скачать книгу бесплатно
– Може, я сам поiду?
– Модю, буде розмова, а не бiйка. Ти, Болiк i Льолiк, ще кiлька чоловiк – будете тлом, антуражем, вони повиннi зрозумiти, що ми серйозна фiрма, що у нас е люди. За товар ми заплатимо, а вiдсотки платити не будемо, i вони мають iз цим погодитися.
– Тобто ми з ними не дуже добре обiйшлися… Вони з цим повиннi будуть погодитися?
– Ти все правильно зрозумiв. Але! Бачиш, грошi у нас були в дiлi, з якого ми одержували пристойнi вiдсотки. Дiстати iх для розрахунку з постачальниками означало б втратити прибуток. Ми ж повиннi нормально почуватися в цьому життi, смачно iсти, добре вдягатися, спати з гарними жiнками. Чи не так, Модику?
– За рахунок тих же постачальникiв?
– Старий, усi прибутки в нашiй справi ми маемо за рахунок iнших. Звикай. Інакше iншi будуть жити за наш рахунок. Тодi тобi доведеться повернутися на бойню, а менi в конструкторське бюро… Їдемо за годину.
Нiчого особливого. Великий зал центрального ресторану, що колись гримiв на все мiсто. Нинi великi зали непривiтнi. Усе запущене, старе, вицвiлi гардини, просидженi стiльцi, стертi килимовi дорiжки, несвiжi скатертини, повiльнi офiцiанти, незадоволенi своiм вiком i своею платнею.
Модя з незнайомими молодими хлопцями сiв за столик майже бiля виходу. Болiк i Льолiк з невисокою стрункою азiаткою зайняли позицiю бiля пустоi естради. Сашко задумливо дивився у вiкно крiзь келих iз червоним вином, курив На зустрiчах вiн пив пiдiгрiте червоне вино, а курив багато Окунь завжди його бачив iз сигаретою в ротi.
Однокласник Жабова вигiдно вiдрiзнявся вiд усiх бiйцiв-охоронцiв тим, що тримав удар. Практично будь-який, навiть найнесподiванiший. І хоча вiн не був навчений премудростей боксу, рiзних видiв единоборств, бив блискавично. Одного удару було досить, щоб супротивник надовго вийшов iз ладу Нiколи не бив ногою, вiдмовився вiд пiстолета, запропонованого Сашком, а невеликий нiж iз кiстяним рукiв’ям навiть завзятий мент не назвав би холодною зброею. Вiдкiля ж менту знати, що вiн кидав «малюка» з разючою точнiстю – на бойнi було досить часу, щоб навчитися. Про силу метання краще промовчати.
Сидячи бiля вiкна, Модест милувався жiночими сiдницями.
Це заняття входило в число улюблених при довгих сидiннях-чеканнях. Потрiбна територiя завжди залишалася в полi зору, встигав стежити за всiм, що вiдбуваеться, i, що головне, прекрасно чув усе навколо й орiентувався в подiях по звуках. Але варту уваги жiночу сiдничку не пропускав нiколи, i сирени озиралися. «Може, в менi пропадае гiпнотизер?» – думав Модя, ловлячи погляд черговоi жертви.
Перед тим як почув, що розмова за столиком, де сидiли головнi персони ресторанного дiйства, переходить межi припустимоi гучностi, Окунь зрозумiв, що обстановка стае гарячою. Пiдвiвся i пройшов через залу, оцiнюючи ситуацiю. Нi, у залi нiчого не станеться, перевага на боцi Жабова, людей бiльше, i вони готовi. Не поспiшаючи, спустився широкими сходами на перший поверх. Ого! Бiля единого бiльярдного столу клiентiв набагато бiльше, нiж для партii. Усi особи пристойноi статури i напруженi надмiру у чеканнi дiй. Не бiльярд же iх так захопив!
Ще два мiцнi хлопцi п’ють сiк бiля стiйки бару. Сiм чоловiк. А наших нагорi трое i на вулицi четверо, але ворог мiг теж виставити пости на вулицi.
«Почну дiяти», – вирiшив Модя. Вiн давно вже мрiяв про день, коли зможе проявити свое умiння. Слонячою ходою подався до туалету, зайшов, притулився до стiни бiля дверей. Квапливi кроки… Двое.
Один загальмував тiльки на серединi великого ресторанного туалету, другий зробив два кроки й озирнувся. У розворотi побачив, швидше за усе впiймав щелепою твердий кулак i повалився пiд пiсуари. Його напарник викинув тонке лезо перед собою i, пританцьовуючи, пiшов на супротивника. Модя вайлувато нахилився вперед, лiвою пiдiбрав руку, що летiла назустрiч з ножем, вiдвiв ii вбiк, а правою – без замаху, зверху вниз ударив у щелепу. Ноги у хлопця роз’iхалися, i вiн завмер на бетоннiй пiдлозi. Вайлуватiсть Окуня обманула досвiдчених гоблiнiв. Вийшов iз туалету повiльно, тiею ж слонячою ходою. Саня i його партнер по переговорах спускалися сходами мовчки, слiдом iшла Лана, азiатка, едина жiнка з iхньоi команди.
«Чорт! Вся охорона залишилася нагорi! Невже домовилися?… Поспiшив?» – Модя зупинився. Але тут почався рух навколо бiльярдного столу. Хлопцi бiля бару одночасно поставили склянки й пiдтяглися до виходу. Усi розташувалися так, що нiяких сумнiвiв у подальших дiях вже не було. Модя мигнув Ланi i пристроiвся до трiйцi справа, трохи попереду Жабова. Краем ока побачив, як занервував партнер по переговорах, зашарпався, крутячи головою на гусячiй шиi.
Хлопцi пiвколом пiдiйшли на небезпечно близьку вiдстань. До виходу з ресторану залишалося яких-небудь три метри. Окунь побачив за подвiйними дверима своiх з охорони, що поспiшали до мiсця подiй. А далi… Здавалося, що думав, рухався i дiяв вiн один. Пiдхопив Сашка пiд руку надав йому такого прискорення, що той торпедою пролетiв вiдстань до дверей, вiдчинив iх i втрапив у обiйми своiх людей. Модя плечем торкнув Сашкового партнера по переговорах, i той разом iз розбитим величезним дзеркалом зсипався на пiдлогу.
– Прикрий! – крикнув Ланi i вiдразу ж вiдчув лопатками дотик спини тямущоi партнерки.
Двое хлопцiв кинулися до боса, що впав, пiдняли, обтрусили, вiдтягнули до стiйки бару. Двое з двох бокiв метнулися до Модеста, а високий, iз зневажливою усмiшкою, виставивши вперед довжелезну лiву, пiшов на Лану. Модя поклав нападникiв по черзi, не пропустивши жодного удару. Одного гаком у голову, другого прямим у печiнку. Лана в стрибку тупим i твердим носком блискучоi чорноi туфельки розбила лiкоть високому, i той моторошно завив. Супротивники програли, бо не чекали, що неповороткий Модест буде бити першим, на випередження, до того ж вони не сподiвалися на таку силу ударiв. Та й дiвчина виявилася спритнiшою, нiж можна було собi уявити… Чемно пропустивши даму, Модя спокiйно вийшов й акуратно причинив дверi. Машин не було.
– Порядок, нашi виiхали, – констатувала Лана.
– Слава Богу! – вiдповiв iй у тон. – Беремо таксi.
Сiли на задне сидiння.
– У тебе симпатична гепочка, – усмiхнувся, не дивлячись на партнерку, Окунь.
– А ти – нахаба! – навмисно сердито огризнулася Лана.
– Менi було приемно, коли твоi сiдницi доторкнулися до моiх…
– Чорт забирай! – стукнула його по колiну Лана. – Менi теж…
Вони подивилися один на одного i розсмiялися.
* * *
Пiсля обiду в офiсi був розбiр польотiв. Жабов з незмiнною сигаретою бродив по кабiнету.
– Не домовилися! – резюмував. – Тепер – вiйна! А будь-яка вiйна згiрша поганого миру, можуть бути жертви… Хоч мене тiшить твiй дебют, друже, – усмiхнувся до однокласника. – Я, звичайно, спробую будь-якими шляхами домовитися, буду схиляти до переговорiв через посередникiв…
– Було б добре…
– Годi, квит, це все потiм, завтра… Сьогоднi вiдпочиваемо, я замовив сауну, будуть дiвчатка.
– Хто ще iде?
– Ти, я, Болiк i Льолiк, Лана…
– Для Лани теж будуть дiвчата?
– Старий, Лана сама визначаеться, з ким iй бути. До речi, це обумовлено у контрактi.
* * *
Сауна була невеликою, затишною, добре протопленою, пристойний тренажерний зал, чистий басейн. Дiвчата вже накрили стiл i, закутанi в хрусткi простирадла, зустрiчали гостей. Модест вiдчував нещирий смiх i мову. «Це вони щодня так весело кого-небудь зустрiчають. Або через день… Невже iм подобаеться така розмаiтiсть клiентiв i така одноманiтнiсть роботи?…»
Лана пiшла в масажну кiмнату, повернулася в простирадлi i вiдразу ж стала схожою на iнших дiвчат. Нi! Все-таки не схожа. Очi iншi, спокiйнi, упевненi, смiх i розмова щирi. Поки Лана була вiдсутня, чоловiча компанiя, не соромлячись дiвчат роздяглася в загальнiй залi, лиш Окунь замешкався, знiчений присутнiстю дiвиць.
– Давай, давай! – стусаном у бiк пiдбадьорив його Льолiк. – Вони вже такого видiли!
До приходу Лани Модя не встиг роздягнутися i закутатися в простирадло, як iншi. Вiн стояв у плавках i не знав, що робити, розгубився. Лана сiла в крiсло i з усмiшкою дивилася прямо йому в очi. Цi iгри були мiж ними вiднедавна. Спочатку не звертав уваги на азiатку, – вiн узагалi бiльше дивився на жiнок здалеку, – потiм почав вiдчувати на собi ii погляди. «А чому б i нi…» – сам собi сказав, але вагався, не умiв поводитися з жiнками, чекав. Дiзнався, що азiатку зовуть Ланарiя, але i’мя «перекували» на слов’янський манер, i всi звали ii Ланою.
Нiхто не звертав на них жодноi уваги. Модя узяв з купи простирадло.
– Народ, спочатку попаримося, а потiм посидимо, поiмо, поторохтимо. Ходiмо, голод пiдганяе, – Сашко зняв простирадло i, обнявши нiмфу, що оголилася одним порухом, вiдправився на чолi процесii голих у парильню.
Лана пустотливо глянула на Модеста i пiдвелася… голою. Простирадло бiлiло в крiслi. У хлопця перехопило подих. Так, дiвицi молодшi, ефектнiшi, але тiло у Лани було нiжнiшим, стрункiшим, звабливiшим.
– Ну як? Подобаються тобi моi сiднички? – ехидно запитала Лана, прямуючи вслiд за компанiею.
За столом сидiли довго. Болiк i Льолiк по черзi забирали дiвиць i вiдправлялися в масажну кiмнату, Саня розповiдав про свою денну розмову в ресторанi, Модя слухав неуважно, намагаючись не зустрiчатися очима з Ланою. Лана ж зумисне пiдстерiгала його погляд, нахиляючись до столу, торкалася плеча, просила подати келих – загравала. «Знущаеться, – думав. – Красива, бiсиха… Не пiддамся. Якщо б ii не було, я напевно повiв би якусь зозулю до масажноi кiмнати. А чому б i нi?…»
– Коли вiн сказав, що все нормально, претензiй немае, i потиснув менi руку, я кивнув хлопцям, щоб залишалися на мiсцях, зi мною пiшла тiльки Лана, – розповiдав Жабов.
– Даремно! – повернувся до дiйсностi Окунь, сьорбнув пива. – У будь-якому разi поперед тебе повинен був iти хтось iз хлопцiв. Ти сам говорив, що у великих грошах друзi тонуть, партнери захлинаються, а домовленостi нiчого не вартi.
– Лохонувся, мля! Так… Повiрив…
– А хлопцi? Тi, що залишилися в ресторанi…
– Пiшли через кухню.
– Легко ми вискочили з халепи.
– Їм досi нiхто не чинив серйозного опору, тому й не готовi були, розслабилися. Це зiграло нам на руку.
– Так… Не треба чекати, поки вони що-небудь придумають, ми маемо першими зробити наступний хiд, – мiркував Модест.
– Тут треба б iз шефом порадитися, – Сашко потягнувся. – У столицю мотнусь. Сьогоднi дзвонив. Завтра i поiду.
– Сам? – пiдняла очi Лана.
– Вiзьму з собою Модю. А ви тут обережнiше, бажано пересуватися парами. В офiсi – насторожi, у мiстi – назирцi. Поки все владнаемо.
* * *
– Модю, а тебе нiколи нiхто не бив? – Лана розсмiялася.
– Щоб сильно – то нi…
– А сильно – це як?
Лана згорнулася калачиком пiд його важкою рукою. У квартирi Лани було так затишно, що хотiлося як можна довше не заснути. Нiчнi звуки, вiдрiзанi склопакетами, розтiкалися по стiнах будинку нагору i вниз, безсило йшли в землю або летiли в небо. Лана сама запросила його до себе, а вiн не вiдмовився. Хiба нiч iз жiнкою до чогось зобов’язуе? Особливо якщо вона того хоче…
– Чому ти зi мною?
– Ну, Сашко ж сказав, що бажано пересуватися парами…
– А чому ти не з Сашком?
Лана пiдняла голову, сiла.
– Я була з ним.
– Бiльше не хочеш з ним бути?
– Не хочу. Вiн часто йде до iнших жiнок, потiм повертаеться i говорить, що моя попка найкраща в свiтi…
– Це я так сказав.
– Вiн теж так говорив. Не хочу, щоб мене порiвнювали з ким-небудь iншим…
– А якщо я пiду до iншоi жiнки?
– Ти не пiдеш. А якщо пiдеш – не повернешся.
– А ти можеш пiти до iншого?
– Зараз не можу, – розсмiялася.
– Ну, взагалi…
Лана нахилилася, обхопила його голову руками, подивилася в очi.
– Звичайно ж я можу пiти, – видихнула вона, схилившись на подушку. – Але я не хочу йти вiд тебе. Я не думаю про це, я це вiдчуваю. Адже я можу бути з чоловiком лише в тому випадку, якщо його поважаю. Знаеш, я навiть пiдкорятися можу тому, кого поважаю, я навiть умiю бути слухняною. Я слухатимусь у всьому того, кого виберу.
Лана пiднялася в повний зрiст, однiею ногою переступила через чоловiка i так завмерла над ним, опустивши голову i пронизуючи його очима. Модест бачив ii всю. Очi звикли до темряви. Вузьке правильне обличчя, великi чорнi очi, коротке чорне волосся, напруженi гострi груди, акуратно пiдстрижена темна дорiжка помiж нiг, округлi стегна, довгi виточенi ноги.
– У тебе надзвичайна краса… Незвична…
– Може бути. Мiй тато – узбек. Мама – украiнка. Тато дав менi iм’я – Ланарiя…
– Це що значить?
– Не знаю. І тато не знае. Вiн сказав, що це найкрасивiше слово, яке вiн чув. І вiн це слово подарував найкрасивiшiй дiвчинцi, щоб вона була найгарнiшою жiнкою у свiтi.
Лана повiльно присiла, впускаючи чоловiка в себе… Пiдвелася… Сiла… Впала йому на груди… Гострi нiгтики увiткнулися в тугi чоловiчi плечi.
– Будь у менi… Не виходь… До ранку…
– Господи!.. Я зараз помру…
– Не квапся, рiдний…
– У мене сто рокiв не було жiнки!
Лана обхопила його ногами так, що здавалося, тiла iхнi зрослися. Вона не дозволяла йому нiчого робити, сама рухалася, прискорюючись, задихаючись, шепочучи щось смiшне, звабне, соромливе… Не дозволила йому вийти, як першого разу, коли вони мов божевiльнi впали на лiжко, зриваючи один з одного одяг. Забрала в себе все до краплиночки, перевернула його на себе, нiби струшуючи все-все-все, що ще могло залишитися. Давила його плечi, втискуючи в себе ще глибше. Стогнала… Плакала… Смiялася…
У дрiмотi притихли… Сiпнулися… Роззирнулись… Згадали.
– Ти хто?
– Я – твоя жiнка.
– Я хто?
– Ти – мiй мужчина. Най-най-найкоханiший!
– Лана… Ланарiя… Так не бувае.
– А як бувае?
– Ще вчора у мене було iнше життя… За що мене Господь обрав? Чому мене?
– Егоiст! Господь обрав нас! Мене i тебе.
– Чому Господь обрав нас?
– Тому, що ти найкращий, i я найкраща.
