скачать книгу бесплатно
Захiдна Волинь увiйшла до складу Польщi за Ризьким мирним договором 1921 р. Тут було утворене Волинське воеводство, яке за територiею посiдало друге мiсце в державi.[324 - Drugi Powszechny Spis Ludnosci z dnia 7 grudnia 1931 r. Mieszkania i gospodarstwa domowe. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewуdztwo Wolynskie. – Warszawa, 1938. – T. 70. – S. 2.] Особливiстю його адмiнiстративного подiлу були значнi вiдмiнностi повiтiв як за територiею, так i за чисельнiстю населення (табл. 1).[325 - Складено на основi: Maly rocznik statystyczny. – Warszawa, 1939. – S. 13.]
Таблиця 1
Територiя i населення повiтiв Волинського воеводства у 1931 р.
Як бачимо, найменш заселеними були пiвнiчнi повiти: Сарненський, Любомльський, Ковельський, Костопiльський. Водночас окремi з них були найбiльшими за територiею. Керувати такими великими адмiнiстративними одиницями, зважаючи на незадовiльний стан транспортного й телефонного зв’язку, було надзвичайно важко.
Ситуацiя ускладнювалась тим, що воеводство було багатонацiональним. Нинi складно точно визначити кiлькiсть жителiв воеводства тiеi чи iншоi нацiональностi. Це пов’язано з тим, що переписи населення, в 1921 i 1931 рр. були не досконалими, а то й сфальсифiкованими. Проте як перший, так i другий переписи показали, що на Волинi абсолютну бiльшiсть становили православнi украiнцi (табл. 2 i 3).
Порiвнюючи данi таблиць, бачимо, що в 1921 р. понад 62 тис. полякiв визнали себе православними, тодi як у 1931 р. – 20 тис. Значно зросла чисельнiсть православних украiнцiв (на 412,5 тис.).
Таблиця 2
Населення Волинського воеводства за релiгiйною належнiстю i нацiональнiстю у 1921 р., в тис. осiб[326 - Pierwszy Powszechny Spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzesnia 1921 roku. Meszkania. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewуdztwo Wolynskie. T. 23. Tab. XI.]
Таблиця 3
Населення Волинського воеводства за релiгiйною належнiстю i рiдною мовою у 1931 р., тис. осiб[327 - Складено на основi: Drugi Powszechny Spis Ludnosci z dnia 9 grudnia 1931 r. Wojewуdztwo Wolynskie. T. 70. – S. 2.]
У мiжвоенний перiод переважна бiльшiсть украiнцiв проживала в селi, де невирiшеними залишалась низка полiтичних, економiчних, соцiальних проблем. До травневого перевороту польська влада зробили дуже мало для iх розв’язання.
Новi пiдходи до вирiшення цих актуальних питань, пов’язанi з iменем волинського воеводи Генрика Юзевського,[328 - Генрик Юзевський народився 6 серпня 1892 р. у Киевi. У 1914 р. закiнчив Киiвський унiверситет. Член польських пiдпiльних молодiжних органiзацiй та Польськоi вiйськовоi органiзацii. У 1920–1921 рр. – заступник мiнiстра внутрiшнiх справ в урядi Симона Петлюри. 30 червня 1928 р. призначений волинським воеводою. З грудня 1929-го по червень 1930 р. – мiнiстр внутрiшнiх справ Польщi. На початку червня 1930 р. знову волинський воевода. Прихильник польсько-украiнськоi спiвпрацi. У квiтнi 1938 р. зайняв посаду воеводи у Лодзi. В роки Другоi свiтовоi вiйни боровся у рядах пiдпiльних органiзацiй з нацистськими окупантами. Пiсля вiйни залишився у пiдпiллi для боротьби з комунiстичним режимом. Заарештований спецорганами ПНР у 1953 р. Засуджений на довiчне ув’язнення. У 1956 р. термiн ув’язнення зменшено до 12 рокiв. У цьому ж роцi через хворобу вiдпущений на волю. У подальшому вiд полiтичноi дiяльностi вiдiйшов i займався малярством. Помер у Варшавi 23 квiтня 1981 року.] котрий розробив т. зв. «волинську полiтику», або ж «волинський експеримент». Сучасники, полiтики, iсторики по-рiзному оцiнюють його дiяльнiсть. Для одних вiн «могильник польськостi на кресах», зрадник Польщi чи навiть украiнський гетьман. Для iнших навпаки – кат украiнського народу, украiнофоб. Його програма i дiяльнiсть вже були предметом наукових дослiджень.[329 - Кучерепа М. Нацiональна полiтика Другоi Речi Посполитоi щодо украiнцiв (1919–1939 рр.) // Украiна – Польща: важкi питання: матерiали ІІ мiжнародного семiнару iсторикiв «Украiнсько-польськi вiдносини в 1918–1947 роках» (Варшава, 22–24 травня 1997). – Варшава, 1998. – Т. 1–2; Його ж. Украiнська проблема в полiтицi Другоi Речi Посполитоi i в концепцiях та дiях украiнських полiтичних сил у мiжвоенний перiод // Украiна – Польща: важкi питання: матерiали ХІ мiжнародного семiнару iсторикiв «Украiнсько-польськi вiдносини пiд час Другоi свiтовоi вiйни» (Варшава, 26–28 квiтня 2005 року). – Варшава, 2006. – Т. 10; Його ж. Волинський воевода Ян Генрик Юзевський // «Роде наш красний…». Волинь у долях краян i людських документах. – Луцьк: В-во Волинського держунiверситету «Вежа», 1996. – Т. 2; Кучерепа М., Дмитрук В., Прокопчук В. Волинь у мiжвоенний перiод (1921–1939). – Луцьк, 1994; Кучерепа М. Православ’я на Волинi (1921–1939 рр.) // Збiрник навчально-методичних матерiалiв i наукових статей iсторичного факультету ВДУ. – Луцьк, 1998. – Вип. 3; М. Кучерепа, Р. Давидюк. Волинське украiнське об’еднання (1931–1939 рр.). – Луцьк, 2001; Айненкель А. Украiнське питання в полiтицi Другоi Речi Посполитоi та концепцiях i заходах украiнських полiтичних сил у мiжвоенний перiод (1918–1939) / А. Айненкель // Украiна – Польща: важкi питання. Матерiали ХІ мiжнародного семiнару iсторикiв… – Т. 10; Сhоjnowski А. Коnсерсjе роlitуki nаrоdоwоsсiоwej rzadуw polskich w latach 1921–1939. – Wroclaw, 1979; Iwanicki M. Oswiata i szkolnictwo ukrainskie w Polsce w latach 1918–1939. – Siedlce, 1975; Kesik J. Wojewуdztwo Wolynskie 1921–1939 w swietle liczb i faktуw // Przeglad Wschodni. – 1987. – T. 4. Zeszyt 1(13); Ejusdem. Zaufany Komendanta. Biografia polityczna Jana Henryka Jуzewskiego 1892–1981. – Wrосlаw, 1995; Medrzecki W. Wojewуdztwo Wolynskie 1921–1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych i politycznych. – Wroclaw, 1988 та iншi.] Маючи нинi у своему розпорядженнi архiвнi документи, монографiчну лiтературу, спогади спробуемо дати оцiнку «волинському експерименту» Генрика Юзевського.
Посаду волинського воеводи вiн прийняв, як сам неодноразово пiдкреслював у спогадах, «з наказу коменданта» – Юзефа Пiлсудського 30 червня 1928 р..[330 - Pozegnanie p. Ministra Jуzewskiego // Gazeta Polska. – 1930. – 5 czerwca.] На Волинi новий воевода застав складну ситуацiю. Особливо ускладнювали внутрiшне становище Волинi нацiональний i релiгiйний фактори. Вiдносини мiж мiсцевою адмiнiстрацiею, яка складалася майже виключно з полякiв, i украiнським населенням Волинi залишалися напруженими. Рiвень професiйностi польськоi адмiнiстрацii був досить низьким. Мiсцевий апарат пов’яз у корупцii. Все це спричинило незадоволення населення тодiшньою владою воеводства. Олii у вогонь постiйно пiдливав конфлiкт мiж мiсцевою адмiнiстрацiею i вiйськовим керiвництвом.
Г. Юзевський розумiв, що полiтика його попередникiв викликала ненависть i обурення украiнцiв, створювала пiдгрунтя для антипольськоi опозицii. Тому новий адмiнiстратор Волинi вирiшив радикально змiнити полiтичний курс. Г. Юзевський добре знав Волинь, де сподiвався найповнiше себе реалiзувати. У спогадах вiн занотував: «Їдучи до Луцька, я знав з чим зустрiнусь на Волинi… Вже у першi днi вималювався той стан, з яким я буду мати справу протягом десяти рокiв мого керiвництва. Маю на увазi форму i змiст польсько-украiнського спiвжиття. Йдеться про пошук «волинського скарбу» – спiльного «ми», яке складалося iз клубка непорозумiнь, людських суперечок, злоi волi. Потрiбно було усунути тягар польсько-украiнських битв, подолати тупiсть окремих голiв, усунути старi докори».[331 - Jуzewski H. Zamiast pamietnika / Henryk Jуzewski // Zeszyty Historyczne (Paryz). – 1982. – № 60. – S. 138.]
Із першими намiтками майбутньоi полiтичноi лiнii Г. Юзевський ознайомив 20 серпня 1928 р. волинських послiв i сенаторiв.[332 - Zjazd senatorуw i poslуw BB // Przeglad Wolynski. – 1928. – 26 sierpnia.] Бiльше року знадобилося воеводi для деталiзацii програми. На вiдмiну вiд iнших фахiвцiв з украiнськоi проблеми, Г. Юзевський враховував не лише внутрiшнiй, а й зовнiшнiй фактори. Вiн писав: «Моiми ворогами i ворогами Волинi були комунiсти. Мав клопоти з радянською Москвою. Вона не спускала очей з Волинi. Не перебирала вона засобами – чинила постiйнi диверсii. Москва, маючи свою «модель» Украiни, iнших не визнавала».[333 - Jуzewski H. Zamiast pamietnika… – S. 138.] Ворогами вiн уважав також украiнський нацiоналiзм Схiдноi Галичини i польське ендецьке Стронництво народове.[334 - Там само.]
У Луцьку на нарадi керiвникiв схiдних воеводств Польщi 2 грудня 1929 р. Г. Юзевський виступив iз великою доповiддю, цiлком присвяченою волинським справам. Так народилася нова «волинська полiтика» чи т. зв. волинський експеримент. Його мета – виробити у волинян почуття належностi до Польськоi держави, виховати вiдданих громадян Речi Посполитоi шляхом державноi асимiляцii неполякiв. Асимiляцiя Волинi, згiдно з програмою, мала вiдбуватися одночасно у всiх галузях полiтичного, громадського, нацiонального, релiгiйного, освiтнього, самоврядного й економiчного життя. Намiри воеводи були такi:
– все суспiльно-полiтичне й економiчне життя краю спрямувати в русло польсько-украiнськоi спiвпрацi;
– створити для украiнцiв самодостатнi форми суспiльно-полiтичного життя, зберiгаючи i змiцнюючи т. зв. сокальський кордон, не допустити на Волинь войовничого украiнського нацiоналiзму зi Схiдноi Галичини;
– пiдтримувати та змiцнювати у всiх галузях польське життя на Волинi;
– створити окрему регiональну групу послiв i сенаторiв змiшаного нацiонального складу, яка проводила б суспiльно-полiтичну роботу i спрямовувала всю продержавну працю у площину польсько-украiнського спiвжиття;
– сформувати превентивну систему щодо нелегальних органiзацiй шляхом створення польських, украiнських i змiшаних товариств;
– створити на Волинi окремi органiзацiйнi рамки для Православноi церкви з метою протидii акцiям митрополита Дiонiсiя, спрямованим на поглиблення ненавистi мiж украiнським i польським суспiльствами на Волинi;
– усунути антидержавнi елементи зi шкiльництва, довести його до чинника польськоi культури, а також залучити до громадськоi й освiтньоi роботи широкi маси вчительства, аби нiвелювати вплив украiнського нацiоналiзму Схiдноi Галичини;
– створити територiальне самоврядування як спiльний iнструмент польсько-украiнськоi спiвпрацi з вилученням у його дiяльностi всiх полiтичних моментiв.[335 - Polityka Wolynska Henryka Jуzewskiego w swietle nieznanych zrуdel z lat 1935–1936 // Przeglad Wschodni. – T. 4. – Z. 1(13). – S. 184–185.]
На перший погляд, особливо в теоретичному аспектi зору, програма воеводи видавалася досить привабливою. Проте впровадити ii в життя було важко, а то й неможливо. Їi не сприйняла бiльшiсть польських i украiнських полiтичних дiячiв. У польськiй пресi з’явилися статтi, автори яких пiддали нищiвнiй критицi «волинський експеримент». Зокрема, анонiмний публiцист «Gazety Warszawskiej» писав: «З усiеi промови видно лише одне: турботу не про лад, порядок, добробут Волинi (цi проблеми для нього другоряднi), а лише про розбудову Украiнськоi держави».[336 - Niezwykly wystep wojewody // Gazeta Warszawska. – 1928. – 12 wrzesnia.] Докоряли Юзевському й украiнськi полiтики iз Сельробу, КПЗУ, УНДО, ОУН та iнших полiтичних партiй i органiзацiй. Зокрема, члени Украiнського парламентського клубу вiдмовилися брати участь в урочистостях, присвячених 10-рiччю Польськоi держави, заявивши, що вони незламно стоять на позицii права на самовизначення украiнськоi нацii на всiх етнографiчних землях.[337 - Sprawy Narodowosciowe. – 1928. – № 5. – S. 538.]
Як бачимо, вiд початку реалiзацii планiв на Г. Юзевського чекали великi перешкоди. Реалiзувати задумане вiн намагався адмiнiстративними методами. Адмiнiстрацiя Г. Юзевського вдалася до непопулярних заходiв. Нових переслiдувань i утискiв зазнавали украiнськi нацiональнi кооперативи, культурно-освiтнi товариства, полiтичнi партii з галицьким родоводом. Заборонами й репресiями воеводська адмiнiстрацiя стримувала розвиток «Просвiт», повела дальший наступ на украiнське шкiльництво. Все це робилося для того, щоб вiдгородити Волинь «сокальським кордоном» вiд впливiв нацiоналiстичноi Галичини. Одночасно воевода шукав опору в середовищi помiркованих украiнських i польських полiтичних дiячiв. Вiн запросив на Волинь кiлькох соратникiв отамана Петлюри, бiльшiсть з яких стали керiвниками Волинського украiнського об’еднання (ВУО), створеного у 1931 р. з iнiцiативи Г. Юзевського. Ця полiтична партiя заявила про свою лояльнiсть до Польськоi держави i готовнiсть до спiвпрацi з польською адмiнiстрацiею. У мiстах почали створюватися «Рiднi хати» – клуби украiнськоi iнтелiгенцii, а в селах – «Просвiтянськi хати», украiнськi народнi хори. Проте, зазначимо, новi утворення не зумiли замiнити розiгнанi «Просвiти». Значна частина волинських украiнцiв ставилася до ВУО з прохолодою, вважаючи його керiвництво «хрунями», запроданцями. А полiтичнi сили, вороже наставленi до Польщi, вирiшили iз середини розкласти цей витвiр воеводи. Зокрема, ОУН рекомендувала своiм членам вступати до ВУО та його громадських прибудовок i проводити в них свою роботу.[338 - Archiwum Akt Nowych (AAN). Urzad Wojewуdzki Wolynski (UWW). – 979/41. – K. 8.] У пiдсумку можна погодитися з висновком керiвника розвiдки Корпусу охорони прикордоння (КОП) майором Скiндером про те, що «ВУО не лише не виконало покладених на нього надiй, а навпаки, позбавлене пiдтримки i довiри мас, воно поволi стало доменою впливiв ОУН».[339 - Przeglad Wschodni. – T. 4. – Z. 1(13). – S. 190.]
Істотним елементом тактики в реалiзацii «волинського експерименту» були зусилля, спрямованi на пожвавлення економiчного життя. Г. Юзевський розумiв, що пiдвищення ефективностi сiльського господарства, рiвня життя людей може досить швидко призвести до послаблення соцiальних конфлiктiв i нацiонального протистояння. Справдi, на тлi усiеi Польщi край вирiзнявся змiнами у структурi сiльськогосподарського виробництва i земельноi власностi. Згiдно з даними воеводського управлiння за 1919–1936 рр., на Волинi було розпарцельовано бiльше 400 тис. га землi.[340 - Kesik J. Zaufany Komendanta. – S. 117.] Цю землю за допомогою державних позик придбали волинськi селяни. «Полiтику змiни структури сiльського господарства» активно використовували у власних цiлях противники Г. Юзевського. Вони стали звинувачувати його в нищеннi «польського стану посiдання на схiдних кресах».
Як зазначалося, важливим чинником у «волинськiй полiтицi» була програма украiнiзацii Православноi церкви на Волинi, яка мала вiдбуватися еволюцiйним шляхом. Було передбачено проведення реформ, спрямованих на повернення до традицiй соборностi, змiни росiйського нацiонального складу епископату та надання йому украiнського нацiонального характеру. Воевода неодноразово звертався до центральних властей, щоб вирiшити назрiлi потреби православ’я. Вiн навiть пiдготував проект документа, накладеного в основу грамоти президента Речi Посполитоi про скликання Помiсного собору Православноi церкви в Польщi, виданоi 30 травня 1930 р..[341 - Monitor Polski. – 1930. – IV. – № 126; Przeglad Wolynski. – 1930. – 8 czerwca.]
Важливим кроком на шляху украiнiзацii церкви на Волинi стала манiфестацiя в Почаiвськiй лаврi, органiзована послами Украiнськоi парламентарноi репрезентацii з благословення воеводи. Вона пройшла пiд украiнськими нацiональними гаслами.[342 - Jуzewski H. Zamiast pamietnika… – S. 65–71.] Пiсля манiфестацii вiдбулося посольське вiче за участю майже 12 тис. осiб, на якому була прийнята резолюцiя, що чiтко зафiксувала бажання вiдросiйщення церкви.[343 - Wiadomosci Ukrainskie. – 1933. – 14 wrzesnia.] Пiд впливом ситуацii, що склалася, 2 березня 1934 р. митрополит Дiонiсiй зрiкся кафедри, а волинським епископом був призначений украiнець Олексiй Громадський. Новий епископ вiдразу висловився за украiнiзацiю Волинськоi епархii. До 1 листопада 1935 р. на Волинi у 124 церквах богослужiння вже вiдправлялося украiнською мовою, у 40 – украiнська служба Божа чергувалася iз церковнослов’янською, у 99 – украiнською мовою читалися Євангелiе, Апостол, деякi молитви.[344 - Biuletyn Polsko-Ukrainski (BP-U). – 1939. – 1 III. – № 9. – S. 91.] Проте невдовзi релiгiйнi справи набули полiтичного характеру. До них, крiм ВУО, активно почали втручатися ОУН, УНДО. Не стояли осторонь i польськi полiтики, вiйськовi, римсько-католицький костел.
У своему експериментi Г. Юзевський важливе мiсце вiдводив освiтнiй полiтицi. Вiн вважав, що справа шкiльництва i добору вчительського корпусу е першорядною державною справою.[345 - Державний архiв Волинськоi областi. – 25/4: Wolyn, czerwiec 1937. – Luck. – S. 33.] Свiй висновок вiн будував за такою схемою. Згiдно зi статистичними даними, на Волинi проживало 16 % полякiв i 77 % украiнцiв.[346 - Державний архiв Волинськоi областi. – 25/4: Wolyn, czerwiec 1937. – Luck. – S. 33.] Отже, у школах переважали украiнцi. А процес формування психiки украiнськоi дитини в школi мав стати вирiшальним моментом у розумiннi ставлення украiнського населення до Польщi i всього польського. Щодо дiтей полякiв, то завданням школи був розвиток духовних начал на засадах правдивоi iсторii i польськоi культури. Тому вiдносини мiж украiнськими i польськими дiтьми в школi у результатi мали вплинути на подальшу долю Польськоi держави. Продовжуючи роздуми, полiтик писав: «Система й органiзацiя державного шкiльництва на Волинi мусить давати найбiльшi гарантii в задоволеннi природних потреб людностi. Шкiльна система, яка постiйно спричиняе напруженiсть i незадоволення украiнцiв, у наших умовах призведе до стихiйного процесу зародження украiнського приватного шкiльництва, найбiльш ймовiрно, що зi Схiдноi Галичини… В сучасних умовах найпекучiшими проблемами е: 1) пiдбiр вiдповiдних кадрiв вчителiв, що е справою досить важкою, 2) достатня кiлькiсть штатних одиниць i 3) достатня кiлькiсть шкiльних примiщень».[347 - Там само.]
На практицi це мало вигляд цiлком iнакший. «Ендецький» уряд узяв курс на лiквiдацiю нацiональних шкiл i створення т. зв. двомовних утраквiстичних. Цей курс намагався дуже обережно зберегти i Г. Юзевський. Проте бiльше йому iмпонували польськi школи, де украiнська мова вивчалася як предмет. За часи його управлiння украiнських початкових шкiл залишилося лише 4.[348 - Держархiв Волинськоi обл. – Ф. 46. – Оп. 9-а. – Спр. 1076. – Арк. 29.] Тодi ж чехи мали 13 своiх нацiональних шкiл, росiяни – 5, евреi – 57, а нiмцi – аж 66…[349 - Там само.]
Безперечно, така ситуацiя в освiтнiй полiтицi не могла задовiльняти украiнцiв. Волинь стала тереном постiйноi боротьби за украiнську школу. Особливо загострилася ситуацiя у 1932 р., коли у воеводствi проводився плебiсцит про мову навчання i тип школи. Офiцiйна влада чинила всiлякi перешкоди пiд час його проведення. Зокрема, вiйти вiдмовлялися посвiдчувати пiдписи на заявах, зволiкали iз проведенням цих плебiсцитiв, а там, де вони вже вiдбулися, iхнi результати часто визнавалися недiйсними. Зокрема, у 1932 р. планувалося провести голосування у 742 школах, однак воно вiдбулося лише у 120 школах, а його результати були визнанi лише у 63 випадках.[350 - Держархiв Волинськоi обл. – 25/4: Wolyn, czerwiec 1937. – Luck. – S. 34.]
Шкiльний плебiсцит активiзував дiяльнiсть на Волинi Органiзацii украiнських нацiоналiстiв, Комунiстичноi партii Захiдноi Украiни та iнших полiтичних партiй. Його перебiг активно висвiтлювала як украiнська, так i польська преса. Зокрема, львiвське «Дiло» 2, 9, 10, 25 грудня 1932 р. подавало iнформацiю про те, що у багатьох школах невiдомi особи повибивали шибки, а по селах порозкидали листiвки.[351 - Дiло. – 1932. – 2, 9, 10, 25 груд.] Одна з них закликала населення: «Не поодиночцi, а цiлими громадами, гмiнами пiднiматися на боротьбу проти ополячення i окатоличення i боротися за украiнську школу за державний кошт, проти польських шкiл i вчителiв полонiзаторiв».[352 - Держархiв Волинськоi обл. – Ф. 191. – Оп. 1. – Спр. 223. – Арк. 124; Заболотний І. Нескорена Волинь: нарис з iсторii революцiйного руху на Волинi. 1917–1939. – Львiв, 1964. – С. 149.]
Намагаючись принадити украiнських дiтей до пiзнання польськоi культури, воевода запросив на Волинь учителiв з iнших регiонiв Польщi. Так, iз 1927 по 1933 рiк чисельнiсть вчителiв-полякiв у волинських школах зросла з 1535 до 2637.[353 - Siwicki M. Dzieje konfliktуw polsko-ukrainskich. – Warszawa, 1992. – T. 1. – S. 188.] Водночас кiлькiсть вчителiв-украiнцiв постiйно зменшувалася. У 1933 р. iх залишилося лише 447.[354 - Там само.] Польськi нацiоналiсти, особливо Стронництво народове, критикували Юзевського за те, що вiн не дбае про польське шкiльництво на Волинi, за те, що нiбито украiнiзуе школи i за те, що украiнцi у шкiльництвi мають привiлеi.[355 - Держархiв Волинськоi обл. – 25/4: Wolyn, czerwiec 1937. – Luck. – S. 34.] Зокрема, начальник розвiдцентру № 8 Корпусу охорони прикордоння майор Старк повiдомляв своему керiвництву, що «польське початкове шкiльництво на Волинi переживае велику кризу у своему розвитку… Багато польських шкiл переоформленнi на утраквiстичнi, а насправдi на руськi (украiнськi. – М. К.). Це викликае скарги i нарiкання населення, а iнколи доходить до iнцидентiв, якi з одного боку вiдзеркалюють психiку польськоi людностi, яка стоiть на грунтi права i шкiльних властей, а з iншого – тих, якi не дотримуються законiв i трактують польських селян i осадникiв як громадян другоi категорii».[356 - AAN. – UWW. – 979/65. – S. 25.] Отже, Г. Юзевський опинився мiж двох вогнiв. Тверезо мислячi польськi дiячi пiдказували воеводi шляхи виходу iз такоi складноi ситуацii. Зокрема, вiдомий журналiст i публiцист доктор Антонi Вечоркевiч писав: «На землях iз змiшаним польсько-украiнським населенням метою нашоi полiтики е, безсумнiвно, створення основ найбiльш гармонiйного спiвжиття обох народiв. Очевидно, що першим кроком до цiеi мети е культурне взаемозближення, взаемопiзнання. Але як вiдбудеться таке зближення, коли, наприклад, люднiсть польського села чи сiл розкидана мiж украiнськими, ухвалюе собi чисто польськi школи. Таку позицiю полякiв можна зрозумiти довголiтньою тугою за навчанням рiдноi мови. В одному селi виховуються громадяни, якi не розмовляють, не пишуть, а теоретично i не розумiють украiнськоi мови, а у сусiдньому селi громадяни, якi погано розмовляють i погано пишуть по-польськи (бо хто знае наслiдки навчання у сiльських початкових школах, той не буде мати iлюзiй у тому, що школа, де польська мова трактуеться як один iз предметiв, могла б навчати дiтей польськоi мови, якi вдома розмовляють iншою). Якщо ж задумана таким чином шкiльна система, що мае стати мостом культурного порозумiння мiж майбутнiми громадянами Речi Посполитоi польськоi i украiнськоi нацiональностей, то кожний, хто хоче дивитися на дiйснiсть не через туман принципiалiзму, повинен визнати, що цей мiст крихкий i слабкий, який на Волинi зустрiчаеться часто, мiст на якому можна досить швидко скрутити шию… Шкiльна справа на Волинi е однiею iз найдратливiших i найшкiдливiших фiкцiй. Ми повиннi собi чiтко, виразно i щиро сказати, що утримання на Волинi декiлькох типiв, якщо ж йдеться про мову навчання у початкових школах iз нерозлучними вiд цього шкiльними плебiсцитами, то для будови чесного i щирого польсько-украiнського спiвжиття е шкiдливою справою».[357 - Wieczorkowicz A. Szkodliwa fikcja. W sprawie szkуl na Wolyniu // Biuletyn Polsko-Ukrainski. – 1934. – 21. I. – № 3 (38). – S. 2.] Зрештою, це пiзнiше зрозумiв i Юзевський, який у 1937 р. писав: «Якщо в цих умовах польське вчительство не буде мати достатньоi педагогiчноi квалiфiкацii, достатнього розумiння справи i своеi ролi, що випливае iз справжнього розумiння iдеi Речi Посполитоi Польськоi, ситуацiя у початковому шкiльництвi з часом може стати чимсь дуже грiзним i трагiчним у справi з’еднання Волинi з Рiччю Посполитою, прив’язаностi украiнцiв до Польщi. І тому справа початкового шкiльництва на Волинi буде вимагати з боку держави опiки i виняткових зусиль, а з боку польського суспiльства – здорового глузду i розумiння стану справ».[358 - Держархiв Волинськоi обл. – 25/4: Wolyn, czerwiec 1937. – Luck. – S. 34.]
На жаль, анi одного, анi другого бракувало. У Волинському воеводствi у 1937/38 навчальному роцi з 2087 шкiл польських було – 1459, утраквiстичних – 520 i лише 8 – украiнських, де навчалося 1200 учнiв. Третина дiтей шкiльного вiку взагалi не вiдвiдувала школу. Така полiтика давала досить сумнi наслiдки – масову неписьменнiсть. У 1931 р. на Волинi 47,8 % населення не вмiло нi писати, нi читати.[359 - Сливка Ю. Захiдна Украiна в реакцiйнiй полiтицi польськоi та украiнськоi буржуазii (1922–1939). – Львiв, 1985. – С. 177.]
Поряд зi згаданими справами, Юзевський багато уваги придiляв вдосконаленню адмiнiстративного апарату. Насамперед вiн турбувався про сiльське управлiння, оскiльки «гмiна, ця найближча до людей влада, повинна визнаватися ними своею владою, а це означае – бути мешканцям близькою, такою, що живе з ними, з них i з iх волi створеною… Гмiнна влада, квалiфiкована люднiстю як влада чужа i з рисами окупацiйноi влади, е державною катастрофою на змiшаному теренi».[360 - AAN, UWW, 979/83. Sprawozdanie wojewody wolynskiego Henryka Jуzewskiego z sytuacji na Wolyniu, wrzesien 1933. – K. 9.] Органи мiсцевого самоврядування, замислене воеводою як поле спiльноi польсько-украiнськоi спiвпрацi, такими не стали. У виконавчих органах територiального самоуправлiння головну роль вiдiгравали поляки. Так, iз 103 вiйтiв 19 – були украiнцями, а 81 – поляками.[361 - Держархiв Волинськоi обл. – 25/4: Wolyn, czerwiec 1937. – Luck. – S. 24.]
Реалiзуючи свою програму, Г. Юзевський постiйно натрапляв на перешкоди. Клопiт вiн мав iз комунiстами та нацiоналiстами, вплив яких постiйно зростав. Так, у 1931 р. на Волинi було органiзовано низку антикомунiстичних процесiв. 14 травня у Рiвному були засудженi на тривале ув’язнення 33 члени КПЗУ, 13 червня у Ковелi – 41. У Луцьку 27 червня вiдбувся процес над 47 членами КПЗУ з Горохiвського повiту. 1 грудня у Ковелi були засудженi ще 77 комунiстiв.[362 - Там само. – Ф. 191. – Оп. 1. – Спр. 95. – Арк. 206–208.] Проте паралiзувати комунiстичний рух не вдалося. У 1932 р. у пiвнiчних повiтах Волинi набрав широкого розмаху комунiстичний партизанський рух. За короткий час лише в Ковельському повiтi у партизанськi загони вступила майже тисяча бiйцiв, на озброеннi яких було 80 гвинтiвок i 450 револьверiв.[363 - ЦДАГОУ. – Ф. 6. – Оп. 2. – Спр. 170. – Арк. 13.] Для придушення цього руху на Волинi зосередилися численнi вiйськовi загони. Тiльки в Ковельському повiтi було сконцентровано 8 тис. полiцейських, чотири ескадрони кiнноти, три пiхотних полки, чотири танкетки й чотири вiйськових лiтаки.[364 - Там само. – Арк. 13, 94.] Каральнi експедицii руйнували та палили села, катували i розстрiлювали селян, сотнi людей кидали в тюрми. Лише в другiй половинi 1932 р. на Ковельщинi було арештовано 800 осiб.[365 - Заболотний І. Нескорена Волинь… – С. 142.]
Значно активiзували дiяльнiсть на Волинi украiнськi нацiоналiсти. Г. Юзевський зазначав, що боротьба з украiнським нацiоналiзмом мае вестись безпощадно, з використанням усiх можливих форм та методiв. З року в рiк зростала кiлькiсть проведених ОУН акцiй. У 1933 р. оунiвцi взялися до органiзацii замаху на волинського воеводу. Виконати вирок екзекутива ОУН доручила учневi украiнськоi гiмназii Олександровi Куцу. Проте пiсля декiлькох невдалих спроб замаху полiцiя його заарештувала. Суд ухвалив суворий вирок – шiсть рокiв тюремного ув’язнення з позбавленням громадянських прав на десять рокiв.[366 - Держархiв Волинськоi обл. – Ф. 46. – Оп. 9. – Спр. 3578. – Арк. 1–8. Протокол судового засiдання Луцького окружного суду у справi члена ОУН О. Куца, 22.І.1939 р.] Не вдалося воеводi також запобiгти природному процесовi поглиблення зв’язкiв волинян iз галичанами. «Сокальський кордон» не вiдбувся. Та якщо з украiнцями воевода знав як дiяти, то грiзнiша небезпека чекала на нього з польськоi сторони.
Як вiдомо, пiсля смертi Ю. Пiлсудського в полiтичному життi Польщi дедалi бiльшу роль почали вiдiгравати вiйськовi, котрi дотримувалися програми «змiцнення польськостi на кресах». Конфлiкт мiж волинським воеводою i Мiнiстерством вiйськових справ розгорiвся з новою силою. Противники Г. Юзевського, не маючи можливостi позбутися воеводи, розробили тактику поступовоi компрометацii волинськоi полiтики. Бiльшiсть полякiв на Волинi йшла за вiйськом i його полiтикою. Все частiше роздавались заклики «рятування польськостi на Волинi». Заснований опонентами Г. Юзевського в сiчнi 1937 р. тижневик «Kurjer Wolynski» розпочав гострi нападки на воеводу. У Варшаву на нього посипались доноси. В одному з них колишнiй президент Луцька, пiдполковник Мечислав Венжик ще у груднi 1936 р. писав мiнiстровi вiйськових справ: «На пiдставi власних спостережень, а також думок працiвникiв прокуратури, суду, вiйська, органiзацii «Стшельци», Союзу землевласникiв i багатьох громадян я глибоко переконаний, що полiтика воеводи Юзевського роз’еднуе польське суспiльство, зовсiм iгноруе потреби евреiв i догоджае украiнцям. Поляки зневаженi, а гасло «Рiж ляхiв!» стае на Волинi все популярнiшим. Воевода не володiе ситуацiею i навiть не орiентуеться в теренах, якi внаслiдок його помилковоi полiтики щораз бiльше стають ворожими й чужими Польщi».[367 - Centralne Archiwum Wojskowe (CAW). Gabinet Ministra Spraw Wojskowych. I.300.1.412. Pismo em. ppolk. Mieczyslawa Wiezyka do Ministra Spraw Wojskowych w sprawie HeNr.yka Jуzewskiego, 3 grudnia 1936 r.]
Вiйськових пiдтримало Мiнiстерство справедливостi (юстицii), яке дедалi вимагало негайного усунення Юзевського, а прем’ер-мiнiстровi вiдкрито заявляли, що «обуренi офiцери застрiлять такого зрадника».[368 - Pobуg-Malinowski W. Najnowsza Historia polityczna Polski 1864–1945. – Gdansk, 1990. – T. 2. – S. 826.]
Ситуацiю ускладнював вiдомий антиукраiнськими акцiями Корпус охорони прикордоння (КОП). Восени 1937 р. копiвцi розпочали кампанiю насильницького перехрещування православних у католикiв, т. зв. конверсiйний рух. Це чинилося брутальними репресивними методами. Зокрема, украiнцiв потрясли ганебнi подii в с. Гриньки Кременецького повiту. Пiдступним шляхом копiвцi примусили майже всiх жителiв села перейти в римо-католицьку вiру. Справа набрала великого розголосу. Посол вiд Волинi до Сейму Степан Скрипник подав у цiй справi депутатський запит. Проти втручання вiйськових у релiгiйнi справи протестувало багато волинян. Вiдома громадська дiячка, письменниця, публiцист Марiя Домбровська у щоденнику занотувала: «Бiдна Волинь. Залишаться в нiй лише Гриньки… i вiйсько у ролi польських хрестоносцiв, якi навертають православних у католицизм. Морально – вiдраза, полiтично – клiнiчне божевiлля, грiх, за якi дорого заплатить Польща»…[369 - Dabrowska M. Dzienniki. – Warszawa, 1988. – T. 2. – S. 257–258.]
Потрiбно зауважити, що першим кроком вiйськових у справi полонiзацii «схiдних кресiв» стало вiдправлення Служби Божоi i виголошення проповiдей польською мовою 11 листопада 1935 р. у 10 найбiльших гарнiзонах, розмiщених на сходi Польщi.
Наступним заходом, який свiдчив про заангажування вiйськових дiячiв до нацiональноi проблеми, став виступ 2 липня 1936 р. мiнiстра вiйськових справ на зустрiчi iз командувачами округiв та корпусiв. Генерал Т. Каспшицький тодi сказав: «Шануючи всi вiросповiдування, держава, однак, повинна пiдпорядкувати iх польськiй рацii стану, потребам й iнтересам нашоi держави… Необхiдно пiддати вiруючих окремих визнань асимiляцiйним впливам польськоi культури в продержавному дусi, а там, де це можливе, особливо в середовищi слов’янських меншин, процес полонiзацii у сферi релiгiйно-церковного життя оточити виразною та рiшучою опiкою».[370 - Stawecki P. Nastepcy Komendanta. Wojsko a polityka wewnetrzna Drugiej Rzeczypospolitej w latach 1935–1939. – Warszawa, 1969. – S. 172.] По сутi, ця промова стала для командувачiв округiв директивою щодо проведення полiтики дискримiнацii украiнськоi меншини у вiйську.
Черговим прикладом вiдкритого наступу вiйськових на права украiнцiв була промова того самого генерала на вiдкритгi звiтного з’iзду Комiсii наукових дослiджень Схiдних Земель. Мiнiстр вiйськових справ тодi звернув увагу на необхiднiсть польськоi експансii на Схiд.[371 - Polska Zbrojna. – 1936. – 22 wrzesnia.]
