скачать книгу бесплатно
Олександр Колесса
Украiнський лiтературознавець, мовознавець, громадсько-полiтичний дiяч, дiйсний член Наукового Товариства iм. Т.Шевченка (з 1899 р.), батько вiдомоi пiанiстки Любки Колесси, брат Фiларета Колесси та Івана Колесси, Олександр Колесса народився у Ходовичах Стрийського повiту (тепер Стрийський р-н, Львiвська обл.). Був доцентом (з 1895 р.) i професором Львiвського унiверситету (1898–1918). Належав до Украiнськоi Нацiонально-Демократичноi Партii. Учасник з’iзду украiнських письменникiв у Львовi з нагоди 100-рiччя виходу в свiт «Енеiди» Котляревського, 1898 р. разом з: М.Павликом, Є.Ярошинською, Н.Кобринською, О.Кобилянською, С.Лепким, В.Гнатюком, О.Маковеем, М.Грушевським, І.Франком, Б.Лепким, Ф.Колессою, І.Трушем, Д.Лукiяновичем, М.Івасюком.
У 1907–1918-их був депутатом австрiйського парламенту, на засiданнях якого послiдовно обстоював iнтереси украiнського населення Галичини в шкiльництвi та вищiй освiтi.
Колесса був спiвзасновником i заступником голови Загальноi Украiнськоi Ради у Вiднi та фактичним керiвником Украiнськоi культурноi ради.
У 1921 р. очолював дипломатичну мiсiю Захiдно-Украiнськоi Народноi Республiки у Римi. З 1921 р. i до кiнця життя жив i працював у Празi. Був дiйсним членом Слов’янського iнституту в Празi.
У 1923–1939-их – професор Карлового унiверситету, заступник голови чесько-украiнського комiтету (голова – Я.Бiдло). Колесса надавав стипендii украiнським студентам для навчання у Чехо-Словаччинi, став одним iз засновникiв Украiнського Вiльного Унiверситету, його професором i кiлькаразовим ректором (1921–1922, 1925–1928, 1935–1937, 1943–1944).
Дослiджував пам’ятки давньоукраiнськоi писемностi («Пiвденноволинське Городище i городиськi рукописнi пам’ятки 12–16 ст.», 1923–1925), фольклор («Головнi напрями й методи в розслiдах украiнського фольклору», 1927 р.), вивчав iсторiю украiнськоi мови («Погляди на iсторiю украiнськоi мови», 1924 р.), проблеми украiнського лiтературознавства («Погляд на сучасний стан iсторii розслiдiв украiнськоi лiтератури» (1901 р.), нову украiнську лiтературу (творчiсть Т.Шевченка, М.Шашкевича, Ю.Федьковича).
Автор пiснi «Шалiйте, шалiйте, скаженi кати» (1889).
Помер 23 травня 1945 р. у Празi.
Грають труби над Днiстром
Вiрш i музика Олександра Колесси
Грають труби над Днiстром,
Кров жива пливе руслом,
Славнi стрiльцi сiчовii
Ворогам несуть погром.
Гей, гей, гей, гей! —
Москалям несуть погром,
Смерть – погром!
Понад Волинь грiм гремить,
Галич вiльний гомонить,
Гей! Коли ж озветься Киiв,
Днiпро кров’ю зашумить?!
Гей, гей, гей, гей!
Днiпро море зчервонить.
Зчервонить!
Ой заграе в Лаврi дзвiн
Радiсно в цiлий розгiн…
І воскресне Украiна
Вiд хвиль Сяну аж по Дiн,
Гей, гей, гей, ой!
Аж до моря, аж по Дiн,
Аж по Дiн!
В крови Велет пiдросте,
Сила духа розцвiте,
І заблисне над народом
Волi сяево святе.
Гей! Гей! Гей, гей!
Щастя сонце золоте!
Золоте!
Роман Купчинський
Талановитий хлопець змалку мав виплекане чуття до образностi рiдноi пiснi, адже виховувався у родинi, де знали i любили народну музику, зростав у середовищi сiльськоi iнтелiгенцii, у гармонiйному свiтi галицького люду. Народженi Романом Купчинським пiснi (24.09.1894 с. Розгадiв Зборiвського р-ну Тернопiльськоi обл. – 10.06.1976, м. Оссiнiнг, США) вiдразу стали дорогими i рiдними мотивами понад Золотою Липою та по всiй Галичинi, нiби як народнi. І майже нiхто десятками рокiв не здогадувався навiть у його родинному селi, що це витвори iх славного земляка. Тi пiснi пахли незнаними стрiлецькими походами, нiжнiстю, вкладеною поетом у такi простi, щирi й гострi слова. Пахли рiдною м’ятою з-над берегiв Днiстра, травами i розпростертими аж до Збруча лiсами, таемничо неприступними, як i колись. «Зажурились галичанки через тую змiну, Що вiдходять нашi стрiльцi десь на Украiну: – Хто ж нас поцiлуе в уста малиновi, В карi оченята, в чорненькii брови?..», «Човен хитаеться серед води, Плеще о хвилi весло, В мiсячнiм сяйвi бiлiють сади, Здалека видно село…», «Як з Бережан до кадри сiчовики манджали, То краялось серденько Із горя та печалi…» i десятки iнших, слова i музика яких належать перу Романа Купчинського. Радянська влада наклала на них багаторiчне табу. Але iх спiвали. Насамперед у краях, де й народився iх автор. Спiвали на родинних святах, не надто гучно й голосно, щоб чули тiльки своi, тi, котрi не зрадять. Легендарний стрiлець, здавалося, став легендою. Попри те – вiн ще був живим у цi смутнi часи i мешкав в Америцi, коли його творiння спiвала Украiна, ховаючись сама вiд себе… Лише iз постанням незалежностi Украiни, на початку 1990-их, повернулися до нас насамперед з голосу І.Мацялка та гурту «Соколи» iм’я i творчiсть Р.Купчинського – поета, прозаiка, журналiста, композитора, критика, громадського дiяча.
1914 р. Р.Купчинський записався до легiону УСС (рядовик, командант чоти, сотнi, ад’ютант полку в ранзi поручника). В сотнi В.Дiдушка брав участь у боях на Макiвцi, згодом на Тернопiльщинi бiля р. Стрипи у селах: Семикiвцi, Багаткiвцi, Панталиха, Соколiв, Раковець, Соснiв. У 1918 р. командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордонi, в сiчнi 1919 р. – пiшим полком УГА у боях за Львiв, разом з цiею армiею пройшов ii шляхом перемог i поразок. Із середини 1920 р. до лютого 1921 р. був iнтернований у польському таборi для старшин УГА в Тухолi. Перший вiрш Р.Купчинський опублiкував 1915 р. у Вiднi в часописi «Вiсник Союзу визволення Украiни»; в рукописi передавали з рук у руки стрiлецьку хронiку Р.Купчинського «Новiнiяда», яку називали початком стрiлецькоi преси. З 1915 р. належав до «Пресовоi Квартири УСС» (разом iз поетами, композиторами Л.Лепким, Ю.Назараком, М.Гайворонським, А.Лотоцьким, Ю.Шкрумеляком та iн.) й Артистичноi горстки УСС, якi збирали рiзноманiтнi матерiали, документи, фотографii для увiчнення пам’ятi стрiлецького чину, випускали перiодичнi видання, компонували архiви УСС. Активно публiкував своi твори у стрiлецькiй перiодицi, львiвських часописах «Шляхи» i «Дiло».
Пiсля звiльнення з польського полону (1921) Р.Купчинський студiював фiлософiю у Вiденському унiверситетi (1921–1922), невдовзi продовжив студii з гуманiтарних наук у Львовi в Украiнському таемному унiверситетi (1922–1924). Працював у цьому мiсцi професiйно як журналiст, поеднуючи журналiстику з лiтературою. У 1924–1939 рр. був спiвробiтником редакцii газети «Дiло», де вiв постiйну рубрику «Вiдгуки дня», пiд якою друкував фейлетони, пiдписуючись псевдонiмом Галактiон Чiпка, пiдготував книжку цих фейлетонiв (ii виходовi перешкодила вiйна), також спiвпрацював з редакцiями часописiв. У 1922 р. разом iз В.Бобинським та П.Ковжуном органiзував лiтературно-мистецьку групу «Митуса», яка видавала однойменний мiсячник лiтератури й мистецтва; всi трое були спiвредакторами. Тут публiкував i своi твори. Автор роману-трилогii зi стрiлецького життя «Заметiль» («Курилася дорiженька», «Перед навалою» (обидвi частини, 1928 р.), «У зворах Бескиду» (1933 р.). Писав тексти для лялькового театру гумору i сатири «Вертеп наших днiв», який у 1926 р. органiзував у Львовi Л.Лепкий; у 1946 р. знову разом з Л.Лепким створив сценарii до «Вертепу», вiдновленого зусиллями останнього у таборi для перемiщених осiб в с. Бльомгофен (Баварiя, Нiмеччина). Як повiдомила газета «Дiло» 26 червня 1929 р.
У 1933–1939 рр. Р.Купчинський – голова Товариства письменникiв i журналiстiв iм. І.Франка у Львовi (ТОПІЖ). З iнiцiативи Р.Купчинського ТОПІЖ проводив лiтературнi конкурси з грошовими нагородами, влаштовував вечори лауреатiв конкурсу; в лютому 1935 р. започаткував Бал Украiнськоi Преси – найбiльшу в краiнi iмпрезу такого роду. 1939 р. Р.Купчинський переiхав до Кракова, де працював в Украiнському видавництвi. Наприкiнцi Другоi свiтовоi вiйни виiхав до Нiмеччини, де продовжував займатися лiтературною творчiстю.
У 1949 р. Р.Купчинський емiгрував до США (м. Оссiнг поблизу Нью-Йорка). У 1952–1954 рр. вiв свою рубрику «Вiдгуки дня» в украiномовнiй газетi «Свобода». У 1952 р. належав до iнiцiативноi групи, яка органiзувала Спiлку Украiнських Журналiстiв Америки (СУЖА), був ii головою у 1958–1960 рр. (вiдмовився вiд цього поста внаслiдок погiршення стану здоров’я). Почесний член СУЖА з 23 грудня 1966 р. Протягом тривалого часу працював у дирекцii та редакцiйнiй колегii вiдновленого у 1950 р. за львiвським зразком видавництва «Червона Калина». У 1950–1960 рр. – член управи Лiтературно-Мистецького Клубу в Нью-Йорку; дiяльний в Об’еднаннi Колишнiх Воякiв Украiнськоi Армii та iнших украiнських товариствах; працював у головнiй редакцiйнiй колегii журналу комбатантських об’еднань Канади i США «Вiстi Комбатанта» (Нью-Йорк). Можливостi творчоi та громадськоi дiяльностi митця були скованi хворобою. Помер 10 червня 1976 р. в м. Оссiнгу.
Боже великий, Творче всесвiту
Вiрш i музика Романа Купчинського
Боже Великий, Творче всесильний,
На нашу рiдну землю споглянь!
Ми були вiрнi Твому завiту,
Вислухай нинi наших благань,
Ми були вiрнi Твому завiту,
Вислухай нинi наших благань.
Люд у кайданах, край у руiнi,
Навiть молитись ворог не дасть…
Боже Великий, дай Украiнi
Силу i славу, волю i власть,
Боже Великий, дай Украiнi
Силу i славу, волю i власть.
Боже Великий, Творче всесильний,
Пiсню подяки нинi прийми,
За дар свободи рiдного краю,
Вiрнi все будуть Твоi сини,
За дар свободи рiдного краю,
Вiрнi все будуть Твоi сини.
Ти воскресив нам нашу Вкраiну,
Двигнув з неволi i дав життя.
Боже Великий, дай Украiнi
Силу i славу, многi лiта,
Боже Великий, дай Украiнi
Силу i славу, многi лiта.
Вдаряй мечем!
Вiрш i музика Романа Купчинського
Вдаряй мечем, вдаряй, вдаряй,
Великий Комтуре Закона,
Щоб з нього честь була для нас,
А для Вкраiни – оборона!
Щоб з нього честь була для нас,
А для Вкраiни – оборона!
Готуй менi збрую
Вiрш i музика Романа Купчинського
Готуй менi збрую,
Готуй менi коня,
Бо я серцем похiд чую,
Дiвчинонька моя.
Бо я серцем похiд чую,
Дiвчинонька моя.
Дай уста рожевi
Ще поцiлувати,
Нiм заграють нам крицевi
Ворожi гармати.
Нiм заграють нам крицевi
Ворожi гармати.
Пiду я, пiду я,
А де – сам не знаю,
Може, люту смерть знайду я
В далекому краю.
Може, люту смерть знайду я
В далекому краю.
Прийдуть вiрнi друзi,
Прийдуть, заспiвають,
Пiд явором, в темнiм лузi
Мене поховають.
Пiд явором, в темнiм лузi
Мене поховають.
Не плач же, дiвчино,
Серденько кохане,
А заплачеш в ту хвилину,
Як мене не стане.
А заплачеш в ту хвилину,
Як мене не стане.
За рiдний край
Вiрш Романа Купчинського. Музика Михайла Гайворонського
За рiдний край, за нарiд свiй,
За волю Украiни,
Ми йдемо в бiй, ми йдемо в бiй
Крiзь згарища, руiни.
Ми йдемо в бiй, земля дуднить,
Радiють гори, степи,
Бо в нас у бiй благословить
Могучий дух Мазепи.
За твоi, дiвчино, личенька пишнi
Вiрш i мелодiя Романа Купчинського
За твоi, дiвчино, личенька пишнi,
За твоi, дiвчино, устонька-вишнi,
Вiддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всi своi мрii колишнi.
Мила, очi твоi синi,
Незабудки при долинi…
Вiддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всi своi мрii колишнi.
За твоi, дiвчино, чорнii брови,
За твою, дiвчино, каплю любови,
Вiддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всi своi юнi розмови.
Люба, очi твоi синi,
Незабудки при долинi…
Вiддав би, любонько,
Моя голубонько,
Всi своi юнi розмови.
Зажурились галичанки тай на тую змiну
Вiрш i музика Романа Купчинського
Зажурились галичанки тай на тую змiну,
Ой виходять нашi стрiльцi десь на Украiну:
«Хто ж нас поцiлуе в уста малиновi,
І карi оченята, в чорненькii брови?
Хто ж нас поцiлуе в уста малиновi,
