скачать книгу бесплатно
А дехто ще й жартуе: мовляв, це ж просто анекдот – директорка! А якщо вона – посол, то яким буде фемiнiтив? «Послиця», «Посолка» чи «Посличка»?
Почуття гумору – не найгiрша штука. А вона – Амбасадорка!
Але! Почнемо з мови та можливостей ii змiн.
Мова – явище соцiальне. І як будь-яке соцiальне явище перебувае в постiйному розвитку, оновленнi, модернiзацii. Те, що вчора видавалося незмiнним каноном, сьогоднi з легкiстю набувае нових форм. Украiнська мова мае серйознi внутрiшнi ресурси для формування фемiнiтивiв, i сучасний Украiнський правопис розглядае як суфiксальнi можливостi для словоутворення фемiнiтивiв, так i використання словосполучень.
От не було ж колись лiтакiв, гвинтокрилiв, космiчних кораблiв, пiдводних човнiв, автомобiлiв, двигунiв, лiнз та iнших досягнень технiчноi сфери.
Не знали про атоми, молекули, нейрони, протони.
Вiдколи все це з’явилося, виникла й потреба вигадати для них назви, новi слова. Збагатити мову.
Колись нетрадицiйними для жiнок були багато професiй та посад.
Снайперка. Водолазка. Водiйка. Слюсарка. Та що перераховувати: навiть слово «продавчиня» колись звучало дивно!
Наприкiнцi 2017 року Мiнiстерство охорони здоров’я Украiни скасувало атавiстичний наказ 1993 року, який забороняв понад 450 професiй для жiнок. Тепер вони почнуть iх опановувати. Вже почали!
І всiм таким новелам потрiбно дати адекватнi назви.
Водночас фемiнiтиви лише входять до суспiльного та державницького дискурсу i не знайшли поки що свого нормативно-правового закрiплення – в офiцiйних документах усi посади визначаються виключно в чоловiчому родi, i тому не можна ототожнювати iх застосування (незастосування) iз пiдтримкою (чи навпаки запереченням) принципiв прав жiнок та гендерноi рiвностi. Використання фемiнiтивiв пiдкреслюе прихильнiсть вiдправника iнформацii принципу гендерноi рiвностi, оскiльки дае можливiсть вiзуалiзувати та активувати участь жiнок у рiзноманiтних соцiальних процесах, бо вербальнi засоби досi ii приховують.
«Легалiзацii» фемiнiтивiв у дiловому мовленнi багато в чому сприяла дiяльнiсть науковиць та експерток Євгенii Луценко, Олени Сусловоi, Галини Плачинди, Олени Масалiтiноi, журналiсток та письменниць Лариси Денисенко, Ірини Славiнськоi, Лiзи Кузьменко, народних депутаток Свiтлани Войцеховськоi, Ірини Сусловоi, керiвниць та членкинь мiжфракцiйного об’еднання «Рiвнi можливостi», Вiце-прем’ер-мiнiстерки з питань европейськоi та евроатлантичноi iнтеграцii Іванни Климпуш-Цинцадзе, заступника мiнiстра закордонних справ та багаторiчного голови Комiсii з питань гендерноi рiвностi Ради Європи Сергiя Кислицi та багатьох активiсток та активiстiв, громадських дiячiв та дiячок, громадян та громадянок. Фахiвчинi Апарату Урядовоi уповноваженоi з питань гендерноi полiтики також активно застосовують фемiнiтиви!
Звертати увагу на термiни, формулювання, називання необхiдно, бо вони створюють соцiально-семiотичнi конструкти, що формують вiртуалiзовану реальнiсть. Тому фемiнiтиви важливi, оскiльки вони е ознакою iндивiдуальностi та свободи, якi тагетованi «русским миром» i через якi проходить межа мiж тоталiтарним (авторитарним) та демократичним свiтами.
Часом я думаю, що неприйняття багатьма людьми фемiнiтивiв у мовi е певним проявом ксенофобii – побоювання всього «iншого», чужого.
До речi, такi побоювання можуть культивуватися не лише в мовнiй сферi, але й у багатьох iнших. Хтось чiпляеться за застарiлi норми, традицii, сподiваючись утримати хоч якiсь стабiльнiсть i спокiй.
Але свiт розвиваеться i змiнюеться. І в цьому його цiннiсть i принада.
Тому фемiнiтиви опановуватимуть дедалi бiльший мовний простiр.
Варто звернути увагу i на iнший бiк проблеми. Вчителькам, швачкам, секретаркам, трактористкам, машинiсткам уже не потрiбно виборювати мiсце у словнику – свою нiшу вони отримали. Можливо, через те, що мають традицiйнi для жiнок професii.
А от депутатки, мiнiстерки, президентки – це вже жiноче зазiхання на сферу владних вiдносин, у яких, попри позитивнi змiни в державнiй полiтицi, наразi домiнуе патрiархат. Вважаю, тут бояться не фемiнiтивiв, а реальноi участi жiнок в управлiннi державою.
От i все пояснення!
Коли мене вперше назвали «юристкою», це було досить незвично. Навiть дивно!
Але вiдтодi минуло п’ятнадцять рокiв. Тепер я не уявляю себе «юристом».
І ось уже зовсiм хорошi новини:
Державна служба Украiни з надзвичайних ситуацiй (ДСНС) в 2018 роцi видала перший словничок фемiнiтивiв для своiх прес-офiцерiв та прес-офiцерок. У нас починаються реальнi змiни.
Наступним у цьому сенсi став Кабiнет Мiнiстрiв Украiни, який 22 травня 2019 року затвердив Новий украiнський правопис – зiбрання правил, що встановлюють способи передавання украiнськоi лiтературноi мови на письмi.
Документ пiдготовлено Украiнською нацiональною комiсiею з питань правопису, що працювала впродовж 2015—2018 рр. Вона врахувала окремi зауваження та пропозицii, висловленi пiд час громадського обговорення проекту (серпень-вересень 2018 р.).
У роздiлi «Правопис суфiксiв. Іменниковi суфiкси» в п. 32.4 мiстяться наступнi правила: «За допомогою суфiксiв -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та iн. вiд iменникiв чоловiчого роду утворюемо iменники на означення осiб жiночоi статi. Найуживанiшим е суфiкс -к-, бо вiн поеднуваний з рiзними типами основ: а5вторка, диза5йнерка, дире5кторка, реда5кторка, спiва5чка, студе5нтка, фiгури5стка та iн. Суфiкс -иц-(я) приеднуемо насамперед до основ на -ник: верста5льниця, набi5рниця, пора5дниця та -ень: учени5ця. Суфiкс -ин-(я) сполучаемо з основами на -ень: кравчи5ня, плавчи5ня, продавчи5ня, на приголосний: майстри5ня, фiлологи5ня; бойки5ня, лемки5ня. Суфiкс -ес- рiдковживаний: дияконе5са, патроне5са, поете5са».
За словами Олени Масалiтиноi, радницi Мiнiстра освiти i науки Украiни, яка багато зробила та продовжуе роботу з адвокацii застосування фемiнiтивiв, «це iсторичний момент – офiцiйний документ нарештi зафiксував питому рису украiнськоi мови, яка з рiзних причин кiлька десятилiть витiснялася з мовноi картини свiту! Сподiваюся, це лише перший крок на шляху подолання украiнською мовою андроцентризму!»[1 - https://www.facebook.com/masalitina.olena/posts/2434390696626716?comment_id=24382743962383465]
Вживати фемiнiтиви важливо ще й тому, що пiд час гiбридних вiйн, а саме в такiй ситуацii зараз перебувае Украiна, «символiчнi компоненти виходять на перший план i починають вiдiгравати ледве не вирiшальну роль. А носiями передачi смислiв е вербальнi засоби (слова, словосполучення, тексти) та невербальнi реалiзатори (вiзуальнi, звуковi тощо)»[2 - Стратегiчнi комунiкацii в умовах гiбридноi вiйни: погляд вiд волонтера до науковця: монографiя. – К.: НА СБ Украiни, 2018. – с. 15].
Тож смiливiше збагачуймо нашу мову та наше суспiльне буття фемiнiтивами!
Адже так, мовники та мовницi?!
Саме так, громадянки та громадяни!
Згадування iмен i прiзвищ
Все, чим я займалася в своему життi, я робила спiльно з колежанками та колегами, партнерами, друзями, однодумцями та iн. І тому всюди, де була можливiсть навести iхнi iмена, я це робила. Насправдi людей, якi залишили слiд у моiй бiографii та в моему серцi, набагато бiльше. Тому прошу вибачення в усiх, хто не знайде себе на цих сторiнках. Я вас не забула. Я вдячна кожному i кожнiй, з ким працювала та працюю. Будуть ще новi книжки!
Нарештi залишилося згадати ще про таке.
Раптом у когось виникне запитання: коли я писала цю книгу?
Графiк роботи маю напружений, тому вiдволiкатися вiд роботи з документами, важливих зустрiчей, нарад, аналiтичноi роботи чи пiдготовки виступiв для творчого задоволення – розкiш, якоi не можу зараз собi дозволити.
Багато нотаток писала в рiзнi роки, але вони виявилися й досi актуальними, тому зiбрала iх докупи.
Щось записувала в дорозi. У потязi, в лiтаку чи машинi. Просто вмикала запис у телефонi i сама собi давала iнтерв’ю. Розмови зберiгалися, i принагiдно я iх використовувала.
Але загалом так уже склалося в моему життi, що найважливiшi та найскладнiшi речi – докторську дисертацiю та монографii – я писала ночами, вклавши спати тодi ще маленьку Оленку. Тож жартома називаю iх (росiйською мовою) не «научными», а «ночными».
Так i зараз: нiчна тиша та можливiсть зосередитися на цiкавому були моiми гарними помiчницями!
Роздiл 1. Про жiночий рух та права жiнок
Як я рухалася до жiночого руху
Жiнки – едина експлуатована соцiальна група в iсторii людства, яку iдеалiзували за ii безсилля.
Ерiка Джон
Ну от: написала заголовок, i вийшов каламбур. Це добре, коли минуле згадуеш iз легким гумором. А про те, як для мене все починалося, я добре розповiла в iнтерв’ю Лiзi Кузьменко. Тож сьогоднi скористаюся наведеними спогадами.
Наприкiнцi 80-х – на початку 90-х рокiв в Украiнi активно розвивалися рiзноманiтнi громадськi органiзацii та рухи. Було надзвичайне зростання соцiальноi iнiцiативи, люди прагнули реальних змiн у суспiльному життi i готовi були власноруч братися за них.
Мене тодi запрошували долучитися до рiзноманiтних жiночих iнiцiатив, взяти участь у роботi жiночих конгресiв тощо. Та я вiдверто казала, що не бачу, навколо чого сперечаються. Не розумiю, чи справдi е «жiночi» проблеми.
Виходила з власноi логiки: будучи жiнкою, нiколи ранiше не вiдчувала, що це мае вплив на кар’еру чи повсякденне життя. Була единою донькою в родинi науковцiв, батьки завжди казали: здобувай освiту, досягай успiху в професiйнiй дiяльностi. І я охоче дослухалася до тих порад. Школу закiнчила iз золотою медаллю, унiверситет – з «червоним» дипломом. Працювати пiшла туди, де подобалося. У 26 рокiв стала кандидатом наук i дуже пишалася цим.
В особистому життi теж усе складалося, як хотiла. Зустрiла справжне кохання, вийшла замiж. Чоловiк завжди мене пiдтримував i пiдтримуе досi!
Із гендерними проблемами стикнулася несподiвано для себе. Причому не через чоловiкiв, а через iншу жiнку, яка, до речi, мала вищу освiту, хорошу посаду та авторитет. Їi погляди та позицii мене просто приголомшили!
Будучи при надii, я пiшла якось увечерi до жiночоi консультацii. Коли просидiла там три години, прийом лiкаря закiнчився, а я до кабiнету так i не потрапила. Це був кiнець 1993 року, сильнi морози, в Харковi вiдбувалися плановi вiдключення електроенергii. Але я вирiшила чекати.
Зрештою, в порожньому коридорi до мене пiдiйшла лiкарка й запитала росiйською: «Чего сидишь?»
Я, зрозумiла рiч, вiдповiла, що чекаю на консультацiю. Вона тодi махнула рукою, мовляв, приходь завтра. Але я почала пояснювати, що завтра не можу, бо в мене лекцii.
«Какие лекции? Ты где учишься?» Їi тон став трохи зневажливим.
«Та я викладачка, i в мене завтра три пари лекцiй», – змалювала я ситуацiю.
І отут лiкарка на мене накинулася! Почала кричати: «Что ты надумала, какая ты преподавательница? Забудь! Ты беременная! Работа второстепенна, карьера – тем более! Ты теперь никто! Не женщина, не человек – ты просто беременная, и больше ни о чем думать нельзя!»
Вона давала щирi, на ii думку, поради, а я була вкрай шокована. Виходить, усе, чого я досягла в життi, не мало жодноi ваги! Звiсно, це була думка однiеi жiнки, але ж подiбнi погляди мали дуже багато iнших жiнок i чоловiкiв, якi визнавали другорядне мiсце жiнки в суспiльствi i погоджувалися з цим.
Я вперше тодi вiдчула на собi таку несправедливiсть. Можливо, саме та лiкарка i пiдштовхнула мою громадську активнiсть. Якщо це справдi так, то щиро iй за це дякую. Тим паче що ii права я також вiдстоювала.
Пiсля народження доньки я знайшла однодумниць i однодумцiв, з якими в Харковi створила громадську органiзацiю «Фемiнiстська асоцiацiя “Гуманiтарна iнiцiатива”».
Сьогоднi життя змiнилося. Вагiтнi жiнки стають мiнiстрами оборони европейських краiн. Жiнки з немовлятами беруть участь навiть у засiданнях парламентських сесiй та урядiв. І нiхто iм не доводить, що вони меншовартiснi, бо такого не мае бути нiде й нiколи! А Харкiв називають «гендерною столицею Украiни»!
Згадуючи ту давню iсторiю, я вкотре повторюю, що власну гiднiсть треба вiдстоювати. Не мовчати i не ковтати образ!
Бо ми нерiдко не бажаемо iх помiчати, адже вважаемо, що все одно нiчого не змiнюеться.
Змiнюеться!
І багато чого!
Скiльки нас i нашого бажання – стiльки буде змiн!
Права жiнок: можливiсть пiднятися на трибуну
Чоловiкам – iхнi права, i не бiльше того; жiнкам – iхнi права, i не менше того.
С’юзен Ентон
Приводом для цих роздумiв стало запитання вiд моеi студентки: «Коли вперше використали термiн «права жiнок»? Запитання, на перший погляд, було банальним, але вiдповiсти на нього одразу я не змогла.
А й справдi – коли?
З’ясувалося, що однозначно вiдповiсти не змогли й багато з моiх колег, учених, якi дослiджують права жiнок та гендерну проблематику. Версii були рiзними: вiд часiв Давньоi Грецii (Платона та Аристотеля) до Вiдродження (середньовiчноi французькоi письменницi Крiстiн де Пiзан), вiд епохи Рацiоналiзму та Просвiтництва (фiлософiв Томаса Гоббса та Джона Лока) до дiячiв ХІХ столiття, активiсток жiночого руху в США та Європi. Пропонували навiть зупинитися на ХХ столiттi, коли з’явилася Конвенцiя ООН про лiквiдацiю всiх форм дискримiнацii щодо жiнок.
Але остаточноi вiдповiдi не було.
І така колiзiя спонукала активнiше зануритися в працi фiлософiв, iсторикiв, фахiвцiв з iсторii права та iсторii фiлософii, у сучаснi статтi про права людини та правозахисноi проблематики. І все для того, щоб зiбрати цеглинки, з яких будуеться концепцiя «прав жiнок».
То коли вперше було використано це поняття?
Ретельний пошук вiдповiдi на просте запитання спричинив появу й iнших запитань.
Коли i як проблеми прав жiнок та гендерноi рiвностi потрапили пiд пильне око фiлософii права?
Як розгортався процес iх вивчення?
Якi дискусiйнi проблеми з цього приводу постають у правознавствi, соцiально-полiтичних дисциплiнах сьогоднi?
Якi соцiально-полiтичнi та правовi доктрини мали вплив на розвиток концепцii жiночих прав та iх практичне втiлення в життя?
Поглиблене вивчення теми показало, що в iсторико-правовому та фiлософсько-правовому дискурсi iснують суттевi бiлi плями, пов’язанi з гендерною проблематикою. І можна загалом говорити про фiлософсько-правову й теоретико-правову неувагу до проблеми прав жiнок.
В принципi, певну логiку тут можна зрозумiти. «Права жiнок» як категорiя та феномен не могли з’явитися ранiше за концепцiю «прав людини».
Звичайно, згадки про iдеi щодо вольностей (але не прав) людини можна знайти i в працях давньогрецьких iсторикiв та мислителiв, китайських фiлософiв та iн. Але в iхнiх поглядах нема головного, що характеризуе «права людини» в iхньому нинiшньому повному тлумаченнi, – iдеi свободи та рiвноправностi[3 - Бернс Г. Уестон. Права людини // Права людини: Концепцii, пiдходи, реалiзацiя / За ред. Б. Зiзiк. – К.: Вид-во «Ай Бi», 2003. – С. 13.]. Бiльше того, концепцiя «прав людини» загалом тривалий час розвивалася винятково як концепцiя «прав чоловiка», та ще й обтяжена майновим цензом та соцiальним походженням.
Коли французька Декларацiя прав людини та громадянина вiд 26 серпня 1789 року проголошувала, що «всi люди народжуються вiльними та рiвними у своiх правах», то на увазi мала лише чоловiкiв.
У вiдповiдь на це французька письменниця та полiтична дiячка Олiмпiя де Гуж написала в 1791 роцi «Декларацiю прав жiнки та громадянки». Але рiвностi в правах з чоловiками досягла лише в тому, що була страчена поряд iз ними на гiльйотинi. «Жiнка може зiйти на ешафот, вiдповiдно, вона може зiйти й на трибуну», – казала вона.
Наприкiнцi XVIII – на початку ХІХ столiть поняття «права жiнок» не мало сучасного змiсту. Хоча роботи вже згаданоi Олiмпii де Гуж та англiйськоi письменницi, фiлософа та фемiнiстки Мерi Уолстоункрафт можна вважати суттевим пiдгрунтям сучасноi концепцii прав жiнок.
Вагомий внесок в обгрунтування необхiдностi жiночого визволення зробив англiйський мислитель та полiтичний дiяч Джон Стюарт Мiлль. Його погляди на питання жiночоi рiвноправностi викладено в есе «Поневолення жiнки» (1861 рiк).
У ньому вiн пiддав критицi принцип «споконвiчного пiдпорядкування однiеi статi iншiй» як несправедливого у своему пiдгрунтi як «однiеi з «основних перешкод на шляху людства до досконалостi». Цей принцип вiн пропонував замiнити на «iдеальну рiвнiсть», що не припускае нiякоi влади або привiлеiв для жодноi зi сторiн, так само як i визнання неспроможностi якоiсь iз них».
Водночас, Джон Стюарт Мiлль зауважував, що влада «чоловiкiв над жiнками не схожа на всi iншi види влади, тому що… сприймаеться добровiльно, жiнки не виказують скарг»[4 - Мiлль Д. С. Поневолення жiнки. – К., 2002.].
Переважна бiльшiсть дослiдникiв проблем жiнок одностайнi в тому, що саме лiберальна полiтико-правова думка сформувала методологiчнi й теоретичнi засади iдей жiночого визволення та рiвноправ’я, оскiльки лiбералiзм мав i мае на метi визволення суспiльства вiд опiки держави, а особистостi – вiд тиску авторитарноi колективностi. Хоча спочатку цi iдеi стосувалися винятково чоловiкiв та чоловiчого визволення з-пiд монархiчноi влади.
Рух за права жiнок формувався пiд впливом цiеi течii, починаючи з кiнця XVIII столiття. Наприкiнцi ХІХ – у першiй половинi ХХ столiття жiнки в багатьох краiнах вибороли: право на освiту; право на рiвну з чоловiками працю та заробiтну плату; право голосу i право бути обраними до рiзних гiлок влади, спочатку на мiсцевому рiвнi, а згодом – i до вищих ешелонiв влади; право брати участь у дiяльностi професiйних та громадських органiзацiй, а також право на утворення власних жiночих органiзацiй; право на розлучення i на рiвнi права у шлюбi; право на використання контрацептивiв; право на державну допомогу у зв’язку з вагiтнiстю та пологами, на вiдпустку для догляду за дитиною тощо.
Бiльшiсть учених вважае, що поняття «прав людини» набуло унiверсальностi лише пiсля Другоi свiтовоi вiйни. Так, американський правознавець Г. Бернс зазначае, що його почали вживати, коли 1945 року було засновано Органiзацiю Об’еднаних Нацiй: «Цим новим термiном замiнили iнший – «природнi права». Останнiй втратив популярнiсть частково тому, що концепцiя «природного права», з якою вiн був тiсно пов’язаний, стала предметом великих дебатiв. Також новим термiном замiнили пiзнiше вираз «права чоловiка» – вираз, який не враховував прав жiнок».
Один iз визначних документiв ХХ столiття – Загальна декларацiя прав людини, ухвалена 1948 року, мiстить положення, що гарантують рiвнiсть прав чоловiкiв та жiнок. Ідеться про загальнi, унiверсальнi права людини, що притаманнi кожнiй людськiй особистостi та враховують принципи рiвноправ’я i свободи.
Цей документ вiдiграв визначальну роль i у формуваннi концепцii «прав жiнок», оскiльки доводив рiвнiсть усiх людей незалежно вiд раси, статi, релiгii тощо. І це невипадково! Бо бiля його першоджерел стояла видатна жiнка – Елеонора Рузвельт, яка була представницею США в ООН та очолювала Комiсiю з прав людини.
Низка прийнятих у 50-тi роки конвенцiй ООН, Мiжнародноi органiзацii працi та Ради Європи розвивали далi цей напрям. У 1952 роцi ООН схвалила Конвенцiю про полiтичнi права жiнок. У Мiжнародному пактi про соцiальнi, економiчнi та культурнi права (1966 рiк) проголошуеться рiвнiсть громадян у будь-якiй сферi життя незалежно вiд вiку, статi, кольору шкiри.
Ухвалення Європейськоi конвенцii про захист прав людини та основних свобод, Декларацii про лiквiдацiю дискримiнацii щодо жiнок, а згодом i Конвенцii ООН про лiквiдацiю всiх форм дискримiнацii щодо жiнок, напрацювання документiв Всесвiтнiх конференцiй ООН зi становища жiнок, якi проходили в Мехiко (1975 рiк), Копенгагенi (1980 рiк), Найробi (1985 рiк), вимагало вiд мiжнародного спiвтовариства визнання прав жiнок як прав людини.
У 1993 роцi на Вiденськiй конференцii з прав людини було пiдтверджено принципи прав жiнок. 171 держава погодилася з висновками конференцii («Вiденська декларацiя i програма дiй»), в яких iдеться про те, що «права жiнок е невiд’емною складовою i неподiльною частиною загальних прав людини. Повна i рiвна участь жiнок у полiтичному, громадському, економiчному, суспiльному i культурному життi на нацiональному, регiональному i мiжнародному рiвнях, а також лiквiдацiя всiх форм дискримiнацii за ознакою статi е першочерговими цiлями мiжнародного спiвтовариства»[5 - Викорiнення насильства стосовно жiнок: Мiжнар. документи. – К., 1999. – С. 18.].
Існувала та продовжуе iснувати точка зору, яка обмежуе права людини лише громадською сферою. За такого пiдходу сiмейнi вiдносини, в тому числi сiмейне насильство, розглядалися як проблеми, що перебувають за межами прав людини. Щоправда, перемiг iнший пiдхiд: насильство у приватнiй сферi визнано порушенням прав людини, яких також треба дотримуватися, i держава мае це контролювати.
На мiжнародному рiвнi було визнано головну фемiнiстську вимогу – «зруйнувати розмежування на громадське/приватне та поширити права людини на стосунки мiж окремими особами»[6 - Бремс Е. Вороги чи союзники? Фемiнiзм та культурний релятивiзм як дисидентськi голоси в розмовi про права людини // Права людини: Концепцii, пiдходи, реалiзацiя / За ред. Б. Зiзiк. – К.: Вид-во «Ай Бi», 2003. – С. 156.]. Тож тепер акти насильства над жiнками розглядаються як порушення прав людини, що знайшло пiдтвердження в документах i практицi Європейського суду з прав людини.
