скачать книгу бесплатно
Твори для дiтей: оповiдання, казки, сценарii
Лiдiя Гулько
У цiй книжцi зiбранi твори не лише цiкавi, але й пiзнавальнi. Наприклад, у п’есi «Петрушка» мовиться про Андрiйка, учня четвертого класу, про те, як хлопчина брав участь у конкурсi зi змалювання буквиць Остромирового Євангелiя, якому виповнилося 950 рокiв. Без повчань i не нав’язливо дiти одержать вiдомостi з iсторii буквара, виготовлення паперу, безконечника тощо. Твори пересипанi дотепними прислiв’ями. Для дiтей дошкiльного та молодшого шкiльного вiку, батьки яких дружать iз книжкою, джерелом знань.
Лiдiя Гулько
Твори для дiтей:
оповiдання, казки, сценарii
Серденько, лiтературнi твори, якi ти читаеш на дозвiлля або вивчаеш, написанi не сьогоднi. Найновiшим до десяти рокiв, а найдавнiшим… Наприклад, вiсiм поезiй, що увiйшли до «Кобзаря» Тараса Шевченка, побачили свiт у 1840 роцi. Ранiше, до Шевченка, лiтературнi твори писали Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Григорiй Квiтка-Основ’яненко, Євген Гребiнка. Тебе, напевне, цiкавить найперший художнiй твiр, складений на Русi? Це «Слово о полку Ігоревiм». Його склав невiдомий поет у другiй половинi ХІІ столiття.
Лiтература поза часом. Але твориться на полi свого часу i вiдбивае його свiтло. Наприклад, твори, що увiйшли в цей збiрник, написала на початку ХХІ столiття.
Ти звернув увагу на стиль сучасних казок, i загалом творiв, адресованих дiтям? Так, вони дотепнi, iронiчнi, емоцiйнi. Читати iх легко. Моi роботи такi самi. Але вони ще й пронизанi слов’янським фольклором. У фольклор входять казки, пiснi, билини, прислiв’я, влучнi вирази. Їх склали талановитi люди, що спокон вiкiв заселяють нашi землi. Знати iх треба обов’язково. У роздiлi «Науково-популярнi речi» прочитаеш про iсторiю паперу, буквара, безконечника.
Книжки е рiзнi, на будь-який смак. Наприклад, у Всеволода Нестайка пригодницько-гумористичнi, Володимира Малика – iсторичнi. Мене з дитинства вабили серйознi книжки. Адже вони мiстять пiзнавальну iнформацiю i викликають роздуми про свiт, вiчнiсть, сенс життя. Отак, 13-рiчна Лiда прочитала всi книжки зi шкiльноi бiблiотеки Жуля Верна, в 14 рокiв – Герберта-Джорджа Уеллса, в 15 – Василя Яна.
Ти вiд природи допитливий? Мрiеш бути легким i багатим, як вершки над водою? У такому разi ти мiй однодумець, мiй читач.
Прагну й тебе почути. Напиши менi листа. Моя адреса:
lidagulko@ukr.net
Приемного i вдумливого читання!
Оповiдання з фольклорними та науковими мотивами
Про крилату ягiдку
У Дмитрика, п’ятирiчного хлопчика, зникла улюблена iграшка. Хлопчик довгий час не знае спокою: усе шукае пропажу. Килимок на пiдлозi загортав. І пiд ним улюбленоi iграшки не знайшов.
Стоiть Дмитрик серед хати, кулачком тре очi. Сльози з них ось-ось рiчечкою ринуть. Аж тут дiдусь у дверi.
– Дiдусю, ви не бачили мого воiна? – кинувся до старого Дмитрик.
– Я у хлiвi порався. Там кози мекають, свинi рохкають i кури кудахкають. І жодного воiна, – вiдповiв дiдусь.
Хлопчик тупнув нiжкою.
– Я не про живого воiна, про iграшкового питаю!
– Он про що. І через це хлипаеш?
У очах хлопчика стоять сльози. Дiдусь опустився на ослiн. Дмитрика посадив на колiна. Повчав малого: Знайшов – не скач, згубив – не плач.
Дмитрик тернув бульку пiд носом.
– Це вiршик?
– Нi, прислiв’я. Хоча прислiв’я може бути доладним, як вiршик.
– Ой, здогадався. Ви придумали прислiв’я, щоб я за улюбленою iграшкою не сумував.
– Прислiв’я, Дмитрику, то народна мудрiсть. Ач, яке коротке, яскраве i соковите.
– Нiби ягiдка суницi.
– Так. А ще крилате, мов би ластiвка. Хтось мудро й доладно про щось сказав. Вiдтодi й живе вислiв мiж людьми. Лiтае вiд хати до хати, вiд села до села. І великi мiста не минае, у кожну домiвку заглядае. Людям у нагодi стае.
– Дiдусю, ви знаете багато прислiв’iв?
– Багато, – пiдтвердив дiдусь.
– І мене навчите?
– Аякже! Навчу, якщо не хлипатимеш носом. Бо мудрим нiхто не родився, а навчився.
– Знову прислiв’я! – радiе Дмитрик. – Коли я виросту, то всi книжки перечитаю i мудрим стану.
– Це правильно, бо книжка – маленьке вiконце, а через нього увесь свiт видно.
– А про ледарiв прислiв’я знаете? Учора татко сварив Марiйку. Казав, що на дискотецi вона кiзкою скаче, а подвiр’я замiтати не хоче.
– Про ледарiв? Та скiльки завгодно! Украiнський народ ледарiв не любить. Атож запам’ятовуй:
До роботи плачучи, а до танцiв скачучи.
Ховаеться вiд роботи, як пес вiд мух.
Жвавий, як рак на греблi.
Дiдова розповiдь Дмитриковi дуже подобаеться. Вiн прагне побiльше приказок знати.
– А про нашого Тарасика прислiв’я знаете? Братик дуже впертий. Надумае собi щось – i неодмiнно зробить. Отак скаламутив воду, яку кури п’ють. Тараса мама за непослух не раз лупцювала.
– Тарасик таки впертий. Про таких кажуть: Хоч кiлка на головi теши, а вiн свое. А впертюхи теж вiдмовку придумали: На менi покатаешся як на iжаковi.
Дiдусь передавав дiалог дуже кумедно. Дмитрик голосно смiявся. А про себе вирiшив: «Нiколи не буду впертим». Вiн дещо згадав.
– Оленка менi хвалилася: коли виросте, то буде першою красунею Украiни.
Дiдусь на те:
– Про хвалькiв прагнеш узнати? Аби встигав запам’ятовувати:
Хвалилася кобила, що з возом горщики побила.
Не хвали сам себе, нехай тебе люди хвалять.
Вiвсяна каша хвалилася, нiби вона з маслом родилася.
– Ого, як багацько! – радiе Дмитрик. – А про брехунiв е прислiв’я? Бо Ілько так бреше, що й повiрити можна.
– І про таких народ не забувае:
Вдача собача: як не брехне, то й не дихне.
Так чисто бреше, що й вiяти не треба.
У Ілька, коли брехатиме, запитай:
А ти часом не з Брехунiвки?
– Та й дотепно ж! – смiеться Дмитрик. – Усiм брехунам так казатиму.
Зненацька скрипнули дверi. З рум’яним вiд морозу обличчям увiйшла бабуся. Вона дорiкнула малому:
– Ти, козаче, у хатi грiешся, а вояк на призьбi на березневому холодi вартуе. Глянь на нього. Посинiв, бiдолашний!
Дмитрик скрикнув вiд несподiванки – на бабусинiй долонi пластмасовий вояк. Це його вiн так довго шукав.
Хлопчик кинувся до бабусi. Вихопив iграшкового вояка. Пiдстрибував, цiлував його.
Дiдусь пiдняв вказiвного пальця i мовив:
– Знайшов – не скач.
Дмитрик дзвiнко засмiявся. Вiн продовжив прислiв’я:
– Згубив – не плач.
Бабуся гадала, що це гра така. Вона докинула i свое прислiв’я:
– Сонечко у дорозi не спiткнеться.
«Чому бабуся саме це прислiв’я сказала?» – замислився хлопчик.
Дiйсно, чому?
01.03.2003
Дмитрикiв понедiлок
Дмитрик – надзвичайно допитливий хлопчик. Все йому цiкаво: i звiдки дощ береться, i чому кошенята слiпими родяться… А ще йому подобаються прислiв’я та приповiдки, якi придумав украiнський народ. Їх Дмитрик знае силу-силенну. А найбiльше про понедiлок.
– Матусю, не бiлуй у понедiлок хати, бо таргани заведуться, – виголошуе Дмитрик матерi.
– Таргани, синку, заведуться, якщо прибирати перестанемо. А де в хатi чисто, там i на душi свiтло, – посмiхаеться мама.
«Та й гарною же приповiдкою вiдповiла мама», – подумав хлопчик.
Вiн вибiг iз хати. Зiткнувся з Марiйкою.
– Куди зiбралася? – запитав сестру.
– Не кудикай. У мене важлива справа – iспит. Я поспiшаю.
– У понедiлок нiякоi важливоi справи не починай, бо в халепу вскочиш, – попередив сестру Дмитрик.
– У халепу вскочу, якщо на iспит не з’явлюся, – змахнула рукою Марiйка.
У дворi Дмитрик бачить, що татко запускае двигун автомобiля.
– У понедiлок не варто вирушати в дорогу – нещастя трапиться, – повчав син батька.
– Нещастя трапиться, коли лiкар-ветеринар на роботу не з’явиться. Хворi тварини без лiкаря – дiйсно, нещастя, – вiдповiв батько.
Бабуся, йдучи двором, спiткнулася. Цiпка з рук випустила.
– От невдача, – журиться старенька.
– Якщо в понедiлок щось не вдалося, то жди невдачi цiлiсiнький тиждень, – каже Дмитрик, пiднiмаючи з трави цiпок.
– А ти менi, дитинко, будеш допомагати. Невдачi злякаються i з нашого двору втечуть, – жартувала бабуся.
На осоннi Варка вмивала язиком кошенят. Дмитрик розсердився:
– Що ти робиш? Хто в понедiлок голову мие – той облисiе.
– Синку, що ти таке говориш? Хiба лисi коти бувають? – озвалася мама.
Увечерi вся родина зiбралася у вiтальнi. Вечiрне лагiдне сонце заглядало у вiкно i промiнчиками голубило на столi пухкi пирiжки. А ще в домiвцi пахне смачним борщем. З миски до Дмитрика моргали червонi полуницi.
За столом радiсно й затишно. Кожен член родини розказував про те, що зробив за день.
Мама хвалилася своiми успiхами:
– Я переробила силу-силенну всякоi роботи.
– Це добре, доню, – каже дiдусь. – Бо тiльки ледар ховаеться вiд роботи, як собака вiд мух.
– А я сьогоднi вилiкував хвору теличку i кабанчика, – сказав татко. – Хворобу треба вчасно лiкувати. Згаяного часу й конем не наздоженеш.
– Подивiться, рiдненькi, який рушник вишила. З голубами i мальвами, – пишалася за свою працю бабуся. – Прикрашатиме вiтальню, в якiй вiдпочиваемо, переглядаемо фiльми.
– Для мене цей день був також вдалим, – хвалилася Марiйка. – Я склала iспит на «вiдмiнно».
– Стiльця мого бачили, якого змайстрував? Гарний та мiцний, – тiшився своею роботою дiдусь.
