скачать книгу бесплатно
І вже майже триста рокiв анi безпiлотнi, анi пiлотованi земнi апарати не наближались до околиць Матерi Зiрок. Тим бiльше, що на шляху до неi зачаiлись небезпечнi скупчення мiжзоряного пилу i темноi матерii. Час вiд часу зонд-довгожитель, який все ще обертався навколо Пратари, виходив на зв’язок зi станцiею на Ксенii-ІІ, повiдомляючи про коронарну активнiсть рудого свiтила та про еволюцii найближчих до неi «чорних дiр» i лiмесiв.
Імператор наказував екiпажу «Айн-Софу» здiйснити висадку в тому районi 18КВ216:2, який назвали Широким Полем. Туди лiнкор мав доставити не лише землян, але й рептилоiдiв з г’ормiтським обладнанням.
Згiдно наказу, вiдповiднi санкцii Зоран мав отримати пiсля прибуття до системи Пратари. Вiдповiдальною за координацiю дiй з гормiтами iмператор призначив Преподобну Тарасватi.
Таке позицiонування насторожувало.
Й не лише це.
Зоран з’еднався з Преподобною й виклав iй змiст iмператорського наказу. Та деякий час мовчала. Спiлкуючись з телепатами, командор звик до подiбних «дорадчих пауз» i терпляче чекав на коментарiй пiфiйки.
– Отже, нашу мiсiю iмператор пiдпорядковуе Г’ормi, – нарештi вiдiзвалась та. – Будемо ж достойнi його високоi довiри.
– Про пiдпорядкування я здогадався, – буркнув Зоран. – А якщо без пафосу, без «високоi довiри», то як? Вам вiдомо, що там знаходиться, на тiй замороженiй планетi? Просвiтiть мене, Преподобна.
– Портал.
– …?
– Там знаходиться один iз вцiлiлих мiжпросторових порталiв, створених давнiми расами. Його збудували ще в тi часи, коли 18КВ216:2 оберталася навколо материнськоi зiрки. Тодi ii ще вкривали океани, вона мала атмосферу. Сотнi мiльйонiв рокiв тому.
– Ящери збираються активувати портал?
– Я би так сказала: спробують активувати.
– І яка ж iмовiрнiсть успiху?
– Я не володiю достатнiми для прогнозу знаннями.
– Портал вморожено у кригу?
– Наскiльки менi… нам вiдомо, – виправилась Тарасватi, вкотре пiдкреслюючи перед командором свою невiддiльнiсть вiд жрецькоi корпорацii Пiфii, – невiд’емною частиною порталiв були живi iстоти, подiбнi до норн-симбiонтiв. Можливо, у крижанiй оболонцi вони ще зберегли своi властивостi. Чи, може, правильнiше сказати: здiбностi.
– Як не кажи, а суть не мiняеться… – спиною командора пробiгла хвиля ознобу, немов у рубцi повiяло холодом з крижаних пустель 18КВ216:2. Вiн запитав:
– Про симбiонтiв вам ящери повiдомили?
– Нi.
– Нi?
– Поки що це лише моi припущення.
– На Пiфii знають координати iнших подiбних порталiв?
– Деяких, – за тоном, яким вимовила це слово Тарасватi, Зоран зрозумiв, що зачепив делiкатну тему. Одну iз численних заборонених тем священноi касти. Проте вiн вирiшив не зважати на заборони та забобони й вiдновити свiй командорський суверенiтет.
«Далi вiдступати немае куди. Все. Крапка, – сказав собi командор. – Вiд сьогоднi вiдьми не гратимуть зi мною у хованки!»
– Чому ж наша раса не спробувала iх активувати? – вiн зробив наголос на словi «наша». Хоча його мати, клонка тисяча чотириста двадцятоi серii, не була б настiльки категоричною щодо генетичноi приналежностi сина.
– Ми ще не досягли потрiбного рiвня вiдповiдальностi.
– Невже?
– Саме так.
– Це ящери так вважають?
– Не лише вони.
– Портали – iграшки лише для дорослих?
– Ви ж, командоре, все самi розумiете. Ви ж посвячений Страж.
– Не все розумiю. Далеко не все… Я от нiяк не зрозумiю… Вибачте, Преподобна, за солдатську безпосереднiсть: ви, пiфiйки, все ж таки на нашому боцi? На боцi людства чи ви за Г’орму?
– Ми на боцi… – знову хвилинна пауза, потiм розмiренi слова, мовленi тихим твердим голосом: – Ми на боцi життя. Ми, командоре, бережемо життя в Галактицi. Всi форми життя. Усяке життя, котре не спотворене навмисним втручанням, не заважае жити iншим, не обмежуе суверенну свободу розумних рас.
– Ви, як я зрозумiв, щойно отримали свiжу iнформацiю? – Зорана зацiкавила пауза. А проповiдей вiн за свое життя наслухався. Предвiчний Велудуман тому свiдок.
– Можливо.
– Це якимось чином стосуеться ящерiв-пасажирiв?
– Прошу вибачення, командоре. Я зв’яжуся з вами за годину. Тихий мелодiйний сигнал. Наче обiрване далеке сопрано. Тарасватi вимкнула комунiкатор.
«І хто ж, питаемо, командир на цьому грьобаному коритi?» – вкотре задав собi сакраментальне питання Зоран.
Вiн раптом зрозумiв, що не здивувався б, якби Тарасватi сказала, що вже давно знае про нову мiсiю «Айн-Софу». Командору зробилося самотньо й незатишно серед претензiйних iнтер’ерiв Першого посту. Цей настрiй в останнi днi навiдував його все частiше. Вiн викликав Вольска.
Коли той перетнув мембрану рубки, голографiчна панель знову була увiмкненою. Але в ii тривимiрних надрах вже не жовтiв диск Фаренго. Там, немов здоровенний апельсин, сяяла Мати Зiрок.
– Капiтан-командоре, за вашим наказом лейтенант-дослiдник Вольск… – почав ксенобiолог.
– Довiльно, – Зоран кивнув у бiк панелi. – Познайомся, Алексе. Наша нова цiль.
– Це ж не Ахернар.
– Нi, лейтенанте, не Ахернар. Це Пратара. Чув про таку?
– Авжеж, – Вольск обiйшов навколо панелi, немов намагаючись оглянути «апельсин» з усiх бокiв. – Найстарша зiрка нашоi зони. Й, здаеться, найшвидша.
– Отож-бо. Гiпершвидка зiрочка. Рiдкiсний галактичний антикварiат, – перший офiцер «Айн-Софу» вказав на крiсло, котре щойно вилiзло з пiдлоги i розкрилось, наче хижа квiтка в очiкуваннi легковажноi комахи. – Сiдай, Алексе.
– І що ми там загубили?
– Там вморожено в кригу один iз тих легендарних порталiв, що ними Повзучi мандрували Галактикою. Є припущення, що тi слимачки, котрих Повзучi припахали створювати червоточини, не здохли, а лише похропують у кризi. Ящери сподiваються iх розбудити.
– Круто.
– Ще б пак! – командор розкоркував пляшку з дорогоцiнним земним напоем. – Так круто, що на тверезу голову й не сприймаеться… Ми тепер, Алексе, у Г’орми на побiгеньках. Повеземо ящiрок до Пратари. Або ж куди вони скажуть.
– Ми вiйськовi…
– Так-так. Повчи мене, – примружився Зоран. – Повчи старого пса… Всi мене вчать. Усi такi мудрi. І ти, i наша високородна Вей. А Преподобна яка мудра. Цiла навала мудростi на одного простого i невченого солдата.
– Вибачте.
– Ти певно забув: ми на «ти».
– Вибач.
– Отак краще… Я ж не проти наказiв, брате, – Зоран налив i прирiвняв кiлькiсть напою у склянках. – Офiцер Імперii не може бути проти наказiв. Ти ж розумiеш… Але ж ми… Ми, вiйськовi, тепер зовсiм поза грою. Зовсiм… Рептилоiди, жрицi… Я знаю, що ти скажеш. Ти скажеш, що iмператоровi виднiше. Так? От, бачиш… А отець-командир тобi скаже, що нами тепер править не брат наш Теслен. Нами править Їi Величнiсть Преподобна iмператриця Сайкс.
Я помиляюсь? Не чую?
– Я не лiзу до полiтики, – звертання «брате» сьогоднi не розчулило, а радше насторожило Вольска. З командором щось вiдбувалось. Щось його гризло зсередини. І природа цiеi гризоти непокоiла ксенобiолога.
– Не лiзь, не лiзь, брате, хто ж проти… Але невдовзi – дуже-дуже скоро – полiтика сама залiзе до тебе. Та що я кажу: вже залiзла. Де тепер твоя Шерма?
– Моя?
– Твоя. Ти ж все ще ii кохаеш.
– Я б…
– Кохаеш, брате. Я знаю. Сниться вона тобi… – Зоран пiднiс склянку до рiвня очей, примружився на свiтло, що виблискувало крiзь рiдину. – Давай вип’емо за любов. За iстинне цiлковите земне кохання. Щоб тривало!
– Хай буде так.
– До дна, – не забув нагадати далекий нащадок балканських слов’ян перед тим, як спорожнити склянку.
Вольск вкотре подивувався незвичному вiдчуттю одночасно пекучого i животворного струму у стравоходi. Жодний iнший напiй не дарував такого поеднання.
«Ефект натурального продукту», – припустив ксенобiолог, вiдправляючи склянку до утилiзатора.
Йому здалось, що погляд Зорана спрямовано повз брата-Стража, повз панель, повз тривимiрне зображення Матерi Зiрок, повз рубку. Повз цiлу систему Талiс. Що дивиться капiтан-командор у те заповiдане й невидиме iншим, де справжнi воiни Імперii вiдчувають твердий грунт пiд ногами.
Гвен Вей здивувалась, побачивши у щiлинi мiж розсувними панелями живу комаху. Подiбна до крихiтноi срiблястоi рибки, та спритно побiгла стiною. Трiпотiння ii довгих вусикiв здалось баронесi кумедним.
Termobia domestica, класифiкувала вона несподiвану гостю. Синантропна, тобто звична в людських оселях, iстота iз загону щети-нохвосток. Одна iз найдавнiших та найдосконалiших iстот Землi. Пiвмiльярда рокiв тому щетинохвостки освоювали простори колисковоi планети. Вони були сучасницями велетенських акул-мегалодонтiв та перших сухопутних рептилiй.
«От i вiр технiкам, що зорельоти абсолютно стерильнi», – Гвен спробувала впiймати комаху, але та з неймовiрною швидкiстю добiгла до технiчного отвору i щезла в ньому.
Поява щетинохвостки нагадала баронесi ii пам’ятну розмову з Мулан.
«А сестричка таки мала рацiю, – подумки погодилась з аргументами пiфiйки Гвен, – бiосфера багатьох планет близькоi галактичноi зони, швидше за все, мае спiльне джерело. Якась древня раса намагалась трансформувати цi планети за певним взiрцем, а потiм кинула цей проект недоробленим. Найцiкавiше – переробленi бiосфери iснують, а залишки техносфери вiдсутнi. Все вказуе на катастрофiчний кiнець «трансформаторiв». Щось iх знищило. Й це «щось» було галактичного калiбру. Г’ормiти мали би пам’ятати цi подii. Вони все пам’ятають. Шкода, що тепер вони зi мною не спiлкуватимуться».
Вона згадала тi тижнi, коли в ii тiлi перебував зародок гуманоiда, й мимоволi здригнулась. Вона все вiдкладала вiзит до анабiозноi лабораторii, але тепер твердо вирiшила: завтра вона перемiстить ембрiон до iнкубатора. Чому суджено бути, того не уникнути. Це кредо земних фаталiстiв вона засвоiла багато рокiв тому. Ще на Бальсанi.
«Нi, не завтра, а сьогоднi, тепер!» – рука баронеси рушила, щоби командним помахом розчинити вхiдну мембрану, але зависла на пiвдорозi.
В кiстцi над ii правим вухом виникло недоречне саме тепер вiдчуття. Виклик внутрiшнього комунiкатора. Баронеса дала дозвiл на контакт.
– Вiтаю вас, Вей.
Або iй здалось, або в голосi Тарасватi бринiла незвична напруга.
– І я рада вам, Преподобна.
– Вибачте, що турбую вас проти ночi.
– Нiч тут – умовнiсть.
– І все ж таки… У нас нове завдання, Вей. Імператор вiддав наказ йти до Пратари.
– Несподiвано.
Це направду несподiвано, наказ iмператора ii здивував.
– Нам наказано знайти та активувати портал на планетi 18КВ216:2, – продовжила Тарасватi. – А також, у разi потреби, захистити його вiд ворога. Головною проблемою вважаеться вiдновлення життедiяльностi iстот, вiдомих вам як норни…
– Але ж…
– Приготуйтесь отримати iнформацiю про них. Вiдразу попереджаю: iнформацiя буде надана у специфiчному форматi. Г’ормiти силкувалися адаптувати своi знання про норн до нашого способу мислення. Проте – скажiмо вiдверто – в них не все вийшло. Менi, разом iз вашою групою ксенобiологiв, необхiдно опрацювати отриманi вiд них знання. Там десятки, якщо не сотнi терабайт.
– Я не впевнена, що цього буде достатньо для успiшного ребiозу таких незвичайних iстот. Те, що менi вiдомо про норн, свiдчить про iхне походження з абсолютно невiдомоi нам бiосфери. Ми не знаемо анi iхньоi морфологii, анi принципiв функцiонування iхнiх органiзмiв. Я вже не кажу про те, що наша наука не розумiе фiзичних основ дii тих iхнiх порталiв.
– Я розумiю вас, Вей. Ми усвiдомлюемо складнiсть завдання. Тому з нами до Пратари вiдправляться ксенобiологи з Г’орми.
– Вони колись здiйснювали ребiоз норн?
– Нi, не здiйснювали. Нiколи. Востанне ксенобiологи Г’орми працювали з норнами тисячолiття тому. Але тi рептилоiди, яких вiдправляють з нами, володiють повнотою знань про цей процес. Я маю на увазi специфiку зберiгання iнформацii у г’ормiтiв. Якщо е живi нащадки того клану, який за давнiх часiв дослiджував норн, то вони здатнi вiдтворити весь обсяг знань своiх предкiв. У них iз предками своерiдний зв’язок.
– Навiть якщо це правда, то не все вичерпуеться теоретичними надбаннями. Для ефективноi роботи зi складними бiологiчними структурами потрiбнi особливi навички. Повноцiнний клiнiчний досвiд.
– Рептилоiди вмiють зберiгати не лише теоретичнi знання. Коли теперiшнiй ящiр з клану Па’фор буде, як ви кажете, клiнiчно оперувати з норнами, вiн робитиме це так, наче в нього вселився його далекий предок, що дослiджував норн сто тисяч або триста тисяч рокiв тому.
– Сподiваюсь, що в них зберiглась вiдповiдна технiка, iнструменти.
– Вони у Лабiринтi якраз займаються реконструкцiею необхiдного обладнання. І повiрте менi, Вей, рептилоiди його вiдтворять один в один. До останньоi молекули. Але на це потрiбний час. Менi повiдомили, що реконструкцiя триватиме щонайменше кiлька стандартних дiб. А ми з вами поки що спробуемо розшифрувати ту iнформацiю, яку я щойно отримала.
– Тодi не будемо вiдкладати, – рука Гвен таки завершила командний жест. Мембрана розiйшлась, вiдкриваючи перспективу залитоi бiлим свiтлом житловоi палуби лiнкора.
3
Дiм астрофiзика Гела Каспета, передмiстя Астера, планета Аврелiя (6КА81:4), зоряна система Мiйтри (HD168443)
