скачать книгу бесплатно
Фру Голт. І коли зведений братик… цей безпутний тип… утiк i все мiсто, розумiеться, обурювалось, – ви знаете, що вона утнула?… Вирушила за ним!
Фру Руммель. А скандал який вчинила перед вiд'iздом, фру Голт!
Фру Голт. І не кажiть!
Фру Люнге. Господи, i вона теж наскандалила?
Фру Руммель. Та ви тiльки послухайте, фру Люнге. Бернiк тодi допiру посватався до Беттi Теннесен i прийшов до ii тiтки пiд ручку з нею оголосити про заручини…
Фру Голт. Адже Беттi з братом, знаете, залишилися сиротами…
Фру Руммель. І раптом Лона Гессель пiдводиться зi стiльця i – бац вишуканого, освiченого Карстена Бернiка по щоцi! У нього тiльки у вухах залящало!
Фру Люнге. Нечувана рiч!
Фру Голт. Це свята правда.
Фру Руммель. А потiм склала свiй чемодан i подалась в Америку.
Фру Люнге. Мабуть, сама нацiлялася вийти за Бернiка?
Фру Руммель. Ще б пак! Вона, очевидно, уявляла, що саме з них i вийде добра пара, коли вiн повернеться з Парижа.
Фру Голт. Так, ви уявiть, що собi забрала в голову. Бернiк, свiтський молодий чоловiк, кавалер у повному розумiннi цього слова, улюбленець дам…
Фру Руммель. iв той же час такий пристойний, такий моральний, фру Голт!
Фру Люнге. Що ж ця фрекен Гессель почала робити в Америцi?
Фру Руммель. Бачите, тут завiса опускаеться i навряд чи слiд ii пiднiмати, як висловився одного разу мiй чоловiк.
Фру Люнге. Що це значить?
Фру Руммель. Ви ж розумiете, сiм'я, звичайно, не пiдтримуе з нею нiяких зносин; але все мiсто знае, що вона там спiвала для заробiтку по трактирах…
Фру Голт. І читала якiсь публiчнi лекцii…
Фру Руммель. Видала якусь нiсенiтну книжку…
Фру Люнге. Скажiть на милiсть!
Фру Руммель. Так, очевидно, Лона Гессель теж одна з темних плям на сiмейному щастi Бернiкiв. Тепер ви про все знаете, фру Люнге, i, iй же богу, я заговорила про це тiльки для того, щоб ви були обережнiшi.
Фру Люнге. Та вже будьте спокiйнi. Але бiдна Дiна Дорф! Менi ii шкода вiд щирого серця.
Фру Руммель. Ну, якраз для неi це було просто щастям. Ви подумайте, якби вона виросла у таких батькiв! Ми, звичайно, всi про неi подбали i опiкувалися нею, як могли. Потiм Марта Бернiк настояла, щоб ii взяли сюди в дiм.
Фру Голт. Але вона завжди була трудною дитиною. Ви розумiете – усi цi поганi приклади… Такi, як вона, не те, що нашi дiти; з нею доводиться дiяти обережно, все бiльше ласкою, фру Люнге.
Фру Руммель. Цить… Ось вона! (Голосно.) Так, справдi, Дiна така люба дiвчина… Ах, ти прийшла, Дiно? А ми тут розбирали бiлизну.
Фру Голт. Як смачно пахне твiй кофе, Дiнусю. Чашечка ось такого ранкового кофе…
Беттi (з тераси). Прошу сюди.
Марта i Дiна допомагають служницi подати все, що треба, до столу. Усi дами розмiщуються на терасi i поводяться з Дiною перебiльшено пестливо. Трохи згодом вона переходить до зали i шукае свою роботу.
Беттi (за столом на терасi). Дiно, а ти хiба не хочеш?
Дiна. Нi, дякую, менi не хочеться. (Сiдае з роботою.)
Рерлун, обмiнявшися кiлькома словами з фру Бернiк, входить до зали.
Рерлун (удаючи, що йому треба щось взяти зi столу, тихо). Дiно!
Дiна. Що?
Рерлун. Чому ви не хочете лишатись там?
Дiна. Коли я принесла кофе, я догадалася по обличчю приiжджоi дами, що мова йшла про мене.
Рерлун. А яка вона була люб'язна з вами, це ви помiтили?
Дiна. Я цього не терплю.
Рерлун. Вдача у вас непокiрлива, Дiно.
Дiна. Так.
Рерлун. Але чому ж?
Дiна. Така вже я е.
Рерлун. Чом би вам не спробувати змiнитись?
Дiна. Нi.
Рерлун. Чому?
Дiна (глянувши на нього). Адже я належу до морально зiпсованих.
Рерлун. Так не годиться, Дiно.
Дiна. Мама теж була морально зiпсована.
Рерлун. Хто вам наговорив такого?
Дiна. Нiхто. Менi нiколи нiчого не кажуть. Чому не кажуть? Усi поводяться зi мною так обережно, нiби я одразу розiб'юся, якщо… О, як я ненавиджу це добросердя…
Рерлун. Люба Дiно, я добре розумiю, що вам тут тяжко, але…
Дiна. Ах, менi б тiльки вирватися звiдси! Я б зумiла пробити собi дорогу, якби мене не оточували такi… такi…
Рерлун. Якi такi?
Дiна. Такi пристойнi й високоморальнi люди.
Рерлун. Ви це несерйозно, Дiно.
Дiна. Ви прекрасно розумiете, як це серйозно з мого боку. Гiльду й Нетту щодня приводять сюди, щоб вони служили менi за приклад. Але менi нiколи не стати такою зразковою. Та я й не хочу бути такою. О, тiльки б менi вирватися звiдси, – я певна, я стала б справжньою людиною.
Рерлун. Ви й так людина хороша, дорога Дiно.
Дiна. А яка менi з цього користь тут?
Рерлун. Значить, поiхати звiдси… Ви серйозно думаете про це?
Дiна. Я б i одного дня тут не залишилась, якби не було вас.
Рерлун. Скажiть менi, Дiно, чому, власне, ви так охоче буваете зi мною?
Дiна. Тому що ви вчите мене багато чого прекрасного.
Рерлун. Прекрасного? Ви звете прекрасним те, чого я можу навчити вас?
Дiна. Так. Або, вiрнiше, ви не вчите мене, але, коли я слухаю вас, менi вiдкриваеться так багато прекрасного.
Рерлун. Як ви це розумiете – що таке прекрасне?
Дiна. От нiколи про це не думала.
Рерлун. Так подумайте зараз. У чому ж, по-вашому, прекрасне?
Дiна. Прекрасне – це величне… i дуже далеке…
Рерлун. Гм… Дорога Дiно, я так щиро заклопотаний вашою долею.
Дiна. І тiльки?
Рерлун. Ви ж, звичайно, знаете, як безмежно ви менi дорогi…
Дiна. Якби на моему мiсцi була Гiльда чи Нетта, ви не боялися б, щоб це помiтили iншi.
Рерлун. Ах, Дiно, вам важко судити про тисячi обставин, якi… Коли людина поставлена на сторожi моральних пiдвалин суспiльства, в якому вона живе, то… потрiбна особлива обережнiсть. Коли б я тiльки був певний, що моi намiри правильно витлумачать… Ну, та це байдуже… Ви потребуете допомоги, i вам за всяку цiну треба допомогти, Дiно. Чи згоднi ви… коли я прийду… коли обставини дозволять менi прийти i сказати вам: ось вам моя рука, – ви приймете ii i будете моею дружиною? Ви даете менi слово, Дiно?
Дiна. Так.
Рерлун. Дякую, дякую! Адже i для мене… О Дiло, ви для мене така дорога! Цить!.. Іде хтось. Дiло, заради мене, iдiть до них.
Дiна виходить на терасу до кофейного столу.
З лiвого боку, з кабiнету виходять Руммель, Санстад, Вiгелан i, нарештi, Бернiк з купою паперiв у руках.
Бернiк. Ну, значить, справа вирiшена.
Вiгелан. Так, отже, з Богом.
Руммель. Вирiшена, Бернiку. Ти знаеш, слово норвежця мiцне, як скелi Довре!
Бернiк. І нiхто не зрадить, нiхто не вiдстане, незважаючи нi на яку опозицiю?
Руммель. Ми з тобою вкупi. В огонь i в воду!
Гiльмар (входить з тераси). Уводу? Дозвольте запитати, це у вас залiзниця канула у воду?
Бернiк. Нi, навпаки, вона пiде…
Руммель. На всiх парах, пане Теннесен.
Гiльмар (наближаючись). Справдi?
Рерлун. Яким чином?
Беттi (на дверях тераси). Дорогий Карстене! У чому, власне, справа?
Бернiк. Ах, Беттi, любонько, тобi це нецiкаво. (До трьох комерсантiв, що ввiйшли з ним.) Тепер ми повиннi розiслати пiдписнi листи: чим швидше, тим краще. Само собою, ми четверо пiдпишемось першими. Наше становище в суспiльствi зобов'язуе нас не шкодувати сил.
Санстад. Розумiеться, пане консул.
Руммель. Слово дане, i справа мусить пiти якнайкраще.
Бернiк. О, я нiскiльки не турбуюсь про те, якi будуть результати. Треба тiльки, щоб кожний з нас обстоював цю справу в своему колi. Коли ж iй буде забезпечене спiвчуття всiх верств суспiльства, тодi, само собою, доведеться взяти участь i мiському самоврядуванню.
Беттi. Нi, справдi ж бо, Карстене, дай i нам послухати. Іди сюди i розкажи…
Бернiк. О Беттi, люба, це рiшуче не дамська справа.
Гiльмар. Значить, ти все-таки вирiшив узятися за цю залiзницю?
Бернiк. Розумiеться.
Рерлун. Але торiк, пане консул…
Бернiк. То була iнша рiч. Тодi йшлося про приморську лiнiю…
Вiгелан. А вона зовсiм зайва, пане ад'юнкт. Адже в нас е пароплави…
Санстад. І, крiм того, вона обiйшлася б надто дорого…
