скачать книгу бесплатно
Евотон: 180
Андрiй Крижевський
За допомоги колаборацiонiстiв, котрi пiддалися могутньому впливу абсiдеумiв, Земля переходить пiд тотальний контроль невiдомих агресивних iстот. Єдиний шанс землян на спасiння – вихiд за межi Всесвiту та проникнення в його код. Але тут розпочинаеться нова галактична вiйна i все несподiвано повертаеться на сто вiсiмдесят градусiв!
Андрiй Крижевський
Евотон: 180
Короткий виклад роману «Евотон: трансформацiя» – другоi частини серii «Лабiринти Евотона»
За десять рокiв пiсля невдалоi спроби цивiлiзацii абсiдеумiв захопити Землю – свiт змiнився. Інопланетнi технологii, якi раптово увiрвалися в земне життя, проникають у всi його сфери. Утiм, соцiально-полiтичнi процеси на планетi не зазнали помiтних полiпшень…
У розпорядженнi патрiйцiв i земноi Свiтовоi ради опиняються вiдомостi про Деумiю – розшукувану впродовж тисячолiть планету, яку колись залишили загадково зниклi клаудеуми (легендарна перша цивiлiзацiя Всесвiту). Абсiдеуми, загроза повторного вторгнення яких тримае в панiцi всю земну кулю, перехоплюють iнформацiю й негайно вiдправляють на Деумiю експедицiю в надii дiстати безцiннi знання клаудеумiв. Це допоможе iм завершити роботу, пов’язану з перетворенням землян на джерело енергii. Для досягнення своеi мети абсiдеуми викрадають названу доньку Велфарiя i Дiани – Айюмi, яка постiйно бачить мiстичнi сни про клаудеумськi лабораторii.
Тим часом Рада, що беззастережно укрiпила свою владу над державами i контролюе найважливiшi свiтовi процеси, охоплена пiдозрiливiстю: кожного вважають зрадником, який сприяе можливому вторгненню абсiдеумiв. Посилюють ситуацiю випадки нез’ясовного зникнення молодого Поколiння землян i почастiшалi теракти «Воскресiння» – органiзацii, що вимагае вiдновлення культурних меж. Як кульмiнацiя – арешт Велфарiя i Джеймса, пiсля якого Андрiй, одноосiбно розширивши своi повноваження голови Ради до абсолютних, призначае Су Лiвея (главу китайського представництва Свiтовоi ради i президента «Ф.Ко» – корпорацii, яка виготовляе Ферруанцiв за замовленням Ради) командувачем Об’еднаними озброеними силами планети i органiзовуе земну експедицiю на Деумiю без узгодження з патрiйцями.
Проте загроза вторгнення абсiдеумiв турбуе й Патрiю. Консилiум i Злата як очiльниця патрiйськоi держави на знак пiдтримки землян уклали угоду з корпорацiею «Ф.Ко», яка забезпечила патрiйцiв тисячами супутникiв, здатних у разi атаки абсiдеумiв iзолювати Патрiю вiд решти Всесвiту за допомоги Субстанцii. Алон, що перебувае на Патрii, вiдчайдушно намагаеться перешкодити активацii супутникiв, запiдозривши зраду…
Водночас на Деумii вiдбуваються подii, якi змiнять розстановку сил у галактицi на багато тисячолiть. В Айюмi вселяеться душа клаудеума! Абсiдеум, який супроводжував дiвчинку, отримуе наказ сховати ii у свiй вiртуальний свiт i доставити очiльнику абсiдеумськоi цивiлiзацii. Але Велфарiй i Андрiй знищують абсiдеума…
Користуючись вiдсутнiстю голови Ради, зрадники на Землi вiдкривають своi обличчя. Зосередивши навколо себе землян, якi жадають абсiдеумських золота й технологiй у обмiн на евотони, заручившись пiдтримкою населення планети, яке зневажае Поколiння, а також розiгравши спектакль зi знищенням бiйцiв збройних сил Ради молодими землянами, Су Лiвей захоплюе владу й засновуе нову державу – Сулiвею. Автором ретельно спланованого плану виявляеться не хто iнший, як очiльник абсiдеумськоi цивiлiзацii – Вархунд.
Андрiй, Велфарiй i Айюмi повертаються на Землю. Держави, що залишилися вiрними колишнiй Радi, разом iз Поколiнням засновують Формацii – два свiти, що паралельно iснують на однiй i тiй самiй територii. Вiдновлена Рада першоi Формацii – для старого поколiння, а наддержава другоi Формацii – для нового. Не сподiваючись на допомогу патрiйцiв, якi залишилися iзольованими на своiй планетi через активацiю Шолома, у фiнальнiй битвi з абсiдеумами зiйшлися Формацii i… тезiець, котрий надав допомогу в обмiн на сiмсот п’ятдесят рокiв монопольного видобутку золота i срiбла на Землi!
Врештi-решт, Вархунд все ж таки добираеться до клаудеумського скарбу, захованого в Айюмi. Проте зiткнення з нею заражае очiльника iнтервентiв вiрусом Змiн: вiдтепер кожний з абсiдеумiв, який наблизиться до Вархунда, втрачае здатнiсть до слiпоi покори!
І тодi Майкл як очiльник другоi Формацii, використовуючи наданий клаудеумами «козир», робить Вархунду божевiльну пропозицiю!
Роздiл 1
Вiн дивився на своi покритi попелом долонi, на яких проступала кров з численних дрiбних порiзiв, i часто клiпав – у вiях забилися смiтинки.
Щомитi потужнi вибухи вiддавалися гучною вiбрацiею в головi. Простiр мiж гiр, який ще недавно виблискував соковитими барвами тропiкiв, тепер палахкотiв високою загравою агресивного полум’я.
Чоловiк ледве звiвся на ноги i, накульгуючи, важко побрiв мiж стiн з обгорiлих, розплавлених або спотворених залишкiв етонних тенет, Атонiв, антигравiв i модулiв, якi не встигли трансформуватися з пилових частинок. Раптом йому довелося вiдсахнутися, щоб величезна балка, опадаючи пiд власною вагою, не обрушилася йому на голову.
Неподалiк вiд пораненого бiйця прогримiв вибух, що пiдкинув угору купу охопленого вогнем металу. І в тiло чоловiка встромився погнутий катастрофою гарячий уламок корабля…
Боець з криком звалився на колiна i знесиленим рухом спробував витягнути метал iз себе. А потiм, так i не зумiвши це зробити, завмер з приреченим поглядом. Перед ним стояла iстота, вкрита довгою шерстю, яку розвiвали повiви гарячого повiтря. Боець вперше в життi опинився в безпосереднiй близькостi вiд тезiйця, який iз крижаним спокоем наблизився до нього, пильно роздивляючись символ сулiвейськоi Ради на його бронежилетi… На нiм було зображено лише одна планета замiсть двох, якi символiзували першу i другу Формацii.
Прибулець блискавично пiдхопив волохатими кiгтистими пальцями черговий фрагмент розрушеноi балки. Одночасно перехопивши скривавлений загострений уламок, який чоловiк спробував встромити в тiло тезiйця. Почулися вiдчайдушнi крики гiбриода, якого залишали сили. Обличчя iнопланетянина, яке не мало особливоi мiмiки для виразу емоцiй, впритул дивилося на чоловiка. З неймовiрною силою тез повернув перехоплений уламок у широку рану на тiлi гiбриода, з якоi не припиняла струменiти кров. Хрипкий крик – i тiло осiло на землю, у шар розпеченого смiття з уламкiв кораблiв i пiднятоi вибухами землi. Приречений погляд звiвся до нiчного неба, закритого щiльним шаром золота…
Тезiець показав масивнi кiгтi i замахнувся… Несподiвано спалахнуло свiтло, примусивши iнопланетянина примружитися i завмерти.
– Радимо зупинитися!
Променi свiтла набули вертикального положення: перед тезiйцем постали представники його ж цивiлiзацii, на яких вiн витрiщив здивований погляд зелених очей. Серед двох десяткiв iнопланетян особливо видiлявся тез iз бiлими плямами, розкиданими на шерстi чорного кольору. Вiн зiщулив очi й звузив зiницi. Те ж саме зробив i схилений над знесиленим гiбриодом тезiець, котрий вiдчував себе вже не настiльки упевнено, як ранiше. Саме так – клiпанням очей – прибульцi привiтали один одного, позначивши своi iмена.
– Як це розумiти? – заклiпав iнопланетянин. – Вiдколи це тезiець полюе за тезiйцем?!
– Вiдтодi, вiдколи один тезiець вирiшив порушити iнтереси всiх iнших тезiйцiв!
Прибулець захотiв переступити через бiйця сулiвейськоi Ради, але несподiвано для присутнiх спiткнувся i завалився прямо на нього. Звiвшись на ноги, тезiець до ще бiльшого загального здивування зчинив справжню iстерику, не соромлячись у виразах:
– Та як ви, пелехатi, смiете?!
– Не ображай нас марно! Ти чудово розумiв значення своiх дiй! І знав про наслiдки порушення особливого статусу Терракопi!
– Я уклав вигiдну угоду iз землянами, якi завдяки моiм старанням розгромили ворога й отримали переконливу перемогу! Сiмсот п’ятдесят рокiв! Їхне золото тепер належить нам!
– Та жоден нормальний тезiець не погодився б навiть на мiльйон рокiв!
Інопланетянин з бiлими плямами зробив декiлька крокiв убiк i пiдозрiло поглянув на представника своеi цивiлiзацii.
– Не погодився б навiть на мiльярд рокiв здобутку iхнiх металiв! Порушивши заборону, ми ризикуемо…
– Невже кормом у годiвницi?
Спiврозмовник у вiдповiдь випустив назовнi своi кiгтi, що зблиснули вiддзеркаленням розлюченого вогню. Проте очiльник групи, що, як i ранiше, перебував осторонь епiцентру розпалюваного конфлiкту, показав заборонний жест.
– Порушивши заборону, – проклiпав вiн, – ми ризикуемо потрапити в безжальну опалу патрiйськоi цивiлiзацii. Не можна недооцiнювати ii вплив. Їi приклад, ймовiрно, наслiдуватимуть щонайменше пiвсотнi iнших свiтiв. Тобi не слiд забувати, що ми – монополiсти на видобуток, зберiгання i постачання золота лише в нашiй галактицi… А заповнити тутешнiй ринок, тим паче з схвалення патрiйцiв, в тисячу разiв легше, нiж зруйнувати iхнiй свiт на друзки, – тезiець кивнув у бiк гiбриода. – Корм у годiвницi, кажеш?
– Чудово! Тодi як же ви мене схопите, не порушивши двадцять п’ятого правила? – самовдоволено запитав тезiець.
– А ми тебе ввiчливо попросимо, щоб не шукати виконавцiв, якi, якщо знадобиться, витягнуть тебе з центру чорноi дiри!
Променi свiтла для переконливостi знову освiтили обличчя тезiйця, який добровiльно доеднався до групи, що почала поволi вiддалятися.
Тим часом очiльник тезiйцiв, затримавшись на деякий час, плавно пiдiйшов до гiбриода, нахилився й пильно оглянув його. Обережно й дещо таемниче вiн акуратно витягнув з-пiд скривавленого бронежилета зошит з написом «Сни. Деумiя». За мить у безпосереднiй близькостi прогримiли декiлька вибухiв, прокотившись вiбрацiею по землi. Чоловiк важко розплющив очi i збентежено втупився у прибульця iз зошитом:
– Хто ти? – гiбриод спробував звестися на лiктях, але сили вже не вистачало через значну невпинну кровотечу. – Що ти за чортiвня така? – з болем у голосi запитав вiн.
Тезiець замахнувся iз словами:
– Твоя смерть!
* * *
Землянин, немов кидаючи виклик рештi перехожих, не розглядав Ейфелеву вежу. Його голова метлялася з одного боку в iнший. Насиченi барви заходу золотили величну споруду, яка свого часу дивом уцiлiла, але чоловiк iгнорував ii, впритул не помiчаючи. На мить стривожений погляд зупинився на рештках Етона, який перетворився на експонат просто неба: два роки тому Париж занурився у вогонь, як i значна частина територii планети. Потiм чоловiк несподiвано розвернувся i обережно протягнув долоню до лавки на антигравiтацii. Мiлiметр за мiлiметром…
– Немае межi? Межi не може бути. Межа не виявляеться. Може з’явитися. Немае межi? Так… Межа може з’явитися несподiвано! З’являеться. Немае. Межi бути не може. Немае межi… Межа всюди…
Будiвлi навколо Ейфелевоi вежi, та й уся французька столиця iстотно змiнилася i набула вигляду iнопланетного мегаполiсу: високi прозорi споруди з незлiченною кiлькiстю яскравоi рослинностi; органiчно вбудованi в нову архiтектуру вулицi з антигравiтацiйними лавицями й лiхтарями; антиграви, що вилiтають з перетворених станцiй метро i зливаються в небi з iншими в суцiльних потоках; Етони, якi стрiмко пронизують хмари… Грандiозна картина, насичена могутнiстю майбутнього в прийдешньому!
Утiм, обличчя чоловiка не виражало ентузiазму. Брови стрiмко злетiли i опустилися. І знову… Рухи повторювалися кiлька разiв. Нарештi вiн сiв… Його погляд не затримувався нi на однiй точцi простору довше, нiж на пiвсекунди.
– У космос… Тепер можна розгледiти космос. Космос… Де мчить прозора планета… – бурмотiв вiн впiвголоса.
Злiва почувся уiдливий смiх. Звiсно, чоловiк не вiдреагував на нього. Четверо парубкiв рокiв двадцяти наблизилися i почали агресивно жартувати над божевiльним. Їхнiй рiзнобарвний одяг, який символiзував епоху цiлковитоi свободи стилю i самовираження, мiг би привернути увагу органiв правопорядку до норвезьких подiй, але не тепер…
Найактивнiший з них, у прозорiй футболцi, на якiй перiодично пробiгали фiолетовi хвилi, пiднiс до голови чоловiка, який вiдстороненим поглядом втупився iм пiд ноги, склянку з водою. Раптом вода закипiла, i мерзотник вилив ii на скуйовджене волосся чоловiка, який лише злегка сiпнувся на мiсцi. Парубок напружився пiд здивованi вигуки iнших, а потiм ударив чоловiка кулаком в щелепу, вiд чого той упав i розбив лоб об тверду поверхню лавки. З його губ сповзла слина, а очi зробилися скляними.
– Лише тридцять вiдсоткiв… Тiльки тридцять. Для душi – тридцять, але не бiльше…
– Та що цей навiжений белькоче? – пролунало з-за спини хлопця, який, глумливо смiючись, усадив чоловiка назад.
З-за дерев з’явилася дiвчина рокiв двадцяти п’яти, рiшуче перетнула площу i наблизилася до рiзнобарвного натовпу.
Тим часом мерзотник продовжував веселитися: щiльнiсть його брюк в районi ширiнки починала зменшуватися.
– Якщо не вийшло окропом, то…
– Та як ви смiете?! Я зараз полiцiю покличу!
– Абсiдеумiв?! – розсмiялася група молодикiв у вiдповiдь на вигуки тендiтноi жiнки.
Мерзотник зупинив розосереджений погляд на дiвчинi. Раптово до неi пiдскочив другий хлопець i повалив на сусiдню лавку. На тротуарну плитку впала ii сумочка, пiсля удару об поверхню зробившись прозорою. Дiвчина спробувала встати, але пiдскочив мерзотник i сiв до неi на колiна, облизуючись. Одночасно ii шию обхопив один з браслетiв субстанцiйних кайданок, якi, ласо посмiхаючись, тримав у руцi третiй хлопець.
– Звiдки це в тебе? – запитав четвертий, який меланхолiйно спостерiгав звiддаля.
– Украв два роки тому в якогось дурня з автоматом…
Субстанцiя, що охопила шию, потягнула голову дiвчини назад, третiй хлопець схопив ii за пiдборiддя. Його долоня не давала дiвчинi можливостi закричати, ii дихання збилося. Мерзотник позбавився вiд частини брюк у певному мiсцi й уже запустив долонi пiд блузку, натиснувши на живiт i мацаючи нiжнi груди. З широко розплющених очей дiвчини потекли сльози…
– Припинити! – пролунав холодний голос.
Мерзотник вiдiрвався вiд жiночого тiла, вихопив старий вогнепальний пiстолет i вистрiлив. Раптово його пiдiйняло вгору, i вiн завис в повiтрi з переляканими очима, а через мить на його обличчi проступили судини вiд евотонування потужноi концентрацii. Бездиханне тiло впало на тротуарну плитку, а крiзь шию пройшла плазма на випадок Вiдновника. Другий, який повалив дiвчину, спробував втекти, але не зробив i двох крокiв – бойовий нiж, що встромився в ногу, не залишив йому шансiв на втечу. Третiй, вiдбiгши на значну вiдстань, пiдписав цим собi смертний вирок – потiк плазми випалив у його животi великий отвiр.
– Та ви звiрi, а не полiцейськi! Як так можна?! – закричала дiвчина, витираючи сльози.
Але ii нiхто не слухав. Чоловiк, що наближався, не вiдпускаючи четвертого слабким евотонуванням, звiсно ж, помiтив стиснутий в його долонi кухонний нiж.
– Нi! Зупинiться! – дiвчина пiдбiгла до абсiдеума i прокричала йому у вухо: – Вiн не скористався ним i пiдлягае арешту! Арешту пiдлягае! – ii крик заповнив усю площу. Рух у напрямi переляканого хлопця не припинявся, тому дiвчина зi всiх нiг пiдбiгла до потенцiйного покiйника й вибила з його руки нiж.
Тiльки тодi абсiдеум у темних окулярах зупинився!
– Я скаржитимуся другiй Формацii! Влаштували самосуд! Кати iнопланетнi! Вам тут не Катенар! Вiн не перешкоджав арешту! – обурено викрикувала дiвчина.
– Перший з них… – дiловито вiдповiв високий, атлетичноi статури абсiдеум у бездоганному темному костюмi, – спричинення тiлесних ушкоджень середньоi тяжкостi, замах на згвалтування, зберiгання незареестрованоi зброi i спроба вбивства полiцейського. Нейтралiзований з летальними наслiдками. Другий – спричинення легких тiлесних ушкоджень i спроба втечi з мiсця злочину. Нейтралiзований iз завданням незначноi шкоди здоров’ю. Третiй – спричинення тiлесних ушкоджень середньоi тяжкостi, зберiгання i використання субстанцiйних кайданок, спроба покинути мiсце злочину шляхом виходу з радiуса ураження евотонуванням. Нейтралiзований з летальними наслiдками. Четвертий – бездiяльнiсть i сприяння злочину, спроба покинути мiсце його скоення. Нейтралiзований евотонуванням. Всiх i зокрема його, – абсiдеум показав на божевiльного, – в iзолятор на Мiсяць для наступного розгляду.
– Головне… Не у очi… Ізоляцiя. Необхiдна Ізоляцiя! – продовжував бурмотiти чоловiк.
– А його за що?! – не заспокоювалася дiвчина, яка наблизилася до абсiдеума i злегка штовхнула його долонею.
– В iзолятор i ii!
* * *
Майкл поспiшав разом з Алi. Вони промайнули крiзь просторий хол i наблизилися до бiчноi поверхнi, яка одночасно була i входом в iнше примiщення. Раптом iх заслiпило червоне свiтло, вся Система будiвлi заблокувалася, зусiбiч почали наближатися Ферруанцi.
– Та хай тобi! – вигукнув Алi й вiдскочив вiд Майкла. – Нiяк не звикну до нового алгоритму захисту.
Червоне свiтло згасло, а Ферруанцi вiдiйшли. З’явився довгожданий отвiр.
– Чудово! – мiркував аравiець. – Сканування мае пiдтвердити наявнiсть евотонiв тiльки одного представника якоi-небудь Формацii. Зловмисник з вiдсiченою головою жертви, що мае, як виявилось, фатальний допуск, однозначно не прослизне. Але скажи менi… А якщо ти i Фiллс як очiльники Формацiй зарееструете вовка в овечiй шкурi завчасно? Чи слiд у такому разi сподiватися хоч на щось, що здатне змiцнити вiру у Формацiю, окрiм як на уцiлiлу голову?
– По-перше, Алi, зловмисником може виявитися лише землянин першоi Формацii. Наше Поколiння повноцiнно користуеться iнформацiйним полем, засiкти подвiйного агента в якому – нескладне завдання. Утiм, у будь-якому разi, зловмисник зазнае краху вже на етапi дiставання доступу – на етапi одночасного введення очiльниками Формацiй значення частоти евотонiв кандидата.
– Так… З’являеться кандидат, i золотом йому блокуеться зв’язок з iнформацiйним полем. У результатi вимальовувалася обмежений у часi промiжок життя, на пiдставi аналiзу якого Система упевниться, що кандидат не перетинався з очiльниками нi першоi, нi другоi Формацiй.
– Кандидат може мати знайомство лише з одним з них, але не з двома! – безкомпромiсно заявив Майкл.
– Паралельно попереджаеться ситуацiя масового виникнення знайомств у момент дiставання доступу – такий собi спам для розсiювання фокусу. Однак i тут таiться небезпека. Я ii виразно бачу.
– Яка?
– Хорхе… Алон… Тобiас…
– Я збагнув хiд твоiх думок. Проте скажу тобi ось що: iм право доступу надають…
– Так, – перебив його аравiець, – все Поколiння i весь склад Ради без винятку. Але довiра, Майкле, е одним з найнебезпечнiших недолiкiв на Землi.
– А втiм, ризик – нiкчемний…
Аравiець промовчав.
Хлопцi увiйшли до простороi зали, яка викликала в Алi певнi сумнiви. Слiд зазначити, що, попри вiк, Поколiння виглядало по-дорослому. Десь рокiв на двадцять… І ця обставина стосувалася не тiльки зовнiшностi… Причиною цьому послужила якась програма, яка задiювалася разом iз трансформацiею землян, iнiцiйованою дванадцять рокiв тому в Норвегii.
Хлопцi, зробивши декiлька крокiв, зупинилися. Майкл скористався паузою i поправив краватку, яка елегантно вiдсвiчувала рiзними кольорами.
– Я тут вперше… Зала здаеться набагато бiльшою, нiж насправдi!
– Подарунки… Небаченi подарунки… – монотонним голосом промовив Вархунд. Інопланетянин сидiв за столом на антигравiтацiйнiй подушцi i проглядав якусь iнформацiю на голограмах. Перед ним на блакитному напiвпрозорому фонi вiдображалися графiки, таблицi, масиви тексту. Варто було землянам почати рух в його бiк, як прибулець негайно ж все заховав.
– Так, Алi, – аравiець остовпiв вiд слiв абсiдеума. – Подарунки, яких ви не заслужили. І якi ви приймаете ранiше належного термiну. Порушуете…
– Достатньо лекцiй! – прогримiв американець, на що Алi широко розплющив очi. Аравiець нiколи не бачив главу своеi Формацii настiльки суворим. – Ти все сказав! Знаеш, чому ми прийшли?
Вархунд напружено стиснув кулаки й заплющив очi вiд напливу емоцiй, що справило враження навiть на Майкла.
– Тому, що якась iстеричка грубiянила й чинила опiр моiм пiдлеглим пiд час стандартних процедур затримання порушникiв. Звiсно, – абсiдеум вперше повернув голову до представникiв Поколiння й розтиснув кулаки, – я в курсi.
– «Спроба покинути мiсце злочину шляхом виходу з радiуса ураження евотонуванням…» – здаеться, саме так прозвучало з вуст тобi подiбних. Летальнi наслiдки! Вiдколи це перетворилося на пiдставу для вбивства?!
– Землянин хотiв уникнути вiдповiдальностi! – залiзним голосом вiдповiв абсiдеум. – Залишитися безкарним!
– Простiр, Вархунде, Простiр – кращий кат! Тобi це вiдомо! Вiсiмдесят перший рiвень все-таки!
Абсiдеум уже насилу контролював себе i протяжно промовляв кожну лiтеру: