скачать книгу бесплатно
«Шановнi побратими, украiнцi, земляки!
Мiй виступ не був запланований за регламентом наших зборiв, однак я хотiв долучити i свого голоса до загальноi думки нашого поважного зiбрання.
Оце стою перед вами i вже не знаю, хто я —чи поет-лiрик, чи поет-трибун. Бо промовчати сьогоднi – то програти наше святе дiло боротьби за правду i вкрити себе довiчною ганьбою. Зараз iде тринадцятий рiк незалежностi нашоi неньки Украiни, i дехто в тiй незалежностi i розбудовi держави вже розчарувався, але я все-таки вiрю, що вогник надii i правди яскраво горить i горiтиме завжди серед мороку злочинноi байдужостi, незугарноi сiрятини, духовного манкуртизму, зомбажного безпам'ятства та млявоi хатоскрайностi, що, мов тi гидотнi-бридотнi-пiдлотнi-мерзотнi щупальця кричущоi бездуховностi, душать нашу тендiтну письменницьку горлянку, з якоi ще рветься-несеться волання-стогнання-благання: дайте нам спокiй! Руки геть вiд Спiлки письменникiв! Дозвольте нам, панове, самим вирiшувати свою долю. Не вiддамо нашу Спiлку на поталу полiтичним гендлярам! Не вiддамо христопродавцям наш храм духовностi i патрiотизму!
Саме тому ми i зiбралися тут просто неба, i бiля стiн нашоi Спiлки скажемо рiшуче «нi!» усiляким зрадникам, вiдступникам, рейдерам i посiпакам полiтичних iнтриганiв з брудними руками, злим серцем i жаром у головi.
Я, як поет нашоi Киiвщини, нашого росяно-барвiнкового Приiрпiння, не мiг не вiдгукнутися на вiдомi ганебнi подii довкола Будинку лiтераторiв. Пропоную вашiй увазi моi останнi поетичнi рядки з цього приводу:
ПРО ШТУРМ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ У НІЧ ПРОТИ З ЛИСТОПАДА 2003 Р.
У листопадi купка знавiснiлих iнтриганiв
В Будинок лiтераторiв ввiрвалася вночi,
Ну просто вам боiвка очманiлих хулiганiв,
За браком лиш заряджених обрiзiв i наганiв,
А так завбачливо усе взяли – i постiль, i харчi.
Їм на завадi стала мужня чергова у вестибюлi,
Що кинулась мiлiцiю чимшвидше викликати,
Та поки правоохоронцi щось там до пуття розчули,
Немов у вiддiлках своiх геть всi давно поснули,
Вона сама взялась удар нiчних гостей тримати.
На ноги пiдiйняла весь письменницький загал,
І в цьому допомiг iй телефон спiлчанський,
Й розповiла про штурм, цей камуфляжний бал,
Про це свавiлля владою приплачених катал,
Аж ось примчав i розрулив все Ярiвчанський.
А де, поете, будеш ти, коли якась сволота
Полiзе нашу славну Спiлку вiдбирати?
Невже без бою впустиш вражу зграю у ворота,
Дозволиш слухати ii паскудного бридкого рота,
А потiм станеш вiк себе за це картати?
Не вiрю, що ти втратив вогник полум'яний
І думаеш вiдсидiтись в байдужостi окопах,
Бо сонця там нема, там е лиш простiр тьмяний,
Застигнеш в ньому, мов солдатик олов'яний,
А ти ж митець, якого поважають у европах».
Як аплодували менi побратими! Як посвiтлiшали iхнi обличчя! Мене називали мужнiм лицарем украiнськоi духовностi. Як гаряче тис менi руку Владислав Ярiвчанський. Ще й сказав:
– Дмитре, ти поет вiд Бога. Ти навiть сам не усвiдомлюеш масштабу свого таланту. Такi, як ти, Дмитре, народжуються не кожнi п'ятдесят рокiв.
Саме в цей момент подзвонила Мотря. Спитала, що таке жiноча мастурбацiя. Сказала, що дiвчата щось про таке говорять, а вона – нi в зуб ногою.
Вiдповiв, що саме зараз виступаю перед письменниками i це не найкращий час для грунтовноi вiдповiдi. Та й не великий фахiвець я з цього питання. Але, коротко кажучи, жiноча мастурбацiя – це дрiбненький пустоцвiт на невмирущому деревi кохання. Прiсний сурогат, безбарвний ерзац. Любовний самообман нецiлiсних особистостей. А взагалi, можеш довiдатись у своiх «Острозьких черниць», вони про це напевне краще за мене знають.
Кiлька молодих поетес, що опинилися поруч, дивилися на мене з неприхованим захватом. Що такого особливого вони в менi побачили?
29 лютого, недiля
Лист вiд Мотрi! Як приемно, що нашi дiти все-таки ще пишуть батькам. Наводжу його дослiвно:
«Любий таточку!
У мене все гаразд. Пишу собi, як ти i наказував. А от моя найближча подруга Мар'яна закохалася. У мотоциклiста Михайла. Михайло щомiсяця з новою дiвчиною, вiн тут усiх дiвчат полонив. Михайло каже, що вiн не мотоциклiст Михайло, а байкер Скажений Мiгель, i якщо Мар'яна хоче мати з ним щось конкретне, то нехай навчиться спочатку по-нормальному розмовляти, а не вищебечувати як no-писаному, i тату зробить на плечi, ну i на байку хай навчиться iздити. Мар'яна присвячуе йому своi вiршi, а вiн тiльки смiеться. Каже, що то не вiршi, а повна хрiновина. Але ж то не повна хрiновина, то такий у Мар'яни стиль. Вона постмодернiстка i називае себе астральною сестрою Михайла Семенка. Мар'яна тихо плаче i каже менi, що вона для нього все зробить, тiльки не знае що.
Казала, що не уявляе собi життя без Михайла i ладна руки на себе накласти.
Марiанна, наша спiльна подруга, втiшае ii, як може, каже, що iй треба просто знайти когось iншого, хто б переспав з нею i оцiнив ii вiршi, i все як рукою знiме. Так от Мар'яна i просила мене показати тобi ii вiрша, щоб ти дав хоч якусь пораду, бо ти для неi великий авторитет, вона твою поезiю знае, може, i дiйсно в ньому щось не так? І попросила тебе розказати iй, що треба зробити, щоб сподобатися Михайловi, i чи справдi треба пiти з iншим? І чи справдi це знiмае все як рукою?
Мар'яна просила, щоб ти написав iй особисто, будь ласка. Передаю тобi ii вiрша, в якому вона виливае свою душу i просить поради i допомоги.
Допоможи iй добрим словом, батьку.
P.S. Іще Марiанна радить Мар'янi не носити лiфчика, каже, що всi хлопцi вiд цього просто дурiють. Це правда, татку? Чоловiкам бiльше подобаються дiвчата без лiфчикiв?»
Мар'яна Натяжна
КРАГИ
шпала я на тебе
це вперше зi мною отак
бiля твого пiд'iзду
вся блiда стою
чекаю
коли ти прийдеш
менi холодно
i дощ iз серця ллеться
та то не дощ
то тiльки так здаеться
то моi невимовнi
гарячi
сивi краплi
слiз
ти знаеш якi
солонi
iз димом
гiркi
ось i ти
пахнеш жiнками
дай затягтися
плiз
я бачу
тiльки твоi черевики
високi
чорнi
як два круки
дуже дорогi
а очi пiдiйняти
несила
ти смiявся i казав
дитя провiнцiйне
то не просто черевики
то кльовi краги
мала ще ти
а я на байку
в них iздив до Праги
там дiвки абалденнi
i пиво нормальне
рости студентко
ну я пiшов
сама знаеш
врем’я военне
ще треба
вiдтягтися
хоча i ти нiчого собi
ну давай
па-па
а як же я
куди менi iти
не збагну вiдразу
повiситись
газ в кухнi пустити
у ваннi втопитися
по венах бритвочкою
зробити щеплення
проти сказу
чи може напитися
чи вити
i що я маю
бiль у серцi
прокушенi губи
до краплi випиту образу
виходу нема
е тiльки спогади
розмитi
невеселi такi
як мiськi графiтi
так що робити
скажiть по секрету
уже б i послала тебе
та коли бачу
як ти прикурюеш
сигарету
ну просто
як мiй батько
я знову ладна
цiлувати
твоi слiди
ну що ти
душу
з
мене
витрушуеш
iдеш
iди
1 березня, понедiлок
Написав для Мар'яни вiдповiдь, пiдбадьорливу, таку, щоб не вiдвернути молоде пагiння вiд поезii раз i назавжди, як то у нас не раз бувало. Я ж то добре знаю, як делiкатно треба поводитися iз вразливою молоддю.
«Дорога Мар'яно!
Вiрш ваш, в цiлому, гарний, видно, що писано щиро, емоцiйно, на зламi душi. Однак я, як знаний представник класичноi школи в поезii, порадив би вам вiдiйти вiд новомодного верлiбру, непотрiбних жаргонiзмiв, засуржикованостi i перейти на традицiйне римування. Що я i всiм раджу. Повiрте, так воно i краще буде, i надiйнiше. Я вашого вiрша розумiю. Але чи зрозумiе його читач? От i Михайловi вашому вiн не зрозумiлий. Та не переживайте ви так за свого Скаженого Мiгеля, ще приповзе до вас на колiнах. А зробити це буде просто, адже вiн сам вам натякнув про своi уподобання, от i хвалiть його мотоцикла, i щось там почитайте про них, скажiть якось принагiдно, що вам «Харлей-Девiдсон» дуже подобаеться. Це мотоцикл такий американський. Непоганий мотоцикл. Ви в очах Скаженого Мiгеля вiдразу виростете. І не тiльки в його. А от iти з iншим не поспiшайте, це ще встигнеться. Бо дiвчина передусiм цiнуеться за лагiднiсть, тихий голос, витримку i цноту.
Але хочу сказати ще й таке: якщо вже беретеся за складання вiршiв, то про них треба знати чимбiльше, i читати багато – щоб орiентуватися у сучаснiй поезii.
Щасти вам.
Щиро ваш – Дмитро Порядний».
А яка ж то все-таки втiха бути не просто поетом, але й наставником творчоi молодi! Не гiршим за викладача. Треба якось подумати про зустрiч iз студентами, у мене ж е чим подiлитися з пiдростаючим поколiнням.
2 березня, вiвторок
Головна новина дня!
Верховна Рада прийняла постанову про святкування на державному рiвнi 85-i рiчницi ЛКСМУ i посилення ролi громадських органiзацiй у виховнiй роботi з молоддю. За прийняття постанови проголосували 260 народних депутатiв. Кабiнету мiнiстрiв, вiдповiдно до прийнятоi постанови, доручено розробити план заходiв святкування цiеi дати.
Мамо, де я? Невже совiти повернулися? Мене ж першого заарештують. Не першого числа, а першого за списком. За те, що я так довго боровся з цензурою.
Подзвонив Емiку, спитав, що це за дiла. В якiй краiнi ми прокинулися сьогоднi?
Емiк iстерично смiявся, сказав, що шизуха косить нашi ряди, а потiм поставив менi «Знову в СРСР» Леннона-Маккартнi на повну потужнiсть на своему американському програвачевi. Стецовому, як вiн висловлюеться в дусi сiмдесятих. Сказав, що iнодi вони повертаються знову.
– Хто вони? Сьогоднi ж не п'ятниця, тринадцяте.
– Ленiн завжди живий, Дмитре. Вiн хоч i помер, але живий. Це називаеться дiалектичний матерiалiзм. Або комунiстична реiнкарнацiя. Тiльки Назару нiчого не кажи, а то вiн з братчиками всю Верховну Раду в облогу вiзьме, паралiзуе роботу депутатiв. Ти ж його знаеш, нашого вiчного контрас.
Назар Цибуля – то мiй другий найкращий друг. Пiсля Емiка, звiсно. А Емiку добре смiятися – йому завжди е куди тiкати. У нього е вiкно на Сходi i запасний парашут. Добре влаштувався.
6 березня, субота
Прочитав збiрку поезiй пiд назвою «Алкохоку» якогось добродiя на iм'я Юрко Позаяк. Чудово написано, нiчого не скажеш, змiстовно, цiлiсно, якiсно. Із глибоким осмисленням предмета. Але я полюбляю не бiлий вiрш, а римований. Може, в Японii хоку не римують, але ж ми все-таки в Украiнi. Чому не писати з урахуванням нацiональних традицiй? Справжне украiнське хоку мае бути римоване.
Але вiдчуваю, що обов'язково знайдеться якась падлюча журналiстська морда, що неодмiнно заявить, що хоку з римою – то вже не хоку, що хоку мае бути iз стiлькома голосними, iз стiлькома приголосними i ще з казна-чим. Що украiнським поетам, перш нiж за хоку братися, треба хоч щось про японську поезiю знати, i все таке iнше.
