скачать книгу бесплатно
Мовчали. Довго мовчали… Темiнь розсiювалася. Розчинялася.
– Лано, як ти тут опинилася? У цьому мiстi…
– Ти хотiв запитати у Сашка? Рiк тому разом зi своiм шефом вiн був у столицi однiеi азiатськоi краiни. Я тiльки закiнчила школу охоронцiв, менi доручили iх охороняти… Це довга iсторiя.
– Розкажи…
– Добре. Його шеф мене примiтив i шепнув своiм партнерам, моiм землякам, «замовив» мене. Менi поставили завдання: пе-ре-спати! Тим бiльше у моi обов’язки входило добувати iнформацiю…
– Ти шпигунка?
– Вгамуйся! Я працювала в державнiй службi охорони, це були моi прямi обов’язки. Але ж, не про те мова… Все мое ество збунтувалося… Ти не бачив шефа?
– Нi.
– Ти багато втратив! Але нiчого, у тебе все попереду… Таких екземплярiв не так багато у всiх зоопарках свiту. Я вперше побачила такого чоловiка. На нього не можна не звернути увагу, кожний, хто його бачить, втрачае мову.
– Так у тебе було багато чоловiкiв…
– Це було мое перше таке завдання. А якщо тебе дiйсно цiкавлять моi чоловiки – було досить.
Лана вiдвернулася, згорнулася клубочком.
– Не сердься, я не хотiв тебе скривдити. – Модя нiжно поцiлував дiвчину в плече, пригорнув до себе. – Важко тобi було?
Зiтхнула, закурила.
– Сашко бачив усю ситуацiю, пiдiйшов до мене сам, порадив. Напоiла я шефа, потерся вiн об мене, помуркав i заснув, сидячи в крiслi. Жабов чекав мене в коридорi… Ранком я вiд нього вийшла, моi нiчого не запiдозрили. Ми з ним продумали всю iнформацiю, яку я злила…
– А потiм?
– Я закохалася в Сашка. Лише завдяки батьковi, що мене любить безмiрно, вдалося домовитися з моiм начальством, щоб вiдпустили мене. Та що домовитися! Виторгував мене батько… – закашлялась. – Жабов грошима допомiг. Вiн, очевидно, теж думав, що закохався в мене назавжди, а може, просто потрахати хотiв якийсь час. Азiатка! Екзотика! Спочатку ми не розлучалися нi вдень, нi вночi…
– А шеф?
– На наступну нiч знову мене зажадав. Сашко перехрестився i пiшов до нього на розмову. Про що i скiльки вони говорили – не знаю, але шеф бiльше мене не кликав. Вже потiм Сашко проговорився, що шеф поставив умову, щоб я на очi йому не потрапляла. Отак я опинилася у ваших краях… Спочатку нудьгувала дуже, а потiм… Звикла.
– Сашка давно виставила?
– Рiк уже.
– Не приходить, не кличе?
– Приходить – не впускаю, кличе – не йду.
– Розлюбила?
– Розлюбила… Не знаю… Може, й не любила… Спалах був… Слухай, досить про це, га?
Лана обвила руками плечi Модеста, провела язиком по шиi, повернулася спиною, потерлася пружними сiдницями Вiн увiйшов ззаду, вiдчуваючи, як вона, звиваючись, допомагае йому. Жiнка, яка стояла перед ним навколiшки, яка жадiбно обхопила його своiм розпеченим нутром, не вiдпускала, забирала глибше, – була Всесвiтом. Величезним, нескiнченним, який з’явився зненацька i назавжди…
* * *
Умитi. Зовсiм не стомленi. Свiтилися назустрiч один одному. Пили каву. Базiкали про дрiбницi.
– Слухай, а чим усе-таки займаеться Сашкова фiрма?
– Це не питання, це – розмова, – пiсля недовгоi паузи вiдповiла Лана.
– У нас е час, iхати через три години.
– Менi потрiбно набагато менше часу, щоб тобi розповiсти. Але це – роз-мо-ва! Тiльки наша з тобою i бiльше нiчия.
– Ну ти даеш! Що ж тут не зрозумiти!
– Модю, е речi, про якi лiпше не знати.
– Ти ж знаеш!
– Знаю, i ти будеш знати… Краще вже вiд мене, бо все одно коли-небудь дiзнаешся. Усi цi бiзнесовi справи – лише прикриття. Основне заняття – розробка полiтичних технологiй, купiвля потрiбних людей. А ще… усунення неугодних полiтичних конкурентiв. Незручних. Тих, кого дорого купити.
– А тих, хто не продаеться?
– Таких мало. Але е. Їх теж усувають. Компрометують, iзолюють…
– Так шеф не бiзнесмен?
– Бiзнесмен. Але грошi заробляе в полiтицi. Вiн у дуже близьких стосунках iз високими персонами, i не тiльки в цiй краiнi.
– А Саня?
– Такi, як Сашко, в нього працюють у бiльшостi областей. Вони або чистi бiзнесмени, або утримують засоби масовоi iнформацii, але нiяк не свiтяться в полiтицi.
– А що ж вони роблять?
– Намагаються працювати так, щоб переконати всiх, що вони нейтральнi. Або нiкому, або i вашим i нашим.
– А тобi… доводилося брати участь в усуненнi?
– Це – питання. А у нас розмова. На питання я вiдповiдати не буду, а розмову закiнчимо, якщо вже почали. Отож, найбiльш активний час роботи таких фiрм у передвиборний перiод, мiсяцiв за шiсть-вiсiм до виборiв, хоча бувае робота й у мiжсезоння… Скiльки партiй у краiнi?
– Бiльше ста.
– Отож. А скiльки партiй розкололося на двi, три i так далi? Думаеш, вони самi розмножуються? Дзуськи! Отут «санi» попрацювали пiд чiтким керiвництвом шефа. З ними так легше справитися. Незабаром знову почнеться брунькування, от побачиш.
– Я думав, керiвники самi мiж собою владу подiлити не можуть у своiх партiях, у гетьмани лiзуть.
– Думав… Звичайно, самi, але iм дуже допомагають сваритися. Це серйозна робота i великi грошi. Жабов не з приводу вчорашньоi бiйки до столицi iде.
– Тобто?
– Пiсля його поiздки тут у таборi полiтичних супротивникiв що-небудь вибухне, чуе мое серце.
– А тi? Нiяк не реагують?
– Вони тими ж нитками шитi! Але в них менше можливостей, та й немае в них такого езуiта, як наш шеф. До речi шеф мае серйозний вплив на адмiнресурс.
– Як?
– На керiвникiв мiста й областi. Адмiнiстративний ресурс. Хто його використовуе, той мае бiльше шансiв, а використовуе той, хто платить, а наш шеф платить.
– Шеф прямо сiрий кардинал…
– Його так i називають. – Лана пiдвелася. – Я ще зварю каву.
– Давай. Так що ж виходить, менi доведеться у всьому цьому брати участь?
– Не переймайся, ми з тобою – живий паркан, що охороняе Сашка вiд можливих вторгнень… А знищують, дискредитують, компрометують, iзолюють тощо iншi, спецiально навченi. Хоча, може бути, Сашко i тобi запропонуе. Я особисто вiдмовилася.
– Цiкаво…
– До речi, е ще одна сфера дiяльностi, якою займаеться Жабов, i тобi доведеться, очевидно, до неi докласти рук. Вiн саме в цьому зв’язку тебе i згадував.
– Яка?
– Шеф – великий збирач антикварiату. Антикварiатом вiн називае твори мистецтва i ювелiрнi вироби. Чим давнiша рiч, тим яскравiше горять у нього очi.
– Так он чого Саня менi про скарби Холодного Яру нагадав!
– От-от! Тепер я точно пам’ятаю, iм’я твое i звучало в контекстi розмови про скарби, якийсь яр чи що.
– Та казки все це!
– Були б казки, якби Сашко не повiдав це все пiд чарочку шефу, а шеф таких розмов не забувае.
– Ти що, чула? А говорила, що не свiтив тебе Саня шефу.
– Так сам же вiн менi все i розповiв, мовляв, виклав усе шефу по п’янi, а тепер на гачку, треба Модеста витягати, нехай виручае зi скарбами. Вiдкiля я про тебе i знаю, iм’я ще запам’ятала.
– Ну, пару iкон старих у селi е, це точно… Намисто ще у бабцi Настi… А бiльше нiчого такого не знаю.
– Сашко говорив про золотий браслет-оберiг, цей браслет шеф йому щоразу пригадуе.
– Дурня! Легенда давня, нам ii дiд Башкир розповiдав… Не вiрю я.
– Це ти шефу скажеш!
– І скажу!
– Не злiзе вiн iз тебе, будеш шукати.
– От iще!
– Ти краще вислухай шефа i не супереч, кивай. Я дуже хочу, щоб у тебе не було неприемностей.
– Все буде нормально.
– Нехай я дурна, але я знаю, що кажу, вислухай все, погодься, а приiдеш – порадимося, разом вирiшимо, як бути. Пообiцяй менi.
Лана вчепилася в руку, дивилася благальними очима.
– Добре, не бiйся, так i буде.
– Модю… – Лана схилила голову на плече i не вiдводила очей.
– Що, дiвчинко?
– Здаеться менi, що затребуе тебе столиця… Чуйка в мене… Ти ж знаеш, вона мене не пiдводить.
– Та знаю! Даремно ти це говориш… Пiшов я, час.
– Поцiлуй мене.
Нiжно поцiлував Лану в макiвку, торкнувся щоки.
– Чекай… Повернуся… І… будь обережна.
* * *
У статусi охоронця Модест мав би iздити в джипi поруч з водiем, а Жабов позаду. Але iз самого початку Сашко визначив йому мiсце на задньому сидiннi. Часто Сашко сам сiдав за кермо, тодi вiн вмощувався поруч.
У столицю виiхали удвох. Модя зайвого не запитував – значить, так треба. По мiсту iхали мовчки, заправилися, за мiстом Сашко додав – потужна машина дозволяла, а документи для даiшникiв у нього були.
– Як тобi Лана?
Цього питання Модест не чекав.
– Класна, – видихнув.
– Дивись, не западай, вона не пiд одним була, зiграти може, вмiе – будь здоров.
– Сам розберусь!
– А ти не кип’ятись, я тобi вiд душi раджу, повiр, у жiнках розбираюся.
– Розмова марна, давай про що-небудь iнше, з Ланою я сам розберуся.
– Як знаеш…
