скачать книгу бесплатно
Гiльмар. Дуже шкодить. Цiлу нiч я прокрутився в якомусь пiвснi, марячи огидним моржем, що ганявся за мною.
Улаф (пiднявшися з саду на терасу). За тобою морж ганявся, дядечку?
Гiльмар. У снi, дурню!.. А ти все ще гаеш час з отим жалюгiдним луком? Чом не заведеш справжньоi рушницi?
Улаф. Менi б дуже хотiлося, та…
Гiльмар. Рушниця – це я все-таки розумiю: якось лоскоче нерви, коли спускаеш курок…
У л а ф. Тодi б я ведмедiв стрiляв! Та що ж, тато не дае.
Беттi. Як можна вбивати йому в голову такi речi, Гiльмаре!
Гiльмар. Гм… ну й поколiння у нас тепер виховують! Галасують про подвиги, – мiй Боже! – а до дiла дiйде, – так, пустування. Нi крихти серйозного прагнення себе загартувати, смiливо дивитись в очi небезпецi! Та що це ти лiзеш на мене зi своiм луком, йолопе! Ще вiзьме й вистрiлить!
Улаф. Та стрiли ж немае, дядечку!
Гiльмар. Цього ти не можеш знати; ану ж вона все-таки е. Забери, кажу!.. І чом ти нiколи не прокатаешся в Америку на одному з батькових кораблiв? Побачив би там полювання на буйволiв або сутичку з червоношкiрими.
Беттi. Але, Гiльмаре…
Улаф. Ах, як би я хотiв, дядечку! І раптом я б там зустрiв дядька Йогана i тьотю Лону…
Гiльмар. Гм… Почав!
Беттi. Ну, iди знов у садок, Улафе.
Улаф. А на вулицю можна?
Беттi. Можна, тiльки, гляди, недалеко.
Улаф вибiгае крiзь хвiртку на вулицю.
Рерлун. Воно б не слiд баламутити дитину такими фантазiями, пане Теннесен.
Гiльмар. Розумiеться, як можна! Нехай краще все життя просидить за пiчкою, як багато iнших.
Рерлун. Чого ж це ви самi туди не прокатаетесь?
Гiльмар. Я? З моею недугою! А втiм, кому тут е дiло до цього! Крiм того, людина мае все-таки певнi обов'язки перед суспiльством, у якому вона живе… Треба ж хоч кому-небудь тут високо тримати прапор iдеi. Ух, знову вiн розкричався!
Дами. Хто, хто?
Гiльмар. Не знаю. Всi вони там трохи громогласнi… Це дiе менi на нерви.
Фру Руммель. Мабуть, це мiй чоловiк, пане Теннесен. Вiн, знаете, звик промовляти у великих зiбраннях.
Рерлун. Та й iншi, здаеться, не пасуть заднiх.
Гiльмар. Аякже! Та що ви хочете, – коли справа торкнеться кишенi, то… У нас завжди на першому планi меркантильнi мiркування. Ух!
Беттi. У всякому разi, це краще, нiж ранiше, коли на першому планi були тiльки розваги.
Фру Люнге. Невже ж тут ранiше було так жахливо?
Фру Руммель. Так, вiрте менi, фру Люнге. Щастя ваше, що вас тут не було тодi.
Фру Голт. Так, у нас тут сталися великi змiни. Як згадаю своi дiвочi роки…
Фру Руммель. Та ви вiзьмiть якихось чотирнадцять-п'ятнадцять рокiв назад. Господи милостивий, що тут було! Тодi ще процвiтали i танцювальний гурток, i музичний…
Mарта. І драматичний. Це я добре пам'ятаю.
Фру Руммель. Так, це там ставили вашу п'есу, пане Теннесен!
Гiльмар (вiдходячи в глиб сцени). Ах, е про що згадувати.
Рерлун. П'есу студента Теннесена?
Фру Руммель. Це було задовго до вас, пане ад'юнкт; а втiм, ii тiльки раз i поставили.
Фру Люнге (до фру Руммель). Чи не в цiй п'есi ви грали коханку, фру Руммель? Пригадуете, ви менi розповiдали?
Фру Руммель (скоса кидаючи погляд на ад'юнкта). Я?… Щось не пригадую, фру Люнге. Але я добре пам'ятаю, як вiдкрито й шумно тут жили тодi.
Фру Голт. Я навiть знаю сiм'i, де давали по два званих обiди на тиждень.
Фру Люнге. І ще тут грала заiжджа трупа, я чула.
Фру Руммель. Ах, це було найгiрше.
Фру Голт (щулячись). Гм… Гм…
Фру Руммель. Трупа? Нi, зрештою, цього я зовсiм не пригадую.
Фру Люнге. Та як же! Розповiдають, нiби цi панове бог зна що тут виробляли!.. А що, власне кажучи, було?
Фру Руммель. Власне кажучи, нiчогiсiнько, фру Люнге.
Фру Голт. Дiнусю, передай менi оту бiлизну.
Беттi (в той же час). Дiнусю, пiди скажи Катринi, щоб подавала кофе.
Mарта. Я з тобою, Дiно.
Дiна й Марта виходять крiзь другi дверi лiворуч.
Беттi (пiдводячись). І мене, mesdames, прошу пробачити на хвилинку. Я думаю, краще пити кофе на терасi.
Виходить на терасу i починае накривати на стiл.
Ад'юнкт Рерлун, стоячи на дверях, розмовляе з нею.
Гiльмар Теннесен сидить на терасi i курить.
Фру Руммель (пошепки). Господи, фру Люнге, як ви мене налякали!..
Фру Люнге. Я?
Фру Голт. Та ви ж самi почали, фру Руммель!
Фру Руммель. Я? Та що це ви, фру Голт? Я й словом не згадала.
Фру Люнге. Тав чому ж справа?
Фру Руммель. Іяк ви могли завести цю розмову? Тiльки подумати! Хiба ж ви не помiтили, що Дiна була тут?
Фру Люнге. Дiна? Господи, та хiба що-небудь з…
Фру Голт. Та ще тут у домi! Невже ж ви не знаете, що брат фру Бернiк…
Фру Люнге. Що ж вiн? Я ще нiчогiсiнько не знаю. Я ж тут зовсiм недавно.
Фру Руммель. Та хiба ж ви не чули?… Гм… (Дочцi.) Ти б прогулялася в садку, Гiльдо.
Фру Голт. Пiди й ти, Нетто. І прошу тебе, тримайся ласкаво з бiдною Дiною, коли вона прийде.
Гiльда i Нетта iдуть у садок.
Фру Люнге. Ну, що ж таке було з братом фру Бернiк?
Фру Руммель. Ви не знаете? Брудна iсторiя!
Фру Люнге. Виходить, у студента Теннесена була брудна iсторiя?
Фру Руммель. Та нiж бо, фру Люнге. Цей Теннесен ii двоюрiдний брат, а я кажу про рiдного…
Фру Голт. Про безпутного Теннесена…
Фру Руммель. Його звали Йоган. Вiн утiк в Америку.
Фру Голт. Довелось утекти, можете собi уявити!
Фру Люнге. Виходить, це з ним була брудна iсторiя?
Фру Руммель. Так, дещо таке… Як би вам сказати? Дещо таке з матiр'ю Дiни… О, я так пригадую все, нiби це сьогоднi трапилось. Йоган Теннесен служив тодi в конторi староi Бернiк, а Карстен Бернiк тiльки-но повернувся з Парижа, i ще не було оголошено, що вiн заручений з Беттi…
Фру Люнге. Ну, а брудна iсторiя?
Фру Руммель. Та, бачите, тiеi зими грала тут трупа Меллера…
Фру Голт. Їв цiй трупi був актор Дорф з дружиною. Вся молодь до божевiлля захоплювалась нею.
Фру Руммель. Бог зна, чого ii вважали такою красунею!.. І ось одного разу актор Дорф повертаеться додому пiзно ввечерi…
Фру Голт. Цiлком несподiвано…
Фру Руммель. І застае… Нi, цього й розповiсти неможливо.
Фру Голт. Нi, фру Руммель, нiчого вiн не застае, адже дверi були замкненi зсередини!
Фру Руммель. Так я ж про це й кажу, – застае замкненi дверi. І, уявiть собi, отому… в кiмнатi довелось вискочити у вiкно!
Фру Голт. З мезонiна!
Фру Люнге. І це був брат фру Бернiк?
Фру Руммель. Атож!
Фру Люнге. І потiм вiн утiк в Америку?
Фру Голт. Довелось утекти, ви розумiете!
Фру Руммель. Тому що потiм розкрилося ще дещо, чи не гiрше вiд цього. Подумайте, вiн запустив лапу до каси…
Фру Голт. Ну, це ще не напевне, фру Руммель; можливо, це були просто плiтки.
Фру Руммель. Нi, ви тiльки скажiть, будьте ласкавi. Коли все мiсто знало про це! Адже стара Бернiк за малим не збанкрутiла через це. Мiй чоловiк менi тодi ж це все розповiдав. Та Боже мене борони це поширювати!
Фру Голт. У всякому разi, цi грошi пiшли не на мадам Дорф, бо вона…
Фру Люнге. Так, так… Як же вони потiм мiж собою порозумiлися… батьки Дiни?
Фру Руммель. Та вiн собi поiхав, покинув i жiнку, i дитину, а в цiеi штучки вистачило нахабства залишатися тут ще цiлий рiк. Звичайно, вона не насмiлювалась бiльше появлятися на сценi. Жила з того, що прала й шила на людей.
Фру Голт. Потiм спробувала вiдкрити школу танцiв.
Фру Руммель. Розумiеться, нiчого з цього не вийшло. Якi б це батьки довiрили своiх дiтей такiй особi? Та вона недовго й прожила. Ця бiлоручка, очевидно, не звична була до працi. Заслабла на груди i померла.
Фру Люнге. Фе, справдi брудна iсторiя!
Фру Руммель. Авжеж, уявiть, як це мали пережити Бернiки! Це темна пляма на iх сонячному щастi, як одного разу висловився мiй чоловiк. Через це, люба фру Люнге, нiколи й не згадуйте про цi речi тут, у них.
Фру Голт. І, Бога ради, нi словечка також про зведену сестру.
Фру Люнге. Виходить, у фру Бернiк е ще й зведена сестра?
Фру Руммель. Була… на щастя. Тепер, я гадаю, цим родинним зв'язкам уже кiнець. Вона була своерiдна особа! Уявiть собi, обстригла волосся, а в дощ ходила в чоловiчих чоботях.
