скачать книгу бесплатно
Бабуся пiдшморгнула. Мама уточнила:
– З якого музею цей чоловiк?
– Музею книги i друкарства Украiни, – сказав Андрiйко i хрумкнув яблуком.
– Аааа, той, що на територii заповiдника. У Киево-Печерськiй Лаврi, – пригадувала мама.
– Лаври? – зрадiла бабуся. – Гарне мiсце. А у гарному мiсцi i люди працюють гарнi.
Тато поправив окуляри i заклацав, мов дятел, клавiшами.
– Про що музейник розказував? – запитала бабуся.
– Про старi книжки, – вiдповiв Андрiйко i вiдкусив яблуко.
Вiн жував i водночас пригадував, бо усмiхнувся. Не витримав, зiскочив iз дивану. Стоячи серед кiмнати емоцiйно розказував:
– Уявляете, музейник припер iз собою отакенну книгу. Називаеться Остромирова Євангелiя.
– Євангелiя? – перепитала бабуся.
Мама нашорошила вуха, а тато затримав у повiтрi пiднятого пальця.
– Так, Євангелiя… Остромирова. Цiй книзi аж 950 рокiв. Учвляете?
– Ай-я-яй, це ж треба, – шепотiла бабуся. Вона звела докупи руки i тримала iх бiля пiдборiддя.
– А написав книгу диякон Григорiй для родича киiвського князя Ізяслава. Того чоловiка звали Остромиром i був вiн у Новгородi посадником.
– Посадником, – повторила, похитуючи головою бабуся.
Андрiйко розповiв про стару книгу все-все, що запам’ятав. Вiн так захопився, що вiльно рухався кiмнатою i розмахував руками. Навiть не вiдчув, коли з його долонi вислизнув недогризок i впав на килим. Мама мовчки пiдняла недогризок, не зводячи з Андрiйка погляду.
Хлопчик без паузи розказував:
– Уявiть собi, тодi, у одинадцятому столiттi, писали без промiжкiв мiж словами, навiть без ком i крапок. Суцiльним текстом. Класно! Менi б так писати!
