скачать книгу бесплатно
Загублена Принцеса Краiни Оз. Історii маленького Чарiвника Краiни Оз
Лiман Френк Баум
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Всесвiтньо вiдомий американський письменник Лiман Френк Баум (1856–1919), створивши казкову Краiну Оз, населив ii героями, якi одразу полюбилися читачам. Майже всi вони стануть учасниками цiеi книжки. Не обiйдеться й без маленького Чарiвника. А як iнакше, коли йдеться про пригоди в казковiй краiнi? Однак у «Загубленiй Принцесi Краiни Оз» сталося незвичне: лиходiй-чаклун пiдступно викрав його валiзку з чарiвними iнструментами. Тепер друзям доведеться без iх допомоги долати численнi небезпеки пiд час пошукiв зниклоi Принцеси. Проте гострого розуму та знань Чарiвниковi нiколи не бракувало.
Лiман Френк Баум
Загублена Принцеса Краiни Оз
Історii маленького Чарiвника Краiни Оз
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
Перекладено за виданням:
Liman Frank Baum
THE LOST PRINCESS OF OZ
The Reilly & Britton Co Chicago, USA, 1929
LITTLE WIZARD STORIES OF OZ
The Reilly & Britton Co Chicago, USA, 1926
Переклад з англiйськоi Б. Саленюк
Художник-iлюстратор Джон Р. Нiлл
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
© Б. Саленюк, переклад украiнською, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
* * *
Загублена Принцеса Краiни Оз
До моiх читачiв
Деякi моi юнi читачi мають чудову уяву. Це мене тiшить. Уява вела людство через темнi столiття до сучасного стану цивiлiзацii. Уява спонукала Колумба до вiдкриття Америки. Уява змусила Франклiна винайти електрику. Уява дала нам паровий двигун, телефон, телеграф i автомобiль – про цi речi потрiбно було мрiяти, перш нiж вони стали реальнiстю. Тож я вважаю, що сни – деннi сни – ви знаете – з широко розплющеними очима й активною роботою мозку – мають здатнiсть покращувати свiт.
Дитина з розвинутою уявою виросте в тямущого чоловiка чи майстерну жiнку, схильних до творчостi та вигадування. Отже, така дитина сприятиме розвитку цивiлiзацii. Видатний педагог скаже менi, що казки мають непересiчну цiннiсть для розвитку уяви в молодi. Я в це вiрю.
Серед листiв, якi я отримую вiд дiтей, е багато пропозицiй, «про що написати в наступнiй книжцi про Оз». Деякi з цих iдей можуть бути цiкавими, ще однi – надто екстравагантними, щоб серйозно iх розглядати навiть у казцi. І все-таки всi вони важливi для мене.
Ба бiльше, маю визнати, що головну iдею нинiшньоi книжки менi запропонувала мила дiвчинка одинадцяти рокiв. Вона сказала: «Я хочу, щоб Озма коли-небудь загубилася або ii викрали. Тодi всiм в Озi було б жахливо шкода ii». Насправдi таке колись було, i саме цих слiв менi було цiлком достатньо, щоб написати нинiшню iсторiю. Якщо вона вам сподобаеться, подякуйте за розумний натяк моему маленькому другу.
Л. Френк Баум, королiвський iсторик Краiни Оз
Жахлива втрата
Сумнiвiв не залишилося – Принцеса Озма, юна правителька чарiвноi Краiни Оз, зникла безслiдно. І ось як це сталося. Першою помiтила пропажу Доротi. Пам’ятаете дiвчинку з Канзасу, яку ураганом занесло в чарiвну краiну разом iз песиком Тото? Це i е Доротi. Вона зi своiми подружками Бетсi й Трот живе тепер у Смарагдовому мiстi Краiнi Оз. Разом з Трот в палацi Озми оселився ii приятель – капiтан Бiлл. Їх запросила сюди сама Озма, бо Принцесi подобалося гратися з ними. Сподiваюся, ви пам’ятаете, що Принцеса Озма – теж дiвчинка?
Дiвчата швидко подружилися й проводили час разом, але найближчою подругою принцеси була все-таки Доротi. Вона едина з усiх мала привiлей заходити в королiвськi покоi в будь-який час дня та ночi, а недавно Озма дала Доротi титул принцеси, бо iй набридло бути единою принцесою в Краiнi Оз.
Одного ранку три подружки зiбралися в кiмнатi Доротi. Дiвчатка дiлилися своiми планами, i Бетсi запропонувала вiдправитися до краю Жвакунiв. Всiм вiдомо, що чарiвна Краiна Оз складаеться з чотирьох територiй: на сходi лежить блакитний край Жвакунiв, на заходi – жовтий край Моргунiв, на пiвднi – рожевий край Пiвденцiв, на пiвночi – фiолетовий край Лiсовикiв, а в центрi розташувалася столиця Краiни Оз, неповторне Смарагдове мiсто, в якому живе правителька краiни юна Принцеса Озма.
– Я жодного разу не була в Блакитнiй краiнi, – поскаржилася Бетсi, – а Опудало каже, що красивiше за неi нiчого на свiтi немае.
– І я хочу до Блакитноi краiни! – вигукнула Трот.
– Добре, – погодилася Доротi, – пiду запитаю Озму, може, вона дозволить взяти Дерев’яну кобилицю й Червону карету. Їхати все-таки краще, нiж йти. Краiна Оз не така вже й маленька.
Доротi зiстрибнула з лавки й побiгла коридором розкiшного палацу до схiдцiв, що вели на другий поверх. У невеликiй приймальнi, що передувала покоям Принцеси, сидiла служниця Озми, Желея Джемм, i старанно шила.
– Озма вже встала? – запитала Доротi.
– Не знаю, – вiдповiдала Желея, не пiднiмаючи голови вiд шиття, – я сиджу тут вiд самого ранку, а ii щось не чути. Зазвичай в цей час вона приймае ванну, потiм снiдае, а сьогоднi – нi слуху нi духу. Дуже дивно, але хвилюватися не варто. Що з нею може трапитися? Адже Озма – фея! Хоч, чесно кажучи, мене трохи дивуе ця ситуацiя.
– Може, вона ще спить? – припустила Доротi. – Або читае? Чи готуе якийсь приемний сюрприз?
– Може, – вiдгукнулася Желея, – тому я не наважуюся ii турбувати. Але ти, ii найближча подруга, можеш увiйти хоч зараз.
Доротi постукала у дверi спальнi. Озма не вiдповiдала, i дiвчинка рiшуче зайшла всередину: в спальнi – нi душi, лiжко не прибране. Не схоже на Озму, завжди таку акуратну. Доротi пройшла через всi кiмнати, зазирнула в бiблiотеку, до музичного салону, в лабораторiю, ванну, в гардероб i навiть у тронну залу – нiде не було й слiду Принцеси.
– У кiмнатах порожньо, – повiдомила Доротi, повернувшись до приймальнi, – напевно, Озма кудись пiшла.
– Але я б ii помiтила! – здивувалася служниця. – Чи вона стала невидимою? Може, пошукаемо ii?
Вони вийшли в коридор i ледь не зiткнулися з живою лялькою, яка танцювала прямо на проходi.
– Дай своiм ногам спокiй хоч на хвилину, Латочко! – гримнула на неi Доротi. – Ти сьогоднi вранцi бачила Озму?
– Зовсiм нi! – випалила та, не перестаючи стрибати. – Учора ввечерi я побилася з Вузi. Цей неотесаний грубiян видряпав менi очi! А зараз я йду вiд тiтоньки Ем, вона щойно iх менi пришила!
Я нагадаю вам про цю дивовижну живу ляльку. Звуть ii Латочка. Вона зшита з яскравоi клаптиковоi ковдри й набита ватою. Головою iй служить ганчiр’яний м’яч, пришитий до плечей, два срiбнi гудзики замiнюють очi, а волосся зроблене з яскраво-рудих ниток. Нiс – просто опуклiсть на обличчi, набита ватою i для мiцностi прихоплена тасьмою, рот – обшитий червоним шовком прорiз, з якого стирчить язик – клапоть червоного плюшу й виднiються два ряди перлин – вони пришитi до краiв прорiзу та замiнюють зуби.
Ви дивуетеся, що вона жива? Але в казковiй краiнi можливi й не такi чудеса. Тут живуть Дерев’яна кобилиця, Опудало – городнiй пострах, й безлiч iнших дивовижних створiнь, але Латочка, напевно, найдивовижнiша з них, загальна улюблениця. Інодi вона бувае аж надто непосидючою, завдаючи безлiч турбот своiм друзям. Вона нi хвилини не посидить спокiйно, любить стрибати, танцювати, перекидатися, ходити на руках, лазити по деревах тощо.
– Я шукаю Озму, – повiдомила ляльцi Доротi, – менi треба про дещо ii запитати.
– Я допоможу тобi! – заявила Латочка. – Дивись, якi в мене тепер великi очi! Вони бачать краще за твоi!
– Сумнiваюся, – усмiхнулася Доротi, але все-таки взяла ляльку з собою.
Разом вони оглянули палац, зазирнули в далекi куточки палацового саду, але Озма мов у воду канула. Сумна й заклопотана Доротi повернулася до подружок. Озма кудись пiшла, нiчого не сказавши друзям, одна, без королiвського почту? Такого ще не було! Проте – сталося! Нi Опудало, нi Тiк-Ток, нi Косматий чоловiчок, нi хлопчик Гудзик-розумник, нi капiтан Бiлл, нi навiть мудрий Чарiвник Смарагдового мiста – нiхто не знав, де Принцеса.
– Ще вчора ввечерi вона не збиралася нiкуди йти! – дивувалася Трот.
– А чому б нам не глянути в Чарiвну картину? – запропонувала Бетсi. – Вiдразу все дiзнаемося!
– Справдi! – вигукнула Доротi. – Як я сама не здогадалася!
І подружки помчали до спальнi Принцеси, де зазвичай висiла Чарiвна картина – один з найголовнiших скарбiв Озми. Свiтло-блакитне полотно, оправлене в золоту раму, враз оживало, тiльки-но хтось пiдходив до нього й думав про тих людей, про яких хотiв дiзнатися. Вони показувалися на Картинi саме там, де перебували в той момент. Пiдбiгши до стiни, Доротi вiдсмикнула атласну завiсу й застигла в подивi: Чарiвна картина зникла. Дiвчатка перелякано перезирнулись: за фiранкою стирчав лише золотий цвях, на якому вона висiла.
Проблеми доброi Глiнди
Добра чарiвниця Глiнда обрала для проживання Рожевий край. Їi палац, зведений з найкращого мармуру й прикрашений кованим срiблом, стоiть у найпiвденнiшiй його частинi. В оточеннi чарiвницi – найкрасивiшi дiвчата, якi приiхали сюди з усiх куточкiв Краiни Оз i навiть зi Смарагдового мiста, бо служити при дворi Глiнди вважаеться великою честю.
Найдивовижнiша рiч у всьому чарiвному палацi – це Велика книга подiй. На ii сторiнках щодня, ба навiть кожну годину з’являються повiдомлення про те, що вiдбуваеться в краiнi i свiтi. Тож Глiнду не так просто заскочити зненацька – вона знае все, що трапилося де б то не було i ця iнформацiя правдива.
Дивовижна Книга лежить на золотому столi посеред палацовоi вiтальнi. Нiжки столу, прикрашенi дорогоцiнними каменями, щiльно прикрiпленi до кахельноi пiдлоги, а сама Книга прикута до столу ланцюгом i закрита на шiсть золотих замкiв, ключi вiд яких висять на ланцюжку, а ланцюжок – на шиi в Глiнди.
Сторiнки Великоi книги набагато тоншi за газетнi, але iх в нiй незрiвнянно бiльше, й вони додаються з неймовiрною швидкiстю. Ось чому навiть найсильнiший чоловiк насилу пiдiймае Книгу.
Однак сьогоднi вранцi, пiсля снiданку, коли Глiнда в супроводi почту зайшла до вiтальнi, Великоi книги подiй не було на мiсцi. Тiльки розрубаний ланцюг нагадував про неi. Гнiву Чарiвницi не було меж. Хто посмiв зробити це нечуване злодiяння? І кому могла знадобитися ii Книга?
Чарiвниця одразу поспiшила в чарiвний кабiнет, щоб за допомогою магiчних чар дiзнатися про крадiя. Вона висунула ящики чарiвного буфета, вiдчинила чарiвнi шафи, але полицi та ящики були цiлковито порожнiми: всi чарiвнi iнструменти, все чарiвне зiлля – безслiдно зникло за одну нiч, немов випарувалося.
Глiнда не на жарт стривожилася. Хто мiг наважитися на такий зухвалий злочин? Вона в задумi опустилася в крiсло й нерухомо просидiла цiлу годину, сушачи голову над загадкою, але так нiчого й не придумала. Поступово чарiвниця оговталася – нехай чарiвнi iнструменти й зiлля пропали, проте знання нiкуди не подiлися! Жоден злодiй, навiть найспритнiший, не зможе вкрасти такий набуток! Вона збере чарiвнi трави, приготуе чарiвнi елiксири, зробить новi iнструменти та з iх допомогою знайде злочинця!
Глiнда негайно склала список потрiбних для чарiвництва предметiв i розiслала гiнцiв у всi кiнцi Краiни Оз, щоб тi якомога швидше доставили до палацу ii замовлення. Один з них зустрiв на своему шляху маленького гладкого чоловiчка верхи на Дерев’янiй кобилицi. Це був Чарiвник Смарагдового мiста. Вiн поспiшав до Глiнди, щоб повiдати iй про велике горе: Озма, маленька правителька Краiни Оз, зникла безслiдно, i нiхто в усьому Смарагдовому мiстi не знае, що за бiда з нею трапилася.
Пограбування Кейки-кулiнарки
Того самого ранку в Краiнi Оз виявилася ще одна пропажа, про яку ще не скоро дiзнаються жителi Смарагдового мiста й придворнi Глiнди. В одному з куточкiв чарiвноi краiни, на пiвденно-захiднiй околицi краю Моргунiв, далеко вiд дорiг i стежок, лежить зовсiм крихiтна краiна-плоскогiр’я.
Щоб дiстатися до неi, потрiбно дертися дуже крутим схилом на височенну гору. Навколо неi повсюдно росте густий i колючий чагарник, тож, якби хто й надумав туди забратися, то не тiльки порвав би весь одяг гострими колючками, а й мiг би сконати вiд завданих ними ран. Але нiкому з жителiв Краiни Оз не спадало на думку продиратися крiзь непрохiдну гущавину, щоб дiзнатися, хто живе на вершинi гори.
Тим часом там споконвiку жили крикуни. І хоч iхня краiна була зовсiм крихiтною, але iншоi в них не було й вони дуже ii любили. Коли трапилася наша iсторiя, крикуни ще жодного разу не спускалися вниз i нiхто з мешканцiв Оз не пiдiймався до них на плоскогiр’я. Тому й не дивно, що звичаi крикунiв значно вiдрiзнялися вiд звичаiв iнших жителiв iхньоi великоi держави.
Скажiмо, будинки на плоскогiр’i будували не один бiля одного, як водиться в мiстах, а де попало. Мiж будинками, без будь-якого порядку, зеленiли поля, сади й городи. Вулиць у них взагалi не було, й у гостi один до одного крикуни ходили вузькими стежинами, протоптаними як кому заманеться.
Саме вранцi того дня, коли в Смарагдовому мiстi зникла Озма, в крикунки Кейки, на прiзвисько Кулiнарка, пропав золотий, прикрашений дiамантами таз, в якому вона зазвичай мила посуд. Виявивши пропажу, Кейка зчинила страшенний галас. Вона так голосила й сварилася, що бiля ii будинку зiбрався цiлий натовп крикунiв.
Звинувачення в крадiжцi – справа неабияка, а тим бiльше в Краiнi Оз, де злодiйство сталося вперше. Дiзнавшись, що Кейка звинувачуе односельцiв у крадiжцi, крикуни одразу вiдправилися скаржитися пану Жабi, щоб той, з властивою йому мудрiстю, розсудив, хто правий, а хто винний.
Ви, напевно, вперше чуете про пана Жабу, адже вiн, як i iншi жителi плоскогiр’я, нiколи не полишав своеi домiвки, та й до нього нiхто не заходив. Колись пан Жаба був звичайною жабою, яких в краiнi хоч греблю гати. Як i належить жабi, вiн жив собi в калюжi десь у краiнi Моргунiв, але, бувши на вдачу шукачем пригод, одного ранку вирiшив накивати з неi лапами, вiдправившись подорожувати.
Його недовгу мандрiвку перервав журавель, що вилетiв на полювання. Величезний птах вхопив бiдолаху дзьобом за лапу й потяг до гнiзда. Проте не на покiрного натрапив журавель! Пан Жаба так крутився й звивався, що нарештi вирвався з дзьоба й плюхнувся прямо в болото на околицi плоскогiр’я.
Крикуни донинi не пiдозрюють про iснування цього болота, такими непрохiдними заростями колючого чагарнику воно оточене. Там навiть поблизу нiхто не живе, а в крикунiв немае звички забиратися далеко вiд будинку. Чи то болото було чарiвним, чи то чарiвними були мушки, якими цей пан харчувався, та сталося неймовiрне – наш шукач пригод вирiс до гiгантських розмiрiв. Тепер, ставши на заднi лапи, вiн був зростом не нижче дорослого крикуна.
Очевидно, мушки вплинули й на розумовi здiбностi цього земноводного. У болотi пан Жаба проводив час за фiлософськими роздумами та став справжнiм мудрецем. Одна з тем, над якою вiн мiркував, стосувалася його талантiв, про якi мали дiзнатися всi. Висновок не забарився: що вiн досi робить у цiй глушинi?
І ось одного погожого для пан Жаба покинув болото й постав перед здивованими крикунами. А треба сказати, що крикуни нiколи в життi не бачили жаби, як, втiм, i наш мандрiвник нiколи ранiше не бачив крикунiв. Проте iх було багато, а пан Жаба – один.
Прибулець вразив мiсцевих своiм незвичайним виглядом i надзвичайно розумними повчаннями. Тож не дивно, що йому були наданi надзвичайнi почестi. Вiдтодi пан Жаба вже не стрибав, як жаба, а стояв з поважним виглядом на заднiх лапах або сидiв у крiслi, витрiщивши для важностi очi. І називали його вже не жабою або паном Жабою, а з повагою: пан Жаба.
Поступово пан Жаба став надзвичайно важливою персоною на плоскогiр’i. Що б не сталося в краiнi чи в родинi, крикуни бiгли до нього за порадою. Вони дiлилися з ним своiми труднощами, а вiн радив, як iх подолати. До того ж повчати iх було простiше простого – наiвнi крикуни будь-яку нiсенiтницю сприймали за чисту монету, головне – треба було пiднести ii з глибокодумним виглядом.
На плоскогiр’i було невеличке озерце з чистою й напрочуд прозорою водою. Саме бiля нього крикуни й побудували будинок для пана Жаби, i той жив у ньому собi на втiху. Вдень вiн сидiв у будинку, розряджений в оксамит i шовк, дивлячись на вiдвiдувачiв виряченими очима, а з вечора до свiтанку, поки нiхто не бачив, плескався в озерi.
Пан Жаба любив причепуритися. Зазвичай це були яскраво-жовтi оксамитовi панталони до колiн з золотими пряжками, на грудях – бiлий атласний жилет з рубiновими гудзиками, зверху – яскраво-жовтий фрак, на лапах – зеленi шовковi панчохи й черевики з червоноi шкiри. Виходячи з дому, вiн натягав капелюх з пiр’ям, а в однiй з переднiх лап тримав тростину з золотою головкою.
У крикунiв нiколи не було нi короля, нi iншого правителя, тож цей вишукано одягнений пан сповнював iхнi серця почуттям законноi гордостi. Згодом у них стало за звичку за кожноi скрути бiгти до пана Жаби за порадою, тож поступово вiн став чимось на зразок правителя плоскогiр’я.
І хоч сам пан Жаба добре розумiв, що вiн анiтрохи не розумнiший за будь-якого крикуна, все-таки усвiдомлення того, що вiн – жаба, а править людьми, додавало йому ще бiльшоi важностi. Вiн щосили надував щоки, щоб здаватися розумнiшими, нiж е насправдi, а наiвним крикунам i в голову не приходило, що iхнiй правитель – просто-таки жаба, яка роздулася вiд власного гонору.
Тож, коли Кейка-кулiнарка зчинила страшенний галас через свiй зниклий таз, крикуни насамперед кинулися до пана Жаби повiдомити йому про надзвичайну подiю й питати поради. Вислухавши iх, пан Жаба надувся й проказав:
– Якщо таз вкрадено, отже, якась особа дозволила собi взяти його.
– Яка така особа? – допитувалася Кейка. – Назвiть злодiя!
– Хто взяв, той i злодiй, – квакнув пан Жаба.
Присутнi схвально закивали головами:
– Чиста правда! Що за проникливiсть!
– Повернiть таз! – не вгамовувалася Кейка.
– Твое бажання законне, жiнко, – вiдповiв пан Жаба.
– Так швидше повернiть таз! – наполягала Кулiнарка.
Пан Жаба, заклавши руки за спину, iз солiдним виглядом пройшовся кiмнатою. Таке складне питання попалося йому вперше, але не можна було допустити, щоб крикуни виявили його невiгластво.
– Дозволю собi повiдомити вам, – багатозначно почав вiн, – що це перша крадiжка за всiеi iсторii плоскогiр’я.
– Хто ж цього не знае! – нетерпляче перебила його Кейка.
– Отже, – незворушно вiв далi пан Жаба, – справа вимагае найретельнiшого розгляду.
– Де мiй таз? Коли я отримаю його назад?
– Таз зник. Але вiн неодмiнно буде знайдений. На жаль, у нас немае нi детективiв, нi полiцii, тож доведеться вдатися до iнших заходiв. Раджу тобi, жiнко, написати оголошення й приклеiти його до дверей свого будинку. В оголошеннi повинно повiдомлятися, що той, хто викрав твiй дорогоцiнний таз, зобов’язаний негайно повернути його.
– А якщо не поверне? – не вгавав Кулiнарка. – Що тодi?
– Якщо таз не повернуть протягом дня, – важливо наморщив лоба пан Жаба, – отже, вiн не вкрадений.
Вiдповiдь мудреця не заспокоiла господиню, однак вона все-таки написала оголошення, прикрiпила його до дверей i сiла чекати на порозi. Коли ж терпець iй урвався, вона знову вирушила до пана Жаби, який на той час все ретельно обдумав.
