скачать книгу бесплатно
З кожним роком дядько Генрi ставав дедалi бiднiшим. Врожаю, вирощеного на фермi, ледь вистачало, щоб прогодувати сiм’ю, i про сплату боргу годi було й мрiяти. Дядько Генрi вiдкладав i вiдкладав виплату, поки, нарештi, господар банку не призначив остаточний термiн сплати. У разi, якщо грошi не надiйдуть на банкiвський рахунок до певного дня, ферма перейде до банкiра.
Дядько Генрi мiсця собi не знаходив вiд горя: як прожити без ферми? Як заробити на життя i де роздобути грошей на сплату боргу? І чому його спiткало таке горе? Адже вiн зовсiм не нероба: цiлими днями пропадае в полi, а тiтка Ем iз Доротi роблять всю домашню роботу, однак результат нульовий – грошей як не було, так i немае.
На вигляд Доротi була звичайною дiвчинкою: веселою, рум’яною, з розумним i ясним поглядом. Але на вiдмiну вiд iнших дiтей, вона за свое коротке життя встигла пережити безлiч дивовижних пригод. І це було закономiрно.
Коли Доротi народилася, до ii колиски прилетiла фея i залишила на лобi немовляти невидимий чарiвний знак, у всякому разi, так запевняе тiтка Ем. Інакше, як пояснити, чому дiвчинцi вдавалося побувати у численних казкових мiсцях i щораз цiлою й неушкодженою повертатися додому?
Втiм, дядько Генрi мало вiрив казкам про Краiну Оз, якi розповiдала йому племiнниця. Вiн вважав Доротi мрiйницею i фантазеркою, такою ж, як i ii мати, яка померла, коли дiвчинка була ще зовсiм маленькою. Не те щоб вiн думав, нiби дiвчинка обманюе iх, нi, але вона так вiрить у своi фантазii, вважав вiн, що фантазiя стае для неi реальнiстю.
Хай там як насправдi, одне було безсумнiвним: iнодi дiвчинка несподiвано зникала i так само несподiвано знову з’являлася в Канзасi з цiлою купою найдивовижнiших iсторiй. Дядько з тiткою слухали племiнницю й не переставали дивуватися: звiдки в маленькоi дiвчинки стiльки мудростi й розважливостi, звiдки вона могла дiзнатися про чарiвникiв i чудеса, коли всiм вiдомо, що чарiвникiв давно вже немае на свiтi?
Доротi розповiдала дядьковi й тiтцi про дивовижну Краiну Оз, про чудове Смарагдове мiсто, про свою добру подругу, прекрасну правительку чарiвноi краiни, Принцесу Озму.
Слухаючи ii розповiдi, дядько Генрi раз у раз зiтхав: адже навiть одного маленького смарагду, яких у цьому мiстi було повно-повнiсiнько, вистачило б, щоб повернути всi борги й викупити ферму. Але Доротi завжди поверталася з порожнiми руками зi своiх подорожей, i бiднiсть не вiдступала.
Дiзнавшись, що через тридцять днiв треба або заплатити борг, або залишити ферму, дядько Генрi зовсiм занепав духом. Грошей у нього не було. Вiн розповiв про все дружинi, тiтцi Ем. Та спочатку поплакала, але потiм вирiшила, що зневiрятися не варто, треба смiливо дивитися долi в очi, проживуть вони й без ферми, знайдуть собi якусь роботу, на життя вистачить. Але що буде з Доротi? Адже вони вже не зможуть пiклуватися про неi, як ранiше. Можливо, дiвчинцi теж доведеться працювати.
Вони нiчого не сказали племiнницi, щоб не засмучувати ii заздалегiдь, але одного ранку Доротi застала тiтоньку Ем на кухнi, коли та невтiшно плакала, а дядько Генрi заспокоював дружину, як мiг. Тодi iм i довелося про все розповiсти Доротi.
– Нам доведеться покинути ферму, – зiзнався дядько Генрi, – i тинятися по свiту, щоб заробити собi на життя.
Доротi притихла i дуже серйозно слухала дядька. Їй i на думку не спадало, що могло статися таке нещастя.
– Про себе ми не турбуемося, – додала тiтка, – але як бути з тобою? Ми любимо тебе як власну дочку, а тепер тобi доведеться жити в нуждi, заробляти собi на хлiб. Але ти ще зовсiм дитина, щоб працювати.
– А що я зможу робити, щоб прогодувати себе? – поцiкавилася Доротi.
– Можеш пiти в служницi, ти ж така господарочка. Або нянею… не знаю, там видно буде. В усякому разi, поки ми з дядьком Генрi матимемо сили тебе утримувати, ти не працюватимеш, я тобi обiцяю. Натомiсть пiдеш до школи. Тiльки знаеш, люба, ми не дуже-то впевненi, що нам вдасться знайти роботу. Кому потрiбнi хворi люди похилого вiку?
Доротi усмiхнулася.
– Смiшно, правда? – сказала вона. – Я, Принцеса Краiни Оз, працюватиму служницею в Канзасi!
– Принцеса? – здивувалися старенькi.
– Так. Озма зовсiм недавно повiдомила менi про це, а ще вона запрошувала мене до себе жити, у Смарагдове мiсто.
Подружжя перезирнулося мiж собою, не знаючи, що й думати:
– І ти можеш повернутися в казкову краiну?
– Так, i дуже просто!
– Але як? – здивувалася тiтонька.
– Щовечора, – почала Доротi, – о четвертiй годинi Озма дивиться на мене за допомогою своеi Чарiвноi Картини. Я подам iй умовний знак, i вона одразу перенесе мене до себе в палац, адже в неi е Чарiвний Пояс, який я колись давно вiдiбрала у злого Короля Номiв.
Вислухавши дiвчинку, старенькi надовго задумались. Першою порушила мовчання тiтонька:
– Ну що ж, може, це й на краще. Нам тебе не вистачатиме, та що поробиш. Краще тобi вирушити до своiх друзiв у Смарагдове мiсто.
– Не дуже-то я вiрю в цi казки, – похитав сивою головою дядько Генрi. – Доротi все бачить в рожевому свiтлi, а насправдi ця казкова краiна зовсiм не така привiтна, як здаеться. Як подумаю, що наша дiвчинка опиниться одна, серед чужинцiв…
– Ну що ти, дядечко, – весело мовила Доротi. І одразу спохмурнiла: сама вона розкошуватиме в чарiвнiй краiнi, а що буде з дядьком i тiткою? Дiвчинка знала, як iм допомогти, але не хотiла запевняти стареньких заздалегiдь, поки не порадиться з Озмою.
– Якщо пообiцяете не хвилюватися про мене, – сказала вона, – я сьогоднi ж вiдправлюся у Краiну Оз, а через тиждень повернуся.
– Через тиждень нас тут не буде, – похнюпив голову дядько. – Тiтка мае рацiю: якщо ти впевнена, що друзi дадуть тобi притулок, залишайся там назавжди, а ми як-небудь проживемо.
Дiвчинка нiжно поцiлувала дядька й тiтку, пiдхопила на руки вiрного песика Тото i вирушила нагору, в мансарду, де в неi була власна маленька кiмнатка.
Там, нагорi, Доротi сiла на единий кривоногий стiлець i глянула на все свое багатство: старi iграшки та вилинялi ситцевi сукенки. Брати iх з собою не було сенсу, в новому життi вони не знадобляться, але так шкода розлучатися зi старими друзями! Вона зручнiше влаштувала на колiнах Тото й, дочекавшись четвертого удару годинника, мiцно заплющила очi – такий був умовний сигнал, про який вони заздалегiдь домовилися з Озмою.
Дядько Генрi й тiтка Ем завмерли в очiкуваннi внизу. Вони не могли повiрити, що крiм нашого нудного буденного свiту iснуе свiт казковий, чарiвний, в який можна перенестися в одну мить – варто тiльки захотiти.
Годинник пробив четверту. Старенькi не зводили очей з горiшнiх сходiв, але Доротi не з’являлася. Як же вона вiдправиться у свою чарiвну краiну, не по повiтрю ж? Ось уже пiв на п’яту. Тодi старенькi не витримали i, пiдтримуючи одне одного, видерлися по сходах в мансарду.
– Доротi! – кликали вони племiнницю.
Вiдповiдi не було.
Вони вiдчинили дверi й зазирнули всередину: кiмната була порожня.
III
Озма виконуе прохання Доротi
Гадаю, ви вже багато знаете про Смарагдове мiсто, тож нагадаю лише, що це столиця всiм вiдомоi Краiни Оз, яка справедливо вважаеться найдивовижнiшою казковою краiною в усьому свiтi.
Смарагдове мiсто збудоване з красивого мармуру i щедро прикрашене величезними смарагдами. Зрозумiло, там е й iншi дорогоцiннi каменi: рубiни, дiаманти, сапфiри, бiрюза… Але вони прикрашають будинки зсередини, а фасади будiвель i вулицi облямовують тiльки смарагди, тому мiсто й називають Смарагдовим. До початку нашоi iсторii в мiстi було дев’ять тисяч шiстсот п’ятдесят чотири будiвлi, в яких мешкало п’ятдесят сiм тисяч триста вiсiмнадцять жителiв.
Навколо мiста, на родючих землях, що тягнуться аж до пустелi, котра з усiх бокiв оточуе краiну, розташувалося безлiч затишних ферм. Там живуть тi, хто вважае сiльське життя привабливiшим за мiське. А всього у Краiнi Оз живе понад пiв мiльйона осiб, хоч деяких з них не кожен назве людиною. Тут е створiння не з плотi та кровi, як ми, а зробленi зовсiм з iнших матерiалiв. Попри свое iнодi не зовсiм звичайне походження, всi мешканцi Краiни Оз живуть у щастi й достатку.
Їм невiдомi хвороби та смерть. Померти тут можна тiльки через нещасний випадок, але такi випадки стаються дуже й дуже рiдко. У Краiнi Оз немае нi бiдних, нi багатих, бо тут немае грошей, а всi речi й багатства належать правительцi, добрiй феi Озмi.
Вона пiклуеться про жителiв краiни, як мати пiклуеться про дiтей. Тут кожен зайнятий улюбленою справою: однi вирощують овочi та рiзне збiжжя i збирають добрi врожаi, тож iжi вистачае на всiх; iншi шиють одяг i взуття, щоб кожен мiг одягнутися на свiй смак; е тут i майстри-ювелiри, якi роблять розкiшнi прикраси, а потiм роздають iх усiм охочим просто так.
Якщо ж комусь чогось не вистачае, вiн просить це в сусiдiв, i тi йому з радiстю дають… Чим би не займався житель Краiни Оз для спiльного блага, якщо вiн у чомусь мае потребу, то завжди отримае це в подарунок вiд своiх сусiдiв i друзiв: i одяг, i житло, i меблi, й прикраси, й iграшки. Якщо ж у сусiдiв чогось бракуе, можна звернутися до правительки – на ii складах в достатку е всi потрiбнi речi й продукти.
Пiв дня жителi Краiни Оз працюють, а пiв дня розважаються, тож нi те нi те не встигае iм набриднути. У них немае жорстоких наглядачiв, якi змушували б iх працювати, нiхто iх не пiдганяе. Кожен з гордiстю робить те, що вмiе, для добра своiх друзiв i близьких, i радiе, якщо iм це подобаеться.
Тепер ви розумiете, що Краiна Оз – не зовсiм звичайна краiна. Не впевнений, що такий спосiб життя можливий у нашому свiтi, але, як твердить Доротi, добрi i милi жителi Краiни Оз вирiшили порядкувати саме в такий спосiб.
Зрозумiло, Оз – казкова краiна, i живуть в нiй казковi iстоти, але це зовсiм не означае, що тамтешнi жителi зовсiм не схожi на нас. Тут е рiзнi створiння, iнодi з дуже дивною вдачею i звичками, але серед них немае злих i жорстоких, немае черствих, егоiстичних осiб. Це мирнi, веселi, добродушнi iстоти, вони обожнюють маленьку дiвчинку, яка управляе ними, i радiсно виконують всi ii побажання.
Однак е в Краiнi Оз такi закутки, де все йде зовсiм не так чудово, як у центрi, в Смарагдовому мiстi й на родючих угiддях навколо нього, де живуть веселi селяни та робiтники. Далеко на пiвднi, у Краiнi Пiвденцiв, живе дивний народ, котрий прозвали Молотоголовими. Своiми молотоподiбними головами вони готовi побити кожного, хто до них наблизиться. Рук у них немае зовсiм, зате шиi довгi та гнучкi, наче гумовi. Коли така iстота сердиться, шия ii розпрямляеться i голова вистрiлюе в бiк кривдника, а потiм знову повертаеться на плечi господаря. Молотоголових також називають Дикими людьми, але вони нiколи не завдавали шкоди нiкому, окрiм тих, хто iх стривожив у горах, де вони мешкають.
У далеких лiсових хащах Краiни Оз зустрiчаються величезнi звiрi. Здебiльшого вони не такi вже й небезпечнi i зазвичай дружньо зустрiчають гостей, якщо тi забредуть в iхне лiгво. Але е там i страшнi звiрi, Калiдаси. Тулуб у них ведмежий, а голова – як у тигра. Колись Калiдаси славилися своею ненажерливiстю, але тепер iх майже всiх приручили.
А ось Войовничi Дерева приручити так i не вдалося. Варто мандрiвниковi увiйти в лiс, де ростуть такi дерева, як вони одразу вiдшмагають незваного гостя всiма своiми гiлками i виштовхнуть геть.
Але цi неприемнi речi iснують лише в кiлькох вiддалених районах Краiни Оз. Я припускаю, що в кожноi краiни е своi маленькi недолiки, тому навiть ця майже досконала казкова краiна не може бути цiлком iдеальною. Колись тут також жили злi вiдьми. Але поступово усiх iх знищили. Тож, як я вже сказав, в Озi пануе лише мир i щастя.
Тепер Краiною Оз править добра Озма, i нiколи ще жителi так не любили свою правительку, як зараз. Вони цiлковито впевненi, що Озма – найкрасивiша дiвчинка в усьому свiтi. А також найрозумнiша й найдобрiша.
Доротi Гейл вже не раз бувала у Краiнi Оз, пережила тут безлiч пригод i знайшла багато друзiв. Але Озма – ii найкраща подружка. Вона навiть зробила Доротi принцесою i запросила ii жити до себе в палац, але Доротi вiдмовилася, посилаючись на те, що тiтцi з дядьком буде так самотньо без улюбленоi племiнницi.
Однак тепер, коли дядько Генрi потрапив у халепу, Доротi вирiшила повернутися у Краiну Оз i попросити Озму про дещо.
Через кiлька секунд пiсля того, як вона подала таемний сигнал у своiй маленькiй спальнi, дiвчинка з Канзасу вже сидiла у чудовiй кiмнатi в палацi Озми у Смарагдовому мiстi Озу. Коли з обiймами i поцiлунками було покiнчено, Озма схвильовано запитала:
– Що трапилося, Доротi? У тебе якiсь неприемностi? Чому ти така сумна?
Доротi важко зiтхнула:
– Зi мною все в порядку, а от дядько з тiткою… схоже, iм доведеться залишити свою ферму в Канзасi.
– Розкажи все по черзi, – спiвчутливо попросила Озма.
– Розумiеш, дядько Генрi зовсiм збiднiв. Ферма бiльше не приносить йому доходiв. І ось одного разу вiн позичив грошей i пiдписав папiр, де було сказано, що, в разi неповернення iх у визначений термiн, у нього заберуть ферму. Дядько сподiвався зiбрати добрий урожай i розрахуватися з боргами, та цього не сталося. І ось тепер iх з тiткою виганяють з ферми, а iм нiкуди податися. Вони такi старi та хворi, що зовсiм вже не можуть працювати, тож це доведеться робити менi, хiба що…
– Що, люба? – пiдбадьорливо усмiхнулася Озма, але Доротi нiяк не наважувалася вимовити найголовнiшi слова.
– Я б хотiла залишитися тут, у Краiнi Оз, – почала вона. – Ти ж запрошувала мене, правда? Але я не можу залишити дядька й тiтку…
– Якщо я правильно тебе зрозумiла, – розсмiялася Озма, – менi доведеться запросити твоiх родичiв, iнакше ти не залишишся. Що ж, я згодна.
– Правда? Це ж просто чудово! – Доротi вiд радостi заплескала в долонi. – Ти перенесеш iх сюди? Може, ти i ферму iм даси, де-небудь у Краiнi Жвакунiв або Моргунiв?
– Безумовно, – вiдповiла Озма, зрадiвши, що подружка, нарештi, розвеселилася. – Для твоiх друзiв, Принцесо, завжди знайдеться мiсце у Краiнi Оз.
Доротi була в захватi i водночас зовсiм не здивованою, адже була впевнена, що доброта Озми не мае меж i ii прохання не залишиться без вiдповiдi. Коли, справдi, таке було, щоб ii могутня й вiрна подруга iй вiдмовила?
– Будь ласка, не називай мене Принцесою, я не хочу. Я хочу жити на фермi, разом з дядьком i тiткою, а принцеси на фермах не живуть.
– Принцесi Доротi не мiсце на фермi, – нiжно усмiхаючись, вiдповiла Озма. – Твое мiсце тут, у палацi. Вiдтепер ти будеш першою придворною дамою.
– А як же дядько Генрi? – почала було Доротi.
– Дядько Генрi достатньо напрацювався у своему життi, – перервала ii правителька. – Йому й тiтоньцi теж знайдеться мiсце в палацi. Тепер iм не доведеться гнути спину з ранку до вечора. Коли ти хочеш iх переправити сюди?
– Я обiцяла повернутися в п’ятницю…
– Навiщо тобi повертатися? І навiщо чекати до п’ятницi? Зробiмо iм сюрприз i перенесемо сюди без попередження.
– Гадаю, вони не вiрять у Краiну Оз, – задумливо похитала головою Доротi. – Хоч я стiльки iм про неi розповiдала.
– Побачать – повiрять! – рiшуче заявила Озма. – Припустiмо, ти iх попередиш. Так вони ще розхвилюються не на жарт, дiзнавшись, що iм доведеться вiдправитися у чарiвну подорож! Краще вже пояснимо iм все на мiсцi.
– Твоя правда, – погодилася Доротi. – Так краще. Навiщо iм сидiти на фермi, якщо тут набагато веселiше?
– Отже, завтра вранцi чекай iх тут, – оголосила Озма. – Зараз же накажу Желеi Джемб приготувати для них кiмнати, а пiсля снiданку вiзьмемо Чарiвний Пояс i переправимо твоiх родичiв у Смарагдове мiсто.
– Дякую, Озмо, мила, дуже, дуже дякую тобi! – вигукнула Доротi й нiжно поцiлувала подружку.
– Може, погуляемо в саду? – запропонувала Озма, щоб приховати збентеження. – А потiм перевдягнемося й повечеряемо. Ходiмо, Доротi!
IV
Король Номiв прагне помсти
Бiльшiсть лихих людей злi просто тому, що нiколи не пробували стати добрими. Ось i Королю Номiв навiть на думку не спадало хоча б спробувати стати добрим, i тому вiн постiйно сердився. Вирiшивши завоювати Краiну Оз, поневолити ii жителiв i зруйнувати Смарагдове мiсто, вiн тiльки те й робив, що цiлими днями обдумував своi пiдступнi плани. І чим бiльше думав, тим впевненiшим ставав щодо можливостi iх здiйснення.
У той самий вечiр, коли Доротi зустрiлася з Озмою, Король викликав до себе Головного Управителя:
– Калiко, вiдтепер ти командуватимеш моею армiею!
– Але це неможливо, – заперечив той.
– Чому ж це? – пiдвищив голос Король i потягнувся за своiм важкезним сапфiровим скiпетром.
– Тому що я всього лиш управитель i нiчого не тямлю у вiйськовiй справi, – смиренно вiдповiв Калiко. – Хiба я погано керую вашим королiвством? Навряд чи ви знайдете кращого управителя, зате е сотнi номiв, якi набагато краще за мене впораються з командуванням армiею. Ваша Величнiсть так часто змiнюе генералiв, що менi не дуже хочеться бути одним з них.
– Схоже, ти маеш рацiю, Калiко, – завважив Король i дав скiпетру спокiй. – Збери всю армiю у Великiй Печерi!
Калiко пiшов виконувати завдання, а через кiлька хвилин доповiв, що армiя зiбралася. Король вийшов на балкон помилуватися своiм п’ятдесятитисячним вiйськом.
У звичайний час усi номи працювали ковалями й землекопами. Цiлими днями орудуючи кайлом i молотом, вони тим самим змiцнювали свою мускулатуру. І хоч зовнi виглядали дещо карикатурно – приземкуватi, кривоногi, капловухi, – все-таки солдатами були непоганими.
У военний час землекопи стали армiею Короля Роквата. Дивлячись на блискучi вiстря мечiв i списiв, Король радiсно посмiхнувся: хто ще може похвалитися такою вiйськовою потугою? Але зараз його непокоiло iнше питання i з ним вiн звернувся до армii, що виструнчилася перед ним:
– Генерал Блуг бiльше не командуе вами. Менi потрiбен новий генерал. Хто з вас готовий ним стати?
– Можна я, Ваша Величносте? – вийшов уперед полковник Крiнкль.
Грiзний монарх уважно оглянув новачка: чепурний мундир, до блиску начищенi чоботи.
– Поведеш мою армiю по пiдземному ходу в Смарагдове мiсто, вiзьмеш у полон всiх жителiв Краiни Оз, зруйнуеш iхню столицю, вiзьмеш усi коштовностi й принесеш iх сюди, в мою печеру. І найголовнiше – вiдбереш в Озми мiй Чарiвний Пояс. Зрозумiв? Впораешся?
– Але це неможливо, Ваша Величносте!
– Неможливо?! – розгнiвався Король. – У камеру тортур його! Розрiзати на дрiбнi шматочки й згодувати семиголовим псам!
Пiдоспiлi стражники вiдразу вхопили бiдолаху й потягли в глиб печери, а Король знову звернувся до присутнiх:
– Слухайте всi! Якщо новий командувач вiдмовиться виконувати моi накази, його чекае така сама доля! А тепер вiдповiдайте: хто очолить похiд на Смарагдове мiсто?
Нiхто не наважувався вiдповiсти, всi стояли, як укопанi. Раптом з солдатських лав вийшов старий-престарий ном. Вуса в нього були завдовжки такi, що вiн обмотував iх навколо шиi, щоб не спiткнутися при ходьбi.
