скачать книгу бесплатно
У глибинi, серцем у ранi, пульсувала геена.
А посеред пастки стояв…
О, так, юний Фортунат Цвях викликав демона, з котрим нiзащо не зумiв би впоратися.
– Я так i думав, – тужно прорiк викликаний, копнувши ногою найближчий нiмбус-смолоскип. – Сiль, бубонцi, самохiд… Захист за Нексусом – вiдмiнно. Виклик за Мерлем – задовiльно. Поведiнка – огидна, але передбачувана. Де тут у нас лозини? На честь дня народження одного нахабного недолiтка, по фiлейних частинах…
Риторичне запитання.
Зрозумiло, Гарпагон Понурий добре знав, де в його домi стоiть дiжка з ропою та лозини, вимоченi саме для таких випадкiв.
* * *
– Звiдки ж я знав, – розвiв руками венатор, коли слухачi вiдреготалися, – що Гарпагон усi виклики з дому замкнув на собi? Бар’ер «Сiм лих», iз «трiскачкою». Кого хочеш клич, хоч самого Вiчного Мандрiвця – один бiс… Нi, теперто я його розумiю. А тодi… Вiн менi сiдницi так розмалював – куди тому художниковi Пельцлеру! Тиждень спав на животi!
Скарбiвничий подався вперед:
– А страх? Страх у чому? Ви мали на увазi: злякалися появи наставника?
Крива посмiшка послужила йому вiдповiддю.
– Нi, пане. Пiд страхом я мав на увазi зовсiм iнше. Адже портал був справжнiй. І геена – справжня. Гарпагон демона гнав, спустився на другий ярус Крижаного Пекла, тут йому й дзвiночок… От, виходить, я й побачив навiч: яке воно, пекло. У щiлинку пiдглянув. Кричав потiм ночами. Слiзьми вмивався. Заiкатися почав. Гарпагон вiдшептав, спасибi йому, розумниковi…
Вiдставивши миску, мисливець на демонiв дивився на скарбiвничого та доцента, проте, здавалося, бачив пекло. Не те пекло, в якому встиг не один раз побувати, i не жертвою, а ловцем. Нi, у Фортунатових очах танцював вихор пекла, що вiн побачив його крiзь щiлинку тодi, тринадцятилiтнiм шмаркачем.
Не те, до чого звик, а те, чого не сподiвався.
– Менi цей сон i досi сниться. Я через нього вчитися почав – вiд зубiв одскакувало! Вигляд викохав, щоб у плотi туди спускатися. Учепився в страх: задушу! І от, повiрите – донинi…
Пiднебесся зробилося чорним-чорним. Зiрки спустилися нижче – дослухалися. Галасували гвардiйцi, обговорюючи своi любовнi та вiйськовi пригоди. Фиркали конi. Рiка вирувала на перекатах: аж сюди чутно.
– Усе начебто добре. Не боюся. Але як побачу знову проклятий сон… І нумо знову собi доводити: не боюся! Нi крапельки не боюся! Куди тiльки не лiз: на Поле Голок, у Клоаку, у Плакучi Нори… Доведу, заспокоюся, подрiмаю собi нишком на лаврах. Аж тут знову сниться… Смiшно, еге ж?
– У мене теж сон, – замiсть вiдповiдi повiдомив Матiас Кручек. Масивне, невиразне обличчя теоретика скидалося на маску. – Сниться, начебто Агнеса померла.
Венатор зiтхнув.
– Не треба, Маттi. Агнеса померла давним-давно. І це не сон.
Приватдемонолог, золота голова, посмiхнувся так само криво, як заледве перед ним – мисливець на демонiв.
– Не треба, Фарте. Я не божевiльний. Просто сниться… Я потiм пiдхоплююся, геть спiтнiлий, i радiю. Це ж сон, усього лише сон, дурниця, пусте!.. От я прокинувся, i все буде добре… А потiм згадую. Так, сон. І всетаки… У кожного свiй страх, панове.
Вiд iншого багаття до них поспiшав капрал iз теплими плащами.
CAPUT III
у якому героi прибувають до славного мiста Брокенгарца, знайомляться з «еталонним» життям курфюршества, Август Пумпернiкель захоплюеться, Матiас Кручек спростовуе постулат, i всi беруться за виконання своiх обов’язкiв
– Ідилiя, – резюмував Кручек.
Вiн дивився з вершини пагорба на мiсто, що розкинулося внизу. Мета поiздки тiшила зiр. Мiсто було не таке вже й мале, хоча здавалося iграшковим, мало не льодяниковим. Стiни жовтого каменю виструнчилися вгору, зубчастi башточки з бiйницями та червоними ковпаками були схожi на капелюшки пiдосичникiв. Спицi вузьких вуличок радiально розходилися вiд центральноi площi-маточини з будiвлею ратушi на нiй. Строката мозаiка дахiв, труби, вiтродуви у виглядi рибок чи носатих дивакiв, зграi голубiв…
Скарбiвничий повчально пiдняв палець.
– Гармонiя – в доцiльностi й порядку.
– Угу, – кивнув приват-демонолог. – Особливо здалеку. А зблизька, мабуть, виявиться, як скрiзь. Вiд стiчних канав сморiд, прислужники ледачi, в готелi кишма клопiв. А вечорами – п’янi бiйки та шляхетнi дуелi, якi мало чим вiдрiзняються…
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Для бесплатного чтения открыта только часть текста.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
