скачать книгу бесплатно
Постоявши ще трохи в розгубленостi вiд таких одкровень свого ШМ, наш герой скомандував своему супутнику:
– Бобик, поруч – i зробив крок всередину овалу.
Те, що вiн побачив у свiтлi своiх прожекторiв, колись було кораблем гуманоiдiв – звичнi оку геометричнi форми на це натякали однозначно. А було – тому що зараз, навкруги була тiльки розруха, запустiння i тонни пилу – корабель був мертвий вже дуже давно – на очi кидалися останки якихось агрегатiв або пристроiв, остови незрозумiлих споруд, купи знищених часом предметiв, що зараз представляли з себе пил i порохно.
– Але ж щось тут мае бути, сканер не мiг так реагувати на пил… Чи мiг? Продовжуючи свiй обхiд, наш археолог нарештi, наштовхнувся на таку ж перешкоду, як i на входi – тiльки в нiй не було павутинового орнаменту. Дотик рукавички скафа до мембрани – i ось диво! – без яких-небудь додаткових дiй вона розповзлася по краях, як би запрошуючи землянина всередину. Натхненний таким успiхом, зробив пару крокiв всередину, коли уловив за спиною якийсь рух. Обернувся i сiпнувся назад – мембрана була знову суцiльною перешкодою. І до того ж, на поверхнi мембрани тепер проявлявся малюнок павуковоi сiтки.
– Попався, як дитина – панiчно застрибали думки в головi дослiдника i вiн спробував зв'язатися з Болтом, але безрезультатно. Потiм спробував активувати дроiда – Бобик залишився зовнi мембрани i на запити технолога не вiдповiдав.
– Гаразд, спокiйно хлопець, давай оглянемося – нас сюди нiби, як би запросили – так йому не хотiлося вiрити в поганий розвиток подiй.
Посеред примiщення на потужних опорах лежали два цилiндри червоного кольору, завдовжки близько двох з половиною метрiв i в дiаметрi до метра. Лiвий був ближчий, тому пiдiйшов до нього – у верхнiй частинi цилiндра виднiлося вiконце, в яке вiн заглянув, щоб розглянути нутрощi агрегату – i вiдсахнувся з криком жаху i вiдрази – на нього дивився людський череп. Шкiра, м'якi тканини давно зiтлiли пiд дiею часу, але кiстки ще трималися. Форма черепа нiчим особливим не вiдрiзнялася на недосвiдчений погляд чоловiка – очевидно, що цей розумний був близький по будовi тiла до Макса.
Трохи вiдiйшовши вiд побаченого, рушив до правого агрегату – усерединi нiкого не було, але не це притягнуло нашого героя – таке ж вiконце, як i у лiвого цилiндра, тут пiдсвiчувалось! У мозку вiдразу спливла аналогiя – так приблизно виглядали медкапсули у рабовласникiв – той же маленький екранчик на верхнiй частинi капсули. Правда, цей агрегат зовсiм був не схожий на яйце, але подiбнiсть наводила на певнi роздуми. Немов прочитавши цi думки, верхня частина цилiндра стала вiд'iжджати убiк, поступово оголяючи внутрiшню начинку. Цей рух супроводжувався легким шипiнням, яке уловлювали звуковi сенсори скафа – вочевидь, в примiщеннi була присутньою якась атмосфера. Яка саме, дослiдника мало хвилювало – вiдкривати головну частину скафа вiн не збирався, пригод i так хапало по горло. Нарештi, верхня частина цилiндра зупинилася, вiдкривши його погляду покриття нижньоi частини – поторкав – пружинить.
Вiд подальших експериментiв вiдвернув стороннiй звук з кута – повернув туди голову i остовпiв вiд страху – на нього рухалося щось, що нагадуе стоматологiчне крiсло на шестиногому павуку. Вказана споруда рухала своiми манiпуляторами, здiйснюючи плавнi рухи ними у бiк Макса i у бiк вiдкритого цилiндра. Вiд побаченого у землянина ослабiли ноги, i вiн повалився на пiдлогу, поряд з вiдкритим цилiндричним агрегатом, продовжуючи в ступорi спостерiгати за незрозумiлими манiпуляцiями ходячого крiсла. Помiтимо, що сам агрегат, не став наближатися до сидячого дослiдника впритул, а зупинився бiля вiдкритого цилiндра i став мiрно постукувати по краю нижнього сегменту одним зi своiх манiпуляторiв:
– Тук-тук, пауза – тук-тук, пауза – тук-тук – мiрно вибивав ритм кiнчик гофрованого шланга цього монстрика.
– Вхiдне повiдомлення вiд «
», прийняти? – здивувала нейромережа.
– Давай – на автоматi вiдгукнувся мозок людини.
–
.
Технолог деякий час намагався зрозумiти отриману абракадабру, потiм кинув безнадiйну справу i став переводити погляд з ходячого крiсла на вiдкритий цилiндр i назад. Нарештi iдiотизм ситуацii дiйшов до шокованого мозку:
– Мене запрошують всередину. На дослiди. Поки по-хорошому. Напевно.
– Вхiдне повiдомлення вiд «
», прийняти? – знову здивувала нейромережа.
– Так я взагалi не зрозумiв, ти хто? – прокричав хлопець через динамiки скафа.
–
.
– Я так нiчого i не зрозумiв. На загальному повторити можеш? Чого тобi вiд мене потрiбно то, залiзка?
У вiдповiдь на цю тираду, крiсло присунулося впритул до цилiндра i стало постукувати вже двома манiпуляторами, якось наполегливiше, чи що.
– Гаразд гаразд, я зрозумiв: час – це грошi, вже лiзу, тiльки без рук, будь ласка. Ось же iдiот, навiщо менi був цей камiнь – залишилося зробити всього шiсть стрибкiв, i був би у людей, так нi ж – захотiлося побути археологом, бля… – з такими словами полiз всередину i улiгся на пружне ложе.
Механiзм прибрав своi клiшнi з кришки i цилiндр став закриватися, а горе-дослiдника стало трусити вiд нехороших передчуттiв. Нарештi, обидвi половинки зiмкнулися, i технолог став iз занепокоенням чекати продовження цiеi постановки, яке не змусило себе чекати. Ззаду щось пiдозрiло зашумiло, вiн вiдчув якийсь рух за головою i спробував задерти ii, щоб побачити причину цих звукiв i рухiв.
– Розгерметизовуватися не буду – дурнiв немае! – пiдбадьорював вiн сам себе.
У наступний момент вiдчув несильний бiль вiд уколу в передплiччi – скосив очi i не повiрив побаченому: якийсь тонкий, блискучий шланг, або кабель, пробив матерiал його скафа i встромив в нього щось гостре. Далi подii стали розвиватися для землянина, як в страшному снi: зробивши свою чорну справу, кабель вискочив з його тiла, а на його мiсце встромився з новою порцiею болю його побратим, але товстiше i прозорiше, до того ж. Затухаюча свiдомiсть встигла вiдмiтити факт, як по цьому прозорому шлангу у бiк його плеча рухаеться якась маленька чорна штучка.
Штучний iнтелект релiктового корабля помирав – вiн усвiдомлював факт свого найближчого роз-втiлення – останнi крихiтки енергii були зараз спрямованi в капсулу, де розумному проводилася iмплантацiя квазiживого носiя iнформацii. Експрес-тест кровi показав часткову несумiснiсть з генотипом Де’галiр, що означало високу вiрогiднiсть втрати частини iнформацii при ii установцi в нейромережу пiддослiдного. Який саме вiдсоток втрат буде – на це питання вiдповiдi у корабельного мозку не було, до того ж нейромережа у гуманоiда не вiдрiзнялася високою якiстю, проте вибору у мозку вже не було. Квазiживий симбiонт вирiшено було все ж встановити в цю нейромережу, оскiльки на щастя, така можливiсть у неi була. Дочекавшись завершення процедури iмплантацii, ШМ дав команду на вiдкриття медкапсули, перед цим загерметизувавши мiсце проколу скафа гуманоiда.
Через декiлька годин розумний зможе прийти в себе i повернутися на свое примiтивне суденце – справа зроблена, останнiй наказ свого пiлота був виконаний, а як розпорядиться цими знаннями сам гуманоiд, його вже не цiкавило. Почуття задоволення вiд виконаного обов’язку було останнiм, що усвiдомив древнiй ШМ перед своiм роз-втiленням. Через деякий час закiнчилася енергiя у медичноi капсули – згас екран на верхнiй кришцi цилiндра. Аварiйний дроiд-реанiматор, що так злякав землянина, на той час теж був мертвий – енергiя в ньому закiнчилася вiдразу пiсля того, як розумний залiз в медичну капсулу i вона закрилася. Час, нарештi, дiстався до останнiх «живих» на цьому древньому релiктi…
Бортовий ШМ КВП «Белз» на iм'я Болт дiяв точно по iнструкцiях свого пiлота: прочекавши вказанi двi години, вiдправив на пошуки свого хазяiна штатного ремонтника – брата того, що пiшов разом з пiлотом. Через пiвгодини вказаний механiзм повернувся у супроводi свого побратима, але без пiлота, i передав керiвному ШМ усю наявну iнформацiю по мiсцезнаходженню цiнного тiла розумного. Болт поставив завдання своiм пiдконтрольним механiзмам по поверненню на борт корабля цiнноi тушки хазяiна. Двое працiвникiв швидко впоралися з поставленим завданням – проти чотирьох плазмових рiзакiв у липкоi субстанцii не було жодних шансiв, до того ж вона була вже не така липка – поступлення енергii припинився, i матерiал мембрани став сам руйнуватися.
Наслiдуючи завданню корабельного ШМ, тiло розумного було доставлене в каюту, де з нього було обережно знято захисне спорядження, що значилося в пам'ятi ШМ, як «скаф iнженерно-технiчний ІТ4». Такi дii були передбаченi аварiйними протоколами для усiх ШМ кораблiв – вимагалося визначити стан розумного: живий вiн або нi. На щастя, пiлот був живий, тому, залишивши останнього на лiжку, Болт перевiв усi системи корабля в режим очiкування, вiдключив зовнiшнi активнi сканери, а потiм став чекати пробудження розумного. Чекати штучнi iнтелекти умiли добре.
Квазiживий носiй iнформацii мав просте завдання i коротке життя… вiдносно коротке… Завдання виглядало так: iмплантацiя в тiло майбутнього носiя знань, пiдключення до нейромережi розумного, приживлення в органiзмi останнього, i тiльки пiсля цього тривалого процесу – розпаковування iнформацii в сховище нейромережi розумного. Перший пункт був успiшно виконаний, зараз виконувався другий – процес йшов важко – симбiонт фiксував неповну сумiснiсть з органiзмом на генному рiвнi, порiвнюючи оригiнальний генокод i поточний. Також вiдзначалася низька пропускна спроможнiсть нейромережi гуманоiда i слабкi реакцii у вiдповiдь на запити. Проте, i оскiльки, усунення таких проблем не входило в програму квазiживого симбiонту, процес пiдключення до нейромережi впевнено просувався до успiшного завершення.
