiалог Л. Кравчука та Дж. Буша продовжився у сесiйнiй залi украiнського парламенту. Вiдкриваючи зустрiч, вловивши настроi американського Президента стосовно пiдтримки оновленого Союзу i стабiльностi, Леонiд Макарович однак заявив, що пiдтримуючи цi iдеi Украiна не збираеться вiдмовлятися вiд проголошеного суверенiтету: «Ми хочемо сказати, пане Президент, що люди, якi тут зiбралися, представляють рiзнi полiтичнi сили, але всi вони об’еднанi однiею великою iдеею – iдеею суверенiтету Украiни, розбудови ii державностi, бажання бути господарем своеi власноi долi. Ми хочемо вам також сказати, що Украiна е одним з iнiцiаторiв утворення нового союзу – Союзу Суверенних Держав, у якому кожна республiка виступала б як суб’ект мiжнародного права, брала активну участь в усiх справах европейських i свiтових. І що саме на цих пiдвалинах суверенiтету, едностi, братерства, дружби, спiвпрацi з республiками, з iншими державами об’еднуються всi полiтичнi сили Украiни. І що саме це забезпечуе сьогоднi нам стабiльнiсть (видiлено – О. Б.)».[33 - Украiна – США новий етап партнерства// Голос Украiни 3 серпня 1991 р.]
Л. Кравчук
Втiм, у американського Президента було свое бачення ситуацii i свiй план дiй, що чiтко знайшло свiй вияв у його виступi в украiнському парламентi. Промова була написана квалiфiкованим фахiвцем – Кондолiзою Райс, яка обiймала посаду директора вiддiлу у справах СРСР i Схiдноi Європи Ради нацiональноi безпеки США. Втiм досить швидко з «легкого пера» журналiста-консерватора Вiльяма Сафiра, редактора газети The New York Times, вона отримала назву «котлета по-киiвськи». Як i слiд очiкувати, у будь якому журналiстському ярлику тут було подвiйне дно: з одного боку, брутальна i не зовсiм коректна назва спiчу Президента США у парламентi iншоi держави, з iншого – приховане звинувачення лiдера у боягузтвi. Як про це згадував у 2004 р. сам В. Сафiр: «Я тодi назвав цю промову «котлетою по-киiвськи». Це настiльки розлютило Буша, який помилково сприйняв як звинувачення в боягузтвi, а не у колосальному прорахунку (по-англiйськи котлета по-киiвськи називаеться Chicken Kiev, а слово «chicken» в американському сленгу означае «Боягуз»), що з тих пiр вiн зi мною не розмовляе»[34 - Путинская «котлета по-киевски». – https://censor.net/ru/resonance/729/putinskaya_quotkotleta_pokievskiquot_quotthe_new_york_timesquot_ssha].
Наврядчи Президента США можна звинувачувати у боягузствi, але у чому ж суть «колосального прорахунку», про який говорив вiдомий американський журналiст?
Виступаючи у Верховнiй Радi, Джорж Буш, на перший погляд, дуже точно добирав слова. У сесiйнiй залi украiнського парламенту з вуст Президента на початку промови дуже багатозначно та актуально прозвучало: «Сьогоднi ваш народ вiдчувае надiю на свободу». А от далi… далi, боячись наслiдкiв стихiйного розпаду/розвалу СРСР, особливо наслiдкiв цього процесу у сферi ядерних озброень та пiд впливом «схибленого на стабiльностi» (вислiв В. Сафiра) радника по нацiональнiй безпецi Брента Скоукрофта Джорж Буш оголосив три тези, якi i дали в подальшому пiдставу говорити про «колосальний прорахунок» Президента США:
1. Висловив пiдтримку М. Горбачову («Вiдверто кажучи, Президент Горбачов домiгся разючих речей i цiлями його полiтики гласностi, перебудови i демократизацii е свобода, демократiя i економiчна свобода. Ми будемо пiдтримувати як можна бiльш мiцнi вiдносини з радянським урядом Президента Горбачова…»).
2. Розмежував поняття «свободи» i «незалежностi» та застерiг вiд «самогубного нацiоналiзму» («І разом iз тим свобода – це не те ж саме, що незалежнiсть. Американцi не будуть пiдтримувати тих, хто прагне до незалежностi для того, щоб змiнити тиранiю, нав’язувану здалеку, мiсцевим деспотизмом. Вони не будуть допомагати тим, хто заохочуе самогубний нацiоналiзм, який породжуеться на мiжнацiональнiй ненавистi»).
3. Пiдтримав iдею оновленого Союзу («Республiки цiеi краiни (мова йде про СРСР – О. Б.) мають великi торговельнi зв’язки, якi нiхто не може скасувати одним розчерком пера або новим законом. Незрiвнянно бiльша частина торгiвлi, здiйснюваноi радянськими компанiями, будь то iмпорт або експорт, припадае на торгiвлю мiж республiками, i це вам вiдомо краще, нiж менi. Угода «дев’ять плюс один» вселяе надiю на те, що республiки поеднуватимуть бiльшу автономiю з бiльш активною добровiльною взаемодiею – полiтичною, соцiальною, культурною та економiчною – замiсть того, щоб ступати на безнадiйний шлях iзоляцii»)[35 - «Котлета по-киiвськи»: повний текст скандальноi промови Джорджа Буша-старшого в Радi – https://www.uaportal.com/ukr/news/kotleta-po-kiivski-povnij-tekst-skandalnoi-promovi-dzhordzha-busha-starshogo-v-radi.htm].
Всi цi слова були сказанi за 23 днi до проголошення незалежностi Украiни вiд Радянського Союзу i за 4 мiсяцi до проведення на Украiнi референдуму про незалежнiсть.
Характерно, що до тексту майбутньоi промови Президента Буша досить критично поставився Джек Ф. Метлок, який на той час був послом США у СРСР. Вiн мав можливiсть ознайомитись з цими матерiалами вже пiд час польоту на борту Боiнга 427 – «лiтака номер один», що летiв за маршрутом Москва – Киiв. Перше, що кинулося в очi досвiдченому дипломату, це кiлька фраз, що звеличували Горбачова, i «виглядали недоречними i непотрiбними». Куди краще було б висловити пiдтримку створенню демократичних iнститутiв i приеднання краiни до свiтовоi економiки… Сумнiви у Джек Ф. Метлока виникли i з приводу того, чи варто особливо пiдкреслювати пiдтримку Сполученими Штатами нового союзного договору, який був наслiдком «багатьох полiтичних компромiсiв, одних несуттевих, iнших – все ще сумнiвних». За цих обставин «iноземному державному дiячевi влазити в усе це було самовпевнено i необачно, бо вiн ризикував створити враження, протилежне бажаному»…
Своi роздуми i сумнiви Джек Ф. Метлок висловив тут же у лiтаку у розмовi з одним з укладачiв тексту промови:
– Не слiд президенту так персонiфiкувати, говорячи про «Радянський Союз Горбачова», i не слiд давати зрозумiти, що ми проти iхньоi незалежностi, якщо такий iхнiй вибiр.
– Я вас розумiю, – вiдповiв мiй спiврозмовник, – але не думаю, що зможу прибрати цi фрази. Ми вже видрукували екземпляри для преси. А крiм того, це вставив сам президент. Так вiн хоче, щоб це звучало…[36 - Мэтлок, Джек Ф. Смерть империи: взгляд америк. посла на распад Совет. Союза. – М.: Рудомино, 2003. – С. 479–480.]
Отже, Джорж Буш не просто прочитав 1 серпня 1991 р. в украiнському парламентi текст церiмонiальноi для таких вiзитiв промови, який йому пiдготували. Американський Президент фактично зробив важливу полiтичну заяву стосовно актуальних суспiльних процесiв в СРСР, у якiй сам розставив акценти: а) пiдтримав М. Горбачова; б) закликав Украiну до вiдмови вiд курсу на незалежнiсть; в) привiтав iдею створення оновленого Союзу. Така озвучена позицiя Сполучених Штатiв Америки створила сприятливий грунт для реалiзацii планiв М. Горбачова.
Уже наступного дня – 2 серпня 1991 р. увечерi Михайло Сергiйович дав iнтерв’ю про союзний договiр, у якому анонсував модель «перетворення Союзу на основi наступностi i оновлення», яка мала реалiзовуватися поетапно «на рiзних швидкостях». У його заявi Центральному телебаченню «Союзний договiр вiдкритий до пiдписання» сказано: «…Сьогоднi я надiслав листа керiвникам делегацiй уповноважених верховними радами республiк з пропозицiею вiдкрити договiр для пiдписання 20 серпня нинiшнього року. Лист направлено i республiкам, яким ще належить визначити свою позицiю. Маеться на увазi, що першими договiр пiдпишуть делегацii Росiйськоi Федерацii, Казахстану та Узбекистану. Потiм, через певнi промiжки часу, представники iнших республiк, якi брали активну участь у розробцi та узгодженнi договору. Такий порядок дасть можливiсть Верховнiй Радi Украiни завершити розгляд проекту. За цей час вiдбудеться референдум у Вiрменii. Прийме рiшення про ставлення до союзного договору Молдова. Зможуть визначитися в цьому життевому питаннi i народи Грузii, Латвii, Литви, Естонii. Отже, ми вступаемо у вирiшальний етап перетворення нашоi багатонацiональноi держави в демократичну федерацiю рiвноправних радянських суверенних республiк». (Поетапна/покрокова формула М. Горбачова була покликана приховати/замаскувати той факт, що до початку серпня 1991 р. з 15 колишнiх союзних республiк лише 8 погодилися пiдписати новий союзний договiр)[37 - Болдин В. И. Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачева. – М.: Республика, 1995. – С. 404.]. Як вiдголосок домовленостей М. Горбачова, досягнутих 29–30 липня з Б. Єльциним та Н. Назарбаевим, у цьому зверненнi прозвучала багатозначна фраза-натяк: «Договiр передбачае значну реконструкцiю органiв влади та управлiння»[38 - Союз можно было сохранить. – М., 1995. – С. 284–285.].
20 серпня новий союзний договiр повиннi були пiдписати РРФСР, Казахська РСР i Узбецька РСР, а через деякий час i представники iнших республiк, для яких передбачався наступний порядок: 3 вересня – Бiлоруська РСР, 17 вересня – Азербайджанська РСР i Таджицька РСР, 1 жовтня – Туркменська РСР i Киргизька РСР, 22 жовтня – Украiнська РСР, а також iмовiрно у жовтнi Вiрменська РСР i Молдавська РСР[39 - Союз Суверенных Государств. – https://ru.wikipedia.org/wiki/Союз_Суверенных_Государств].
М. Горбачов: «Договiр передбачае значну реконструкцiю органiв влади та управлiння».
У СРСР наступав час великих змiн i тектонiчних зрушень. І у цей момент М. Горбачов раптово «забув» про проголошену ним же гласнiсть i про ii роль у суспiльствi. Лише пiсля телезвернення М. Горбачова 2 серпня 1991р. текст Договору про ССД був розiсланий керiвникам делегацiй i вищим посадовим особам Радянського Союзу. При чому на цей документ було накладений гриф «Цiлком таемно», з нього заборонялося робити копii, вносити тi чи iншi змiни у положення Договору. Чим була викликана така утаемниченiсть? Справа у тому, що проект Союзного договору мiстив не просто поверховi парадокси, суперечностi та протирiччя на кшалт того, що документ узгоджений на ново-огарьовськiй зустрiчi 23 липня 1991 р., називався «Договiр про Союз Суверенних Держав» (скорочено ССД), але держава яка засновувалась мала отримати iм’я – «Союз Радянських Суверенних Республiк» (СРСР). Причини були набагато глибшi… А. Лук’янов у своiх мемуарах наводить висновки та оцiнки новоогарьовському проекту Союзного договору трьох груп незалежних експертiв – юристiв, iсторикiв, економiстiв i полiтологiв:
Перша група експертiв: «Аналiз тексту договору призводить до того, що Союз не буде володiти суверенiтетом тiею мiрою, яка необхiдна для нормального функцiонування держави i в силу цього не е федеративною державою. Норми практично всього тексту договору свiдчать про конфедерацiю, яку автори проекту, не бажаючи суперечити вiдкрито результатам референдуму, прагнуть видати за федерацiю».
Друга група експертiв: «Проект договору створюе умови для стимулювання у Союзi вiдцентрових тенденцiй, дiя яких може вийти з-пiд контролю тих, хто вiзьме на себе зобов’язання по договору. Весь текст проекту дозволяе засумнiватися у щиростi бажання авторiв сприяти збереженню та оновленню Союзу. проект договору свiдчить про конфедеративний характер майбутнього Союзу, тодi як 17 березня 1991 р. бiльшiсть народу висловилася за збереження i оновлення Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк як федерацii рiвноправних суверенних республiк»
Третя група експертiв: «Визнавши федерацiю, договiр насправдi створюе не конфедерацiю, а просто клуб держав. Вiн прямим шляхом веде до знищення СРСР. Проводячи цю лiнiю таемно, неявно, вiн – подвiйно небезпечний, оскiльки розмивае усi поняття такою мiрою, що виникае державний монстр»[40 - Лукьянов А. И. Переворот мнимый и настоящий. М., 1993. – С. 54–55.].
Попри всi можливi варiанти ймовiрноi заангажованостi експертних груп, якi теоретично могли б бути близькими до А. Лук’янова та зацiкавленими у його прихильностi, висновок у них один: запропонований новоогарьовцями проект Союзного договору нацiлений на розбудову не дiездатноi федерацii (як проголошувалося), а на трансформацiю СРСР в аморфну конфедерацiю, з подальшою перспективою перетворення ii на «простий клуб держав». Цiкаво i показово, що оцiнки експертiв практично спiвпадають зi свiдченнями довiреноi особи та радника М. Горбачова Анатолiя Черняева, який у своiх мемуарах засвiдчив, що виступаючи 2 серпня 1991 р. стосовно майбутнього пiдписання Союзного договору Михайло Сергiйович, «фактично «засвiтив», що мова тепер йде про «вiльну конфедерацiю незалежних держав»[41 - Черняев А. С. Шесть лет с Горбачёвым: По дневниковым записям. – М.: Прогресс – Культура, 1993. – С. 476.].
Саме тому, що офiцiйно проголошувалось одне («перетворення СРСР у демократичну федерацiю»), а по факту мало вiдбутися iнше («створення на базi СРСР конфедерацii»), i було обрано такий надзвичайно обмежений формат не обговорення, а «ознайомлення» з проектом Союзного договору. Пiсля того, як 2 серпня М. Горбачов виступив по телебаченню зi зверненням до народу i оголосив, що Союзний договiр «вiдкритий до пiдписання», текст договору вiдправили до республiк лише 5 серпня. До Верховноi Ради РРФСР вiн надiйшов 10 серпня, а на 20 серпня вже було призначено пiдписання, пiсля якого договiр вступав в силу. Ретельно вiдпрацьованим був i протокол пiдписання Договору, який фактично виключав участь у цьому процесi i союзного, i республiканських парламентiв; нi слухань, нi голосування в парламентi не передбачалося. Тверезо оцiнюючи ситуацiю, що склалась, тодiшнiй член Верховноi Ради РРФСР В. Шейнiс констатував: «Запiзнившись з конституцiйним оновленням Союзу щонайменше на рiк, Горбачов та iншi члени Ради Федерацii небезпiдставно поспiшали завести корабель у гавань, розумiючи, наскiльки небезпечними для нього можуть виявитися навiть легкi хвилi новоi дискусii»[42 - Шейнис В. Л. Взлет и падение парламента. Переломные годы в российской политике (1985–1993). – Т. 1. – М., 2005. С. 493.].
Втiм цiлком уникнути дискусii не вдалося. 15 серпня 1991 р. (за п’ять днiв до пiдписання) у пресi з’явився текст майбутнього Союзного договору (в украiнськiй пресi вiн з’явився взагалi 17 серпня)[43 - Голос Украiни № 159 вiд 17 серпня 1991 р.], що викликало значний суспiльний резонанс… але часу для розгортання дискусiй вже не було… наступав час дiй…
Втiм, А. Лук’янов вже 16 серпня видав Заяву Голови Верховноi Ради СРСР (правда, опублiкована вона була чомусь аж 20 серпня).
Ключовими iдеями/вимогами Заяви А. Лук’янова була необхiднiсть чiткого вiдображення у текстi Союзного договору:
1. У найменуваннi та основних принципах результатiв Всесоюзного референдуму, в ходi якого абсолютна бiльшiсть громадян краiни пiдтримала збереження Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк як оновленоi федерацii рiвноправних суверенних республiк. (Аналогiчний пiдхiд до найменування i характеру Союзноi держави був сформульований i З’iздом народних депутатiв СРСР).
2. Процеса формування единого економiчного простору, единоi банкiвськоi системи i закрiплення за Союзом власностi, необхiдноi для його нормального функцiонування як федеративноi держави.
3. Припинення так званоi «вiйни законiв», шляхом впровадження норми, що не допускае призупинення Союзом РСР республiканських законiв, а республiками – союзних законiв, i вирiшення можливих суперечок шляхом погоджувальних процедур або рiшеннями Конституцiйного суду СРСР.
4. Формулювання/регламентування процесiв перехiдного перiоду, що забезпечуе спадкоемнiсть в роботi органiв державноi влади та управлiння[44 - Заявление Председателя Верховного Совета СССР от16.08.1991// https://ru.wikisource.org/wiki/Заявление_Председателя_Верховного_Совета_СССР_от_16.08.1991].
Ну а тепер двi цитати щодо «спускових гачкiв» дуелi, про яку йшла мова у назвi цього параграфу:
Б. Єльцин «Все йшло нормально (мова йде про таемну зустрiч М. Горбачова, Б. Єльцина та Н. Назарбаева, яка вiдбулася у нiч з 29 на 30 липня 1991 р. у Ново-Огарьово), але коли торкнулися тем зовсiм конфiденцiйних, я раптом замовк. «Ти що, Борис?» – здивувався Горбачов. Менi складно зараз згадати, яке вiдчуття у той момент я вiдчував. Але було незрозумiле вiдчуття, нiби за спиною хтось стоiть, хтось за тобою невiдступно пiдглядае. Я сказав тодi: «Ходiмо на балкон, менi здаеться, що нас пiдслуховують». Горбачов не дуже твердо вiдповiв: «Та облиш ти», але все-таки пiшов за мною… Мине небагато часу, i я своiми очима побачу розшифровку розмови Президента СРСР, Президента Росii i керiвника Казахстану. Пiсля серпневого путчу в кабiнетi у Болдiна, начальника апарату Горбачова, слiдчi прокуратури знайшли у двох сейфах гори папок з текстами розмов Єльцина. Мене протягом декiлькох рокiв записували – вранцi, вдень, ввечерi, вночi, в будь-який час доби. Записали i цю розмову. Може бути, цей запис i став спусковим гачком серпня 91-го року.
В. Болдiн, керiвник апарату Президента СРСР, помiчник генерального секретаря ЦК КПРС, який брав активну участь у подiях серпня 1991 р. на боцi ДКНС: «… Ново-огарьовскi посиденьки стали спусковим гачком для багатьох несподiваних явищ в нашому суспiльствi… (видiлено – О. Б.)».[45 - Болдин В. И. Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачова. – М.: Республика, 1995. – С. 394.]
У цьому контекстi подii 19–21 серпня 1991 р. у СРСР були зумовленi дiею не одного спускового гачка, а двох… По своiй сутi це була дуель… дуель мiж республiканськими та союзними елiтами. Якщо бiльш детально та глибинно, то ця дуель за своею природою була рiзнорiвневою i рiзновекторною, адже вона вiдбувалася одразу по кiлькох лiнiях i на кiлькох ярусах: Горбачов – органи центральноi влади СРСР; Горбачов – Єльцин; Центр – союзнi республiки; союзнi республiки – автономнi республiки. На той час республiканськi елiти вiдчули, що Центр «дае слабину» i можна досягнути бiльшого – стати «повновладними господарями у своiй сторонi», а союзнi – дедалi бiльше почали розумiти, що колишнiй СРСР не просто увiйшов у фазу проблемних рiшень, а й у геометричнiй прогресii розпочалась його дезiнтеграцiя, а головне – пiд ними не лише захиталися владнi крiсла, але й з’явилася перспектива повноi iх втрати… За цих обставин класичного у детективних фiльмах випадкового «Бах!!!» було достатньо, щоб усi учасники процесу натиснули на спусковий гачок…
Пiсля серпневого путчу в кабiнетi у Болдiна, начальника апарату Горбачова, слiдчi прокуратури знайшли у двох сейфах гори папок з текстами розмов Єльцина.
На мою думку, ця дуель увiйшла у вирiшальну фазу 23 липня 1991 р., коли у Ново-Огарьово пiд тиском республiканських елiт було заряджено патрон – проект Союзного договору, який «з глушником» (з утаемниченими домовленостями) iхнi лiдери вистрiлили у нiч з 29 на 30 липня… За цих обставин М. Горбачов намагався вiдiграти роль секунданта… але, як не парадоксально, секунданта обох сторiн: одним (Б. Єльцину та Н. Назарбаеву) вiн пообiцяв пiдписання Союзного договору на сприятливих для них умовах, iншим (О. Бакланову, В. Болдiну, В. Варенникову, О. Шенiну та iн.) у Форосi дав «карт бланш» – «Чорт з вами, дiйте» [46 - Болдин В. И. Крушение пьедестала. Штрихи к портрету М. С. Горбачева. – М.: Республика, 1995. – С. 17.]… Оце намагання «бути над процесом» i зiграло з М. Горбачовим у подальшому злий жарт..
Отже, новоогарьовський процес був для М. Горбачова формою налагодження прямих зв’язкiв iз лiдерами нацiональних елiт республiк з метою прискорення трансформацiйно-iнтегративних процесiв у СРСР, способом вийти з-пiд контролю центральних союзних структур, площадкою для обговорення i узгодження принципiв та методiв розв’язання ключових суспiльних проблем. Прийняття Заяви «9+1», яка, незважаючи на всi юридичнi протирiччя, порушення та неузгодженостi, за певних обставин в умовах домiнування «полiтичноi доцiльностi» могла стати основою формування бодай урiзаного, але оновленого Союзу, було певним зрушенням в iнтеграцiйних процесах на теренах СРСР, якi до весни 1991 р. зайшли практично у глухий кут. Втiм, пiсля стартового успiху реальнi потреби республiк, помноженi на амбiцii iхнiх лiдерiв, не давали змоги домовитися по двом ключовим проблемам – формулi взаемодii мiж союзними i автономними республiками у майбутньому Союзi та питаннi про фiнансовi платежi Центру, якi повиннi/зобов’язувалися здiйснювати республiки. Спроба М. Горбачова, Б. Єльцина та Н. Назарбаева у ходi таемноi змови 29–30 липня 1991 р. взяти на себе iнiцiативу i прискорити iнтеграцiйнi процеси зустрiла опiр з боку союзних високопосадовцiв, якi, з одного боку, бачили у пiдписаннi нового Союзу трансформацiю федерацii у конфедерацiю, а з iншого – втрачали своi владнi крiсла. Оце зiткнення iнтересiв союзних та республiканських елiт i стало одночасно i приводом, i причиною виступу ДКНС.
Зiткнення iнтересiв союзних та республiканських елiт i стало одночасно i приводом, i причиною виступу ДКНС.
2. Серпневий заколот 1991 р.: фатальний рух полiтичного маятника
Будь-яка влада е безперервна змова.
Оноре де Бальзак, французький письменник
Зазирнув я одного разу за кулiси марiонеток: бiля шнуркiв теж марiонетки. Далi мене не пустили.
Станiслав Єжи Лец, польський письменник
На початку лiта 1991 р. у полiтичному життi Украiни сформувалося майже одночасно два вузла серйозних протирiч: на союзному рiвнi на грунтi кардинальних розходжень щодо питання про проект нового Союзного договору i на республiканському – на базi рiзних пiдходiв до формування концепцii Конституцii.
За цих обставин помiтно зросла та радикалiзувалася суспiльно-полiтична активнiсть народних мас краiни. Зокрема, 21–23 червня у Киевi вiдбуваеться Установчий з’iзд Всеукраiнськоi органiзацii солiдарностi трудящих (ВОСТ), на якому були присутнi 313 делегатiв з 21областi республiки. Поряд з економiчними, на зiбраннi було висунуто i ряд полiтичних вимог: вихiд Украiни iз складу СРСР, розпуск КПРС, змiну державно-полiтичноi системи, припинення урядом УРСР усiх фiнансових вiдрахувань до центру, розпуск Верховноi Ради УРСР та iн. На з’iздi констатувалося: «Партiйна номенклатура боiться об’еднання наших сил, партократiя знае, що ми хочемо робити, готуе наступ i вiн вже почався, треба негайно вiдсунути Компартiю вiд влади, вiддати до суду, а майно нацiоналiзувати»[47 - ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 32, спр. 2906 /Інформацiя «Про установчий з’iзд Всеукраiнського об’еднання комiтетiв солiдарностi трудiвникiв», вiд 25 червня 1991 р., арк. 34–40; Там само /Манiфест трудящих Украiни, арк. 42–45.]. Така радикалiзацiя народних мас була характерною рисою суспiльно-полiтичного руху на всiй територii СРСР.
