скачать книгу бесплатно
– Треба думати, як будемо звiдси вибиратись.
– Я не поспiшаю.
– Але ж сама казала, що ми тут помремо з голоду.
– Це в мене така… ранкова панiка. До речi, пошукай, може, тут е запаси води та iжi.
– Я не впевнений, що старий обдурить допитувальнi машини Джи Тау.
– А менi вiн здався твердим горiшком.
– Вiн учений, а не воiн.
– А я – гiма папая, секс-працiвниця. І я обдурила цi… Як ти iх цiкаво називаеш? «Допитувальнi машини»? Гм… – Наталiя вимкнула демонстратор. – Твiй дiдусь мае розумну голову i вмiе рiшучо дiяти. Я думаю, що пiндозли нiчого з нього не витягнуть. Обламаються… А ще я думаю, що кращоi схованки, анiж це пiдземелля, ми тепер нiде не знайдемо. Проблема лише у водi та iдлi.
А подумки додала:
«А ще в тобi, Росо, ще в тобi».
8
Секретна ставка iмператора Еарлана ІІІ, плато Каролiни, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)
2 юла 417 року Ери Вiдновлення
Вiн вiдмовлявся вiд пересадки кiнцiвок, а тому кульгав. Тi, чиi знання про нього обмежувались перелiком фактiв з довiдкових ресурсiв, вважали цю його примху виявом старомодноi шляхетностi. Зрештою, це лише надавало шарму рiзноманiтним мiфам про нього. Адже вiн був Вiдморозком, уламком епохи Сiоранiв, що спав пiвтора столiття в рятувальнiй капсулi, був щасливо знайденим у безмежжi Всесвiту i трiумфально повернутим до життя. А ще усi зацiкавленi погоджувались iз тим, що вiн не став мешканцем музею, а знайшов собi мiсце в новому свiтi.
Ривками долаючи опiр аврелiанськоi гравiтацii, вiн iшов залами пiдземноi ставки. Йшов, не дивлячись на охоронцiв, операторiв i технiкiв, що похапливо вiдводили очi. Вiн спиною вiдчував iхне здивування та iхнi запитання. Вiн внутрiшньо тiшився тутешньому пласкому знiяковiнню, котре сам i спричинив.
Точнiше, спричинив його iмператор, коли закликав Вiдморозка до ставки й витратив неозору кiлькiсть фунтiв для того, щоб якнайшвидше доставити старого на Аврелiю.
«Я йому потрiбний», – ця думка вже шосту добу бадьорила його тiло, якому за абсолютним численням виповнилось двiстi тридцять сiм рокiв.
Вiн переступив вiбруючий порiг чергового захисного екрану i опинився вiч-на-вiч з Охоронцем прав i свобод свiтiв. У великому примiщеннi, освiтленому блукаючими химерними плямами, окрiм них не було анi душi.
«Правильно», – подумки всмiхнувся вiн, а вголос мовив:
– Привiт, Черв’яче!
– Привiт, пiрате… – Еарлан Третiй обняв його розповнiлi плечi. – Але ти погладшав, чоловiче, зовсiм за собою не слiдкуеш.
– У моему вiцi цим можна нехтувати, – Вiдморозок дрiбно засмiявся, немов вихаркуючи хрипкi звуки. – Зате ти в нас взiрцевий живчик. Це Преподобна Сайкс так тебе… надихае?
– Якби ж то, – похитав головою iмператор. – Звичайнi фiзичнi вправи.
– Гарем, авжеж! – хрипкi звуки пришвидшились, наче у старому горлi розгулявся допотопний двотактовий двигун. – Дiвчатка, хлопчики, копii знаменитих красунь. Тобi iх також виготовляють за спецзамовленням? Зависаеш на темах попередникiв?
– Не дiставай мене, брате Страже, – iмператор махнув на Вiдморозка рукою, вказав на крiсло:
– Сiдай, е до тебе розмова.
– Розмови, доповiдi, наради… – Вiдморозок якнайзручнiше вмостився в крiслi. – Впiзнаю нашого вгризливого Черв’яка.
– Я сподiваюсь, тебе не потрiбно уводити в курс справ? – Еарлан Третiй перейшов на дiловий тон.
– Хiба що за останнi сто десять годин вiдбулося щось надзвичайне.
– На щастя, нiчого надзвичайного. Пiсля знищення гнiзда гирги практично припинили опiр. Зараз на Сельвi зачищають останнi зараженi дiлянки.
– А тут, на Аврелii?
– Така ж ситуацiя. У цирку Мефiстофеля новоi активностi не спостерiгаеться. Тих адельм, що прорвались на пiвдень, потрохи знищують. Не так швидко, як хотiлося, але знищують. Сьогоднi аналiтики мене переконували, що за два-три тижнi ми повнiстю вiдновимо контроль над планетою.
– Не вiр тим довбаним аналiтикам, – старий махнув рукою. – Я задньою чакрою вiдчуваю: тут все хитро закручено.
– Поясни.
– Я, брате, три мiсяцi просидiв в архiвах на Альфi. Там рокiв двiстi тому жила сiмейка провидиць. Три поколiння з нелокалiзованою мутацiею. У третьому народилось надзвичайно обдароване дiвча. Феноменальна пророчиця. Вона й до тридцяти не дожила, не всi органи мала в комплектi, проте дечого бачила. Пiфiйськi вiдьми крутилися навколо неi, як тi сепеки[14 - Сепеки – нащадки генетично модифiкованих земних котiв, напiвдикi мешканцi позаземних поселень.] навколо сметани. Випитували, дослiджували, хотiли перевезти ii на Магонiю, але не встигли. Зрозумiло, що Джи Тау все це фiксували i зберегли в архiвах. Надзвичайно цiкавi пророцтва.
– Й що там конкретно?
– Не прискорюй, брате, прошу тебе. Менi вже третя сотня йде, я звик все розповiдати, як за старих добрих часiв – одне за одним, фактик за фактиком. Так-от, дiвчинка мала видiння про давнi гуманоiднi раси, про ще давнiшу негуманоiдну расу, яку вона називала «бездомною». Всi цi раси об’еднував спiльний страх. Вони боялись якоiсь iстоти, вiд якоi тiкали вiд одного краю Галактики до iншого. Істоти, котра спустошила iхнi колисковi планети.
– Боялись однiеi-единоi iстоти?
– Саме так, – кивнув Вiдморозок. – Практично безсмертноi iстоти, яка для початку знищила всiх собi подiбних i намагалась контролювати все, до чого здатна була дотягнутись. Дiвчинка казала, що ця iстота здатна себе закрiплювати у стабiльних вимiрах за допомогою речей, що реплiкують квантову запутанiсть. Тобто, iстота могла бути одночасно в кiлькох мiсцях тривимiрного простору.
– Парадокс Бiлих Каменiв, – кивнув Охоронець прав i свобод свiтiв. – Це нам вiдомо.
– Але ми й досi не знаемо, чому саме Бiлi Камiнi мають таку властивiсть, – зауважив старий. – Ми лише навчились використовувати ii. Вслiпу… Так-от, дiвчинка сказала, що ця iстота була переможена, але не знищена остаточно. Що ii неможливо до кiнця знищити. Що вона невдовзi прийде до нас в людському тiлi. І що вона пробудиться саме на Альфi. Тобi це нi про що не говорить?
– Говорить. Є навiть припущення, що людство навмисно створено цiею iстотою для забезпечення ii повернення. Але чому тебе, брате, зацiкавила та провидиця?
– Тому що я також вмiю порiвнювати та аналiзувати.
– Непереконливо. Хтось тобi на щось натякнув.
– Ти, як завжди, правий, Черв’яче, – двигун у горлi старого запрацював знов. – Ти, брате, все бачиш. Все-все. Й нiчого вiд тебе не сховаеш.
– Навiщо ховати?
– А навiщо людина хоче мати окрему кiмнату? Цi речi вмонтованi в нас вiд часiв незапам’ятних.
– Так хто натякнув? Бiргiр Ян?
– Так ти й це знаеш. – Вiдморозок розвiв руками. – Навiщо ж тодi я тобi все це розповiдаю.
– Я знаю не все, – похитав головою iмператор. – Знаю лише, що пiвроку тому ти отримав шифроване послання вiд Яна, в якому йшлося про Альфiйську Пророчицю та ii попередження, засекречене на рiвнi «А-три». У тому попередженнi вона передбачила повернення темного демона Галактики в днi правителя, який матиме подругу з iм’ям давньоi наложницi того монарха, на честь якого правителя назвали батьки. Ян натякав на мене iз Сайкс i повiдомляв тобi, що в архiвах альфiйських Джи Тау е ще багато цiкавих пророцтв… До речi, а чому адресатом для мутних натякiв вiн обрав саме тебе?
– Запитай в Яна.
– Я запитую тебе, брате Страже. Ти ж вивчив все, що стосуеться Пророчицi, перекопав всi архiви. Тепер настав час доповiсти про своi знахiдки.
– Я розумiю… – голова старого наче вiдчула тягар аврелiанськоi гравiтацii i низько-низько схилилася. – А я ще думав: з якоi такоi радостi тi клятi Джи Тау так легко пустили мене в своi архiви. А це ти iм наказав.
– Менше з тим, Вiдморозку, не варто обтанцьовувати очевиднi речi. Не час, та й не мiсце. Ти ж багато думав про те, чому Ян послав до архiвiв саме тебе. Правда ж?
– Це – питання довiри.
– І звiдки ж така довiра?
– Я не належу цiй епосi. Я тут випадковий. А значить, я не вписуюсь у стратегiчнi схеми демона.
– Ти пiвтора столiття провiв у гiбернацii[15 - Гiбернацiя (англ. hibernation – «зимова сплячка») – стан глибокого анабiозу, викликаного штучним зупиненням обмiну речовин та всiх функцiй органiзму людини.]. Нiхто не знае, що за цей час вiдбувалось з твоею рятувальною капсулою. У далекому космосi лiтають сотнi рятувальних капсул, але за чотири столiття знайшли тiльки три. А успiшно вивели з гiбернацii лише тебе одного. Я читав доповiдь анабiологiв про твое воскресiння. Вони були здивованi якiсним станом мозковоi речовини, що нiяк не в’язалось з довгим часом перебування у крiогеннiй сплячцi.
Що скажеш?
– Натякаеш, що зi мною попрацювали? Маю доводити, що я – це я? Але мене вивертали всiма можливими способами й нiчого не знайшли. Нiяких слiдiв проникнення.
– Технологiчно вони нас випереджають, – зауважив жiночiй голос за спиною старого пiлота.
Вiдморозок неквапно пiдвiвся назустрiч жiнцi у яскраво-червоному платтi, яка наче вийшла зi плями свiтла на однiй зi стiнних панелей. Вiн затримав погляд на гострих рисах обличчя, на впертiй лiнii губ, наштовхнувся на холодне сiро-блакитне гало навколо ii зiниць, видихнув, вiдвiв очi. Вiдтак незграбно вклонився.
– Щасливий бачити Преподобну Сайкс.
– Вона, на жаль, мае рацiю, – пiдтвердив Еарлан Третiй. – Ворог вмiе таке, що нам i не снилось. Ми не можемо виключити варiанту, що ти – частина його сценарiю.
– Так це не Ян послав…
– Послав саме Ян. І вибрав вiн тебе, зрозумiло, не випадково. Генетично ти належиш до тiеi частини земноi популяцii, яку тепер прийнято називати «лiнiею М», або ж «народом М». А дехто надае перевагу назвi «популяцiя М». Ти – далекий нащадок жрецького роду з Малоi Азii. Бiргiр Ян займався справою Шерми та ii земних друзiв, вiн навчився вираховувати «обраних-ем». А ти, брате, не просто «ем», ти ще й пiвтора столiття перебував невiдомо де. Ян тим посланням тебе «активував». Я не знаю, яку саме гру вiн веде, але його сигнал ми вловили.
– Ми пропонуемо тобi пройти перевiрку технологiями Г’орми, – повiдомила пiфiйка. – За кiлька днiв на орбiту Аврелii вийде науковий корабель рептилоiдiв.
– Так, – кивнув старий, – я чув. Ми бiльше не воюемо з ящерами, – вiн повернувся до крiсла, пiдтягнув довгi ноги, наче знов пiрнув у тiсняву рятувальноi капсули. З-пiд лоба глянув на iмператора й майже прошепотiв:
– А скiльки людей поклали на тiй вiйнi. І яких людей.
– Поява демона все змiнила.
– Звiсно, все списали на демона, – Вiдморозок на мить закрив очi. – Добре, нехай буде, як ви кажете… Перевiряйте.
– Це офiцiйна згода? – уточнила Сайкс.
– Так.
– І що ж ти знайшов на Альфi? – повернув до первинноi теми Охоронець прав i свобод свiтiв.
– Мiж iншим, щодо моiх предкiв, – старий пiлот вiдкрив очi, проте тепер вiн дивився не на того, кого називав братом, а на Преподобну. – Двох моiх рiдних тiток свого часу забрала Пiфiя. Ви, хоч би що там було, не погордували моiми рiдними… Їхнi онуки i правнучки займають у вашiй iерархii чiльнi мiсця.
– Так, – пiдтвердила Сайкс. – Їх було вiдiбрано саме завдяки унiкальнiй генетичнiй матрицi. Онука однiеi з твоiх сестер нинi е членом Ради Двадцяти Трьох. Ти маеш зрозумiти, що нiхто не збираеться полювати на «народ М». Бiльше того, ми думаемо, що Темного бiльше цiкавить не наш народ…
– Наш? – примружився на пiфiйку старий.
– Я також з «лiнii М», як i вся правляча iерархiя моеi планети, – пiдтвердила Преподобна. – Так-от, за нашими припущеннями, Темного бiльше цiкавить iнша, ще загадковiша та чисельно вужча частина землян. З легкоi руки нашого доброго приятеля Яна ii вже звикли називати «осьовим народом», або ж «лiнiею С». Нам досi не вiдомi тi генетичнi або ж iншi маркери, за допомогою яких можна було б iдентифiкувати «осьових». Ми навiть не знаемо, чим саме вони можуть вiдрiзнятись вiд домiнуючоi «лiнii Т» i меншоi «лiнii М». Тим бiльше що об’ективнi вiдмiнностi мiж двома останнiми мiнiмальнi.
– Цiкаво, якi ж?
– Я можу перелiчити номери мутацiй та зачеплених ними генiв, але ж тобi, неспецiалiсту, вони нiчого не скажуть.
– Маеш рацiю, – пiсля хвилинних роздумiв кивнув Вiдморозок. – Але що дають нам цi мутацii?
– Значне, порiвняно з представниками «народу Т», розширення iнтуiтивного горизонту, здатнiсть вiдчувати тонкi плани буття та кордони мiж вимiрами. Практично всi видатнi еспери та провидцi належать до «народу М».
– То я також можу… вiдчувати тонкi плани буття?
– Це треба перевiрити.
– А вiн, – Вiдморозок показав на Еарлана Третього, – також належить до «емiв»?
– Нi, наш iмператор з «лiнii Т».
– Хоч в чомусь я його перевищив.
– Нашi переваги над «народом Т» не надто суттевi, – зауважила Сайкс. – Тим бiльше що в «лiнii Т» е безлiч кластерiв з рiзноманiтними здiбностями, яких не маемо ми. Наприклад, у нашоi лiнii практично вiдсутнi генетичнi переваги, пов’язанi з вiйною i виживанням в екстремальних умовах.
– Це як касти брахманiв i кшатрiiв?
– Таке порiвняння не точне, але як образне е допустимим, – погодилась Преподобна.
Деякий час усi трое мовчали. Кожний думав про свое.
Першим порушив мовчанку Вiдморозок:
– Тi «осьовi» живуть на Землi?
– Принаймнi жили до початку великоi космiчноi експансii. – А тепер?
– Невiдомо.
– А вiдомо, чим, скажiмо, вони займаються?
– Серед iншого, ховають вiд решти людей, а можливо, й вiд Темного одну з древнiх iграшок. Такий червоний камiнчик, за кольором та твердiстю подiбний до корунду. На Землi його називали Жезлом Сили, а також Оком богинi Бау.
– Зiрка Каiнiтiв, – кивнув Вiдморозок.
– …? – очi Сайкс потемнiли, зiницi звузились; вона немов почула вiддалений заклик.
– Альфiйська Пророчиця двiчi казала про Зiрку Каiнiтiв, – пояснив старий. – Про камiнь, що вважаеться священним спадком нащадкiв Каiна. Про вiчнi мандри охоронцiв Зiрки. Про хижий спадок, що йде слiдами своiх отримувачiв. Пророчиця казала: хижий спадок ховае у собi суд.
