скачать книгу бесплатно
– Кличте його, якщо хочете, – сказав Едгар, розвалившись у фотелi i в дошкульний спосiб гортаючи книжку Джулiана. – Вiн не прийде.
– Що ти хочеш цим сказати? – несподiвано стривожилась Джорджа. – Де моя мама?
– Клич ii теж, якщо хочеш, – з пiдступною посмiшкою вiдповiв Едгар. – Ну ж бо! Клич!
Дiтям раптом стало лячно. Що Едгар мав на думцi? Джорджа майнула нагору до кiмнати матерi, гукаючи на повен голос:
– Мамо! Мамо! Де ти?
Але лiжко матерi було порожне. Не застелене, але порожне. Джорджа оббiгала всi iншi вiдпочивальнi, вiдчайдушно гукаючи:
– Мамо! Мамо! Тату! Де ви?
Нiхто не вiдгукнувся. Побiлiла Джорджа спустилася вниз. Едгар усмiхнувся до неi.
– Ну, що я тобi казав? Я ж говорив, можете звати кого завгодно, нiхто не прийде.
– Де моi батьки? – тремтячим голосом запитала Джорджа. – Кажи зараз же!
– Сама пошукай, – нахабно мовив Едгар.
Тут пролунав гучний ляпас, i Едгар схопився на рiвнi, тримаючись за лiву щоку. Це Джорджа кинулася на нього й щосили дала йому мордаса. Едгар замахнувся, щоб дати iй ляпаса, але Джулiан затулив собою Джорджу.
– Ти не посмiеш ударити Джорджу, – сказав вiн. – Вона дiвчина. Якщо хочеш битися, бийся зi мною!
– Нiяка я не дiвчина i сама можу захистити себе! – закричала Джорджа, намагаючись вiдсунути Джулiана. – Я битимуся з Едгаром i поб’ю його, ось побачите!
Проте Джулiан не пускав ii. Едгар почав бочком пробиратися до дверей, але тут на його шляху став Дiк:
– Хвилиночку, доки ти не пiшов – де нашi дядько й тiтка?
– Гр-р-р-р-р-р, – раптом загарчав Тiммi так загрозливо, що Едгар iз жахом дивився на нього. Пес ощерив iкла, шерсть на шиi дибилась. Вигляд у нього був страшний.
– Тримай пса! – мовив Едгар тремтячим голосом. – Вiн зараз кинеться на мене.
Джулiан узяв Тiма за нашийник.
– Заспокойся, Тiме! – сказав вiн. – А тепер, Едгаре, вiдповiдай на наше запитання мерщiй, бо пошкодуеш.
– Ну, власне, тут розповiдати нiчого, – мовив Едгар, поглядаючи скоса на Тiмотi. Потiм зиркнув на Джорджу й продовжив: – Твоiй матерi раптом стало дуже зле… почалися сильнi болi отут… викликали лiкаря й вiдвезли ii до лiкарнi, а твiй батько поiхав з нею. От i все.
Джорджа опустилася на канапу, обличчя ii ще бiльше зблiдло, й почувалася вона зовсiм кепсько.
– О, – сказала вона, – бiдна моя ненечка! Не треба було менi сьогоднi йти з дому! Лишенько, як же нам дiзнатися, що сталося!
Едгар тим часом вислизнув з кiмнати, прикривши за собою дверi, щоб Тiммi за ним не погнався. Дверi до кухнi вiн теж зачинив iз грюканням. Засмученi й розгубленi дiти перезиралися. Бiдолашна Джорджа! Бiдолашна тiтка Феннi!
– Десь мае бути записка, – здогадався Джулiан i розгледiвся по кiмнатi. Справдi, за раму великого дзеркала було закладено листа, адресованого Джорджi. Джулiан передав листа дiвчинi. Лист був вiд батька Джорджi.
– Читай швидше, – сказала Енн. – Моя люба, який жахливий початок канiкул!
Роздiл 4
Дрiбнi неприемностi
Джорджа зачитала лист вголос. Вiн був короткий й, очевидно, писався поспiхом.
«Люба Джорджо!
Твоя мати важко захворiла. Я вирушаю з нею до шпиталя. Пробуду там, доки iй не покращае. Може, кiлька днiв, а може, й тиждень. Телефонуватиму тобi щоранку о дев’ятiй та повiдомлятиму про стан матерi. Вас догляне панi Стик. Постарайтеся ладнати з нею, поки я не повернуся.
Люблячий тебе батько».
– Леле! – зiтхнула Енн, розумiючи, як важко Джорджi. Джорджа гаряче любила маму, й на очi iй набiгли сльози. Джорджа нiколи не плакала, але так жахливо було прийти додому й виявити, що мами немае! І батька немае! Нiкого немае, окрiм панi Стик та Едгара.
– Я не винесу того, що маму ушпиталили! – раптом захлипала Джорджа й тицьнулася обличчям у подушку на канапi. – Вона… вона може вже не повернутися.
– Не кажи дурниць, Джорджо, – сказав Джулiан, сiдаючи поруч й обiймаючи ii. – Звiсно ж, вона повернеться. Чом би iй не повернутися? Адже твiй батько пише, що буде з нею, поки iй не покращае, i це – лише кiлька днiв. Тримайся, Джорджо! Не журися! Це тобi не пасуе.
– Я навiть не попрощалася з нею! – хлипала бiдолашна Джорджа. – І ще змусила ii просити панi Стик готувати канапки, хоча й сама могла це зробити. Я хочу поiхати до мами, знайти ii i подивитися, як вона почуваеться.
– Ти ж не знаеш, куди ii вiдвезли, а якби й знала, тебе до неi не пустили б, – заспокiйливо мовив Дiк. – Ходiмо поп’емо чаю. Це нас усiх пiдбадьорить.
– Я не можу iсти! – роздратувалася Джорджа. Тiмотi тицьнувся носом у ii руки i спробував iх лизнути, а вона схилила голову. Пес тихо заскавчав.
– Бiдолашний Тiммi! Вiн нiчого не розумiе, – сказала Енн. – Вiн у розпачi, бо ти журишся, Джорджо.
Цi слова змусили Джорджу випростатися. Вона протерла очi й дозволила Тiммi злизати сльози з рук. Пес здивувався, що вони солонi, й спробував залiзти Джорджi на колiна.
– Дурненький Тiммi! – сказала Джорджа уже своiм звичайним голосом. – Не хвилюйся. Просто це був для мене шок. Менi вже краще, Тiммi. Не скигли, дурнятко! Зi мною все гаразд. У мене нiчого не болить.
Але пес вiдчував, коли Джорджа плаче, або журиться, або iй боляче, й вiн i далi скавулiв, торкав лапами й намагався залiзти iй на колiна.
Джулiан вiдчинив дверi:
– Пiду скажу панi Стик, що ми чекаемо на пiдвечiрок, – i вийшов з кiмнати.
Друзi подумали, який вiн хоробрий, що не боiться говорити з панi Стик.
Джулiан пiдiйшов до дверей кухнi й вiдчинив iх. У кухнi сидiв Едгар, одна половина його обличчя червонiла пiсля ляпасу Джорджi. Була там i панi Стик, дуже похмура.
– Якщо це дiвчисько ще раз ударить Едгара, я вiзьмуся за неi! – пригрозила вона.
– Едгар отримав по заслузi, – сказав Джулiан. – Будь ласка, можна нам чаю?
– Я вирiшила пiдвечiрок вам не готувати! – заявила панi Стик. Тут зi свого кутка вилiз ii песик i загарчав на Джулiана. – Правильно, Пухнастику! Гарчи на тих, хто б’е Едгара.
Однак Джулiан не злякався пса.
– Якщо ви не збираетеся готувати, я сам усе зроблю, – заявив вiн. – Де хлiб i кекси?
Панi Стик втупилася у Джулiана, але вiн смiливо зустрiв ii погляд, жодного разу не змигнувши. Тiльки подумав, що вона напрочуд неприемна жiнка й що вiн не дозволить iй взяти гору над ним. Хлопець вельми пошкодував, що не може вигнати ii.
Панi Стик не витримала i першою вiдвела погляд.
– Гаразд, я подам чай, – просичала вона, – але якщо ви дозволите собi ще якiсь витiвки, я вам нiчого готувати не буду.
– А якщо ви дозволите собi якiсь витiвки, я заявлю в полiцiю, – несподiвано для самого себе докинув Джулiан. Слова вирвалися мимохiть, але справили враження на панi Стик. Вона раптом стривожилася.
– Ну, нащо ж так грубо, – сказала вона набагато ввiчливiше. – Ми усi в шоцi, так перехвилювалися… Вже несу чай.
Джулiан вийшов. Його здивувало, що через погрозу звернутися до полiцii панi Стик стала набагато ввiчливiшою. Може, злякалася, що полiцiя повiдомить дядьковi Квентiну i той поспiшить повернутися? А дядько Квентiн панькатися з нею не буде!
Джулiан повернувся до друзiв.
– Чай уже несуть! – сказав вiн. – Збадьортеся!
Проте коли панi Стик принесла чай, настрiй у всiх був невеселий. Джорджа соромилася власних слiз. Енн досi не оговталася. Дiк намагався дурнуватими жартами розвеселити гурт, але жарти були такi невдалi, що незабаром вiн кинув цю справу. Джулiан був серйозний i дбайливий, вiн якось несподiвано подорослiшав.
Тiмотi сидiв бiля Джорджi, поклавши голову iй на колiна.
«Шкода, що в мене нема собаки, який би мене так любив», – думала Енн. Тiммi не вiдводив вiд Джорджi великих карих вiдданих очей. Тепер, коли його маленька хазяйка була засмучена, вiн, окрiм неi, нiкого не бачив i не чув.
Дiти не звертали уваги на те, що споживають, але iм однаково покращало й вони почувалися лiпше. Йти до затоки проти вечора вони не схотiли й чекали – раптом задзвонить телефон i iм повiдомлять про стан мами Джорджi. Вони посiдали в садку й прислухалися до телефону.
З кухнi долинула пiсенька:
Джорджа-манюня, ковбаска i нюня, пирiг.
Сидить у садку з псом бiля нiг
І розпускае нюнi…
Джулiан пiдвiвся. Пiдiйшов до кухонного вiкна i зазирнув усередину. Едгар був там сам.
– Виходь, Едгаре! – сердито сказав Джулiан. – Я навчу тебе iншоi пiсеньки. Виходь!
Едгар не поворухнувся.
– А що, не можна спiвати те, що менi спiваеться?
– Можна, – вiдповiв Джулiан, – тiльки не цю пiсню. Я навчу тебе iншоi. Виходь!
– І не подумаю, – сказав Едгар. – Ти ж хочеш битися зi мною!
– Так, хочу, – пiдтвердив Джулiан. – Гадаю, невелика чесна бiйка пiде тобi на користь. Теж вигадав – сидiти й спiвати бридкi дражнилки про дiвчинку, у якоi сталася бiда. То виходиш? Чи менi зайти й витягти тебе?
– Мамо! – запанiкував Едгар. – Мамо! Де ти?
Тут Джулiан просунув руку у вiкно, дотягся до дуже довгого носа Едгара i так його потягнув, що Едгар завищав вiд болю.
– Де дреба! Де дреба! Менi поляче! Вiдбусди доса!
На кухню вбiгла панi Стик. Вона зарепетувала, коли побачила, що робить Джулiан, й кинулася до нього. Джулiан прибрав руку, але залишився бiля вiкна.
– Як ти смiеш! – кричала панi Стик. – Спершу це дiвчисько дало Едгару ляпаса, тепер ти тягнеш його за носа! Що на вас усiх найшло?
– Нiчого, – чемно вiдповiв Джулiан. – А ось з Едгаром коiться щось несамовите, панi Стик. І ми вважаемо, що час привести його до тями. Насправдi це ваш обов’язок, але, схоже, ви ним нехтуете.
– Та ти просто нахаба! – видушила з себе ображена й розлючена панi Стик.
– Згоден, можете й так вважати, – мовив Джулiан. – Це Едгар на мене так впливае. Так само, як i ваш Смердюк.
– Смердюк?! – закричала панi Стик, розлютившись iще дужче. – Мого собаку звуть не так, i ти добре це знаеш.
– А слiд було б називати саме так, – сказав Джулiан, вiдходячи вiд вiкна. – Скупайте його, тодi ми, можливо, назвемо його Пухнастиком.
Полишивши панi Стик, яка щось гнiвно буркотiла, Джулiан повернувся до друзiв, якi з цiкавiстю втупилися в нього. Вiн, здавалося, змiнився на очах: став похмурим, рiшучим, дорослим, навiть грiзним.
– Схоже, я пiдкинув хмизу в вогонь, – мовив Джулiан, сiдаючи на траву. – Я трохи не вiдiрвав Едгаровi носа вiд його жирноi пики, i його матуся втрапила мене за цим заняттям. Гадаю, тепер почнеться вiдкрита вiйна! Тепер нам буде непереливки. Навряд чи нас годуватимуть надалi.
– Готуватимемо собi самi, – враз вирiшила Джорджа. – Ненавиджу панi Стик! Хоч би повернулася Джоана! І жахливого Едгара ненавиджу, i страшного Смердюка.
– Дивiться, онде Смердюк! – раптом гукнув Дiк, простягаючи руку, щоб утримати Тiммi, який з гарчанням пiдвiвся. Але той струсив його руку i майнув по травнику. Песик панi Стик нестямно завив i спробував утекти. Проте Тiммi схопив його за шию i почав метляти, наче щура.
Тут вибiгла панi Стик з дрючком i почала гамселити, не дивлячись, якого собаку б’е. Джулiан знову кинувся по шланг. Едгар ураз зник у домi, пам’ятаючи, як йому перепало минулого разу.
Зi шлангу вдарив сильний струмiнь, i Тiмотi розтиснув зуби й випустив двiрняка, що скавулiв. Смердюк одразу майнув до панi Стик i, тремтячи, спробував сховатися пiд ii спiдницею.
– Я отрую вашого псяюху! – люто мовила панi Стик Джорджi. – Вiн постiйно на мого нападае. Дивiться за ним, бо я його отрую.
Панi Стик щезла за дверима кухнi, а дiти знов посiдали на траву. Джорджа була помiтно стривожена.
– Гадаеш, вона й справдi може спробувати отруiти Тiммi? – злякано спитала вона Джулiана.
– Вона, звичайно, бридка тiтка, – вiдповiв той неголосно. – Тому лiпше нам друзяку Тiммi тримати цiлодобово бiля себе та годувати його самим i тiльки з наших тарiлок.
Джорджа притягла Тiмотi до себе, жахаючись, що хтось може бажати його отруiти. «Авжеж, панi Стик i справдi страхiтлива людина, здатна на все», – думала дiвчинка. О, як вона хотiла, щоб батьки скорiше повернулися! Лячно було самим про все дбати.
Раптом пролунав пронизливий телефонний дзвiнок. Усi схопилися на рiвнi, а Тiммi загарчав. Джорджа побiгла у будинок i взяла слухавку. Вона почула батькiв голос, i серце iй у грудях почало шалено калатати.
– Це ти, Джорджо? – спитав батько. – У тебе все гаразд? Менi було нiколи чекати на тебе, аби все пояснити.
– Тату, що з мамою? Кажи мерщiй, як вона? – питала Джорджа.
– Їi стан з’ясуеться лише пiслязавтра, – вiдповiв батько. – Я телефонуватиму завтра вранцi й пiслязавтра, теж уранцi. Я не повернуся, доки мамi не покращае.
– Татуню, нам без вас обох дуже погано, – пожалiлася бiдолашна Джорджа. – Панi Стик – осоружна жiнка!
