скачать книгу бесплатно
– Замовкнiть! – прикрикнув американець на абсiдеумiв i насторожено поглянув на тендерiйця.
Тим часом Система мiсячноi колонii, заручившись пiдтримкою Добренка, вiдповiдального першоi Формацii, виконала недавнiй наказ очiльника другоi Формацii – i тепловiзор деактивувався… Перед Майклом показалася найдивнiша iстота з тих, що йому доводилося бачити! У повiтрi ширяла куляста субстанцiя чорного кольору з гострими, зазубреними виступами по всiй поверхнi… Нi очей, нi кiнцiвок, нi голови!
– Вперше зiткнувся? – з розумiнням запитав Пшемислав, який вже встиг звикнути до тендерiйцiв, оскiльки неодноразово зустрiчав iх за останнi декiлька мiсяцiв: прибульцi систематично з’являлися в мiсячнiй колонii.
Тендерiйцi були своерiдним музейним експонатом. Нi, iхня цивiлiзацiя не зникала… Проте розумне життя на основi кремнiю, а не вуглецю зустрiчалося тiльки в особi тендерiйцiв. Тому ними захоплювалися, iх поважали i боялися…
– Вперше… – спантеличено вiдповiв Майкл.
– Пане очiльнику Формацii! Необхiдно упевнитися, що ув’язнений на мiсцi, – наполегливо нагадав той самий абсiдеум з розстебнутим комiрцем.
– Згоден.
– Інiцiювати сканування евотонiв та iдентифiкувати особу! – помiтивши жест-розпорядження американця, наказав вiдповiдальний.
– Евотони ув’язненого виявленi, особа iдентифiкована, – прокоментував Ферруанець данi на виниклiй голограмi.
– Ось… Наш божевiльний. Гаразд, – вiдзначив Майкл, приготувавшись зробити рух долонею для перегортання завислоi в повiтрi сторiнки. – Зараз дiзнаемося прiзвище…
– Цього недостатньо, – перебив Майкла iнший абсiдеум. – Необхiдно вимкнути режим невидимостi, щоб упевнитися остаточно.
– Показати ув’язненого, – наказав очiльник другоi Формацii.
Абсiдеуми принишкли i насторожилися. Пшемислав з нерозумiнням подивився на друга: спохмурнiлий Майкл пильно розглядав в’язня.
Тим часом тендерiець почав поволi вiддалятися з мiсця подiй. Пшемислав перегорнув сторiнку за приятеля i уважно прочитав iм’я i прiзвище заарештованого. Американець залишив голограму без уваги.
– Тендерiець? – запитав поляк.
Нарештi Майкл, зберiгаючи байдужiсть, вiдiрвав погляд вiд землянина й вiдповiв:
– Вiдпускаемо, звiсно. Тiльки думки про клаудеумiв справляють на мене таке враження…
– У iхнiх очах тече синiй колiр! – почулися слова божевiльного, що пронизали наскрiзь. – Їхнi тiла злилися з iнформацiею!
Майкл iз Пшемиславом швидко переглянулися, тому що ув’язнений наполегливо до них наближався.
– Клаудеуми – всюди! Скрiзь! Бiля мене! І… у тобi! – божевiльний накинувся на американця. – Я хочу поглянути в його обличчя! – закричав землянин, здiйснюючи рухи, якi iмiтували спробу розкрити груди Майкла голiруч. Його негайно наздогнали Ферруанцi i привели до тями: спершу вiдтягнули вiд хлопця, а потiм кiнцiвка металевого вартового, що е аналогом людськоi руки, зупинилася в декiлькох мiлiметрах вiд плеча божевiльного i випустила обпалюючий потiк свiтла на шкiру.
– Вiдвести в кiмнату для допитiв! – скомандував вiдповiдальний.
Ув’язнений здригнувся вiд дотику роботiв i прокричав, озираючись то на конвоiрiв, то навсiбiч:
– Клаудеуми… Вони всюди! З туману! З туману… Хуртовина приховуе iх… Обступили! – його очi, наповненi жахом, страхiтливо сфокусувалися на точцi за плечем поляка, а тремтячi губи повторювали: – Буфер аномалii за кiлометр, а зараз – бiля обличчя, i з буфера з’являеться…
Пшемислав не слухав марення, викликавши голограму з показниками дiагностики очiльника другоi Формацii, на якiй переважав зелений колiр, що символiзував здоровий стан.
– Клаудеумське обличчя, – продовжував божевiльний, – iхнi випуклi очi поглинають твое вiддзеркалення… – нарештi вiн остаточно заспокоiвся. Ферруанцi-конвоiри негайно забрали його.
– І хто ж вiн, не скажеш менi? Ти ж знаеш його! – пiдозрiло запитав поляк, дивлячись на пульс американця, пiдсвiчений блакитним кольором на голограмi. Сiмдесят чотири удари в хвилину. Сiмдесят п’ять. Сiмдесят дев’ять! Вiсiмдесят шiсть! Майкл спостерiгав за подiями бiля входу в кiмнату для допитiв…
Далеко за спиною Майкла, на початку головного коридору, промайнув тендерiець. Одночасно краем ока поляк помiтив, як абсiдеуми вкотре зiрвалися з мiсця.
Вiсiмдесят дев’ять! Дев’яносто два!
Саме в цей момент вiдповiдальний почув Виклик вiд Майкла з проханням не чiпати iнопланетян. «Тендерiець у мене за спиною?» – запитав вiн у Пшемислава, який озирнувся i побачив, як абсiдеуми роздiлилися: два накинулися на невидимого землянина мiж Ферруанцями, а iншi – на тендерiйця. Утiм, щойно перший абсiдеум наблизився до тендерiйця на потенцiйно небезпечну вiдстань, вмить отримав серiю опiкiв, що примусило його вiдскочити. Температура тiла тендерiйцiв значно перевищувала як абсiдеумську, так i земну. А в мiсцях потенцiйноi небезпеки дiлянки тканини ще нагрiвались.
– Сперечаемося, що божевiльного тут вже немае? – запитав Майкл.
– Ставлю свою посаду вiдповiдального, що е, – нехитро вiдповiдав поляк.
Майкл хитро зiщулився i промовив:
– Переможець отримуе посаду того, хто програв, а той, хто програе, – переможця. Домовилися?
– І чому у мене зникае бажання? – прийняв гру Пшемислав з кривою усмiшкою.
Вiдповiдальний вiдкрив журнал подiй Системи мiсячноi колонii i активiзував вкладку з найменуванням «Розпорядження». Вiн помiтив, що Майкл щойно наказав Ферруанцям просканувати евотони ув’язненого з метою його iдентифiкацii.
– Гадаю, щодо невидимостi тепер промовчать…
Потiм на голограмi прослiдувала iнша команда, але вже – безпосередньо Системi: змiна треку з плейлиста, який прослуховувався вже не один десяток разiв.
– Дiрку протреш! Одна й та ж група…
– Вистачае й iнших плейлистiв, – вiдповiв глава Формацii.
– Не помiчав, не помiчав…
– Скажiмо так: «Парк» завжди залишиться для мене особливим…
До кiмнати для допитiв залишалося декiлька крокiв, але абсiдеуми вже прямували назустрiч Поколiнню пiсля того, як ознайомилися з результатами iдентифiкацii, що задовольнили iх. Американець навмисно зачепив плечем найактивнiшого прибульця – з розстебнутим комiрцем. Абсiдеум розвернувся, обурено розвiв руки в сторони i промовив одночасно iз землянином: «Калпа!»
– Знаеш, – додав лiдер Поколiння, – адже Ферруанець проаналiзував i вашi евотони, якi по силi, мiж iншим, майже не поступаються земним, – Майкл демонстративно пiдвiв брови.
Вони увiйшли до примiщення через утворений отвiр. Перед Майклом i Пшемиславом здiйнявся в повiтря i завис на рiвнi поясу стiл на антигравiтацiйнiй платформi. З iншого краю два Ферруанця чекали iхнiх наказiв.
Простору кiмнату для допитiв рiвномiрно освiтлювала безпосередньо ii верхня поверхня. Простiр уздовж стiн заповнювався широким листям запашних рослин. Їхню роль складно переоцiнити: раз на добу всi поверхнi будiвлi, за винятком зовнiшнiх, робилися прозорими, дозволяючи рослинностi в примiщеннях радувати знудьгованi за Землею очi працiвникiв колонii.
– Залиште нас! – американець вiддав розпорядження двом конвоiрам, i тi стрiмко покинули кiмнату. – А зараз, поки я не ввiмкнув видимий режим i Система не забила на сполох, розкажи про твоi зв’язки з божевiльним i тендерiйцями. Що вiдбуваеться?
Майкл i Пшемислав сiли. Їхнi тепловiзори почали функцiонувати з моменту вiдходу роботiв: вони чудово бачили силует дiвчини, яку врятували вiд нападу i заарештували абсiдеуми.
– Адже ти невипадково потрапила сюди? Навмисно ударила полiцейського?
Представниця першоi Формацii нарештi сiла, про що засвiдчив стiлець, що здiйнявся на певну висоту.
– Єдине, що менi так i не вдалося зрозумiти: чому Ферруанцi, як i iнопланетнi виродки, якi несподiвано перетворилися на ваших друзiв, не використали тепловiзори? – почувся високий жiночий голос.
– Тому що живi iстоти, або, як ти виражаешся, iнопланетнi виродки, не додумалися ввiмкнути iх. А Ферруанцями командуе Система, яка стежить за дотриманням правив. Роботам достатньо реестрацii евотонiв.
– І що ж написане в правилах? – з награною байдужiстю запитала дiвчина.
– Якщо всi ув’язненi перебувають у своiх камерах, тепловiзор не пiдлягае обов’язковому використанню, – пояснив Майкл i продовжив: – А чому тобi не сказали про це твоi друзi-тендерiйцi?
– Тому що iхнього спiлкування ми почути не в змозi. Їхня реальнiсть кардинально вiдрiзняеться вiд нашоi.
– Тендерiйцi спiлкуються за допомоги лiнiй. Ми лиш нещодавно це зрозумiли… – поспiшив пояснити Пшемислав. – Кожна з лiнiй – вибiр, що замiнюе iм спiлкування голосом.
У центрi стола виникла горизонтальна голограма, яку поляк поглядом наблизив i перемiстив у вертикальне положення, пiдсвiтивши тильну сторону. Таким чином представниця першоi Формацii не могла бачити виниклi зображення, якi вивчалися допитливими очима представникiв Поколiння. Голограма в деталях продемонструвала iм тендерiйця, що перетнув конвой.
– Ми ж спостерiгали це наживо?
Пшемислав не вiдповiв, занурившись в себе. Американець помiтив його заiнтригований погляд i знову пильно вдивився в голограму, але вже з набагато бiльшою увагою. Деякi дiлянки запису вiн проглядав повторно в надii знайти якiсь особливостi. Все той же тендерiець i блокування його Ферруанцями.
– Отакоi! А де ж абсiдеуми? – Майкл кинув погляд у бiк завислого в повiтрi стiльця напроти себе. – Де ж iнопланетнi виродки, нашi друзi?
– Ви, як колись i Стiв Фоллiнг, коiте величезну помилку! – почувся жiночий голос.
– Так, тут вiдсутнi прибульцi. Абсiдеуми, – резюмував Пшемислав.
Майкл рiзким рухом долонi розвернув голограму на сто вiсiмдесят градусiв i захоплено вимовив:
– Це – твое викрадення, яке вiдбулося одночасно з нашим першим випадком!
– Так. Мене помiстив у свiй вiртуальний свiт тендерiець, щоб замiнити божевiльним. Ти, Майкле, знаеш, що вiн наразi – найцiннiший об’ект у галактицi… І вашi виродки теж в курсi.
– Чому ти генеруеш його евотони? – запитав глава другоi Формацii.
– Тендерiйцi постаралися.
– Яким чином?
Запанувало мовчання. Пшемислав пiднiс вказiвний палець до губ i неуважно вдивлявся в стiл, ловлячи й аналiзуючи кожне слово. Тiльки перiодичне постукування нiгтем по дереву порушувало тишу…
– Бажаеш щось додати до вже сказаного, перш нiж я покажу твое справжне обличчя Системi?
– Не встигнеш… Єдина людина з вашого Поколiння, яку я поважаю, – моя сестра! Отже, йдiть у дупу!
– Гм… Несподiвано. І хто ж твоя сестра? Я мав честь з нею познайомитися?
– А чому «не встигнеш»? Вiдповiдай! – стривожено закричав Пшемислав, чим викликав здивування свого очiльника. Поляк негайно повернув голограму назад i вiдобразив всi данi про ув’язнену, якi змусили Майкла неабияк здивуватися. У цей момент до примiщення увiйшов Добренко – вiдповiдальний першоi Формацii.
– Панно Анно! Я вимушений, – по цих словах з’явилася вродлива дiвчина, схожа на Дiану, – просити вас слiдувати за мною.
Дiвчина пiдвелася й попрямувала до виходу пiд пильним поглядом украiнця. Щойно ii стрункi ноги перетнули межу примiщення, Анна загубилася в просторi. Утiм, Майкл встиг помiтити здiйнятий середнiй палець… Вдруге за день…
– Та ти чемпiон з симпатiй, що вже казати, – iз знущанням промовив Пшемислав.
Американець заплющив очi й на чомусь старанно зосередився. «Напевно, полiз в iнформацiйне поле», – здогадався вiдповiдальний.
– А я дiзнаюся про дiвчину, – тихо сказав Пшемислав. Та щойно вiн почав iнiцiювати занурення в масив даних, почулася вiдповiдь:
– Я вже вивчаю ii. Схоже, у нашоi зухвалоi красунi досить широка спiвпраця з тендерiйцями, нашим божевiльним i… першою Формацiею. Джеймс – гад! – без негативних евотонiв, але з докором i захопленням вимовив очiльник другоi Формацii.
– А я думав, що ти вивчаеш божевiльного землянина.
Майкл демонстративно вiдмахнувся.
– Я добре пам’ятаю i знаю достатньо про його перебування на Деумii. Тодi. З нами…
У поляка вiдвисла щелепа.
– Стривай! Стривай… Вiн – той лiкар, док, який полетiв з тобою, П’ятнадцятим, Велфарiем i Айюмi на Деумiю?! Той, який вiдправився з ними в клаудеумськi лабораторii?! Той, який не вижив i не повернувся?!
– Так. Ми вирiшили тодi, що вiн загинув! – Майкл поглянув на Пшемислава, намагаючись зобразити жах, який, без сумнiву, колись вiдчув божевiльний. Водночас вiдповiдальний чудово розумiв, що не iснуе погляду, здатного передати те, що тодi вiдбувалося…
* * *
Раптово в примiщення увiрвався док i впав на колiна, упершись подряпаними долонями в металеву поверхню. По його плечу текла кров: глибока вiдкрита рана безупинно висмоктувала сили землянина, не залишаючи йому надii на порятунок. Чувся спотворений повторюваний стукiт: з живота на платформу крапала червона рiдина, але тиск у вухах приглушував цi смертоноснi звуки. П’ятнадцятий… Рукiв’я ножа стирчало iз спини дока. Поза сумнiвом, почерк гiбриода…
Землянин виблював. Вiн спробував вiдiрвати пальцi вiд поверхнi, але марно! Гравiтацiя посилилася. Або слабкiсть. Знову пiдкотила нестерпна нудота. Слина, яка поволi тягнулася до пiдлоги, починала пропадати разом з рештою дiйсностi. Землянин закричав, але його голос трансформувався в пронизливий неприродний писк, що вiддавав технiчним походженням. Крiзь тiло прокотилася больова хвиля, вивертаючи навиворiт кожну клiтину. Немов чиiсь гострi пальцi промацували всi тканини – як зовнiшнi, так i внутрiшнi… Бiль тягнувся вiд нiг до голови суцiльною смугою, примушуючи кричати все сильнiше й сильнiше.
Реальнiсть почала повертатися. Очi побачили декiлька дисплеiв з незрозумiлими символами. Такими ж, якi його група спостерiгала в Майстернi… І знову йому цiлком чiтко здалося, що злiва знаходяться чиiсь масивнi кiнцiвки. Моторошна хвиля страху прокотилася по тiлу, доповнюючи больову. Док швидко поглянув лiворуч – порожнеча… Дисплеi, символи рiзноi щiльностi, аномалiя… Все на своiх мiсцях. З панiчною настороженiстю повернувши голову назад, землянин здригнувся: периферичний зiр знову встромив тисячi лез у мозок! Праворуч! Страх оволодiв ним з новою силою, збиваючи дихання. Кашель… Док щосили спробував завмерти i не закашлятися. Проте стриматися не змiг… Закашлюючись, вiн встиг знову помiтити синi кiнцiвки. Нi! Пересилюючи себе i зосередившись на виходi з примiщення, землянин повз… Повз! Без прибульцiв… Без дисплеiв… Без символiв i аномалiй… Без Деумii…
Утiм, думка про те, що Земля обертаеться в сусiднiй галактицi, вмить повернула дока в суворi реалii його самотнього перебування в жорстокому свiтi. З всемогутнiми прибульцями, котрi перебувають десь поряд, з попiльними заметами, якi обволiкають шкiру, немов мисляча субстанцiя, з хвилями на межi аномалii, що рвуть речовину в клаптi… Вiн виявив себе недалеко вiд бездиханного П’ятнадцятого, покритого Субстанцiею. Його пальцi тягнулися в напрямi об’екта, який, напевно, уже вiддалився на мiльйони свiтлових рокiв. У мiсцях, не покритих субстанцiйною плiвкою, налипнули якiсь плями розмiром з нiготь. Їхнi рухи натякали на складне мислення. Істоти проникали через вiдкритi дiлянки, прагнучи поглинути вже давно застигле тiло. Їхня темна лакована поверхня блищала, а контур пiдсвiчувався жовтим кольором. Причому свiтiння не стикалося з межею зголоднiлоi iстоти. Щойно землянин пiдповз ближче до трупа П’ятнадцятого, деякi зi «свiтлякiв» змiнили напрям свого руху до дока. І раптом…
