скачать книгу бесплатно
Пiдпори суспiльства
Генрик Ибсен
Всесвiтньо визнаний норвезький драматург Генрiк Ібсен (1828–1906), «батько модерноi драми», гострому перу якого завдячуемо постанням реалiстичного напрямку в сучасному театральному мистецтвi, вiдкрив модерну еру в драматургii завдяки критичному погляду на вiкторiанську мораль. Для нього, як i для багатьох скандинавських письменникiв, чи не найголовнiшим було викриття i спростування всього того, що спадково вважалося священним. Ібсен – предтеча мистецтва ХХ столiття з його сконденсованiстю, експериментальнiстю i багатомiрнiстю. Секрет сюжетноi композицii iбсенiвськоi драматургii – у послiдовному розкриттi певних таемниць, якi вiдкривають внутрiшню дисгармонiю героiв, приховувану за зовнiшньою оболонкою щасливого життя.
Генрiк Ібсен
Пiдпори суспiльства
ДІЙОВІ ОСОБИ
Консул Бернiк.[1 - У норвезькiй мовi iмена та прiзвища наголошуються на першому складi. (Ред.)]
Беттi Бернiк, його дружина.
Улаф, iхнiй син, 13 рокiв.
Марта Бернiк, сестра консула.
Йоган Теннесен, молодший брат Беттi Бернiк.
Лона Гессель, старша зведена сестра Беттi.
Гiльмар Теннесен, двоюрiдний брат Беттi.
Ад'юнкт Рерлун.
Руммель, комерсант.
Вiгелан, Санстад – купцi.
Дiна Дорф, молода дiвчина, що живе в домi консула Бернiка.
Крап, управитель консула Бернiка.
Еуне, суднобудiвник.
Фру Руммель, дружина комерсанта Руммеля.
Гiльда, ii дочка.
Фру Голт, дружина поштмейстера.
Hетта, ii дочка.
Фру Люнге, дружина лiкаря.
Городяни та iншi мiсцевi жителi, iноземнi моряки, пасажири з пароплава та iн.
Дiя вiдбуваеться в домi консула Бернiка, в невеличкому норвезькому приморському мiстi.
Дiя перша
Простора зала, що виходить в сад бiля будинку консула Бернiка. На авансценi лiворуч дверi до кабiнету консула. Далi в тiй же стiнi iншi дверi. У стiнi праворуч посерединi двiйчастi вхiднi дверi. Задня стiна майже вся з дзеркального скла, з такими ж дверима, розчиненими на широку терасу; над терасою тент. Сходи з тераси ведуть у садок, обгороджений залiзними гратами, з хвiрткою на вулицю По той бiк вулицi тягнуться дерев'янi будиночки, пофарбованi у свiтлi тони. Лiто. Теплий сонячний день. По вулицi проходять люди, дехто спиняеться, щоб побалакати. В молочнiй на розi йде жвава торгiвля.
У залi навколо столу сидять i шиють дами. У центрi Беттi Бернiк, лiворуч вiд неi фру Голт з дочкою, далi фру Руммель з дочкою. Праворуч вiд Беттi фру Люнге, Марта Бернiк i Дiна Дорф. Усi дами зайнятi шиттям. На столi купи розкроеноi, напiвпошитоi бiлизни та iншого одягу. В глибинi сцени, читаючи вголос книжку з золотим обрiзом, сидить Рерлун за окремим столиком, на якому стоять два горщики квiтiв i склянка з цукровою водою. До глядачiв долiтають тiльки окремi слова. У садку бiгае з луком Улаф, нацiлюеться, стрiляе.
Трохи згодом з правого боку виходить, обережно ступаючи, суднобудiвник Еуне. Його поява трохи вiдвертае увагу дам вiд читання. Беттi кивае йому, вказуючи на дверi до кабiнету. Еуне несмiливо прямуе туди, стиха стукае, чекае, стукае знов. З кабiнету виходить Крап, тримаючи в руцi капелюх i пiд пахвою купу паперiв.
Крап. А, це ви стукали?
Еуне. Консул присилав по мене.
Крап. Так, але зараз вiн зайнятий i доручив менi…
Еуне. Вам? Я б волiв…
Крап…доручив менi передати вам: треба припинити оцi вашi суботнi бесiди з робiтниками.
Еуне. Справдi? Але ж я вважав, що маю право користатися своiм дозвiллям…
Крап. Вам не слiд користатися своiм дозвiллям для того, щоб робити людей непридатними в робочий час. Минулоi суботи ви говорили робiтникам, нiби новi машини i способи працi на верфi дуже iм шкодять. Навiщо ви це робите?
Еуне. Я роблю це, щоб змiцнити суспiльство.
Крап. Дивна рiч! А консул каже, що це призводить до розкладу суспiльства.
Еуне. Мое суспiльство – не те, що суспiльство консула, пане управитель. Як старшина робiтничоi спiлки, я…
Крап. Перш за все ви старшина верфi консула Бернiка. Перш за все ви повиннi виконувати своi обов'язки перед суспiльством, яке мае назву «Фiрма Бернiк», бо воно всiх нас годуе. Ось що вам хотiв сказати консул.
Еуне. Консул не сказав би менi цього так, пане управитель, але я розумiю, кому цим завдячую. Це все клятий американець, отой, що ремонтуеться у нас у доку. Ця публiка хоче, щоб у нас робота йшла, як там, у них, а це…
Крап. Гаразд, гаразд, нiколи менi розводитися з вами. Тепер ви знаете думку консула – i край. Можете повертатися на верф, мабуть, ви там потрiбнi, я сам буду незабаром. Прошу вибачення у дам. (Уклоняеться i виходить через садок.)
Суднобудiвник Еуне тихо виходить направо. Рерлун, що продовжував читати пiд час попередньоi розмови, яка проходила напiвголосно, тепер одразу ж закiнчуе читання i з шумом закривае книжку.
Рерлун. Отже, моi ласкавi слухачки, оце й кiнець.
Фру Руммель. Ах, яке повчальне оповiдання!
Фру Голт. І яке високоморальне!
Беттi. Така книга примушуе замислитись.
Рерлун. О, безумовно. Вона являе благодiйний контраст з тим, чим нас, на жаль, кожного дня частують у газетах i журналах. Що, по сутi, криеться пiд отою мiшурою i показною розкiшшю, якими хизуються великi суспiльнi центри? Порожнеча й гнилизна, якщо можна так висловитись. Вiдсутнiсть мiцних моральних пiдвалин!.. Одне слово, цi великi сучаснi центри не що iнше, як гроби повапленi.
Фру Голт. Так, це свята правда.
Фру Руммель. Та ось, взяти хоча б екiпаж американського судна, яке зараз стоiть у нас…
Рерлун. Ну, про такi покидьки людства я й говорити не буду. Але навiть у вищих колах – що там дiеться? Скрiзь сумнiв, смута, душевний розбрат, розхитанiсть усiх основ. А як там пiдiрване сiмейне життя! Яке зухвале прагнення пiдкопатися пiд найсвятiшi iстини!
Дiна (не пiдводячи очей вiд роботи). Але хiба ж там не здiйснюються i величнi дiла?
Рерлун. Величнi дiла? Я не розумiю…
Фру Голт (здивовано). Що це ти, Дiно, бог з тобою!
Фру Руммель (одночасно). Та як же це можна, Дiно?…
Рерлун. Не думаю, щоб це було добре, якби в нас завелися подiбнi дiла! Нi, вознесемо хвалу Господу, що в нас усе е, як воно е. Звичайно, i в нас, на жаль, помiж пшеницi зростають плевели, але ми, у всякому разi, намагаемось виполювати iх в мiру наших сил. Треба пiдтримувати чистоту суспiльства, шановнi моi добродiйки; треба оберiгати суспiльство вiд усього того, не перевiреного досвiдом, що хоче нам нав'язати нетерпляча доба.
Фру Голт. А скiльки в ньому цього всього, на превеликий жаль!
Фру Руммель. Та ось минулого року – за малим не провели до нас залiзницю.
Беттi. Але, само собою, Карстен цього не допустив.
Рерлун. Провидiння, добродiйко. Можете не сумнiватися, що ваш чоловiк був знаряддям вищоi волi, коли вiдмовився пiдтримувати цю вигадку.
Беттi. А проте, як газети його лаяли! Але ми зовсiм забули подякувати вам, пане ад'юнкт. Це, справдi, бiльш нiж люб'язно з вашого боку, що ви жертвуете нам так багато часу.
Рерлун. Та що там! Зараз канiкули…
Беттi. Безперечно, але все ж це жертва з вашого боку.
Рерлун (присуваючи свiй стiлець ближче). Не варто говорити, добродiйко. А ви всi хiба не приносите жертву заради доброго дiла? І хiба ж не робите цього з цiлковитою готовнiстю i з радiстю? Цi морально зiпсованi iстоти, про виправлення яких ми турбуемось, хiба ж це не те саме, що солдати, пораненi на полi бою? Ви, шановнi добродiйки, дияконiси, сестри-жалiбницi, котрi скубуть корпiю для цих нещасних потерпiлих, нiжною рукою перев'язують iхнi рани, ходять коло них, вилiковують…
Беттi. Великий дар Божий – умiти все бачити в такому гарному свiтлi!
Рерлун. У цьому вiдношеннi багато е вродженого, але багато чого можна досягти самому. Уся справа в тому, щоб дивитись на речi з точки зору серйозного життевого завдання. (Звертаючись до Марти.) А що ви, наприклад, скажете на це, добродiйко? Чи не почуваете ви пiд собою мiцнiший грунт з того часу, як присвятили себе шкiльнiй справi?
Mарта. Хто його знае… Часто, коли я сиджу там, у школi, мене так i тягне далеко-далеко, в бурхливе море.
Рерлун. Це спокуса, добродiйко. Але перед такими неспокiйними гiстьми треба мiцно, дуже мiцно замикати дверi. Бурхливе море – це ви, звичайно, говорите не буквально; ви розумiете пiд цим неозоре вируюче людське суспiльство, де так багато хто гине. І невже ви справдi так високо цiнуете оце життя, гамiр i галас якого долинае до вас iззовнi? Досить кинути погляд туди, на вулицю, де людцi в потi лиця сновигають пiд пекучим сонцем у своiх дрiб'язкових справах. Нi, далебi, нам куди краще сидiти тут, у холодку, спиною до того, звiдки йде спокуса!..
Марта. Так, справдi, ви, мабуть, маете цiлковиту рацiю.
Рерлун. Їв такому домi, як цей, бiля прекрасного i чистого сiмейного вогнища, де сiмейне життя знайшло свiй найкращий вияв… де пануе мир i злагода… (Звертаючись до господинi.) До чого це ви прислухаетесь, добродiйко?
Беттi (повернувшись до дверей кабiнету). Як вони там голосно розмовляють.
Рерлун. Хiба трапилося щось особливе?
Беттi. Не знаю. Я тiльки чую, що в чоловiка хтось е…
Гiльмар Теннесен з сигарою в зубах входить з правого боку, але спиняеться, побачивши дамське товариство.
Гiльмар. Ах, пробачте, будь ласка. (Хоче йти.)
Беттi. Заходь, заходь, Гiльмаре, ти нам не заважаеш. Тобi щось потрiбно?
Гiльмар. Та нiчого, я так, тiльки хотiв заглянути. (До дам.) Мое вшанування. (Звертаючись до Беттi.) Ну як, на чому скiнчили?
Беттi. Вiдносно чого?
Гiльмар. Але ж Бернiк скликав у себе нараду.
Беттi. Хiба? В чому ж рiч?
Гiльмар. Знову ця нiсенiтниця з залiзницею.
Фру Руммель. Та невже?
Беттi. Бiдний Карстен! Знов для нього неприемностi…
Рерлун. Як же це так, пане Теннесен? Адже торiк консул ясно дав зрозумiти, що вiн не хоче нiякоi залiзницi.
Гiльмар. Менi теж так здавалось, але я зустрiв управителя Крапа i вiн сказав, що питання про залiзницю порушене знов i що Бернiк радиться з трьома мiсцевими тузами.
Фру Руммель. Недарма менi почувся голос чоловiка.
Гiльмар. Так, пан Руммель, звичайно, тут. Також i Санстад та Мiккель Вiгелан – «святенник Мiккель», як його прозвали.
Рерлун. Гм…
Гiльмар. Ах, пробачте, пане ад'юнкт.
Беттi. Так у нас було добре, мирно…
Гiльмар. Як на мене, то я не вiд того, щоб вони знов погризлися. Все-таки розвага.
Рерлун. О, на мою думку, без таких розваг можна обiйтися.
Гiльмар. Хто як дивиться. Деякi натури просто потребують час вiд часу такоi бiйки, це iх пiдбадьорюе. Але в маленькому мiстечку, на жаль, не часто трапляеться подiбна нагода, та й не кожному дано… (Перегортае книгу ад'юнкта.) «Жiнка на службi суспiльства». Це що за дурниця?
Беттi. Боже мiй! Не можна ж так говорити, Гiльмаре! Ти, звичайно, не читав цiеi книги?
Гiльмар. Нi, i не збираюсь.
Беттi. Ти, мабуть, знов себе недобре почуваеш сьогоднi?
Гiльмар. Так, недобре.
Беттi. Погано спав уночi?
Гiльмар. Ще й дуже погано. Я вчора ввечерi пiшов прогулятися заради своеi недуги; потiм завернув у клуб i почитав опис однiеi полярноi експедицii. Загартовуеш свiй дух, стежачи за боротьбою людини з стихiями!
Фру Руммель. Але вам це, мабуть, шкодить, пане Теннесен?
