скачать книгу бесплатно
Дивились
Свiтився вбитий до небес
І наступив на Лавру пес
Завив на меч
Вони вже теплими були
Коли iх теплих загребли
В мiлiцiю
Як ви могли як ви могли
Ще джинси теплими були
А ви на себе
За джинси вбити i в кущi
А потiм пити на дощi
На теплiм
А свiт холодний як вино
А джинси змерзли б все одно
І задубiли б
Вiки вбивали за любов
За золоту шалену кров
Тепер за джинси
Кого в тюрму Кого в труну
У що ж одягнемо вину
У теплi джинси
Кого в труну Кого в журбу
А в що ж одягнемо добу
У теплi джинси.
Балада про вузлики
Була колись у мене баба Корупчиха,
Менi i досi ii руки свiтять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Менi i досi ii руки свiтять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Менi i досi свiт без неi темний.
Хто був голодний – приходив до Корупчихи,
Вона кожного вузликом надiляла.
Хто був холодний – грiвся у Корупчихи
І виносив од неi вузлик у пазусi.
Хто був безсовiсний, той лишався безсовiсним,
А вона кожного вузликом надiляла.
Як насняться менi сни чорнющi —
Прийде Корупчиха, розв’яже вузлик,
Як насняться менi сни солодкi з калиною,
Прийде Корупчиха, зав’яже iх у вузлик.
Дуже журиться баба Корупчиха в могилi,
Руки iй склали, не може зав’язати вузлика.
Я не вiрю у скатерки-самобранки,
Вiрю у вузлики баби Корупчихи.
Сам iх бачив, сам iх розв’язував
І зав’язав iх навiки у пам’ятi.
А Корупчиха бiлою хустиною запиналася,
Вузлика пiд шию нiколи не зав’язувала.
А ховали ii у позиченiй хустцi,
Бо своi вона у вузлики пов’язала…
Балада про ступу
Гула, гуркотiла, двигтiла епоха,
Жила в епосi тiтка Мартоха…
Епоха петлi зривала з дверей,
Жив в епосi дядько Варфоломей…
Якi ж хуртовини, хурделi, хуртечi
Впали на iхнi розгупанi плечi!
Вже десь аж на днi i не дивляться в очi
Мартошинi трудоднi, Варфоломеевi ночi.
Та внукiв зростили. Вже правнукiв ждуть.
Вже сонце холодне. Вже сиве, як ртуть.
Синиця на груди шибку взяла,
Допався i я до свойого села,
Усе розтрусив на великiй дорозi,
Стою на святому на сивiм порозi,
Хвилини завмерли. Стоять. Не течуть.
Старенькi сидять i кутю товчуть.
В кутi на ряднинi, де сохнуть полiна,
Старi возсiдають в чотири колiна.
Дивлюсь – то не ступа, а гiльза нiмецька,
А в гiльзi – пшениченька наша незлецька,
А роки-мороки даються взнаки,
І прiють старi у чотири руки!
А роки-мороки у прiрву летять,
А в мiдi горять щирозлота кутя,
А роки порвали вже тисячу шлей,
І гупае в гiльзу дядько Варфоломей,
І гупае в гiльзу тiтка Мартоха,
І дзвонить та гiльза, як цiла епоха.
Гула. Гуркотiла. Пропала як мить.
Стовклася у ступi. Лиш пам’ять дзвенить.
Балада про кобзаря Хведора Холодного
Ладiв аж цiлих штири вiн вживав:
Бандурний, скрипошний, жалобний, косий.
Та й козачка на кобзi награвав
Ногами босими. Бувало, сяде босий
Та й пальцi струнами —
бринь-бринь – перебира.
Не без нечистого були його прояви.
Його облiпить роем дiтвора,
А вiн над нею кобзою державить.
А так спiвать, бувало, не хотiв,
Хiба проп’е до драноi свитини
Все рам’я i в корчемному гуртi
Голосить, братця, голосом дитини.
А що вже грав, то, знаете, втинав
Отак, що й не пособить сила Божа, —
Про трьох братiв, про Хмеля й Богуна,
Про людославне наше Запорожжя.
Було, як сяде, то й струна кипить,
Та як зашкряба, ридма як затужить,
То плачуть всi, а вiн i плаче, й кпить,
Бо з нього був гординя пишний дуже.
А мiдяки в коновочку його,
Як той горох:
тр… тр… та в бiдолахи
Був норов, вам скажу, як той вогонь,
Хоч був бiдаха: кiсточки та лахи…
Кого вже не возлюбить, то нi-нi,
Його й пани вдягали-пригощали,
Вiн все проп’е i знову в бур’янi
Сидить, як цвяшок, i життя печалить.
Гордяка був. Чи Бог, чи сатана
Побив його на тижнi Великоднiм.
А душу спiвом випивав до дна,
Пекельний був, тож нарекли Холодним…
Оскарження Івана Гонти
…Вони ж його насамперед барзо привiтали,
Через сiм днiв з його кожу по пояс здирали,
І голову облупили, сiллю насолили,
Потiм йому, як чесному, назад положили…
Історична пiсня
Многосте свiту, тяжка i буденна,
Односте свiту, метка й навiжена,
Дикосте свiту, вертка й монотонна,
Лагодо свiту з Божого лона!
Кинув на тебе я клич Святославiв,
Вийшов на ви, заки день не поржавiв,
Вийшов на ви, заки супрязь з добою
Десь в бойовищi двобою з собою.
Ненасить долi впокорилась мулом,
Та проростае майбутне в минулiм,
Вишаблюе з пiхов корiння цупкiшi —
З лона непам’ятi в пахолодь тишi.
Дню мiй стоболiсний дню чорногрекий,
Навзiр – правдивий, вiд правди – далекий,
Буйний, громохливий, пiдступний, солодкий,
Предовгий – для марень, для дiй – закороткий.
Нам би зажити слави з тобою,
Тiльки з тобою в тяжкому двобою,
Нам би з тобою козирувати
Над людськi грати i царськi гармати.
Та тiльки бджiлка сiла на шаблю,
Й занести шаблю вже не потраплю…
Балада про Кармалюка
Прив’язали, примоцювали,
гей, мотуззям
Устима, лицаря, гей, Кармалюка
До кобили дубовоi, до позорища
Три екзекутори та й четвертий кат.
Як один екзекутор шкiрив зуби iржавi,
Як другий екзекутор
дрижав у пропасницi,
Як третiй – штабс-лiкар в пенсне —
похукував,
А кат походжав та бабам пiдморгував:
«Молодицi та дiвоньки,
фартухи пiдставляйте,
Фартухи пiдстеляйте
пiд сльози лайдацькi,
Пригорщi пiдставляйте та ще й вiдерця —
Зараз дощ я висiчу
iз очей та й розбiйницьких».
І зойкнув народ,
i сахнулись солдатики,
Як свиснув батiг блискавицею з громом,
І тiльки душилась косою чорною
Якась кароока, мабуть, полюбовниця.
І тiльки втомився хреститися батюшка
За сотим ударом, сто першим посвистом,
І тiлька рука у ката зомлiла,
І тiльки сонце ослiпло вiд поту,
І тiльки в маленького хлопчика русого,
Гей, замурзаного,
