скачать книгу бесплатно
– Але вашi закони дозволяють моiм пiдлеглим грати роль катiв.
– Вбивство в тiй ситуацii, абсiдеуме, було невиправданим! Як i бажання твоiх… пiдлеглих осушити iншого без достатнiх на те пiдстав. Я попереджаю тебе востанне!
– Ти незадоволений, що ми убезпечуемо вас вiд здохлякiв iз першоi Формацii? – вперше на обличчi прибульця з’явилася знущальна усмiшка. – Я вважав, що ми допомагаемо один одному i сумлiнно виконуемо домовленостi, – на цих словах Вархунд недвозначно повiв бровами. – Не забувай про це, партнере!
Майклом вперше опанувала якась нерiшучiсть, яка згодом розчинилася пiд впливом ще бiльшоi упевненостi:
– Щоб бiльше твоi собаки не виходили за межi наданих iм повноважень. Хочеш сумлiнностi? Почни зi своiх псiв! І не забувай, голодного цорга тобi в партнери, про свое мiсце в наших домовленостях!
Абсiдеум продовжував ехидно посмiхатися услiд землянам, якi йшли вiд нього.
Алi поклав на плече Майкла долоню i запитав, коли той зупинився:
– З iхнього боку забезпечуеться контроль над сулiвейцями з першоi Формацii. А що – з нашого? І, Майкле, чому вiн дозволяе собою так командувати?
– Дiзнайся з поля! – незадоволено випалив американець i попрямував далi. А аравiець, що залишився позаду, обурено, але впiвголоса вiдповiв:
– Там тiльки про зв’язок, який ми забезпечуемо, щоб вiн залишався очiльником абсiдеумiв…
* * *
Сяйво Ігнiс весело освiтлювало алею з широкого тендерiуса, який цiлий рiк насичував своiми пахощами не тiльки Кордiс, а й бiльшу частину планети. Вулиця, краi якоi вiд зовнiшнього спостерiгача захищали високi соковито-зеленi кущi, тягнулася за обрiй уздовж масивних i величних споруд головного мiста Патрii.
На однiй з лавиць, якi активувалися лише за наближення до них патрiйця, сидiв чоловiк середнiх рокiв з волоссям вершкового кольору, невисокий, дещо повнявий. Сидiв iз заплющеними очима i напруженим виразом обличчя. Деколи проглядалися ледь помiтнi рухи нижньоi щелепи… Раптом вiн промовив, як i ранiше, зберiгаючи повiки заплющеними:
– Здрастуйте, тезiйцю! Я чекав на тебе…
– І тобi не хворiти, Фiдуцiю, – отримав сердечну вiдповiдь. – Вже встигли доповiсти про мое прибуття?
– Повiдомлення спливло, але я не проглядав його.
І тодi тезiець зрозумiв, що Фебрiс – друге сонце – досi не здiйнялося на достатню висоту, щоб тимчасово стерти будь-яке уявлення про тiнь в цiй частинi планети. А щодо крокiв сумнiвiв не мав: патрiець iх не мiг почути через подушечки на ногах спiврозмовника. Отже, всi ознаки неодмiнно указували на тезiйця.
Раптово перед гостем i збоку вiд чоловiка виникла голограма. На нiй з’явилися слова, що позначають одне з питань, яке належало вирiшити Консилiуму. «Розпуск корпусу Вартових». Примiтно, що напроти слiв стояла звична для землян «галочка» – патрiйцям свого часу сподобався цей символ.
Тим часом тезiець насторожився: немов розумiючи подальший хiд подiй, а може, вже досконально знаючи кожен наступний крок Консилiуму, гiсть впритул наблизився до патрiйця.
– Розумiю, що зараз мене чуе Фiдуцiй, а фактично сприймае завдяки полю весь Консилiум. І хоча я бачу лiнii наперед, надiя завжди вмирае останньою… Застерiгаю патрiйську владу вiд необдуманих крокiв, якi…
На голограмi патрiйця виник другий рядок: «Повне розiрвання домовленостей з тезiйською цивiлiзацiею»! Гостя з бiлими плямами на шерстi чорного кольору помiтно пересмикнуло: наступають епохальнi хвилини, якi, можливо, спричинять змiни на довгi мiльйони рокiв…
– Якщо Патрiя вiдмовиться вiд спiвпрацi з нами, тодi ми неодмiнно знайдемо iншого покупця на iнший товар!
На голограмi тезiйця запобiгливо виникло зображення зошита.
– Враховуючи, що з лабораторiй клаудеумiв тодi змогли вибратися лише гiбриод, який наказав всiм довго жити, землянка на iм’я Айюмi, яка досi, наскiльки менi вiдомо, перебувае в комi, i ваш Велфарiй – единий дiездатний очевидець, який загадково… – тез перестав клiпати, щоб додати багатозначнiй паузi однозначностi, – зник незабаром пiсля перемоги Формацiй над абсiдеумами, цей зошит – единий ключ…
Проте несподiвано i не велике здивування тезiйця на голограмi намалювалася чергова «галочка». Запанувала дзвiнка тиша, яку порушив патрiець:
– Ви можете робити що завгодно… Одначе знай, тезiйцю: обставини вже змiнилися. І шантаж з твого боку вже недоречний. А за порушення мiжцивiлiзацiйних правил необхiдно вiдповiдати…
– Як я i передбачав… Пихатi й самовпевненi патрiйцi!
– Тому ми неодмiнно рекомендуватимемо рештi цивiлiзацiй у галактицi наслiдувати наш приклад.
– Що навiть властива витонченiсть думки деколи здуваеться ураганом гордоi недалекоглядностi! Впiзнаю справжнiх патрiйцiв…
Голограма висвiтила слова: «Лiквiдацiя патрiйськоi держави».
* * *
Етон пiдлетiв до величезноi сферичноi споруди. Наближення корабля занурило будiвлю в численнi спалахи червоного свiтла: Помiчник негайно iнiцiював зв’язок з Системою.
– Пшемиславе, зустрiчай гостей!
З’явилося зелене свiтло, що ознаменувало посадку Етона в декiлькох метрах вiд краю споруди. За хвилину над транспортником виник субстанцiйний Кокон, простiр якого почав заповнюватися газами i, зокрема, киснем. В утворений отвiр будiвлi мiсячноi колонii спiшно прослизнув Майкл. Його зустрiли два Ферруанцi, iдентифiкуючи об’ект. Американець потрапив у невелике порожне примiщення: позаду залишався отвiр, крiзь який виднiлася задня частина Етона на тлi жовто-оранжевих хвиль Субстанцii Кокона. Лiворуч, праворуч i попереду – суцiльна стiна без яких-небудь примiтних особливостей. Два Ферруанцi контролювали Майкла, який впритул наблизився до перешкоди й завмер на мiсцi в очiкуваннi. І ось щiльнiсть досягла нульовоi вiдмiтки…
Перед очiльником Формацii тягнувся хол з високою вигнутою стелею. Ширина примiщення, на вiдмiну вiд довжини i висоти, не вражала i складала близько ста метрiв. Теоретично тут могла б помiститися достатня кiлькiсть Етонiв… Наразi хол заповнювали земляни, Ферруанцi, абсiдеуми (яких, як i зазвичай, видiляли iх бездоганнi темнi костюми). З лiвого i правого боку – перпендикулярнi коридори з камерами для ув’язнених, по два на кожному з поверхiв, починаючи з другого. Поверхи зовнi виступали у простiр холу довгастими балконами, якi крiпилися до бiчноi поверхнi i нiяк не сполучалися мiж собою, окрiм як зовнiшнiм лiфтом-платформою на антигравiтацii.
Виникла бiля Майкла голограма люб’язно запропонувала ввести або iм’я того, що вiдбувае термiн, або значення частоти його евотона. Американець ввiв данi двох землян першоi Формацii i прийняв запрошення Системи пройти до iхнiх камер. Вiн чекав, доки два Ферруанцi, що його супроводжували, вишикуються в особливому порядку: один – перед ним, а iнший – позаду. Саме таким чином всiх супроводжували роботи мiсячноi колонii. Побачити когось мiж ними було неможливо.
Усi примiщення будiвлi в цiлях запобiгання хвилюванням освiтлювали темно-синiм свiтлом. Освiтлення дихало разом зi всiма: колiр поступово i плавно змiнювався вiд блакитного до темно-синього i навпаки. На пiдлозi у всiх примiщеннях не було видно жодного предмету, жодного виступу. Лише iдеально гладка i рiвна поверхня… Майкл вiдкрив панель управлiння Помiчником на своiх лiнзах i подумки активував тепловiзор: простiр мiж Ферруанцями заповнили ув’язненi – рухливi червонi силуети. Звiсно, лiнз з тепловiзорами у них не було, а режим невидимостi вмикали для кожного з них перед тим, як вони покидали камеру. Другий захiд безпеки.
Землянин рушив разом з Ферруанцями праворуч, до лiфта-платформи, який зупинявся бiля зовнiшнього краю балконiв iз синiм пiдсвiчуванням. Щойно Майкл зупинився, виникли й ущiльнилися поручнi лiфта.
На тридцять п’ятому поверсi очiльника другоi Формацii чекав Пшемислав – представник Поколiння, вiдповiдальний за колонiю другоi Формацii. У цiй же будiвлi мiстилася колонiя першоi Формацii, керiвник якоi мав таку ж посаду.
Майкл роздивлявся Пшемислава: зрiст – десь метр сiмдесят п’ять, середньоi довжини розтрiпане каштанове волосся, iскристi карi очi. Округле з чiткою лiнiею пiдборiддя обличчя освiтлювала щира усмiшка, примушуючи Майкла посмiхнутися у вiдповiдь. Поляк був його близьким другом…
– Пшемиславе! – тепло промовив американець.
– Майкле! Чудова краватка! – весело вiдзначив поляк.
Хлопцi потиснули один одному руки i дружньо обнялися. Ферруанцi залишилися бiля лiфта-платформи, а земляни вiдправилися в коридор за номером п’ятдесят п’ять.
– Дiвчину й чоловiка доправили сьогоднi. Вже сiм годин перебувають у камерi. Передали менi, оскiльки iх затримали абсiдеуми, а не полiцiя Ради…
– Так, я в курсi. Вихопив з поля ще до того, як менi доповiли… І вiдразу вiдправився до Вiдiрваного…
Пшемислав затримав Майкла i довiрливо запитав:
– Питання як до друга… Слухай, а ти не забагато собi дозволяеш? Очiльник абсiдеумiв все-таки… Два роки тому жодне явище у Всесвiтi не викликало стiльки страху i панiки, як вiн i його iнопланетна банда…
Увагу очiльника другоi Формацii привернула вiльна камера з правого боку.
– Зараз, почекай… – Майкл сердечно стиснув лiкоть поляка й упритул пiдiйшов до входу в примiщення.
Подолавши прозорий стабiльний буфер, вiн опинився у викривленому просторi: нейтральним евотонам, якi генерувалися речовиною, що знаходилася всюди в межах камери, задавалися вiдкоректованi значення мiрностi. Але вибiрково… Параметри частинок американця й iнших предметiв, якби такi були тут, не зазнавали змiн. Тому реально в об’ектi простору було бiльше. Одначе зовнi так не здавалося. Для спостерiгача ззовнi об’ект зберiгав своi початковi пропорцii. А все тому, що щойно евотони перетинали встановлену межу – iхнi значення поверталися в початкову точку.
Майкл вiдчував справжню насолоду… У цей момент вiн прагнув усвiдомити, що перебувае не тiльки в деформованому просторi, а й у такому ж Всесвiтi. Землянин уявляв його межi, що одночасно е межами чорноi дiри, яка для непiдготовленого спостерiгача iз зовнiшнього Всесвiту не могла вмiщати простори нашого неосяжного дому.
Американець поглянув на зелене свiтло бiля автоматично зниклого отвору й попрямував до друга, що чекав зовнi. Щойно вiн пiдiйшов до бiчноi поверхнi, Система вмить забезпечила йому вихiд.
– Абсiдеуми… – iз захопленням, але й з деякою часткою презирства промовив американець.
У коридорi з’явився один з представникiв абсiдеумськоi цивiлiзацii, примусивши Пшемислава пiдозрiло покоситися в його бiк.
– Наше завдання – витягнути з них все, що вдасться! – почулося в головi у поляка, який прийняв запрошення Майкла щодо Виклику. – Такий шанс, можливо, бiльше не з’явиться!
– Тiльки якщо вони не отримають свое першими. Майкле, менi як кращому другу…
– Алi мене сьогоднi питав про те ж.
– І ти вiдповiв йому? – заiнтриговано звернувся поляк. – Що ти йому вiдповiв?
– Що мета Вархунда – збереження свого впливу i влади, в чому ми йому й допомагаемо, користуючись його безмежною потребою в контролi абсiдеумiв.
– Про що ти тодi думав два роки тому? Майкле? – Пшемислав спробував висмикнути американця з роздумiв, в якi той несподiвано занурився.
– Вдруге за сьогоднi… Простiр спiлкуеться зi мною…
– Справдi, в iнформацiйному полi присутня тiльки та iнформацiя, яку ти щойно озвучив.
– Ситуацiя змiнилася… – все так само задумливо усерединi голови друга пролунав голос Майкла.
– Проте пропонувати йому владу з ув’язнення i полону – самогубство. Отже iснуе щось, що тобою не вимовлялося тодi, але що зрозумiв i прийняв Вархунд. Тому в полi не iснуе вiдповiдних даних.
– Баланс порушився, Пшемиславе! – з деякою тривогою промовив очiльник другоi Формацii.
– Хай твоi абсiдеуми горять у пеклi! – обурився Пшемислав. – Не хочеш вiдповiдати – не потрiбно!
– Абсiдеуми? – Майкл виринув iз роздумiв. – Мiж iншим, саме вони забезпечили нашим земним цивiлiзацiям мир i спокiй. З одного боку, тепер немае ворога. З iншого – допомогли органiзувати сулiвейцiв, повернути iх в наше столiття. Пам’ятаеш, що почали витворяти земляни в сулiвейських державах пiсля перемоги над абсiдеумами?!
– Добре тодi iм пропаганда промила мiзки…
– Утiм, зауваж, ця пропаганда зiграла злий жарт iз ними ж! «Абсiдеуми – визволителi вiд гнiту Ради i Поколiння!» Ну що ж… Довелося скористатися закладеною в iхнiй мозок установкою, яку завдяки Випромiнювачам покiйного китайця тепер не виб’еш без iх повторного використання.
– Атож… Що може спричинити небезпеку для iхнього здоров’я, – почулося вiд Пшемислава. – Є абсiдеуми – е спокiй на Землi. Парадокс! Скажи таку фразу кiлька рокiв тому – покрутили б пальцем бiля скронi.
– Точно, приятелю. Але якщо наш пес зiрветься з ланцюга, то за ним рвонуть i сулiвейцi! – американець знову замислився, а потiм махнув рукою iз словами: – А! Гори воно все в пеклi! – i розсмiявся, тим самим видавши першi звуки за весь час здiйснення Виклику.
Хлопцi, яких продовжували супроводжувати Ферруанцi, не вiдстаючи вiд них нi на крок, попрямували назустрiч абсiдеуму, котрий за мить мирно розминувся з ними. Костюм прибульця привертав увагу витонченiстю форм i строгiстю стилю: блискучi туфлi, випрасуванi брюки, розстебнутий на два верхнi гудзики комiрець бiлоснiжноi сорочки, злегка звужений у талii пiджак. Погляд нерухомий i зосереджений. Як завжди… Інодi здавалося, що така поведiнка – вищий ступiнь зневаги, а деколи – iхнiй природний стан. Майкл дотримувався другоi думки…
Залишивши прибульця позаду, американець голосно промовив:
– Негайно вiдпустити дiвчину!
Наказовий тон i несподiване розпорядження очiльника Формацii неабияк здивували Пшемислава, а Майкл вичiкувально подивився у бiк абсiдеума: iнопланетянин все так само незворушно продовжував свiй шлях…
– Гм… – полегшено зiтхнув американець i посмiхнувся поляковi. – Божевiльного вже привели в кiмнату для допитiв? Гадаю, що ми його довго не протримаемо там…
Пшемислав щось йому вiдповiв про хiд виконання. Саме у цей момент абсiдеум поволi озирнувся, затримавши на мить пильний погляд на Майклi.
Задля дотримання тутешнiх правил очiльнику другоi Формацii знову довелося активувати тепловiзор, тому що з-за найближчого повороту випiрнули два роботи-конвоiри. Лiнзи Майкла без зусиль дозволили виявити ув’язненого, який вiдставав вiд першого Ферруанця i випереджав другого рiвно на п’ять крокiв. Землянин першоi Формацii йшов лицем до американця, який краем ока помiтив плавний рух вгору середнього пальця руки ув’язненого. А логiчним завершенням зухвалоi поведiнки чоловiка стала його злiсна усмiшка…
«Кiлькiсть!» – раптово промайнуло в головi у Майкла: вiн помiтив трьох абсiдеумiв у кiнцi коридору – якраз бiля входу в кiмнату для допитiв. Їхня поведiнка здалася американцевi досить дивною i насторожливою. Прибулець у центрi групи стривожено поглядав то на очiльника другоi Формацii, то правiше. Абсiдеум лiворуч з тими ж невластивими iхнiй цивiлiзацii почуттями розглядав свiй бiк коридору, який тягнувся перпендикулярно головному. «Кiлькiсть i…»
– І iх завжди стiльки? – з пiдозрою запитав Майкл за допомоги Виклику.
– Нi, – блискавично випалив поляк, розмiрковуючи, мабуть, про те ж.
Американець не зводив насторожених очей з iнопланетян. У його уявi виринали картини, на яких вимальовувалися обличчя… Вархунда, який притискував вихором загiн полiцейських в Одесi, але який втратив зв’язок з полем не без втручання очiльника другоi Формацii… Брата абсiдеума, який вмить вiдновив колишню велич вiд вимовлених Майклом слiв. «Яку ж вiн тодi вiдчув надiю, коли я запропонував спiльний штурм!»
– Залишилося тiльки сказати, що…
Американець збентежено глянув на друга.
– Що ти запропонував штурмувати? І в такому разi ми маемо справу з вiйськовим союзом? – пролунав голос у нього в головi.
– Страх! – вiдповiв Майкл. – Кiлькiсть i страх попереджають мене, тебе, земнi цивiлiзацii, галактику… – американець озирнувся й помiтив iнопланетянина, який переслiдував iх з цiлковито байдужим виглядом. – Данi, мiж iншим, вiдсутнi не тому, що не вимовлялися нi в думках, нi вголос… А через золото, яке встигло заблокувати зв’язок з iнформацiйним полем.
Вiдповiдальний за колонiю промовчав, не вiдшукавши потрiбних слiв. «Страх?! У абсiдеумiв?!»
– Свiт перевернувся… Пшемиславе, – Майкл повернув голову до поляка, – у мене вкрай погане передчуття…
Несподiвано з чергового коридору, що перетинав головний, вкотре з’явилися Ферруанцi-конвоiри. Завдяки тепловiзору гiсть мiсячноi колонii розрiзнив зсутуленого в’язня. Той брiв, утомлено опустивши голову, не помiчаючи нiчого навколо. Рухи тiла свiдчили про його цiлковиту байдужiсть до всього, що вiдбуваеться.
– Божевiльний… – з жалем промовив Пшемислав.
– Не факт… Може, свiдомо iгноруе тутешнiй порядок… – знизав плечима Майкл.
– Та нi ж, – обурився вiдповiдальний за колонiю, – це – вiн… Божевiльний!
Несподiвано у просторi виникла пляма: мiсцями червона, майже бордова, мiсцями – яскраво-жовта. Вона повнiстю закривала собою i Ферруанцiв, i в’язня.
– Схопити! Схопити негайно! – крикнув абсiдеум, кинувшись у бiк плями.
Пшемислав зiрвався з мiсця й заволав услiд абсiдеуму:
– Вiдставити, полiцейський! Вiдставити, я сказав! Ізолювати – наказ вiдповiдального!
Пляма спробувала сховатися в бiчному коридорi. Вiдреагувавши на слова Пшемислава, Ферруанцi схопили всiх: один з конвоiрiв приеднався до робота, який з’явився iз стелi, що раптово розсунулася, i вони заблокувавши абсiдеумiв, а з бiчних поверхонь коридору виникли металевi вартовi, якi надiйно обступила пляму з усiх бокiв. Американець квапливо намагався вимкнути тепловiзор, але Система колонii перешкодила.
– Не чiпати тендерiйця! – насамперед наказав Майкл. – Помiстити всiх ув’язнених в камери! Негайно!
– Запустити сканування! Почати процес сканування! – не замовкали абсiдеуми.
Проте Ферруанцi не дiяли, покiрно чекаючи команди землянина, що наближався упевненим кроком.
