скачать книгу бесплатно
– А на якiй вiдстанi вiд лiсу?
– Приблизно на такiй самiй.
– Отже, ця рiч лежала на вiдстанi менше двадцяти крокiв вiд вас, коли вона зникла?
– Авжеж, але я обернувся до неi спиною».
Цим закiнчуеться допит свiдка».
– Менi ясно, – сказав я, поглянувши на газетний стовпчик, – що наприкiнцi допиту слiдчий був зовсiм безжалiсний до молодого Мак-Картi. Вiн вказав, i не без пiдстав, на протирiччя в свiдченнях про те, що батько покликав сина, не знаючи про його присутнiсть, а також на вiдмову передати змiст його розмови з батьком, потiм на дивне пояснення останнiх слiв умираючого. Усе це, як зауважив слiдчий, дуже шкодить синовi.
Холмс потягнувся на зручному диванi й з усмiшкою зауважив:
– Ви з коронером страждаете на один i той самий недолiк: вiдкидаете все позитивне, що е у свiдченнях парубка. Невже ви не бачите, що приписуете йому то занадто багато, то занадто мало уяви? Занадто мало – якщо вiн не мiг вигадати такоi причини сварки, яка завоювала б йому симпатii присяжних; i занадто багато – якщо вiн мiг дiйти до такоi вигадки, як згадка вмираючого про пацюка та пригода зi зниклим одягом. Нi, сер, я дотримуватимуся тiеi точки зору, що все, сказане хлопцем, – правда. Подивимося, до чого ця гiпотеза нас приведе. А тепер я займуся своiм кишеньковим Петраркою. Поки ми не прибудемо на мiсце подii – про цю справу анiчичирк. Наш другий снiданок у Свiндонi. Гадаю, що ми приiдемо туди десь за двадцять хвилин.
Було близько четвертоi години, коли ми, оминувши чарiвну Страудську долину та широкий блискучий Северн, нарештi опинилися в милому маленькому провiнцiйному мiстечку Росс. Акуратний, схожий на тхора чоловiчок, дуже стриманий, iз хитрими оченятами, чекав нас на платформi. Хоча вiн був у коричневому порохiвнику i в чоботях, якi вважав придатними для сiльськоi мiсцевостi, я без труднощiв упiзнав у ньому Лестрейда зi Скотленд-Ярду. З ним ми доiхали до «Гiрфорд Армз», де нам забронювали номери.
– Я замовив карету, – заявив Лестрейд за горнятком чаю. – Адже знаю вашу дiяльну натуру. Ви ж доти не можете заспокоiтися, доки не потрапите на мiсце злочину.
– Це дуже чемно з вашого боку, – похвалив Холмс. – Але тепер усе залежить вiд стрiлок барометра.
Лестрейд дуже здивувався.
– Не зовсiм зрозумiв вашу думку, – зiзнався вiн.
– Якi стрiлки барометра? Двадцять дев’ять, вiтру немае, на небi нi хмаринки – дощу не буде. А я маю цiлу пачку цигарок, якi треба викурити. До того ж диван тут набагато кращий за звичайну гидоту сiльських заiздiв. Сподiваюся, що менi не вдасться скористатися цiею каретою сьогоднi ввечерi.
Лестрейд поблажливо усмiхнувся.
– Ви, звiсно, вже дiйшли якогось висновку, прочитавши газетнi звiти, – сказав вiн. – Справа ця ясна, як божий день, i чим глибше в неi пiрнаеш, тим яснiшою вона стае. Але, певна рiч, не можна вiдмовити в проханнi жiнцi, та ще й такiй чарiвнiй. Вона чула про вас i захотiла запросити саме вас для захисту пiдсудного, хоча я неодноразово iй казав, що ви не зробите нiчого, чого б уже не зробив я. О боже! Бiля дверей ii екiпаж!
Щойно вiн це промовив, як до кiмнати вбiгла одна з найчарiвнiших дiвчат, яких я будь-коли бачив. Блакитнi очi блищали, вуста були легко розтуленi, нiжний рум’янець заливав щоки. Помiтне хвилювання змусило ii забути про звичайну стриманiсть.
– О, мiстере Шерлок Холмс! – вигукнула гостя, переводячи погляд iз нього на мене й нарештi з безпомилковою жiночою iнтуiцiею зупиняючись на моему приятелi. – Яка я рада, що ви тут! Я приiхала повiдомити вам це. Я впевнена, що Джеймс не винен. Приступаючи до вашоi роботи, ви маете знати те, що знаю я. Не допускайте сумнiвiв навiть на мить. Ми з ним товаришували з раннього дитинства, я краще за всiх знаю всi його слабкостi, але в нього таке добре серце, що вiн i мухи не образить. Усiм, хто його справдi знае, таке звинувачення видаеться цiлком безглуздим.
– Сподiваюся, нам вдасться його виправдати, мiс Тернер. Повiрте, я зроблю все, що в моiх силах, – запевнив Шерлок Холмс.
– Але ж ви читали звiти, й у вас уже склалася певна думка про всi цi подii? Не бачите якоiсь надii? Чи ви самi впевненi, що вiн не винен?
– Вважаю це припустимим.
– Ось так! – вигукнула вона, гордо пiдiймаючи пiдборiддя й зухвало свердлячи поглядом Лестрейда. – Чули? Тепер я маю надiю.
Лестрейд стенув плечима.
– Боюся, що мiй колега занадто квапиться у своiх висновках, – буркнув вiн.
– Але ж вiн мае рацiю. О, я впевнена, що вiн мае рацiю! Джеймс нiзащо б це не зробив. Що ж стосуеться його сварки з батьком, я знаю, чому вiн нiчого не сказав коронеру, адже до цього була причетна я.
– Яким чином? – спитав Холмс.
– Зараз не час щось приховувати. Джеймс мав великi неприемностi з батьком через мене. Батько Джеймса дуже хотiв, щоб ми одружилися. Ми з Джеймсом завжди любили один одного, як брат i сестра, але вiн, звiсно, ще надто молодий, життя не знае i… i… коротко кажучи, вiн, природно, навiть думати не хотiв про одруження. На цьому грунтi й виникали чвари, i я впевнена, що це була одна з таких сварок.
– А ваш батько? – поцiкавився Холмс. – Вiн хотiв вашого шлюбу?
– Нi, вiн також був проти. Крiм батька Джеймса, цього нiхто не хотiв.
Суцiльний рум’янець залив свiже обличчя юнки, коли Холмс кинув на неi один iз своiх допитливих поглядiв.
– Дякую за цю iнформацiю, – сказав вiн. – Чи зможу я побачитися з вашим батьком, якщо зайду завтра?
– Боюся, що лiкар цього не дозволить.
– Лiкар?
– Атож, хiба ви не знаете? Останнi роки мiй бiдний батечко весь час слабував, а це нещастя й зовсiм зламало його. Вiн злiг, i доктор Вiлловз переконуе, що в нього сильне нервове збудження вiд пережитого горя. Мiстер Мак-Картi був единою живою людиною, яка знала тата в давнi часи у Вiкторii.
– Гм! У Вiкторii? Це дуже важливо.
– Авжеж, на копальнях.
– Саме так, на золотих копальнях, де, як я розумiю, мiстер Тернер i здобув свiй капiтал?
– Ну, звiсно.
– Дякую, мiс Тернер. Ви менi дуже допомогли.
– Будь ласка, повiдомте, якщо завтра матимете якiсь новини. Ви, мабуть, навiдаете Джеймса в казематi? О, якщо побачите його, мiстере Холмс, то скажiть йому, що я переконана в його невинностi.
– Неодмiнно скажу, мiс Тернер.
– Я поспiшаю додому, бо тато серйозно хворий. А я йому потрiбна. До зустрiчi, нехай вам Бог помагае!
Вона вийшла з кiмнати так само поспiшно, як i увiйшла, i ми почули стукiт колiс екiпажу, що вiддалявся.
– Менi соромно за вас, Холмсе, – з гiднiстю зазначив Лестрейд пiсля хвилинноi мовчанки. – Навiщо ви подаете надii, якi неможливо втiлити? Я не страждаю зайвою чутливiстю, але вважаю, що ви вчинили жорстоко.
– Я, здаеться, бачу шлях до порятунку Джеймса Мак-Картi, – заявив Холмс. – У вас е дозвiл на вiдвiдини в’язницi?
– Маю, але лише для нас двох.
– Тодi я змiнюю свое рiшення не виходити з дому. Ми ще встигнемо до Гiрфорда, щоб побачити бранця сьогоднi ввечерi?
– Легко.
– Тодi ходiмо! Ватсоне, боюся, ви будете нудитися, але години за двi я повернуся.
Я вiдпровадив iх до станцii, пройшовся вулицями мiстечка, вiдтак повернувся до готелю, прилiг на канапу й узявся читати якийсь бульварний роман. Однак сюжет оповiдки був занадто пласким порiвняно з жахливою трагедiею, яка постала перед нами. Я помiтив, що моi думки весь час повертаються вiд чтива до дiйсностi, тому жбурнув книжку в iнший кiнець кiмнати та занурився в роздуми про подii минулого дня. Якщо припустити, що свiдчення цього нещасного юнака цiлком правдивi, то що ж це за чортiвня, що за непередбачене та неймовiрне лихо могло статися в той промiжок часу, коли вiн вiдiйшов вiд свого батька, а потiм прибiг на його зойки? Це було щось жахливе й страшне. Що б це могло бути? Мабуть, менi, як лiкарю, справа стане яснiшою, якщо я ознайомлюся з характером ушкоджень. Я подзвонив i зажадав останнi числа мiсцевих газет, що мiстять усi докладнi матерiали слiдства.
Свiдчення хiрурга встановлювали, що третя задня тiм’яна кiстка та лiва частина потиличноi кiстки розтрощенi потужним ударом тупим предметом. Я намацав це мiсце на своiй головi. Без сумнiву, такий удар могли завдати лише ззаду. Це певною мiрою знiмало пiдозру зi звинуваченого, адже пiд час сварки бачили, що вiн стояв обличчям до покiйного. Але цьому не можна надавати великого значення, бо батько мiг обернутися перед тим, як його вдарили. Однак варто повiдомити Холмсу й про це. Також дуже дивною менi здалася згадка про щура. Що це означае? Навряд чи це марення. Людина, котра вмирае вiд раптового удару, нiколи не марить. Нi, ймовiрно, вiн намагався пояснити, як зустрiв свою смерть. Що ж вiн хотiв сказати? Я довго намагався знайти якесь вiрогiдне пояснення. Згадав i випадок iз цiею сiрою одежиною, яку помiтив молодий Мак-Картi. Якщо так було насправдi, це означае, що вбивця щось загубив, коли втiкав, мабуть, плаща, i йому вистачило нахабства повернутися й забрати свою рiч за спиною в сина, за двадцять крокiв вiд нього, коли той опустився на колiна бiля убитого. Яке поеднання таемничого та неймовiрного в цiй подii!
Мене не здивувала версiя Лестрейда, але я вiрив у далекогляднiсть Холмса й не втрачав надii: менi здавалося, що кожна нова деталь змiцнюе його впевненiсть у невинностi молодого Мак-Картi.
Коли Холмс повернувся, було вже зовсiм пiзно. Вiн був сам, бо Лестрейд зупинився в мiстi.
– Барометр усе ще не падае, – зауважив детектив i сiв. – Тiльки б не було дощу, поки ми доберемося до мiсця подii! Адже людина мусить укласти в таку непересiчну справу всi зусилля свого розуму й серця. Щиро кажучи, я не хотiв братися за роботу, коли був стомлений довгою дорогою. Я бачився з молодим Мак-Картi.
– Що ж ви вiд нього дiзналися?
– Нiчогiсiнько.
– Справа не стала яснiшою?
– Анiтрохи. Я був схильний думати, що вiн знае iм’я злочинця та просто приховуе його. Але тепер переконаний – для нього це така ж загадка, як i для всiх iнших. Молодий Мак-Картi не надто розумний, але дуже гарний, а також, гадаю, незiпсований.
– Я не схвалюю його смакiв, – зауважив я, – якщо це дiйсно правда, що вiн не хотiв одружитися з такою чарiвною молодою дiвчиною, як мiс Тернер.
– О, за усiм цим криеться дуже неприемна iсторiя! Вiн пристрасно, шалено ii кохае. І як гадаете, що вiн зробив два роки тому, коли вона ще була в пансiонi, а вiн i зовсiм пiдлiтком? Цей iдiот утрапив у тенета однiеi бристольськоi шинкарки та зареестрував iз нею шлюб. Про це нiхто навiть не пiдозрюе, але можете собi уявити, яка була для нього мука слухати докори, що вiн не робить того, за що сам вiддав би пiвжиття! Ось такий вiдчай i охопив його, коли вiн простяг руки до неба у вiдповiдь на вимогу батька зробити пропозицiю мiс Тернер. З iншого боку, вiн не мав можливостi захищатися, i його батько, котрий, як усi запевняють, був людиною сувороi вдачi, вигнав би його з дому навiки, якби дiзнався всю правду. Це зi своею дружиною-шинкаркою юнак провiв у Бристолi останнi три днi, а його батько не знав, де вiн був. Запам’ятайте цю обставину, це дуже важливо. Однак не було б щастя, та нещастя допомогло. Шинкарка, дiзнавшись iз газет, що ii чоловiка звинувачують у важкому злочинi i, ймовiрно, скоро повiсять, вiдразу ж покинула його й зiзналася йому в листi, що в неi вже давно е iнший законний чоловiк, котрий живе в Бермудських доках, i що з мiстером Джеймсом Мак-Картi ii насправдi нiщо не пов’язуе. Гадаю, ця звiстка окупила всi страждання молодого Мак-Картi.
– Але якщо вiн не винен, то хто ж тодi вбивця?
– Аякже, хто вбивця? Я звернув би вашу увагу на такi двi обставини. Перша: покiйний мав iз кимось зустрiтися бiля ставка, i ця людина не могла бути його сином, бо син поiхав i не було вiдомо, коли повернеться. Друга: батько кричав «Коу!» ще до того, як дiзнався про повернення сина. Це основнi пункти, якi визначають результат дослiдження… А тепер погомонiмо про творчiсть Джорджа Мередита, якщо не заперечуете, й облишмо всi другоряднi справи до завтра.
Як i передбачав Холмс, дощу не було – ранок видався яскравим i безхмарним. О дев’ятiй годинi за нами в каретi заiхав Лестрейд, i ми вирушили на ферму Гезерлi до Боскомського ставка.
– Серйознi новини, – поiнформував Лестрейд. – Кажуть, що мiстер Тернер iз Холу так занедужав, що довго не протягне.
– Ймовiрно, вiн дуже старий? – уточнив Холмс.
– Йому майже шiстдесят, але вiн втратив здоров’я в колонiях i вже дуже давно сильно нездужае. Тут велику роль вiдiграла ця справа. Вiн був старим приятелем Мак-Картi та ще й справжнiм благодiйником. Менi вдалося дiзнатися, що вiн навiть не брав iз нього орендноi плати за ферму Гезерлi.
– Он як! Це дуже цiкаво! – вигукнув Холмс.
– Ще б пак. І допомагав йому всiлякими iншими способами. Тут усi подейкують про те, що мiстер Тернер був дуже добрий до покiйного.
– Та що ви кажете! А вам не здалося дещо незвичним, що цей Мак-Картi, чоловiк зовсiм незаможний, був настiльки зобов’язаний мiстеру Тернеру та все ж вiв розмови про одруження свого сина з донькою Тернера, спадкоемицi всiх статкiв? Та ще й такою впевненою iнтонацiею, нiби варто лише зробити пропозицiю – а все iнше додасться! Це напрочуд дивно. Адже ви знаете, що Тернер навiть чути не хотiв про iхнiй шлюб. Його донька сама розповiла нам про це. Чи не могли б ви зробити з усього сказаного якiсь висновки методом дедукцii?
– Ми займалися дедукцiею та логiчними висновками, – пiдморгнув менi Лестрейд. – А знаете, Холмсе, якщо надалi так само оперувати фактами, можна дуже легко перейти вiд iстини в свiт гiпотез i фантазiй.
– Що правда, то правда, – стримано погодився Холмс. – Ви дуже погано користуетеся фактами.
– Як би там не було, я пiдтвердив один факт, який виявився дуже важким для вашого розумiння, – Лестрейд починав дратуватися.
– Тобто, що…
– …що Мак-Картi-старший зустрiв свою смерть вiд руки Мак-Картi-молодшого й що всi теорii, якi заперечують цей факт, просто мiсячне сяйво.
– Ну, мiсячне сяйво набагато яскравiше за туман! – засмiявся Холмс. – Якщо не помиляюся, ферма Гезерлi – лiворуч вiд нас.
– Еге ж.
Це був комфортабельний двоповерховий, критий шифером будинок iз великими жовтими плямами лишайника на сiрому фасадi, який широко розкинувся на просторi. Опущенi фiранки на вiкнах i комини, з яких не йшов дим, надавали обiйстю похмурого вигляду, нiби жахливий злочин усiею своею вагою звалився на цi стiни.
Ми подзвонили, i на вимогу Холмса покоiвка показала нам черевики, в яких був ii господар, коли його вбили, i взуття сина, яке вiн одягав того дня. Холмс ретельно обмiряв усе взуття в семи або восьми мiсцях, потiм попросив вiдвести нас у двiр, звiдки ми пiшли звивистою стежкою, що веде до Боскомського ставка.
Шерлока Холмса наче пiдмiняли, коли вiн iшов гарячим слiдом. Люди, котрi знають безпристрасного мислителя з Бейкер-стрит, нiзащо не впiзнали б його в цю мить. Його обличчя то хмарилося, то вкривалося рум’янцем, брови витягувалися в двi жорсткi чорнi лiнii, а з-пiд них сталевим блиском сяяли очi. Голова детектива опускалася, плечi сутулилися, губи щiльно стискалися, на мускулистiй шиi роздувалися вени. Його нiздрi розширювалися, як у мисливця, захопленого азартом переслiдування. Шерлок настiльки був поглинутий завданням, що на запитання, заданi йому, або зовсiм нiчого не вiдповiдав, або нетерпляче бурчав у вiдповiдь.
Безмовно й шпарко детектив просувався стежкою, що вела через лiс i луки до Боскомського ставка. Це глуха, багниста мiсцина, як i вся долина. На стежцi бiля неi, де росте низька трава, виднiлося чимало слiдiв. Холмс то поспiшав, то зупинявся, один раз швидко розвернувся й зробив кiлька крокiв назад у луки. Лестрейд i я йшли позаду, детектив – iз байдужим i зневажливим виглядом, тодi як я дуже пильно стежив за своiм приятелем, адже був переконаний, що кожна його дiя веде до щасливоi розв’язки справи.
Боскомський ставок – невелика водойма шириною десь п’ятдесят ярдiв, вона оточена чагарниками очерету й лежить на межi ферми Гезерлi та мисливським угiддям мiстера Тернера. Над лiсом, що пiдступае до дальнього берега, виднiлися червонi гострi башточки, що височiють над житлом заможного землевласника.
З боку Гезерлi лiс дуже густий; лише вузька смужка вологоi трави крокiв у двадцять завширшки вiдокремлюе останнi дерева вiд очерету, що оточило озеро. Лестрейд точно вказав мiсце, де знайшли тiло; земля й справдi була така волога, що я мiг ясно побачити, де впав убитий. Що ж стосуеться Холмса, то з його енергiйного обличчя та напруженого погляду я розумiв, що вiн достатньо розгледiв на затоптанiй травi. Детектив метушився, як гончак, що натрапив на слiд, а потiм звернувся до нашого супутника.
– Що ви тут робили? – спитав вiн.
– Я прочесав граблями всю галявину. Шукав якусь зброю або iншi докази. Але як вам удалося…
– Ну, годi, менi бракуе часу! Ви вивертаете лiву ногу, i ii слiди видно повсюдно. Вас мiг би вистежити навiть крiт. А тут, в очеретi, слiди зникають. О, як було б усе просто, якби я прийшов сюди до того, як це стадо бугаiв усе тут витоптало! Тут стояли тi, якi прийшли з хижi, вони затоптали всi слiди навколо вбитого на шiсть або й сiм футiв.
Детектив витягнув лупу, лiг на непромокальний плащ, аби було краще видно, i розмовляв бiльше сам iз собою, нiж iз нами:
– Ось слiди молодого Мак-Картi. Вiн проходив тут двiчi й один раз бiг так швидко, що слiди пiдборiв майже не видно, а iнша частина пiдошви вiдбилася чiтко. Це пiдтверджуе його свiдчення. Вiн побiг, коли побачив батька, що лежав на землi. Далi, тут слiди нiг батька, коли вiн ходив туди й сюди. А це що таке? Слiд вiд прикладу рушницi, на яку спирався син, коли стояв i слухав батька. А це? Ха-ха, що ж це таке? Хтось пiдкрадався навшпиньки! До того ж це квадратнi, зовсiм незвичайнi черевики. Вiн прийшов, пiшов i знову повернувся – цього разу, звiсно, за своiм плащем. Але звiдки вiн прийшов?
Холмс бiгав навколо, iнодi втрачаючи слiд, часом знову наштовхуючись на нього, поки ми не опинилися бiля самого лiсу у тiнi дуже високоi староi берези. Шерлок знайшов його слiди за цим деревом i знову лiг на живiт. Пролунав радiсний вигук. Холмс довго залишався нерухомим, перевертав опале листя i сухий хмиз, зiбрав у конверт щось схоже на пил i оглянув крiзь лупу землю, а також, скiльки мiг дiстати, i кору дерева. Камiнь iз нерiвними краями лежав серед моху. Детектив пiдняв i оглянув його. Потiм пiшов стежкою до самоi дороги, де слiди губилися.
– Цей камiнь дуже цiкавий, – зауважив вiн, повертаючись до своеi звичноi iнтонацii. – Сiрий будинок праворуч, мабуть, хижа сторожа. Я зайду до Морана, щоб сказати йому кiлька слiв i написати коротеньку записку. Пiсля цього ми ще встигнемо дiстатися до готелю, до другого снiданку. Ви йдiть до карети, а я вас наздожену.
Приблизно за десять хвилин ми вже iхали до Росса. У руках Холмс усе ще тримав камiнь, який знайшов у лiсi.
– Це вас може зацiкавити, Лестрейде, – мовив вiн, простягаючи колезi камiнь. – Ось знаряддя вбивства.
– Не бачу на ньому жодних слiдiв.
– Їх i немае.
– Тодi як же ви про це дiзналися?
– Пiд ним росла трава. Вiн пролежав там усього кiлька днiв. Нiде навколо не було видно мiсця, звiдки його взяли. Це мае прямий стосунок до вбивства. Слiдiв будь-якоi iншоi зброi там немае.
– А вбивця?
– Високий чоловiк, шульга, кульгае на праву ногу, носить мисливськi чоботи на товстiй пiдошвi та сiрий плащ, курить iндiйськi сигари з мундштуком, у кишенi мае тупий складаний нiж. Є ще кiлька прикмет, але й цього досить, щоб допомогти нам у наших пошуках.
Лестрейд засмiявся.
– На жаль, я досi залишаюся скептиком, – сказав вiн. – Вашi теорii дуже гарнi, але ми повиннi мати справу з твердолобими британськими присяжними.
– Ну, це ми ще побачимо, – спокiйно вiдповiв Холмс. – У вас однi методи, у мене iншi… До речi, я, можливо, сьогоднi з вечiрнiм потягом повернуся до Лондона.
