скачать книгу бесплатно
Кораблi, завантаженi деревиною Рельеф з палацу у Дур-Шаррукiнi (Лувр)
Торгiвцi, якi постачали кедр до долини Нiлу, називали узбережжя бiля пiднiжжя Лiванських гiр землею Фенху – тобто «краiною лiсорубiв». Пiзнiше греки переiнакшили египетське слово на свiй лад i йменували цей край Фiнiкiею, а внутрiшнi областi Ханаану – Сирiею (так само, як сучасну краiну, що за територiею зi стародавньою Сирiею насправдi спiвпадае лише частково). Утiм, у давнину обидвi частини краiни населяли семiтськi племена, що називали себе ханаанеями.
Руiни Бiбла i фiнiкiйське узбережжя (сучасний вигляд)
2. Ханаанськi мiста-держави. Першi мiста-держави в Ханаанi виникли майже одночасно з египетськими. Загалом iх було кiлька десяткiв, а найбiльшими згодом стали Бiбл та Угарит на морському узбережжi, Ебла i Хацор – всерединi краiни. Їхнi мешканцi вирощували хлiб, випасали худобу, займалися риболовлею, проте багатiли цi держави насамперед завдяки торгiвлi, адже деревину з Ханаану вивозили усi сусiднi краiни, та й самi мiста були розташованi на перехрестi шляхiв, що з’еднували Єгипет iз Месопотамiею, а сирiйськi степи – iз Середземним морем.
У шумерiв i аккадцiв ханаанеi запозичили клинопис, пристосувавши його до особливостей своеi мови. З табличок, знайдених в Угаритi та iнших мiстах краiни, ми знаемо iмена богiв, яких шанували iхнi мешканцi. Ханаанеi вiрили, що свiт створений богом Елем, якого зображували поважним бороданем, що сидiв на тронi. В Еля було чимало синiв i доньок, наймогутнiшим з яких був бог неба Баал. До нашого часу дiйшли мiфи про боротьбу Баала зi своiм братом – божеством смертi Мотом, про змагання бога рiчок i джерел Ягве з володарем моря Ямму, про пристрасть богинi вечiрньоi зорi та кохання Аштарти до красеня Ешмуна, якого ханаанеi вшановували як бога лiкування, та про нещасного Адонiса, якого не могли подiлити мiж собою закоханi в нього Баалат-Гебал, богиня мiста Бiбл, та дружина Мота Шеол.
Аштарта. Фрагмент скриньки зi слоновоi кiстки (Лувр)
3. Аморейська навала. На схiд вiд Ханаану та на пiвдень вiд Месопотамii, в сирiйському степу мешкали скотарi – спорiдненi з ханаанеями та аккадцями семiтськi племена амореiв. Кiлька столiть сусiди iз заздрiстю спостерiгали за зростанням заможних мiст-держав. Коли ж iхнi пасовиська виснажилися – рушили до родючих долин вiйною. Амореi знищили колись могутне «Царство Шумеру i Аккаду». Одне за одним кочовики захоплювали ханаанськi та месопотамськi мiста, грабували мiсцевих мешканцiв, вiдбирали у них кращi землi для своiх черед.
Вiстря списiв доби аморейського панування у Ханаанi (приватна колекцiя)
Але навiть зруйнованi мiста невдовзi були вiдбудованi. Та й внутрiшнiй устрiй завойованих держав загарбники зазвичай змiнити не намагалися. Навпаки: ватажки аморейських племен ставали царями, знать кочовикiв родичалася й змiшувалася з мiською верхiвкою, а збройнi дружини перетворювалися на царське вiйсько. Прибульцi прагнули жити тим самим життям, що й переможенi, спiлкувалися iхньою мовою, шанували месопотамських та ханаанських богiв. Колишнi племiннi вождi намагалися бути схожими на легендарних аккадських та шумерських володарiв.
Царями проголошували себе навiть тi аморейськi правителi, якi не здобули жодного мiста. Їхнi царства складалися лише з пiдкорених племен, якi змушенi були сплачувати постiйну данину своiм новим володарям. Такi племiннi держави, хоч i були створенi за прикладом сусiднiх мiст-держав Месопотамii чи Єгипту, насправдi суттево вiдрiзнялися вiд них: насамперед – тим, що iхнi пiдданi насправдi цiлком могли обходитися без будь-якоi державноi влади i визнавали зверхнiсть царiв лише доти, доки тi могли нав’язати свою волю силою зброi.
4. Утворення Вавилонського царства. Серед багатьох месопотамських мiст, у яких утвердилися аморейськi династii, панiвне становище невдовзi здобув Вавилон. Його назва перекладаеться з аккадськоi як «брама бога». Вавилон був розташований майже в центрi Месопотамii, в тому мiсцi, де Тигр iз Євфратом наближуються один до одного, на перехрестi зрошувальних каналiв i торговельних шляхiв. Саме завдяки торгiвлi мiсто швидко зростало й багатiло. Чимось схожим на купця був i спритний вавилонський цар Хаммурапi. Якщо Саргон Аккадський покладався насамперед на вишколене вiйсько, то Хаммурапi домагався свого здебiльшого за допомогою перемовин – вiн укладав союзи iз сусiднiми мiстами для боротьби проти потужнiших ворогiв, вчасно змiнював союзникiв i поступово приеднав до свого царства усю Месопотамiю.
Цар Хаммурапi i бог Шамаш. Зображення на стелi iз законами Хаммурапi (Лувр)
Хаммурапi царював вiд 1792-го до 1751 року до нашоi ери. І уславився не лише об’еднанням краiни. Завзятий володар прагнув насамперед упорядкувати життя великоi держави i навiть релiгiю своiх пiдданих. Першим серед численних шумерських i аккадських божеств оголосили бога Мардука, «небесного захисника» Вавилона. Його вважали творцем свiту i людей, переможцем всесвiтнього безладу i законотворцем. Вавилоняни вiрили, що Мардук надiлив iхнiх царiв владою для того, щоб тi дбали про своiх пiдданих. Хаммурапi, скажiмо, чи не найбiльше вихвалявся будiвництвом великого каналу, який мав принести достаток мешканцям його царства.
Бог Мардук i дракон. Малюнок з цилiндричноi печатки
У Вавилонському царствi не було «загального одержавлення», якого так прагнули володарi з третьоi династii Ура. Проте за внутрiшнiм устроем Вавилонiя теж була деспотiею. Влада царя була необмеженою. Як i Шульгi, Хаммурапi видав збiрку законiв. Вона складалася з 282 статей, була викарбувана на чорному базальтовому стовпi й встановлена у столицi для загального огляду. Цар наказав карати суддiв, якi брали хабарi – грошi або iншi «подарунки» за вирiшення справи на користь «дарувальника». Обмежив Хаммурапi й лихварство (тобто позики за кабальними для позичальника умовами) та заборонив тримати людей у рабствi за борги довше трьох рокiв. Царевi це було навiть вигiдно – адже розоренi й зубожiлi пiдданi просто не могли б сплачувати великi податки до державноi скарбницi.
Найбiльше Хаммурапi дбав про опору своеi влади – чиновникiв i воякiв. У нагороду за вiрну службу вони отримували численнi привiлеi, дiлянки землi й рабiв. Що вищою була посада, то бiльшою була нагорода. Щоправда, за користування царською землею нагородженi були зобов’язанi виконувати певнi державнi повинностi. А досить було чиновнику потрапити в немилiсть, як його позбавляли усього.
Покарання за порушення законiв у Вавилонii були жорстокими. Страчували не лише крадiiв, а й тих, хто отримував поцуплене чи переховував рабiв-утiкачiв. Водночас покарання залежали вiд того, хто скоiв злочин i проти кого. Якщо, скажiмо, раб вдарив вiльну людину, йому вiдрiзали вухо. Якщо те саме зробила вiльна людина, вона сплачувала певну кiлькiсть грошей – штраф. Якщо при цьому постраждав «вищий» – навiть вiльну людину били батогом. У стосунках мiж вiльними людьми дiяв принцип «око за око, зуб за зуб». Тому, хто зламав iншому руку, скажiмо, теж ламали руку. Той, хто вбив чужого раба, мусив вiддати «постраждалому» iншого невiльника. А якщо будiвничий недбало виконав свою роботу i зведений ним будинок завалився, поховавши пiд уламками сина господаря дому, страчували сина будiвничого.
4. Гiксоська держава. За кiлька сторiч пiсля здобуття Ханаану i Месопотамii племена кочовикiв почали просочуватися й до долини Нiлу. Послаблена египетська держава не мала сил зупинити iхню навалу. До того ж, вiйсько фараонiв складалося лише з пiших воякiв, а загарбники мали колiсницi, запряженi кiньми. Поступово кочовики захопили майже увесь Єгипет i примусили його мешканцiв сплачувати данину. Столицею нових господарiв краiни стало мiсто Аварiс, розташоване в дельтi Нiлу – там, де прибульцi випасали свою худобу.
Держава гiксосiв i Вавилонське царство
Єгиптяни називали загарбникiв гiксосами, що з iхньоi мови можна перекласти як «царi скотарiв» (або ж навпаки – «раби скотарiв»). Тож i державу, створену кочовиками, зазвичай називають Гiксоською. Втiм, як i в Азii, прибульцi майже не змiнили внутрiшнього ладу завойованоi ними краiни. Ватажки гiксосiв прагнули бути схожими на фараонiв й навiть зберегли за багатьма старими чиновниками iхнi посади. Дечого кочовики навчили i самих египтян – зокрема, саме з гiксоськоi доби в долинi Нiлу почали розводити коней.
Скарабеi з iменами гiксоських володарiв (Музей Волтерса)
Критська морська держава
1. Острiв Крит. У центрi Середземного моря розташований острiв Крит. Бiльшу його частину займають гори, що в давнину були вкритi лiсами, але е на островi й родючi долини. Мешканцi Криту вирощували ячмiнь, виноград, маслини. Море було багате на рибу. Критяни здавна навчилися будувати кораблi, а вигiдне становище острова на перехрестi торговельних шляхiв мiж Європою, Азiею й Африкою сприяло розвитку морськоi торгiвлi. Значних покладiв корисних копалин на самому Критi немае, але мiдь, срiбло, золото видобували на сусiднiх островах. Природа не завжди була прихильною до мешканцiв Криту. Тут часто вiдбуваються землетруси, якi за лiченi хвилини руйнують усе, що люди будували роками. Про египетськi чи месопотамськi врожаi критяни не могли i мрiяти, тому за «ситими» роками часто-густо наставали «голоднi». Але випробування навчили мешканцiв острова пристосовуватися до обставин i покладатися насамперед на власнi сили.
Першi мiста-держави на Критi виникли на самому початку II тисячолiття до нашоi ери. Центром кожноi з них був палац, який водночас слугував i храмом. Залишки найбiльших палацiв збереглися у Кноссi, Маллii та Фестi. Мешкали у палацах кiлькасот чоловiк – цар iз родиною, жерцi, знатнi критяни та iхня обслуга. Усi вони жили за рахунок податкiв, зiбраних iз селян. Саме тому критську цивiлiзацiю часто називають палацовою.
Коридор у Кносському палацi (сучасний вигляд)
Щоб контролювати збiр податкiв, критяни створили власну писемнiсть. Спочатку вона також була малюнковою – у Фестi був знайдений двостороннiй диск, вщерть заповнений значками, серед яких можна знайти фiгурки риб, птахiв, людей тощо. Що саме записано цими малюнками, втiм, i досi залишаеться загадкою. З часом критське письмо спростили – полегшений його варiант називають лiнiйним. Проте й лiнiйне письмо розшифрувати наразi не вдалося, ми не знаемо навiть того, якою мовою розмовляли давнi мешканцi острова.
«Фестський диск» (Археологiчний музей Іраклiона)
Спочатку окремi критськi держави були незалежними, але згодом iх пiд своею владою об’еднали володарi Кноссу. Першим царем об’еднаного Криту, за легендою, був цар Мiнос Старий. Вiн створив закони, спiльнi для всього острова. А щоб пiдкоренi мiста не прагнули незалежностi, поставив на чолi своiх братiв. Оскiльки всерединi краiни вiйни були припиненi, а вiд зовнiшнiх ворогiв острiв захищало море, критськi поселення навiть не оточували мурами – у цьому просто не було потреби.
2. Лабiринт. Символом царськоi влади на Критi була «священна сокира», яку критяни називали лабрiс. Тому й палац у Кноссi дiстав назву Лабiринт. Згодом так почали iменувати будь-яку споруду iз заплутаними ходами. І справдi, людинi, яка вперше потрапляла до палацу, було легко заблукати. Адже в ньому нараховували триста кiмнат, кiлька тисяч колон, десятки сходiв i переходiв!
«Цар – жрець». Фреска з Кносського палацу
Але для мешканцiв палацу це була надзвичайно зручна оселя з парадними залами й особистими помешканнями, спальнями i ванними кiмнатами, великими коморами i майстернями ремiсникiв, водогоном i каналiзацiею. Будiвничi потурбувалися, щоб у помешканнях було достатньо свiтла – не лише завдяки вiкнам, а й спецiальним отворам у даху. В центрi палацу розташовувався великий двiр, забрукований гiпсовими плитами. Тут вiдбувалися особливi, урочистi подii, можливо, й iгри з биками – для критян це була не так забава, як релiгiйний обряд. Вiд двору сходи вели до царських помешкань. Стiни кiмнат i переходiв прикрашали яскравi фрески – фарбованi малюнки, зробленi на ще сирому тиньку. Саме завдяки цим малюнкам ми можемо зрозумiти, як жили давнi критяни i у яких богiв вiрили.
Стрибання через бика. Фреска з Кносського палацу
Найшанованiшою з усiх мiсцевих богiв була Велика богиня-мати, яку називали також «володаркою». Збереглося кiлька ii зображень, якi дозволяють стверджувати, що уявляли богиню в рiзних образах – як повелительку звiрiв, як захисницю рослин i навiть як царицю пiдземного свiту. Втiленням ворожих людинi стихiй – землетрусiв i буревiiв – вважали iншого бога, якого зображували з тулубом людини i головою бика. Як називали його самi критяни, ми не знаемо, але грекам вiн був вiдомий пiд iменем Мiнотавр. Для того, щоб умилостивити цього бога, критяни i влаштовували iгри з биками. Можливо, не миналося i без людських жертв, але на жоднiй iз фресок палацу в Кноссi зображень схожих церемонiй немае. Не знайдено й малюнкiв зi сценами полювання чи вiйни – улюбленого заняття египетських фараонiв та месопотамських царiв.
Богиня (або жриця) зi змiями. Статуетка, знайдена у Кноссi (Археологiчний музей Іраклiона)
3. Морська могутнiсть Криту. Царi Кносса володiли не лише Критом. Завдяки великому вiйськовому флоту, що налiчував десятки бойових кораблiв, вони поширили свою владу i на сусiднi землi. На островi Фера (його ще називають Санторiн), розташованому на пiвнiч вiд Криту, археологи знайшли залишки великого поселення. Будинки у ньому були прикрашенi яскравими фресками, за якими можна вiдтворити найдрiбнiшi подробицi життя його мешканцiв.
Приморське мiсто. Фреска з Акротiрi
Найбiльшоi могутностi Крит, за переказами, досяг за царювання Мiноса Великого. Цьому володарю вдалося приеднати до свого царства частину азiйського узбережжя iз мiстом Мiлет. Іншi сусiди покiрно сплачували Мiносу данину. Союзниками Криту були гiксоськi володарi Єгипту та аморейськi царства у Ханаанi. На заходi критська торгiвля сягала Італii. Легенда стверджуе, що сам Мiнос загинув пiд час походу на острiв Сицилiя. Але навiть вбивцi ставилися до царя з такою пошаною, що збудували на мiсцi його поховання велике святилище.
Критська морська держава та головнi напрямки критськоi торгiвлi
Вiдвiдуючи далекi краiни, товари з яких можна було привезти лише морем, критяни швидко зрозумiли, що розплачуватися за придбане iншим товаром – примiром, зерном – не надто зручно. Щоб полегшити розрахунки, вони почали використовувати грошi – на Критi вони мали вигляд великих бронзових зливкiв, схожих за формою на бичачу шкiру. Власне, за один такий зливок i можна було придбати одного бика. Та й iншi розрахунки критяни вели у «биках» – скажiмо, рабиня коштувала чотири бики, а великий казан – дванадцять.
Бронзовий злиток у виглядi шкiри бика (Археологiчний музей Іраклiона)
Заморська торгiвля, загарбницькi походи i данина, яку сплачували пiдкоренi народи, насправдi збагачували лише царя, жерцiв i критську знать. Бiльшiсть мешканцiв острова, як i ранiше, жили у маленьких глиняних халупах, що, тулячись одна до одноi, складали невеличкi села, розкиданi островом, i сплачували податки до державноi скарбницi, годуючи мешканцiв Лабiринту.
4. Виверження вулкана i загибель Критськоi держави. Вченi, якi вивчали iсторiю Землi, встановили, що 1627 року до нашоi ери (археологи ранiше називали iншу дату – 1450 рiк до нашоi ери) на Ферi «прокинувся» мiсцевий вулкан. Його виверження бiльше нагадувало вибух, бiльша частина острова просто зникла пiд водою, а викликаний цим потужний землетрус дощенту зруйнував критськi мiста. За кiлька годин пiсля вибуху острiв накрила величезна морська хвиля – цунамi, яка знищила увесь вiйськовий i торговельний флот Криту i довершила руйнування прибережних селищ. Але i на цьому випробування не завершилися. За кiлька днiв увесь острiв був вкритий товстим шаром вулканiчного попелу. Осад не лише знищив весь урожай, а й на кiлька рокiв зробив грунт непридатним для землеробства.
Люди у морi. Фреска з Акротiрi
Пiсля такого несподiваного удару Критська держава вже не пiднялася. Їi царям вiдтепер було не пiд силу не лише утримувати владу над навколишнiми островами, а й захистити свою батькiвщину. З пiвночi на Крит вдерлися войовничi сусiди, якi вже давно iз заздрiстю задивлялися на багатства кносських царiв. Лабiринт та iншi палаци були розграбованi, а сам острiв подiлений мiж завойовниками.
Єгипет за часiв найвищого пiднесення
1. Звiльнення Єгипту i вiдродження держави фараонiв. Загибель такого важливого союзника як Критська держава послабила становище гiксоських володарiв. Якими б схожими на фараонiв вони не намагалися бути, для египетськоi знатi та жерцiв вони залишалися зайдами та чужинцями. Боротьбу проти загарбникiв очолили правителi мiста Фiви – колишньоi столицi незалежного Єгипту. Їм вдалося створити власне вiйсько, в якому – за зразком кочовикiв – з’явилися й загони колiсниць. Допомогу пообiцяли i сусiди. Зрештою египтяни повстали проти гiксосiв i 1551 року до нашоi ери вигнали iх iз долини Нiлу.
Вигнання гiксосiв. Розпис поховання фараона Яхмоса I бiля Абiдоса
Разом iз незалежнiстю краiни була вiдновлена i влада фараонiв. Засновником новоi династii став переможець гiксосiв Яхмос I. Фараони спиралися насамперед на добре озброене i вишколене вiйсько. Спочатку воякiв набирали з египтян, зазвичай – одного бiйця вiд кожних десяти родин. Згодом почали наймати iноземцiв. Загальна кiлькiсть вiйська сягала 20 тисяч чоловiк. Пiд час вiйни першого удару по супротивнику надавали сотнi колiсниць, на першiй з яких до бою йшов сам володар – у «бойовому» царському вiнцi блакитного кольору. Далi до справи долучалися пiхотинцi, озброенi мечами i захищенi мiдними панцирами. Їм допомагали загони лучникiв i легкоi пiхоти, озброеноi списами.
Чи не щороку фараони вирушали у походи проти сусiднiх краiн. Їм вдалося приеднати до своiх володiнь Нубiю, розташовану на пiвднi вiд Єгипту, Синайський пiвострiв i схiдне узбережжя Середземного моря.
2. Цариця Хатшепсут. 1490 року до нашоi ери фараоном став дванадцятирiчний Тутмос III. Проте невдовзi його усунула вiд влади мачуха, яку звали Хатшепсут. Нову володарку пiдтримали жерцi, якi поквапилися оголосити ii донькою самого Амона. Оскiльки египтяни звикли до певного вигляду своiх фараонiв, царицю зображували iз накладною бородою, iнодi – i в чоловiчому одязi, але водночас храмовi написи називали Хатшепсут «найгарнiшою з жiнок».
Хатшепсут. Голова вапняковоi статуi (Метрополiтен-музей)
Цариця не припиняла загарбницьких походiв проти сусiдiв, але перевагу вiддавала мирним перемовинам i торгiвлi. За ii наказом 1482 року до нашоi ери египетськi кораблi вирушили у далеку мандрiвку до легендарноi краiни Пунт (вочевидь, так за тих часiв називали схiдне узбережжя Африки) i повернулися з вантажем золота, ладану, миррового й чорного дерева та iншими дивовижними подарунками.
За правлiння Хатшепсут у Єгиптi було зведено бiльше храмiв i палацiв, анiж за царювання будь-кого з ii попередникiв. Керував будiвництвом перший мiнiстр Сенмут. Вiн не мiг похвалитися знатним походженням та не вирiзнявся особливою красою, але, за чутками, Хатшепсут була в нього закохана до нестями. Сенмут, втiм, i справдi був видатним будiвничим. Найкращим iз його творiнь став величний заупокiйний храм, зведений навпроти Фiв – його зараз називають «храмом Хатшепсут».
Храм Хаштепсут у Дейр ель-Бахрi (сучасний вигляд)
Смерть царицi тривалий час була оповита загадками. Лише нещодавно вченi встановили, що вона користувалася лiками, якi мiстили речовини, що викликають захворювання на рак. Хатшепсут не здогадувалася про небезпеку i багато рокiв труiла себе, аж поки недуга не звела ii до могили.
3. Загарбання Тутмоса III. Пiсля того як царицi не стало, до влади повернувся Тутмос III. Вiн одразу наказав знищити усi зображення зрадливоi мачухи та будь-якi згадки про ii правлiння. А вже невдовзi новий фараон на чолi великого вiйська вирушив на завоювання пiвнiчних земель.
Тутмос III. Гранiтна статуя (Музей iсторii мистецтв у Вiднi)
Ханаан у цей час був подiлений мiж кiлькома сотнями мiст-держав i державок. На чолi кожноi з них стояв власний цар. Проте для протистояння египтянам вони згуртувалися в союз i зiбрали велике вiйсько, сподiваючись зупинити фараона бiля мiста Мегiддо. Тутмос III попрямував назустрiч найнебезпечнiшим, але водночас найкоротшим шляхом через гiрську ущелину та несподiвано атакував ворога. Бiй був таким запеклим, що наступнi поколiння ханаанеiв вiрили – саме на його мiсцi мае вiдбутися й остання в людськiй iсторii битва мiж добром i злом, або ж Армагеддон. У битвi ж, що сталася 1468 року до нашоi ери, гору взяли египтяни. Переможцi отримали величезну здобич, але Тутмосу III довелося витратити кiлька мiсяцiв на облогу самого Мегiддо. Лише пiсля здобуття мiста вiн повернувся до Єгипту.
Фараон Тутмос III бере в полон мешканцiв Ханаану. Рельеф з Карнакського храму
Вiдтодi фараон мало не щороку вирушав у походи проти Ханаану, вiдсуваючи межi своеi держави все далi на пiвнiч – аж поки вони не сягнули рiчки Євфрат. Пiдкоренi мiста i племена змушенi були сплачувати щорiчну данину золотом, срiблом, мiддю, худобою чи рабами. За цим уважно слiдкували намiсники, в розпорядженнi яких також були чималi вiйськовi загони. Загарбницькi походи, як i ранiше, збагачували насамперед фараона, найвищих чиновникiв та жерцiв – саме до храмiв цар спрямовував найщедрiшi подарунки. Проте на частину здобичi тепер могли розраховувати навiть звичайнi вояки. У разi перемоги фараони охоче роздавали iм рабiв i нагороджували дiлянками землi.
4. Фараон Ехнатон i спроба запровадження новоi релiгii. Правнук Тутмоса III – фараон Аменхотеп IV – був на нього зовсiм не схожим. Вiн майже не цiкавився вiйнами й загарбаннями, натомiсть наполегливо вивчав священнi рукописи та розмiрковував над тим, як влаштований свiт. І зрештою дiйшов висновку, що насправдi iснуе лише один-единий бог. Приблизно 1347 року до нашоi ери фараон запровадив поклонiння Атону – богу сонячного свiтла, якого зображували як сонце з променями, кожен iз яких закiнчувався долонькою, що лагiдно торкалася людей. Єгипетський володар навiть змiнив власне iм’я та називав себе Ехнатоном (тобто «бажаним Атону»). Столицю держави вiн перенiс до нового мiста, що дiстало назву Ахетатон (перекладаеться як «обрiй Атона»). За кiлька рокiв вшанування усiх звичних для египтян богiв – окрiм Атона – було заборонено, а iхнi храми зачиненi.
Ехнатон. Статуя з пiсковику (Каiрський музей)
Атон i фараон у виглядi сфiнкса. Рельеф з Ахетатона (Музей Кестнера)
Таким чином, Ехнатон став чи не першим вiдомим нам релiгiйним реформатором. Деякi iсторики впевненi, що, запроваджуючи нове вiросповiдання, володар просто прагнув обмежити вплив жерцiв Амона, бо вважав, що вони привласнили собi забагато влади, i створити нове жрецтво, яке слухалося б лише володаря. І справдi нiхто в краiнi не наважився вiдкрито заперечувати фараону.
Змiни торкнулися не лише релiгii. Навiть мистецтво стало iншим. Самого володаря зображували з усiма його недолiками. До нашого часу збереглася безлiч портретiв дружини фараона Нефертiтi та його доньок.
Нефертiтi. Вапняковий бюст (Єгипетський музей у Берлiнi)
Проте бiльшiсть жерцiв i чиновникiв пiдтримували Ехнатона лише на словах. Пiсля смертi володаря вони поступово домоглися скасування усiх його нововведень. Син фараона невдовзi змiнив свое iм’я – наказавши називати його Тутанхамоном – i вiдновив вшанування Амона. Столицю повернули з Ахетатона до Мемфiса. Мiсто, яке залишили мешканцi, з часом поглинула пустеля.
Хеттське царство
1. Виникнення Хеттського царства. Мiж Середземним i Чорним морем розташована краiна, яка здавна мае назву Анатолiя (це – територiя сучасноi Туреччини). Бiльшу частину територii Анатолii займають гори. Головнi багатства краю – лiси та поклади корисних копалин, зокрема, срiбла й мiдi. Саме за мiддю до Анатолii навiдувалися купцi з Месопотамii, якi навiть заснували тут кiлька торговельних поселень.
На початку II тисячолiття до нашоi ери у Схiднiй Анатолii виникли першi мiста. Спочатку вони були незалежними одне вiд одного i навiть вели вiйни мiж собою. Але врештi-решт усi вони об’едналися пiд владою единого царя. Цар Лабарна розширив кордони держави «вiд моря до моря». А його небiж та наступник зробив столицею мiсто Хаттуса. Об’еднана держава дiстала назву Хеттського царства.
Анатолiя (загальний вигляд iз космосу)
На вiдмiну вiд влади фараонiв чи месопотамських володарiв, влада хеттських царiв не була необмеженою. Спочатку iх навiть обирали на зборах, участь у яких мав право взяти будь-який вiльний хетт, у якого була зброя. Потiм царська влада стала спадковою, але народнi збори i надалi вирiшували iншi важливi питання державного життя. Ще впливовiшою була Рада, яка складалася з представникiв хеттськоi знатi.
Головним засобом збагачення хеттських володарiв i знатi були грабiжницькi походи проти сусiдiв. Цар Мурсiлi I приеднав до свого царства Пiвнiчний Ханаан, а 1595 року до нашоi ери захопив i пограбував Вавилон. Однак вiйськовi перемоги не допомогли йому змiцнити царську владу. Невдовзi вiн загинув вiд рук власних родичiв, яким пiсля того було вже не до загарбницьких походiв – хетти ледве втримували владу над Схiдною Анатолiею.
2. Велика хеттська таемниця. Нове пiднесення Хеттського царства пов’язують iз тим, що в серединi II тисячолiття до нашоi ери його мешканцi навчилися обробляти залiзо. Залiзо – твердiший метал, анiж мiдь чи бронза. До того ж, його поклади зустрiчаються частiше. Щоправда, обробка залiза вимагае досконалiших навичок – залiзнi знаряддя працi доводиться не так вiдливати, як виковувати. Секрет ковальськоi справи був найголовнiшою таемницею хеттiв, яку царi зберiгали дуже ретельно.
Дванадцять богiв пiдземного царства. Рельеф з Язилкая
Вiд збереження таемницi залежали насамперед вiйськовi успiхи хеттiв. Адже залiзнi мечi мiцнiшi за бронзовi. А кiнчики стрiл та списiв – гострiшi. За допомогою залiзних смужок хетти змiцнювали панцирi та щити своiх воякiв. Про значення залiза для Хеттськоi держави свiдчить навiть те, що iз цього металу був виготовлений трон i символи царськоi влади. Та й коштувало залiзо за тих часiв у кiлька разiв бiльше за золото.
3. Хетти завойовують сусiднi краiни. Хеттськi царi створили потужне вiйсько за египетським зразком. Його ударною силою були загони колiсниць. Щоправда, на вiдмiну вiд египетських, у хеттських колiсницях зазвичай було по три бiйцi – вiзник, вояк зi списом i вояк зi щитом. Був у хеттiв i вiйськовий флот iз кiлькох десяткiв бойових кораблiв.
Змiцнивши свою владу всерединi краiни i скориставшись послабленням Єгипту за правлiння Ехнатона, хетти вiдновили завойовницькi походи. Але тепер вони не обмежувалися грабунком, а приеднували загарбанi територii до свого царства. Спочатку хетти захопили Ханаан. Потiм настала черга Захiдноi Анатолii, де також виникли i змiцнилися незалежнi держави. Боротьба була жорстокою, але зрештою хетти перемогли. Бiльшу частину захiдних земель приеднали до Хеттського царства, лише мiста Мiлет i Троя, якi завчасно уклали з хеттами союз, зберегли самостiйнiсть. Дещо пiзнiше захопили й острiв Кiпр.
Завоювання хетiв
Проте хетти покладалися не лише на силу зброi, а й на мистецтво переговорiв. Для цього у царiв було спецiальне вiдомство, яке вело листування iз сусiднiми i далекими державами, приймало i вiдправляло до них царських посланцiв. Це були першi дипломати, професiя яких була надзвичайно почесною, бо вимагала неабияких здiбностей i знання iноземних мов.
4. Вiйна хеттiв з египтянами. Посилення Хеттського царства не сподобалося египетському фараону Рамзесу II. Зiбравши величезне вiйсько, вiн вирушив вiдвойовувати у хеттiв Ханаан. Але бiля мiста Кадеш на нього чекала пастка. Фараон необачно роздiлив свое вiйсько на частини. Цим i скористалися хетти. Передовий загiн египетського вiйська був оточений i ледве не знищений. Врятувала фараона лише особиста мужнiсть i спритнiсть головного загону египтян, який вчасно прибув на допомогу.
Рамзес II. Гранiтна статуя (Британський музей)
Пiсля бою Кадеш i весь пiвнiчний Ханаан залишилися за хеттами, але Рамзес II своiм пiдданим оголосив, що перемогу одержав саме вiн. А щоб нiхто не сумнiвався, навiть наказав увiчнити ii у храмових написах. Вiйна тривала ще 16 рокiв, i зрештою 1258 року до нашоi ери Рамзес II i хеттський цар Хаттусiлi III уклали мирний договiр – один iз перших у свiтовiй iсторii. Ханаан подiлили навпiл, самi царi перетворилися з ворогiв на союзникiв, а фараон навiть одружився на хеттськiй царiвнi. Це був час найвищого пiднесення обох держав. Надалi iхнi володарi були заклопотанi не стiльки новими загарбаннями, скiльки утриманням уже завойованого.
Фрагмент договору мiж Хаттусiлi III i Рамзесом II, знайдений у Хаттусi (Стамбульський археологiчний музей)
Рамзес II увiйшов до iсторii не лише як вояк, а i як будiвничий. Вiн зводив мiста i храми по всьому Єгипту, не забуваючи i про себе. Тiльки статуй цього фараона залишилося близько п’яти тисяч, але Рамзесу II i цього було мало. Вiн вирiшив увiковiчити свое iм’я i на пам’ятках, збудованих його попередниками. Фараон всiляко пiдтримував жерцiв, а пiсля його смертi вони майже цiлком узяли владу в краiнi у своi руки.
Першi давньогрецькi держави
1. Розселення грецьких племен. На захiд вiд Анатолii та на пiвнiч вiд Криту розташований Балканський пiвострiв. У той час, коли в Месопотамii та Єгиптi виникали першi держави, пiвденну частину пiвострова, а також навколишнi острови (якi разом iз Критом i становлять територiю сучасноi Грецii) заселили племена грекiв. Власне, греками iх назвали згодом сусiди. Самi себе вони йменували еллiнами, а свою краiну – Елладою. Племена, якi населяли Пiвденну Елладу, називалися ахейцями, на пiвночi розселилися дорiйцi.
Грецiя, Егейське море i Крит (загальний вигляд iз космосу)
Грекам iхня нова батькiвщина подобалася, вони вважали ii найкращою краiною у свiтi. Але життя тут не було простим. Бiльша частина Грецii вкрита горами. Рiчок багато, але вони бiльше схожi на струмки, якi влiтку до того ж висихають. Хлiб – ячмiнь i пшеницю – вирощували лише у долинах, яких було не так уже й багато. На кам’янистих грунтах краще росли маслини i виноград. Маслини вживали у свiжому виглядi, солоними або маринованими, але бiльша частина врожаю йшла на виготовлення олii. З винограду насамперед робили вино – греки зазвичай пили його, розвiвши водою. Окрiм того, вирощували яблука, грушi, смокви, гранати, айву, горiхи, а також городину – капусту, горох, боби, цибулю i часник. Сiяли i льон. Орали греки за допомогою плуга, до якого впрягали бикiв. Розводили також овець, кiз, свиней, згодом поширилося й конярство.
Якщо земля Грецii не надто придатна для землеробства, то ii береги немовби створенi для мореплавства. Тут чимало зручних заток i бухт, а острови у морi розташованi близько один вiд одного. Греки були вправними рибалками.
Рибалки. Зображення на гiдрii (Археологiчний музей Наксоса)
Будiвлi греки зводили переважно з каменю, якого в гiрський краiнi вистачало, з глини виготовляли насамперед посуд. Гори Еллади були також багатi на кориснi копалини – золото, срiбло, свинець, мiдь. Саме мiдь, без якоi неможливо виготовити анi бронзовi знаряддя працi, анi бронзову зброю, стала головним джерелом багатства найдавнiших грецьких держав.
2. Виникнення ахейських держав. Першi мiста у Грецii виникли в XVI сторiччi до нашоi ери – у тiй частинi Еллади, яку населяли ахейцi. Як i на Критi, це були мiста-палаци, найбiльшi та найвiдомiшi з яких мали назви Мiкени, Тиринф та Пiлос.
Мури Тиринфа (сучасний вигляд)
Щоправда, на вiдмiну вiд критських, ахейськi палаци бiльше нагадували фортецi. У Тиринфi, скажiмо, мури палацу були у 4,5 метри завтовшки i 7 метрiв заввишки. Недарма це мiсто називали «мiцностiнним». Переповiдали навiть, що звести такi мури звичайним людям не пiд силу, а будували iх казковi велетнi – циклопи. З грецькоi це слово перекладають як «круглоокi», тож, можливо, насправдi йдеться про iноземних майстрiв, чий вигляд був просто незвичним для грекiв. Але за прикладом Тиринфа циклопiчними тепер називають саме споруди iз велетенських каменiв.
Майже не поступався тиринфському палац у Мiкенах. Але це мiсто частiше називали «золоторясним», бо воно було найбагатшим. Поховання мiсцевих володарiв i зараз вражають – тут знайшли не лише зброю i посуд, а й прикраси iз дорогоцiнних металiв та слоновоi кiстки, а також золотi маски – своерiднi посмертнi портрети царiв.
«Левина брама» у Мiкенах (сучасний вигляд)
У палацi в Пiлосi виявили справжне сховище глиняних табличок. Письмо, яким користувалися ахейцi, було схожим на критське, i його також називають лiнiйним. Але, на вiдмiну вiд критського, це письмо вдалося розшифрувати. І тепер ми знаемо не лише про внутрiшнiй устрiй найдавнiших грецьких держав, а й безлiч дрiбниць iз господарського життя.
На чолi кожноi ахейськоi держави стояв цар. Царю належали найкращi землi, сам вiн мешкав у палацi, на нього працювали сотнi, а iнодi – й тисячi рабiв. На користь володаря стягували податки i з мешканцiв сiльськоi округи. За цим уважно слiдкували чиновники. Для утримання своеi влади i загарбницьких походiв проти сусiдiв у царя була озброена дружина на чолi з командувачем. Та й самi ахейськi царi майже не розлучалися зi зброею – навiть стiни палацiв вони прикрашали малюнками на теми вiйни i полювання. Вiдомо, що деякi з ахейських дружин наймалися на службу до чужоземних царiв.
Вояки. Фреска (Археологiчний музей Фiв)
