скачать книгу бесплатно
До цього часу, звичайно, у мене вже була своя домашня сторiнка, я вмiла iх створювати, i швидко зрозумiла, що переконувати купити iнновацii нуднiше, нiж самiй писати код i створювати таку сторiнку. Врештi-решт, декiлька рокiв я пропрацювала в Olivetti програмiстом iнтернет-банкiв, що було реально круто – бо це означало поiздки до Італii, у маленьке мiстечко Івреа, у мiстечко спiвробiтникiв Olivetti, де було так нудно, що раз на рiк там змiнювали напрямок руху, щоб хоч якось оживити мiстечко хоча б на кiлька днiв. Але для мене цi робочi поiздки, коли для нас свiт тiльки вiдкривався, були просто чудовими.
Тож, коли зараз запитують: «Як ти потрапила в IT?», я не знаю, що вiдповiдати. Просто так усе склалося. Хоча, коли писала книгу, я у мами навiть запитала, чи пам’ятае вона цi переломнi моменти.
«Це у будь-якому випадку сталося б, незалежно вiд окремих факторiв», – просто вiдповiла вона.
Спасибi, що в моiх батькiв не було свого бачення мого майбутнього, не було й амбiцiй, ким я обов’язково повинна стати. Нi балериною, хоча з раннього дитинства я довго займалася художньою гiмнастикою й балетом, нi фiлологом, як мама. У них навiть якось на думку не спадало, що треба визначати мiй вибiр або долю.
Роздiл 5
Про Бога, ВНЗ i найдорожчий бренд у свiтi
Я вважаю, що освiта у сферi сучасних IT й iнновацiй в Украiнi, дiйсно, на сумному рiвнi. Так, з вищою математикою, звичайно, все вiдмiнно, але ступiнь iнновацiйностi та вiдповiдностi сучасним очiкуванням ринку, а також впровадження нових технологiй – не дуже. Я навiть не порiвнюю зi Штатами, де крутi iнновацii часто з’являються в результатi спiвпрацi приватного сектора, держави й унiверситетiв.
«Нам би з десяток комп’ютерiв у комп’ютерний клас», – вiдповiв проректор одного з крутих вишiв, коли я запитувала його про те, як можу пiдтримати розвиток у сферi iнновацiй.
Це не смiшно, а сумно. «Нi, не потрiбне новiтне середовище розвитку й тестування кiберспецiв», – вiдповiв iнший проректор, коли я запропонувала навчання на кiберполiгонi.
«А що як студенти зрозумiють, що вони крутi, i пiдуть?»
«У такому випадку краще взагалi не розвивати знання i вмiння, щоб вони не пiшли?» – не зовсiм розумiла я.
«Ну якось так. Вони або зрозумiють, що крутi, i поiдуть за кордон, або – що вони реально слабкi. Але ми ж цього теж не хочемо показувати».
І це не жарт, а реальнiсть.
Приблизно на такому рiвнi була й освiта у сферi програмування в Естонii за часiв моеi молодостi, i майже все перехiдне поколiння росло самоучками. Приватний сектор був далеко попереду, i не хотiлося витрачати анi хвилини на академiчнi знання, всi розвивалися разом й окремо через реальну роботу. Такий був час – час особливо яскравих контрастiв староi програми вишiв i нових можливостей у роботi й «реальному життi», як нам здавалося. Уже потiм, коли Таллiннський Технiчний унiверситет став спiвпрацювати з приватними компанiями щодо створення програми навчання, i банки разом зi Skype створили Естонський IT-коледж, ситуацiя почала змiнюватися.
З 16–17 рокiв я постiйно крутилася в айтiшнiй тусовцi: разом ходили з наметами на лiтнi фестивалi, разом грали в сквош, разом збиралися вечорами в комп’ютерних класах, щоб сидiти в чатах бiля темних екранiв i грати в MUD (Multi-User Dungeon) а пiзнiше – у першу версiю Halo, чорнi термiнали i Сommand Line.
Так вийшло, що я вирiшила вчитися не IT, а чогось зовсiм iншого – теологii. На класичнiй навчальнiй програмi теологii в Тартуському унiверситетi я дослiджувала iсторiю релiгii й релiгiй свiту, вивчаючи напам’ять Бiблiю й занурюючись в iврит.
Можливо, це була генетична пiдсвiдомiсть по лiнii дiдуся Аркадiя або просто звiдкись взявся iнтерес, але я вирiшила, що тiльки зараз, пiсля закiнчення школи, е час вчитися того, що реально цiкавить. Потiм у життi доведеться вчитися того, що знадобиться, але не факт, що це буде цiкавим. Не так багато хороших кар’ер побудовано на вищiй освiтi священника, але коли ще в життi буде можливiсть вчитися того, що цiкаво?
Саме священниками були всi моi прадiди, починаючи з Варлаама Хутинського, що жив у XII столiттi й був канонiзований двiстi рокiв потому. Як дивно бачити свого далекого предка на iконах, знаючи, що рiд тривае, не перериваючись, i я народилася з прiзвищем мого прадiда, зображеного на iконi. Якось дивно, але круто…
Я нiколи не хотiла стати священником, але мене цiкавить i завжди цiкавила психологiя мас й архiтектура церков. Як за допомогою релiгii впливають на свiдомiсть мас? Психологiя управлiння масами, комунiкацiя та вiдмiнний маркетинг. GR-менеджмент (Government Relations) з самого початку не дуже вийшов, якщо можна трохи пожартувати. Однак потiм ще й як налагодився!
Свою дипломну роботу я збиралася написати про «ринкову вартiсть бренду Ісуса», але очiкувано, що до цього не дiйшла, тому що через роботу в IT остаточно переiхала в Таллiнн.
І я справдi вважаю, що Бiблiю створювали крутi маркетологи й копiрайтери, якщо використовувати сучасну термiнологiю. До речi, без iронii i з глибокою повагою. Ну як можна було б краще сказати, нiж «на початку було Слово, i Слово було у Бога, i Слово було Бог»? Я до релiгiйностi ставлюся зi щирою повагою, як до потреби або бажання вiрити у щось. І нерiдко теж ходжу до церкви поставити свiчку. Просто. Менi подобалося б, якби було щось бiльше за життя i якесь умовне плече, на яке можна покласти голову. Навiть Ейнштейн, крутий прагматик, вiрив в умовного бога, бажаючи, щоб хтось в так само умовному харчовому ланцюжку був вищим за нього. І щоб не просто розiбрати все на бiти, байти й молекули. Нехай щось залишиться. І щоб любов була не просто хiмiчною реакцiею, а чимось набагато бiльшим.
Так i вийшло, що спочатку я вчилася зовсiм не за профiлем i тiльки потiм опанувала пiдприемництво та менеджмент, i врештi-решт закiнчила у Великiй Британii магiстерську програму сталого менеджменту. Але це точно буде не все.
Роздiл 6
IT-boom, Nokia, гвинтокрили i Pet Shop Boys
Через кiлька рокiв пiд час роботи в Olivetti я познайомилася з прекрасним фiнським IT-шником Cамi, з яким ми згодом подружилися. І зрештою вирiшили створити спiльну IT-компанiю для аутсорсингу.
Естонiя в кiнцi 1990-х i на початку 2000-х була ще в стадii низьких зарплат. У цих умовах цiлком логiчно було продавати нашi послуги Фiнляндii. Зараз вже Естонiя не така дешева, i через високi податки на зарплату (50 % +) IT-шники на руки отримують не набагато бiльше нiж в Украiнi, при цьому цiни на життя в Естонii вищi. Як жартував один украiнський IT-шник, який переiхав до Естонii: «Це ранiше я був багатий пiдприемець, тепер я простий IT-шник». Хоча, звичайно, за якiстю життя, послуг i правосуддя Естонiя вже – справжня Європа. Зараз IT-шники i в Естонii, i в Украiнi далеко не найбiднiшi, це точно.
Пiзнiше завдяки Самi ми почали продавати послуги Nokia Networks, i деякий час нашi програмiсти лiтали на гвинтокрилi на роботу в Гельсiнкi. Не знаю, легенда це чи нi, але перельоти припинилися, коли один топовий керiвник нiбито пробурчав, що вiн довше дiстаеться на роботу через затори в Гельсiнкi, нiж естонськi IT-шники летять з Таллiнна. Був 2000 рiк, i всi аналiтики ще вiщували, що IT-ринок буде рости майже вiчно, хоча пiдприемства вже почали попереджати: «Ми не можемо виправдати очiкування 1000-разового зростання прибутку».
У Фiнляндii один вiдомий керiвник IT-компанii навiть зателефонував у поривi лютi одному аналiтику й попередив не розхитувати очiкування: «Якщо ви такi розумнi, йдiть i керуйте самi, я нiколи не зможу забезпечити таке зростання, яке ви закладаете в оцiнку пiдприемства, а менi потiм за нього вiдповiдати».
Nokia з головним офiсом у Фiнляндii була значно жвавiшою й сподiвалася дуже скоро досягти 40 %-оi частки свiтового ринку в продажу мобiльних телефонiв, разом iз тим створюючи через субпiдряди ще кластер успiшних IT-компанiй. Такi були часи, i не так вже й давно.
До речi, iсторiя створення та падiння, переродження i знову падiння Nokia менi здаеться вiдмiнним прикладом для багатьох пiдручникiв у сферi менеджменту та маркетингу, гiдним того, щоб на хвилинку на ньому зупинитися.
Історiя Nokia починаеться з 1865 року, коли Фредерiк Ідестам заснував першу паперову фабрику в Тампере, а другу – в маленькому фiнському мiстечку Nokia (Нокiа). Звiдти й iм’я майбутнього виробника мобiльних телефонiв. Але в тi 1800-i – 1900-i роки попереду ще була довга iсторiя виробництва електроенергii, гумових виробiв i кабелiв. Можливо, ви пам’ятаете, були навiть шини Nokia. У 1980-х компанiя стала третiм найбiльшим у Європi виробником телевiзорiв, але настала криза, i компанiя вирiшила сконцентруватися на дiяльностi, яка займала лише кiлька вiдсоткiв вiд обороту – телекомунiкацii. Виробництво шин вивели з корпорацii i сконцентрувалися на зв’язку, а незабаром – на мобiльних телефонах. У результатi керiвник Nokia наклав на себе руки, i до важелiв правлiння прийшов Йорма Оллiла, який разом iз командою вивiв майже збанкрутiлу компанiю у свiтовi лiдери.
Як i Nokia, так i Оллiла був наповнений життям. Коли один журналiст наважився написати, що «Оллiла напрочуд малого зросту й у нього неширокi плечi», iншi журналiсти збунтувалися не на жарт. Як таке взагалi можна писати? У великого керiвника просто не можуть бути неширокi плечi. А пiд час прес-конференцii всi завмирали, вiдстежуючи прихованi сигнали – якого кольору у Оллiла краватка або як вiн моргнув, щоб зрозумiти, купувати акцii чи продавати. Усi сайти зависали вiд навантаження, бо дуже багато жителiв Фiнляндii були малими акцiонерами Nokia, i пiд час прес-конференцii перезавантажували форуми i новиннi сайти, чекаючи будь-якого сигналу «купувати або продавати».
Це був час, коли ми отримали субпiдряд вiд Nokia, потiм вiд Microsoft i ще декiлькох компанiй. Нiщо не вiщувало швидких змiн.
Приблизно тодi нашим клiентом став i Arvopaperi – незалежна медiакомпанiя з журналом i найпопулярнiшим новинним сайтом у сферi iнвестицiй. У наглядову раду Arvopaperi входили керiвники банкiв i фiнськоi бiржi, оскiльки було вирiшено, що саме ця платформа повинна бути об’ективним i незалежним джерелом бiржовоi iнформацii, новин i аналiзiв.
Панувало вiдчуття постiйного трiумфу iнтернет-технологiй, i десь у 2001 роцi Arvopaperi запропонувала викупити нашу IT-компанiю. Нiщо не вiщувало, що ця бульбашка ось-ось лопне i що у сферi IT взагалi е пузир. Усе йшло вгору нереальними темпами. Менi був приблизно 21 рiк.
Настрiй був урочистий i бойовий. Ми писали презентацii нашоi компанii з недитячими валюацiями. Пам’ятаю, як на останню сторiнку презентацii я вставила фото мого улюбленого Jaguar S-type i на фон вирiзала пiсню Pet Shop Boys «I’ve got the brains, you’ve got the looks, let’s make lots of money» – «У мене е мiзки, ви собою класнi, давайте заробимо купу грошей».
Трохи епатажу було сприйнято з гумором, бо тодi керiвником фiнськоi бiржi й Arvopaperi був зовсiм непростий бiзнесмен, який, свiдомо чи нi, копiював Гордона Гекко з фiльму «Уолл-стрiт», де амбiцii були цiлком дозволенi, – greed is good. Вiн посмiявся, побачивши фото «Ягуара», i ми подружилися на довгий час. А потiм цi спогади увiйшли i в ролик на честь 30-рiччя Arvopaperi, який i зараз ще можна знайти в YouTube.
Приблизно тодi ж грянув грiм. Точнiше, саме тодi, коли в березнi 2000 року ми вели переговори про продаж. Пузир лопнув, коли цього нiхто не чекав. Аналiтики ще ввечерi впевнено писали, що «повiтря у валюацiях, звичайно ж, е, але стрiмке зростання продовжиться».
Роздiл 7
Мiстер Хамфрi, переiзд до Фiнляндii, «вiльна смуга й зелене свiтло» i кiнець одного мiхура
Що ж трапилося? Простiше кажучи, винахiд iнтернету i його вихiд в маси дозволили народитися цiлком новому типу бiзнесу – доткомам (це кiнцiвки адрес бiльшостi домашнiх сторiнок – .com). Старому бiзнесу довелося перебудувати своi процеси й запит на нове, на те, що нещодавно народилося. У 1993 р. створили перший браузер Mozilla, а до кiнця 1997-го вже у третини домогосподарств у Штатах був iнтернет.
Масово створювалися новi стартапи, якi швидко зрозумiли, що «медiа й пiар – наше все». Енергiя й ресурси часто вкладалися вже не у створення реального продукту, а в рекламу й маркетинг. Як сказав керiвник однiеi великоi компанii: «Кожного разу, коли я даю пресконференцiю, акцii компанii пiднiмаються на 15 %. Тому ми вирiшили проводити конференцii щопонедiлка».
Але ситуацiя досить швидко вийшла з-пiд контролю, i реальнi показники обороту й прибутку вже навiть суто теоретично не могли вiдповiдати мiфiчним захмарним очiкуванням, створеним самими компанiями, медiа та аналiтиками. З 1995-го по 2000 рiк iндекс Nasdaq пiднявся на 400 %. Очiкування зростання або «price to earnings» були в середньому 200, у той час, як бiльшiсть компанiй були збитковими.
Пузир dot.com лопнув у прямому значеннi цього слова за один день, коли з сукупностi обставин впав Nasdaq, й iнвестори швидко почали розумiти, що за красивими обiцянками часто стоiть порожня каса. Венчурний капiтал «пiшов у засiдку лiкувати рани», а великi компанii про всяк випадок заморозили iнвестицii в IT.
Спробуйте вести переговори про продаж IT-компанii в такий час. І це незважаючи на те, що в нас як в аутсорсерiв, якi продавали робочi години, був реальний оборот i абсолютно зрозумiла послуга.
Справа закiнчилася тим, що купили не саму компанiю: я перейшла до них працювати, отримала опцii Arvopaperi, хорошi умови й мiй перший Jaguar S-type. Це була вiдповiдь вiд керiвника бiржi на мою презентацiю. Jaguar я чомусь назвала «сер Хамфрi», бо мене, напевне, надихнув головний герой «Касабланки» Рiк Блейн у виконаннi Хамфрi Богарта i сер Хамфрi в серiалi «Так, пане мiнiстре». І досi в мене старий спортивний Jaguar. Просто не знаю машини кращоi й «з душею». А опцii пiд час продажу Arvopaperi потiм конвертувалися в нормальний бонус.
У Фiнляндii я, напевно, одразу виявилася «нестандартним явищем». Юна дiвчина в правлiннi солiдноi компанii у фiнансовому секторi, ще й займаеться IT? Це як?
Фiнляндiя за своею суттю й поза сферою IT досить консервативна: на все свiй час, мiсце й порядок. Ти закiнчуеш школу. Потiм, якщо ти хлопчик, iдеш до армii, i якщо хочеш стати топовим керiвником, краще i там не лiнуватися, а далi – до вiйськового училища, i добре було б стати, як мiнiмум, офiцером. Це i престижно, i показуе працездатнiсть та дисциплiнованiсть. Потiм ВНЗ i перше мiсце роботи. А потiм крок за кроком кар’ерними сходами, i так рокiв до 35 ти можеш завоювати собi мiсце пiд сонцем у середньому менеджментi. Середнiй вiк керiвникiв бiржових компанiй – 52 роки. Тих, хто молодший 40 рокiв – всього до 10 %, i лише третина з них – жiнки. Ось така статистика.
А тут приходить Янiка: «Добрий день». Точно всупереч будь-якiй статистицi й поза правилами. Приблизно 22-рiчна дiвчина, тодi ще блондинка, яка працюе у сферi IT й фiнансiв i в топменеджментi.
І що вiдповiсти, коли зараз у мене запитують: «Простiше ж бути дiвчиною? Правда ж, простiше звертатися i спiлкуватися? Так?» Нi! Звичайно, не простiше. Звичайно, дiвчиною не простiше бути нi в бiзнесi, нi в топменеджментi, нi в полiтицi, нi навiть в IТ. Хоча складно порiвнювати, я хлопцем не була. Але, по-перше, iмовiрнiсть, що ти проб’ешся в «топи», об’ективно менша. Абсолютно нiчого особистого, тiльки статистика. По-друге, нiхто поки що не вiдмiняв i реальну за статистикою рiзницю в зарплатах, i це не мiф. Мiфом швидше е те, що iснуе повна рiвноправнiсть. Права, можливо, i рiвнi, але умови рiзнi.
Також «завдяки» забобонам, ти кожного разу повинна доводити бiльше нiж солiднi, з правильною школою чоловiки. Цi кривi погляди «що ти, дiвчино, знаеш?». І навiть коли ти дiсталася вершини, завжди знайдуться тi, хто залишиться при своiх глибоко шовiнiстичних переконаннях. Навiть зараз, коли я вже 25 рокiв в IT i говорила загалом про украiнський космос i про те, що «дозволили приватний космос», знайшовся 80-рiчний iнженер «Пiвденмашу», який не змiг не залишити пiд моiм дописом коментар, що «красивiй дiвчинi краще в бутиках продавати, нiж про космос говорити». Я розумiю, складно сприйняти, що я молода, та ще й дiвчина, i говорю про космос, але я не уявляю, як хтось мiг би застосувати такий тон щодо чоловiкiв. «Ти так добре виглядаеш, що тобi краще б до спортзалу ходити, нiж говорити про IT». Не зустрiчали? Я теж жодного разу.
Можливо, менi й було б краще в бутиках i в спортзалi, але я вiрила, i досi вiрю, що працездатнiсть – основна запорука успiху, i що я можу всього досягнути сама, власними силами, як моя мама. Нещодавно Ілон Маск розповiв про запоруку своiх успiхiв: «Коли iншi працюють 8 годин на добу, а ти 14–16, ти просто робиш i встигаеш вдвiчi бiльше, i це створюе велику ймовiрнiсть успiху». До речi, це теж просто статистика.
У Гельсiнкi я орендувала кiмнату у свого друга IT-шника, який створив свiй дотком i дуже навiть успiшно продав його великому оператору. Принаймнi, тодi ще так здавалося. Яакко чи Яска багато в чому був одним iз символiв успiху епохи доткомiв у свiтi. Про нього i його брата писала британська газета «Financial Times» як про наймолодших IT-мiльйонерiв, якi змiнювали Ferrari на Lamborghini, щоб стати в чергу на Koenigsegg. І ще, як приклад часу, Яска потрапив на черговi шпальти «Financial Times» тому, що отримав найбiльший у свiтi штраф: пiд час руху «занадто часто змiнював смугу» – 44 000 евро. А потiм побив власний рекорд штрафу за перевищення швидкостi, отримавши новий – 77 000 евро. День народження Яска провiв у Росii, лiтаючи на винищувачi МiГ.
«The drag was nice and wide», – пояснив сам молодий мiльйонер чесно й без пафосу, просто констатуючи. Ця цитата була багато в чому символом того часу – порожня дорога, зелене свiтло, i ти летиш на швидкостi вдвiчi бiльшiй за дозволену.
Яскина квартира була в трьохстах метрах вiд моеi роботи. Маленька квартирка-студiя знаходилася в самiсiнькому центрi Гельсiнкi бiля залiзничноi станцii й трамвайних колiй. Кожного разу, коли проiжджав трамвай, весь будинок здригався. На честь мого в’iзду Яска подарував пляшку шампанського, яку ми ввечерi вiдкоркували з мамою – вона приiхала в гостi з Естонii. Ми не зрозумiли, чому шампанське затишно укладене в коробцi, випили усього по келиху. «Ну таке-е». Вранцi вилили залишки. Яска, освiчений i веселий, лише чемно потiм натякнув, що ми пiд вечiрнi сушi вiд нудьги вилили шампанське «Dom Perignon» мого року народження. За цiною, скажiмо так, зовсiм не середньою.
Але вже скоро сталося те, що часто траплялося в епоху доткомiв. Прийшла податкова i зажадала, щоб Яска оплатив податки вiд продажу частини акцiй стартапу. Усi, як i ранiше, розраховували, що ринок продовжить рости. Але вiн не рiс, i вiльних акцiй виявилося недостатньо, щоб сплатити податки. А решта акцiй були пiд забороною продажу, що теж часто трапляеться, коли продаеш частку в компанii. Тодi для якiрних iнвесторiв починаеться перiод «lockup», у перебiгу якого акцii продавати не можна, щоб не «розгойдати» цiну на них. Інакше iншi власники акцiй сказали б: «Ага, той, хто знае, бiльше продае, значить менi теж треба продавати», i почалося б падiння курсу, хоча причин для цього не було. До того ж, треба дати сигнал, що засновники залишаються мотивованими.
Тiльки за одну рекордну нiч цiна акцiй, якi залишалися пiд забороною продажу, упала на 8 мiльйонiв евро. Ти просто дивишся, як все падае i не маеш жодноi можливостi на щось вплинути. У результатi Яска пройшов через особисте банкрутство i якийсь час iздив на моему «Ягуарi»: менi вiн не був особливо потрiбен – я ж пiшки ходила i на роботу, i по центру.
На сьогоднi Яска створив карту оплати Pckt, мета якоi – навчити дiтей користуватися грошима. Ми досi дружимо. Ось такi бувають iсторii й життя.
Роздiл 8
Реформи 90-х, журналiстика й четвертий рiк у Фiнляндii
Не пам’ятаю, коли саме, але мене почала цiкавити економiка новiтнього часу краiн, що розвиваються: Прибалтики, Росii та Украiни пiсля розпаду СРСР; шлях проведення реформ чи iхня вiдсутнiсть, розвиток ринкiв й економiк; як рiзнi молодi й немолодi команди вибрали шлях своеi краiни, намагаючись майже навпомацки перейти вiд розваленого соцiалiзму до вiдкритоi й успiшноi ринковоi економiки.
«Ми навiть не знали, що е можливим, а що – нi, тому творили дива», – написав потiм у своiх мемуарах перший прем’ер Естонii Март Лаар.
«Про таке ми читали лише в пiдручниках i не думали, що це можливо зробити в життi», – додав те саме радник реформ в Естонii, колишнiй прем’ер-мiнiстр Швецii Карл Бiльдт.
Я читала все, що тiльки на цю тему публiкувалося, – вiд книг до статей, i це було моiм справжнiм основним хобi. Коли менi було 19 чи 20 рокiв, найбiльший медiаолiгарх назвав мене «найкращим в Естонii фахiвцем з економiки краiн, що розвиваються». Це, звичайно, було перебiльшенням, але вже з пiдлiткового вiку я насправдi дуже захоплювалася ринками, реформами й аналiтикою. Чомусь розумiла суть i могла аналiзувати i, як виявилося пiзнiше, прогнозувати. Із 2015 року пiд час переiзду в Украiну я вирiшила принципово не бути в полiтицi, бути технократом i лише зрiдка дозволяти собi «мудрувати». Ти або говориш, або робиш. Але коли ти робиш, твоi слова сприймають iнакше, не так, як коли ти просто стороннiй аналiтик.
Але тодi, у далекому 2001 роцi, я ще мудрувала. Якось вийшло, що в головний журнал для iнвесторiв Arvopaperi треба було написати статтю про економiку Росii. Я написала, вона пiдiйшла, так i пiшло. Менi видiлили свою колонку на порталi, вона стала популярною навiть у колi аналiтикiв та керуючих фондами, i рокiв зо три я вела свою колонку про ринки «Jaanika». Інодi писала статтi в журнал, брала iнтерв’ю у ключових дiячiв. За вечiр до чергового iнтерв’ю i до нiчного потягу менi подзвонили: «Вибачте, будь ласка, не виiжджайте, у пана ХХ з «Юкоса» несподiванi змiни в планах». Подальше зараз вже частина iсторii: з лiтаком, злiтною смугою, ФСБ й арештом Михайла Ходорковського.
У надiйних руках головного редактора Arvopaperi я, крiм своеi основноi роботи керiвником IT, пройшла i справжню школу Журналiстики. Саме Журналiстики з великоi лiтери. Факти повиннi бути завжди на 100 % перевiренi вiд першоджерела або вiд надiйних головних свiтових медiа. Джерела треба цитувати точно, слово мае силу. Нiчого не можна припускати. Ти або знаеш i перевiрив, або краще не пиши. Фiнляндiя – краiна, яка не любить профанацii i спотворення фактiв. А це був журнал i портал, який вважався кращим. І тут знову Янiка. Добрий день. Знову в найконсервативнiшiй сферi бiржi, фiнансiв i аналiтики. Це як у моему улюбленому комiксi, де маленька овечка вчепилася зубами у вовка. «Олесю, – сварить ii мама, – ти знову порушуеш правила харчового ланцюжка».
Я постiйно порушувала правила харчового ланцюжка, надзвичайно багато працювала i набагато бiльше мусила доводити свое право взагалi iснувати в цьому ланцюжку. Як я вдячна керiвникам Arvopaperi, якi вирiшили, що я гiдна цього, й захищали, коли я трiшки по-хорошому бешкетувала. Завжди потрiбнi тi, якi вiрять, створюють i пiдтримують команду. Один у полi не воiн. У жодному полi, нiхто. До речi, ще краще сказав керiвник Alibaba, один iз найуспiшнiших керiвникiв у свiтi, Джек Ма. «Я не знаю нiчого про технологii та маркетинг i юридичнi питання, я тiльки знаю про людей», – заявив вiн на виступi в Парижi. Ключ успiху – це команда, i твоя команда повинна бути щаслива. Я теж завжди в це вiрила.
У 2012 роцi я стала ще й радницею Марка Мiхкельсона – керiвника парламентського комiтету закордонних справ iз питань Росii й Украiни в Естонii – i багато рокiв писала колонки в рiзнi iнвест-видання й портали Фiнляндii та Естонii. А приблизно з 2005 року до 2007-го вже й сама видавала в Естонii свiй журнал iнвестицiй «Profit». Але недовго – до того, як пiшла працювати в iнвест-фонд i продала журнал одному банку (не пам’ятаю, чи можна за договором називати його назву).
Так що iз журналiстикою й аналiтикою пострадянських економiк у мене давня любов, i досi мене дратуе продажнiсть, манiпуляцii й неповага чи байдужiсть до фактiв, якi часто можна зустрiти в нашому медiапросторi. Як мало залишилося Журналiстiв. І настiльки важлива сила Слова.
Роздiл 9
Створення Kazaa, перший електронний рай i Естонський Фонд Розвитку
Я була щаслива у Фiнляндii. Любила свою роботу, й незрозумiло чому мене взяли у свою компанiю Керкко i його дружина Херрiет – вони, напевно, бiльше нiж на 30 рокiв старшi за мене. Сам Керкко поставляе рiдкiснi метали великим компанiям i е почесним послом Грецii. Елiта старих грошей i «блакитноi кровi». Середовище, де негiдно показувати свое багатство. Я бачила, що деякi навiть зрiзали бирки на пальто, якi залишали в загальних гардеробах. Можна купувати дороге, але в будь-якому випадку пiдкреслювати це – поганий смак. Чому вони взяли мене в компанiю – я не знаю, але вдячна iм. Так само, як i з Яско, з Керкко ми дружимо сiм’ями, i вiн завжди запитуе, як поживае моя mamа, пiдкреслюючи саме останне «а». Вечорами – опера або театр, улiтку – красивi острови Фiнськоi затоки.
Історiя Фiнляндii для мене закiнчилася продажем Arvopaperi великiй бiржовiй компанii «Talentum», монетизацiею опцiй i рiшенням, що я не хочу бути простим гвинтиком у великiй органiзацii. Команда поступово розiйшлася, i це стало кiнцем однiеi iсторii.
А для мене це стало початком iсторii у сферi iнвестицiй. У фондi «Martinson Trigon Venture Partners» чи MTVP я трохи навчилася умовляти iнвесторiв увiйти до фонду, а в державному «Estonian Development Fund» з 2007 року зрозумiла, як iнвестувати разом iз приватними iнвесторами i як вiдбуваеться розвиток екосистеми.
У 2003 роцi в Естонii несподiвано з’явився Skype. Можна в прямому сенсi слова говорити «несподiвано з’явився», оскiльки iсторiя успiху Skype була багато в чому випадковiстю. Чотири основних засновники з Естонii зустрiлися з найкрутiшим данцем Янусом Фрiiсом (Janus Friis) i шведом Нiколасом Зенстрьомом (Nikolas Zennstr?m), i повторилася приблизно та сама iсторiя – «у нас е мiзки, ви класнi, давайте заробимо багато грошей», тiльки в незрiвнянно бiльшому масштабi. Естонцi справдi були кращими програмiстами й проектними менеджерами, а Янус i Нiколас знали практично все про iнвесторiв i маркетинг. І вийшла синергiя.
Я iнодi з’являлася в цiй тусовцi через одного iз спiвзасновникiв Skype, Тойво Аннуса, з яким тiсно спiлкувалася. Не пам’ятаю, що писалося в книгах i розповiдалося в блогах про створення Skype, тому розповiм по секрету й коротко. Тойво помер у 2020 роцi вiд iнсульту. Йому було 48 рокiв, i до цього часу вiн був уже не тiльки засновником Skype, але, напевно, найактивнiшим бiзнес-ангелом в Естонii, який i через своi пiдприемства, i безпосередньо вiд себе iнвестував у понад 100 стартапiв. Це була одна з найболючiших втрат – у всiх сенсах цього слова.
Але повернiмося до часiв, коли ми були ще зовсiм молодими: у кiнець 1990-х – початок 2000-х. Спочатку народився Kazaa. Пам’ятаете такi програми, альтернативи Napster, через якi можна було завантажувати музику, iгри та фiльми? Поступово законодавство ставало все менш толерантним, i в результатi не рятували вже й рiзнi Sealand. До речi, це цiкава iсторiя. Розповiм, якщо ранiше не чули.
Вирiшив майор британськоi армii Рой Бейтс збунтуватися проти системи i створити «власне королiвство», до речi, в прямому сенсi слова. Пiд час Другоi свiтовоi вiйни Британське королiвство створило в нейтральних водах рiзнi обороннi конструкцii зi сталi та бетону. Про всяк випадок. А в 1950-тi роки покинуло iх. А майор Бейц вирiшив створити свою радiостанцiю, що знаходиться поза межами драконiвських законiв радiомовлення Великоi Британii. І що для цiеi мети могло б пiдiйти краще нiж нiчийнi, з точки зору мiжнародного закону, землi або води?
Terra Nullius. Вишка була захоплена Роем, який оголосив дану територiю Sealand. Тим часом Велика Британiя зробила висновки i, доки Рой призначав свою дружину принцесою Джоан, пiдiрвала iншi вишки.
У 1968 роцi в результатi однiеi з найскладнiших юридичних баталiй i знахiдки документiв XVII столiття суд визнав, що Велика Британiя все-таки не мае юрисдикцii над спорудженням. Таким чином, Sealand був визнаний i de facto.
Чому я про це розповiдаю? Тому що такий прецедент напрошуеться й на iншi приклади, якi мiстять у собi слова «свобода», «нiчия територiя» й «iнтернет». Через кiлька десяткiв рокiв винайшли iнтернет, i Sealand став пропонувати рай i притулок для представникiв iнтернет-сервiсiв, сайтiв i платформ, якi бунтували проти обмежень, як колись i Рой. У Sealand на деякий час знайшли свiй рай i WikiLeaks, i PirateBay, i багато iнших бунтарiв.
Створений сервiс пiд iм’ям HavenCo був на межi легального й можливого. Це був перший у свiтi електронний офшорний рай. Тому те, що робило його сильним, робило його i слабким, i Sealand пiсля багатьох атак i внутрiшнiх конфлiктiв таки перевiв послуги хостингу в Лондон, i початковий сенс забезпечення свободи загубився.
Також законом вже визначили поняття пiратства, i поступово файлообмiнники – подiбнi до Napster, Kazaa i PirateBay – почали закриватися.
Але команда Kazaa не була б крутою, якби у них не було «плану Б». Хоча, можливо, це завжди й був «план А» – просто використовувати Kazaa для тестування технологii peer-to-peer, технологii обмiну масивних даних, для того, щоб потiм продавати цю технологiю. І коли закрився Kazaa, постало питання: «Для чого можна ще використовувати дану технологiю?» Правильно – для передачi голосу. І поступово на тiй же технологii зародився Skype.
Це зараз здаеться, що для Skype все було просто, як прогулянка в парку, а вони пройшли всi кола пекла пiдприемця-початковця. На ринку вже були месенджери: Microsoft i ICQ. Знайти iнвесторiв завжди важко, i до того ж, не було особливо великих iсторiй IT-успiху i единорогiв з Естонii або Швецii. Ericsson не рахуеться, це iсторiя вже бiльш нiж столiтньоi давностi.
Пройшовши десятки байдужих венчурних капiталiстiв, бiзнес-план Skype потрапив на стiл до Cтiва Юрветсона й Тiма Дрейпера, якi в подальшому стали iнвесторами «Space Х» i «Tesla», iнвесторами Hotmail i ще багатьох крутих стартапiв. Так вийшло (не знаю, чи це збiг), але батьки Стiва – естонцi, якi пiд час вiйни емiгрували до Сполучених Штатiв, i Стiв народився вже там. І хоча сам вiн вже не розмовляе рiдною мовою, вiн вiдчувае себе естонцем. Саме йому держава Естонiя з гордiстю подарувала першу картку електронного резидента краiни. Йому й журналiсту Едварду Лукасу (Edward Lucas), який завжди вболiвав за Естонiю, вiрив, що путiнський режим нi до чого доброго не призводить, i навiть написав одну з перших у свiтi книг про кiбершпiонаж.
Але повернiмося до Skype. Бiзнес-план Skype потрапив на стiл Стiва, й почалася спiльна iсторiя любовi й боротьби. Хоча головний офiс Skype офiцiйно перебував у Стокгольмi, команда iнжинiрингу з чотирма спiвзасновниками залишалася в Естонii, i Skype виправдано вважали естонським. І 500 мiльйонiв евро, що надiйшли естонським засновникам пiсля подальшого продажу Skype Майкрософту, тiльки посилили цю думку.
Так i вийшло, що в Естонii з’явився «свiй Skype» завдяки багатьом рiзним моментам, але ще не особливо завдяки самiй Естонii як державi. Хоча держава вчасно поставила правильне питання: «Що треба зробити, щоб це не залишилося одноразовою iсторiею й у нас з’явилося багато нових «скайпiв»?»
Не треба просто «заливати» компанii грошима або починати змiнювати закони, треба зрозумiти, у чому реальна проблема. А проблем було багато – стартаперство ще не було «крутим за замовчуванням», не iснувало достатньоi кiлькостi акселераторiв i менторських програм, не було платформи бiзнес-ангелiв i достатнього венчурного капiталу. І тодi Естонiя стала вирiшувати саме цi проблеми, закривати прогалини, якi заважали розвитку. Податкiв не чiпали, не вони були суттю проблеми. Одним iз постулатiв фiскальноi полiтики було те, що податкiв мае бути кiлькiсно мало, вони повиннi бути всiм зрозумiлi й не мати лазiвок i виняткiв. Адже коли багато рiзних податкiв, це ускладнюе адмiнiстрування для всiх. Крiм того, коли е податковi пiльги або рiзноманiтне оподаткування, починають шукати лазiвки. У результатi такого мислення й пiдходу Естонiя вийшла на перше мiсце в рейтингу «простоти сплати податкiв», i на збiр податкiв витрачалося найменше коштiв у Європi.
Тодi й вирiшили створити один iз способiв пiдтримки стартапiв – Естонський Фонд Розвитку. Ідея була досить проста: оскiльки на ринку немае достатньоi кiлькостi венчурних iнвесторiв, якi iнвестували б у високотехнологiчнi стартапи на раннiй стадii i з високим ризиком, державi треба взяти частину ризикiв на себе, пiдтримати грошима й стати гарантом для iнвесторiв.
Для iнвестицiй держава видiлила 2 % акцiй Естонського Телекому, якi належали iй i котувалися на бiржi, i для кожноi iнвестицii фонд продавав акцii. А сам Фонд пiдпорядковувався безпосередньо парламенту.
Я стала четвертим спiвробiтником Фонду. До мене в командi були лише керiвник Фонду, керiвник вiддiлу iнвестицiй та перший iнвестицiйний менеджер. Інтерв’ювала мене цiла команда, i зрештою я стала другою iнвест-менеджеркою.
Завжди круто перебувати пiд час народження чогось важливого. Ти реально вiдчуваеш себе частиною iсторii, навiть маленькоi, i вiдчуваеш цей неймовiрний адреналiн, знаючи, що будуеться щось абсолютно нове, чого ранiше не було.
Фонд допомагав «експортноорiентованим компанiям iз високотехнологiчною складовою» знайти iнвесторiв i мiг iнвестувати тiльки в тому випадку, якщо на тих самих умовах, хоча б у масштабi 50 % iнвестицiй, знайшовся б приватний iнвестор. Тiльки разом iз приватними грошима, оскiльки лише розумнi й зацiкавленi iнвестори вкладають власнi кошти й допомагають. І це запорука реального успiху. Фонд зi свого боку давав грошi на решту, допомагав у всiх юридичних питаннях i додавав солiдностi. «Хто ваш iнвестор?» «Держава Естонii». Звучить як гарант, принаймнi, надiйностi.
Як взагалi iнвестор iнвестуе в стартапи? Часто просто на довiрi до засновникiв та iдеi. Складно реально прорахувати ймовiрнiсть глобального успiху. У тебе може бути найкрутiший продукт, але неправильний час, бо, наприклад, увiйшли сильнi конкуренти, якi демпiнгують ринок або настала криза, чи просто виявилося, що даноi проблеми не iснуе в такому масштабi, як думали стартапери, або засновник вирiшив, що «вiн втомився i бiльше не хоче».
Як приклад можна навести украiнський стартап PetCube, про який довго i з постiйною надiею думали, що вiн буде великою iсторiею успiху. Якщо ви не в курсi, це розробка камер-асистентiв для домашнiх улюбленцiв, якi залишилися вдома самi, але хотiли б почути голос господаря. Так – начебто е потрiбний продукт. Так – начебто е i сильнi iнвестори, але який дохiд отримають iнвестори вiд iнвестицiй, складно сказати. Всесвiтньоi iсторii успiху поки немае, i недостатньо того, що е iдея, продукт й iнвестори. Бо, врештi-решт, успiх – це не просто переконати iнвесторiв, але й заробити iм очiкуваний прибуток. І трохи бiльше.
Як сказав один естонський венчурний iнвестор: «Я дивлюся на людей, якi прийшли за грошима, i ставлю собi запитання, чи вiрю я, що вони зароблять менi десять мiльйонiв? Чи горять iхнi очi? Тодi я множу суму, яку вони просять, на три i приймаю рiшення».
Так було i з роботою у Фондi. Звичайно, ми намагалися для себе вiдповiсти на всi логiчнi запитання: чи вирiшуе даний продукт реальну проблему, у чому справжнi конкурентнi переваги, чи е вже у команди iсторiя успiху. Але завжди залишався коефiцiент непередбачуваностi. Чи буде все збiгатися i чи все вийде? Щоправда, участь в iнвестицii активного i професiйного приватного iнвестора пiдвищувала ймовiрнiсть успiху.
Естонський Фонд Розвитку пропрацював 11 рокiв, а потiм його лiквiдували й передали портфель iнвестицiй приватному фонду. Нi, нiчого не сталося, просто держава вирiшила, що Фонд виконав свое завдання: на ринку вже досить венчурного капiталу, прогалини вже немае, i Фонд бiльше не потрiбен, оскiльки його роль виконана. Таке трапляеться.
Найуспiшнiшими iнвестицiями Фонду залишилися, напевно, Cleveron i, через SeedBooster, GrabCAD. Cleveron – це виробник посилочних автоматiв, до лав клiентiв якого входить i Wallmart. GrabCAD – це платформа, на яку iнженери можуть завантажувати своi креслення, а кому потрiбно, то й купувати, i вивантажувати.
