скачать книгу бесплатно
– Мене i поготiв, – насупився Фламбо, спостерiгаючи, як патер Браун спокiйнiсiнько iсть. – Це ж про те, що супротивнику слiд розумiти записку в протилежному значеннi? Не знаю, як вам, а менi ця версiя видаеться дуже дотепною, але не дуже…
– Не дуже переконливою, – пiдхопив священик. – Я теж так вважаю. І ось чого я не можу збагнути. Чому ця фальшивка виконана так грубо? Поки що у нас е три пояснення того, що сталося: версiя Дюбоска, версiя Гiрша i моi вигадки. Або записку написав французький офiцер, щоб знищити французького вченого, або ii написав французький учений, аби допомогти нiмецькiй розвiдцi, або ii написав французький учений, щоб одурити нiмецьку розвiдку. Нехай так. Тiльки не дуже ця записка схожа на секретний документ, призначений для такоi мети. Таемний документ мае бути зашифрований, в ньому неодмiнно будуть якiсь скорочення i вже звичнi вузькоспецiалiзованi науковi термiни. А ця писулька нарочито проста. Прямо з бульварного роману: «В пурпуровому гротi ти побачиш золоту скриню». Таке враження, що той, хто написав цю записку, сам хотiв, аби в нiй одразу ж розпiзнали пiдробку.
Не встигли спiврозмовники добре обмiркувати сказане, як до столика вихором пiдлетiв невисокий чоловiк в армiйськiй унiформi й упав на крiсло.
– Вражаюча новина, – повiдомив герцог де Валон. – Я прямо вiд нашого полковника. Вiн збирае речi i сьогоднi ж iде за кордон. Просив нас з’явитися на мiсце поединку та передати супротивнику його вибачення.
– Що? – Фламбо не повiрив своiм вухам. – Вибачення?
– Уявiть собi, – галасував герцог. – Причому на очах у всiх, в той же час i на тому самому мiсцi, де мав вiдбутися поединок. Вiн перед самою дуеллю iде, а ми маемо за нього викручуватися!
– Та що ж це таке, справдi? – обурився Фламбо. – Та ж не злякався вiн цього миршавого Гiрша! Хай йому грець, та хiба Гiрша можна злякатися?
Навiть в хвилини гнiву розсудливiсть не зраджувала Фламбо.
– Це все чиiсь пiдступи, – вiдрубав герцог. – Не iнакше – пiдступи масонiв. Вони хочуть зробити з Гiрша героя…
Патер Браун поводився так, нiби нiчого особливого не сталося, але очi у нього чомусь були задоволенi. За час знайомства Фламбо добре вивчив вираз обличчя священика. Інодi на цьому обличчi було написано подив, iнодi воно висвiтлювалося здогадом. Вирази змiнювали один одного в одну мить: раз – i замiсть розгубленого невiгласа перед детективом з’являеться всезнаючий мудрагель.
Ось i зараз сищик збагнув, що патера Брауна осiнив здогад. Але священик нiчого не сказав, тiльки доiв рибу.
– І де ви розлучилися з нашим милим полковником? – роздратовано спитав Фламбо.
– Там, куди ми його вiдвезли, – в готелi «Сен-Луi», бiля Єлисейських Полiв. Я ж кажу, що вiн складае речi.
Фламбо насупився.
– Як по-вашому, ми його ще застанемо?
– Навряд чи вiн так швидко зiбрався. Адже вiн вирушае в далеку путь…
– Нi, – спокiйно спростував патер Браун i пiднявся з мiсця. – Зовсiм не далеку. Навпаки, дуже близьку. Ми встигнемо з ним побачитися, якщо вiзьмемо таксi.
Дорогою патер Браун не вiдповiдав на запитання. Нарештi таксi повернуло за рiг i зупинилося бiля готелю «Сен-Луi». У густiючих сутiнках секунданти-невдахи слiдом за священиком увiйшли в провулок. Тут герцог, котрому не терпiлося дiзнатися правду, спитав клiрика, чи справдi доктор Гiрш вчинив зраду.
– Нi, – вiдповiв патер Браун, думаючи про свое. – Його грiх – не зрада, а честолюбство. Як у Цезаря. Вiн живе сам, отже, йому довелося все робити самому, – додав священик без видимого зв’язку.
– Тепер вiн удосталь натiшиться своiм честолюбством, – буркнув Фламбо. – Парижани готовi носити його на руках, а наш клятий полковник пiдiбгав хвоста.
– Тихiше, – прошепотiв священик. – Он вiн, ваш клятий полковник.
Секунданти витрiщили очi та прошмигнули в тiнь стiни.
Справдi, попереду маячила потужна постать дуелянта-втiкача з двома валiзами у руках. Човгаючою ходою вiн вiддалявся вiд секундантiв, котрi зачаiлися. Одягнений вiн був так само, як i при першiй появi, тiльки змiнив екзотичнi бриджi на звичайнi штани. Сумнiвiв не залишалося: вiн поспiшав утекти з готелю.
Переслiдувачi крадькома рушили за воякою. Провулок, за яким вони кралися – справжнiсiньке задуп’я, – схоже на виворiт театральних декорацiй. По один бiк тяглася довга стiна невизначеного кольору, а в нiй то тут, то там темнiли замкненi бруднi дверi, на яких крейдою були виведенi каракулi – робота вуличних хлопчакiв. Подекуди над стiною стирчали верхiвки сумних ялинок, а далi в лiлово-сизих сутiнках височiли довгi ряди будинкiв, звернених фасадами на якусь вулицю. Хоча до них можна було швидко дiстатися, вони здавалися недосяжними, як хребет мармурових гiр. По iнший бiк провулка за високими позолоченими гратами розташувався похмурий парк.
Фламбо здивовано озирався.
– А знаете що, – почав вiн, – менi здаеться, цей провулок…
– Стiйте, полковник зник! – крикнув герцог. – Як крiзь землю провалився!
– У нього був ключ, – пояснив священик. – Вiн вiдiмкнув якiсь дверi i проник у сад.
Тiеi ж митi до них долинуло клацання замка.
Детектив кинувся вперед, але похмурi дерев’янi дверi зачинилися прямо перед його носом. Змучений цiкавiстю Фламбо постояв бiля дверей, кусаючи свiй чорний вус, потiм схопився довгими руками за край стiни i з мавпячою спритнiстю злетiв на неi. Тепер його величезна постать чорнiла на тлi пурпурного неба, як верхiвки ялинок.
Герцог глянув на священика.
– Дюбоск вигадав хитрiший план утечi, нiж ми припускали, – сказав вiн. – Схоже, вiн тепер у Францii не затримаеться.
– Не тiльки у Францii, але i на цьому свiтi, – зiтхнув патер Браун.
– Самогубство? – слабким голосом уточнив герцог.
– Тiло можете не шукати.
Згори долинув вигук Фламбо.
– Боже мiй! – вигукнув вiн французькою. – Й як я вiдразу не впiзнав? Це ж двiр будинку, де живе Гiрш! А я вважав, що можу впiзнати будинок iз двору так само легко, як людину зi спини.
Герцог ляснув себе по стегну.
– Ага, ось куди подався Дюбоск! Отже, вони все ж зiйдуться в поединку.
Тiеi ж митi вiн iз галльською спритнiстю видряпався на стiну i сiв поруч iз Фламбо, гойдаючи ногами вiд збудження. Священик, залишившись на самотi, не удостоiв мiсце дii навiть поглядом. Вiн притулився до стiни i задумливо розглядав останнi вiдблиски заходу, що вигравали на листi дерев за огорожею парку.
Навiть у таку мить герцог зберiгав звички аристократа: вiн спостерiгав за будинком, але пiдглядання у вiкна вважав би нижчим за свою гiднiсть. Фламбо ж, зберiгаючи звички колишнього грабiжника (i сищика також), перестрибнув зi стiни на гiлку самотнього дерева i поповз до единого освiтленого вiкна. Опущена червона фiранка збилася набiк. Із ризиком для життя детектив пiдiбрався по хиткiй гiлцi ближче i побачив, як полковник Дюбоск входить в яскраво освiтлену розкiшну спальню. Але i тут, бiля вiкна, Фламбо чув розмову герцога та священика i пошепки повторював iхнi слова.
– Отже, вони все ж зiйдуться!
– Їм нiколи не зiйтися, – запевнив патер Браун. – Гiрш недарма сказав, що не може зустрiтися зi своiм супротивником сам на сам. Ви не читали цiкавий психологiчний етюд Генрi Джеймса[18 - Генрi Джеймс (1843–1916) – американський письменник.] про двох людей, котрим нiяк не вдаеться побачитися? Їхнiй зустрiчi постiйно щось заважае, i врештi-решт вони починають боятися один одного i бачать в цьому велiння долi. Ось i на наших очах розiгруеться схожа iсторiя, тiльки ще цiкавiша.
– Нiчого, в Парижi знайдуться люди, котрi виб’ють iз них памороки, – зауважив герцог, палаючи жадобою помсти. – Поединок все одно вiдбудеться, навiть якщо нам доведеться зводити iх насильно.
– Вони не зiйдуться i на Страшному судi, навiть якщо сам Господь Вседержитель вкаже iм мiсце поединку, а сигнал подасть сурма архангела Михаiла. Навiть i тодi, скiльки б один iз них нi чекав супротивника, той усе одно не з’явиться.
При цих словах герцог повнiстю втратив терпець.
– Що це за мiстика? – скрикнув вiн. – З якого це дива вони не можуть зустрiтися, як нормальнi люди?
– Надто вже вони несхожi, – пояснив патер Браун зi загадковою посмiшкою. – Занадто багато в них несумiсного. Вони, так би мовити, один одного заперечують.
Вiн, як i ранiше, не зводив очей iз темнiючих дерев, а Валон рiзко обернувся, почувши здавлений зойк Фламбо. Той побачив, як полковник iде по кiмнатi, на ходу знiмаючи куртку. Спочатку детектив вирiшив, що полковник i справдi готуеться до поединку, але справа обернулася iнакше.
Пiд курткою не було нi крутих плечей, нi потужних грудей: вони виявилися простим товстим шаром щiльного матерiалу, яким була пiдбита куртка. Сухорлявий панок залишився в сорочцi i штанах. Судячи з подальших дiй, жодних войовничих намiрiв у нього не було – вiн просто пройшов у ванну i вмився. Схилившись над раковиною, витер обличчя i руки рушником i, коли вiн повернувся до свiтла, сищик зауважив, що вигляд його змiнився на краще. Вiд смуглявостi не залишилося i слiду, вуса зникли.
Сухорлявий панок був блiдий i гладко поголений. Лише одна риса нагадувала про колишнього полковника – яскравi, гострi, карi очi.
Зi стiни долинав замислений голос патера Брауна. Священик немов розмовляв сам iз собою.
– Це я й намагався втовкмачити Фламбо. Такi протилежностi не зовсiм протилежнi. Вони не стикаються. Або не ворогують. Якщо десь чорному неодмiнно протиставляють бiле, рiдкому – тверде, i так по всiх пунктах, справа нечиста, панове, ой, нечиста. В одного дуелянта волосся свiтле, в iншого темне, один огрядний, iнший миршавий, одному сили не позичати, iнший – ледве дихае. Один носить тiльки вуса, так що губ не видно, iнший – тiльки бороду, так що пiдборiддя приховане. Один стрижеться коротко i обгортае шию шаликом, iнший ходить iз вiдкритою шиею, а волосся вiдпускае довге. Надто вже точнi та повна суперечнiсть, панове, а отже, щось негаразд. Якi вже тут чвари, який розлад, коли у двох предметiв такi несхожi форми, коли в одного опуклiсть, а в iншого увiгнутiсть? Як у особи та маски. Як у замка та ключа…
