скачать книгу бесплатно
пам’ятав, що змушений повертатись.
А вона вiдбувала своi ювiлеi,
i росли, як водоростi, iх дiти,
i тяглися днi, як слiди по глею,
i навiть один був ходив до неi,
ходив, але перестав ходити.
Надривалися евангелiти,
заклинателi змiй, i вiтрiв, i кровi,
морськi вовки, степовi ворожбити
i рiзнi iншi свiдки Єгови,
але нiхто не змiг перемолити
обiцянку, дану в любовi.
Сини ii у порту вiдомi,
жорстокi, безсмертнi, кажуть, два брата,
бо ж це вони виросли в тому домi,
i чим iх можна ще налякати,
якщо вони бачили свого тата.
А вiн лежить серед покарьожених
човнiв i кранiв у серцi затоки,
i краби дрiбнi увесь час торочать
йому про душу i вiчний спокiй.
Але вiн не повертатись не може.
І повертаеться додому щоночi.
* * *
Дiду, прийом. Я виросла, дiстаю до педалей
i легко орiентуюсь по моху в хащах нiчного саду.
Їжджу на автоматi – нашим зрадила iдеалам.
Менi вже не так цiкаво, що же там далi,
тим бiльше, що стiльки iз того «далi» тепер позаду.
В шахи не граю. Все ще не вивчила поiменно
всiх бородатих гуру твого наукового комунiзму.
Не народила, не зустрiла справжнього мена,
стрiляла в публiчному мiсцi, падала п’яна в Сену —
нiчим пишатись, все радше iз списку «рiзне».
А ти би розслабився – всi навколо дорослi, анiтрохи не дiти.
Нiкому нiчого не виннi, все робимо швидко i не навзаем.
Постiйно не вистачае на щось, без чого нiяк не можна радiти.
Втiм, там, де ти зараз е, ти значно краще знаеш,
що таке «немае часу» i що часу взагалi немае.
Мама не вийшла замiж, в мене все та ж освiта,
курим удвох на балконi i iздимо часом за мiсто.
Я засинаю без казок i платiвок, але на початку лiта
прокидаюся часто i захлинаюся вiд повiтря, свiтла i свiту,
цього прекрасного свiту, який не ясно з чим iсти.
* * *
Найкраще, коли всi можливостi вже в минулому.
Найкраще, коли безнадiйно проваленi спроби всi.
Нiхто не зарадить: ми поруч спокiйно куримо
або лежимо в травi чи спимо в автобусi.
Тепер кожен дотик лиш дотик один з мiльйонiв,
тепер, коли не боятись нарештi можна
за власну свободу, за певнiсть своiх кордонiв, —
найкраще, що ми порожнi.
* * *
Катi Г.
Вересень накочуеться, нiби приплив.
Незручне взуття, заживають колiна збитi,
i всi подряпини – слiди неймовiрних див, —
затираються, сходять, залишаються в лiтi.
Велосипеди в дощ нiби кораблi,
припнутi на рейдi без вiтрил i без пасажирiв.
Шкiра просить пiску i свiтла. Усюди, де ми були, —
проголошено зараз неосяжний i недосяжний вирiй.
Лiтнi тераси згортаються, нiби фронт.
Загортатися в пледи, здаватися пiзно, пiзно.
І якщо дихати – то тепер тiльки рот у рот,
до останнього не пускати мiж себе чужих, випадкових, рiзних.
Лiтаки не затримуються, нiби розклад страт.
Голi плечi в натовпi безпомiчнi, недоречнi.
Безвiдмовний час, найдосконалiший апарат,
врештi витисне з кого завгодно безнадiйне прощання у кiлька речень.
Кiт у чоботях
Це моi поля i моi сади.
Це моi фортецi у далинi.
Моi пасовиська бiля води
i моi рибини на мiлинi.
При дорозi яблунi i айва,
зеленiе хмiль, зрiе виноград —
все мое: трава, у травi мишва,
а над нею мат польових бригад.
Мiй Чумацький Шлях i в могилах прах,
сорок сiм чудес, всi АЕС i ГЕС,
дим вогнiв в лiсах i кадил в церквах,
i туман увесь iз озер i плес.
Це моi комбайни i трактори,
фабрик чорний пiт й лихоманка жнив.
Сутiнки зiйдуть на моi двори,
i моi жiнки заведуть там спiв.
Це моi кордони i наркота,
це моi наливки i самогон,
це моi сини в теплих животах
достигають в мрiях про закордон.
Моi божевiльнi вiд дня до дня
восхваляють Господове iм’я.
Це моя краiна. І вся хуйня
в цiй краiнi також лише моя.
То чого ж ти хочеш, безжальний свiт?
Що ж мене висмоктуеш у журбi?
Я i певний брiд, i смачний обiд,
i жiнок, i рибу вiддав тобi.
Розтисни кулак, напрямок чи знак
помiняй на все неземне й земне —
де ховаеш ту, котра просто так,
без мого усього прийме мене.
* * *
На днi горнятка з какао; в кишенях мiж
дрiбними монетами i розкришеним тютюном;
в голубиному серцi; за вухом в цуцика; в черепашому оцi;
в старiй порцелянi, захованiй на горищi, обгорненiй полотном;
в кровi останнiх черешень; в грибних грунтах; в твоему диханнi зранку
зачаiвся той свiт, в якому я так легко виконую обiцянки —
наприклад, не стригти волосся чи не вечеряти з iншими, коли навiть дуже хочеться.
В склянках iз лаймом i льодом; в чужих запальничках; в лiнiях смертi або життя;
в нетверезих обiймах; в ключах вiд старих машин; за скатертини обшитим краем,
в лiнивих домашнiх комахах, в попiльничках, в невикористаних пакетиках для смiття,
в телефонних розмовах; в слiдах побачень, по яких немае слiдiв,
я постiйно знаходжу крихiтнi докази присутностi рiзних див,
особливо тих, яких не бувае.
Стiльки любовi в липневiй гарячцi, в дорожнiх знаках, в сухих полях,
в застиглих годинникових стрiлках, в шухлядах iз рушниками,
в сфотографованих дiтях, в намальованих кораблях,
в усьому, що стаеться чи не стаеться з нами.
* * *
Ти ще такий живий, нiби теплий звiр.
Не переходь межу, не здавай, не вiр —
свiт не лише множина iз безглуздих втрат
або осмислених, тож безнадiйних, дiй.
Нi, ти нiкуди не зникнеш у двадцять п’ять.
Не засинай так швидко, а краще сядь
i дослухайся в нiч, поки iншi сплять:
може, ти втратиш теперiшнiй фокус часу й подiй,
та залишишся той самий.
В свiтi i правда нема недоречних зим,
i якщо схоче, то кожен матиме дiм,
рибу злапае в ставку i фею в нiчному лiсi —
якщо ти тут, то ти вже його заслужив —
свiт пароплавiв, оленiв та орлiв,
свiт, у якому тобi завжди добре i завжди сiм
чи принаймнi вiсiм.
Ти ще такий цiлий, як горiх чи плiд.
Що тебе надiб’е, чим вiдгородить вiд
краю, де ти король, чарiвник i воiн?
Знаеш, якщо приходиш туди один,
обов’язково чекае на тебе невтомний кiнь,
а якщо не сам, то буде у тебе син
або, може, двое.
Поки ти ще не взнав нездоланний страх,
поки нiхто не помер в тебе на руках,
поки дихання не спинялось вiд передозу —
запам’ятай цi сутiнки голубi,
подушку м’яту, заiду на губi:
все, що в тобi, – залишиться у тобi,
iнше – поза.
Я там була, i я знаю, про що кажу, —
чуеш, не вiр, не пускай, не здавай межу.
Будь-якi днi
Будь-якi днi залишають вiдбитки на наших з тобою аркушах i долонях.
Будь-якi сни залишаються в пам’ятi, як ти говориш, не минають нiколи.
Будь-якi сутiнки темнi, коли щось велике в небi холоне,
будь-який ранок свiтлiший за сутiнки, коли заледве й вгадуеш колiр.
Будь-який човен плистиме, якщо його на воду спустити,
а з iншого боку – будь-який човен рано чи пiзно, але потоне.
Будь-який голос, навiть знайомий, часом може заплутати i знiтити,
будь-який шепiт може бути iнтимнiший бодай на пiвтону.
Будь-яке скло прозоре, будь-яке скло також розбиваеться врештi,
будь-яке скло облизуе море, i з нього виходить потiм камiнь коштовний,
i менi, якщо добре подумати, то пасують будь-якi мешти.
І тобi, якщо добре поспати, будь-який день буде довго здаватися добрим.
Будь-який день мае вхiд i вихiд, i вiдстань стала вiд виходу i до входу.
Будь-який день не затримаеш i не вмовиш, хай що ти iм там говориш,
а тому не переймайся, чуеш, спускай свiй човен на будь-яку воду,
не переймайся, чуеш, викидай свое бите скло у будь-яке море.
* * *
Грушi вiд сонця соком налитi.
Грушi як груди – пружнi, великi.
Жовтi, як лiто, губляться в лiтi
дряпанi литки, дитячi лiктi.
Іржа роз’iдае велосипеди,
плавляться в грунтi глибиннi руди.
Бог розтiкаеться жовтим медом.
Боговi солодко. Вiн усюди.
