скачать книгу бесплатно
– І для початку будеш давати швейцарам по шилiнгу. Ось тобi двадцять три шилiнги.
– Слухаюсь, сер.
– Ти скажеш, що тобi потрiбно подивитися смiття, викинуте вчора з кошикiв. Поясниш це так: одну дуже важливу телеграму доправили помилково не на ту адресу, i тобi наказали ii розшукати. Тямиш?
– Так, сер.
– Але насправдi ти будеш шукати сторiнку газети «Таймс», порiзану в кiлькох мiсцях ножицями. Ось номер «Таймс», а сторiнка потрiбна ось ця. Ти зможеш вiдрiзнити ii вiд iнших?
– Звiсно, сер.
– Швейцари будуть, певна рiч, вiдсилати тебе до коридорних, ти й iм даси по шилiнгу. Ось тобi ще двадцять три шилiнги. У двадцяти випадках з двадцяти трьох, iмовiрно, виявиться, що смiття з кошикiв викинули або спалили. Але в трьох iнших готелях тобi покажуть купу паперiв, серед яких ти i шукатимеш цю сторiнку. Шансiв на успiх дуже мало. Про всяк випадок даю тобi ще десять шилiнгiв. До вечора телеграфуй менi, на Бейкер-стрит, як у тебе справи… А тепер, Ватсоне, нам iз вами залишилося тiльки дiзнатися телеграфом про кебмена номер двi тисячi сiмсот чотири, пiсля чого зазирнемо в якусь картинну галерею на Бонд-стрит i провештаемося там аж до снiданку.
Роздiл V
Три обiрванi нитки
Шерлок Голмс мав дивовижну здатнiсть уникати балачок про справи. Вiн увесь занурився в споглядання полотен сучасних бельгiйських художникiв i за двi години, мабуть, жодного разу не згадав про дивну iсторiю, в яку обставини втягнули й нас. Всю дорогу вiд картинноi галереi до готелю «Нортумберленд» вiн теревенив тiльки про живопис, незважаючи на те, що поняття його в цiй царинi вирiзнялися крайньою примiтивнiстю.
– Сер Генрi Баскервiль чекае вас нагорi, – сказав нам черговий по вестибюлi. – Вiн просив одразу ж провести гостей до нього.
– Ви не дозволите менi переглянути списки ваших клiентiв? – спитав Голмс.
– Прошу, сер.
Пiсля прiзвища «Баскервiль» в книзi були ще два записи: «Теофiлiус Джонсон iз сiм’ею, з Ньюкасла» i «панi Олдмор iз покоiвкою, з Елтона».
– Чи не той це Джонсон, котрого я колись знав? – спитав Шерлок чергового. – Вiн адвокат, сивий i трохи накульгуе?
– Нi, сер, пан Джонсон – власник вугiльних копалень, ще не старий джентльмен, ваших рокiв.
– Ви впевненi, що вiн не адвокат?
– Упевнений, сер. Пан Джонсон наш частий гiсть, ми його знаемо не перший рiк.
– Справдi? Ну, не буду сперечатися. Панi Олдмор… Десь я чув це прiзвище. Даруйте за цiкавiсть, але iнодi бувае так, що шукаеш одного знайомого, а знаходиш iншого.
– Панi Олдмор жiнка слабкого здоров’я, сер. Їi чоловiк був колись мером Глостера. Вона зупиняеться тiльки у нас, коли приiжджае в мiсто.
– Красно дякую. Ймовiрно, я сплутав ii з iншою ледi… Цi запитання допомогли нам встановити один дуже важливий факт, Ватсоне, – продовжував Голмс тихо, поки ми пiдiймалися сходами. – Тепер нам ясно, що люди, котрi так цiкавляться нашим приятелем, зупинилися не тут. Отже, старанно спостерiгаючи за кожним його кроком, у чому ми вже переконалися, вони так само старанно уникають потрапляти йому на очi. А це свiдчить багато про що.
– Наприклад, про що?
– Ну, хоча б про те… Привiт! Друже, що трапилося?
Ми вийшли на горiшнiй майданчик i зiткнулися там iз сером Генрi Баскервiлем. Вiн вибiг на сходи весь розпашiлий вiд гнiву, тримаючи в руках старий, запорошений черевик. У нього навiть язик заплiтався вiд лютi, i коли вiн нарештi повернув собi дар слова, то вiдразу збився на явний американський акцент, чого ми вранцi за ним не помiтили.
– За кого мене мають у цьому готелi – за бевзя, чи що? – кричав сер Генрi. – Я не дозволю над собою жартувати! Якщо цей бовдур не знайде мого черевика, я влаштую скандал! У мене також е почуття гумору, пане Голмс, але цього разу тутешнi жартiвники передали кутi меду.
– Все ще шукаете свою пропажу?
– Так, шукаю, i не вгамуюся, поки не знайду.
– Але, менi здаеться, ви говорили про новий свiтло-коричневий черевик?
– Власне, сер. А тепер така ж iсторiя з чорним.
– Як! Невже ви похопилися i…
– Саме так! У мене всього лише три пари взуття – нова свiтло-коричнева, стара чорна та лакованi мешти, якi зараз на менi. Вчора ввечерi зник один коричневий черевик, а сьогоднi вкрали ще й чорний… Ну, знайшли? Кажiть негайно! Що ви на мене так витрiщилися?
На майданчику з’явився схвильований коридорний-нiмець:
– Нi, сер. Я в усiх питав, нiхто нiчого не знае.
– Так от, слухайте: або ви вiдшукаете до вечора мiй черевик, або я пiду до керуючого та заявлю йому, що негайно забираюся звiдси.
