скачать книгу бесплатно
Долина страху
Артур Конан Дойл
Істини
«Долина страху» – детективна повiсть вiдомого англiйського письменника Артура Конан Дойла (1859—1930), яка вийшла друком 1915 року. Шерлок Голмс отримуе зашифрованого листа, в якому йдеться про пiдготовку нападу на мiстера Дугласа. Але вже за п’ять хвилин по тому у будинку на Бейкер-стрит з’являеться iнспектор Скотленд-Ярду з повiдомленням, що мiстера Дугласа вбито у власному маетку. Справа здаеться Голмсу цiкавою, i вiн береться за ii розслiдування. Пiсля обстеження мiсця злочину й опитування свiдкiв вiн доходить висновку, що вбито зовсiм не мiстера Дугласа, а того, хто хотiв його вбити.
Також до видання увiйшла повiсть А. К. Дойла «Вельможний клiент».
Артур Конан Дойл
Долина страху
Долина страху
Частина I
Трагедiя у Бiрлстоунi
Роздiл 1
Застереження
– Я схильний думати…
– Думайте, думайте, – спонукав Голмс iз нетерпiнням. Я певен, що належу до числа найбiльш терплячих людей, але це глузливе зауваження мене зачепило.
– Послухайте, Голмсе, – буркнув я, – ви iнодi виводите мене з себе.
Але той був занадто зайнятий власними думками, щоб менi вiдповiсти, i повнiстю поринув у вивчення аркуша паперу, що випав iз конверта, який прибув поштою. Потiм вiн узяв конверт i почав так само уважно розглядати i його.
– Це рука Порлока, – задумливо мовив Голмс. – Не сумнiваюся, що це почерк Порлока, хоча досi бачив його лише двiчi. Ігрек iз особливим чубком дуже характерний. Але якщо це лист Порлока, то там е важлива звiстка, дiзнатися яку треба негайно.
Вiн балакав швидше сам iз собою, нiж звертався до мене, але все мое роздратування раптово зникло.
– А хто цей Порлок?
– Порлок – це лише прiзвисько, а за ним, Ватсоне, ховаеться напрочуд хитра та спритна бестiя. У попередньому листi Порлок повiдомив менi, що це його iм’я вигадане, i просив не шукати його. Втiм, Порлок важливий не сам собою, а лише тим, що перебувае в контактi зi значнiшою персоною. Уявiть собi рибу-лоцмана, яка супроводжуе акулу, або шакала, що волочиться за левом, – хтось нiкчемний у товариствi справдi грiзноi iстоти. І не лише грiзноi, Ватсоне, а й напрочуд таемничоi. Ось чому Порлок менi цiкавий. Ви вже чули вiд мене про професора Морiартi?
– Вчений i злочинець, такий величний у своiх хитрющих задумах, що…
– Що я i досi згадую про своi поразки…
– Я, власне, хотiв сказати, що вiн залишаеться зовсiм невiдомим суспiльству з цього боку.
– Це виразний натяк! – вигукнув Голмс. – Ви, Ватсоне, виявляете несподiвану жилку глузливого гумору. Вас краще остерiгатися! Утiм, назвавши Морiартi злочинцем, ви й самi схибили. Як не дивно, з точки зору закону це – наклеп. Один iз найбiльших зловмисникiв, органiзатор чи не всiх злочинiв – ось хто насправдi цей чоловiк. Але вiн настiльки невразливий, настiльки вищий за всi пiдозри, що за цi вашi слова мiг би позиватися на вас до суду за необгрунтоване звинувачення. Хiба не вiн прославлений автор «Руху астероiдiв», книги, яка торкаеться таких висот чистоi математики, що, кажуть, не знайшлося нiкого, хто спромiгся б написати про неi критичний вiдгук? Чи можна безкарно брехати про таку людину? Вiн генiй, Ватсоне! Але прийде й наша черга трiумфувати!
– Як би менi хотiлося це побачити! – вигукнув я. – Але ви згадали Порлока…
– Ах, звiсно… Так от, цей так званий Порлок – лише одна з ланок у довгому ланцюжку, який створив цей незвичайний чоловiк. І ланка доволi другорядна. Бiльше того: ланка, що дала трiщину. У цьому й криеться надзвичайна важливiсть Порлока для нас. Його частково спонукае совiсть, яка прокинулася в його душi, але головним чином чеки на десять фунтiв, якi я йому посилав, коли вiн двiчi постачав мене цiнною iнформацiею. Настiльки цiнною, що вона допомогла запобiгти злочину. Якщо ми знайдемо ключ до шифру, то не сумнiваюся, що цей лист виявиться повiдомленням такого ж штибу.
Голмс розпрямив листа й поклав його на стiл. Я схилився над ним i почав розглядати загадкове послання. На аркушi паперу було написано таке:
534 Р2 13 127 36 31 4 17 21 45 Дуглас 109 293 5 37 Бiрлстоун. 26 Бiрлстоун 9 18 171
– Що про це думаете, Голмсе?
– Либонь, це намiр повiдомити якусь таемну iнформацiю.
– Але якщо немае ключа, яка користь вiд шифрованого послання?
– Зараз – жодноi.
– А чому кажете: «зараз»?
– Бо чимало шифрiв я можу прочитати з такою ж легкiстю, як акростих за першими лiтерами кожного рядка. Такi нескладнi завдання лише розважають. Але тут – iнша рiч. Ясно, що це посилання на слова, якi можна знайти на сторiнцi якоiсь книжки. Однак я безсилий, поки не дiзнаюся ii назву.
– А що можуть означати слова «Дуглас» i «Бiрлстоун»?
– Либонь, цих слiв немае на потрiбнiй сторiнцi.
– Чому ж не вказана назва книжки?
– Любий Ватсоне, вашi розум i кмiтливiсть, що справляють стiльки радощiв вашому покiрному слузi, мали б вам пiдказати, що не варто посилати зашифрований лист i ключ до шифру в одному й тому ж конвертi. Невдовзi, однак, принесуть свiжу пошту, i я буду здивований, якщо не отримаю листа з оголошенням або, можливо, навiть саму книжку, якоi нам так бракуе.
І справдi, за кiлька хвилин з’явився кур’ер Бiллi, котрий i принiс очiкуваного листа.
– Той самий почерк на конвертi. І цього разу лист пiдписаний, – задоволено додав детектив, вiдкривши конверт. Але, переглянувши його, спохмурнiв. – Нашi очiкування не виправдалися. Вочевидь, iз цим Порлоком у нас нiчого не вийде. Послухайте!
«Вельмишановний мiстере Голмс, я бiльше не можу нiчим допомогти вам у цiй справi. Вона занадто небезпечна. Гадаю, що Вiн мене пiдозрюе. Тiльки-но я надписав адресу на конвертi, щоб надiслати вам ключ до шифру, як Вiн несподiвано увiйшов до мене. Я встиг прикрити конверт, але прочитав у Його очах пiдозру. Спалiть шифрований лист – вiн вам бiльше не допоможе.
Фред Порлок».
Якийсь час Голмс сидiв мовчки, тримаючи листа в руцi та зосереджено дивлячись на вогонь у камiнi.
– Цiкаво, – промовив вiн нарештi, – що ж його могло так налякати? Можливо, всього лише голос нечистого сумлiння. Вiдчуваючи себе зрадником, вiн запiдозрив звинувачення в очах iншого.
– Той iнший, здогадуюся, професор Морiартi?
– Аякже. Коли хтось iз цiеi компанii каже «Вiн», то зрозумiло, кого мають на увазi. У них е лише один «Вiн», вищий над усiма iншими.
– І що ж Вiн затiвае?
– Складне запитання. Коли проти вас постае один iз найкращих розумiв Європи, а за його спиною – безлiч темних сил, можливi будь-якi варiанти. Що б там не було, Порлок, мабуть, розгубився. Порiвняйте лист iз адресою на конвертi, написаною до неприемного вiзиту. На конвертi почерк твердий, у листi ж його можна розiбрати, лише доклавши зусиль.
– Навiщо ж вiн таки написав, а просто не покинув цю справу?
– Боявся, що я буду домагатися пояснень, чим накличу на нього неприемностi.
– Слушно, – погодився я i, взявши шифрований лист, почав напружено його вивчати. – Можна з глузду з’iхати вiд розумiння, що в такому клаптику паперу мiститься важлива таемниця, в яку неможливо проникнути.
Шерлок Голмс закурив люльку, найкращу супутницю його найглибших роздумiв.
– Можливо, тут усе ж е зачiпки, що вислизають вiд вас. Розгляньмо проблему при свiтлi чистого розуму. Ця людина посилаеться на якусь книжку – це вихiдний пункт.
– Щось дуже невизначене, мушу зiзнатися.
– І все ж ця проблема, коли вдуматися в неi, не здаеться менi нерозв’язною. Якi вказiвки мiстяться щодо цiеi книжки?
– Їх немае.
– Ну, я б так не сказав. Шифрування починаеться великим числом п’ятсот тридцять чотири. Вiзьмiмо за робочу гiпотезу, що тут iдеться про ту сторiнку, до якоi нас вiдсилають як до ключа шифру. Отже, це фолiант. Якi ще вказiвки е щодо цiеi грубезноi книжки? Наступний знак – Р2. Що скажете про нього?
– Роздiл другий.
– Навряд чи, Ватсоне. Якщо подано сторiнку, то номер роздiлу вже не мае значення. Крiм того, якщо сторiнка 534 стосуеться лише другого роздiлу, то розмiри першого роздiлу мали б бути просто жахливi.
– Рядок! – вигукнув я.
– Чудово, Ватсоне! Ви сьогоднi у формi! Звiсно, це рядок. Отже, починаемо тепер iз передбачення наявностi грубоi книжки, надрукованоi у два стовпчики, бо одне зi слiв позначене числом 293, а це бiльше, нiж може помiститися на сторiнку в один стовпчик. Тепер ще таке мiркування. Якби книжка була рiдкiсною, вiн одразу ж надiслав би ii менi. Насправдi ж вiн мав намiр, поки в його плани не втрутилися, повiдомити лише ключ до шифру. А це означае, що книжку я знайду в себе без зусиль. Інакше кажучи, Ватсоне, йдеться про якусь дуже поширену книжку.
– Схоже на те.
– Отже, ми можемо сильно звузити коло наших пошукiв, позаяк Порлок посилаеться на товсту й дуже поширену книжку, надруковану в два стовпчики.
– Бiблiя! – вигукнув я переможно.
– Авжеж, добре!.. Утiм, цей здогад, на жаль, не годиться. Адже саме Бiблiю найважче уявити в руках у когось iз соратникiв Морiартi. До того ж рiзних видань Бiблii iснуе така прiрва, що вiн не мiг розраховувати на наявнiсть у мене примiрника з потрiбною нумерацiею сторiнок. Нi, вiн посилаеться на щось конкретнiше, вiн знае напевно, що вказана ним сторiнка виявиться тотожною моiй п’ятсот тридцять четвертiй сторiнцi.
– Однак книжок, що вiдповiдають усiм цим вимогам, зовсiм небагато?
– Саме так. І саме в цьому наш порятунок. Нашi пошуки мають тепер обмежитися книжками з постiйною нумерацiею сторiнок, i до того ж такими, якi зазвичай е в усiх.
– Якийсь щорiчник.
– Браво, Ватсоне! Щорiчник! Вiзьмемо число «Щорiчника Вайтекера». Вiн дуже поширений. У ньому е потрiбна кiлькiсть сторiнок, i видрукуваний вiн у два стовпчики. – Голмс узяв томик iз книжковоi полицi. – Ось сторiнка п’ятсот тридцять четверта… другий стовпчик… про бюджет i торгiвлю Британськоi Індii. Записуйте слова, Ватсоне. № 13 – «Махратта». Боюся, початок розгадування шаради не надто сприятливий. Сто двадцять сьоме слово – «уряд». Тут уже е якийсь сенс, котрий мае, правда, мало стосунку до нас i до професора Морiартi. Тепер подивiмося далi. Що ж робить уряд Махратти? На жаль! Наступне слово – «пiр’я». Невдача, милий Ватсоне. Доводиться ставити крапку.
Голмс говорив жартiвливо, однак його насупленi брови свiдчили про ступiнь розчарування. Я сидiв також засмучений, поглядаючи на вогонь у камiнi.
Запанувала мовчанка, яку порушив несподiваний вигук Голмса, котрий з’явився з-за дверцят книжковоi шафи з пошарпаним томиком у руцi.
– Ми поплатилися, Ватсоне, за свою поспiшнiсть. Сьогоднi 7 сiчня, i ми взяли свiжий номер щорiчника. Але бiльш нiж iмовiрно, що Порлок скористався для свого послання минулорiчним номером. Без сумнiву, вiн повiдомив би про це, якби сам написав другого листа. Тепер погляньмо, на що нам покаже сторiнка 534. Тринадцяте слово – «маю», сто двадцять сьоме – «iнформацiя». Це вже щось.
Очi Голмса збуджено блищали.
– «Небезпека». Чудово! Записуйте, Ватсоне: «маю – iнформацiя – небезпека – загрожуватиме – дуже – скоро – якийсь». Далi маемо iм’я «Дуглас». «Заможний – помiщик – тепер – у – Бiрлстоун – замок – запевняти – вона – нагальна». Ось i все, Ватсоне! Що скажете про методику чистого розуму та ii результати?
Я не вiдривав очей вiд аркуша паперу, що лежав на столi i на якому я записав текст послання пiд диктування Голмса.
– Що за дивний i туманний спосiб висловлювати своi думки!
– Навпаки, Порлок дуже чiтко iх висловив, – заперечив Голмс. – Якщо ви використовуете лише один книжковий стовпчик для висловлювання своiх думок, то навряд чи знайдете все, що вам потрiбно. У дечому вимушено доводиться розраховувати на кмiтливiсть вашого кореспондента. Певна серйозна небезпека нависла над якимось Дугласом, заможним джентльменом, котрий живе, можливо, у своему маетку, на що й вказуе Порлок. Вiн переконаний: «запевняти» – найближче, що йому вдалося знайти до слова «впевнений», – що ця небезпека дуже близька. Такий результат нашоi роботи.
Шерлок Голмс вiдчував задоволення справжнього творця, який насолоджуеться своiм шедевром. Вiн ще продовжував тiшитися досягнутим успiхом, коли Бiллi оголосив про прибуття iнспектора Мак-Дональда зi Скотленд-Ярду.
У той час Алек Мак-Дональд ще не здобув теперiшньоi широкоi популярностi. Цей молодий представник карного розшуку виявив неабиякi здiбностi в рядi випадкiв, коли йому довiряли слiдство. Його висока костиста постать свiдчила про неабияку фiзичну силу, а вiдкрите високе чоло та очi, що виблискували з-пiд густих брiв, – про проникливiсть i розум. Вiн був мовчуном iз дещо суворим характером. За роки його служби в полiцii Голмс уже двiчi допомагав йому, вдовольняючись при цьому лише радiстю мислителя, котрий розв’язав надскладну проблему. Шотландець вiдповiдав глибокою вдячнiстю та повагою, радячись iз Голмсом у кожному скрутному випадку. Не надто схильний до приятелювання, Голмс ставився до шотландця iз симпатiею i дружньо всмiхнувся, побачивши колегу.
– Ви рання пташка, мiстере Мак. Боюся, що ваш вiзит спричинила якась нова надзвичайна подiя.
– Я вибрався так рано тому, що першi години пiсля злочину найдорожчi для нас…
Молодий iнспектор раптом затнувся й здивовано задивився на клаптик паперу, що лежав на столi.
– «Дуглас», – пробурмотiв вiн. – «Бiрлстоун»! Джентльмени, але ж це якась чортiвня! В iм’я всього святого, звiдки ви взяли цi iмена?!
– Із шифру, який доктор Ватсон i я щойно розгадали. А в чому рiч?
Інспектор продовжував здивовано витрiщатися на нас обох:
– Справа в тому, що мiстера Дугласа з Бiрлстоунськоi садиби по-звiрячому вбили сьогоднi вночi.
Роздiл 2
Мiркування Шерлока Голмса
Це був один iз тих драматичних моментiв, якi складали головний сенс життя мого приятеля. Було б перебiльшенням стверджувати, що вiн виглядав приголомшеним. У його вдачi не було й тiнi нечуйностi, але, звiсно, нерви його були загартованi постiйною напруженою роботою. Душевнi потяги чоловiка в такi митi нiби дрiмали, зате iнтелектуальна сприйнятливiсть загострювалася до краю. У цьому випадку на обличчi Голмса не було помiтно навiть слiду того жаху, який пройняв мене пiсля слiв Мак-Дональда, швидше за все воно виражало iнтерес, iз яким хiмiк спостерiгае за химерним скупченням кристалiв на днi реторти.
– Чудово! – промовив Голмс пiсля невеликоi паузи. – Дивовижно!
– Вас, здаеться, не здивувала ця звiстка?
– Я зацiкавився, мiстере Мак. Чому маю ще й дивуватися? Я отримав повiдомлення, що однiй особi загрожуе небезпека. За годину дiзнаюся, що задум реалiзували й що цю особу вбили. Я зацiкавлений, це так, але нiтрохи не здивований.
Голмс розповiв iнспектору про зашифрованого листа та знайдений до нього ключ. Мак-Дональд сидiв за столом, спершись пiдборiддям на обидвi руки, i слухав iз напруженою увагою.
– Я хотiв iхати до Бiрлстоуна сьогоднi ж уранцi та зайшов попросити вас поiхати зi мною. Але з вашого повiдомлення випливае, що ми можемо успiшнiше дiяти в Лондонi.
– Нi, не так, мiстере Мак, – заперечив Голмс.
– Зважте все, мiстере Голмс, – не здавався iнспектор. – День чи два всi газети будуть заповненi повiдомленнями про бiрлстоунську таемницю. Але що це за таемниця, якщо в Лондонi е людина, котра зумiла заздалегiдь передбачити злочин? Залишаеться лише схопити цю особу, i все з’ясуеться.
– Без сумнiву, мiстере Мак. Але яким чином ви плануете схопити цього Порлока, як вiн себе називае?
Мак-Дональд iз обох бокiв оглянув листа, отриманого Голмсом.
– Штемпель поставлений у Камбервiлi. Цей факт нам не може допомогти. Ім’я, гадаете, вигадане? Також, звiсно, не дуже сприятлива обставина. Кажете, що посилали йому грошi?
– Двiчi.
– Куди саме?
