скачать книгу бесплатно
– Дiано, сонечку! Нiхто не збираеться здiйснювати вторгнення, – намагався заспокоiти ii Вiв. – Так, в iнформацiйному полi з’явилася деяка iнформацiя. І в жодному разi не можна допустити, щоб першою пiдтвердила ii достовiрнiсть цивiлiзацiя абсiдеумiв. Тодi свiт навколо нас, Всесвiт, який ми знаемо, змiняться до невпiзнання. У гiрший бiк… – патрiець прагнув згасити своi внутрiшнi емоцiйнi пориви, щоб не спонукати до зайвих переживань Дiану, яка останнiм часом зробилася надзвичайно чутливою до всього, що вiдбувалося навколо неi.
– Якщо ти вимовляеш цi слова, отже, абсiдеуми вже знають про неi, – Дiана доторкнулася рукою до свого носа i злегка потерла його. – Вони завжди на декiлька крокiв попереду!
Велфарiй нiжним рухом прибрав ii руку вiд носа, поцiлував i притиснув до своеi щоки. Раптом поряд приземлився другий антиграв, з якого вийшли декiлька чоловiкiв у костюмах.
– А ось i охорона, – негайно пояснив патрiець. – Однi з найкращих бiйцiв американського пiдроздiлу Об’еднаних збройних сил.
– Вони менi тiльки заважатимуть…
– Вибач? – iронiчно пiдвiв брову Вiв.
– Навiть найкращi бiйцi безсилi перед материнським i подружнiм обов’язком, Веле! Жодна абсiдеумська мерзота не доторкнеться до моiх дiтей i тебе, коханий! – з викликом вимовила американка.
– Йди сюди, наша захисниця! – Велфарiй пригорнув дружину й ласкаво погладив ii волосся.
– Веле, так розкажи ж, нарештi!
* * *
– Виродження людства! Наш свiт бiльше не буде таким, яким ми його знаемо зараз! – його голос, як i ранiше, звучав цiлковито рiвно. – Виродження блискавичне. Надалi воно може бути застосоване щодо будь-якоi цивiлiзацii. Саме тому ця загроза нависла не тiльки над нами! Утiм, про все по порядку. Спершу, як ви всi пам’ятаете i знаете, абсiдеуми хотiли перетворити нас на рабiв. Утiм, коли потерпiли, напевно, найбiльш принизливу поразку за весь час свого iснування, iхня тактика зазнала деяких змiн. І в рамках виконання програми з пiдпорядкування людства було задiяно альтернативну фазу, яка ранiше хоч i втiлювалася паралельно в життя, але лише як запасний варiант. Не останню роль у ii виборi зiграв факт нашого переходу на двадцять п’ятий рiвень розвитку й надбання права на невтручання. І тепер головне й першочергове завдання для абсiдеумiв – змiнити те, що неможливо пiдпорядкувати. Скажiть, що ви робите, коли приготована вами страва не пiддаеться вашiй травнiй системi? Наприклад, ви поклали занадто багато перцю, що викликае болi в шлунку. Ви неодмiнно змiните склад або пропорцiю iнгредiентiв. Ви додасте менше перцю або зовсiм забудете про нього. Тобто ви пiдлаштуете склад пiд себе для того, щоб не виникло проблем у майбутньому, а процес поглинання iжi перетворився на комфортне й корисне для здоров’я заняття. А сама страва, якби вона вмiла аналiзувати те, що вiдбуваеться навколо, нiчого б не помiтила, оскiльки змiни вiдбувалися б на етапi ii створення. І майстерно приготована, вона вам скаже, що iнгредiенти, iх склад i пропорцiя – iдеальнi й нiким не пiдiбранi, адже порiвняння доступне тiльки вам. Насправдi цей шлях – легший, анiж примушення когось до покори, позаяк тодi витрачаеться необгрунтована кiлькiсть сил, енергii й часу. Якi труднощi в абсiдеумiв на сьогоднi? По-перше, одна з причин криеться в самiй людинi: вона неймовiрно стiйка перед лицем змiн. І тут необхiдно вiддати належне клаудеумам – генiям генноi iнженерii, якi продемонстрували вищий пiлотаж практичного застосування наукових знань. Коли з’еднуються двi сутностi, зазвичай одна з них бере гору. І подекуди геть не та, на яку розраховують архiтектори. Лише народження наступного поколiння розставляе все на своi мiсця. Так сталося з людьми… Те, що ми побачили в Лiллехаммерi, – не стiльки масове забирання евотонiв, скiльки результат невдалого експерименту. Зрозумiло, чому цей проект був суворо засекречений тодi ще пiдконтрольною Фоллiнгу Свiтовою Радою, а доступ мав тiльки ii тодiшнiй голова. Таким чином, при з’еднаннi абсiдеума й людини душа останньоi завжди залишалася сильнiшою. По-друге, iнша причина полягае в пошуку способiв усунення цих невдач. Їм необхiдне рiшення, яке змогло б пiдпорядкувати неслухняну людську душу. І хоча розгадка показалася на обрii, проте досi залишаеться недоступною. Хоч як дивно, у пошуку ii рiшення абсiдеумам не належала пальма першостi. Першими пошуки почали… – тут вiн зробив паузу для додання особливого емоцiйного забарвлення наступним словам, – патрiйцi задовго до контактiв цивiлiзацii абсiдеумiв з людством. Їхнi роботи ось уже як декiлька тисяч рокiв перевiряють планету за планетою. Для жителiв Патрii ця розгадка мае радше теоретичну свiтоглядну цiннiсть, анiж практичну. Вiдправленi роботи нiчого не знайшли в нашiй галактицi й заходилися дослiджувати сусiднi. У свiтлi недавнiх подiй на Землi ця мiсiя дещо втратила свое первинне значення. І саме в такий момент один iз Шукачiв несподiвано надав патрiйцям переконливi докази наявностi матерiалу, що, за попереднiми даними, е вiдповiддю. Сигнал отриманий з планети SMB8. Цiлком iмовiрно, що це – легендарна Деумiя, останне вiдоме мiсце проживання клаудеумiв. Проте сигнал з Шукача обiрвався незадовго до його посадки. Петре, продовж, будь ласка!
Росiянин схвально кивнув.
– Так, Андрiю. Причини невiдомi. Утiм, згiдно аналiзу даних, якi встиг передати робот на Патрiю, ця планета – зосередження просторових аномалiй.
– Даруйте? – перебив його Тобiас, натиснувши на кнопку голограми свого Помiчника, пiсля чого на ii мiсцi з’явилася смуга з рiвнем цукру. Нiмець збiльшив його значення поглядом i задоволено почав розмiшувати свою каву в невеликiй фiлiжанцi, що стояла перед ним.
– Те, що ми спостерiгали десять рокiв тому в кораблях абсiдеумiв. Простору в кораблi набагато бiльше, нiж дозволяе розмiр лiтального об’екта. У мене, так само як i у решти бiйцiв, тодi вибухнув мозок вiд побаченого. Так от, – Петро швидко окинув поглядом людей i патрiйця, якi сидiли в невеликому затишному кабiнетi лондонського вiддiлення Ради, – на SMB8 – те ж саме, за одним винятком.
– Яким? – зi щирим зацiкавленням запитав Тобiас.
– Цi аномалii динамiчнi. Іншими словами, простiр над поверхнею планети перебувае в постiйному викривленнi, значення якого непостiйнi.
– Над всiею поверхнею?
– Над мiсцем висадки Шукача – точно. Докладнiшоi iнформацii щодо цього об’екта в нас немае. Велфарiю, – росiянин звернувся до патрiйця, – тепер твоя черга взяти слово як постiйному представниковi Патрii на нашiй планетi.
Велфарiй схрестив руки на грудях i продовжив:
– Спасибi, Петре! Панове, я виступив з пропозицiею землянам приеднатися до нашоi експедицii, яку ми маемо намiр здiйснити пiслязавтра. Оскiльки Деумiя…
– SMB8, – поправив його Андрiй. – Вибач, що перебив.
– Так, даруйте. Звiсно ж, SMB8. Проте я особисто вважаю, що цей об’ект – Деумiя. Утiм, повернiмося до обговорення.
– Веле, пробач, що знову перебиваю. Однак чому ти такий упевнений? Не поясниш нам?
Патрiець змовк, задумливо добираючи правильнi слова.
– Мене не покидае вiдчуття, яке я вже встиг добряче забути. Вiдчуття майбутнiх змiн… Я не знаю, як описати його iнакше. Воно не схоже нi на тривогу, нi на страх, – Велфарiй ще бiльше зосередився. – Оскiльки SMB8 розташована в сусiднiй галактицi, то летiти доведеться, судячи з попереднiх розрахункiв, близько тридцяти годин. Мiсце висадки перебувае пiд сильною дiею просторових аномалiй, так що зiйти з корабля в буквальному розумiннi цього слова ми не зможемо.
– Як же ми отримаемо потрiбний матерiал без фiзичного контакту з його носiем?
– Зорiентуемося на мiсцi, – вiдповiв патрiець. – Ми будемо пiдхопленi гравiтацiею планети й зафiксуемося на ii орбiтi. А потiм проведемо всебiчний i комплексний аналiз, данi якого послужать нам вiдправною точкою для ухвалення подальших рiшень.
– А яким чином робот вирахував мiсцеположення об’екта з iнформацiею?
– Вiн випускае сильнi потоки евотонiв. Комп’ютер не iдентифiкував це явище, що автоматично привернуло його увагу й зумовило передачу сигналу на Патрiю.
– Комп’ютер не iдентифiкував це явище?! – здивовано запитав Андрiй. – Тобто ви нiколи ранiше з таким не стикалися?
Велфарiй заперечно похитав головою.
– А чому ви так упевнено заявляете про об’ект з iнформацiею? Багато що здатне випускати евотони! – почувся невпевнений голос когось iз присутнiх.
– Необхiдно летiти! Без питань! – оголосив Тобiас. – Вирiшуеться доля людства. Ви уявляете, що станеться, якщо ця iнформацiя потрапить до рук абсiдеумiв?! Я не хочу, щоб моi дiти перетворилися на холодних бездушних тварюк, якi заради власного благополуччя здатнi убити мене i свою матiр!
– Саме тому, – пiдхопив одесит, – я вирiшив провести з вами попереднi формальнi консультацii перед ухваленням мною, як головою Свiтовоi Ради, рiшення.
– Якщо я правильно розумiю, подiбна iнiцiатива не вимагае винесення на обговорення Ради? – поцiкавився Вел.
– Нi. Це рiшення не зачiпае прав третiх осiб, так само як i не створюе хоч яких наслiдкiв для самого людства й належить до моiх повноважень, згiдно з установленою процедурою в межах поточноi дiяльностi Ради. Менi важливо розумiти, що я не сам у цьому питаннi, i якщо нi в кого з присутнiх немае заперечень…
– Є! – голосно й упевнено сказав лисий i кругловидий чоловiк середнiх рокiв i середньоi статури, що сидiв лiворуч вiд Андрiя. Загалом вiн справляв враження людини з багатим вiйськовим минулим. – Я категорично проти! – для бiльшоi переконливостi додав Су Лiвей, який був головою китайського представництва Свiтовоi Ради й «Ф.Ко», – компанii, що займалася складанням Ферруанцiв.
Всi питально втупилися на нього, вимагаючи пояснень.
– По-перше, ця експедицiя викликае певнi сумнiви щодо безпеки для ii учасникiв! Немае жодних гарантiй, що всi повернуться звiдти здоровими, не зазнавши незнаноi дii аномалiй планети. По-друге, не бачу нiяких пiдтверджень присутностi вiдомоi всiм iнформацii на цьому об’ектi. По-трете, нiщо поки що не дае анi найменших пiдстав для припущень про можливу агресiю з боку абсiдеумiв. Назвiть менi хоч б одну вагому причину, з якоi ми зобов’язанi вiдправляти своiх представникiв! – вимогливо завершив вiн.
– Безпека наших дiтей i близьких! Спокiйне життя землян, що дозволить iм повноцiнно розвиватися й самим вирiшувати свою долю! Хiба цього недостатньо?! А може, тобi нагадати про подii, що сталися десять рокiв тому? Чи ти вважаеш, що перед нападом абсiдеуми пришлють нам сповiщення з квiтами й завчасними вибаченнями?!
– Я – прагматик, а не романтик, спраглий пригод! Можна все що завгодно допускати! А може, завтра на нас з неба впадуть космiчнi восьминоги, якi перетворять планету на один суцiльний океан?! У будь-якому разi, ми не можемо ризикувати життям землян заради невiдомо чого! Могутне джерело евотонiв може означати все, що завгодно, до встановлення точних даних про його природу.
– У такому разi, я ставитиму це питання на голосування всiх членiв Ради, – зауважив Андрiй.
– Як же я знудьгувався за старим життям i недалекiстю його пiдданцiв! – глузливо мовив Тобiас, дивлячись у стелю.
Су Лiвей демонстративно залишив цю реплiку без уваги i продовжив:
– Тим паче тепер, коли радикальнi бойовики лютують з новою силою по всiй планетi! Необхiдно дати iм жорстку вiдсiч, а не влаштовувати прогулянки по сусiднiх галактиках.
– А ось тепер я – категорично проти! – пожвавився украiнець. – Якщо бiйцi «Воскресiння» вважають, що iхне життя повинне закiнчуватися смертю за загрозу, якоi не iснуе, то цей факт аж нiяк не означае, що ми маемо втрачати наших хлопцiв, як ти говориш, заради невiдомо чого!
– Скiльки земляни зробили для збереження й пiдтримки елементiв рiзних культур. Та й чи потрiбнi цi заходи Поколiнню, iнформацiйне поле якого й так мiстить абсолютно всю iнформацiю про людство. Кому потрiбно – той i вiзьме. Нехай самi будують свое майбутне! – додав Петро.
Велфарiй вiдчув, що настала черга висловитись i йому:
– Ви знаете, що я не люблю нав’язувати представникам людства своi мiркування. Одначе так склалося, що я виявився його частиною… І слава богу! Кольорiв у людському життi набагато бiльше навiть, анiж у патрiйцiв. Проте ми не повиннi повертатися до минулих помилок. Особливо в умовах нестабiльностi контакту поколiнь. Ми – представники двадцять четвертого рiвня свiдомостi й водночас вимираючий вид землян. Головна сьогоднiшня мiсiя й завдання для нас – допомогти нашим дiтям! Понад усе сприяти iхньому вдосконаленню. Врештi-решт, Поколiння – результат нашого прагнення до кращого життя. Кожного з вас!.. Я не говорю, що вашi дii повиннi бути прикладом для молодих. У сьогоднiшнiх реалiях – радше навпаки. Одначе решту життя необхiдно присвятити Поколiнню. Хоча б тому, що воно – наша квiтка, а ми – його господарi й садiвники!
Патрiець узяв паузу, але нiхто не наважився ii перервати.
– Абсiдеуми прилетять! – продовжив вiн. Су Лiвей насторожено на нього подивився. – А може, i нi! Проте якщо iснуе загроза Поколiнню i е хоч який шанс для ii усунення – розбалакування про безпеку членiв експедицii постае зарозумiлою i неприкритою грубiстю, – Велфарiй звернувся безпосередньо до китайця: – У ситуацii з радикалами я пiдтримую вашого спiввiтчизника! Як говорив мiй батько: «Вибору твоеi жертви вiдповiдае твiй вибiр!» Кам Бей дотримуеться поглядiв, якi найбiльш близькi патрiйцям. Менi хочеться вiрити, що роботизована армiя дасть змогу зберегти якомога бiльше життiв. Врештi-решт, настали часи, коли в безцiнностi людського життя нiкого переконувати не потрiбно!
– І прибрати чинник малоi вiдповiдальностi, тим паче в умовах найманих очiльникiв держав, що викликае потоки безперервноi критики з боку суспiльства й незадоволення самих же полiтикiв, – додав Тобiас.
Су Лiвей сперся лiктями об колiна й доторкнувся пальцями рук до пiдборiддя. Всi iз зацiкавленiстю чекали його реакцii.
– Велфарiй мае рацiю! А я помилився! Ви знаете, я вчиню пiдло, якщо скажу зараз, що багато моiх дорослих спiврозмовникiв сповненi вiдчуттям образи на долю i Простiр. Саме так! Скiльки сил, життiв, близьких людей було втрачено в сутичцi з абсiдеумами. Адже бiйцi боролися за кращу дiйснiсть не тiльки для своiх майбутнiх дiтей. Тепер багато хто, напевно, подумае, що я маю на увазi безпосередньо наших тодiшнiх захисникiв. Звiсно, вiд цiеi думки нiхто з них не може позбавитися, хоч i розумiе всю ii неправильнiсть. Проте в багатьох уже були на той час дiти… – китаець багатозначно розвiв руки. – Подружжя… Батьки… Чому вони не заслуговують кращого життя? Двадцять п’ятого рiвня! Невже вони мало вистраждали? Невже iхнiй бiль мав бути ще сильнiшим, щоб Простiр нарештi зглянувся над ними? Утiм, вони – власники своiх думок тож i Простiр iх, врештi-решт, розсудить… Однак я мушу повторити: Велфарiй мае рацiю! Поколiння – це частина нас iз вами, частина нашого життя i душi! Побачивши звiрства, якi влаштовують сьогоднi бойовики, легко схибити й пiддатися емоцiям, змiшуючи все докупи. Особливо те, що не може мати цiни й меж! Ми всi – едине цiле. Той, хто роздiляе нас, – вбивае людство. І починае з самого себе!
– Отже, ти пiдтримуеш iнiцiативи Андрiя? – поцiкавився Жан.
– Так! – рiшуче вiдповiв Су Лiвей.
* * *
– Айюмi, тобi знову снилися жахiття? – поцiкавилася Дiана, яка зайшла в кiмнату, де дiвчатка сидiли на пiдлозi.
Донька нiчого не вiдповiла, проiгнорувавши питання. Тодi Дiана пiдiйшла ближче i присiла бiля них.
– Знаеш, говорять, що якщо не хочеш, щоб сон збувся, – потрiбно його неодмiнно розповiсти!
– Нiсенiтниця.
– Звiдки така упевненiсть?
– А ти логiчно поясни те, що сказала. Природа сну невiдома. А якщо так, означае боятися – неправильно. Як можна боятися того, що не розумiеш?
– Ось тому люди й бояться. Страх народжуеться вiд невiдання, – втрутилася Кетрiн.
– Страх, Кетi, народжуеться вiд дуростi й недалекостi! – вiдповiла Айюмi. – Все у свiтi можна пояснити, але на певному етапi розвитку. Якщо явища не розумiеш, то не можеш розрахувати наслiдку своеi взаемодii з ним. Для повноцiнного розуму iснуе не страх, а вiдсутнiсть можливостi розумiння наслiдкiв.
– І навiть мораль можеш пояснити? – хитро запитала Дiана.
– Коли-небудь хтось це зробить.
– Може, клаудеуми зрозумiли ii сенс? – з цiкавiстю врiзалася в розмову Анна, що заглянула в кiмнату.
– І пропали! – незадоволено вiдповiла Кетрiн.
– Саме так! Я б теж так зробила, якби зрозумiла цiннiсть всього. Може, знання про мораль складають останнiй прошарок iнформацiйного поля…
– Айюмi, – ласкаво промовила Дiана й погладила ii, – розкажи менi, будь ласка, свiй сон. Менi дуже цiкаво почути його!
– Гаразд! – зiтхнула донька. – До речi, що б не вiдбулося, обiцяй менi, що триматимеш себе в руках…
Анна не залишилася слухати розповiдi своеi сестри, а вийшла подихати свiжим повiтрям на лоджiю. Їхнiй будинок оточували такi ж будiвлi, мiж якими пролягала дорога, колись заповнена автомобiлями. Тепер вона активно використовувалася для прогулянок мiсцевих жителiв i приземлень антигравiв. Сусiднi будинки також тонули серед квiтiв i дерев, за якими дбайливо наглядали iхнi господарi. На дорозi щойно приземлився великий антиграв округлоi яйцеподiбноi форми. З нього вийшли декiлька сiмей, а радiсний крик дiтей заповнив всю вулицю. І як завжди, серед дiтей видiлялася окрема група Поколiння. Як завжди, iхнi обличчя не виражали бурхливих емоцiй. Як завжди, вони вiдчували лише пригнiчення i презирство iнших. Виживали. «Система давно дала збiй! – стривожено подумала Анна. – А ще й цi розмови про абсiдеумiв…» Вона скрушно зiтхнула.
Їi погляд перемiстився на двох роботiв, якi тестували зламаний антиграв, що стояв неподалiк дороги. Ним не користувалися вже декiлька днiв, а ремонтникiв викликали, мабуть, тiльки сьогоднi. Рiшенням Свiтовоi Ради передбачалося, що на роботiв, яких iменували Ферруанцями, не розповсюджувалася приватна власнiсть. Вони належали виключно державам i безкоштовно надавали рiзнi послуги населенню. Цей крок передбачено програмою зближення держави й суспiльства. І водночас це було тестуванням для прийдешнього масштабного впровадження роботiв на постiйнiй основi в бiльшiсть сфер життя майбутнiх поколiнь, якi вимагатимуть обов’язкових соцiально-економiчних змiн. Щось подiбне в минулому вiдбувалося й у патрiйцiв. Звiсно, основна вiдмiннiсть Ферруанцiв людства вiд iхнiх позаземних аналогiв полягала в цiлковитiй вiдсутностi в них бойових можливостей.
Дiвчина опустила голову: бiля входу стояли два бiйцi, кожний з яких наглядав за своею дiлянкою. Вони майже не перетиналися поглядами: вхiднi дверi мiж ними служили умовною межею iхнiх зон вiдповiдальностi. Той, що стояв праворуч вiд входу, пiдвiв голову й помiтив Анну. Дiвчина подала йому знак, пiднявши руку. Вiн iй вiдповiв добродушним кивком. Утiм, бiльше ii увагу привернув боець, що перебував пiд ii лоджiею. Чоловiк виглядав надто напруженим, що збентежило його пiдзахисну. Все-таки нiщо не указувало на гiпотетичну небезпеку. Хоча iй, як нефахiвцевi, навколишнiй свiт не мiг надати нiяких критерiiв для реальноi характеристики поточного становища. Перiодично вiн жував кавовi зерна, якi дiставав з правовоi кишенi пiджака.
– Мила, пробач мене, будь ласка! – у його голосi вiдчувалася нервознiсть. – Нi. Передай батькам, що я прошу вибачення у них за все, що заподiе iм бiль, – вiн говорив з паузами, уважно вислуховуючи свого спiврозмовника й не перебиваючи його. – Нi, я не повернуся. І я не розраховую, що ти зрозумiеш мене, але розраховую, що коли-небудь пробачиш. Передай Майклу, що вiн був прав!
Анна не встигла вiдреагувати на пiдслухану розмову: вона вiдчула сильну слабкiсть, яка примусила ii втратити рiвновагу. Падаючи назад, вона вiдчула дбайливий дотик чиiхось долонь i шепiт:
– Тихiше, тихiше… Пересидимо тут.
Вона не втратила свiдомiсть, але сил бракувало навiть повнiстю розплющити очi.
Тим часом боець Об’еднаних збройних сил Ради виявив, що його напарника немае бiля дверей. Вiн вмить дiстав свою плазму й насторожився, уважно вивчаючи обстановку. Потiм почав робити повiльнi й обережнi кроки, наближаючись до точки зникнення хлопця. Кiлька разiв зупинившись i прислухавшись, боець дiстався до мiсця, що цiкавило його. Вiн лише встиг вдихнути, як його шию здавило, i за кiлька секунд безшумно мертвий повалився на тротуарну плитку.
Минуло близько хвилини, перш нiж з будинку вийшли два бiйцi з пiднятою зброею й виявили зникнення обох вартових. Подавши умовний сигнал, один з бiйцiв показав своему напарниковi, що необхiдно, роздiлившись, оглянути об’ект. Пiсля ствердного кивка бiйцi попрямували кожен у свою сторону. Два одночаснi пострiли в потилицю зупинили iх. Вхiднi дверi тихенько вiдчинилися. Простора вiтальня вiддiлялася вiд коридору аркою. За нею правобiч виднiлися сходи, що вели на другий поверх. Бiля арки сидiли двое чоловiкiв у сорочках, пiджаки були акуратно складенi на стiльцi неподалiк. Перед ними, бiля широких вiкон напроти арки, працювала голограма, яка транслювала якийсь новинний канал. Лiвобiч виднiлися зачиненi дверi кухнi.
Кавовi зерна, що розсипалися по пiдлозi, змусили бiйцiв вмить пiдскочити i схопитися за пiстолети. Нiхто не рухався. Повисла напруга розбавлялася лише монотонним голосом коментатора, що розповiдав про подii в Китаi. Нарештi один iз чоловiкiв зрушив з мiсця i встав бiля стiни напроти вiкна, в яке вривався прохолодний вiтер. Боець дав знак своему напарниковi, щоб той його прикрив, пiсля чого рiзким рухом кинувся до крiсла, що стояло у правому кутку вiтальнi, присiв i сховався за спинкою. Водночас його напарник промайнув у проходi й зачаiвся за стiною з протилежного вiд сходiв боку, щоб проконтролювати безпеку лiвоi частини вiтальнi, звiдки теоретично мiг початися обстрiл. Боець, що сховався, висунувся iз-за крiсла й провiв дулом пiстолета видимi частини кiмнати. У нiй нiкого не виявилось.
– Чисто! – промовив вiн i почув, як другий чоловiк зайняв позицiю в тiй самiй частинi вiтальнi, яку вiн щойно перевiрив. Тепер вони могли бачити один одного. Було ухвалено спiльне рiшення висуватися далi: цього разу першим почав рух боець, який щойно прикривав свого напарника. Зробивши декiлька швидких крокiв у напрямку до вхiдних дверей i перевiривши поглядом частину будинку, яка йшла разом з коридором праворуч вiд чоловiкiв i закiнчувалася щiльно зачиненими дверима, вiн напiвпошепки промовив:
– Напевно, дiвчата бавляться…
На його спiтнiлому обличчi поступово згасала готовнiсть до дiй. Вiн розвернувся й закляк на мiсцi: його напарник лежав на пiдлозi з увiткненим у грудну клiтину ножем, а перед ним стояв один з бiйцiв Об’еднаних збройних сил Свiтовоi Ради. Пролунав прицiльний пострiл…
З другого поверху спустилася Дiана, але, побачивши порожнi стiльцi й залишенi пiджаки, зупинилася, так i не дiйшовши до арки. Вона вимкнула поглядом голограму i прислухалася. Цiлковиту тишу нiщо не порушувало. Раптово ззаду почулися кроки. Дiана дiстала плазму й розвернулася! Айюмi з Кетрiн закричали, дивлячись iй за спину. Дiана зрозумiла, що допустила неприпустиму помилку.
– Плазму на пiдлогу! – промовив холодний голос iз-за ii спини.
Вона послухалася i, поволi опустившись, поклала зброю. Пiднявшись, жiнка плавно розвернулася. На вiдстанi всього лише декiлькох сантиметрiв вiд неi стояв чоловiк у чорному костюмi, тримаючи Дiану пiд прицiлом. Раптово жiнка краем ока побачила позаду наближення якогось об’екта. Вона розумiла, що у жодному разi не можна переводити на нього погляд, адже боець, що стоiть перед нею, пильно дивився iй прямо в очi. «Невже почув?…»
– А я питав себе… Ось вiн де… – пошепки говорив вiн iй. – Вашi очi – незвичайнi! Наче у дзеркало дивишся…
На останнiх словах боець опустив руки, швидко розвернувся й розчинився в повiтрi. Дiана блискавичним рухом пiдiбрала пiстолет i вистрiлила в чоловiка, якого вона розгледiла декiлькома секундами ранiше. Те ж саме зробив i вiн. Цi дii вимагали вiд стрiльцiв рiзкого стрибка убiк у момент здiйснення пострiлу. Дiана голосно застогнала. Лежачи на боцi, вона побачила кров на руцi вище лiктя. Отже, пострiл у ii напрямi не досяг своеi справжньоi мети. Зiбравшись, вона пiднялася i завмерла: чоловiк лежав на пiдлозi, бiлоснiжна сорочка його стрiмко червонiла, вбираючи кров. Над ним мовчки стояв винуватець цiеi подii. Вiн знайшов поглядом Дiану, обличчя якоi виражало твердий намiр продовжувати опiр, а очi вже нацiлювалися на плазму, що випала з руки. Щоб не дати iй анi найменшого шансу, чоловiк зробив просторове перемiщення, почавши рух, вiн зник з початковоi точки свого перебування й з’явився за частку секунди бiля американки на вiдстанi витягнутоi руки. Ця дiя змусила згадати подii десятирiчноi давностi. Тодi Златi й Андрiю цiною неймовiрних зусиль вдалося лiквiдовувати двох абсiдеумiв, що перебували в синдромi просторовоi дii. Їхнi клинки в той момент пройшлися крiзь шиi смертникiв.
Чоловiк нервово стискав свiй пiстолет i нерiшуче розглядав Дiану. Потiм вiн повернув голову в бiк дiвчаток i спрямував погляд на Кетi! Їхня матiр прискорено дихала, наповнюючись вiдчайдушною упевненiстю й перiодично поглядаючи на його зброю. Боець, звiсно, все помiтив i прицiлився в жiнку. Дiана розумiла, що необхiдно дiяти. Вона пожертвуе собою! Вiддасть свое життя за Кетрiн, Айюмi й Анну! Вона обiцяла! Велфарiй вчинив би так само! «Раз, два…» Раптово вона вiдчула сильну слабкiсть. Гул у головi почав промацувати ii мозок, дiлянки якого одна за iншою занурювалися в бiль. Жiнка зiгнулась i впала на живiт. Сили залишилися тiльки для зору… Дiана побачила, як Кетi, ридаючи, вдячно обiйняла сестру.
Боець на секунду розгубився, вiдвiвши зброю убiк. Його завдання тепер неймовiрно спростилося! Два пострiли закiнчили б мiсiю. Сьоме й восьме тiла… Їхня сестра, яка ховалася вгорi, за цих обставин жодного iнтересу для нього вже не мала. Вiн знову мiцно стиснув пiстолет i подивився на Дiану, яка лежала перед ним. Вона не стогнала, хоча бiль, викликаний евотонуванням, мав бути пекельним. Їi пальцi нервово сiпалися в напрямi лежачого пiстолета! Вираз обличчя чоловiка змiнився вiд рiшучоi агресii до збентеженого подиву! Потiм вiн помiтив плавний рух у свiй бiк. Його пересмикнуло вiд дорослого виду японки i ii очей, що переливалися червоним сяйвом. Айюмi вичiкувально зупинилася перед ним, нiчого не кажучи, але разом з тим пропонуючи йому зробити обмiн.
Боець швидкими рухами заховав плазму! Наразi японка могла з легкiстю евотонувати його, але не зробила цього, стримавши свое слово. Чоловiк узяв ii за руку й поквапливо вивiв з будинку. На газонi iх уже чекав антиграв. Стiнка корпусу розчинилася, i боець прослiдкував, щоб Айюмi опинилася усерединi транспортного засобу. Його пiлот, що сидiв на передньому сидiннi перед великою голограмою з параметрами управлiння, обернувся й дiловито запитав:
– Мати з дiтьми?
– Так.
Пiлот витягнув плазмовий шок i промовив перед пострiлом у його лоб:
– Спасибi!
* * *
– Що мав на увазi Тобiас, коли говорив про чинник малоi вiдповiдальностi? – запитав Жан у Андрiя. – Не поясниш наймолодшому членовi Ради?
