скачать книгу бесплатно
На конику вороненькiм,
Бо стрiлець покинув, а сам полинув
На конику вороненькiм.
Ой покрились бiлим снiгом полонини
Вiрш Василя Бобинського, Левка Лепкого, Михайла Гайворонського. Музика Михайла Гайворонського
Ой покрились бiлим снiгом полонини,
Десь поiхав хлопець миленький з Буковини.
На прощання дав дiвчинi синю чiчку,
Сам пропав, неначе камiнь в бистру рiчку.
Ой заплачеш, моя мила, ой заплачеш,
Бо мене уже ти бiльше не побачиш.
Йшов шукати лiпшу долю в чужiм краю,
А тепер тут на чужинi пропадаю.
Ой мiж горами трембiта трембiтае,
Із-за гаю гайвороння вилiтае.
Дiвчинонька плаче, хлопця виглядае,
Тiльки милий iз чужини не вертае.
Розцвiла весняним цвiтом Буковина,
Довго ждала – не дiждалася дiвчина,
Залишив на згадку милий синю чiчку,
Сам пропав, неначе камiнь в бистру рiчку.
Пройшли гори, пройшли доли
Вiрш i музика Михайла Гайворонського
Пройшли гори, пройшли доли,
Темнi бори перейшли,
А кращого отамана
Над нашого Василечка не знайшли.
Бо наш славний Василечко
З нами все тримае,
Разом з нами йде до бою
І разом гуляе.
Слава, слава, отамане
Вiрш Юлiана Назарака.
Музика Михайла Гайворонського
Слава, слава, отамане,
О, ти, батьку наш!
Ми з тобою на ворога
Пiдемо всi враз!
Ми з тобою на ворога
Пiдемо всi враз!
Конi твоi осiдланi,
Ми вiд рання ждем;
Вийди, батьку отамане,
І скажи: ми йдем!
Вийди, батьку отамане,
І скажи: ми йдем!
І як та хмара, як та туча,
Вдарим на врагiв,
І з тобою в трудах, славi,
Вертаемось домiв.
І з тобою в трудах, славi,
Вертаемось домiв.
Не час, ореле, горювати, —
Глум забудь i бiль;
Краще згинуть, як так жити,
В бiй веди, у бiй!
Краще згинуть, як так жити,
В бiй веди, у бiй!
Та ж ми твоi соколята,
Ти ж отаман наш;
Ми до бою за тобою
Пiдемо всi враз!
Ми до бою за тобою
Пiдемо всi враз!
Микола Голубець
Украiнський iсторик, архiвiст, краезнавець, мистецтвознавець, поет, прозаiк, публiцист, редактор, перекладач, бiблiограф Микола Голубець (лiт. псевд.: Микола Вiлонський, М.Вiльшина; 15 грудня 1891, Львiв – 22 травня 1942, Львiв) закiнчив Львiвську академiчну гiмназiю i Академiю мистецтв у Краковi. Навчався на фiлософському факультетi Львiвського унiверситету та у Вiденському унiверситетi.
У роки Першоi свiтовоi вiйни вiд 1914-го – доброволець Легiону Украiнських сiчових стрiльцiв. Мав ранг пiдхорунжого, активний член «Пресовоi квартири УСС» у Вiднi. Наприкiнцi 1918 р. – командир чоти новоствореноi Украiнськоi Галицькоi армii, учасник бойових дiй украiнсько-польськоi вiйни 1918–1919 рокiв.
Вiд 1920-их займався науковою, лiтературною i культурологiчною дiяльнiстю: член комiсii Наукового товариства iменi Шевченка у Львовi з iсторii мистецтва, один iз органiзаторiв Асоцiацii незалежних украiнських митцiв.
Пiсля вересня 1939 р. – працiвник Львiвського мiського архiву. Пiд час нiмецькоi окупацii Львова заснував Лiтературно-мистецький клуб, працював над тритомною iсторiею украiнськоi культури.
Як дослiдник iсторii украiнського мистецтва та iсторii Украiни, Львова та регiону був автором 84 книг i брошур, понад 1500 статей. З-пiд його пера вийшла серiя брошур i статей про украiнських митцiв: О. Архипенко (1922), Т.Шевченко (1924), Л.Долинський (1924), П.Холодний-старший (1926), М.Гаврилко, Л.Гец (1934), Т.Копистинський, О.Кульчицька, Ю.Нарбут, О.Новакiвський, І.Труш i П.Ковжун (1939), про мiста i села: Львiв (путiвник, 1925), Лаврiв (1926–1927), Белз, Буськ, Звенигород (1927), Перемишль, Теребовля (1928), Сокаль (1929), Жовква i середньовiчний Галич (1937).
Видавець та редактор 14 тижневикiв i щоденних газет, зокрема: «Свiт» (1917–1918), «Шляхи», «Життя i мистецтво» (1920), «Маски» (1920), «Украiнське мистецтво» (1926), «Недiля» (1928–1931), «Час» (1931) та iн.
Редагував також «Украiнську Бiблiотеку», яку видавав Іван Тиктор.
Художню творчiсть почав як поет збiркою позначених мiнорними настроями вiршiв «Фрагменти» (1909) та «Бувають Хвилi» (1910). Автор поеми на бiблiйнi теми «Мойсей Безумний» (1914). У вiршах «Апострофа», «Михайловi Яцкову» та iн., поетичному циклi «Веснянi води», драматичнiй сценi «Стрiча» зi збiрки «Поезii» переважають мотиви непокори тяжкiй долi, прагнення до суспiльноi та душевноi гармонii.
Ой нагнувся дуб високий
Вiрш Миколи Голубця. Музика Михайла Гайворонського
Ой нагнувся дуб високий
Понад став;
Ой по тобi жаль глубокий позiстав.
Жовкне, в’яне дуб високий
Тут, то там,
Ти далеко – свiт широкий,
А я… сам…
Ой дивлюся, як щорана
Дуб ся гне…
Чи часом тобi, кохана,
Жаль мене?
Листя в’яне, ворон кряче,
Сiрi днi…
Кажуть люде, що ти плачеш
По менi.
Клим Гутковський
Громадський дiяч, активiст спортово-патрiотичних товариств «Сiч» та «Сокiл-Батько», командант Гуцульськоi сотнi УСС, редактор часопису «Праця» Клим Гутковський, або Гутковський, народився 18 серпня 1881 р. у Тернополi, де й закiнчив реальну школу. У 1908 р. разом з доктором Мечиславом Орловичем вдруге вiдкрив Кришталеву печеру у Кривчому (Тернопiльщина). Гутковський вперше зробив ii фотографii та склав топографiчний план привхiдноi дiлянки. Завдяки цьому науковцi зацiкавилися печерою i органiзували ряд наукових дослiджень. Також Гутковський, дослiджуючи пiдземнi проходи Кривчого, давав iм iмена великих украiнцiв. Наприклад: Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Іван Богун, Тарас Шевченко та iншi.
Будучи студентом Львiвськоi полiтехнiки, у 1909 роцi, Клим Гутковський був запрошений для редакторськоi роботи в тодiшнiх газетах. У 1910 та 1911 роках працював редактором часопису «Праця», який видавав комiтет Народноi друкарнi в Куритибi (Бразилiя).
У 1911 р. повернувся до Галичини. Коли в 1913 р. по всiй Галичинi утворювалися стрiлецькi товариства, Клим Гутковський виступае одним з керiвникiв першоi органiзацii стрiльцiв у Бориславi. У серпнi 1914 р. як старшина австрiйськоi армii переведений до Легiону УСС. Призначений командантом Гуцульськоi сотнi (ранг – сотник). Брав участь у боях пiд Вишковом. Першу Гуцульську сотню УСС органiзував Клим Гутковський у жовтнi-груднi 1914 р. у Страбичевi та Хустi. Бойовi дii сотня почала в лютому 1915 р. Гуцули уславилися в боях у районi Торунсько-Вишкiвського перевалу мiж мiстами Мiжгiр’я i Долина. Проiснувала перша Гуцульська сотня лише до весни 1915 року.
Помер 29 травня 1915 р. у лiкарнi Будапешта.
Гей ви, стрiльцi сiчовii
Вiрш i музика Клима Гутковського
Гей ви, стрiльцi сiчовii, раз, два, три,
В наших дiвчат серце млiе, раз, два, три.
Ви вперед все поступайтесь, нi на що не оглядайтесь.
Раз, два, раз, два, раз, два, три!
Ви вперед все поступайтесь, нi на що не оглядайтесь.
Раз, два, раз, два, раз, два, три!
Попереду сотник iде, раз, два, три.
Вiн до пекла з вами пiде, раз, два, три,
Сам iз себе хлопець бравий, пiд ним коник дуже жвавий,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Ви вперед все поступайтесь, нi на що не оглядайтесь.
Раз, два, раз, два, раз, два, три!
Пане сотник, що то стало, раз, два, три,
Що в нас грошей дуже мало, раз, два, три,
Три днi хлiба вже не iли, лиш холодну воду пили,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Три днi хлiба вже не iли, лиш холодну воду пили,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Пам’ятайте, командири, раз, два, три,
Щоб не злетiли ковнiри, раз, два, три.
Бо стрiльцi все добре знають, але вас ще поважають,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Бо стрiльцi все добре знають, але вас ще поважають,
Раз, два, раз, два, раз, два, три.
Петро Карманський
Украiнський поет, перекладач (псевдонiми – Петро Гiркий, Лесь Могильницький), представник «Молодоi музи» Петро Карманський народився 29 травня 1878 року в польському мiстечку Чесановi, що в Любачiвському повiтi. Освiту здобував в украiнськiй гiмназii у Перемишлi. Потiм бажання вчитися несе його до Львова. Там вiн вступае до Унiверситету на фiлософський факультет. Саме в студентськi часи вiн i познайомився з молодомузiвцями. Навчався в богословськiй колегii Ватикану. Працював журналiстом, викладачем Тернопiльськоi гiмназii (1912–1913, 1917–1918). Друкуватися почав 1899 р.
У роки Першоi свiтовоi вiйни працював у таборах вiйськовополонених украiнцiв росiйськоi армii у Нiмеччинi та Австрii. Згодом виконував дипломатичну мiсiю Украiнськоi Народноi Республiки у Ватиканi. Збирав кошти для пiдтримки Захiдноукраiнськоi Народноi Республiки.
У 1922–1932-их проживав у Бразилii та Аргентинi. У 1922–1925-их був у Бразилii як представник ЗУНР. 25–26 грудня 1923 р. у мiстi Порто-Уняйно вiдбувся ІІІ з’iзд делегатiв Союзу украiнцiв Бразилii. Президентом обрано П.Карманського, заступником О.Ананевича, секретарями – С. Кобилянського, Т. Петрицького. В лютому 1924 р. почав видаватися орган Украiнськоi народноi спiлки «Украiнський хлiбороб» пiд редакцiею Карманського.
Пiсля повернення на батькiвщину працював учителем гiмназiй Самбора, Сокаля, Дрогобича (1931–1939). Вiд 1939 р. (пiсля початку Другоi свiтовоi вiйни та встановлення радянськоi влади в Захiднiй Украiнi) викладав у Львiвському унiверситетi.
1940 року став членом Спiлки радянських письменникiв Украiни.
Вiдомостей про дiяльнiсть Карманського пiд час окупацii Украiни гiтлерiвськими вiйськами немае. Однак 16 серпня 1947 р. Львiвський обком КП(б)У видав довiдки для ЦК КП(б)У про дiяльнiсть доктора фiлософських наук Б.Барвiнського, лiкаря О.Барвiнського, поета П.Карманського, професора Львiвськоi консерваторii Ю.Криха у зв’язку з необхiднiстю iх арешту; усi охарактеризованi як нацiоналiсти з антирадянськими настроями.
Вже 18 серпня Львiвський обком КП(б)У надав iнформацiю ЦК КП(б)У про iнтелiгенцiю Львiвщини та контингент вступникiв у львiвськi вищi навчальнi заклади. Вiдзначено, що мiсцева iнтелiгенцiя вийшла з середовища дрiбноi буржуазii й перебувала у станi iдейного ламання своiх старих поглядiв. «Вiдвертими украiнськими фашистами» визнанi Богдан та Олександр Барвiнськi, П.Карманський, Ю.Крих. Ставилось питання про необхiднiсть iх арешту, що допомогло б партiйним органам розкрити iх «антирадянську дiяльнiсть» i пiдштовхнуло iнтелiгенцiю, яка «вагалася», швидше «розiрвати» з минулим.
У 1944–1946-их був директором меморiального музею Івана Франка у Львовi. П.Карманський – представник раннього украiнського модернiзму. Створив цикли проникливоi любовноi лiрики, екзотичних пейзажiв. Його раннi поезii пронизанi смутком, пiзнiшi – iронiею та сарказмом. Переклав «Божественну комедiю» Данте. Перша частина («Пекло») вийшла 1956 р. у спiвавторствi з Максимом Рильським. Також переклав окремi твори Гете, Де Амiчiса та iнших авторiв.
Помер 16 квiтня 1956 р. у Львовi. Похований на Личакiвському цвинтарi.
Сповнилась мiра
Вiрш Петра Карманського. Музика Михайла Гайворонського
Сповнилась мiра, кров братiв,
Нелюдськi злочини катiв
І зганьблена народна честь
Зродила месть, криваву месть.
Най громи грянуть в нашу скрань,
Нехай займеться в грудях грань,
Настав вже час, прийшла пора,
Ура у бiй! Ура! Ура!
Най громи грянуть в нашу скрань,
Нехай займеться в грудях грань,
Настав вже час, прийшла пора,
Ура у бiй! Ура! Ура!
