скачать книгу бесплатно
Евотон: трансформацiя
Андрiй Крижевський
Лабiринти Евотона #2
На тлi безперервних терористичних актiв консерваторiв, конфлiкту свiтоглядiв старого i нового Поколiння, на Землю насуваеться загроза повторного вторгнення абсiдеумiв. Але Земля непомiтно опиняеться ще перед однiею фатальною загрозою, яка, однак, дае ключ до розумiння таемницi походження земноi цивiлiзацii.
Андрiй Крижевський
ЕВОТОН: ТРАНСФОРМАЦІЯ
КОРОТКИЙ ВИКЛАД ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ РОМАНА «ЕВОТОН: ПОЧАТОК»
Евотон! Елементарна частинка, калiбрувальний бозон, що переносить iнформацiю. Генеруеться, випромiнюеться речовиною й утворюе iнформацiйне поле, що заповнюе Всесвiт. Це поле мiстить увесь «програмний код» Всесвiту – первиннi i вториннi вихiднi данi, якi розподiляються на прошарки. Перший з них стае доступний для прочитування й аналiзу речовинi на певному етапi ii ускладнення як цiлiсного об’екту (наприклад, первiсна людина). Кожен новий прошарок – нова порцiя безцiнних знань i… влади! Проте найбiльше значення мае двадцять п’ятий рiвень, який надае право на невтручання, яке ретельно охороняеться самим Простором.
Чому евотон мае набагато бiльшу цiннiсть, анiж золото або платина?
По-перше, саме ця частинка сприяе переходу мiж прошарками iнформацiйного поля. Все залежить вiд заряду евотона, який може мати як позитивне, так i негативне значення. Перше – концентруе й ускладнюе речовину, сприяючи переходу об’екта у вищi прошарки, друге ж – зменшуе концентрацiю, зумовлюючи рух у зворотний бiк. Речовина здебiльшого випромiнюе евотони з нейтральним зарядом, який виявляе ефект позитивного, але надзвичайно повiльно. Проте бiологiчна матерiя, багато в чому завдяки нервовiй системi, здатна генерувати частинки з позитивним або негативним зарядом. Звiдси правило: володiеш евотонами з позитивним зарядом – володiеш бiльшою iнформацiею, а отже – владою. Неважко здогадатися, що у Всесвiтi не всi цивiлiзацii надiленi розвиненою системою психiчних процесiв.
По-друге, евотон мае неймовiрний енергетичний потенцiал, який з легкiстю застосовуеться на практицi в рiзноманiтних сферах життедiяльностi тiеi чи iншоi цивiлiзацii. Наприклад, психiчна енергiя легко здатна конвертуватися в електричну або використовуватися безпосередньо.
Земля… Бiльшiсть ii жителiв не пiдозрюють про iснування мiждержавноi органiзацii – Свiтовоi Ради. Їi завдання полягае у виробленнi й утiленнi в життя загальних принципiв та напрямiв розвитку людства, поточному управлiннi земними процесами, що зазвичай виходять за межi повноважень ii членiв – земних держав. Рiшення ухвалюються консенсусно, е обов’язковими й остаточними. Очолюе Раду Стiв Фоллiнг.
Утiм, земляни не пiдозрюють i про те, що вже досить тривалий час ця органiзацiя таемно спiвпрацюе з позаземною цивiлiзацiею абсiдеумiв, якi зовнi майже не вiдрiзняються вiд мешканцiв планети Земля. Рiвень розвитку прибульцiв випереджае земний на п’ятдесят шiсть пунктiв: землянам досяжний лише двадцять четвертий прошарок iнформацiйного поля Всесвiту. Інопланетяни майже не здатнi генерувати евотони самостiйно й тому уклали угоду з Радою, предметом якоi е технологii, що передаються землянам, й евотони, що постачаються абсiдеумам. Земна цивiлiзацiя здатна повнiстю задовольнити паразитичнi потреби прибульцiв. І такий порядок зберiгаеться вже довгi роки… День за днем!
Патрiя – планета панiвноi в галактицi цивiлiзацii патрiйцiв, найдавнiшоi й найбiльш гармонiйно розвиненоi з будь-якого погляду. Їхнiй свiт далеко просунувся в бiк вдосконалення, де повсякденне життя будуеться на неухильному дотриманнi загальних для всiх цiнностей, якi називаються Принципами, а тiсний взаемозв’язок з iнформацiйним полем забезпечуе як синхронiзацiю всiх процесiв у iхньому суспiльствi, так i глобальну iнформованiсть кожного патрiйця. Представники iхньоi цивiлiзацii можуть спiлкуватися мiж собою на вражаючiй вiдстанi, не вимовляючи вголос анi слова (здiйснювати Виклик), подорожувати в просторi, не перемiщаючи свого тiла (контакт очного свiчення) i, звiсно ж, здiйснювати евотонування – забирання евотонiв з навколишнього простору (як i абсiдеуми). Їхнiй свiтоустрiй не передбачае iснування держави, а технологiчний розвиток дозволяе цiлковито використовувати сили антигравiтацii й величезнi можливостi евотона, зокрема задля дальнiх польотiв у космiчному просторi з мiнiмальною витратою часу.
Понад те, патрiйцi володiють технологiею складання життевоi мапи (Шлях), що дозволяе ii власниковi наперед дiзнатися про Точки – неминучi подii в життя, якiсть яких можна змiнити. Простiр мiж Точками заповнюють лiнii – щосекундний вибiр, який здiйснюе представник цiеi цивiлiзацii.
І нарештi, важливим знанням, яке мають у своему розпорядженнi жителi планети Патрiя, е теорiя просторовоi дiри, згiдно з якою Всесвiти iснують один у одному за принципом «матрьошки», – у чорних дiрах.
Велфарiй – молодий i амбiтний патрiець у вiцi ста п’ятдесяти рокiв iз вiддiлу позапатрiйних цивiлiзацiй Інституту науки. Алмiй – його друг i колега, розповiдае йому про те, що вже шiсть патрiйських дiб цiлковито вiдсутнiй зв’язок з Мiлою, разом з якою Вел вирiс i яка замiнила йому сестру за вiдсутностi iхнiх близьких. Вона, несподiвано для iнших, вiдправилася на планету S24 для пiдтримки вже встановленого контакту з представниками мiсцевоi цивiлiзацii, якiй нещодавно вдалося подолати гравiтацiю й вийти у вiдкритий космос.
Водночас усiх турбуе ситуацiя, за якоi вмiст черговоi Точки Велфарiя вперше в iсторii недоступний для фахiвцiв з вiддiлу майбутнього. Феномен набувае епохального значення напередоднi вибуху в чорнiй дiрi галактичного центру, що означае народження в нiй нового Всесвiту. Оскiльки панiвна цивiлiзацiя неодмiнно мае потурбуватися про проникнення в дiру найдовершенiшоi речовини, зниклу Точку нерозривно починають пов’язувати iз вибухом. Проте Вел вiдправляеться на S24…
Земля. Велфарiя зустрiчае Стiв Фоллiнг разом зi своею помiчницею Дiаною. Патрiець, покладаючись на допомогу Ради в пошуках Мiли, несподiвано залучаеться до участi в давно назрiлому конфлiктi мiж абсiдеумами й патрiйцями. Виявляеться, уже достатньо тривалий час на Землi iснуе рух опору, очолюваний батьком Вела й Мiли Вiлiрiем.
Пiсля перестрiлки iз застосуванням iнопланетних можливостей у однiй з резиденцiй Ради, що закiнчилася вбивством двома абсiдеумами Стiва Фоллiнга, який захотiв зiграти у власну гру й перекинутися на бiк патрiйцiв, Велфарiй з Дiаною втiкають i тримають курс на Лiллехаммер у пошуках зброi i зв’язку. Саме в цьому норвезькому мiстечку розташоване одне з покинутих вiддiлень опозицiйного руху «Надiя», до якого, виявляеться, належить i Дiана.
Абсiдеуми, оголосивши вже давно очiкувану ними вiйну Свiтовiй Радi для ii лiквiдацii як непотрiбного посередника у справi управлiння планетою й вiдбирання евотонiв, на очах Вiлiрiя захоплюють Мiлу безпосередньо бiля Потьомкiнських сходiв у Одесi. Інтервентами керуе не хто iнший, як… Алмiй! З’ясовуеться, що Шляхи Мiли й Велфарiя у фрагментi, що мiстить зниклу Точку, iдентичнi. А отже, патрiйцi е прямою загрозою! Адже Точка, як вважають загарбники, – це момент переходу на п’ятдесятий рiвень для патрiйцiв, що абсiдеумiв не турбуе. Проте iнтервентам доступна iнформацiя, що Вiлiрiй кохав земну жiнку, яка народила двох дiтей, що е наполовину землянами. Тому момент переходу патрiйцiв – це перехiд i для землян… на двадцять п’ятий рiвень! Рiвень невтручання! І якщо абсiдеуми помиляться, то вся iхня дiяльнiсть на планетi припиниться!
Дорогою до Лiллехаммера Вел i Дiана закохуються один у одного. Одначе там патрiйця таки спiймали, вправно пiдлаштувавши йому пастку. І тодi сили землян, що залишилися вiрними Радi, головою якоi обрано Вiлiрiя, i невiдкладно прибулих на планету воiнiв-патрiйцiв (патрiйськi Стражi) об’еднуються для вирiшальноi битви! І iм це вдаеться цiною неймовiрних зусиль i численних життiв.
Коли Алмiй розумiе, що програв, у ньому прокидаеться патрiйська душа. Рятуючи виснажених Велфарiя, Дiану, Мiлу, Алона, Петра й вiдправляючи iх на Патрiю, абсiдеум усвiдомлюе хитромудрий, продуманий до дрiбниць, успiшно реалiзований план Вiлiрiя. Врештi-решт Алмiй гине.
Джеймс, Андрiй i Злата (очiльниця корпусу патрiйських Стражiв i вiдродженоi патрiйськоi держави) залишаються на Землi. А Вiлiрiй, завершивши свою мiсiю, вiдправляеться в новий Всесвiт.
Евотон поклав початок масштабним i неминучим змiнам на Землi й у Всесвiтi. Наскiльки великi його можливостi?
ГЛАВА 1
– Айюмi!
Дiвчинка перевела замислений погляд iз стелi на вчительку.
– Айюмi, де ти лiтаеш? – м’якше запитала жiнка, що стояла серед класу. – Про що ми говорили з рештою учнiв?
Японцi не подобалося, коли ii вiдволiкали вiд роздумiв. Процес взаемодii з iнформацiйним полем привертав ii увагу бiльше, анiж решта всiх занять у життi. Нiякi хобi не могли порiвнятися зi сприйняттям i засвоенням неймовiрноi за об’емом iнформацii, яка виявилася доступною для нового поколiння землян.
– Ви запитали учнiв про класифiкацiю елементарних частинок! – вiдкарбувала дiвчинка.
Вчителька продовжувала дивитися на неi незадоволеним поглядом. Вона не могла зрозумiти: як Поколiнню вдаеться зосереджувати увагу на декiлькох явищах водночас. Їй, звiсно ж, розповiли свого часу про збiльшенi здiбностi людського мозку пiсля переходу пiд час легендарноi сутички з абсiдеумами. Утiм, ця iнформацiя залишалася для бiльшостi землян чимось фантастичним i недоступним для розумiння.
– Так, цiлком вiрно. Не вiдволiкайся! Отже, що утворюе речовину?
Сусiдка Айюмi за партою швидко пiдняла руку.
– Так, Кетрiн!
– У нашiй частинi Всесвiту й узагалi адрони та лептони утворюють свiдомiсть, – промовила вона високим дитячим голосом.
– Назви менi, будь ласка, який-небудь калiбрувальний бозон.
– Фотон! – вiдповiла дiвчинка.
– Правильно! А гравiтон належить до них?
Обличчя Кетрiн зробилося напруженим.
– Так… – обережно промовила вона.
– Розумниця! – похвалила ii вчителька. – Айюмi! Яку найголовнiшу частинку ми забули назвати?
– Евотон.
– Розкажи нам про неi.
– Елементарна частинка. Належить до калiбрувальних бозонiв, за допомоги яких здiйснюеться нещодавно вiдкритий людством новий тип взаемодii.
– Не зовсiм те, що я чекала вiд тебе почути, Айюмi!
– Ботанка! – почувся хлоп’ячий голос iз заднiх рядiв.
– Вiн виявляеться в розвитку свiдомостi! – продовжувала вона, не вiдволiкаючись. – Евотони чинять безпосереднiй вплив на ii концентрацiю залежно вiд свого заряду.
– Айюмi! Досить!
– І звiсно, евотон – це носiй iнформацiйного поля!
– Я сказала, досить! – прикрикнула вчителька. – Я не хотiла знати, наскiльки успiшно ти засвоiла курс ораторського мистецтва. Досить менi зачитувати iнформацiю з вашого поля!
– Воно таке ж наше, як i ваше! – заперечила Кетрiн.
Жiнка поглянула на неi очима, сповненими ненавистi.
– Мовчати, поки тебе не запитають! – закричала вона. – А ти, – вона показала на японку, – якщо й далi продовжуватимеш зчитувати менi iнформацiю, не запам’ятовуючи ii, виростеш безграмотною й неосвiченою!
– Якщо я сприйняла iнформацiю – тож i запам’ятала! – обурено вiдповiла школярка.
– Ти думаеш, я повiрю твоiм казкам? Я теж можу прочитати вголос з книжки декiлька слiв, а наступного дня нiчого не пригадаю!
– Так у вас мозок iнакше влаштований! Ваша короткочасна пам’ять досить слабка!
Класом прокотилася хвиля знущального смiху.
– Вважаеш мене недорозвиненою, так? – з обуренням промовила розлючена жiнка. Вона пiдiйшла ближче до дiвчинки й уже замахнулася рукою для запотиличника, як раптом мiж Айюмi й учителькою з’явилася Кетрiн.
– Це ще що таке?! Негайно сядь на мiсце! Інакше я все розповiм твоiм батькам i поскаржуся керiвниковi!
– Згiдно iз затвердженою Свiтовою Радою програмою зближення поколiнь, ваша поведiнка е неприпустимою! Вiзьмiть себе в руки, будь ласка! Інакше я скаржитимуся моему татовi, який працюе в Радi!
У примiщеннi запала тиша, а в повiтрi застигла напруга. Дзвiнок, що прозвучав, не дав можливостi вiдповiсти жiнцi, яка, втiм, ляснула японку й грiзно подивилася на десятирiчну Кетрiн.
Дiти вийшли з класу й вiдразу роздiлилися на двi групи. Тi, якi складали нове Поколiння, народжене пiсля переходу людства на двадцять п’ятий рiвень десять рокiв тому, завжди трималися разом. Вони були об’ектом прихованого презирства дiтей, якi хоч i були iхнiми однолiтками, але народилися ранiше. Що вже й казати про дорослих.
– Не звертай уваги, я все розповiм нашому тату, – звернулася Кетрiн до своеi сестри, яку кiлька рокiв тому удочерили батьки американки.
– Не варто, Кетi, – з розумiнням i вдячнiстю вiдповiла японка. – Система не працюе й дае збоi. Ти ж сама бачиш, що нiякого зближення не вiдбуваеться.
– Але ж я – зi старого поколiння… – проникливо вiдказала Кетрiн.
– Таких, як ти, – неймовiрно мало. Он, глянь праворуч! Бачиш, як вони стоять i уiдливо шкiряться на нашу групу. Уявляю, що iм наговорили iхнi батьки. А дорослi!.. – Айюмi пiдняла руку й торкнула те мiсце, куди нещодавно вдарила вчителька.
– Що, болить? – розреготався хтось з хлопцiв, який проходив повз них.
– Не твоя справа, довбню! – нервово вiдповiла Кетрiн. – Абсiдеумiв на вас бракуе!
– Кетi! Облиш! – заспокiйливо попросила сестра. – Не дай Боже, щоб вони повернулися!
– Як ти? – запитав хлопчик, що пiдiйшов.
– Дякую, Майкле. Дурня ще та!
Айюмi дбайливо дiстала й передала йому якийсь зошит. Хлопчик узяв його й поглянув у бiк дiтей, що стояли навпроти.
– Кумедно!
– Що? – запитала Кетрiн.
– Я вiдчуваю себе як homo sapiens[1 - Людина розумна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo). У кiнцi верхнього палеолiту (близько 40 тисяч рокiв тому) залишався единим представником сiмейства гомiнiдiв.], що стоiть перед afarensis[2 - Австралопiтек афарський (лат. Australopithecus afarensis) – вимерлий вид австралопiтека з родини гомiнiдiв, що жив близько 4 мiльйонiв рокiв тому.]… Мiсiс Плез[3 - «Мiсiс Плез» – всесвiтньо вiдомий череп самки австралопiтека африканського (вимерлого виду з сiмейства гомiнiдiв, який мешкав близько 3, 5–2, 4 мiльйонiв рокiв тому).] вiдпочивае!
Всi трое засмiялися. З групи дiтей навпроти вийшли трое найогряднiших хлопчакiв, яким не сподобався iхнiй смiх, з вiдверто недоброзичливими намiрами.
– Що, чверть вiд ста, вам мало запотиличникiв дали? – вороже запитав один з них.
Майкл зробив два кроки iм назустрiч, перегородивши шлях до дiвчаток. Найбiльший хлопчак пiдiйшов до Майкла впритул i грiзно подивився йому в очi:
– Що, чверть вiд ста, отримати хочеш, задрипанцю?
Інший хлопчисько пiдскочив до захисника i штовхнув його ногою ззаду. Майкл, не втримавши рiвноваги, врiзався у третього здорованя, який зi злiсним смiхом вiдштовхнув його назад.
Почувши крики, iз-за спин переляканих дiвчаток вибiгли декiлька хлопчикiв. Отримавши сильний запотиличник, Майкл скрикнув i мимохiть простягнув руки вперед, а його очi зажеврiли червоним свiтлом. Нападники з жахом у очах i боягузливим виском пригнулися. Хлопчики, що пiдбiгли, вчинили так само, як Майкл.
– О боже! – закричала мiсiс Керрiнгтон, пробираючись крiзь скупчення дiтей. – Майкле, опусти руки, милий! – вона нагнулася й обiйняла його. Сяйливi очi згасли.
– Мiсiс Керрiнгтон, вiн хотiв евотонувати нас! – заскиглили школярi, випроставшись.
– І правильно! – втрутилася Кетрiн. – Жаль, що не вийшло!
– Кетi! Замовкни! Тримай себе в руках! А ви, шибеники, зайдете пiсля урокiв до мене в кабiнет!
– Але мiсiс Керрiнгтон.
– Без «але»! Розiйтися всiм! І ви теж, захисники! – строго звернулася вона до хлопчикiв, що пiдбiгли на допомогу. – Майкле, евотонування – не жарти! Адже ти повинен це розумiти, як нiхто iнший.
– Пробачте мене, будь ласка, – винувато вибачився школяр.
– І я муситиму повiдомити про цей iнцидент вашим батькам! – строго звернулася вона до дiтей.
* * *
Надвечiр’я. Сонце вiдсвiчувало на лакованому столику жовтими вiдблисками, характерними для другоi половини дня. На небi анi хмаринки. Теплий вiтерець кружляв у химерному танку тополиний пух. Небосхил раз по раз розтинали антиграви, якi трималися вiдносно невеликоi висоти. Проте звiдси, з антигравiтацiйноi платформи замiсть звичного стiльця, здавалося, що цi новi для землян транспортнi засоби лiтають набагато вище.
– Чашку еспрессо, будь ласка, – попросив чоловiк рокiв сорока, що сидiв за столиком, в офiцiантки, яка пiдiйшла до нього. Вiн викликав голограму свого Помiчника й поглянув на годинник. Потiм подумки вiдкрив останне зведення новинних заголовкiв з невеликими коментарями пiд ними. Один з них iнформував, що в Китаi знову було здiйснено теракт у центрi великого мiста. Вибух забрав життя кiлькох десяткiв людей. Вiн вiдкрив вiдео й, спершись рукою на пiдборiддя, з обуренням проглянув вiдображенi камерами декiлька секунд. Потiм вiн прочитав наступну новину про те, що Об’еднанi збройнi сили Свiтовоi Ради готовi до вiдповiдi на здiйсненi радикалами злочини.
– Олександре, здрастуйте! – гаряче звернувся до нього чоловiк такого ж вiку.
– Петре! – жваво вiдреагував його спiврозмовник, пiднявшись i мiцно обiйнявши свого друга. – Здрастуйте! Я тебе не бачив уже декiлька рокiв!
– Насправдi два роки, – з посмiшкою зазначив Петро.
Вони потиснули один одному руки й сiли за стiл.
– Як твоi справи?
– Нормально!
– Як Патрiя?
– Досi пристосовуемося до нових умов.
