скачать книгу бесплатно
Фру Алвiнг. Звичайно. Я тiеi ж думки.
Пастор Мандерс. Подумайте, як ви тепер повиннi зважати на притулок, який ви ще тодi вирiшили влаштувати, коли дотримувались зовсiм iнших поглядiв у цих питаннях – наскiльки я можу судити, звичайно.
Фру Алвiнг. Так-так, цiлком з вами згодна. Але ми про притулок i…
Пастор Мандерс. Так, ми про притулок i збирались поговорити. Отже, обережнiше, дорога фру Алвiнг! І перейдiмо тепер до наших справ. (Вiдкривае папку i виймае звiдти папери.) Ось бачите?
Фру Алвiнг. Документи?
Пастор Мандерс. Усi. І в повному порядку. Але, скажу я вам, нелегко було забезпечити iх у строк. Довелося брати прямо натиском. Властi до хворобливостi педантичнi, коли йдеться про такi рiшення. Але тепер ось тут усе. (Перегортае папери.) Ось затверджений акт про пожертвування вами садиби Сульвiк, яка належить маетковi Русенволл, – з усiма наново збудованими примiщеннями, шкiльним примiщенням, будинком для вчительського персоналу й каплицею. А ось акт про встановлення фонду й затверджений статут нового притулку. Бачите? (Читае.) «Статут дитячого притулку пам'ятi капiтана Алвiнга».
Фру Алвiнг (довго дивиться на документ). Так ось, нарештi!
Пастор Мандерс. Я вибрав звання капiтана, а не камергера. Капiтан якось скромнiше.
Фру Алвiнг. Так-так, як вам здаеться краще.
Пастор Мандерс. А ось книжка ощадноi каси, куди внесено капiтал, проценти з якого пiдуть на утримання притулку.
Фру Алвiнг. Дякую. Залиште ii, будь ласка, в себе… Так буде зручнiше.
Пастор Мандерс. Добре. Я гадаю, ми поки що залишимо капiтал в ощаднiй касi. Умови, звичайно, не дуже вигiднi: чотири проценти i вклад повертають, коли ми попередимо про вилучення за пiвроку. Але якщо трапиться потiм випадок позичити грошi пiд хорошу закладну, – звичайно, першу i взагалi цiлком солiдну, – тодi ми з вами поговоримо про це докладнiше.
Фру Алвiнг. Так-так, дорогий пасторе Мандерс, ви все це краще розумiете.
Пастор Мандерс. Я в кожному разi шукатиму. Та е ще одне, про що я багато разiв хотiв спитати вас.
Фру Алвiнг. Про що саме?
Пастор Мандерс. Страхувати нам будiвлi притулку чи нi?
Фру Алвiнг. Звичайно, страхувати.
Пастор Мандерс. Заждiть, заждiть. Давайте обмiркуемо справу гарненько.
Фру Алвiнг. Я все страхую – будiвлi, i майно, i збiжжя, i живий iнвентар.
Пастор Мандерс. Само собою. Це все ваше особисте добро. І я те ж саме роблю. Само собою. Та тут, бачите, справа iнша. Притулок мае таку святу мету…
Фру Алвiнг. Ну а якщо все-таки?…
Пастор Мандерс. Що стосуеться особисто мене, я, власне, не бачу нiчого поганого в тому, щоб ми забезпечили себе вiд будь-яких випадковостей…
Фру Алвiнг. І я також.
Пастор Мандерс…але як поставляться до цього тутешнi люди? Ви iх краще знаете вiд мене.
Фру Алвiнг. Гм… тутешнi люди…
Пастор Мандерс. Чи не знайдеться тут таких людей… солiдних… цiлком солiдних, поважних, якi б визнали це негожим?
Фру Алвiнг. Що ви, власне, розумiете пiд людьми солiдними, поважними?
Пастор Мандерс. Ну, я маю на увазi людей такою мiрою незалежних i впливових за своiм становищем, що з iх думкою не можна не рахуватись.
Фру Алвiнг. Так, таких тут знайдеться декiлька… якi, мабуть, визнають це негожим.
Пастор Мандерс. Ось бачите. А в мiстi у нас таких багато. Згадайте тiльки всiх прихильникiв мого собрата. Такий наш крок можуть розцiнити як невiр'я, вiдсутнiсть у нас уповання на вищий промисл.
Фру Алвiнг. Але ж ви з свого боку, дорогий пане пасторе, знаете, що…
Пастор Мандерс. Я це знаю, знаю. Цiлком переконаний, що так треба. Це так. Та ми все-таки не можемо нiкому завадити тлумачити нашi мотиви, як хто хоче. А подiбнi пересуди можуть зашкодити справi…
Фру Алвiнг. Звiсно, якщо так…
Пастор Мандерс. Я не можу також не взяти до уваги скрутного… я ладен навiть сказати, двозначного становища, в яке я можу потрапити. В керiвних колах у мiстi дуже цiкавляться притулком. Вiн частково повинен вдовольняти i потреби мiста; вiн, треба сподiватись, чималою мiрою полегшить общинi пiклування про бiдних. Але оскiльки я був вашим порадником i вiдав усiею дiловою стороною справи, то й повинен тепер побоюватись, що поважнi громадяни накинуться насамперед на мене…
Фру Алвiнг. Так, вам не слiд пiддавати себе цьому.
Пастор Мандерс. Не кажучи вже про напади, якi, без сумнiву, посиплються на мене у певних газетах i журналах, якi…
Фру Алвiнг. Досить, дорогий пане пасторе. Одне це мiркування вирiшуе справу.
Пастор Мандерс. Отже, не треба страхувати?
Фру Алвiнг. Нi. Вiдмовимось вiд цього.
Пастор Мандерс (вiдкидаючись на спинку стiльця). А якщо трапиться все-таки нещастя? Хто знае? Ви вiдшкодуете збитки?
Фру Алвiнг. Нi, прямо кажу, я цього не беру на себе.
Пастор Мандерс. Тож знаете, фру Алвiнг… в такому разi ми беремо на себе вiдповiдальнiсть, яка змушуе добре замислитись.
Фру Алвiнг. Ну, а хiба, по-вашому, ми можемо зробити iнакше?
Пастор Мандерс. Нi, в тому-то й справа, що нi. Нам не слiд давати привiд судити нас вздовж i впоперек, i ми аж нiяк не маемо права викликати ремствування парафiян.
Фру Алвiнг. У кожному разi вам, як пастору, це робити не варто.
Пастор Мандерс. І менi здаеться також, ми маемо право уповати, що такiй установi пощастить… що вона буде пiд особливим заступництвом.
Фру Алвiнг. Будемо уповати, пасторе Мандерс.
Пастор Мандерс. Виходить, залишимо так?
Фру Алвiнг. Так, без сумнiву.
Пастор Мандерс. Добре. Бути по-вашому. (Записуе.) Отже, не страхувати.
Фру Алвiнг. Дивно, однак, що ви заговорили про це якраз сьогоднi…
Пастор Мандерс. Я багато разiв збирався спитати вас щодо цього…
Фру Алвiнг…тому що вчора у нас мало не виникла там пожежа.
Пастор Мандерс. Що таке?
Фру Алвiнг. Власне, нiчого особливого. Загорiлися стружки в столярнi.
Пастор Мандерс. Де працюе Енгстран?
Фру Алвiнг. Так. Кажуть, вiн дуже необережний iз сiрниками.
Пастор Мандерс. Так, у нього голова… повна всiляких думок i спокус. Слава Богу, вiн усе-таки намагаеться тепер зразково жити, як я чув.
Фру Алвiнг. Так? Вiд кого ж?
Пастор Мандерс. Вiн сам запевнив мене. До того ж вiн такий працьовитий.
Фру Алвiнг. Так, поки тверезий…
Пастор Мандерс. Ах, ця злополучна слабiсть! Та вiн каже, що йому часто доводиться пити мимоволi, через свою скалiчену ногу. Останнього разу, коли вiн був у мiстi, вiн просто розчулив мене. Прийшов i так щиро дякував менi за те, що я влаштував його на цю роботу до вас i що вiн мiг побути бiля Регiни.
Фру Алвiнг. З нею вiн, здаеться, якраз не дуже часто бачиться.
Пастор Мандерс. Ну як же, вiн каже – кожного дня.
Фру Алвiнг. Можливо.
Пастор Мандерс. Вiн прекрасно вiдчувае, що йому треба мати коло себе кого-небудь, хто стримував би його у хвилини слабостi. Це найсимпатичнiiпа риса у Якоба Енгстрана – що вiн ось приходить до тебе, такий жалюгiдний, безпорадний, i щиро каеться в своiй слабостi… Останнього разу вiн просто сказав менi… Послухайте, фру Алвiнг, якщо у нього е справдi душевна потреба мати коло себе Регiну…
Фру Алвiнг (швидко встае). Регiну!
Пастор Мандерс…вам не слiд перечити.
Фру Алвiнг. Ну нi, якраз перечитиму. Та й, крiм цього, Регiна дiстае мiсце у притулку.
Пастор Мандерс. Але ви зважте, вiн усе-таки батько iй…
Фру Алвiнг. О, я краще знаю, який вiн iй батько. Нi, наскiльки це залежить вiд мене, вона нiколи до нього не повернеться.
Пастор Мандерс (встаючи). Але, дорога фру Алвiнг, не хвилюйтесь так. Далебi, прикро, що ви з таким упередженням ставитесь до Енгстрана. Ви чогось наче злякались.
Фру Алвiнг (спокiйнiше). Як би там не було, я взяла Регiну до себе, у мене вона й залишиться. (Прислухаючись.) Облишмо, досить, дорогий пасторе Мандерс, не будемо про це говорити. (Радiючи.) Чуете? Освальд iде по сходах. Тепер займемося лише ним.
Освальд Алвiнг у легкому пальтi, з капелюхом у руцi, покурюючи довгу пiнкову люльку, входить з дверей, що лiворуч.
Освальд (зупиняючись у дверях). Пробачте – я думав, що ви в конторi. (Пiдходячи ближче.) Здрастуйте, пане пасторе!
Пастор Мандерс (вражений). А!.. Це дивно!
Фру Алвiнг. Так, що ви скажете про нього, пасторе Мандерс?
Пастор Мандерс. Я скажу… скажу… Нi, та невже насправдi?
Освальд. Так-так, перед вами справдi той самий блудний син, пане пасторе.
Пастор Мандерс. Але мiй дорогий молодий друже…
Освальд. Ну, додамо: той, що повернувся до рiдного дому.
Фру Алвiнг. Освальд натякае на той час, коли ви так заперечували, щоб вiн став художником.
Пастор Мандерс. Очам людським багато дечого може здаватися сумнiвним, що потiм все ж… (Тисне Освальдовi руку.) Ну, добро пожалувати, добро пожалувати! Та, дорогий Освальде… Нiчого, що я називаю вас так запросто?
Освальд. А як же iнакше?
Пастор Мандерс. Добре. Так ось я хотiв сказати вам, дорогий Освальде… ви не думайте, що я безумовно засуджую всiх художникiв. Я гадаю, що й у цьому колi багато хто може зберегти свою душу чистою…
Освальд. Треба сподiватись, що так.
Фру Алвiнг (сiяючи). Я знаю одного такого, який залишився чистий i душею й тiлом. Погляньте на нього лише, пасторе Мандерс.
Освальд (ходить по кiмнатi). Так-так, мамочко, облишмо це.
Пастор Мандерс. Так, справдi цього не можна заперечувати. І до того ж ви почали вже створювати собi iм'я. Газети часто згадували вас, i завжди вельми прихильно. А втiм, в останнiй час щось наче замовкли.
Освальд (бiля квiтiв). Я в останнiй час мало працював.
Фру Алвiнг. І художниковi потрiбен вiдпочинок.
Пастор Мандерс. Можу собi уявити. Та й пiдготуватись треба, зiбратися з силами для чогось значного.
Освальд. Так… Мамо, ми скоро будемо обiдати?
