скачать книгу бесплатно
– Певне, це велика втрата для краiни, – сказала Доротi, що вже доiдала бабку.
– Атож, – погодився Тiк-Так. – І для ме-не, бо як я по-ла-ма-юсь, то не знаю, хто мiг би по-ла-го-ди-ти ме-не, та-кий я склад-ний. Ви не мо-же-те й уя-ви-ти, скiль-ки в ме-нi на-пха-но ме-ха-нiз-мiв.
– Я можу уявити, – запевнила Доротi.
– А те-пер, – сказав Механiчний Чоловiк, – я му-шу при-пи-ни-ти го-во-ри-ти, бо по-чну знов ду-ма-ти, як нам утек-ти з цi-еi ске-лi.
І повернувся боком, щоб йому не заважали думати.
– З усiх, кого я знала, найкраще вмiв думати лише Опудало, – сказала Доротi до Рудоi Курки.
– Вигадуеш! – вiдрубала Бiлiна.
– Нi, це правда, – наполягала Доротi. – Я спiткала його в краiнi Оз, i вiн разом зi мною мандрував до мiста Великого Чародiя з Озу, щоб добути собi мозок, бо голова його була напхана самою соломою. Але менi здавалося, що й до того, як вiн одержав мозок, вiн думав не гiрше.
– І ти хочеш, щоб я повiрила в усю оту маячню про краiну Оз? – спитала Бiлiна, очевидно, трохи сердита, – чи не через те, що iй траплялось мало кузьок.
– Яку маячню? – перепитала дiвчинка, що саме докiнчувала горiхи й родзинки.
– Ну, отi неймовiрнi вигадки, що ти розповiдаеш про тварин, якi вмiють говорити, та про Опудала, який умiе думати.
– Вони там е, – запевнила Доротi, – бо я сама iх бачила.
