скачать книгу бесплатно
До Фелiцii Бауер
Люба Ф., у мене е лише десять хвилин i навiть не повних. Що менi робити й писати наспiх? Спочатку подякувати за те, що Ти вказуеш серпень як мiсяць звiльнення, вiн повинен ним i лишитися. Я виглядав «страшенно жалюгiдно», безперечно, i почувався так само, такий вигляд я завоював собi за пiв року. Догляд за мною не допомiг би, плин часу допоможе й кожен день, на який Ти наближаеш цю мить, допоможе, а також допоможуть усяка довiра й усяке терпiння, якi Ти виявляеш до мене, а останне – найбiльше. Ми ж (небезпечно наспiх виказувати такi категоричнi зауваження), ми ж абсолютно протилежнi люди, тож мусимо мати терпiння одне до одного, мусимо мати погляд, майже богоподiбний, даний лише найвищому людському почуттю на необхiднiсть, на правду i, врештi-решт, на невiддiльнiсть iншоi людини. Я, Ф., маю цей погляд, тому i моя вiра в наше майбутне е мiцною. Якщо ж мене колись торкнеться хоч найменший промiнь такого Твого погляду, я затремчу вiд щастя.
Франц
Напиши менi одразу, хай це буде хоч кiлька слiв.
Я не змiг би хоч чим-небудь потiшити фройляйн Брюль? Я не можу чути про дiвчат, що плачуть.
19 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Що за радiсть, кохана, хоч колись почути вiд Тебе докiр про листи. Звiсно, я мав би вже написати Твоiй матерi, а зробив це лише сьогоднi. Я мав би надiслати Твоему батьковi книгу одразу у вiвторок, а надiслав ii лише в п’ятницю. Але, по-перше, я зовсiм не пунктуальний у написаннi листiв (листи до Тебе е не листами, а скигленням i скреготiнням зубiв), моя рука й так важка, а коли вiд Тебе не приходить жодноi вiстки, як це було нещодавно, ця рука стае взагалi паралiзованою i не може навiть запакувати книгу для Твого батька.
Чи усвiдомлюю я те, що повнiстю належу Тобi? Я не мусив це усвiдомлювати, я знаю це вже пiвтора року. Заручини нiчого не змiнили в цьому, бо це усвiдомлення неможливо змiцнити сильнiше. Навпаки, iнодi я думаю, що Ти, Ф., [Тобi] не завжди повною мiрою зрозумiло те, наскiльки i яким чином я Тобi належу. Але терпiння, усе проясниться, Ф., от-от все проясниться, i ми будемо найближчими людьми. Наймилiша, кохана, Ф., якби ж ми були вже такими! Кiлька коротких зустрiчей недiлями в Берлiнi, кiлька днiв у Празi не можуть вирiшити всього, навiть якщо в сутностi все давно вже вирiшено, можливо, вiд мого першого погляду у Твоi очi.
Кожен думав про свое, я думав, що Ти вiдповiси моiй матерi, i забув написати Твоiй матерi. Ти пишеш, що Ти змушена запросити себе сама. Як же так? Ти хiба не отримала листа вiд моеi матерi вiд минулого понедiлка, в якому вона запрошувала Тебе i, певно, дуже сердечно?
Друг мого дядька з Мадрида (Альфреда Левi), який працюе при посольствi Австрii у Мадридi, був у нас, i я ходив з ним на невеличку прогулянку. Дивно ось що: зараз вже пiзно, ми багато гуляли, з нами були також Оттла[12 - Оттла, Оттiлiя Кафка (1892–1942) – наймолодша сестра Франца Кафки, з якою у нього були особливо близькi та теплi стосунки.] i кузина, ще зустрiли iнших знайомих, а зараз, оскiльки пiсля цього незвичного для мене заняття я сiдаю (в останнi роки я, справдi, вдень прогулююсь один або з Фелiксом, iншим Фелiксом), отже, я сiдаю, аби написати Тобi, i я помiчаю, що зовсiм не обдумую листа, а пiд час усiеi прогулянки, у трамваi, у Баумгартенi[13 - Баумгартен – один з найстарiших i найбiльших паркiв у пiвнiчно-захiднiй частинi Праги. Чеська назва – Стромовка.], бiля ставка, коли слухав музику, iв хлiб з маслом (я з’iв навiть одну скибку хлiба з маслом пiсля обiду, одне неподобство за iншим), дорогою додому постiйно думав лише про Тебе, про Тебе одну. У душi я настiльки единий з Тобою, що з цим не може зрiвнятися жодне благословення рабина.
У газету я подам оголошення[14 - Ідеться про офiцiйне оголошення про заручини, яке належало опублiкувати одночасно з боку нареченого i нареченоi. Скромне оголошення вiд Кафки з’явилося лише в п’ятницю, 24 квiтня 1914 року в газетi «Prager Tageblatt»: «Д-р Франц Кафка, вiцесекретар Товариства страхування працiвникiв вiд нещасних випадкiв у Празi, оголошуе про заручини з фройляйн Фелiцiею Бауер з Берлiна».] лише завтра – на вiвторок. Завтра мiй начальник повертаеться з вiдрядження, i я не хотiв би, щоб оголошення з’явилось у газетi ранiше, доки я особисто не скажу йому про це. У середу Ти отримаеш газету. Звичайно, про це вже знають майже всi, кого це стосуеться. Що ж сказали Твоi друзi й знайомi, чи багато з них плiткували про це з перукарем? А втiм, тепер так буде завершуватися кожен лист – я думаю, що Тобi варто незабаром приiхати. Коли ж, Ф., коли ж?
Твiй Франц
Напиши менi, будь ласка, одразу про головнi болi.
20 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Моя кохана, зараз ввечерi я прийшов додому – безглуздо тинявся, на тенiсних майданчиках, на вулицях, у конторi (чекав, що там, можливо, буде вiстка вiд Тебе) – i ось знаходжу Твого листа. Я не в змозi щось робити, якщо не маю вiстки вiд Тебе, я був, справдi, не в змозi подати невелике оголошення в газету, дарма що це все ж можливо, оскiльки я розказав про це начальнику. Але я не змiг, мiж iншим, цього також не було i в газетi «Berliner Tageblatt».
Я навiть вже не пам’ятаю, чим я останнiм часом був так зайнятий, не було нiчого дуже важливого. За неважливим минають днi, i сьогоднi не виняток. Що за тимчасове життя без Тебе!
Звичайно, я бачуся з Максом, навiть щодня. Тiльки ми, якщо придивитися, вже не такi й близькi одне одному, якими були ранiше, i то – лише час вiд часу. (Нiколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надiшлю Тобi двi лiтературнi дрiбнички з наших подорожей, одну стерпну вiд мене та одну зовсiм нестерпну, написану нами обома[15 - Ідеться про два коротких лiтературних твори – «Рiхард i Самуель» i «Аероплани в Брешii», написанi Францом Кафкою i Максом Бродом разом пiд час однiеi з iхнiх подорожей.]. Я не обiцяю сiм мiшкiв гречаноi вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моеi матерi, про поштово-рекламнi марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» i про розiрвання договору з лiкаркою для мене. Я теж обiцяю сiм мiшкiв гречаноi вовни, але моеi вовни зовсiм не так багато). Ми (ще раз, задля впевненостi: Макс i я) з моеi вини бiльше не такi близькi, вiн не вiдчувае цього у своiй щиростi й присвятив менi свiй новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16 - «Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублiкований у щомiсячнику «Die Wei?en Bl?tter» (сiчень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництвi Курта Вольфа. Роман мае присвяту: «Моему друговi Францу Кафцi».], одну зi своiх найособистiших книг, болючу, вистраждану iсторiю.
Але й моя вина не е, власне, виною або е нею лише незначною мiрою. Я незрозумiлий Максу, i там, де я йому незрозумiлий, вiн помиляеться. Останнiм часом я попри всю зовнiшню балакучiсть (цю ваду Ти ще не знаеш, i в Тебе самоi ii немае, i за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутiшим, усе вiдлюдькуватiшим попри внутрiшню потребу говорити, i навiть попри бажання спiлкування з боку iнших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишнiсть поблизу них, нездатнiсть налагодити повноцiннi безперервнi стосунки, я так рiдко можу дивитися на iнших зi сторони (чи розумiеш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рiдко хто так здатний, як я, мовчки в напiвблизькостi, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17 - Два дядьки – Зiгфрiд Левi, сiльський лiкар у Трiшi (Тршештi), Моравiя. Рудольф Левi – бухгалтер у Празi.], один з мiста Трiш в Моравii, iнший – з Праги, дивакуватий, я мушу закiнчувати листа i, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрiбний страх, повiр менi, ми ж довiряемо одне одному, хiба нi? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розумiти людей так глибоко, що це мене самого лякае. Це я можу, але це вмiння, якщо я не пишу, е для мене, справдi, майже небезпекою. Тiльки не iснуе для мене жодноi небезпеки, оскiльки в мене е Ти, i для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодноi.
Франц
Нiяких головних болей, жодних! Вiдпишися вiд лiкарки! Приiжджай якнайскорше! Збирай речi!
21 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Це безглуздя, це хвороба, Ф., якщо немае вiд Тебе листа чи хоча б вiстки, то я не можу нiчого робити, i навiть подати оголошення в газету. Не те щоб я так хвилювався, як ранiше, ми пов’язанi одне з одним (так голосно каже B. T. [ «Berliner Tageblatt»], а мое серце каже про це тихiше, але певнiше), i неважливо, що не приходить вiстка, це, мабуть, навiть добре, якщо Ти використовуеш перерви у своiй нескiнченнiй роботi дiйсно для вiдпочинку, а не для написання листiв; але, попри це, я все ж подам оголошення лише завтра, отримаеш Ти його в п’ятницю. Але це не означае розлад мiж нами, Ф., за моiм вiдчуттям, газети взагалi не мають до нашоi справи жодного стосунку. Оголошення в «Berliner Tageblatt» е навiть трохи моторошним, оголошення дня урочистого прийому звучить так, нiби там йдеться про те, що Ф. К. [Франц Кафка] в День Святоi Трiйцi показуватиме смертельний номер у вар’ете. Але нашi iмена виглядають так тепло й добре разом, це добре й мусить бути так.
Вже пiзно, я отримав термiнового листа лише зараз о 9-й, у будь-якому разi вiн прийшов у контору лише по обiдi. Найщирiшi вiтання, дякую за поцiлунок, однак не можу вiдповiсти на нього, якщо цiлувати на вiдстанi, то падаеш зi своiм поцiлунком i добрими намiрами в пiтьму та безглуздя, замiсть того, аби торкнутися далеких улюблених уст.
Франц
22 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Моя люба Ф., я списав уже весь поштовий папiр, лише цей клаптик Твого листа ще лишився. Слухай, я думав, що заручившись з Тобою, зможу забезпечити Тобi бiльше вiльного часу, а, вочевидь, додав Тобi ще бiльше роботи. Дуже шкода! Вiд Твого батька я нинi отримав дуже люб’язного листа; моя мати чомусь хвилюеться через деякi слова вiд Тебе до мого батька. Що за справи! Приiжджай якнайскорше, одружимося й покiнчимо з цим. Гарна квартира, про яку я розповiдав, звiльниться лише в лютому, i навiть це непевно. Інша гарна, зручно розташована, достатньо дорога квартира зi стiлькома ж беззаперечними перевагами, як i недолiками, лишаеться заброньованою до вечора 2-го травня. Це означае, що Ти маеш бути в Празi найпiзнiше 1-го травня.
Як щодо вiзиту до фройляйн Грете?
Франц
24 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Це третiй лист, який я сьогоднi починаю. Знову й знову сьогоднi в листи до Тебе втручаеться Твiй знайомий з Бреслау[18 - Бреслау – нiмецька назва польського мiста Вроцлав.], iм’я якого навiть не з впертостi, але все ж з якоiсь причини не можу запам’ятати; навiть його зовнiшнiсть я не можу запам’ятати, попри те, що бачив його достатньо велике зображення, що висiло у Тебе в кiмнатi. Однак його самого я не можу забути; це частково Твоя вина, Ти менi розповiла про нього замало зрозумiлого й забагато натяками.
Сьогоднi я не отримав вiд Тебе жодного слова, це не найгiрше; гiрше те, що я вже, мабуть, дев’ять мiсяцiв не отримував вiд Тебе жодноi спокiйно написаноi сторiнки.
Я дякую Тобi за листа до батькiв, вiн iм обом дуже сподобався. У листi менi знову впало у вiчi те, якою дивною е Твоя мова. Ти легко розкидуешся такими словами, як «жахливо», «страшенно», «надзвичайно», «приголомшливо», Ти намагаешся уникати слова «дуже», що справдi характеризуе, i замiнюеш його на слово «досить», що характеризуе неточно й стримано.
У недiлю, Ф., Ти не отримаеш вiд мене листа, тому не гнiвайся через це, я не люблю писати додому; як чужа для сiм’i людина я б змiг написати; якщо ж з цього кепкували, то це були злi жарти; нинi б жартували й могли б жартувати про це лише по-доброму i це, саме це, завдало б менi болю.
Твiй лист до моiх батькiв розчарував мене передусiм через дату Твого вiзиту. Як? Ти хочеш приiхати аж 5-го? Чому аж 5-го? Але ж Твiй начальник вже повернувся. І що менi робити з квартирою, яку я з такими зусиллями забронював до 2-го?
Що за сумнi повiдомлення я роблю Тобi сьогоднi! Дозволь менi принаймнi поцiлувати Твою руку, аби я мiг заховати в нiй свое обличчя.
Ф.
26(?) квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Люба Ф., про двi речi Ти не пишеш, попри те, що знаеш, що обидвi через Тебе (мене зараз лиши осторонь!), саме через Тебе дуже мене засмучують. Про одну я досi зовсiм не питав, це Твiй брат. Якось Ти менi написала, що в Берлiнi детально розкажеш про нього, але нiчого не розказала, я лише прочитав одного листа й змiг зробити з нього висновок, як багато Ти менi в цiй справi не казала того, що стосуеться Тебе, я повторю, лише того, що стосуеться Тебе. Але зараз Ти й далi мовчиш.
Друга рiч – це Твiй знайомий з Бреслау. Я не боюся вiдкрито питати про це, адже якщо це ще вагома примара, вiн i незвано з’явиться, якщо ж вiн бiльше не мае впливу, тодi я i не розбуджу його цим питанням. Не обiцяй розповiсти про це пiд час зустрiчi, Ти й ранiше не могла виконати такi обiцянки. Розкажи про це вiдверто або скажи прямо, чому Ти не можеш про це говорити. Є стiльки всього, чого не можна вiдверто сказати, у чому не можна довiритися через власну слабкiсть або слабкiсть спiврозмовника, тим бiльшою е зобов’язанiсть висловлюватися вiдверто там, де можлива вiдвертiсть. Зображення може спокiйно висiти у Твоiй кiмнатi, але й менi б хотiлося мати спокiй у своiй.
Ф.
Що ж стосуеться експресивних слiв, Ти мене трохи неправильно зрозумiла. Дивними е не вони самi, дивним е те, що, з одного боку, Ти обираеш цi «гiгантськi» пустi слова (з нiжних дiвочих вуст вони виходять важко й неприродно), з iншого боку, Ти надаеш перевагу i невиразним словам, якi мало означають, а, власне, «гiгантськими» словами не доносиш думку, а просто оминаеш правильний ii виклад.
Вiзити можуть завдавати Тобi багато клопоту, але все ж можуть приносити й задоволення, чи не так? Кожному свое, Ти приймаеш гостей, я – примар.
Я отримую достатньо привiтань, але, певно, не так багато, як Ти. Першi я вiдкривав, пiзнiшi – вже нi. Вкладену листiвку я вiдправляю для Твоеi тiтки, вона вiд чоловiка, якого, як вона стверджуе, знае.
Отже, Ти приiжджаеш у п’ятницю; це вже точно. Якщо Ти хочеш подивитися квартиру, то це крайнiй термiн. Квартира дуже гарна; якщо пiд час огляду буде така ж гарна погода, як зараз, тодi Ти ii обереш, в iншому разi Ти сумнiватимешся. Вона розташована досить далеко, серед природи, простора, в нiй три кiмнати, два балкони, одна тераса, за тисячу двiстi крон, це чимала сума, власне, бiльша, нiж ми можемо платити. Я говорю так, нiби маю уявлення про те, скiльки ми можемо платити.
Чи не хотiла б Ти на один день поiхати в Гмюнд[19 - Гмюнд – мiсто в Нижнiй Австрii.]? Я б iз задоволенням.
Надiшли менi адресу своеi сестри Ельзи! Твоiй матерi сподобався мiй лист? Чи Ти отримала «Жiночий шинок»[20 - Ідеться про новелу «Жiночий шинок», над якою Макс Брод працював разом зi своею подругою Ельзою Тауссiг, з якою потiм одружився.] [Брода] i Верфеля[21 - Франц Верфель (1890–1945) – австрiйський письменник, близький знайомий Ф. Кафки.]?
29 квiтня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Ти неправильно зрозумiла мене, Ф. Те, що Ти менi пишеш про свого знайомого з Бреслау, взагалi мене не турбуе; як його звати, чи вiн одружений, це мене взагалi не турбуе; та й вiн сам мене взагалi не турбуе.
Про Твого брата, здаеться, Ти отримала непогану вiстку. Це мене тiшить заради нашого ж добра.
Я очiкував, що Ти вже скажеш менi точний день свого приiзду. Якщо Ти не приiдеш у п’ятницю, квартиру, вважай, втрачено. Винаймати квартиру без Тебе – я не хочу брати на себе таку вiдповiдальнiсть, адже те, що Тобi подобалося в квартирi, мало б врiвноважити недолiки, якi виявилися б у тому, що квартира розташована доволi далеко вiд центру, що Ти б жила помiж галасливих чехiв й таке iнше. Отож спробуй приiхати. Завтра я дивитимуся ще iншi квартири в iншому районi, можливо, зручнiшому, аби Ти потiм без зайвих зусиль могла б обрати найкращий варiант. Вчора я оглядав трикiмнатну квартиру, яка коштуе лише сiмсот крон, у центрi мiста, одразу за музеем, який зверху завершуе Венцельплац[22 - Венцельплац (чеська назва – Вацлавська площа) – площа в Празi.]. Це квартира з тих, у яких iнодi живеш у кошмарних снах. Вже на сходах починаеться боротьба з рiзними запахами, потрiбно пройти через темну кухню, по кутках плаче купа дiтей, загратоване вiкно поблискуе склом i свинцем, у своiх дiрах чекають ночi таргани. Життя в таких квартирах можна зрозумiти хiба лише як дiю прокльону. Тут не працюють, працюють деiнде, тут не грiшать, грiшать деiнде, тут лише iснують, i то ледве. Нам слiд було б оглядати не лише бажанi квартири, нам слiд було б якось оглянути разом i таку квартиру, Фелiцiе.
Ф.
19 травня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Погода тут теж дуже гарна, на жаль, цим не дуже користуюся, я не в лiсi, як це, власне, мало б бути, але користуюся погодою знову ж таки не так погано, адже дорогоцiнного недiльного вечора домовляюся в кiмнатi з тiткою Емiлi про умеблювання. Якби це прискорило умеблювання i наблизило б нагоду його застосувати, тодi цей недiльний вечiр був би дуже дорогоцiнним, але це не так.
Ця погода також показуе недолiки нашоi квартири, якi я, однак, вже остаточно прийняв, особливо чiтко усвiдомив, а необхiднiсть переiзду наступного лiта е майже неминучою. Взимку вона може бути цiлком хорошою: розташована мiж будинками, iзольована, тепла, та все ж мае достатньо сонця i повiтря. Але в iншi пори року там трохи сумно, немае зеленi перед вiкном, лише доволi галаслива, доволi глуха вулиця, крiм того, квартира розташована в тiй частинi вулицi, де вона переходить у площу, iнодi видно пожильцiв, якi мешкають навпроти i якi теж нас бачать. Тому принаймнi для двох кiмнат з видом на вулицю будуть необхiднi меблi, якi в iншому випадку не були б потрiбнi. Якi саме? (Це вправа на кмiтливiсть).
Я замовлю плани, навiть якщо моя остання схема була цiлком вiрогiдною. Ти не маеш лише брати до уваги зовнiшню форму, вивчати ii й призвичаюватися до неi. Спробуй ще погуляти намальованими кiмнатами, визирнути з вiкна i т. д. – i Ти матимеш цiлком точне уявлення про квартиру. Однак уявлення було б точнiшим, якби Ти вiдвiдала Прагу, аби на власнi очi побачити квартиру. Я не скажу нi слова про стан свого пальця. Ти маеш здогадатися про нього з мого почерку. Проте я вже змiг написати Твоiй матерi – безглуздо, що я це так довго вiдтягував.
Питання довiри (довiри як до Твоiх, так i до моiх рiдних): я iз задоволенням вiдправив би Оттлу, яка нiчого не знае про мiй план, про нього не знае i нiхто iнший, у Берлiн ранiше, десь вже в недiлю. Вона ж мае отримати задоволення вiд подорожi; але якщо вона поiде лише в четвер i вiд’iде найпiзнiше в понедiлок, причiм увесь червень, цiлими днями муситиме заступати батькiв у сiмейнiй справi, то це буде зовсiм мiзерне задоволення. (Крiм того, тодi вона не зможе бiльше приiхати на весiлля.) Чи було б можливо це якось здiйснити, чи знайшовся б насамперед якийсь вiльний вiд роботи такого ж вiку родич чи знайомий, який мав би для неi кiлька вiльних годин на день або давав би iй настанови, як вона могла б одна проводити день приемно i з користю? Проживання в готелi й все iнше не викликало б особливих труднощiв. Вимоги, якi б вона висунула до своеi самостiйностi, були б не такi вже й великi й цiлком розумнi. Отже, справи виглядають так, що Ти можеш висловлюватися про це цiлком вiльно, що полегшуе справу, оскiльки, якби Ти побачила забагато труднощiв, невиконання цього плану не розчарувало б нiкого (окрiм мене, i то – першоi митi), оскiльки нiхто про нього не знае. У будь-якому разi дай вiдповiдь якнайскорше.
Палкi вiтання
Франц
Якщо Ти вважаеш справу здiйсненною, тодi надiшли термiнового листа, оскiльки тут у четвер вихiдний день.
[На лiвих берегах першоi сторiнки] Про «Berliner Zeitung»[23 - «Berliner Zeitung», B. Z. – ймовiрно, йдеться про номер вiд 9 травня 1914 року, у якому було пубiлковано рецензiю на оповiдання Кафки «Кочегар».] Ти забула.
22 травня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Я зв’язую себе обiцянкою: я хочу надiслати Тобi цього листа завтра, i байдуже, що буде написано в листi, який я отримаю завтра вiд Тебе. Якщо ж я не отримаю нiякого листа, тодi не надiшлю й цього.
Те, що я хочу сказати, можливо, спричинено, але хоч би там що – не викликано нi Твоiм мовчанням щодо подорожi моеi сестри, нi, врештi-решт, деякими словами у Твоiх останнiх листах. Зокрема, подорож моеi сестри е дрiбницею, яку з Твого боку можна було б чудово вирiшити простим, але рiшучим «нi». Насамперед те, що я хочу сказати, е настiльки незалежним вiд цього всього, оскiльки мае для нас глибше значення.
Коли сиджу за своiм письмовим столом, я, звичайно, бiльш незалежний вiд Тебе, нiж коли я поруч з Тобою. Те, що я тут кажу, сказано не набагато вiльнiше, не набагато правдивiше, але принаймнi це мае таке ж саме значення, як i те, що я кажу в тому станi залежностi. Правдою е i те, i iнше, правдою настiльки, наскiльки це в моiх силах. Якщо Тобi це цiкаво, а Тобi мае бути цiкаво – мати чiтке уявлення про моi думки, що стосуються Тебе, у моему незалежному станi, тодi Ти, наскiльки я пам’ятаю, найкраще отримаеш цю яснiсть з листа, який я написав Тобi безпосередньо пiсля моеi передостанньоi подорожi до Берлiна. Можливо, Ти його маеш i знайдеш його. Я не хочу повторювати, що там було написано, та й не можу цього зробити. У будь-якому разi сказане там дае останню для продовження наших стосункiв пiдставу, яку визнае кожен з нас.
Я знаю, ця пiдстава не дуже мiцна, принаймнi не повнiстю визнана Тобою, це й бентежить мене. Ми можемо зараз мiцно триматися за руки, але, мабуть, земля пiд нами не е мiцною i постiйно, усупереч усьому, рухаеться. Чи здатне мiцне тримання за руки врiвноважити це – цього я поки не знаю. У будь-якому разi за мною дiло не стане.
24 травня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Моя люба Фелiцiе, я дотримуюся обiцянки, яку дав собi, i попри Твого останнього листа вкладаю також i обiцяний лист. І це правильно, адже якщо вiн i з’явився з миттевоi причини, то аж нiяк не мае зникнути з нею, а надто, якщо причина повнiстю не зникла. У ньому немае жодного слова, якого я б соромився, i жодного речення, яке, власне кажучи, мiстило б щось iнше, нiж турботу про Тебе.
З моiм планом стосовно сестри не склалося. Я запитав Тебе про це потай, усвiдомлюючи складнiсть здiйснення цього плану. Ти вважала це складним, але все ж здiйсненним, i також вiдверто поговорила про це зi своею матiр’ю; це був цiлком правильний вчинок. Так само правильним вчинком з мого боку було те, що у Твоему останньому листi я ще не побачив цiлковитоi згоди й очiкував точнiшоi вiдповiдi – «так» чи «нi» (мiж iншим, цiлком вiдповiдно до Твоеi невиконаноi обiцянки ще раз написати менi про це). У будь-якому разi я б ще не вiдправив сестру без вiдповiдi на останнiй лист. Це все було правильно. Але зараз Твоя мати пише до моеi матерi (мiж iншим, дуже люб’язно й болiсно нагадуе менi, що я iй ще не написав) i згадуе в ньому, – точний текст я вже не пам’ятаю, – що вона була б рада, якби Оттла приiхала ранiше, але не наважилася запросити ii й т. д. Цим самим ця невелика справа, яка, якби вона не вдалася, стосувалася б лише мене i Тебе, стала сiмейною справою. Це неправильно. Лише я просив, лише я мiг отримати вiдмову. Це ж цiлком зрозумiло.
Тепер опираеться й Оттла, не зовсiм без моеi згоди, i взагалi не хоче iхати. Я зовсiм не вважаю це поганим; якщо вона вже з нагоди моiх заручин не зможе отримати задоволення вiд багатоденного перебування в Берлiнi, тодi вона принаймнi повинна отримати задоволення вiд упертостi. Звичайно, упертiсть спрямована зовсiм не проти Тебе, а головним чином проти батька. Але це веде в пiтьму сiмейних iсторiй, в яких нiхто не розумiеться.
Оскiльки Ти у своему листi пишеш про театр i про можливi походи в театр, то я переглянув театральну афiшу. Я знайшов лише двi вистави, якi б мене порадували, а так – зовсiм нiчого. І обидвi вистави нам не пiдходять. «Король Лiр» йде в суботу. Хоча я, ймовiрно, приiду о 7-й годинi, однак ми навряд чи зможемо пiти в перший же вечiр у театр. «Франциска»[24 - Драма «Франциска» («Franziska») Франка Ведекiнда (1864 – 1918), нiмецького поета, драматурга, актора.] ж вiдпадае, оскiльки йдеться про прем’еру, то, певна рiч, квиткiв вже немае в продажу, i був би потрiбен смокiнг – вимога, яку я не можу виконати.
Я надсилаю Тобi також i лист мого дядька, який стосуеться Тебе. У шiстдесят рокiв я не матиму такого чудового настрою. Хiба ж вiн не милий? Якщо Ти маеш бажання, надiшли менi вiдповiдь для нього, я йому передам. Також вiдiшли менi, будь ласка, оригiнал.
Якби Тебе хтось питав, як виглядае Твiй наречений, то кажи, що Ти його сфотографувала, i покажи вкладену фотокартку. Це справдi я, i Ти справдi робила цей знiмок.
Франц
25 травня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
У цю хвилину мое серце б’еться так шалено, як воно мусить битися в школяра, коли вiн читае iсторii про iндiанцiв. Я прочитав кiлька сторiнок «Мемуарiв Берлiоза»[25 - «Мемуари Берлiоза» – автобiографiчний твiр французького композитора Гектора Берлiоза (1803–1869).]. Але про це я не хочу говорити.
Як, Фелiцiе? Для Тебе час пролiтае надто швидко? Вже кiнець травня? Вже? Що ж, i я сиджу за роботою; якщо Ти хочеш, я поверну час назад. На який мiсяць за останнi два роки менi повернути його? Вiдповiдай точно!
Ти мене соромиш, Ф., Ти пишеш, що, судячи з мого почерку, моему пальцевi вже краще. Краще? З моiм пальцем вже давно все гаразд, а почерк в моему останньому листi був майже моiм найкращим.
Ти мене також засмучуеш. Ти не надто здогадлива. Якi меблi потрiбнi? Звичайно, ширма й циновка, аби займатися гiмнастикою за системою Мюллера[26 - Кафка впродовж багатьох рокiв практикував регулярнi дихальнi та фiзичнi вправи за системою датського вченого Йоганна Петера Мюллера, а також намагався спонукати Фелiцiю Бауер до таких вправ.]. Аби з вiдчиненим вiкном голяка займатися гiмнастикою Мюллера i щоб люди навпроти, користуючись нагодою, теж не приедналися до занять гiмнастикою.
Я вже переглянув театральну афiшу. Пiсля мого вчорашнього листа для мене вiдпадае можливiсть пiти в театр. Зате мати й Оттла могли б сходити. І найлiпше – до суботи, доки не приiхав батько, адже для нього театр – це не задоволення. Якби вiн пiшов, то себе б до цього силував. Тому лiпше показати йому щось iнше – кiнотеатр, про який Ти якось розповiдала, або ще щось, на що можна придбати квитки й пiзнiше. Для матерi й Оттли найкраще була б, мабуть, вистава «Дванадцята Нiч, або Як собi хочете»[27 - «Дванадцята Нiч, або Як собi хочете» – комедiя Вiльяма Шекспiра у п’яти дiях.] в п’ятницю. Але в iншому разi не купуй для них, будь ласка, квиткiв, у жодному разi.
Так, Оттла вже припинила упиратися та iз задоволенням поiде. Знову сiмейнi iсторii та суцiльна пiтьма.
Де ж iм зупинитися? Поблизу Тебе ж немае готелiв, а якщо все ж якiсь е, вони невиправдано дорогi. Чи не зупинитися знову в «Askanischer Hof»? У щастi й нещастi я з ним так зрiсся, я, справдi, пустив там корiння i почуваюся як удома, коли туди повертаюся. Мене там також люблять. Однак вiн трохи незручно облаштований i досить недешевий, але при цьому я там зупиняюся, вiн все ж менi наймилiший.
Лише пиши в кожному листi, що тривае пiдготовка до весiлля, i вже цим Ти мене тiшиш. Однак я не зовсiм розумiю обсяг роботи, пов’язаний з цим. Мiж iншим, не забувай, що до Твоiх речей, крiм меблiв i одягу, належить i плавання. Ти менi пообiцяла розповiдати про будь-який прогрес у плаваннi. Ти нiчого не розповiдаеш; чи означае це, що Ти, вiдколи записалася, не досягла нiякого прогресу? Я в це не вiрю. Мiж iншим, у Тебе екзамен на Трiйцю. Ти вчишся плавати з шестом чи на апаратi?[28 - На початку ХХ столiття популярними знаряддями для навчання плаванню були iнструкторський шест, що встановлювався на днi басейну задля безпечного навчання пiрнанню, а також спецiальний тренажер для сухого плавання (тут: апарат)]
План квартири Ти отримаеш. Те, що в цiй самiй будiвлi живе Адлер[29 - Адлер: прiзвище представника фiрми Карла Лiндстрьома (Carl Lindstr?m A. G.) у Празi.], не заважае менi, допоки пристроi фабрики Лiндстрьома[30 - Компанiя «Carl Lindstr?m A. G.» випускала фонографи, грамофони, платiвки. Довгий час у фiрмi працювала Фелiцiя Бауер.] не настiльки потужнi, аби iх було чути з мезонiна аж на п’ятий поверх. Мабуть, усi мешканцi купують цi пристроi в нього. Що ми двое тодi робитимемо в цiй величезнiй коробцi суцiльного резонансу – я не знаю.
Франц
28 травня 1914 року, Прага
До Фелiцii Бауер
Я в конторi. Багато роботи. Я не був розлюченим. Я був оскаженiлим, засмученим i щось таке, але не розлюченим. (Я й так не сплю, але якби я спав, це б сприяло моему безсонню.) Задля точностi я додам, що Твое мовчання тривало не два, а три днi.
Все, як i було, як у всiй свiтовiй iсторii: кожен вiдшукуе свiй грунт для боротьби. Менi не лишиться нiчого iншого, як захопити й собi iнший грунт. Це необхiдно для доброi справи.
Найближчими днями Тебе атакуватимуть з двох сторiн, вочевидь, за моею iнiцiативою стосовно купiвлi меблiв. По-перше, нiмецькi майстернi. Вони часто пишуть менi, врештi-решт, я мусив iм вiдповiсти. Зрештою, я вважаю, що iхнi меблi справдi найкращi, маю на увазi найпристойнiшi, найпростiшi. Крiм того, прийде i представник празькоi фiрми. Його швидко випроваджуй за дверi. Вiн якось був у мене в конторi, я пробурмотiв щось спросоння, вiн дав свою вiзитiвку, заявив, що як колишнiй берлiнець може особливо добре зрозумiти Твоi смаки, i пiшов. І ось нещодавно вiн прийшов знову. Вiн був трохи краще одягнений, i моя жалюгiдна пам’ять на обличчя впiзнала в ньому одного адвоката. Я привiтно пiдходжу до нього, тисну йому руку й – дiзнаюся, хто вiн. (Ти маеш знати: фiрма, яку вiн представляе, мае надзвичайно дорогi, пишнi меблi.) Я бiльше не мiг так швидко перетворитися на непривiтного покупця i дав йому Твою адресу, оскiльки вiн попросив про це, бо iхатиме в Берлiн (здаеться, вiн мае прийти до Тебе в п’ятницю). Також вiн попросив, аби я повiдомив Тобi про його прихiд у листi. Чоловiковi, якому я так люб’язно потиснув руку, я не мiг вiдмовити в цьому й тому змушений зараз чинити так пiдло.
