скачать книгу бесплатно
Одрi дивився на Лисицю повними благання очима, наче той був чарiвником краiни Оз[16 - «Дивовижний Чарiвник з Краiни Оз» (1900) – назва дитячоi книги американського письменника Лаймена Френка Баума. Цю книгу вважають зразком полiтичноi сатири. Багато iсторикiв та економiстiв розглядають твiр як художню алегорiю i метафору на полiтичнi, економiчнi та соцiальнi подii в Америцi 1890-х рр. У СРСР широку популярнiсть здобув «Чарiвник Смарагдового мiста» – переказ «Дивовижного Чарiвника з Краiни Оз», зроблений Олександром Волковим i виданий ним пiд своiм iм’ям. Сирота Доротi, вiднесена ураганом з Канзасу зi своiм песиком Тото в Краiну Жевунiв, прямуе разом зi Страшилом, Залiзним Лiсорубом i Лякливим Левом до великого чарiвника Оз, щоб той допомiг iм. Кожен iде зi своiм проханням: Доротi хоче повернутися додому, Страшило – отримати мiзки, Залiзний Лiсоруб – серце, Лякливий Лев – хоробрiсть.] i мiг вiльно подарувати хоч мiзки, хоч серце, а хоч i смiливiсть. – Не бажаете «зiйтися» з комп’ютером? Треба довести цiй надто розумнiй залiзяцi, що вона, усупереч всьому, все одно – лиш залiзяка, створена людським генiем. І що «наше завжди буде зверху»?
Скiльки Богдан себе пам’ятав, завжди намагався знайти вихiд iз будь-якоi ситуацii, вiрячи, що вiн неодмiнно iснуе. Навiть тодi, коли здаеться, що ситуацiя абсолютно безварiантна. Тому й брався безвiдмовно майже за будь-яку роботу, стаючи для когось помiчником або рятiвником. Бо не любив програвати. Це було не в його правилах. А iх вiн майже нiколи не порушував. Не вiдступив i цього разу.
– Можна, – придавив нещодавнiй гнiв Лисиця.
Обставини змiнити вiн не мiг. Тому лишалося мiняти ставлення до них. Усе, як книжка пише. І хоч Келлер з Одрi навiть не могли подумати, що мiж ними вже давно таемна змова (вони явно «найнялися» зiпсувати Богдановi вечiр), у них все вийшло. Але – може, саме так i треба? І Лисиця справдi «добрий янгол щастя»? Принаймнi – для них… Принаймнi сьогоднi…
– Супер! – видихнув радiсно Одрi, – ви мене дуже виручите. Я знав, що не залишусь сам на сам з цiею клятою машинерiею. Я вже й так, i сяк до неi, а вона…
Натхненний вiдповiддю, австралiець збадьорився. І це вiдразу ж просяяло в його виглядi й настроi.
– Ходiмо, – кивнув Богдан. – Бо в мене ще багато роботи. Обживатися треба. Та й до завтра готуватися. Дещо треба шлiфонути.
Говорив вiн упевнено. Його голос належав людинi, звиклiй робити все зважено, передбачливо й грунтовно.
Одрi рушив першим. Богдан – за «поводирем». Сподiвався, iз Сусанiним у нього спiльного мало. Та й iти недалеко. Не встигне…
У номерi Богдан вiдразу ж пiдiйшов до столу. Побачив там ноутбук IBM T42p, принтер Canon I-80, купу дротiв i книжку. Зробивши ще крок, змiг розгледiти ii. Роман Патрiка Беккереля «Серце пiд мантiею»…
– Мое не завжди слухняне господарство, – прокоментував мiстер Джек побачене Богданом i, вказавши на книжку, додав: – Крiм ось цього. Тут у мене завжди все гаразд. Читати шалено люблю. І сам пописую. Правда, похвалитися поки нiчим. Та все, гадаю, попереду. Особливо ваблять iсторичнi таемницi, нерозгаданi чи недостатньо вiдкритi й поясненi. Вони для мене – як наркотик. Варто захопитися якоюсь, як iду в неi з головою. Стаю рабом. А з цим романом працюю – як з пiдручником. Тут автор показав умiння одягнути у форму художнього твору одну з таких незвiданих до кiнця таемниць, якою е iсторiя Ордену абскондитiв. Твору багатопланового, багаторiвневого, твору зi складною архiтектонiкою, мережею вмiло переплетених сюжетних лiнiй i системою образiв. Загорнув вiдому таемницю в тогу авторського бачення, показуючи читачевi новi, невидимi до того гранi, оголяючи прихованi зв’язки, небезпiдставно народжуючи неймовiрнi гiпотези, що йдуть через сучаснiсть у майбутне. Схиляюся перед майстернiстю мсье Беккереля i вважаю його своiм учителем.
Одрi замовк. Мовчав i Богдан, не наважуючись наполохати його мрiйливiсть, занурену у внутрiшнiй свiт.
– А який час вiн описуе! – продовжив «лiтературознавство» сiднейський професор. – Цi постiйнi таемницi, iнтриги. Ця постiйна боротьба. Боротьба хитростi з хитрiстю, пiдступностi з пiдступнiстю, сили з силою. Шкода, що не можна опинитися в тому часi й одягнутися в лицарськi обладунки, а поверх накинути чернече одiяння. Ось де iстинна сила. Ось де iстинне життя i… справжня смерть. Ой… Вибачте за це ненавмисне ораторство. Захопився. Наплiв тут… сiм мiшкiв вовни… Але це все в менi живе. Постiйно. Може, я здаюся наiвним хлопченям, невиправним романтиком, але, гадаю, вам легше, нiж комусь, мене зрозумiти. Менi здаеться, що вам це теж близьке. Ви ж теж закоханий у лiтературу, в мову. А це не кожному дано – побачити не побачене оком звичайного читача. Гаразд, заморочив вас. Думаю, у нас ще буде час для розмов.
