скачать книгу бесплатно
Фарс-мажор
Дмитро Стельмах
Нелегка щоденна праця поета-лiрика, його непростi взаемини iз колегами, редакторами та знайомими, а також iз власною донькою, проблеми сучасноi молодi, внутрiшне життя Спiлки письменникiв з брудними чварами та iнтригами переносять читача у переддень Помаранчевоi революцii – i все це в повiстi Дмитра Стельмаха «Фарс-мажор».
Дмитро Стельмах
Фарс-мажор
* * *
3 сiчня, субота
Тiльки сьогоднi прийшов до тями пiсля святкування Нового року. Пiшов подивитися, а чи нема там яких листiв для мене в поштовiй скриньцi. Є! Вiд Владислава Ярiвчанського! Не можу не навести його повнiстю, бо це для мене така радiсть i честь!
«Дорогий колего!
З киiвських пагорбiв за нашим давнiм звичаем обсипаю рiздвяним житом-пашницею!
Хай Вам ведеться завжди i в усьому, в малому i в великому кожного дня 2004 р. Року, який мусить змiнити (i змiнить!) долю нашоi нацii на краще.
Хай не втомлюеться Ваша душа i розум у працi в iм'я нашоi святоi матерi Украiни.
Нехай Боже благословення витае над Вами, Вашими рiдними i близькими.
Сердечно Ваш Владислав Ярiвчанський».
Як радiсно, що мене в моему тихому Приiрпiннi не забув привiтати голова Нацiональноi спiлки письменникiв Украiни! От саме в цьому я i вбачаю визнання мого поетичного внеску в сучасну украiнську лiтературу.
4 сiчня, недiля
Якщо хто ще не знае, що таке Приiрпiння, розповiм.
Приiрпiння – це Ірпiнь, мiстечко пiд Киевом, i велика околиця – Буча, Ворзель, Гостомель, i цiла низка сiл, мое улюблене Забуччя, де я замолоду частенько збирав солодкi приiрпiнськi ягоди, де я не раз сидiв у мiсцевiй чайнiй, яка тодi називалася «Столова». Мальовничий край, який люблять письменники i поети, а в благословенному Ірпенi е славний Будинок творчостi письменникiв, на березi тихоi звивистоi рiчечки, осередок духовностi i культури.
Як патрiот свого краю, всi своi новi вiршi я вiдношу передусiм до «Ірпiнського вiсника», вулиця Мiнеральна, 7, де вони неодмiнно виходять друком у рубрицi «Поезiя нашого краю». У такий спосiб я прищеплюю iрпiнчанам смак до естетики i поетичного слова. Ось як писала про мене в однiй статтi Зiрка Нечитайло, головний редактор газети:
«Дмитро Порядний пише з думою про народ, з вiрою в народ i часто виступае вiд iменi народу, бо нерозривно пов'язаний зi своею украiнською генезою, з корiнням невмирущого козацького роду, з питомими джерелами високоi духовностi i тонкого лiризму».
Краще не скажеш.
5 сiчня, понедiлок
Хотiлося б пояснити мiй творчий метод та особливостi творчостi.
Моя улюблена лiтературна форма розроблена мною самим, i називаеться вона квiнтьемою. Квiнтьема складаеться з п'яти строф, кожна з якоi складаеться з п'яти рядкiв. Я – батько-фундатор приiрпiнськоi квiнтьеми. Квiнтьема – мiй поетичний еталон у творчостi. Можна сказати, що це народна i водночас салонна поезiя. Багато кого моi квiнтьеми дратують, але ж то все заздрощi нездар, якi самi нiчого кращого написати не можуть, ясна рiч. Хто в нас критики? Тi, хто не вiдбувся в лiтературi.
Я завжди стояв на сторожi чистоти украiнськоi мови i мелодики в поезii. Я завжди вiдстоював традицiю рими у вiршах i нiколи не подам руки тим, хто засмiчуе поезiю так званим верлiбром, чи бiлим вiршем – набором слiв, що мае називатися поезiею. Якщо писати без рими – то це бiлий вiрш, а писати римовано – то чорними вiршами? Вiдтак, я – негритянський поет? Я – украiнський поет. І вже саме це накладае на мене велику вiдповiдальнiсть.
6 сiчня, вiвторок
Зайшов у гостi мiй найкращий друг Емiк Гольдман. Емiк – ветеран руху хiпi ще з початку сiмдесятих. Носить довге волосся, латанi американськi джинси i футболку з ликом безсмертного Джима Моррiсона. Може годинами розповiдати про неперевершений вокал Роберта Планта i бiдкатися, що нинiшня молодь занапастила святi iдеали шiстдесятих. Працюе в ремонтi електротоварiв «Друге дихання» на Глибочицькiй. У Емiка золотi руки. На кожному пальцю по коштовному персню. Цю моду, за його словами, вiн у Рiнго Старра перейняв. Прощаючись iз господарями, Емiк завжди каже одну й ту саму фразу, яку я вже i чути не можу: «Як казав великий Ерiк Бердон, нам треба вшиватися звiдсiль».
Емiк живе шикарно, щомiсяця отримуе пакунки з-за кордону вiд родичiв, але постiйно ностальгуе за Радянським Союзом, коли пирiжки були по десять копiйок i кубинськi сигарети по двадцять. Уже два роки Емiк носиться з iдеею вiдкрити в Киевi перший кооперативний тир iменi Якова Блюмкiна, але каже, що е проблеми, бо в Киевi все захопила украiнська мафiя, яка вимагае, щоб тир був або iменi Богдана Хмельницького, або iменi Івана Мазепи. Емiк любить Троцького i Бродського, каже, що тiльки в емiграцii може по-справжньому самореалiзуватися творча особистiсть. За Емiком, саме спiлкування з iноземцями в iншомовному оточеннi змушуе тебе сказати щось вагоме свое.
Емiк дiстав пляшку «Каберне», сказав, що треба пiдлiкуватися. Сказав, що в нашому вiцi треба пiдживляти кров червоним. Сказав, що воно не тiльки сприяе травленню, збагачуе кров мiкроелементами, змiцнюе судини, але й радiонуклiди виводить.
– Емiку, а звiдки ти всю цю премудрiсть знаеш? – поцiкавився я.
– Я всю цю премудрiсть знаю з сьомого тому Енциклопедii Брокгауза i Ефрона, – викотив свою стандартну вiдповiдь Емiк. Вiн ii вичитав у книжцi якоiсь емiгрантки про якогось поета, розстрiляного бiльшовиками, i завжди видае як власну. Свинство, звичайно, але я терплю. Ми, украiнцi, взагалi народ терплячий i мудрий. А Емiк любить паралiзовувати своiх вiзавi удаваною вченiстю.
7 сiчня, середа
Подзвонила донька Мотря, привiтала з Рiздвом. Спитала, що таке ерогеннi зони.
Вiдповiв, що це дiлянки тiла, що скучили за нiжними дотиками люблячих рук.
Донька дорослiшае на очах.
Мотря – першокурсниця гуманiтарного факультету Нацiонального унiверситету «Острозька академiя», вивчае лiтературну творчiсть, член лiтературного гуртка «Острозькi черницi», вся в мене, моя гордiсть i надiя. Мотря пише вiршi про самотнiсть, келii, свiчки, кров та нероздiлене кохання, що так характерно для ii юного вiку. Активно вивчае англiйську й iталiйську. З нами жити не хоче, мрiе познайомитися з iталiйцем для дружби i спiлкування. Каже, що предки ми хоч куди, але наше поколiння просто не розумiе iхнього поколiння.
9 сiчня, п'ятниця
А я все чекаю, коли наша Мотря приiде до нас на канiкули, та щось-таки заважае iй. Цiкаво, що? Мотря каже, що намагаеться збагнути, хто вона така, прислухаеться до шуму вiтру i плескоту хвиль своеi душi.
Мотрю я виховував на найкращих зразках украiнськоi лiрики, з дитинства прищеплював iй смак до художнього слова. Дарував iй книжки наших прекрасних поетес. Привчав римувати. І моя школа дала своi плоди.
Ось, наприклад, як трепетно i поетично пише моя Мотря.
Мотря Порядна
ПЕРСЕЙ
Стояла нiч, на зорi я дивилась з башти,
І свiчка воском плакала у мене на столi,
Хвилину тому я читала лiрику Забашти,
Й зiбрались зморшки на дiвочому чолi.
Чому щодня ти дивишся на iншу жiнку?
Чому не глянеш у мiй бiк хоча б на мить?
І хто мiж нами збудував цю кляту стiнку,
Яку не в змозi моi почуття розбить?
Тiкаю я вiд подруг всiх i криюсь вiд людей,
І потай сльози ллю в подушку i в хустинку,
Не можу жити я без тебе, красеню Персей,
Знайди для мене щось у серцi на хвилинку.
Та де там! Марно. Я для тебе зовсiм нецiкава,
Не помiчаеш ти мою любов i поетичний свiт,
Тобi на думцi тiльки необтяжлива забава,
Зiрвати хочеш ще один жiночого кохання цвiт.
Ну що ж, таке менi, по всьому, випало життя,
На ньому трапиться ще терену усякого багато,
А ти, мiй красеню, колись зазнаеш мук i каяття,
За те, що серце чисте вiдштовхнув пихато.
По-моему, дуже i дуже. І яке шляхетне iм'я дала своему героевi – Персей. У цьому вчуваеться дух давньогрецькоi мiфологii, глибокий символiзм i пошук свого iдеалу прекрасного. Десь так i я в юностi писав, стиль мiй. Не зганьбила доця нашого прiзвища. Недарма менi ii хвалила декан факультету, Магдалина Цуцик. Казала, що Мотря – це неординарна особистiсть, лiдер першого курсу, вже сформований талановитий поет з правильним поглядом на життя, батькiвщину, всесвiт. Лiрична струна Мотрi притягуе до себе, i ти дослухаешся до неi i вiриш iй. Довкола Мотрi гуртуються найобдарованiшi студенти ii курсу. І до того ж, така скромна дiвчина, без жодного натяку на пиху через такого вiдомого в поезii батька.
Якому батьковi не буде приемно почути таке?
10 сiчня, субота
Подзвонила Мотря, спитала, що таке петинг.
Сказав, що це передумова до дорослого свiтосприйняття, за яку вiдповiдають ерогеннi зони.
20 лютого, п'ятниця
Бiльше мiсяця хворiв на грип, нiкуди не виходив, часу згаяно море. А мiг же до Єгипту поiхати, вiдсидiтися там. Нiчого не писалося. А це ще гiрше за грип. Це саме те, що називаеться творчою кризою. Гiршого годi i уявити для поета. Щодня лiкувався по-народному. Перцiвкою та оселедцем.
21 лютого, субота
Нiяких новин вiд колег по перу. Холодно, розумiю.
22 лютого, недiля
Ну хоч би щось сталося, що б зрушило мене з мертвоi точки! Хоч би який сюжет для моеi творчостi!
Все тихо, як у часи застою. Немае творчоi активностi мас.
24 лютого, вiвторок
Дзвiнок iз Спiлки! Знову дав про себе знати отой тогорiчний ганебний заколот у Спiлцi письменникiв Украiни! Новий скандал у нашому творчому середовищi!
Ще 29 жовтня минулого року групка розкольникiв на чолi з Наталею Околiтенко нелегiтимно зiбрала так званi «загальнi збори» Спiлки письменникiв у Пущi-Озернiй, висловила недовiру нашому головi й обрала нового голову, ту ж таки Наталю Околiтенко! В нiч проти 3 листопада група людей у цивiльному вдерлася в примiщення рiдноi Спiлки, прихопивши з собою i постiль, i повний пакунок з бутербродами, намагаючись протриматись до ранку i викликати всеукраiнський резонанс. iх стримувала лиш чергова у вестибюлi, яка викликала мiлiцiю, скориставшись единим працюючим телефоном у вестибюлi. Далi почався штурм Спiлки невiдомими автоматниками з чорного ходу, поки не прибула мiлiцiя. Мiлiцiя заарештувала чергову i вiдвезла ii до Печерського райвiддiлка для дачi свiдчень. Скоро прибув Ярiвчанський з письменниками i залагодив ту ганьбу, визволив чергову з буцегарнi i вiдновив статус-кво.
Отака нечувана колотнеча серед митцiв, суди почалися, апеляцii, касацii. Кажуть, збанкрутiла влада хоче наш Будинок письменникiв захапати пiд провладний виборчий штаб, розпродати будинки творчостi в Ірпенi, Одесi, Коктебелi i Ялтi.
В Ірпенi, де я живу i працюю!
Боже ти мiй, i це в нашiй Спiлцi, яку створювали, плекали i пiдносили до нових висот нашi класики! Це в нашiй Спiлцi, що е останнiм бастiоном духовного еднання нацii! Яка ганьба!
25 лютого, середа
Менi весь час дзвонять побратими, визначають мою позицiю. Хтось самоусунувся, хтось закликае скликати позачерговий з'iзд письменникiв. Чекають i мого слова. А що казати людям? Поки що кажу, що ми живемо у тяжкi часи, а всi тi негаразди лише загартовують нашу нацiю. А далi видно буде.
А що, коли й справдi Околiтенко перейме всю владу? Тут iз гарячковими заявами лiзти на роги не слiд, тут треба все до пуття виважити. Хтозна, як воно все там повернеться. Про всяк випадок накидав вiрша для виступу, без зайвоi полiтичноi орiентацii, так щоб i вовки були ситi, i вiвцi цiлi:
О люди, люди, небораки,
Куди ви дiлися, дурнi?
Куди сховалися, мов раки,
Куди залiзли вдалинi?
Чи чуете поета голос,
Що лине з пойми Ірпеня?
Його нещасного, мов колос,
Додолу гне рутина дня.
Та вiн незламний, вiдчайдушний,
За правду може й в пику дати,
Коли якийсь митець дворушний
Захоче Спiлку розпродати.
Йому начхати на посади,
Йому про красне слово дбать,
Дослухайтесь його поради:
Плекайте в серцi благодать!
26 лютого, четвер
Подзвонила Мотря, спитала, що таке дефлорацiя.
Сказав, що це перший крок дiвчини у доросле життя i серце саме пiдкаже, коли цей крок зробити. Дослухайся до свого серця, доню, але не поспiшай iз невиваженими рiшеннями.
– А-а, так це, виходить, втрата дiвчиною цноти! Так би просто й казав. А я думала, що це зривання перших весняних квiтiв.
– В якомусь сенсi, так воно i е, – промимрив я. – А що, в тебе вже хтось е?
– Та нi, батьку, просто тут чогось моi дiвчата про таке говорили. Тепер я в курсi, дякую.
Мотрю я привчив за порадою чи поясненнями завжди звертатися до батькiв, а не шукати вiдповiдей невiдомо у кого. Хто, як не батьки, зможуть щиро i терпляче вiдповiсти на непростi запитання сучасного життя? І приемно, що Мотря не забувае батькiвських настанов.
27 лютого, п'ятниця
Телеграма! Вiд Наталi Околiтенко! Особисто менi!
«ШАНОВНИЙ КОЛЕГО
19 ЛЮТОГО 2004 ЗА РІШЕННЯМ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ КИЄВА НАБУЛО ЧИННОСТІ РІШЕННЯ СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙСУДУ КИЄВА ВІД 11 ГРУДНЯ 2003 ЗГІДНО ЯКИМ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НСПУ 29 ЖОВТНЯ 2003 ВИЗНАНО ЛЕГІТИМНИМИ ПОВНОПРАВНИМ ГОЛОВОЮ НСПУ ВИЗНАНО НАТАЛЮ ОКОЛІТЕНКО ГЕНПРОКУРАТУРА РОЗГЛЯДАЄ ПОДАННЯ ПРО ФІНАНСОВІ ПОРУШЕННЯ КОЛИШНЬОГО КЕРІВНИЦТВА НСПУ НА ЧАСІ АУДИТ НСПУ У ЗВ'ЯЗКУ З ЦИМ З'ЇЗД НСПУ 28 ЛЮТОГО 2004 НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ ПРАВЛІННЯ НСПУ=ГОЛОВА ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ Н І ОКОЛІТЕНКО»
Виходить, Околiтенко i справдi голова i робить ставку й на мене. Що ж, приемно, слiд визнати. Однак треба подзвонити всiм, узнати, яка там розстановка сил склалася. Щоб не пошитися в дурнi. Ну i дiяти вiдповiдно. Мое кредо просте – не лiзти поперед батька в пекло. Згiдно з украiнською традицiею. Бо я украiнець, i таке щастя випадае тiльки раз за життя.
Господи, ну чому весь час у життi доводиться робити вибiр? Ну невже не можна спокiйнiсiнько сидiти в своiй хатi i творити на радiсть вдячним читачам? Адже ж поезiя не терпить метушнi. Я ж нiкого не чiпаю, чому треба обов'язково втягувати мене в якiсь кололiтературнi iнтриги?
Обдзвонив письменницьку братiю, розпитав, що там i до чого, що показуе барометр громадськоi думки. Всi сказали, що нi банана в Околiтенко не вийде, що всiх обурила ii розкольницька дiяльнiсть i очевидне покровительство з боку влади, що хоче нашу Спiлку зробити своiм штабом наступних виборiв, а потiм i продати якiйсь сумнiвнiй структурi. Що письменники завтра дадуть рiшучий бiй усiм зазiханням на позачерговому з'iздi Спiлки письменникiв.
Ну, тодi я – як усi. Слiд iти на з'iзд, i треба виступити на ньому. Щоб i наше небайдуже приiрпiнське слово зазвучало, мов криця в бою.
28 лютого, субота
Мiй виступ на Четвертому позачерговому з'iздi Спiлки письменникiв Украiни:
