скачать книгу бесплатно
1. Вiйни мiж шумерськими мiстами. Згодом мiста виникли не лише в Шумерi, а й на пiвночi Месопотамii, населеноi племенами семiтiв. Мешканцi семiтських мiст багато чому навчилися в сусiдiв, зокрема – запозичили в них клинопис. Вони вшановували тих самих богiв, що й шумери, щоправда, називали iх iнакше, адже й розмовляли iншою мовою.
Мiж месопотамськими державами часто спалахували вiйни, пiд час яких царi намагалися захопити у сусiдiв землю, рабiв та iншi багатства. Успiшною вiйну вважали, якщо переможене мiсто визнавало над собою владу переможця i погоджувалося сплачувати данину. Однак зазвичай тривало це недовго, мешканцi пiдкорених мiст повставали i вiдновлювали самостiйнiсть. А iнодi загарбники i завойованi мiнялися мiсцями. Проте пiсля кожноi вiйни залишалися сотнi й тисячi загиблих, сплюндрованi поля, занедбанi канали i дамби.
Шумерськi вояки. Малюнок зi «стели коршунiв» з Лагаша (Лувр)
З часом найсильнiшим серед шумерських мiст став Лагаш. Грабiжницькi вiйни розпалили жадiбнiсть мiсцевоi знатi. Вона не соромилася визискувати не лише сусiдiв, а й мешканцiв своеi власноi держави. З пiдданих збирали безлiч податкiв – платити доводилося навiть за поховання. Доведенi до вiдчаю мiстяни зрештою повстали i позбавили влади свого царя. Замiсть нього на чолi Лагаша став один iз царських родичiв на iм’я Уруiнiмгiна.
Настанови Уруiнiмгiни, записанi для загального ознайомлення (Лувр)
Новий володар уславився тим, що започаткував чи не першi вiдомi нам реформи – тобто спроби облаштувати громадське життя на нових засадах. Скажiмо, цар наказав, щоб суддi не просто карали винних, а спочатку доводили iхню провину. Уруiнiмгiна зменшив податки, повернув храмам майно, вiдiбране попереднiми володарями, дозволив боржникам не платити за грабiжницькими позичками i звiльнив тих, хто потрапив у рабство за борги. Сам реформатор дуже пишався тим, що колишнiх невiльникiв «повернув до матерiв». Шумерською цей вислiв звучить як «амагi». Сучасними мовами його зазвичай перекладають як «свобода» – вiдтак Уруiнiмгiну вважають першим, хто вжив це слово в iсторii людства.
Клинописне написання слова «амагi»
Щоправда, боротися зi зловживаннями новий володар наказав тим самим чиновникам, якi iх припустилися. Не дивно, що тi не поспiшали виконувати царськi розпорядження. До того ж, Уруiнiмгiна розпочав вiйну проти сусiднього мiста Умма, але зазнав нищiвноi поразки. Вороги захопили Лагаш, розграбували та спалили його храми. Одну за одною цар Умми приеднав до своiх володiнь й iншi шумерськi держави. Вiн навiть проголосив себе верховним жерцем усiх iхнiх богiв. Але здобута таким чином «небесна пiдтримка» не допомогла царевi у вiйнi з володарем пiвнiчного месопотамського мiста Кiш, Саргоном Великим.
2. Держава Саргона Великого та його нащадкiв. За походженням Саргон був не шумером, а семiтом. І не належав до царського роду. Його мати була жрицею, яким взагалi забороняли мати дiтей. Тому вона народила сина таемно, поклала його до кошика i пустила за водою. Малюка врятував водонос, який виростив його i вiддав у науку до царського садiвника. Хлопець був здiбним, бо дослужився до високоi посади виночерпiя, а коли цар Кiша загинув у вiйнi з ворогами, сам проголосив себе володарем.
Саргон Аккадський. Маска з кованоi бронзи (Іракський музей)
Саргон створив постiйне вiйськоз п’яти тисяч воякiв, i з його допомогою одне за одним почав захоплювати сусiднi мiста, знесиленi вiйнами мiж собою. За кiлька рокiв вiн загарбав усю Пiвнiчну Месопотамiю, приеднав Шумер i, як розповiдав сам, «обмив свою зброю» у водах Перськоi затоки. Захоплених у полон царiв Саргон принiс у жертву богам, а замiсть них поставив на чолi мiст своiх намiсникiв. Себе Саргон проголосив «царем чотирьох сторiн свiту». Йому були пiдпорядкованi усi храми Месопотамii, жерцi отримували вiд царя великi пожертви й у вiдповiдь славили володаря та його «небесну захисницю» – богиню Інанну, яку одноплемiнники Саргона йменували Іштар. Сам цар жив у збудованому ним мiстi Аккад – столицi(тобто головному мiстi) держави. Державною вiн оголосив рiдну йому семiтську мову, яку тепер почали називати аккадською.
Аккадське царство за правлiння Саргона та Нарамсiна
Саргон був жорстоким правителем i за будь-яке невдоволення його владою карав смертю. Проте створене ним царство не було мiцним. Не виправдалися i сподiвання на допомогу жерцiв. Онук Саргона Нарамсiн навiть проголосив себе богом – його i зображували як бога, в шоломi з рогами – але марно. Волелюбнi шумери вiдмовлялися коритися його волi i за першоi нагоди скидали його намiсникiв. Цар уже не думав про завойовницькi походи, всi сили йшли на приборкання бунтiвливих пiдданих. А кiнець державi Саргона поклала навала войовничих кочових племен iз пiвночi, якi не лише розорили Месопотамiю, а й вщент зруйнували Аккад – руiни цього мiста не знайденi й досi.
«Переможна стела» царя Нарамсiна (Лувр)
)
3. Пiднесення Ура. Деспотiя. Шумери, щоправда, i владу кочовикiв визнали тiльки на словах. Призначений загарбниками намiсник Лагаша на iм’я Гудеа поводив себе як самостiйний володар, будував канали, храми та палаци. І поступово пiдпорядкував собi усю краiну. А вже невдовзi шумери вiдкрито повстали проти панування кочовикiв. Та вигнали зайд до iхньоi батькiвщини.
На чолi звiльненоi краiни став цар Урнамму, який зробив своею столицею мiсто Ур. Саме тому вченi називають засновану ним династiю третьою династiею Ура. Сучасники ж зазвичай iменували державу, створену Урнамму, «Царством Шумеру й Аккаду». Влада володарiв Ура була необмеженою. Будь-яке царське розпорядження, яким би примхливим чи свавiльним воно не здавалося, виконували без заперечень. Вважали, що майно пiдданих i навiть iхне життя належить царевi. Такий державний устрiй називають деспотiею.
Урнамму. Бронзова статуетка (Колекцiя Чиказького унiверситету)
Пiдвладнi Урнамму мiста були позбавленi будь-якоi самостiйностi. Усi землi в межах «Царства Шумеру й Аккаду» були перетворенi на державну власнiсть. З селян створювали загони для виснажливоi працi в державних маетках, ремiсникiв змушували працювати у царських майстернях, заборонили не лише продаж землi, а й будь-яку не пiдпорядковану державi торгiвлю. Сотнi чиновникiв вiддавали накази робiтникам, стежили за iхнiм виконанням, карали за будь-який непослух. Тисячi писарiв прискiпливо обраховували вирощене, виготовлене i зiбране до скарбницi. До нашого часу збереглося бiльше ста тисяч глиняних табличок iз господарськими звiтами доби третьоi династii Ура, але й це – лише мала частина записiв, зроблених за тих часiв. За допомогою «загального одержавлення» володарi сподiвалися якнайкраще впорядкувати життя краiни. Проте що бiльше ставало чиновникiв, то частiше вони використовували своi посади у власних iнтересах, то дорожче ставало скарбницi iхне утримання i то важче, зрештою, було керувати державою.
4. Закони Шульгi. Вже син i наступник Урнамму – цар Шульгi – змушений був не лише воювати з ворогами, а ще й боротися з посадовцями, якi зловживали наданою ним владою. Для цього вiн створив першу в iсторii збiрку законiв (iнодi, щоправда, iх називають законами Урнамму – адже спочатку вченi вважали, що видав iх батько Шульгi). Збiрка складалася з 57 статей, якi були викарбуванi у каменi, а потiм переписанi на глинянi таблички. Вiдтепер саме закони визначали, що е злочином i як саме треба за нього карати. Тож суддi не могли бiльше виносити вироки на власний розсуд. Були запровадженi единi мiри ваги, об’ему i довжини – щоб царських пiдданих не ошукували на ринках.
Цар Ура Шульгi. Гипсова статуетка (Колекцiя Чиказького унiверситету)
Шульгi хвалився, що встановив у краiнi справедливий лад, за якого «сиротi не доводиться просити у багатого, а вдовицi – у можновладця». Межi його царства були розширенi до самого Середземного моря, а кораблi з Ура вирушали все далi на схiд – до острова Дiльмун (сучасного Бахрейну), краiни Маган (теперiшнього Оману) та загадковоi Мелуххи (так шумери називали Індiю). Зрештою царя – за прикладом Нарамсiна – проголосили богом.
Але насправдi держава Шульгi лише здавалася квiтучою i могутньою. Примус i пильний нагляд чиновникiв не робив шумерських селян i ремiсникiв працелюбнiшими. Адже усе вирощене i виготовлене ними одразу вiдбирали до царських сховищ. Не дивно, що за доби третьоi династii Ура хлiба, скажiмо, збирали вдвiчi менше, нiж за кiлька столiть до того. Посадовцi теж бiльше дбали не про наповнення скарбницi, а про власне збагачення, незважаючи навiть на суворi царськi накази i погрози. Пiдданi слухняно клялися у вiрностi володарям, але водночас лише чекали слушноi нагоди, щоб звiльнитися вiд влади безжальних визискувачiв. Сусiди шумерiв тiльки й мрiяли прибрати до своiх рук багатства, накопиченi царями Ура.
«Тiгрiс» – реконструкцiя корабля шумерськоi доби, створена у XX ст.
Вже за правлiння синiв Шульгi «Царство Шумеру й Аккаду» почало занепадати i втрачати загарбанi землi, а зi смертю його онука третя династiя Ура остаточно перервалася. Велика держава розсипалася на десятки самостiйних мiст, якi ворогували мiж собою, як це було до завоювань Саргона.
Мiста-держави Стародавньоi Індii
1. Краiна бiля пiднiжжя Гiмалаiв. Високо в небо здiймаються найвищi гори у свiтi – Гiмалаi. З Гiмалаiв до Індiйського океану тече безлiч рiчок. Найбiльша з них – рiчка Інд. За ii назвою i всю краiну на пiвдень вiд Гiмалаiв здавна називали Індiею, а ii мешканцiв – iндiйцями.
Поруч iз Індом у давнину текла ще одна велика рiчка – Сарасватi. Земля у долинi цих двох рiчок була вкрита тонким, але надзвичайно родючим шаром мулу. Давнi iндiйцi встигали збирати кiлька врожаiв на рiк. Сiяли пшеницю, ячмiнь, рис, вирощували також боби й iншу городину, фрукти. З солодкого соку особливоi тростини iндiйцi виготовляли цукор, з бавовника – легку i зручну тканину для одягу.
Долини Інду i Сарасватi в давнину
Розводили курей, кiз, овець, корiв. У господарствi навчилися використовувати i слонiв, якi перевозили важкi вантажi. Поряд iз кам’яними знаряддями працi використовували мiднi й бронзовi, з золота й срiбла виготовляли насамперед прикраси. Найпоширенiшими ремеслами були прядiння, ткацтво, рiзьблення та гончарство. Глиняний посуд iндiйцi прикрашали яскравими вiзерунками.
Для зведення будинкiв використовували як невипалену, так i опалену цеглу. З неi ж будували мiськi мури i навiть морськi причали.
2. Виникнення мiст-держав. Близько 2600 року до нашоi ери в долинi Інду i Сарасватi виникли першi мiста. Найвiдомiшими з них були Хараппа, Мохенджо-Даро та Ганверiвала.
На пагорбi посеред мiста зазвичай височiла оточена мiцними мурами фортеця. У нiй мешкали володарi мiста або жерцi. Принаймнi у деяких фортецях збереглися залишки вогнищ, де, вочевидь, приносили жертви богам. Пiд час повеней або ж нападу ворогiв за фортечними мурами могли сховатися й iншi мiстяни, що за мирного часу жили у власних будинках. Ближче до фортецi селилися заможнiшi люди, здатнi побудувати власним коштом дво- i навiть триповерховi будiвлi. Далi – бiдний люд у невеличких хатинках. Однак усi, незалежно вiд статкiв, користувалися водогоном i каналiзацiею. Та й самi мiста будували за чiтким планом, вулицi були прямими i широкими – так, щоб могли роз’iхатися два вози.
Опалена цегла з Чанху-Даро (Королiвський музей Онтарiо)
Руiни Мохенджо-Даро (сучасний вигляд)
Про державний устрiй давньоiндiйських мiст ми знаемо дуже мало. Але навряд чи таке масштабне i водночас пiдпорядковане загальному плану будiвництво було б можливим без мiцноi державноi влади. Хто ii здiйснював – цар чи жерцi – iсторики поки не з’ясували. Проте зрозумiло, що на утримання чиновникiв збирали чималi податки – у бiльшостi мiст знайденi величезнi зерносховища. Деякi будинки були схожi на зали для засiдань, тож можна припустити, що принаймнi в деяких мiстах управлiння здiйснювала рада старiйшин або ж вона допомагала володарю у вирiшеннi певних важливих питань. Кожне мiсто панувало над сiльською округою, i хоча жили селяни значно гiрше за мешканцiв мiст, саме з них збирали податки зерном та iншими продуктами, за рахунок яких iснували мiста-держави.
Бог i тварини. Зображення на печатцi (Музей Чатрапатi Шиваджi Магараджа)
Бiльше про життя давнiх iндiйцiв ми могли б дiзнатися, якби вдалося прочитати iхню писемнiсть. Проте вченi й досi зробити цього не можуть. Бiльшiсть написiв знайденi на печатках, тому вони надто короткi. Тож наразi вiдомо лише, що складалася давньоiндiйська писемнiсть з понад 400 знакiв, якими позначали як слова, так i окремi звуки.
3. Розквiт i загибель давньоiндiйських мiст. Найвищого розквiту давньоiндiйськi мiста-держави досягли у 2300–2000 роках до нашоi ери. Були вони об’еднанi пiд владою единого володаря чи залишалися самостiйними – ми достеменно не знаемо. Вiдомо лише, що торгували iндiйцi не лише з сусiдами, а й з вiддаленими краiнами, зокрема – з Месопотамiею, куди вони привозили мiдь, олово, золото, мушлi, перли, деревину i слонову кiстку.
Проте розквiт давньоiндiйських мiст не був тривалим. Їхнi мешканцi, швидше за все, стали жертвами власноi недбалостi. Адже за кiлька сторiч тонкий шар родючоi землi в долинi Інду та Сарасватi був виснажений. Навколишнi лiси були знищенi й уже не могли утримувати такоi необхiдноi для землеробства води. Почастiшали посухи, колись квiтучi поля почали перетворюватися на пустелi. Сарасватi кiлька разiв змiнювала свое рiчище i зрештою висохла. Справу завершив сильний землетрус.
Кiстяки загиблих мешканцiв Мохенджо-Даро. Фото XX ст.
Давньоiндiйськi мiста занепали. Поступово втративши владу над сiльською округою, вони залишилися без засобiв до iснування i перетворилися на легку здобич для навколишнiх первiсних племен. Близько 1750 року до нашоi ери мешканцi мiст були змушенi залишити своi домiвки.
Виникнення держави у Давньому Єгиптi
1. Краiна в долинi Нiлу. На африканському континентi першi держави виникли в Єгиптi – краiнi, розташованiй у нижнiй течii рiчки Нiл. Зазвичай тут спекотно цiлий рiк – i влiтку, i взимку – та майже нiколи не бувае дощiв. Проте у червнi, коли в Центральнiй Африцi настае сезон дощiв i починають танути снiги в горах, Нiл виходить iз берегiв. У листопадi вода спадае, залишаючи на березi товстий шар чорного родючого мулу. Саме тому египтяни йменували свою краiну Кемет – «Чорна земля». Єгиптом цей край назвали греки, якi саме так переiнакшили вислiв «твердиня бога Пта» – одного з найбiльш шанованих давнiми египтянами богiв.
Долина Нiлу (вигляд з космосу)
Збiр врожаю. Оранка. Розпис поховання жерця Нахта бiля Фiв
Для мешканцiв «Чорноi землi» рiк дiлився на три частини. Перша – найдовша, це час розливу Нiлу. Друга, яка починалася вiд листопада, – це час оранки i сiвби. Третя – вiд березня до травня: час збирати врожай i готуватися до нового розливу, вiдновлювати старi канали i дамби та будувати новi. В Єгиптi майже не трапляються раптовi повенi, i це полегшувало життя його мешканцiв. Проте праця египетських селян все одно була надзвичайно важкою.
У долинi Нiлу вирощували ячмiнь, пшеницю, квасолю, часник, огiрки, виноград, а також льон, з якого ткали тонке полотно. Пiвнiч краiни, де Нiл розпадався на безлiч проток i рукавiв, утворюючи так звану дельту, славилася своiми пасовиськами. Розводили египтяни корiв, овець, кiз, вiслюкiв i навiть антилоп.
Заростi папiрусу на березi Нiлу
Долина Нiлу багата на камiння. Це дозволяло египтянам будувати споруди не лише з цегли, а й з кам’яних брил. Не доводилося везти до Єгипту з далеких краiв анi золото, анi мiдь. Їх видобували поруч iз долиною Нiлу. Щоправда, в господарствi використовували не лише металевi, а й кам’янi знаряддя працi, зокрема – серпи з лезами iз кременя. З мiсцевого очерету, який мав назву папiрус, будували човни i навiть справжнi кораблi. Щоб керувати човнами, використовували весла, вiтрила i якорi з великих каменiв. Винаходами самих египтян вважають кочети й стерно, себто корабельне кермо.
2. Вiд мiст-держав – до единоi Єгипетськоi держави. Мiста в Єгиптi виникли майже одночасно на пiвночi та пiвднi краiни. Найбiльшими з них були Нехен, Тiн, Абiдос, Буто. Кожне мiсто становило окрему державу на чолi з царем. Але водами Нiлу вони змушенi були користуватися спiльно. А для того, щоб побудувати великi канали, здатнi впоратися iз щорiчними розливами, зусиль мешканцiв навiть найбiльшого мiста було недостатньо. Доводилося гуртуватися. Поступово, крок за кроком вдалося об’еднати пiвдень краiни – тут виникла держава Верхнього Єгипту, володар якоi носив царський вiнець бiлого кольору. На пiвночi утворилося царство Нижнього Єгипту, вiнець правителя якого був червоним.
Верхiвка булави царя Скорпiона (Музей Ашмола)
Про верхньоегипетських царiв ми знаемо дещо бiльше. Першого, iм’я якого залишилося в iсторii, звали Скорпiон. Його наступники успiшно воювали проти Нижнього Єгипту. А цар Мiна 2920 року до нашоi ери об’еднав два царства в одне. Вiн побудував першу столицю единоi держави – мiсто Мемфiс. Мiна i його нащадки носили подвiйний, бiло-червоний вiнець. Царя об’еднаного Єгипту називають фараоном.
Сланцева стела фараона Нармера (Каiрський музей)
Влада фараона була необмеженою. Та й самого фараона вважали богом. Керував краiною вiн, звiсно, не сам. За загальний стан справ у державi вiдповiдав головний мiнiстр, якому пiдпорядковувалися мiнiстри Верхнього i Нижнього Єгипту, скарбники i керiвники iнших вiдомств. Окремими мiстами керували намiсники, найчастiше – нащадки колишнiх царiв, якi поступилися своею владою фараону. А вже iм пiдпорядковувалися численнi чиновники, писарi, суддi, стражники. Вiйськом керував або сам фараон, або його син, який готувався стати фараоном.
3. Єгипетська писемнiсть. Про iсторiю Давнього Єгипту ми знаемо не лише з переказiв, а й iз численних документiв i рукописiв, що залишилися вiд тих давнiх часiв. Писемнiсть египтяни винайшли дещо пiзнiше вiд шумерiв, але цiлком самостiйно. Вони також спочатку позначали малюнками слова, а згодом певнi склади i навiть окремi звуки. Знаки египетськоi писемностi називають iероглiфами, грецькою це слово означае «священнi символи».
Папiрус iз записом «казок фараона Хеопса» (Єгипетський музей в Берлiнi)
На вiдмiну вiд мешканцiв Месопотамii, для записiв египтяни використовували не глину, а спецiальний матерiал, зроблений з папiрусу. Для цього стебла розрiзали на смужки, якi потiм склеювали навхрест i певний час тримали пiд гнiтом. Виходили гладкi аркушi, на яких можна було писати й малювати чорнилами. Аркушi згодом склеювали у сувоi, якi зберiгали у згорнутому виглядi. І матерiал, i окремий сувiй також називали папiрусом – вiд цього слова походить i украiнське слово «папiр».
3. Про що розповiдають папiруси. Завдяки папiрусам, що збереглися до нашого часу, ми знаемо, як жили, чим займалися i навiть як харчувалися давнi египтяни. Хлiб пекли з ячменю – за формою вiн нагадував корж, або млинець. Із борошна готували також юшку, а iз зерен варили п’янкий напiй – пиво. Їли рибу i городину. Ласувати фруктами, м’ясом та вином могли собi дозволити тiльки заможнi люди.
Єгиптяни з вантажем. Дерев’янi фiгурки з поховання Мекетра бiля Фiв (Метрополiтен-музей)
Чиновники i багатii вiдрiзнялися й за одягом – у них вiн закривав груди i плечi. Пересiчнi чоловiки носили лише пов’язки на стегнах. Жiнки ходили у легких сукнях на широких лямках, а пiд час роботи – в коротких спiдницях. Голови часто голили, натомiсть надягали перуки – вони були як жiночими, так i чоловiчими.
Будинки зводили з невипаленоi цегли. У мiстах будiвлi часто мали два, а iнодi й три поверхи. Житло незаможного египтянина найчастiше, щоправда, обмежувалося однiею кiмнаткою в такому домi. Використовували й дахи, що зазвичай були пласкими. Там, де це було можливо, житло прикрашали квiтами. Воду брали з колодязiв, у деяких мiстах iснувала каналiзацiя. Меблiв було дуже мало, спали переважно на рогожках, одяг зберiгали у скринях.
Модель будинку, знайдена у Дейр ель-Бахрi (Каiрський музей)
Ремiсники обмiнювалися своiми виробами або ж вимiнювали iх на хлiб, рибу чи городину в селян, якi приходили до мiста. Вартiсть товару якщо й визначали, то мiрами зерна або ж шматками мiдi. Проте зазвичай обмiн був безпосереднiм – скажiмо, бика могли обмiняти на три сукнi, десять мiшкiв зерна i коштовне камiння для намиста.
Бiльшу частину життя египтянин проводив у родинному колi, тож до сiм’i у суспiльствi ставилися з великою пошаною. Чоловiкiв часто зображували поруч iз дружинами, щоб пiдкреслити, що в iхнiх родинах панували злагода i спокiй. Закони вимагали, щоб до жiнок ставилися з повагою, за ними визнавали право на частину родинного майна, жiнки могли вiдстоювати своi iнтереси в судi. Проте влада чоловiка у родинi була беззаперечною, йому забороняли лише «надто сильно» бити дружину.
Сановник Мерир i його дружина. Скульптура (Каiрський музей)
Дiтей давнi египтяни надзвичайно любили. До трьох рокiв малюк майже не розлучався з мамою, яка носила його з собою в особливiй сумцi, навiть коли працювала по господарству. Але й згодом, коли дiти виростали, вони були разом iз батьками всюди, де це було можливо – на пасовиську, в майстернi, iнодi навiть на полюваннi. Звiсно, як i будь-якi дiти, маленькi египтяни знаходили час i для гри – до нашого часу збереглися стародавнi iграшки. Малеча бiгала майже голою – хiба що в намистi або з гребiнцем у волоссi. Коли хлопчик або дiвчинка досягали юнацького вiку, вони урочисто отримували «дорослий одяг» i починали навчання. Дiвчат вчили веденню хатнього господарства. Хлопцi опановували ремесло або iншу справу, якою займався батько. Деякi з юнакiв вiдвiдували школу, де iх вчили читати i рахувати. Здiбних учнiв згодом могли взяти й на державну службу – навiть якщо iхнi батьки були незаможними.
Єгипетська дерев’яна iграшка (Британський музей)
У тiнi пiрамiд
1. Боги давнiх египтян. Єгиптяни були побожним народом. У кожному мiстi краiни вшановували власних божеств – ще вiдтодi, коли кожне з мiст було окремою державою. З об’еднанням краiни пiд владою фараонiв мiсцевi вiрування не зникли, iх теж, так би мовити, «об’еднали». Найбiльше вшановували богiв, яких вважали «царськими захисниками».
Бога Пта, якому вклонялися у Мемфiсi, називали богом-творцем, який силою власноi думки створив i самого себе, i весь свiт, i решту богiв, серед яких найстаршим i найголовнiшим вважали бога сонця Ра. Ра зображували у виглядi людини з головою сокола i сонячним колом над нею. Символом цього бога був також жук-скарабей. Коли головним мiстом Єгипту стали Фiви, Ра почали ототожнювати з богом Амоном, якого вшановували у цьому мiстi та зазвичай зображували або у вiнцi з пiр’я, або ж iз головою барана. Єгиптяни вiрили, що люди виникли зi слiз Амона-Ра, що пролилися на землю.
Зважування серця померлого. Малюнок iз «Книги мертвих» (Британський музей)
Ра вважали батьком бога мудростi Тота (якого частiше малювали з головою iбiса, рiдше – з головою мавпи) та богинi справедливостi Маат. Знак цiеi богинi – перо, за допомогою якого, як були впевненi египтяни, вона зважувала душу людини пiсля ii смертi й визначала, чи гiдна вона вiчного життя, а чи загибелi у пащi страшного напiвлева-напiвкрокодила.
Особлива легенда розповiдала про походження влади фараонiв. Згiдно з нею, у бога землi Геба, який мав голову змii, i богинi неба Нут, яку часто зображували у подобi корови, народилося двое синiв – Сет i Озiрiс. Озiрiсовi перепала влада над Єгиптом, Сетовi – над навколишнiми пустелями (його навiть зображували з головою пустельного собаки). Озiрiс був мудрим правителем, навчив людей будувати, виготовляти посуд i знаряддя працi, вирощувати хлiб.
Заздрив братовi Сет i вирiшив убити його. Змайстрував красиву домовину i запропонував богам, що зiбралися на бенкет, подивитися, для кого вона пiдiйде. Тiльки-но лiг у домовину Озiрiс, як закрив Сет кришку i кинув труну до Нiлу. Дружина Озiрiса – богиня Ізiда – кинулася шукати чоловiка. Тодi Сет розрубав тiло брата на шматки i розкидав по всьому Єгипту. Але не змiг вiн завадити Ізiдi зiбрати iх, щоб поховати Озiрiса.
Озiрiс, Ізiда i Нефтида. Малюнок iз «Книги мертвих» (Британський музей)
Таемно вiд Сета народила богиня сина – бога Гора, що, як i Ра, мав голову сокола. Зрiс Гор i став на двобiй iз вбивцею батька. Важкою була боротьба, Сету навiть вдалося вирвати у зухвалого племiнника око, але переможцем все одно вийшов Гор. Вiдняв вiн у дядька око, дав проковтнути Озiрiсу i повернув його тим самим до життя. Владу над Єгиптом Озiрiс вiддав синовi. Гор став богом-покровителем фараонiв, i тому його малювали з царським вiнцем на головi. А сам Озiрiс перетворився на володаря потойбiчного свiту, який судив мертвих за вчинки, що iх вони здiйснювали за життя. Допомагали йому в цьому богиня Маат i ще один син Озiрiса – Анубiс, бог з головою шакала.
2. Храми й жерцi. У кожного египетського бога були своi святилища. Єгиптяни називали iх «домiвками богiв». Храми i справдi нагадували палаци – в них було багато залiв i внутрiшнiх дворiв. Дах святилища пiдтримували величнi колони, що нагадували пальми або букети квiтiв лотосу. У найсвятiшому мiсцi храму – вiвтарi – зберiгалася статуя божества, перед якою жерцi приносили жертви i здiйснювали релiгiйнi обряди.
Великий зал Карнакського храму (сучасний вигляд
Центральний вхiд до Луксорського храму (сучасний вигляд)
Потрапити всередину храму могли лише жерцi або ж особисто фараон чи його дружина. Звичайнi египтяни молилися перед брамою. З обох бокiв брами височiли великi башти – пiлони, прикрашенi розфарбованими кам’яними рельефами iз зображенням богiв. Інодi перед входом до храму встановлювали гостроверхi стовпи – обелiски – та будували галереi зi священних скульптур левiв з головами людей. Пiд час свят такою галереею жерцi проносили статую божества, сховану вiд стороннiх очей покривалом.
Жерцi у Стародавньому Єгиптi користувалися величезною повагою. І не лише тому, що, на переконання египтян, могли спiлкуватися з богами, вiд прихильностi яких залежало життя цiлоi краiни. У храмах зберiгалися запаси iжi на випадок неврожаю. Жерцi лiкували i допомагали життевими порадами. Вони зберiгали знання про навколишнiй свiт, спостерiгали за рухом зiрок i планет, дослiджували природнi явища, вiд яких залежали врожаi, вивчали математику та iншi науки. Саме у Стародавньому Єгиптi був створений сонячний календар, в якому рiк нараховував 365 днiв.
Жрець Амона. Малюнок iз «Книги мертвих» (Британський музей)
Не дивно, що жерцi мали неабияку владу. Сваритися зi служителями богiв не наважувалися навiть фараони. Натомiсть самi жерцi залюбки втручалися у керiвництво державою, надто тодi, коли при владi опинялися слабкодухi й недосвiдченi володарi.
Єгипетський пiдручник з математики(Британський музей)
3. Будiвництво пiрамiд. Символом влади фараонiв стали iхнi розкiшнi гробницi. Найвеличнiшi з них – пiрамiди. Спершу iх будували схiдчастими – саме в такiй, скажiмо, був похований фараон Джосер. Звiв пiрамiду Джосера будiвничий Імхотеп, видатний учений та лiкар. Згодом египтяни його «обожнили» та вшановували як бога лiкування.
Наступники Імхотепа боки пiрамiд почали робити гладкими. Найбiльша i найвiдомiша з таких гробниць – пiрамiда фараона Хеопса, висота якоi сягала 147 метрiв. Їi склали з понад 2 300 000 кам’яних брил вагою у двi з половиною тонни кожна, щiльно пiдiгнаних одна до одноi. У товщi пiрамiди залишили вузькi проходи, якi вели до маленькоi кiмнати, у який, власне, i був похований фараон. За переказами, верхiвка пiрамiди була вкрита золотом. Поруч iз пiрамiдою Хеопса його нащадки збудували ще двi й витесали зi скелi величезну постать сфiнкса – казковоi iстоти з тiлом лева i людською головою. Припускають, що обличчя сфiнкса було схожим на обличчя одного з фараонiв.
Фараон Хуфу (Хеопс). Фiгурка зi слоновоi кiстки (Каiрський музей)
Пiрамiда фараона Хеопса i Великий Сфiнкс (сучасний вигляд)
Зазвичай пiрамiду зводили десятки рокiв поспiль, головно – пiд час розливу Нiлу, коли селяни не були зайнятi сiвбою чи збором врожаю i могли бути залученi до роботи на будiвництвi. Тисячi египтян цiною власного життя викарбували у пам’ятi нащадкiв iмена фараонiв, якi знайшли у цих величних гробницях останнiй притулок. Але будiвництво, що вимагало надзвичайних зусиль цiлоi краiни, знекровило Єгипет. Скарбниця швидко порожнiла, а збирати податки ставало дедалi важче. Дiйшло до того, що деякi намiсники почали вiдмовлятися надсилати робiтникiв до столицi.
З волi чи з неволi, але фараонам довелося ставати заощадливiшими. Пiрамiди почали будувати меншими, а згодом – просто вирубували гробницi у скелях. Але занепаду царськоi влади це не зупинило. Врештi-решт, кожне египетське мiсто знову перетворилося на майже самостiйну державу, яка визнавала владу фараона, але не слухала його наказiв.
4. Нове посилення Єгипту i народне повстання. Вiдновити еднiсть краiни вдалося лише за багато рокiв – коли фараоном оголосив себе намiсник мiста Фiви. Саме це мiсто i стало новою столицею Єгипту.
Вояки. Фiгурки з поховання царевича Месехтi в Асьютi (Каiрський музей)
Новi володарi краiни майже весь час проводили в грабiжницьких походах проти сусiднiх краiн. Звiдти до Єгипту приганяли рабiв, вивозили золото, слонову кiстку, коштовне камiння, а також – мiдь i деревину для потреб господарства. Перемоги фараона Сенусерта III були такими гучними, що в легендах його називали «Сезострiсом-пiдкорювачем свiту». Проте вiйни збагачували лише самого володаря, його военачальникiв та вельмож. Бiльшiсть египетських селян i ремiсникiв не отримували нiчого. Пiдданих фараони навпаки визискували дедалi жорсткiше i брутальнiше.
Сенусерт III. Голова статуi у виглядi сфiнкса (Єгипетський музей у Мюнхенi)
Близько 1750 року до нашоi ери в Єгиптi спалахнуло повстання. Фараон був убитий, скарбниця i державнi зерносховища – розграбованi, податковi записи – знищенi. Жорстоко розправлялися повстанцi з чиновниками i суддями. Проте, окрiм помсти i грабунку, iнших намiрiв у заколотникiв, схоже, не було. Вчорашнi невiльники, селяни i ремiсники самi захоплювали рабiв та намагалися жити як можновладцi. Але навести лад у краiнi не змогли. Зрештою, повстання придушили, влада фараонiв була вiдновлена. Однак египетська держава вже не була такою могутньою, як ранiше. Навiть загарбницькi походи припинилися. Тепер Єгипет сам змушений був вiдбивати напади сусiдiв.
Стародавнiй Ханаан. Амореi та гiксоси
1. Земля, що «тече молоком i медом». Краiна, що простягнулася вздовж схiдного узбережжя Середземного моря вiд Єгипту до Месопотамii, у давнину мала назву Ханаан. У високих Лiванських горах беруть свiй початок три головних рiчки краю. Оронт i Леонт течуть до Середземного моря, Йордан – до Мертвого. Вони значно коротшi та менш повноводнi за Нiл чи Євфрат, проте в iхнiх долинах землеробство виникло навiть ранiше, анiж у Шумерi чи Єгиптi. Родючi долини тягнуться також на пiвдень вiд гирла Леонту берегом Середземного моря. Сусiди-кочовики iз заздрiстю називали Ханаан землею, що «тече молоком i медом», а египтяни казали, що «вина тут бiльше, нiж води».
Стародавнiй Ханаан
На пiвночi краiни, щоправда, гори пiдступали до узбережжя надто близько, та залишали для вирощування хлiба чи садiвництва лише невеличкi клаптики землi. Найбiльшим багатством цих земель в давнину вважали деревину, адже Лiванськi гори були майже повнiстю вкритi лiсами з кедру. Кедрова деревина надзвичайно мiцна, тому ii вважали найкращою для будiвництва i виготовлення кораблiв. Саме за нею вiдправляли до Ханаану своiх воякiв Саргон Великий i египетськi фараони.
