скачать книгу бесплатно
Привиди
Генрик Ибсен
Як i бiльшiсть п'ес Ібсена, «Привиди» зачiпають проблеми сiмейних вiдносин. У центрi сюжету – доля Фру Алвинг, яку насильно видали замiж за розпусного i легковажного людини. Вона хоче пiти вiд чоловiка з пастором Мандерс, якого покохала, але вiн змушуе ii повернутися до чоловiка. З цього моменту починаеться ланцюжок фатальних подiй, яка призводить до повного руйнування сiм'i.
Генрiк Ібсен
Привиди
ДІЙОВІ ОСОБИ
Фру Елене Алвiнг, вдова капiтана i камергера Алвiнга.
Освальд Алвiнг, ii син, художник.
Пастор Мандерс.
Столяр Енгстран.
Регiна Енгстран, живе в домi фру Алвiнг.
Дiя вiдбуваеться в садибi фру Алвiнг, на березi великого фiорду в захiднiй Норвегii.
Дiя перша
Простора кiмната, що виходить в сад; у лiвiй стiнi однi дверi, в правiй двое. Посеред кiмнати круглий стiл, обставлений стiльцями; на столi книжки, журнали й газети. Злiва на передньому планi вiкно, а бiля нього диванчик i дамський робочий столик. У глибинi кiмната переходить у невелику скляну терасу-оранжерею, заставлену квiтами. У правiй стiнi тераси – дверi в сад. Крiзь склянi стiни видно похмурий прибережний ландшафт, наче запнутий сiткою рiвного дрiбного дощу.
Столяр Енгстран стоiть на дверях в сад. Лiва нога в нього трохи крива, тому пiдошва його лiвого чобота пiдбита невеличкою грубою дощечкою. Регiна з порожньою водолiйкою в руках стоiть перед ним, заступаючи дорогу.
Регiна (притишеним голосом). Чого тобi? Не смiй iти далi! З тебе так i лле!
Енгстран. Бог дощику послав, дочко.
Регiна. Чорт послав, ось хто!
Енгстран. Господи Йсусе, що ти говориш, Регiно! (Кульгаючи, робить кiлька крокiв наперед.) Але я, бач… Я хотiв би сказати тобi…
Регiна. Та не стукай-бо своею ногою. Нагорi молодий пан спить.
Енгстран. Спить? Серед бiлого дня?
Регiна. Тебе це вже не обходить.
Енгстран. Вчора я, признатись, трохи гульнув…
Регiна. Воно й видно.
Енгстран. Слабiсть наша людська, дочко!
Регiна. Ще б пак!
Енгстран. Ох, багато на цьому свiтi спокус. Проте сьогоднi рано, – от як перед Богом кажу, – пiв на шосту я вже встав до роботи.
Регiна. Так-так. Тiльки забирайся ти звiдси, мерщiй. Не хочу я тут з тобою стояти, як на рандеву.
Енгстран. Чого не хочеш?
Регiна. Не хочу, щоб застав тебе хто-небудь тут. Ну йди-йди своею дорогою.
Енгстран (ще наближаеться до неi). Ну, нi, не пiду, поки не поговорю з тобою. По обiдi я впораюся з цiею роботою там, у шкiльному домi, а ввечерi подамся пароплавом додому, в мiсто.
Регiна (крiзь зуби). Гладенькоi дороги!
Енгстран. Спасибi, дочко! Завтра тут будуть посвятили притулку, то вже без хмiльного не обiйдеться. Хай же нiхто не скаже про Якоба Енгстрана, що вiн дався на спокусу.
Регiна. Е!
Енгстран. А так. Завтра тут до бiса буде великого панства. І пастора Мандерса чекають з мiста.
Регiна. Вiн ще сьогоднi приiде.
Енгстран. От бачиш. Отож я й не хочу, чорт забирай, щоб вiн мiг сказати про мене що-небудь отаке, – розумiеш!
Регiна. Так он воно що!
Енгстран. Чого?
Регiна (дивлячись пильно на нього). Що ж це таке, на чому це ти знову збираешся пiддурити пастора Мандерса?
Енгстран. Цить-бо!.. Чи ти з глузду з'iхала!.. Пiддурити? Пастор Мандерс – така доброчинна людина, та щоб я мав намiр його пiддурити!.. Так ось що я хотiв тобi сказати. Бачиш, сьогоднi ввечерi я вiд'iжджаю додому.
Регiна. Ну i iдь. І що швидше, то краще.
Енгстран. Так, але я хочу забрати тебе додому, Регiно.
Регiна (вiдкривширот вiд здивування). Мене? Що ти верзеш?
Енгстран. Хочу взяти тебе додому, кажу.
Регiна (презирливо). Ну вже цьому не бувати!
Енгстран. Це ми ще побачимо.
Регiна. Та й побачимо. Будь певен. Я виросла у камергершi… Майже як рiдна в домi… І щоб я поiхала з тобою? В таку халупу? Тьху!
Енгстран. Чорт забирай! Ти що – станеш проти свого батька, дiвчисько?
Регiна (бурмотить, не дивлячись на нього). Ти скiльки разiв сам казав, яка я тобi дочка…
Енгстран. Е! Охота тобi пам'ятати…
Регiна. І скiльки разiв ти лаяв мене, обзивав… Fi donc.[1 - Ганьба (фр.).]
Енгстран. Ну нi, таких поганих слiв я, iй-право, нiколи не говорив.
Регiна. Ну я вже знаю, якi слова ти говорив!
Енгстран. Але ж це я тiльки, коли… того, напiдпитку бував… гм. Ох, багато на цьому свiтi спокус, Регiно!
Регiна (з огидою). У!
Енгстран. І ще коли мати твоя бувало розкуражиться. Треба ж було чим-небудь допекти iй, дочко. Вже занадто вона кирпу гнула. (Передражнюючи.) «Пусти, Енгстране! Облиш! Я цiлих три роки жила у камергера Алвiнга у Русенволi». (Смiючись.) Ще б пак! Забути не могла, що капiтана зробили камергером, поки вона тут служила.
Регiна. Бiдна мати… Загнав ти ii в могилу.
Енгстран (ударивши себе). Само собою, я в усьому винен!
Регiна (вiдвернувшись, неголосно). У!.. Іще ця нога!
Енгстран. Що ти кажеш, дочко?
Регiна. Pied de mouton![2 - Клишоногий (фр.).]
Енгстран. Це що ж – по-аглицькому?
Регiна. Так.
Енгстран. Еге, навчили тебе тут – усього навчили; тепер ось i згодиться твоя вченiсть!
Регiна (помовчавши). А навiщо я тобi потрiбна в мiстi?
Енгстран. Питаеш батька, навiщо йому потрiбне едине його дитятко? Самотньому сиротi-вдiвцевi?
Регiна. Ах, облиш ти цi байки! Навiщо я тобi там?
Енгстран. Гаразд, я можу сказати: задумав я одне нове дiльце.
Регiна (фиркаючи презирливо). Ти вже стiльки разiв задумував – i все нiкуди не годилось.
Енгстран. А ось тепер побачиш! Чорт забирай…
Регiна (тупаючи ногою). Не смiй чортихатись!
Енгстран. Цить-бо! Це ти вiрно, дочко, вiрно. Так ось я що хотiв сказати… на цiй роботi в новому притулку я таки зiбрав грошенят.
Регiна. Справдi? Ну й радiй!
Енгстран. Куди ж ти iх тут витратиш, тi грошi, в селi?
Регiна. Ну, далi?
Енгстран. Так ось я надумав вкласти цi грошики в доходне дiльце… Завести на них щось на зразок трактиру для морякiв.
Регiна. Тьху!
Енгстран. Шикарний заклад, розумiеш! Не якийсь там матроський свинюшник, нi, чорт забирай! Для капiтанiв та штурманiв i… справжнього панства, розумiеш!
Регiна. І щоб я там?…
Енгстран. Пiдсобляла щоб, еге. Так тiльки, про людське око, розумiеш! Жодноi чорноi роботи, чорт забирай, на тебе, доню, не навалять! Заживеш, як панi!
Регiна. Ще б пак!
Енгстран. А без женщини в такому дiлi нiяк не можна, це – як божий день. Адже ввечерi треба гостей трохи звеселити… Ну, там музика, танцi й iнше. Не забудь – моряки народ бувалий. Поплавали по окiян-морю… (Пiдступае до неi ще ближче.) То не будь же дурепою, не ставай сама собi поперек дороги, Регiно! Що з тебе тут вийде? Яка користь, що панi тратилась на твою ученiсть? Чув я, нiби хочуть, щоб ти наглядала за дiтьми в новому притулку. Та хiба ж це дiло для тебе? Невже у тебе е охота йти туди й марнувати свое здоров'я коло якихось замурзаних дiтлахiв?
Регiна. Нi, коли б вийшло, як я хочу… Ну, та побачимо… Ану ж вийде!
Енгстран. Що таке вийде?
Регiна. Тобi за це нема чого турбуватись… А багато грошей ти зiбрав?
Енгстран. Так, крон сiмсот-вiсiмсот набереться.
Регiна. Чимало.
Енгстран. Для початку вистачить, дочко!
Регiна. А ти не думаеш дати менi трошки?
Енгстран. Нi, от уже, вiрне слово, – не думаю!
Регiна. Не думаеш прислати менi хоч матерii на платтячко?
Енгстран. Переберешся в мiсто, будеш зi мною жити, тодi i плаття в тебе будуть.
Регiна (презирливо фиркаючи). Захочу, то й сама переберусь…
Енгстран. Нi, вiрнiше буде, коли тебе батькiвська рука поведе… Тепер менi якраз трапляеться чистенький такий будиночок на Малiй Гаванськiй вулицi. І готiвки не багато треба; влаштували б притулок для морякiв.
Регiна. Та не хочу я жити в тебе. Нема чого менi в тебе робити. Забирайся геть!
Енгстран. Та ти не засидiлась би в мене, чорт забирай! В тому-то i вся справа. Якби тiльки зумiла повести свою лiнiю. Така кралечка, якою ти стала за цi два роки…
Регiна. Ну?…
Енгстран. Швидко, гляди, пiдхопила б якого-небудь штурмана… а то й капiтана…
Регiна. Не пiду я за такого. У морякiв нема savoir vivre.[3 - Вмiння жити (фр.)]
Енгстран. Що таке?
