скачать книгу бесплатно
Хто це? До кого вiн? У головах жiнок миттево запрацювали кросворди-головоломки. Секретарка начальника оговталась першою i провела красеня в кабiнет шефа. Прибiгла до всiх з iнформацiею:
– Приiхав з областi, новий заступник обласного начальника! Уль- ко, готуйся! тобi пощастило! такi красенi на дорозi не валяються!
Поза очi жiнки обмовляли Уляну, що вона, як той спокусливо- сексуальний щит, iде на захист iнтересiв iхнього вiддiлу. Але щиро визнавали, що жодна з них так вдало i майстерно не зможе супроводжувати перевiрку в необхiдному руслi. Знали, внаслiдок допущених ними помилок, давно мали бути на облiку бiржi працi.
Тому те, що вiдбувалося у вiддiлi, було iнформацiею «для службового користування». Іван Петрович наклав суворе табу на розголошення та винесення будь-якоi iнформацii з вiддiлу. Це стосувалося всього: i балачок про роботу, i базiкання про особисте.
Сказав, як вiдрiзав: «Почую в кабiнетах чи коридорах щось негативне про роботу вiддiлу чи про працiвникiв – одразу прощаемось».
Подiяло. Навiть у лiжку iз власними чоловiками не говорили про роботу чи колег з вiддiлу. Знали – у районi знайти роботу важко, ще й таку пристойну i престижну, яку вони мали. Усi голови сiльських рад та секретарi були в iхнiх нiжних та тендiтних руках, як у кайданках. Один телефонний дзвiнок розв'язував будь-яке питання.
Так i того разу, коли приiхав Роман. Контроль – контролем, але ознайомлення iз районом без виiзду в гори – це нiщо.
Домовились розмiстити iнспектора в гарному номерi вiдпочин- ковоi бази в самому серцi Карпат. Поiхали четверо – Роман, Уляна та Іван Петрович iз Дарцею.
Погода була чудова, легкий морозець, сонце слiпило очi, навколо – бiлий снiг i гори. Такi величнi та красивi. На бiлому тлi – величезнi сосни i ялини – майже до неба. А повiтря п'янке вiд смерекового аромату i розбавлене особливим запахом чистого недоторканого снiгу. Казковий краевид, безвiтряний день. Вони сидiли за великим дерев'яним столом з обтесаного дерева. Поряд розпалили мангал, i в ньому весело потрiскували дрова.
Гуртом нанизували м'ясо на шампури. Не було в iхньому товариствi запопадливостi, як перед вищим керiвництвом. Були простi задоволенi люди, якi вхопили чудову мить життя за хвiст i мiцно тримали цього птаха-щастя у своiх руках.
Можливо, вiд казковоi величi й неймовiрноi снiжноi чистоти навколо на душi в кожного з них було спокiйно i затишно. Нiхто нiкуди не поспiшав. Усi радiли життю. Разом накривали на стiл. Потiм з апетитом смакували. говорили про сiм'ю, роботу, читали вiршi. І було так природно, мило i тепло на душi, нiби вони були друзями, щирими i вiдвертими. Пiд вечiр зварили на вогнищi гуцульський кулiш iз пшона зi шкварками i бринзою. Запивали червоним закарпатським виноградним вином.
Здавалось, цього дня не було щасливiших людей на цiлому свiтi. Усе: краевид, атмосфера iхньоi бесiди, дружнiй обiд, дзвiнкий смiх подруг – давали вiдчуття багаторiчноi дружби.
На вечiр спланували зробити танцювальний майданчик бiля ко- либи, де повиннi були ночувати.
Вечорiло, i вони занесли провiант в Улянину кiмнату.
…І от стемнiло – нiч у горах. На небi круглий повнолиций мiсяць – наче посмiхаеться до них. Бавтеся, радiйте життю – воно таке коротке!!!
Зiрки над горами так низько, хоч дiставай руками.
Розпалили велике вогнище, яскраве та голосне. Весело трiскотiли на полум'i гiлки ялин та смерек, зiгрiвали очi та душу красивi вогнянi квiти на бiлому снiгу. Ввiмкнули програвач iз дисками виконавцiв iталiйськоi естради. Музика iхньоi молодостi заполонила серця, танцювали, спiвали, смiялися. І були знову молодi та щасливi, куди й подiлися тi десятки рокiв, якi вiддаляли iх вiд того давнього часу. Казковий вечiр, прекраснi люди! Чудове життя! Танцювали всi разом – колом, майже гуцульськi коломийки. А пiд мелодiйну лiричну музику кожен кавалер обирав собi партнерку.
Коли Уляна танцювала з Іваном, вiн шепотiв iй на вухо слова вдячностi за ii працю, вiдданiсть колективу та йому. Сказав, що помiтив, як на неi дивиться Роман, який е достойним суперником i йому, i чоловiковi Уляни.
Потiм Уляна танцювала з Романом. Пiд час танцю чула його переривчасте i схвильоване дихання, подумала, що вiн втомився, i запропонувала перепочити.
Вiн вiдповiв, що тодi не буде чути чудового запаху ii волосся, в якому змiшалося все: гарний шампунь i солодкi квiтковi парфуми, терпкий запах смерекового диму i свiжий запах морозу й вiтру.
Кружляли поволi, кожна пара у станi захоплення чудовою музикою на своiй лiричнiй хвилi.
Іван i Дарця – щаслива сiм'я, в якiй дружина була талановитим диригентом свого маленького родинного оркестру. Вона була типова жiнка Овен – активна, енергiйна та динамiчна. Своiм життелюбством запалювала все навкруги. Пишалася своiм чоловiком, кохала його безмежно, а ревнувала – ще бiльше. Була щедрою i щирою в усьому. Скупiсть проявляла тiльки щодо свого Івана – вiн ii власнiсть, ii плоть i життя.
Чоловiк iз задоволенням був у неi в полонi, кохав i цiнував здiбностi й таланти дружини. Вони були гарною, органiчною парою. І цього вечора для них не було нiкого поруч. Тiльки музика i iхне кохання – довге, мiцне i вiрне.
Поруч танцювали Уляна i Роман. У них не було вiдчуття, що познайомилися тiльки декiлька днiв тому, не було вiдстанi чужих людей.
Уляна iз здивуванням не йняла вiри. Це ж треба! Стiльки приiжджало гарних чоловiкiв з областi. Для всiх вона була порадницею при складаннi робочих актiв та iнших паперiв i прикрасою iхнього вечiрнього столу. Але в неi жодного разу не защемiло серце i не потеплiло в душi вiд потискiв iхнiх рук, вiд поцiлункiв ii в щiчку, вiд грайливоi посмiшки.
Вони були чужi та й годi! Пiсля таких зустрiчей вона прибiгала додому i була щаслива, що ii чекають iз нетерпiнням чоловiк i дiти.
Сьогоднi ж, разом iз товариством, вона насправдi була наодинцi тiльки iз ним – красенем-чоловiком. Вона жартувала з усiма, смiялась, але кожного разу хотiла ненароком зловити його погляд. Вiн також спостерiгав за нею. Однак, як вихована людина, не мiг дивитися на неi прямо. І коли вона вiдводила погляд, свiй вiн вiдразу спрямовував на неi. Вдень iхнi погляди майже не перетинались. Вечiр же вiдкинув пелену сором'язливостi.
Мовчки танцювали, мiцно притулились i дивилися прямо в очi одне одному. В iхнiх зiницях був вiдблиск лукавого мiсяця та веселого багаття. Одягненi у важкий зимовий одяг, вони танцювали так, нiби були легенькi, як пiр'ячко.
…Закiнчилась чудова музична ейфорiя! Надворi пiвнiч, вiд морозу пiд ногами порипуе снiг. Треба йти в тепло. Веселi й задоволенi зайшли в колибу. Розпрощались i пiшли по своiх кiмнатах.
Уляна iз почуттям пiднесеностi та легкоi закоханостi пiшла в душ. Тепла вода розiгнала кров по цiлому тiлу. Щаслива повернулася до кiмнати. Ввiмкнула телевiзор, але зовсiм вимкнула звук, щоб у головi та серцi хоч трошки збереглися спомини про музику ночi. Подумала, як би вона повела себе зараз, коли б вiн за чимось прийшов до неi. Ой, як iй захотiлося побачити його ще сьогоднi!
Уляна мрiйливо заплющила очi, мiркувала, що була б не проти iз ним… поцiлуватись. У неi дивно залоскотало десь у животi, i вона зловила себе на думцi, що тiльки цiлуванням у губи не хотiла б закiн- чити цей вечiр i цю нiч. Вона бажала чогось бiльшого. Вiдчула, що в неi затремтiло серце вiд передчуття, що сьогоднi щось станеться.
Те, вiд чого вона стiльки разiв утiкала, уникала як вiд свого чоловiка, так i вiд посягань чужих, сьогоднi iй захотiлося пережити з Романом.
Вона сидiла в лiжку в однiй нiчнiй сорочцi – чорнiй на тоненьких бретельках iз спокусливим вирiзом спереду, який показував ii гарну шию та пишнi груди.
«Хоч би вiн захотiв щось попити i прийшов з цього приводу до мене в кiмнату», – це було ii найбiльше бажання цiеi хвилини.
Бiля самих дверей стояли великi пакунки з водою, фруктами, вином… Вона не вимикала свiтло та телевiзор i так напiвсидячи задрiмала.
Прокинулась вiд того, що хтось накривав ii покривалом. Зашарi- лась. Над нею стояв Роман. Вiн справдi захотiв води i прийшов у ii кiмнату. Вимкнув телевiзор i вирiшив ii накрити. Роман дотулився до ii руки, i вже нiчого не могло iх вiдiрвати одне вiд одного. Вiн поцiлував ii, i це був нiжний i сором'язливий поцiлунок двох зрiлих людей, яким хотiлося згадати почуття молодостi.
Нiч, вкрадена в минулого та подарована майбутньому, показала, що вони створенi одне для одного. Вони кохались i пливли в хиткому човнi чужою рiкою, зупинялись i ненаситно починали знову. Швидка течiя пристрастi несла iх у стрiмкий, небезпечний та пiдступний вир краденого кохання, такого солодкого i водночас гiркого. Потяг одне до одного був таким сильним, що iхне злиття було безкiнечним i шаленим. Пiзнiше Уляна згадувала, що за все подружне життя в неi не було такоi солодкоi та палкоi ночi. Вони кохалися цiлу нiч!!! Щоб хоч один раз пережити такi почуття безмежностi та полону кохання, вартуе жити на бiлому свiтi!!! Вiн шепотiв iй, яка вона гарна, спокуслива, палка, романтична та безлiч таких слiв, якi прагнуть чути вуха кожноi жiнки.
…Залюбленi та зморенi, але безмежно щасливi, заснули вдосвiта.
Зранку Дарця не знайшла Романа в його кiмнатi й тихенько зайшла до подруги. Картина, яку вона побачила, ii розчулила… Голову Уляна поклала на плече Романа, а рукою вона мiцно обнiмала його. Вiн же спав, обхопивши ii двома руками так мiцно, нiби хотiв ii вiдгородити чи захистити вiд цiлого свiту.
То був початок iхнього позашлюбного роману.
…Уляну наче пiдмiнили. Вона завжди була веселою, енергiйною та життелюбною. Зараз же, пiд впливом кохання, вона була сама стихiя – сонце, вiтер, вулкан, цунамi – усе в однiй особi. Вона прагнула все встигнути i зробити: i на роботi, i вдома. Ще ранiше, до свого всепоглинаючого кохання, на ii робочому мiсцi завжди був порядок. Усi документи, адресованi керiвництвом безпосередньо iй, були опрацьованi бездоганно, грамотно i вчасно. Тепер для всiх у вiддiлi вона була взiрцем – показником самодисциплiни i дiловоi квалiфiкацii. За робочим столом сидiла не iнспектор районного вiддiлу – нi! Це був досвiдчений менеджер дуже поважного офiсу. Або нi, це була «директриса» iз кiнофiльму «Москва сльозам не вiрить». Так професiйно вона виглядала!!! У неi завжди був iмiдж дiловоi жiнки, це стосувалося i ii «робочих паперiв», i ii зовнiшньоi оболонки – одягу. На роботу йшла, як на свято – елегантно зi смаком вбрана, стиль – класичний iз невеликим «креном у бiк» – жiночно-легковажний. Але стримано, як для офiсу.
Кохання ж вплинуло на неi так сильно, що вона почала ставитися до своеi зовнiшностi ще прискiпливiше. Цю раптову змiну ii вигляду не могли не помiтити в жiночому колективi – «справжньому притулку для змiй середнього розмiру i вiку», або, як вони iз Дарцею жартували, невеликому терарiумi районного масштабу. Жiночки-гадючки шипiли по закутках: «Дивись, як вибираеться! То ж треба, i час мае – щодня iз зачiскою! І нiгтi вимальовуе – напевно, баняки iй Андрiй вимивае. От i щастить деяким!» Зеленiли вiд злостi. Заздрiсним поглядам не було перепон!
…Уляна завжди видiлялась на сiрiй палiтрi колективу! Коли були великi передсвятковi збори, то керiвництво просило ii сiсти в актовому залi на перший ряд, щоб президiя мала на кого «покласти око». Вона завжди iз цього смiялась. Вона виглядала кiнозiркою на фонi товстих жiнок, якi ще не були старими, але махнули рукою на своi фiзичнi форми. Із чистим волоссям, гарною зачiскою i бiльш-менш пристойно одягненими iх можна було побачити лише на великi релiгiйнi свята, Новий рiк та Восьме березня. Уляна ж щодня була одягнена так, нiби тiеi ж хвилини мала засiдати в президii Верховноi Ради – елегантно, вишукано, сучасно. А взуття – то окрема тема розмови!!! Яка б не була погода, вона йшла на роботу в чистому i гарному взуттi. На роботi обов'язково перевзувалась в iншi моднi мешти на високих пiдборах. І це тодi, коли iншi жiнки ii вiддiлу приходили на роботу i перевзувались у препаскуднi тапки, а ще, щоб не замерзнути, натягали теплi високi шкарпетки, якi були, зазвичай, неприемно темних кольорiв.
Улянi завжди було досить складно «тримати фасон» i виглядати так досконало – у сiм'i не було достатньо грошей, i вона частенько зi своею подругою Дарцею iздила в магазин секонд-хенду та пiдбирала дешевий одяг, який потiм пiдганяла за своiм розмiром. До одягу пiдшукувала яскравi хустини чи шарфи, якi романтично закидала через плече, зав'язувала навколо шиi або до ручки сумки, що виглядало дуже вишукано та елегантно. Яскравих шарфiв, рiзнокольорових хустинок та рiзноманiтних сумок вона мала, як кажуть, «до кольору, до вибору». Була iстинною жiнкою, до останньоi клiтини ii зграбного тiла. Таку жiнку неможливо було не зауважити – ii було видно здалеку! Кольори ii одягу приголомшували своею яскравiстю i витонченiстю.
Із прискiпливим та вишуканим пiдходом до своеi особи для спiвробiтниць Уляна була, як кiстка в горлi. Шкода тiльки, що сказати iй нiчого не могли, бо багато в чому вiд неi залежали. У чорних душах змiючок поволi накопичувалась пiдла отрута, вони чекали свого пiдступного часу – коли б вкусити. Та й ще дуже боляче, щоб аж до кровi! Але ще не настала ця мить!
Уляна на все мала час, встигала зробити безлiч справ. Прибiгала з роботи додому, i в неi все кипiло в руках, булькало i шкварчало на газовiй плитi. Коли домашнi приходили з роботи та науки, у квартирi пахло смачною вечерею та спеченим яблучним пирогом або пирiжками з дрiжджового тiста, був приготовлений обiд на наступний день. Вона була пречудовою господинею.
Уляна не могла допустити, щоб ii вiдлучення з дому щосуботи впливали на комфорт i добробут сiм'i. Вона лiтала по квартирi з по- рохотягом чи ганчiркою, нiби в неi за плечима були велетенськi крила. Вмикала голосно веселу музику – душа ii спiвала вiд кохання i повноти життя. Усе робила iз задоволенням. Дiм блищав вiд чистоти! Вона себе виправдовувала: закривала душу вiд негативних емоцiй:
– Родина ситно i смачно нагодована. Почуття обов'язку перед сiм'ею виконано, сумлiння старанно приспано.
Кохання рятуе людину вiд буденностi та робить життя суцiльним святом! І що б вона не робила пiд впливом кохання – копала рови, садила картоплю, рубала лiс чи писала симфонii – ii божевiльне серце б'еться сильнiше, переповнена душа спiвае, i кожна робота е в радiсть. Бо е свято душi – шалене i палке кохання!
…Уляна працювала цiлий тиждень. У суботу ii чоловiк iшов на роботу (мав додатковий пiдробiток), а вона щаслива i закохана виходила з дому i бiгла на побачення, хоча всi домашнi знали, що мама також на роботi – десь на перевiрцi в селах.
Субота була iхнiм днем. Роман щоразу казав, що не мiг дочекатися цього дня. Тиждень без неi прирiвнювався до мiсяця. Роман приiжджав за нею до умовленого мiсця автомобiлем, i вони справдi iхали в село. Спочатку iхнi побачення вiдбувалися на тiй же базi вiдпочинку, де вони кохалися вперше. Вони любили походити зимовим лiсом, поговорити, подурiти. Катулялися по снiгу, цiлувались i бiгали одне за одним, кидалися снiжками й знову цiлувались. Вони були молодими – кохання вiдiбрало в них роки, за iхнiми плечима не було нiчого – нi подружнього життя, нi дiтей. Цей день був тiльки iхнiм – день кохання, смiху i веселощiв. Вони радiли життю!
Закоханi й щасливi не могли натiшитись одне одним. Роман готувався до зустрiчi, як справжнiй джентльмен. Привозив зi собою рiзнi делiкатеси, смакоти, фрукти i вино. Уляна любила напiвсолодке вино iз красивою назвою «Бiла заздрiсть».
Роман урочисто вiдкорковував пляшку i заворожливим голосом незмiнно казав: «Вип'емо за нас i наше кохання. Хочу, щоб на нашому шляху зустрiчалася тiльки бiла заздрiсть».
Кохання розбудило iхнi напiвсоннi тiла та душi, i вони не могли накохатись одне одним… У них була гармонiйна любовна iдилiя, i кожна нова зустрiч була ще бiльшим вибухом емоцiй, нiж попередня, а кохання було все палкiшим i досконалiшим. Вiн так пристрасно цiлував i нiжив ii гарне тiло, що вона у хвилини iхньоi близькостi готова була померти вiд щастя та захоплення. Вiн був найсолодшим чоловiком на цiлому свiтi! Вiн кохав i пестив ii, розглядав i гладив нiжну шовковисту шкiру, цiлував лiнii згинiв красивого та спокусливого тiла. Вiн топився у вирi кохання та ii синiх очах i був слiпим до всiх жiнок, окрiм неi. Навiть до дружини! Йому здавалось, що вiн жив насправдi тiльки в суботу, а всi решта днi – це було iснування i пiдготовка до справжнього «суботнього життя».
Чоловiк i жiнка втрачали голови вiд кохання. У них не було жодних iнших органiв, лише велике закохане серце. Кожний суботнiй день злiтав, як одна година! Вони забували про час, i тiльки годинне табло мобiльного телефону нагадувало – настав час розлуки! Мiцно обнявшись, вони дивились на годинник i обманювали себе – чекали «круглого рахунку», коли стрiлки покажуть рiвно якусь годину. Цi декiлька хвилин давали iм можливiсть ще трохи побути разом i вiдтягнути час розставання.
…Так тривало майже три роки, i тiльки декiлька мiсяцiв тому вони почали зустрiчатися рiдше – через суботу. Роман сказав, що мае пильнi сiмейнi справи. Уляна все розумiла, сiм'я – на першому мiсцi. Вона нiколи не розпитувала про його сiм'ю, а вiн говорив про дiтей, дiм, господарськi справи, але тiльки не про дружину. Напевно, на це були якiсь причини. Вiн був вiдвертий з Уляною в усьому, окрiм його жiнки. Мiг дещо розказати вiддалено, у загальних рисах. Уляна не чула про неi нiчого – нi хорошого, нi поганого. Чомусь, як тiльки iхня розмова потрапляла в русло його сiмейноi рiки, в нього вiдразу псувався настрiй, i Уляна вирiшила раз i назавжди: «Якщо захоче щось розказати, то вислухаю, а нi – то сама нiколи не поцiкавлюсь». Із свого житейського досвiду знала – «нiколи вiд добра не шукають добра» – мусить бути якась причина, що Роман тiкае з дому i так палко кохае ii.
Уляна не шукала розгадки, не лiзла йому в душу, не вимагала розлучитись iз дружиною. Але якби вiн запропонував iй вийти за нього замiж, вона б вiдразу покинула все i пiшла б за ним, хоч на iнший край землi. так Уляна думала, коли вони були разом. Як тiльки розставались, ii починало мучити сумлiння, що вона краде стiльки часу у своеi сiм'i. І тiльки той факт, що дiти вже зовсiм дорослi, трохи заспокоював ii совiсть. Вона не хотiла i не могла позбавити себе задоволення бачити Романа, хоч двiчi на мiсяць, бо кохала його до безтями i не могла подолати свiй потяг до нього. Чим би вона не займалась, думка пiдсвiдомо поверталась до нього – вiн заполонив усю ii душу.
…Того тижня вони не мали зустрiчатись, i Уляна зi спокiйною душею iхала у вiдрядження виконати завдання шефа та трохи розвiятись.
Чоловiк без великого ентузiазму зустрiв звiстку, що Уляна iде на цiлий тиждень, хоча вона забезпечила сiм'ю iжею майже до свого повернення. Дiти також незадоволено «покрутили носами». Але через годину змирились i заспокоiлись.
Уляна виiхала зi самого ранку i вже перед обiдом була на мiсцi. Керiвник познайомив ii зi своiм вiддiлом та видiлив робочий стiл, за яким вона могла працювати.
У мiстечку не було готелю, був тiльки якийсь занедбаний гуртожиток. Улянин шеф iз начальником вiддiлу, в який вона приiхала на перевiрку, завчасно домовилися запропонувати iй зупинитись у молодоi спiвпрацiвницi, яка мае невеликий приватний будинок, де живе сама, без батькiв. Їi мама померла декiлька мiсяцiв тому, а тата в неi не було. Вона неодружена, i Уляна iй не буде заважати. Крiм того, керiвник Галини, так ii звали, видiлив кошти, щоб було чим пригостити гостю. Одне слово, усе органiзував по-людськи.
Роботи виявилося достатньо, але Уляна хотiла закiнчити в суботу, а в недiлю вранцi поiхати додому. Працювала цiлiсiнький день, виходила тiльки на обiд i трохи швидше з роботи, щоб пройтись по мiстечку i побродити по магазинах. У своему мiстi завжди не мала часу. Тиждень на роботi, потiм дiм – прибирання, прання, готування – все, як у всiх. Тiльки субота – це було ii свято, вихiдний i взагалi – ii повноцiнне життя. Наступного тижня мала зустрiтись iз Романом i чекала цiеi зустрiчi з нетерпiнням.
Коли iхала у вiдрядження, то в ранiшньому поспiху забула мобiльний телефон i зараз страждала, що не могла йому зателефонувати, бо i вже майже цiлий тиждень не чула його нiжного, оксамитового голосу – не встигла навiть сповiстити його, що поiхала у вiдрядження. Вона, як i вiн, нiколи не телефонувала йому на робочий чи домашнiй телефон, лише на мобiльний. У них була така домовленiсть, i за три роки вони нiколи ii не порушували. галина, яка на час вiдрядження дала iй притулок у своему домi, виявилася дуже приемною особою. Вони разом вечеряли, говорили, i хоча вона була набагато молодшою вiд Уляни (Галина – майже ровесниця ii дочки), у них було багато спiльних тем для розмови.
Цього дня зранку Галина залишилася вдома, а Уляна пiшла на роботу. Господиня дала iй ключi вiд хати, бо iй треба було кудись вiд- лучитись. Був вихiдний, i в неi були своi справи. Попередила Уляну, що ключi в коморi на обумовленому мiсцi.
Будинок був роздiлений на двi частини: у маленькiй розмiстилась Уляна, це була вiльна гостьова кiмната, в якiй нiхто не жив, а в другiй, бiльшiй частинi – Галина, там була велика вiтальня, спальня, кухня i ванна кiмната, все як у звичайних приватних будовах. Затишно i просто, бо галина була не з дуже заможного роду – звичайна молода жiнка. Коли Уляна повернулась iз роботи, то побачила, що дверi до галининоi кiмнати були напiввiдчиненi, отже, господиня вдома. Уляна не хотiла заважати i пiшла до своеi кiмнати, щоб розкласти папери, зiбрати своi речi, а потiм вирушити до автобуса. Вона ще може встигнути виiхати сьогоднi. Потроху шпорталась зi своею валiзою, коли почула, що пiд'iхав автомобiль i грюкнули вхiднi дверi. Пiдняла голову i подивилась у вiкно. Вiд побаченого вона мало не зомлiла – на подвiр'я заiхав автомобiль Романа. Вiн вийшов з авто зi своею сумкою, з якою приiздив до Уляни i в якiй привозив для неi всякi смакоти. Сумка була важка, Галина хотiла взяти ii з його руки, але вiн не дав, засмiявся i поцiлував ii в щiчку. Вона обняла його за шию та поцiлувала так само в щоку, притулилася до нього, обвила його стан руками, i так вони пiшли в будинок.
Уляна сiла приголомшена i не знала, що iй робити. Першi хвилини не могла навiть дихати, щось стиснуло в грудях, iй не вдавалось анi поворухнутись, анi встати iз крiсла. Трохи оговтавшись, подумала, чи не затьмарилось, бува, у неi в головi i чи не привидiлось iй усе. Але нi, чула, як у сусiднiй кiмнатi вони обое смiялися i брязкали якимись бляшанками та пляшками. Вона зрозумiла, що це вiн витягае з торби гостинцi. Уляна встала iз крiсла, i ii кинуло в жар – боялась, що Галина зайде до неi в кiмнату за чим-небудь або, не дай Боже, загляне Роман. Вона не знала, як поводитись у цiй ситуацii, вона не була готовою до такоi зустрiчi. Не могла зрозумiти, яка лиха сила привела ii сюди, щоб вона терпiла такi душевнi тортури. Схвильована i спантеличена подумала: «Добре, що одяг поскладала ще вчора». Знервована зiбрала весь дрiб'язок i косметику та кинула гамузом у валiзу, не дивилась, чи висиплеться ii пудра на одяг, чи добре закрита пляшечка з парфумами – iй було не до педантичностi та акуратностi, запхала в бокову кишеню робочi папери. Зовсiм зiм'яла написану сьогоднi довiдку. Їй уже все було немиле – i та довiдка, i робота, i сiм'я – iй помутнiло в головi вiд горя, i вона не знала, як реагувати на цю дику i несподiвано жорстоку дiйснiсть. Одягнула дублянку та вискочила з будинку. Хоча точнiше було б сказати – проповзла тiнню – вийшла так тихо, нiби боялася когось розбудити. Ключi вiд хати залишила на столi. Повела себе нечемно, навiть не подякувала господинi за гостиннiсть, але зараз iй було не до етикету. Уляна не знала, що з нею коiться – ii морозило, i вона не могла впоратися з тим нервовим ознобом, який пробивав ii наскрiзь. Тремтячи вона не йшла до зупинки автобуса, а так швидко бiгла, нiби щось вкрала, i за нею гналося десятеро величезних псiв. Була збентежена, здивована i морально розчавлена.
Коли автобус рушив з мiсця, Уляна полегшено зiтхнула, хоча ii нiхто не наздоганяв, i, загалом, в цьому автобусi та в цiлому мiстi нiкому до неi не було жодного дiла. Всi пасажири були заклопотанi своiми справами.
Тепер, в автобусi, спостерiгаючи за снiжинками, якi пролiтали за вiкном, вона мала час проаналiзувати все те, що з нею трапилось. Цiеi хвилини здавалось, що в неi обiрвано всi зв'язки з життям. Їй хотiлося заплющити очi i померти – так мучилась ii закохана душа вiд усвiдомлення того, що вiн ii зрадив.
Вона не могла зрозумiти, як вiн опинився в домi в такоi молодоi, як для нього, жiнки. Подумки обзивала його рiзними словами, але iй вiд того не ставало легше. Вона знала, що життя е швидкоплинним та динамiчним. Морально завжди слiд бути готовим до будь-яких змiн у ньому, тодi ця змiна не ранить тебе так боляче i може навiть стати твоiм спiльником. І в той же час змiна стане твоiм запеклим ворогом, коли застане тебе зненацька. Що з нею i сталося сьогоднi!!!
За три роки бурхливого роману Уляну жодного разу не осiнила думка, що все може закiнчитися так само раптово, як i почалось. Вона нiколи не обмiрковувала ситуацiю розставання, зради чи ще чогось, що могло привести до iхнього розриву. Вона просто не уявляла свого життя без нього, але зараз вона виявилася покинутою, зрадженою й абсолютно непiдготовленою до таких радикальних змiн в ii життi.
Вона iхала додому напiвпритомна, хотiла побути на самотi з думками i своiм горем. Вона не знала, як вона зiграе роль дружини i мами пiсля повернення додому. Їй хотiлося втекти вiд усiх, щоб могти голосно поплакати та стогнати вiд душевноi муки, дошкульнiшоi за фiзичний бiль. Перед ii очима знову i знову поставала постать Романа, який обнiмав цю дiвчину i йшов iз нею в дiм. Уляна не мала жодних претензiй до Галини, вона навiть була iй симпатична, але до нього – пiдлий брехун, нiкчема. Казав, що мае термiновi сiмейнi справи! Що, не мiг зiзнатися, що розкохав?! Боявся сказати правду? Нехай навiть гiрку? Ну, вона б перемучилась, перестраждала!!!
А зараз, коли вона своiми очима побачила його зраду!!! Це було нестерпно!!! Надзвичайно боляче! Вона ледь стримувала тремтiння в усьому тiлi. Вiн ii зрадив! Але ж вона добре знала, що зрада е там, де е правда i честь! А iхне кохання – суцiльний обман близьких людей! Уляна не хотiла i не могла зiзнатись у цьому навiть сама собi, i тому ii постiйно мучило сумлiння.
Вона вiдчувала себе злодiйкою, злочинницею. Але яким солодким був цей злочин! Кожна мить разом iз ним – суцiльне свято!!!
Роман не був ii чоловiком, i вона прекрасно знала, що не мае жодного права його ревнувати. «Нехай його ревнуе дружина!!!» – ображено думала Уляна. Але за цi три роки вона, крiм того, що дуже звикла до нього, так його покохала, що не уявляла свое життя без нього. І якби вiн сказав, що йде вiд своеi дружини i хоче бути з нею, Уляна б, не задумуючись, зруйнувала спокiй своеi сiм'i заради нього i приспала свою постiйно ниючу совiсть або отруiла ii та знищила тi докори сумлiння, якi постiйно терзали ii чесну душу. Але вiн нiчого не пропонував, i вони залишалися тiльки коханцями. А тепер? Вона не знала, що iй робити!!! Поверталась додому, бо мала повертатись, i не було бiльше на всiй землi мiсця, де б ii так iз нетерпiнням i любов'ю чекали, як удома дiти та чоловiк.
Однак як замаскувати перед близькими зболену i зраджену душу? Уляна завжди була такою веселою, легкою, а Роман так жорстоко пiдрiзав iй крила, i вона вже не зможе лiтати по життю веселим метеликом. Невiдомо, як вона буде ходити i навiть дихати!!! Їi розпачу не було меж.
Коли автобус приiхав у ii мiсто, було вже темно, i вона радiла цьому – не хотiла когось зустрiти. Автобусна зупинка була неподалiк ii будинку. Назустрiч вийшли дiти i чоловiк, втiшились, що вона повернулась, бо чекали ii зранку наступного дня.
– Чудово, що приiхала зараз, усi разом повечеряемо, – радiсно вимовив Андрiй. – Я приготував смачну вечерю.
Коли переодягнулась i прийшла до кухнi, де зiбралось усе ii сiмейство, то всi в один голос спитали, чи вона добре почуваеться, бо виглядае дуже кепсько.
…Уночi Андрiй прокинувся вiд того, що дружина голосно стогнала. Увiмкнув свiтло, хотiв розбудити – думав, що iй щось страшне сниться, але iй було погано – обличчя червоне, ii бив озноб. Переляканий Андрiй викликав швидку медичну допомогу, розбудив дiтей. Усi стурбовано i з жалем дивились на свою маму, iй було так кепсько, що боялись, що вона ось-ось помре.
Приiхала швидка допомога. Лiкарi обстежили ii, дали необхiднi уколи i забрали до лiкарнi. Геть блiдий вiд шоку Андрiй поiхав iз дружиною. Дiти вже не лягали спати, увiмкнули по всiй квартирi свiтло, сiли в кiмнатi на диван i попритулювались один до одного – такi дорослi i водночас такi малi й незахищенi. Мама потрiбна в будь-якому вiцi, тим бiльше iм – вони ще не влаштованi в життi.
Сидiли, мало не плакали. Пiд ранок повернувся тато, повiдомив, що в мами був гiпертонiчний криз i серцевий напад. Нi з того нi з сього насварив дiтей, що це через них, бо вони нiчого не допомагають мамi по дому, не слухають i взагалi, що всi бiди вiд них. Дiти вже i не сперечались, боялись, щоб i з татом не сталось якогось лиха.
Уранцi Андрiй зателефонував шефовi, повiдомив, що Уляна потрапила до лiкарнi, i сказав, який в неi дiагноз. Іван сам мало не помер вiд такоi новини, i вже через годину вони з Дарцею були в лiкарнi.
Уляна лежала на вбогому лiкарняному лiжку, металевому з iржавими бильцями i з незручним старим матрацом, продавленим сотнями чужих тiл, якi колись на ньому чекали свого одужання. Загальну картину бiдностi та убогостi доповнював вигляд лiкарняноi сiроi постелi з якимись чудернацькими вiзерунками на простирадлi. Уляна спиралась на подушку i була така блiда, що на неi було лячно дивитись. Така свiжа i красива вона iхала у вiдрядження, а за один день рiзко зiстарилась.
Дарця аж застогнала, як побачила свою вiрну подругу. Сiла на крiсло бiля Уляни, взяла ii за руку i з ненавистю глянула на свого чоловiка. Уляна злегка усмiхнулась: «Дивись, не вбий його, не вiн винен у моiй хворобi, а Роман».
– Ти його там бачила? – спитав Іван.
– Так, приiхав до молодоi, помiняв мене, як дешеву жiнку. Я сама винна, що покохала його, – сказала, ледь стримуючи сльози, Уляна.
– А ти знав? – i подивилась запитально на Івана.
– Так. Ти знаеш, у вiдрядження мав iхати Микола. Ми розмовляли з начальником того вiддiлу про обласне керiвництво, i вiн менi сказав, що Роман приiжджае до його пiдлеглоi вже декiлька мiсяцiв, я хотiв, щоб ти побачила це сама, i тому поiхала ти, а не Микола. Пробач менi, я не думав, що все буде так серйозно, – Іван був дуже засмучений.
– Іван менi тiльки сьогоднi розповiв пiсля того, як нам зателефонував Андрiй i сповiстив, що ти в лiкарнi. Я думала, що приб'ю його, – з жалем у голосi сказала Дарця.
Іван iз Дарцею ще трохи бiля неi побули та й пiшли у своiх справах. Іван сказав, щоб вона одужувала i не переживала за роботу. Дарця обiцяла прийти наступного дня i принести щось смачненького.
Пiсля обiду до Уляни прийшли дiти з чоловiком. Андрiй приготував борщ, дочка стушкувала м'ясо. Усi дивились, як мама iсть, i радiли кожному шматочку курочки, що вона проковтнула. По iхнiх очах бачила, як вони переживають за неi. Їй стало боляче за них, за себе i за свое втрачене крадене кохання, яке три роки було ii життевим стимулом, стержнем, який тримав ii у вiдмiннiй формi, додавав життевих сил та наснаги.
Вона хотiла, щоб родина пiшла i залишила ii саму, бо боялась, що заплаче при них i не зможе пояснити причини своiх слiз. Сказала, що втомилась i хоче вiдпочити. Вони поцiлували ii, побажали швидкого одужання i пiшли додому. Андрiй, коли виходив, пильно подивився в ii очi i стурбовано запитав:
– З тобою все гаразд? Ти виглядаеш чимось дуже засмученою.
– Я переживаю за вас, – тихо вiдповiла Уляна.
Тiльки за ними зачинились дверi, вона заплющила очi i почала згадувала своi побачення, палкi поцiлунки, цiкавi випадки, якi були у неi з Романом. Ряснi сльози жалю за минулим коханням i за майбутнiм життям, в якому вона вже не буде iз коханим, текли iз ii заплющених очей. Вона iх змахувала рукою, а вони все текли i текли.
У палату зайшов лiкар:
– Шановна панi, що це за водоспад? Припинiть плакати! Ваше серце вимагае позитивних емоцiй i що бiльше, то краще.
Потiм прийшли медсестри, поставили крапельницю i вкололи ii в рiзнi цiкавi мiсця. Уляна мiцно заснула. І снився iй приемний сон, в якому вона танцювала з Романом, а вiн притискав ii до себе все мiцнiше i мiцнiше. Навiть у снi думками вона поринала в безодню за солодким минулим, скривджена розсiкала хвилi нещасного сьогодення i прагнула пiти в щасливе майбутне з коханим чоловiком.
Уранцi, було ще темно, коли прийшла медсестра, безцеремонно розбудила Уляну та iз задоволенням зробила iй у сiдницi декiлька уколiв. На ii лицi було зловредно написано: «Я не сплю, i ти не спи – лiкарня прокидаеться рано або взагалi не лягае спати».
Медсестра вийшла, голосно рипнувши дверима. Уляна лежала в темрявi палати i не хотiла вiдпускати гарний спомин про свiй сон. Вона згадала одне побачення з Романом.
