скачать книгу бесплатно
Регiна. Знаю я морякiв, кажу. За таких виходити не варто.
Енгстран. То й не виходь. І так можна вигоду мати. (Понижуючи голос, конфiденцiально.) Той англiець… що на своiй яхтi приiжджав… вiн цiлих триста спецiй-далерiв дав… А вона була не краща за тебе…
Регiна (наступаючи на нього). Іди геть!
Енгстран (вiдступаючи). Ну-ну, та вже ж не вдариш!
Регiна. Якщо ти ще зачепиш матiр – то й ударю! Забирайся, кажуть тобi! (Іде за ним до дверей у сад.) Та не грюкай дверима! Молодий пан…
Енгстран. Спить, знаю. Ой, як ти в'ешся коло молодого пана! (Знижуючи голос.) Хо-хо!.. Чи не дiйшла вже справа?…
Регiна. Забирайся ж у цю хвилину! Брехун!.. Та не туди, там пастор iтиме. Йди на чорний хiд.
Енгстран (iде праворуч). Гаразд, гаразд. А ти ось поговори з ним, з пастором. Вiн скаже, як дiти повиннi ставитись до батька. Я все-таки батько тобi. По церковних книгах доведу. (Виходить в iншi дверi, якi Регiна йому вiдчиняе i зараз же зачиняе за ним.)
Регiна швидко оглядае себе в дзеркало, обмахуеться хусточкою i поправляе бантик на шиi. У дверi з саду входить на балкон пастор Мандерс в пальтi i з зонтиком, через плече в нього дорожня сумка.
Пастор Мандерс. Здрастуйте, йомфру[4 - Звертання до дiвчини «низького» походження.] Енгстран!
Регiна (обертаючись, з радiсним подивом). Ах, здрастуйте, пане пасторе! Хiба пароплав уже прибув?
Пастор Мандерс. Щойно. (Проходить до кiмнати.) Вельми неприемна, однак, стоiть у цi днi погода.
Регiна (йдучи за ним). Для сiльських господарiв – благодатна погода, пане пасторе!
Пастор Мандерс. Так-так, ви либонь маете рацiю. Ми, городяни, мало про це думаемо. (Хоче зняти з себе пальто.)
Регiна. Дозвольте, я допоможу… Ось так. Ай, яке мокре! Пiду повiшу в передпокiй. І зонтик… Я його розкрию, щоб просох. (Виходить з речами в iншу кiмнату – праворуч.)
Пастор Мандерс кладе капелюх i сумку на стiлець. Регiна повертаеться.
Пастор Мандерс. А приемно все-таки потрапити пiд покрiвлю… Ну, як у вас тут? Сподiваюсь, усе гаразд?
Регiна. Так, дякую.
Пастор Мандерс. Та зовсiм заклопотались, я гадаю, з причини завтрашнього свята?
Регiна. Так, турбот чимало.
Пастор Мандерс. А фру Алвiнг, сподiваюсь, дома?
Регiна. Ще б пак, Господи! Тiльки що пiшла нагору; готуе шоколад молодому пановi.
Пастор Мандерс. Так. Скажiть – я чув на пристанi, начебто Освальд приiхав?
Регiна. Як же, позавчора… А ми його чекали сьогоднi.
Пастор Мандерс. Здоровий i веселий, сподiваюсь?
Регiна. Так, мерсi, нiчого. Тiльки дуже стомився в дорозi… Прямо з Парижа, без вiдпочинку. Всю дорогу, здаеться, в одному поiздi. Тепер вiн либонь прилiг трошки, так що, мабуть, нам треба розмовляти трохи тихше.
Пастор Мандерс. Ну-ну, будемо тихше.
Регiна (присовуючи до стола крiсло). Сiдайте ж, будь ласка, пане пасторе, вiдпочиньте!
Вiн сiдае; вона пiдставляе йому пiд ноги ослiнчик.
Ну, ось, так зручно пановi пастору?
Пастор Мандерс. Дякую, дякую, чудово! (Дивиться на неi.) Знаете, йомфру Енгстран, ви справдi наче виросли з тих пiр, коли я бачив вас востанне.
Регiна. Невже? Фру Алвiнг каже, що я й погладшала.
Пастор Мандерс. Погладшали? Так либонь трошки – в мiру. (Невеличка пауза.)
Регiна. Може б, я сказала фру?
Пастор Мандерс. Нi, дякую. Справа не спiшна, моя люба дитино… Скажiть менi, мила Регiно, як поживае ваш батько?
Регiна. Дякую, пане пасторе, нiчого собi.
Пастор Мандерс. Вiн заходив до мене, коли був останнiй раз у мiстi.
Регiна. Так? Вiн завжди такий радий, коли поговорить з паном пастором.
Пастор Мандерс. Ви, звичайно, навiдуетесь до нього?
Регiна. Я? Так, навiдуюсь, коли е час…
Пастор Мандерс. Ваш батько, йомфру Енгстран, зовсiм не сильна людина. Йому дуже потрiбна моральна пiдтримка.
Регiна. Еге, мабуть, що так.
Пастор Мандерс. Йому треба мати кого-небудь бiля себе… кого б вiн любив i чиею думкою дорожив би. Вiн сам щиро признався в цьому, коли був у мене того разу.
Регiна. Так, вiн i менi тут казав щось таке. Але я не знаю, чи захоче фру Алвiнг розлучитися зi мною… Особливо тепер, коли буде стiльки клопоту з цим новим притулком. Та й менi б дуже не хотiлось розлучатися з нею. Вона завжди була така добра до мене.
Пастор Мандерс. Однак обов'язок дочки, дитино моя. Та, звiсно, треба спочатку запоручитися згодою вашоi панi.
Регiна. І до того ж, я не знаю, чи личить дiвчинi моiх лiт бути хазяйкою в домi одинокого мужчини?…
Пастор Мандерс. Як? Мила моя, адже це ж ваш батько!
Регiна. Еге, якщо й так… Усе ж таки… Нi, от коли б потрапити в пристойний дiм… до справжньоi, порядноi людини… покровителя…
Пастор Мандерс. Але, дорога Регiно…
Регiна…якого я могла б любити, шанувати, бути йому замiсть дочки…
Пастор Мандерс. Але, мила дитино…
Регiна…Тодi б я з радiстю переiхала в мiсто. Тут дуже тоскно однiй… Пан пастор знае, як воно жити самотньому… Смiю сказати, я моторна й ретельна в роботi. Чи не знаете ви для мене вiдповiдного мiстечка?
Пастор Мандерс. Я? Нi, далебi, не знаю.
Регiна. Ах, дорогий пане пасторе… Я попрошу вас усе-таки мати мене на увазi на випадок, коли б…
Пастор Мандерс (встае). Добре, добре, йомфру Енгстран.
Регiна. Через те, що менi…
Пастор Мандерс. Чи не будете ви так ласкавi попросити сюди фру Алвiнг?
Регiна. Зараз, пане пасторе. (Виходить лiворуч.)
Пастор Мандерс (походжае по кiмнатi i, дiйшовши до балкона, зупиняеться, заклавши руку за спину i дивлячись у сад. Потiм знову йде до стола, бере одну з книжок, дивиться на заголовок, мабуть, не може зрозумiти й переглядае iншi). Гм… Так ось як!..
Фру Алвiнг входить iз дверей злiва. За нею Регiна, яка проходить через кiмнату в першi дверi праворуч.
Фру Алвiнг (простягаючи руку до пастора). Добро пожалувати, пане пасторе!
Пастор Мандерс. Здрастуйте, фру Алвiнг! Ось i я, як обiцяв.
Фру Алвiнг. Ви завжди такi акуратнi.
Пастор Мандерс. Та, повiрте, нелегко менi було вирватись. Усi цi комiсii й засiдання, в яких я беру участь…
Фру Алвiнг. Тим люб'язнiше з вашого боку, що ви приiхали так заздалегiдь. Тепер ми встигнемо покiнчити з нашими справами до обiду. Але де ж ваш чемодан?
Пастор Мандерс (поспiшно). Я залишив своi речi в агента. Я там i ночую.
Фру Алвiнг (стримуючи посмiшку). І на цей раз не зважуетесь переночувати в мене?
Пастор Мандерс. Нi-нi, фру Алвiнг. Дуже вам вдячний; та я вже переночую там, як завжди. Воно й зручнiше – ближче до пристанi.
Фру Алвiнг. Ну як хочете. А взагалi, менi здаеться, що такi лiтнi люди, як ми з вами…
Пастор Мандерс. Ах, як ви вмiете жартувати! Ну, та зрозумiло, чому ви такi веселi сьогоднi. По-перше, завтрашне свято, а по-друге, Освальд уже з вами вдома.
Фру Алвiнг. Так, подумайте, яке щастя! Адже понад два роки його не було вдома. А тепер обiцяе лишитися зi мною всю зиму…
Пастор Мандерс. Це дуже добре й виявляе його любов до вас, бо як собi хочете, а я гадаю, що дуже привабливо жити в Римi або Парижi.
Фру Алвiнг. Так, але зате тут у нього мати… Ах, дорогий мiй, ненаглядний хлопчику!.. Вiн все-таки прив'язаний до своеi матерi.
Пастор Мандерс. Дуже було б сумно, коли б розлука та заняття такою справою, як мистецтво, могли притупити природнi почуття i прихильнiсть.
Фру Алвiнг. Що й казати. Але, звичайно, цього нема чого побоюватися з його боку. От цiкаво буде подивитись, чи пiзнаете ви його. Вiн потiм зiйде сюди; зараз лежить там нагорi, вiдпочивае на диванi. Проте присядьте ж, будь ласка, дорогий пане пасторе.
Пастор Мандерс. Дякую! Отже, вам бажано зараз-таки?…
Фру Алвiнг. Так-так. (Сiдае за стiл.)
Пастор Мандерс. Добре. Так ось… (Іде до стiльця, на якому лежить його сумка, виймае з неi папку з паперами, пiдсiдае з другого боку до стола й шукае вiльного мiсця для паперiв.) Перш за все… (Перебиваючи.) Скажiть, будь ласка, як потрапили сюди цi книжки?
Фру Алвiнг. Книжки? Я iх читаю.
Пастор Мандерс. Ви читаете подiбнi речi?
Фру Алвiнг. Ну так, читаю.
Пастор Мандерс. І що ж, почуваете, що вам краще, ви щасливiшi вiд такого читання?
Фру Алвiнг. Менi здаеться, що я почуваю себе спокiйнiшою.
Пастор Мандерс. Дивно! Але чому саме?
Фру Алвiнг. О, в цих книжках я знаходжу пояснення i пiдтвердження багато чого такого, про що я й сама думаю. І дивна рiч, пане пасторе, в цих книжках, по сутi, немае нiчого нового; адже так думае й вiрить бiльшiсть людей, тiльки не здають собi в тому справи або не наважуються признатися собi, що це так.
Пастор Мандерс. Але Боже мiй! Та невже ви серйозно вважаете, що бiльшiсть?…
Фру Алвiнг. Так, цiлком.
Пастор Мандерс. Але ж не в нас? Не в нас!
Фру Алвiнг. Нi, чому ж, – i в нас також.
Пастор Мандерс. Ну, признаюсь!..
Фру Алвiнг. А що ви, власне, можете заперечити проти цих книжок?
Пастор Мандерс. Заперечити? Не гадаете ж ви, що я стану вивчати подiбнi твори?
Фру Алвiнг. Тобто ви навiть не знайомi з тим, що засуджуете?
Пастор Мандерс. Я досить багато читав про цi писання, щоб не схвалювати iх.
Фру Алвiнг. Але ж ваша особиста думка?
Пастор Мандерс. Наймилiша фру Алвiнг! У багатьох випадках життя нам доводиться покладатись на думку iнших. Так уже заведено на цьому свiтi, i це добре… Інакше що сталося б iз суспiльством?
Фру Алвiнг. Так-так. Ви, мабуть, маете рацiю.
Пастор Мандерс. Я, зрештою, не заперечую, що такi книжки можуть так чи iнакше цiкавити. І я не бачу нiчого поганого в тому, що ви бажаете ознайомитися з сучасними, як кажуть, течiями думки у тому великому свiтi… куди ви так надовго вiдпустили свого сина. Але…
Фру Алвiнг. Але?…
Пастор Мандерс (понижуючи голос). Але про такi речi не говорять, фру Алвiнг. Зовсiм нi до чого давати знати всiм i кожному, що ти читаеш i про що думаеш у себе в чотирьох стiнах.
