скачать книгу бесплатно
– Слухай, Джорджо, – нетерпляче сказав батько, – гадаю, що ти й твоi друзi можете про себе подбати i не сваритися з панi Стик, поки я не повернуся. Не мороч менi зараз усiм цим голову. Менi вистачае клопоту.
– Коли ти приблизно зможеш повернутися? – спитала Джорджа. – Можна менi вiдвiдати маму?
– Нi, – мовив батько. – Лiкарi кажуть: не ранiше, нiж за два тижнi. Я повернуся, щойно зможу. Але зараз я не можу залишити маму саму. Я потрiбен iй. До побачення й тримайтеся там.
Джорджа поклала слухавку й обернулася до друзiв:
– Про маму нам скажуть пiслязавтра. І нам слiд ладнати з панi Стик, доки не повернеться тато, а коли це буде, невiдомо! Все це жахливо…
Роздiл 5
Посеред ночi
Панi Стик увечерi сильно роздратувалася й не приготувала вечерю. Джулiан пiшов дiзнатися, що можна поiсти, але виявив, що дверi на кухню замкнутi.
Вiн повернувся до друзiв похмурий, бо усi були дуже голоднi.
– Вона замкнула дверi, – сказав вiн. – Мерзенна iстота! Схоже, у нас вечерi не буде.
– Доведеться почекати, поки вона пiде спати, – мовила Джорджа. – Тодi ми спустимося вниз i понишпоримо в коморi – подивимося, що там е.
Дiти повкладалися у лiжка голоднi. Джулiан прислухався, коли панi Стик i Едгар теж ляжуть. Почувши, що вони пiднiмаються сходами, i впевнившись, що дверi iхнiх вiдпочивалень закритi, вiн тихцем прослизнув на кухню. Там було темно, i Джулiан уже хотiв увiмкнути свiтло, як раптом почув чиесь важке дихання. Хто б це мiг бути? Невже Смердюк? Нi, це не собака. Схоже, що це людина.
Розгублений i трохи зляканий, Джулiан стояв, тримаючи руку на вимикачi. Навряд чи це грабiжник, бо грабiжники не сплять у будинку, який мають намiр пограбувати. І це не панi Стик, i не Едгар. Тодi хто?
Вiн вмикнув свiтло. Кухню осяяло яскравим свiтлом, i Джулiан вирячився на маленького чоловiка на канапi. Чоловiк мiцно спав, розтуливши рота.
Не вельми приемне видовище. Чоловiк кiлька днiв не голився: щоки й пiдборiддя були синяво-чорнi. А ще довше вiн не мився: руки, нiгтi чорнi. Волосся скуйовджене, а нiс – як у Едгара.
«Напевно, татко Едгара, – подумав Джулiан. – Огидне видовисько! З такими батьками у бiдолахи Едгара було мало шансiв стати порядною людиною».
Чоловiк хропiв. Джулiан не знав, на яку стати: i в комору кортiло проникнути, i не хотiлося розбуркати прибульця й здiйняти галас. Казна-як його спекатись, та й тiтка з дядьком цiлком могли домовитися з панi Стик про те, що ii чоловiк мiг би заходжати сюди, хоча це й малоймовiрно.
Джулiан був дуже голодний. Думка про смакоту в коморi спонукала його вимкнути свiтло i в темрявi пробратися туди. Нарештi вiн вiдчинив дверi в комору. Помацав по полицях. Овва! Щось схоже на пирiг. Узяв i понюхав. Пахло м’ясом. Пирiг з м’ясом – чудова знахiдка!
Ще помацав по полицi й наштовхнувся на тарiлку з чимось схожим на тарт[1 - Вiдкритий пирiг або пляцок з будь-чим, накладеним згори (прим. пер.).] iз джемом – кругле, пласке, посерединi щось липке. Ну, пирога з м’ясом i тартiв з джемом цiлком вистачить для чотирьох голодних друзiв!
Джулiан узяв м’ясний пирiг i тарiлку з тартами й почав обережно вибиратися з комори. Дверi причинив ногою i попрямував до виходу з кухнi.
Але в темрявi пiшов не в той бiк i, на свое нещастя, наштовхнувся на канапу! Вiд поштовху один тарт упав. І – треба ж так! – просто до розкритого рота сплячого, через що той одразу прокинувся.
«Хай йому бiс!» – подумки вилаявся Джулiан i почав тихенько задкувати, сподiваючись, що чоловiк повернеться на iнший бiк i знову засне. Проте липкий тарт з джемом ковзнув по пiдборiддю чоловiковi, i той з несподiванки схопився i сiв.
– Хто тут? Це ти, Едгаре? Що ти тут робиш?
Джулiан мовчки посувався боком у напрямку, де нiбито знаходилися дверi. Чоловiк пiдвiвся й потягнувся рукою туди, де, на його думку, знаходився вимикач. Знайшов, увiмкнув його i, вкрай уражений, вирячився на Джулiана.
– Ти що тут робиш? – запитав вiн.
– Саме це я хотiв запитати у вас, – спокiйно вiдповiв Джулiан. – Що ви тут робите? Чому спите на кухнi мого дядька?
– На це я маю повне право, – сказав чоловiк грубим голосом. – Моя дружина працюе тут куховаркою. Мое судно сьогоднi пришвартувалося в порту, а я у вiдпусковiй. Твiй дядько i моя дружина домовилися, що я можу приходити сюди. Зрозумiв, хлопчиську?
І тут Джулiан злякався не через «хлопчиська», а через те, що вiдтепер iм доведеться мати справу не тiльки з панi Стик та Едгаром, але й з паном Стиком. По всьому виходило так.
– Я обов’язково перепитаю про це дядька, коли вiн уранцi зателефонуе, – рiшучо мовив Джулiан. – А тепер пропустiть мене, будь ласка, я хочу пiти нагору.
– Овва! – вигукнув пан Стик, запримiтивши в руках Джулiана м’ясний пирiг i тарти з джемом. – Отакоi! Поцупив з комори? Гарно втнув, як на мене!
Джулiан не збирався сперечатися з паном Стиком, який почувався господарем становища.
– Вiдiйдiть, – сказав хлопець. – Я побалакаю з вами вранцi, пiсля дзвiнка дядька.
Але пан Стик, здавалося, й не думав пропускати Джулiана. Цей огидний недоросток, не набагато вищий за Джулiана, й далi блокував вихiд iз саркастичною усмiшкою на неголеному обличчi.
Джулiан склав губи i свиснув. Щось гупнуло на поверсi над головою. Це Тiмотi зiстрибнув з лiжка Джорджi. Потiм почувся тупiт його лап по сходах i по коридору. Тiммi ось-ось мав з’явитися!
Вже на порозi пес унюхав запах пана Стика, шерсть на ньому здибилася, вiн вищирився й загарчав. Пан Стик квапливо вiдiйшов з порога й захряснув дверi перед самим носом Тiммi. А сам осмiхнувся до Джулiана:
– Ну, й що далi?
– Хочете почути? – розпалився Джулiан. – Я шпурну цей смачний соковитий пирiг у ваше усмiхнене обличчя!
Вiн уже розмахнувся, аж раптом пан Стик пiдняв руки:
– Не роби цього. Я ж шуткую. І смачного пирога з м’ясом шкода. Можеш iти собi нагору, якщо так хочеться!
Чоловiк вiдiйшов до канапи. Джулiан вiдчинив дверi, й Тiмотi вбiг iз гарчанням до кухнi. Пан Стик вiдчув небезпеку.
– Забери вiд мене цього бридкого псяюху! – бовкнув вiн. – Я не люблю собак.
– Чому ж тодi ви не спекаетеся Смердюка? – запитав Джулiан. – Ходiмо, Тiммi! Дай йому спокiй. Вiн не вартий того, щоб на нього гарчали.
Джулiан пiднявся сходами, i Тiммi крокував за ним по п’ятах. Не розумiючи, що сталося, дiти оточили iх, бо чули голоси внизу. Вони реготали, коли Джулiан розповiв, як вiн мало не жбурнув пирiг у пана Стика.
– Було б йому по заслузi, – сказала Енн, – хоча й було б шкода, бо нам би тодi пирога не дiсталося. Хоч панi Стик i непереносна, але куховарити вона вмiе. Пирiг – смакота!
Дiти з’iли i пирiг, i тарти. Джулiан розповiв iм про пана Стика i про його вiдпускову з корабля.
– Трое Стикiв – це вже забагато, – замислено мовив Дiк. – Шкода, що ми не можемо iх спекатися i самим дбати про себе. Джорджо, не могла б ти завтра поговорити з батьком i переконати його позбутися цих Стикiв та дозволити нам самим порядкувати?
– Спробую, – сказала Джорджа. – Але ж ти його знаеш – з ним страшенно важко сперечатися. Проте я спробую. Господи, як я хочу спати! Ходiмо, Тiммi, час iти у лiжко! Ляжеш у мене в ногах. Я тепер пастиму тебе очима, щоб жахливi Стики тебе не отруiли.
Незабаром четверо дiтей, втамувавши голод, мирно спали. Вони не боялися, що хтось зi Стикiв зайде до iхнiх кiмнат, бо знали, що Тiммi iх i розбудить, i попередить. Пес був для них найнадiйнiшою вартою.
Уранцi снiданок, який подала панi Стик, вельми здивував дiтей.
– Гадаю, вона знае, що твiй батько, Джорджо, дзвонитиме, – зауважив Джулiан, – i хоче, щоб у нас не було нарiкань. Коли вiн казав, що зателефонуе? Здаеться, о дев’ятiй? Зараз пiв на дев’яту. Ще встигнемо збiгати на пляж i повернутися.
Отже, всi п’ятеро вийшли з дому, не звертаючи уваги на Едгара, який уже стояв у садку поза домом, готовий викривлятися. Дивлячись на нього, дiти не могли позбутися думки, що вiн несповна розуму. Та й поводився вiн зовсiм не так, як належить ровесниковi Джулiана.
Дiти повернулися за десять дев’ята.
– Будемо сидiти у вiтальнi й чекати на дзвiнок, – сказав Джулiан. – Не можна допустити, щоб панi Стик пiдiйшла до телефону першою.
Але, як на те, пiдходячи до будинку, вони почули, що панi Стик уже розмовляе по телефону в передпокоi!
– Авжеж, – почули вони ii голос, – усе гаразд. З дiтьми я впораюся, хоча iнодi вони й комизяться. Атож, звичайно! На щастя, мiй чоловiк приiхав – вiн у вiдпусковiй i допомагае менi по господарству. Нi про що не турбуйтеся, залишайтеся там скiльки треба. Я тут впораюся.
Джорджа влетiла до передпокою i, шаленiючи, вихопила слухавку з рук панi Стик.
– Татку, це я, Джорджа! Як мама? Кажи швидко!
– Погiршення нема, Джорджо, – вiдповiв той. – Але нiчого певного до завтра вiдомо не буде. Менi було приемно почути вiд панi Стик, що у вас все гаразд. У мене й так тут багато хвилювань i турбот, i менi приемно буде передати мамi, що у вас усе добре та що в Кирiн-котеджi все до пуття.
– Але це не так! – розпалилася Джорджа. – Не так! Усе тут жахливо! Чи не можна прибрати Стикiв, аби ми самi поралися?
– Боже милостивий, звiсно, нi! – сказав здивований i роздратований батько. – Нiчого не вигадуй! Я ж сподiвався, Джорджо, що ти будеш розсудливою i люб’язною. Я мушу сказати…
– Поговори з ним ти, Джулiане, – безпорадно мовила Джорджа й передала слухавку Джулiану. Хлопець притулив ii до вуха i вимовив своiм чистим голосом:
– Доброго ранку! Це Джулiан. Я радий, що тiтцi не гiрше.
– Але iй погiршае, якщо вона дiзнаеться, що у Кирiн-котеджi не все гаразд, – сказав дядько Квентiн з вiдчаем у голосi. – Чи не можеш ти приборкати Джорджу, щоб вона не робила дурниць? Боже, хiба iй важко тиждень-два пожити спокiйно зi Стиками? Скажу тобi вiдверто, Джулiане, я не звiльнятиму iх у свою вiдсутнiсть – я хочу, щоб у домi був лад, коли я привезу твою тiтку назад. Якщо ви не можете з ними порозумiтися, то, може, вам слiд поговорити зi своiми батьками, аби вони забрали вас додому на решту канiкул. Але Джорджа з вами не поiде. Вона залишиться у Кирiн-котеджi. Це мое останне слово.
– Проте… – почав Джулiан, мiркуючи, яким чином заспокоiти норовливого дядька. – Я повинен вам сказати, що…
Але на iншому кiнцi дроту почувся вiдбiй. Дядько Квентiн поклав слухавку. Розмова була закiнчена. Лиха година! Джулiан зцiпив зуби й похмуро подивився на друзiв:
– Вiн не схотiв слухати. Вiдключився саме тодi, коли я хотiв щось йому пояснити!
– Так вам i треба! – долинув грубий голос панi Стик з iншого кiнця передпокою. – Знайте свое мiсце. Я залишуся тут за розпорядженням вашого дядька. І поводьтеся, як личить, бо вам буде гiрше.
Роздiл 6
Джулiан перемагае Стикiв
Грюкнули дверi. Чулося, як панi Стик, зачинившись на кухнi, переповiдае Едгаровi й пану Стику трiумфальну новину. Дiти подалися до вiтальнi, посiдали й дивилися одне на одного iз сумним виглядом.
– Батько вчинив жахливо! – шалiла Джорджа. – Нiколи нiкого не слухае.
– Але ж вiн зараз дуже засмучений, – розсудливо зауважив Дiк. – Дуже шкода, що вiн подзвонив до дев’ятоi й панi Стик вдалося першiй поговорити з ним.
– Що сказав тобi батько? – запитала Джорджа. – Повтори все слово в слово.
– Вiн сказав: якщо ми не можемо порозумiтися зi Стиками, то краще, щоб Енн, Дiк i я повернулися додому, – вiдповiв Джулiан. – Але ти залишатимешся тут.
Джорджа уп’ялася очима в Джулiана.
– Ну, – мовила вона нарештi, – оскiльки ви не можете порозумiтися з ними, то iдьте. Я сама про себе подбаю.
– Не кажи дурниць! – Джулiан по-товариськи потиснув iй руку. – Ти ж знаеш, ми тебе не кинемо. Не можу сказати, що менi приемна перспектива залишатися пiд п’ятою люб’язних Стикiв ще пару тижнiв, але бувае й гiрше. Разом ми iх здужаем.
Але на такi пiдбадьорювання навiть Енн не всмiхнулася. Думка про те, що доведеться витримувати тиск трьох Стикiв, не тiшила. Тiмотi поклав голову на колiно Джорджi. Вона попестила його й огледiлася.
– Повертайтесь додому, – сказала вона друзям. – У мене е план, але без вас. Зi мною Тiммi, вiн опiкуватиметься мною. Дзвонiть батькам i завтра ж iдьте.
Джорджа виклично подивилася довкруг. Вона гордовито пiднесла голову, давши зрозумiти, що план у неi справдi е.
Джулiановi стало дуже нiяково:
– Не дурiй. Кажу ж тобi: ми триматимемося разом. Якщо в тебе е план, ми приеднаемось до нього. І, попри все, ми залишимося з тобою.
– Залишайтеся, якщо хочете, але мiй план уже задiяно, i ви врештi-решт зрозумiете, що вам краще повернутися додому. Ходiмо, Тiммi! Пiдемо до Джима й подивимося, чи готовий мiй човен.
– Ми пiдемо з тобою, – сказав Дiк. Йому було шкода Джорджi. Вiн розумiв, що ii зухвалiсть показна, а насправдi вона дуже нещасна – тривожиться через матiр, гнiваеться на батька й уболiвае за друзiв, знаючи, що вони залишаються заради неi, коли могли б повернутися додому й весело бавити час.
