скачать книгу бесплатно
Що не вирубаеш сокирою…
«Турнiр м'яченосцiв. Футбольнi боi Одеса – Крим.
Те, що пiднесене Радiнфiзкультом пiд гучним i вiдповiдальним ярликом «Кримськоi збiрноi», хiба ось в якому сенсi виправдовуе себе: дiйсно зiбрано з бору по сосонцi. І ми розумiемо те велике розчарування, яке вiдчувала вся спортивна Одеса обидва цi днi (7:0,4:0). І ми вiдмовляемося розумiти цю комерцiю… Були дуже симпатичнi молодi люди. Були «м'яченосцi», якi оскаженiло носилися по полю, розгубленi i сумлiннi, такi, що зворушливо задихаються, але не було спортсменiв. І зовсiм не було футболiстiв.
Футбол – це стрiмкий натиск, розумна комбiнацiя, дзвiнкий удар, спритний трюк. Футбол – це динамiка i темперамент.
У «кримчакiв» темпераменту хоч вiдбавляй, але вони не знають поля, не вiдчувають гри, не бачать супротивника. Без усiх цих якостей футболiст – просто дригалка.
Кримчаки i продригали матч, продригали смiшно, по-дитячому, як футбольнi лiкбезники.
І лише шкода настирливоi, але такоi, що не виправдала себе, реклами.
Якийсь старий спортсмен, у якого нагострене око, прийшовши на перший матч, пiсля перших хвилин гри припустив: «Схоже на 7:0».
Це «пророцтво» збулося. На п'ятiй хвилинi Злочевський загнав в «осоружнi ворота» перший хижий гол. Потiм кожнi чверть години, як за замовленням, падали одеськi м'ячi в кримськi ворота.
Гостi метушилися. iх убивчо «ганяли». Вони кiлькадесят хвилин не торкалися м'яча. А отримавши м'яч – не могли його використати… Хотiлося б видiлити кого-небудь з «кримчакiв» – i ми не знаходимо кого… Хiба що воротаря Бiлуху, який показав кращий клас гри, прекрасне око, мiцнi руки i справжнiй фiзкультурний розум»…
А ось приклад розпалювання нетерпимостi вболiвальника i надупереджене ставлення до суперникiв – своiх i чужих – у так званому пролетарському друцi:
Два футбольнi матчi Москва-Киiв
«…На початку другого хавтайму кияни з центру Кукуевицький забивають перший гол Москвi. Роз'ярренi москвичi вживаючи всех дозволених i навiть недозволених (штовхання) технiчних прийомiв, пiдвоюють атаку i Киiв двiчi у великiй небезпецi; раз голкiпера, що вибiг назустрiч м'ячевi, збито з нiг i ворота без захисту, а м'яч… На вiддалi п'яти крокiв од ворiт. Чоловiк з п'ять москвичiв пускають м'яч помiж нiг, силкуючись забити гола. Надiйшла оборона, небезпеку злiквiдовано. Другий разiв Киiву десятиметрiвку, на щастя пiдвезло… Гола не було. Останнi хвилини хавтайму минули й розквитатися Москвi не вдалося: матч закiнчився наслiдком 1:0 на користь Киiва.
Команда Райкомвод вразила всiх своею дружною грою, еднiстю, особливо ж успiшно була вiдповiдальна гра бекiв.
На киiвському обрii з'явилася ще одна гарна футбольна команда.
Гр. Старое».
(з газети «Пролетарська правда»,
м. Киiв, за 8.08.1926р.)
Із заголовка малограмотного опусу виходить, що було два матчi. І в першому «москвичi» (а насправдi це була рядова команда з пiдмосковного Орехово-Зуева) легко розправилися з «Залдором», найсильнiшим клубом Киева – 4:1. Тiльки весь запал автора пiшов у свисток – опис того, як мужнi парубки «Райкомводу», до речi, вiце-чемпiона Киева, героiчно витримали натиск «розз'яренних москалiв» i видряпали перемогу… Так, про футбольне безумство, що охопило в XX столiттi свiт, можна писати по-рiзному: з гумором, наукоподiбно, серйозно i брудно, граючи на убогих струнах душi людськоi.
Вiдлуння-1927
Оголошено збiр коштiв постраждалим вiд землетрусу в Криму.
До Киева прибув еврейський комсомольський поет Вайнерман. Вiн повiдомив, що в Москвi за антисемiтизм позбавлений звання народного артиста Степан Кузнецов з МХАТу.
Американський пiлот Чарльз Лiндберг за 33 години здiйснив перший безпосадочний перелiт через Атлантику.
Профспiлки проводять конкурс друкарок. До нього допускаються персони, що працюють зi швидкiстю не менше 350 ударiв у хвилину. У програмi – друкування з друкарського аркуша i рукопису, робота пiд диктування i на швидкiсть. За кожну помилку вiднiмаеться вiд 10 до 20 ударiв.
Пожежа на киiвському вокзалi.
Пролетарiат мiста обурений стратою Сакко i Ванцеттi.
Оголошено про початок функцiонування трансатлантичного телефонного зв'язку.
Вибори президента Лiберii стали фальсифiкацiею сторiччя. Правлячий президент Чарльз Кiнг через головотяпство своiх блюдолизiв набрав голосiв у 15,5 разiв бiльше загальноi кiлькостi.
За бешкет i хулiганство знятi з облiку на бiржi працi вiсiм безробiтних.
У примiщеннi Оперного театру iменi Карла Лiбкнехта почалися гастролi Харкiвського театру музичноi комедii.
Всесвiтньо вiдомий шаховий маестро О. С. Селезньов дав двi консультацiйнi партii в клубi «Роботрос» проти сильних киiвських гравцiв.
Заступник начальника киiвськоi головмiлiцii Люд-Цинцарь оголосив вiйну мiським повiям.
На XV з'iздi РКП(б) Троцький i Зинов'ев виключенi зi Всеросiйськоi комунiстичноi партii (бiльшовикiв).
Отримано повiдомлення про приiзд кращоi футбольноi команди робiтничоi спiлки Австрii на ряд матчiв. У п'ятницю, 1 липня, в нашому мiстi вiдбудеться перша офiцiйна мiжнародна зустрiч з футболу. Дебют доручений збiрнiй металiстiв.
Пiонери зелених полiв
Знову звернемо увагу на Володимира Галету – першого серед киiвських бомбардирiв радянськоi пори, славного попередника киiвських футбольних снайперiв – Каневського, Бiби, Бишовця, Блохiна, Шевченка.
До двадцять сьомого року Володимир уже третiй сезон виступав за першу команду «Райкомводу», де тон задавали Семен Хавчин i Борис Кукуевицький, одруженi на рiдних сестрах. Правда, в цьому вони не були оригiналами. Чотири лiдери «Залдора»: Ямковий, Бардадим, Костiн i Фенцель установили киiвський рекорд, досi не перевершений, пов'язавши своi долi з чотирма сестрами-гiмнастками, що, проте, не перешкодило «Райкомводу» вiдiбрати у залiзничникiв пальму першостi в мiстi якраз напередоднi вiзиту австрiйцiв.
У перемозi водникiв була чимала заслуга iх кращого бомбардира Галети, який виконував функцii лiвого напiвсереднього нападу i головного диспетчера Кукуевицького, який вважався центром атаки. 39-рiчний Хавчин уже перейшов на тренерську роботу, i саме йому Окружна рада професiйних спiлок доручила пiдiбрати склад на матч з австрiйцями. Оскiльки гостi були справжнiми роботягами, Хавчин зупинив свiй вибiр виключно на iх колегах з «Бiльшовика», кабельного i гвоздильного заводiв.
Ось кому пощастило вiдкрити лiтопис мiжнародних футбольних зустрiчей у Киевi. У голу стояв Федоров, беками були Захаров i Жук, хавбеками – Пiгульовський, Ашкиназi i Ердман, на краях нападу дiяли Єгоров, Іноземцев, в центрi – Пискун, на зв'язках – Кисевич i Бродський.
Австрiйцi згодом приiжджали ще двiчi. Восени того ж 1927 року в мiсто на Днiпрi завiтали родоначальники гри, англiйцi, але такого свята, як при зустрiчi збiрноi Нижньоi Австрii (так офiцiйно iменувалися гостi), Володимир Макарович Галета бiльше не пам'ятав.
На шляху австрiйцiв до Киева, на станцiях Шепетiвка, Казатин, Фастiв пройшли мiтинги. У Жмеринцi 1500 мiсцевих фiзкультурникiв закидали поiзд квiтами. На станцii Проскурiв був влаштований парад оркестрiв з прапорами. «Вечiрнiй Киiв», що не давав у той час по два-три мiсяцi фотографiй узагалi, помiстив на третiй сторiнцi знiмок трьох керiвникiв зарубiжноi делегацii: капiтана команди Карла Юдля, голови Футбольного союзу Карла Штарка, члена Союзу самооборони Нижньоi Австрii Рудольфа Лоева.
Усi перепустки i контрамарки на «Червоний стадiон» було скасовано. Квиток для дорослого йшов за цiною двох фунтiв кракiвськоi ковбаси. Для доставки глядачiв органiзували спецiальнi трамвайнi маршрути. Тераса i довколишнi пагорби Черепановоi гори були всiянi глядачами, якi влаштували гостям п'ятнадцятихвилинну овацiю. У перервi учасники подii фотографувалися i спiлкувалися з уболiвальниками, не покидаючи поля. Фрагменти гри фiксувалися на кiноплiвку (на жаль, пiд час вiйни вона пропала).
Судив матч Хавчин. Вiн iз сумом спостерiгав за справою рук своiх. Вельми посередня команда господарiв явно поступилася суперникам. І лише самовiдданiсть голкiпера Федорова дозволила уникнути розгрому – 0:2.
Повторний поединок 3 липня, що зiбрав бiльше десяти тисяч глядачiв, мав iнший характер. Команда киiвських профспiлок була представлена сильними майстрами i до перерви нi в чому не поступалася австрiйцям – 1:1. У вiдповiдь м'яч вдалося забити Галетi. Але в другому таймi позначилися досвiд i краща зiгранiсть гостей. Вони взяли гору – 3:1 i iз стадiону вiдправилися на вокзал – п'ятого числа iх чекала зустрiч у Днiпропетровську.
Усе лiто «Райкомвод» не знав осiчок, лiдирував вiн i в осiннiй першостi Киева 1927 року. У нападi головував тандем Галета – Кукуевицький. 13 вересня ця пара влаштувала своерiдний бенефiс, забивши п'ять м'ячiв (хеттрик зробив Кукуевицький) у ворота збiрноi Робiтничоi спортивноi асоцiацii Англii. Оскiльки перемога з рахунком 6:2 була першою в iсторii мiжнародних зустрiчей наших землякiв, варто назвати склад: воротар Халатников, беки – Весеньев i Жданов, хавбеки – Юкельзон, Бардадим i Долгов, форварди – Фiлоненко, Рейнгольд, Кукуевицький, Галета i Ковтуненко. Але на сцену вже виходило «Динамо»…
Поява на свiт чи зачаття?
В офiцiйнiй бiографii команди сказано, що вона виникла 13 травня 1927 року, але це неправда. Навiть за газетними звiтами вона народилася 5 квiтня 1928-го, а насправдi перший контрольний поединок зiграла 1 липня того ж року, поступившись слабенькiй збiрнiй Бiлоi Церкви – 1:2, а перший зареестрований матч провела ще через пiвмiсяця – 17 липня з одеським «Динамо» (2:2). Потiм до глибокоi осенi, крiм невеликоi групи кадрових чекiстiв i мiлiцiонерiв (Н. Мурашов, І. Терентьев, Е. Пiрокетi, В. Трофимов, П. Койфман), нова команда використовувала профспiлкових гравцiв, якi паралельно продовжували виступати за своi колишнi клуби. Недаремно в архiвах знайдено фото перших динамiвцiв Киева тiльки за 1928 рiк. Ранiше такоi команди просто не iснувало…
А 13 травня 1927 року датуеться створення в Киевi першого пролетарського стрiлецького товариства «Динамо», що об'еднало понад 1000 чоловiк. У виданiй через пiвроку, в листопадi, постановi висувалося завдання – регулярно проводити змагання зi стрiльби з дрiбнокалiберноi зброi, i нi слова не було про футбол. Зате пiдкреслювалося, що товариства динамiвцiв давно органiзованi в усiх великих мiстах СРСР. Це був замаскований докiр Наркомату внутрiшнiх справ УРСР на адресу голови киiвського окружного ДПУ Захiдного (Семена Ізраiлевича Кессельмана).
Влiтку двадцять сьомого ейфорii в свiтi з приводу революцii в Росii значно поменшало. Вiдступ в НЕП не мiг приховати репресивного характеру новоi влади, що безжально розправлялася навiть з тими iнтелiгентами, якi щиро вiрили в живучiсть ленiнськоi iдеi. На захiд все бiльше надходило iнформацii про будiвництво концтаборiв. У 1922 роцi iх було всього два з шiстьма тисячами ув'язнених, переважно бiлими офiцерами i духовенством. У 1927-му – п'ятдесят таборiв з рiзношерстим контингентом в сто сорок тисяч чоловiк. Особливий неспокiй за кордоном викликала зловiсна роль ДПУ
Сталiн вирiшив вiдкрито захистити свое улюблене дiтище, в надрах якого зароджувалася система тотального терору. Нагода представилася на урядовому прийомi 5 листопада 1927 року на честь iноземних робiтничих делегацiй, прибулих до Москви на святкування роковин Жовтня.
Питання французькоi робiтничоi делегацii: «Судовi права ДПУ, розбiр справ без свiдкiв, без захисту, таемнi арешти… Оскiльки цi заходи важко допускаються французькою громадською думкою, то було б цiкаво знати iх обгрунтування».
Сталiн: «ДПУ або ЧК е каральний орган радянськоi влади. Цей орган бiльш-менш аналогiчний Комiтету суспiльноi безпеки, створеному пiд час Великоi Французькоi революцii. Вiн карае головним чином шпигунiв, змовникiв, терористiв, бандитiв, спекулянтiв, фальшивомонетникiв…
Проповiдують максимальну м'якiсть, радять знищити ДПУ.. Роззброiти революцiю, не маючи нiяких гарантiй на те, що вороги революцii будуть роззброенi, ну хiба це не дурiсть, хiба це не злочин проти робiтничого класу! Нi, товаришi, ми не хочемо повторювати помилок паризьких комунарiв… Чи не думають товаришi, що росiйськi буржуа i помiщики менш кровожернi, нiж версальцi у Францii?
Воюючи з внутрiшнiми ворогами, ми ведемо, отже, боротьбу з контрреволюцiйними елементами всiх краiн. Судiть тепер самi, чи можна обiйтися за цих умов без каральних органiв на кшталт ДПУ, яке не просто карае, але i покликане виховувати на власному прикладi мужнiсть, вiрнiсть, фiзичне здоров'я.
Нi, товаришi, ДПУ потрiбне революцii i ДПУ житиме у нас на острах ворогам пролетарiату». (Бурхливi аплодисменти.)
Повна стенограма вiдповiдi, цього зразка сталiнськоi демагогii (йому про суди без слiдства, а вiн кивае на комунарiв XVIII столiття), була опублiкована тiльки в закритiй пресi i стала програмним документом, прийнятим до неухильного виконання. Вже в тридцятому роцi генсек, проголошений Вождем, тримав у застiнках бiльше мiльйона полiтв'язнiв, а маховик репресiй тiльки розкручувався. Футбол з подачi чекiстiв Сталiн наказав зробити всенародною грою, щоб замучений тяжкою працею пролетар або принижений жалюгiдним грошем радслужбовець могли на трибунах випускати пару роздратування, розчарування i страху…
Професiйний революцiонер i вояк до мозку кiсток, головний чекiст Киева Семен Захiдний був у полонi оперативноi роботи. У нього не вистачало нi часу, нi бажання стежити за становленням «Динамо». Зовсiм iншого складу був його заступник Василь Тимофiйович Іванов, що любив спорт, захоплено грав у футбол сам, а головне – тримав нiс за вiтром. Вiн не просто видав розпорядження про створення команди, але i пильно стежив за ii першими кроками.
Ставши в липнi 1928 року начальником ДПУ Киiвського округу, Іванов негайно органiзував для динамiвцiв декiлька мiжмiських зустрiчей, перша з яких з одеськими одноклубниками стала поворотною в долi нового колективу.
Займався одеситами старий знайомий Іванова, фанатик футболу Сергiй Арсентiйович Бармiнський. А Іванов якраз пiдшукував собi бойового заступника… Питання про перехiд Бармiнського до Киева вирiшилося миттево. Природно, круг обов'язкiв заступника не обмежувався футболом, i Бармiнський перетягнув за собою з Одеси Лазаря Когена, органiзатора знаменитоi команди «Мiстран», що вмiв не просто розгледiти перспективного гравця, але й пiдiбрати йому близьких за духом партнерiв. Це було до речi, тому що Михайло Товаровський, який займався в «Динамо» на найранiшому етапi тренерською i селекцiйною роботою, збирався на навчання до Москви.
Семеро, витравлених ретушшю
Отже, команда «Динамо» почала формуватися раннiм лiтом 1928 року. Ядро ii спочатку складали гравцi «Радторгслужбовцiв» (оскiльки Михайло Товаровський став першим, на жаль, ненадовго, тренером динамiвцiв) плюс кращi представники киiвського вiйськового округу. Ось усi вiдомi нам прiзвища: воротарi Е. Дiбнер, А. Ідзковський; захисники – С. Іванов, П. Дишкант, І. Станко; пiвзахисники – М. Мурашов, ?. Пiрокетi, С. Васильчиков; нападаючi – Сильвестров, І. Гальбурт, І. Терентьев, В. Трофимов, І. Фiлiн, П. Койфман, а також Бочков i брати Рейнгольди з «Райкомводу», В. Бойко i С. Бардадим з «Залдора». Кадрових чекiстiв, повторюся, в командi було тiльки п'ятеро.
Ненадовго перенесемося в масловську еру неповторного зльоту киян. Разом з комiсаром «Динамо» п'ятдесятих (iснувала така посада при Сталiнi i ранньому Хрущовi), а потiм моiм товаришем по службi в «Спортивнiй газетi», кадровим чекiстом Феодосiем Олександровичем Остапченком менi пощастило роздобути в архiвi першого капiтана динамiвцiв Миколи Мурашова найпершу з вiдомих фотографiй киiвського «Динамо» 1928 року. Наш фотокор Наум Григорович Барингольц до iсторii появи цього знiмка в редакцii, як вказав Анатолiй Коломiець в статистичному довiднику «Киiвський футбол на рубежах часiв», нiякого вiдношення не мав.
Перший склад киiвського «Динамо». Фото сфальсифiковане. На нiм змитi зображення сiмох украiнських чекiстiв – органiзаторiв футбольноi команди. При радянськiй владi свiдомо спотворювалася i дата знiмка – 1927, а не 1928 рiк, як було насправдi.
Ще за двадцять мiсяцiв до зустрiчi ветеранiв «Динамо» в 1968 роцi в стiнах нашоi редакцii на Великiй Пiдвальнiй, 36 Феодосiй Олександрович умовив Мурашова дiстати унiкальне фото iз загашника. Я, як наймолодший спiвробiтник футбольного вiддiлу, спрацював кур'ером, а Барингольц та iнший вiдомий фотокор Йосип Миронович Шаiнський зробили фотокопii цiеi релiквii.
Компетентнi органи наполягли на видаленнi сiмох чекiстiв, зображених на фото разом iз футболiстами. Операцiю «обрiзання» здiйснив наш ретушер, старий Якiв Бузовський. Покалiчений варiант уперше з'явився в «СГ» в сiчнi 1967 року, а потiм у журналi «Старт» №11 за той же рiк. Отже тактовний i симпатичний Наум Григорович Барингольц тут нi до чого.
Ну а справжнiй варiант iсторичного фото я вперше опублiкував чверть столiття опiсля – 23 жовтня 1992 року в «Киiвських новинах», де тодi друкувався газетний варiант нарисiв до цiеi книги.
На жаль, i в XXI столiттi ми не знаемо iмен «витравлених» сiмох спiвробiтникiв ОДПУ, чия трагiчна доля нiяк не вписувалася в офiцiйну iсторiю команди. А в бiлих майках з буквою «Д» в стилiзованому ромбi на грудях пiзнаються в першому ряду злiва вiд воротаря Антона Ідзковського (вiн у кепцi сидить на травi) – Сергiй Іванов, справа – Петро Дишкант. У другому ряду сидять злiва направо: Микола Мурашов, Сергiй Бардадим, Євген Пiрокетi; у третьому ряду четвертий злiва пiсля невiдомих в штатському – Мойсей Рейнгольд, далi Володимир Трофимов, Петро Койфман, Іван Терентьев i бiля чекiста в червоноармiйському кашкетi – Василь Бойко.
А це – справжне перше фото киiвського «Динамо» без ретушi. Порiвняйте з попереднiм. На жаль, i сьогоднi вiдомi прiзвища тiльки одинадцяти зображених на знiмку футболiстiв i жодного з числа штатських i вiйськових.
Перший ряд. Сидять (злiва направо) – Сергiй ІВАНОВ, Антон ІДЗКОВСЬКИЙ, Петро ДИШКАНТ; другий ряд – капiтан команди Микола МУРАШОВ, Сергiй БАРДАДИМ, Євген ШРОКЕТІ; стоять у бiлих майках з динамiвським ромбом на грудях Мойсей РЕЙНГОЛЬД, Вiктор ТРОФИМОВ, Петро КОЙФМАН, Іван ТЕРЕНТЬЄВ i пiсля одного з сiмки невiдомих – Василь БОЙКО.
Що не вирубаеш сокирою…
19 квiтня 1928 року Микола Бухарiн виступив у московському клубi iменi Кухмiстрова з доповiддю про боротьбу з алкоголiзмом. Закликаючи розвернути широку кампанiю проти нестримного вживання спиртного, iдейний батько Михайла Горбачова, Єгора Лiгачова i К° навiв такi цифри:
«Зимою 1923—1924 рокiв в СРСР випито 800 тисяч вiдер вина, в наступному сезонi —4 мiльйони 100 тисяч вiдер, в 1925—1926 роках – 20 мiльйонiв, а в 1926—1927-му – 31,5 мiльйона вiдер. Темпи в наявностi. За один 1926 рiк населення СРСР витратило на горiлку понад 1 мiльярд рублiв – стiльки ж, скiльки цього року наша держава витратить на капiтальне будiвництво. За абсолютними цифрами до закордону нам далеко. В середньому кожен житель Англii витрачае на рiк 70 рублiв на алкоголь, Нiмеччини – 35, СРСР – 10, але у нас вся випивка значно дешевша…»
Збори в клубi iменi Кухмiстрова ухвалили рiшення: оголосити алкоголiзму бiй!
«І лише лiри милоi не вiддам!»
Важко уявити, скiльки футбольних талантiв понiвечила i погубила горiлка! Багато киiвських команд двадцятих кожну календарну гру, незалежно вiд результату, празникували в ресторанах: «Малому Ермiтажi» (що не зберiгся) на Карла Маркса, в «Палас-готелi» або «Континенталi» («Театральному»). На жаль, цю погану традицiю з радiстю перейняли i динамiвцi, серед яких особливо старався Федiр Тютчев, що перейшов в клуб на початку двадцять дев'ятого року, а трохи пiзнiше – Валентин Прокоф'ев, який любив у вiдчайдушнiй веселостi гасити сигарети об лоб офiцiантiв i розповiдати полiтичнi анекдоти. Коли друзi пропонували йому закiнчувати, вiн уперто хитав головою i, стукаючи в характернiй манерi кулаком по колiну, кричав:
– Футбол – моя стихiя! Поезiя! Моя нога – моя лiра! І знов ударяючи кулаком по своiй «лiрi», зухвало додавав на чиюсь адресу:
– І лише лiри милоi не вiддам!
Лiрику Єсенiна вiн знав напам'ять i часто любив цитувати поета, на якого був схожий i якого пiдсвiдомо наслiдував.
Коген, що добився переводу Прокоф'ева з Москви i добре знав слабкi сторони цього неврiвноваженого нападника, умивав руки, не в силах боротися з улюбленим «захопленням» пiдопiчних. До того ж у нього вистачало чисто футбольних турбот. Адже пiсля вiдходу Товаровського в командi «Динамо» майже сiм рокiв не iснувало офiцiйноi посади тренера… Вище начальство не визнавало бешкетiв, а на тихi п'янки дивилося поблажливо. Сподвижники Залiзного Фелiкса славилися стриманiстю в побутi. А ось iх наступники дозволяли собi розслабитися. Поганий приклад тут подавав, очевидно, Берiя, що з молодостi пив як швець. Утiм, в киiвському клубi працював швець, що пив, як Берiя.
Мова про Олександра Вiкторовича Орлова, короля взуття, який шив дивовижно легкi i зручнi бутси. Вони мали твердий передок, що оберiгало вiд неприемних травм, коли суперник наступав на ногу. Мистецтву Орлова вiддав шану в 1937 роцi лiдер баскiв Регейро. Залишившись без фiрмового взуття напередоднi матчу, вiн нiяк не мiг пiдiбрати собi вiдповiдноi замiни. Виручив Олександр Вiкторович, а Регейро потiм не мiг нахвалитися обновкою i не вiрив, що взуття зроблене вручну.
Одесит Орлов в дитинствi грав голкiпером за «дику» команду Дюковського саду. Пропустивши якось вiсiм м'ячiв вiд хлопцiв iз знаменитого «Чорного моря», Саша зрозумiв, що не народжений для ролi воротаря, i знайшов свое покликання в шевськiй справi, назавжди пов'язавши свое життя з футболом. До Киева вiн потрапив за другим когенським набором разом з гравцями Михайлом Малхасовим, Вiктором Садовським, Сергiем Синицею, адмiнiстратором i майбутнiм суддею вищоi категорii Львом Чорнобильським. Швидко подружився iз старожилами, шанував новачкiв, довгi десятилiття невтомно обшивав не тiльки киян, але i багато видатних майстрiв з iнших команд. Але пив, як i працював, дуже багато. За золотi руки йому все прощалося. Милосердя цiеi людини, його бажання навчити друзiв-футболiстiв корисному ремеслу вiдгукнулися добром у роки вiйни. Навики майстрiв шевських справ допомогли Михайлу Свиридовському i Михайлу Гончаренку вибратися з Сирецького концтабору, уникнути неминучоi загибелi.
«І лише лiри милоi не вiддам!»
Лебедина пiсня форварда
Парадокс, але Володимир Макарович Галета, що не брав до рота спиртного, трохи через це не загинув… Кiнець двадцятих став для нього розквiтом – швидкий Галета (стометрiвку бiгав за 11,0), чудово зiграний з Кукуевицьким, результативний нападник, особливо удачливий, якщо суперники погано знали його улюбленi звички. Отже в мiжнародних поединках лiдер «Райкомводу» був незамiнний.
У двадцять восьмому збiрна Нижньоi Австрii знов опинилася на конi, перемiгши другу команду профспiлок 3:0 i зробивши нiчию 2:2 з першою (у господарiв голи забили Галета i Кукуевицький). У третiй свiй вiзит австрiйцi зiпсували настрiй киiвському «Динамо», перемiгши його 14 вересня 1929 року 4:3 (0:2) в матчi, що вiдкрив список мiжнародних зустрiчей динамiвцiв. Голiв, забитих Малхасовим, Пiонтковським i Печеним, не вистачило, щоб усмирити досвiдчених, що вмiли розподiляти своi сили гостей. Але наступного дня збiрна киiвських профспiлок на добрих п'ять рокiв вiдохотила всiх закордонних вiзитерiв гастролювати в мiстi на Днiпрi. Австрiйцi вперше за час трьох перебувань у СРСР були так безжально розгромленi – 6:1. Вiдзначився Галета, що забив чотири м'ячi. Покер! По голу провели Кукуевицький i майбутнiй динамiвець Микола Коротких. Вiн же вiддав чудовий пас Галетi з флангу, i Володимир, зiгравши на випередження, влетiв разом з м'ячем у ворота. Так був вiдкритий рахунок в цьому iсторичному матчi.
У мене стiйке враження, що це про Володимира Галету пори розквiту написав в 1926 роцi свiй знаменитий вiрш «Футбол» Микола Заболоцький:
Ликует форвард на бегу,
Теперь ему какое дело!
Недаром согнуто в дугу
Его стремительное тело…
Четыре гола пали в ряд.
Над ними трубы не гремят.
Их сосчитал и тряпкой вытер
Меланхолический голкипер.
На жаль, матч з австрiйцями став не тiльки бенефiсом, але й лебединою пiснею Галети. Прийшов час армiйськоi служби. Динамiвцi, що не пробачили Володимиру вiдмови сховатися пiд iхне крильце, вiдправили незговiрливого форварда у флот, де в тi часи служили не менше п'яти рокiв. Оскiльки вся молодiсть футболiста, що забив в п'яти матчах з англiйцями й австрiйцями дев'ять м'ячiв, була пов'язана з товариством «Водник» (рiк заочного навчання на акторському факультетi музично-драматичного iнституту iменi Лисенка не в рахунок), динамiвський вплив у вiдрядженнi Володимира на Чорне море з першого погляду не вiдчуваеться. Але кiлька рокiв опiсля, теж на флот, але вже на Тихоокеанський, був вiдправлений цiлком сухопутний Макар Гончаренко, що намагався пiсля повернення з Іваново знову виступати за рiдний «Залдор». Добре, Гончаренко в останню мить одумався, i флотська збiрна втратила, а «Динамо» придбало чудового нападника.
Чому ж був непохитний Галета? Володимир Макарович дуже поважав думку старшого брата Павла, який недовiрливо ставився до ДПУ i всього, що з ним пов'язане. Професiйний революцiонер, що став згодом секретарем голови Раднаркому УРСР Панаса Любченка i добре знав уподобання епохи, Павло Макарович чув бiду задовго до розв'язки. Вiн мав рацiю. Передчуття його не пiдвело – в тридцять сьомому вiн потрапив пiд репресii разом зi своiм шефом…
А Володимир шiсть рокiв прослужив на флотi, на крейсерi «Профiнтерн». Ходив до Стамбула з дружнiм вiзитом, був свiдком того, як там напивалися в дим Ворошилов з Будьонним, сам трохи не отруiвся на бенкетi стравою з жаб'ячих нiжок… У тридцять другому зламав ногу. Флотський хiрург, вважаючи, що мае справу зi «справжнiм» моряком, дав Галетi перед операцiею менiска велику дозу спирту для анестезii. Володимир впав у кому i був дивом урятований. Колiно полагодили абияк. Не до нього було…
Рiк не грав, а коли вiдновив, вiдчув, що колишньоi легкостi вже не було. Особливо обтяжливе враження справила на нього дуель з Ідзковським в матчi збiрноi Чорноморського флоту i киiвського «Динамо» восени тридцять третього. Галета вискочив один на один з воротарем, що опинився до того ж в незручнiй позицii, але забити не змiг. Для себе вирiшив: досить. Пiсля року надстроковоi служби повернувся на завод, вiйну починав у Днiпропетровськiй флотилii, потiм воював у протитанковiй артилерii, старшиною батареi дiйшов до Праги. Вiдновлював Киiв. Вiддав усе життя улюбленому мiсту, в якому сьогоднi нiхто i не знае, як звали першу футбольну «зiрку» iз справжньою киiвською пропискою.
Вiдлуння-1928
На електричному стiльцi страчено першу в свiтi жiнку Рут Снайдер (США).
Вiдкриття Інституту охорони матерi i дитини пiдвищить народжуванiсть.
Створено фонд захисту угорського революцiонера Бели Куни i порятунку експедицii Нобiле.
Думка мiського пролетарiату: «Хай живе повернення Горького до СРСР! Шаляпiн такоi честi не заслужив».
