скачать книгу бесплатно
Кiнець свiту. Том 1. До…
Василь Базiв
Василь Базiв – автор роману «Хрест», що вийшов друком у видавництвi «Фолiо» 2011 року, знаний в Украiнi полiтик, дипломат, вчений, письменник. Мае найвищий дипломатичний ранг Надзвичайного i Повноважного посла. Професор глобалiстики Мiжнародного унiверситету «Украiна».
«Кiнець свiту. До i пiсля…» – космологiчно-техногенне розслiдування у двох томах, у якому автор подае унiкальну версiю покликання людства та його галактичноi долi, викладену в календарi майя. Перший том «Кiнець свiту. До…» – це несподiваний i захоплюючий погляд на походження земного життя, на матрицю численних цивiлiзацiй гомо сапiенс, на видимий i невидимий свiт на Землi впродовж останнiх сотень тисячолiть, вiдколи владарюе планетою богоподiбна iстота – ii Величнiсть Людина.
Вiдправною точкою другого тому «Кiнець свiту. Пiсля…», що вийде друком упродовж 2012 року, е твердження майя, що ми, нинiшнi земляни, – це п’ятий комплект людства пiсля попереднiх чотирьох, знищених у результатi глобальних катастроф. Але чи буде останнiм наш п’ятий склад людства, який мае проiснувати 1 872 000 днiв, з яких 21.12.2012 – останнiй?…
Василь Базiв
Кiнець свiту
1. До…
Сага про космологiчну долю людства у двох томах
Том 1
Пролог до епiлогу
Людство дуже схоже на людину – не вiрить у кiнець. Тим часом ця свята наiвнiсть ще нiкого не вберегла вiд кончини. Де тi, що не вiрили, що помруть? Усi повмирали. Таких, що не вiрили i живуть вiчно, не було, немае i не буде.
Так само iз людством, як i з людиною, – був десь там на днi еволюцii день перший – мусить бути й останнiй. День народження i День смертi. Початок i кiнець.
Мiфам про кiнець свiту не менше вiку, нiж самому цьому свiту. Впродовж тисячолiть усноi i писаноi iсторii несть числа провидцям, якi чорними фарбами малювали не майбутне, а порожнечу на його мiсцi. Не тiльки священна книга трьох провiдних релiгiй свiту Бiблiя мiстить канон про Апокалiпсис. Нема таких релiгiй, якi б не передбачали кiнець свiту.
Моя мати, галицька селянка, про майя не чула, але добре знала Бiблiю i мало не щодня вживала це грiзне словосполучення – кiнець свiту. Глибоко вiруюча жiнка, якiй судилося жити в осоружнiй атеiстичнiй державi, вважала неможливим, щоб свiт, який не визнае Бога, мав право на iснування. Цей силогiзм я чув вiд неi мало не щодня. Радянський Союз мусить зникнути – це була одна iз перших iстин, яку менi довелося засвоювати iз молоком матерi.
Зрештою, вона виявилася правою, моя мати. Свiт пiд назвою СРСР на ii очах дiйшов до кончини. Але тому свiту, котрий настав потiм, свiту здичавiння уже на свободi, нацiональнiй i наче релiгiйнiй, селянська совiсть шансу не давала. Услiд за сатанинською iмперiею мае канути у Лету i весь цей сатанинський теперiшнiй люд.
Так що про те, що я достеменно знав з дитинства вiд мами, у зрiлому вiцi менi пiдтверджували майя. Про них глибоко релiгiйнi украiнськi селяни не знали, про цих загадкових землян. Їх сучасна наука схильна вважати все ж галактичними iнопланетянами, якi прийшли сюди, щоб назвати нам точну дату кiнця свiту – 21 грудня 2012 року. Скiльки того каркання було впродовж тисячолiть, i проносило, слава Богу. Але от щоб точна дата… І не так, з пальця висмоктана, а на основi аналiзу процесiв як у Сонячнiй системi, так i ще у семи таких системах.
Жили цi прибульцi на територii Месоамерики – у серцевинi субконтиненту, що на протилежному вiд нас атлантичному березi. Жили недавно – лiт 500 пiсля Ісуса Христа. Жили недовго – не бiльше так само п’ять столiть. В один день зiбрали манатки i залишили назавжди своi маетки, серед яких пiднебеснi храми, велич яких донинi потрясае нашу кволу свiдомiсть.
Невiдомо звiдки прийшли i невiдомо куди пiшли. Люди зi способом життя кам’яного вiку та зi знаннями, в порiвняннi з якими усi генii вiд Сократа до Ейнштейна, включно з усiма нинiшнiми нобелiвськими лауреатами, – справдi печернi слiпi кошенята на нивi наукового освоення дiйсностi. Ми й на йоту не знаемо того, що знали вони достеменно, в тiм числi й про кiнець…
Майя створили вчення про Час, яке назвати генiальним – значить нiчого не сказати. 20 мiльйонiв рокiв життя на планетi Земля вони взяли пiд iнтелектуальну лупу, яка нам i не снилася, i прийшли до висновку: останнiй раз планета iз цим комплектом людства на плечах обернеться 21 грудня 2012 року. Календар майя цiею датою закiнчуеться.
А далi що? Як мiнiмум, планетка вiзьме i потрясе своiми кремезними плечима. Галактичнi сценаристи нам показали, як це виглядае наяву… Фукусiма називаеться. Мало хто чув назву цього населеного пункту, а тепер знають усi про мiстечко, яке було i якого немае. Вода забрала.
Вiрмо у краще, але хто наважиться сказати, що малесенький фрагментик 2011-го бiля берегiв Японii iз документальними, а не голлiвудськими кадрами Потопу, не став маленькою репетицiею Кiнця-2012, коли вiд полюса до полюса, вiд Арктики до Антарктиди, не залишиться й клаптика сухоi землi. Коли цi полюси помiняються мiсцями, як уже не раз бувало за чотири мiльярди вiку нашоi вiчно молодоi Землi.
Але… Хочеться вiрити у краще. Подумаеш, календар скiнчився в iндiанських дикунiв. Маячня майя – такий народний присуд лiточисленню по-майянськи, у якому не свiт скiнчився, а вичерпалися хiба що вiдривнi листки у настiнному iхньому печерному календарi.
Моя побутова соцiологiя здебiльшого саме таку реакцiю фiксуе у тоi абсолютноi агресивноi бiльшостi, яка не вiрить у кiнець навiть свiй власний, а тому живе за фiлософiею найнижче органiзованоi живоi матерii iз чотирма кiнцiвками, – пiсля мене хоч трава не рости. Цiкавi створiння, цi постгомосапiенс: плюндрують – на дiлах – свiт i власну душу так, неначе сьогоднi – останнiй день у iхньому життi, а – на словах – у той самий кiнець не вiрять, усiма своiми дiяннями зближаючи його несамовито. А за дiла треба нести вiдповiдальнiсть, тому не обов’язково – пiсля мене хоч потоп. А чому – пiсля? Цiлком може бути й не пiсля, а ще до того, поки ти тут…
Свiтова iнтелектуальна елiта не на боцi тих, для яких головне – награбованi маетки, а не пророцтва майя. Вони вiрять, що сидять так високо на лаврах цих маеткiв, що Потоп до них не досягне. Вони живуть так, що немае нiчого такого, що не купуеться i не продаеться, а тому впевненi, що коли надто прибуватиме вода, вони вiдкупляться у новоявленого Ноя.
Але облишмо тих зi списку Форбса, якi на багатомiльярдних лаврах. Не для того дряпалися вони туди, щоб боятися такоi дурнi, як кiнець свiту. Але крiм кишкiвника, у якому вони рояться i який репрезентують, у Людства е ще бодай хоч залишки, але найцiннiшого дару Божого – Розуму. І майя не на жарт стривожили мозок сучасного людства. Науковий аналiз трендiв i тенденцiй, фактiв i явищ, симптомiв i проявiв, закономiрностей i вiдхилень вiд них – увесь цей арсенал доступного людському Розуму унiверсуму, страшно сказати, пiдтверджуе, а не спростовуе аж нiяк не маячню мудрих майя.
Тому мое дослiдження того, що накаркали цi галактичнi оракули, я буду розглядати, панове, не у контекстi розмаiтоi релiгiйноi мiфологii, яка мало викликае довiр’я у пихатого i зарозумiлого постатеiстичного простолюду. Я пророцтво майя розглядатиму крiзь науковi окуляри, скликаючи пiд пошуковий знаменник якомога бiльше сучасних мислителiв.
Вiдтак банальний пiзнавальний прийом – краще один раз побачити, нiж сто разiв почути. Писати про майя, не ступивши на землю, на якiй вони крутили планету своiми босими п’ятами, – було б нечесно.
Летiти iз Киева у Гватемалу – це вже половина того, що здолав Магеллан. Не менше нiж з двома пересадками у ключових авiаточках планети – нiяк не вийшло по-iншому.
Але пiсля того, коли я все-таки пройшовся через пiвтора тисячолiття iхнiми слiдами у передгiрських прерiях Анд, настало не радiсне усвiдомлення, що наступив на хвiст iстини, а навпаки – дошкульне вiдчуття: я зрозумiв те, що я ще бiльше нiчого не розумiю.
Однак уже не пiдлягало сумнiву: ну як можна збагнути невловимий та iлюзорний, лише, слава Богу, гiпотетичний Кiнець, не пiзнавши Початок. І тут хоч трiсни: нiчого ти не збагнеш у всiх пророцтвах про долю Людства, включно iз науково вивiреною точною датою майя його Кончини, поки не спитаешся у самого себе i у кожного, кому спокою не дае таiна iз таiн, без намагань проникнення у яку не може прожити на Землi кожна мисляча iстота, кожен не просто Гомо злодiус, а бодай хоч трохи Гомо сапiенс, – звiдки ми взялися тут, на Землi, дивовижне згромадження богоподiбних нащадкiв грiховного Адама? Без пiзнання Початку про який Кiнець може йти мова?!
Невловима iстина далi кликала в дорогу. Гонитва за нею виявилася нескiнченною – довкруж цiеi мiнiатюрноi кульки на тiлi Галактики, радiусом 7 тисяч кiлометрiв i пiд назвою Земля, на якiй тiсняться нинi близько семи мiльярдiв землян. Вийшла цiла кругосвiтня подорож супроти часовоi стрiлки майя.
Погоня супроти Часу виявила, що на планетi iснуе три портали зв’язку iз Абсолютом. Три пуповини, що еднають Людство iз Творцем.
Перший з них – Близький Схiд зi Святою Землею у серцевинi та iз столицею свiту мiж Небом i Землею – Єрусалимом. Тут був контакт месопотамського жерця iз Ура Аврама iз Логосом, тут було Розп’ятя людини i Воскресiння Бога.
Другий центр стиковки Землi зi Всесвiтом – захмарне плато Тибет iз унiкальною цивiлiзацiею, що зухвало назвала себе Пiднебесною. І як би тут не iменували себе мудрецi при владi – iмператорами чи комунiстами, вони однаково високо тримають задану iм цивiлiзацiйну планку – там, аж пiд Небом, бо пекiнський аналог Єрусалимського храму, зведеного Соломоном та Іродом, чи римського Собору Святого Петра – зветься Храм Неба.
І третiй портал зi слiдами нашого, людського, i неземного походження – Месоамерика. Земля майя. Тут також б’е ключем першоджерело Істини iз його тривожним i таким близьким пророкуванням.
Хочеш йти за ii, Істини, тiнню, мусиш скрiзь побувати. І не один раз.
А вiдтак е неначе другий ярус пiрамiди, що сягае того свiту. Хiба можна проникати у лабiринти сучасноi версii Промислу Божого, не збагнувши сукупну душу iсламського мiльярда, найдинамiчнiшого i найпрудкiшого? Нащадки пророка Мухаммеда у Мекку i Медину мандруючих шукачiв iстини не мусульманського походження, на жаль, не впускають. Любителям екстриму раджу просто проiхатися пустелею вiд Ар-Рiяда до морського узбережжя, бо особисто для мене цей вояж був не менш ризикованим, нiж мандри тибетськими небесними дахами.
Навiть за спробу податися за дорожним знаком «До Мекки – 300 км» можуть цiлком реально органiзувати вам особисто те, що називаеться кiнцем. Саудiвська Аравiя – цiкава для вiдвiдин краiна, у якiй ми, християни, просто забороненi дiючим законодавством, яким водночас застосовуеться реалiзацiя того самого кiнця шляхом обезглавлення.
Виключно козацькою методою – мечем, i голова з плiч. У дiючiй конституцii процедура вiдокремлення за рiшенням суду голови вiд тулуба називаеться по-сучасному науково – ампутацiя. На майданi навпроти МВС не республiки, а монархii, де за параметрами духовностi в порiвняннi iз мiсцевим монархом наш первосвященик Папа Римський просто вiдпочивае.
Тому довелося вдовольнитися дивовижною подорожжю пустелею вiд Ар-Рiяда, де перебувае хранитель цих духовних святилищ, вiн же король саудiв, якi единi наважилися напасти на Золотого Тiльця у Новому Йорку на берегах Потомаку, – i до узбережжя Перськоi затоки, на якiй 15 тисяч рокiв тому висадилися iнопланетяни iз 12-i планети Нiбiру i започаткували методом генноi iнженерii сучасне людство, а нинi тут для цього людства б’е ключем найбагатше на планетi нафтоносне джерело енергii, без якого ця техногенна цивiлiзацiя була б немислимою i без якого iй справдi настав би кiнець.
А як оминути сучасну надпотугу, поза iнтересами якоi не мае на планетi жодного квадратного кiлометра чи навiть метра, бо ще нiколи в iсторii людства земна влада не була такою могутньою – одна держава не була настiльки сильнiшою вiд усiх iнших, як США.
А вiдтак – Європа iз Вiчним мiстом зi своiми прихованими кодами у ватиканських схронах пiд балдахiном Наступника единого за всi вiки Богочоловiка, бо у всiх релiгiях свiту були пророки, а лише нам, християнам, надано перевагу вiрити не у простого смертного, хоч i обраного, а у живого Бога, який, единий Бог, був тут, на Землi.
Отакий додаю звiт про вiдрядження у процесi збирання матерiалу для книги про кiнець свiту.
Цiлком подiляю найперше, цiлком резонне i справедливе запитання, яке у цю мить на язицi у кожного, хто взяв у руки цю, як йому здаеться, провокативну книгу, – чому ми iм маемо вiрити, бо…
Хто вони такi, цi майя?
Інтродукцiею до розумiння того, про кого йде мова, могли б бути дуже популярнi у часи мого дитинства фiльми про американських iндiанцiв iз неперевершеним Гойко Мiтiчем у головнiй ролi. Дикi червоношкiрi племена, але дуже чеснi й довiрливi, i цивiлiзованi европейцi-пришельцi, але дуже пiдлi й жорстокi. У такiй пiзнавальнiй системi координат можна було б шукати наших героiв, але з обмовкою, що коли Колумб вiдкрив Америку, а через столiття сюди прийшли його земляки конкiстадори, майя тут уже не було, як корова язиком злизала. Залишилися у джунглях лише iхнi величавi споруди. Такий собi Єгипет посеред непролазних хащiв, що враз виростае перед сторопiлим европейським мандрiвником. У нього перша думка – така ж, як у Колумба – шукав Індiю, а вiдкрив Америку. А тут – шукав виходу iз непролазних хащiв, де начебто не ступала нога людська, а натрапив на царство, у порявняннi з яким всiлякi там колiзеi, акрополi, а вiдтак версалi, петергофи – просто сiрниковi коробки.
Одне лише мiстечко на околицях нинiшнього багатомiльйонного мурашника, вiдомого пiд назвою – мегаполiс Мехiко, – понад двi тисячi палацiв, храмiв, пiрамiд (iх не кiлька, як на околицях Каiра, а сотнi i сотнi)!
Та повернемось у ту пору, коли цей та дуже багато iнших тодiшнiх людських мурашникiв були живими, тобто не так, як нинi, коли вони лише пам’ятки археологii, оповитi павутинням безлюддя i приголомшливоi загадковостi, а сповненi багатолюддям, яке зводило це райське поселення i жило тут.
Тому повернемося у вчорашнiй день – десь так двi тисячi лiт тому, коли близькосхiдний тесля iз мiстечка Назарета Йосиф iз його дружиною Марiею не пiдозрювали, що iхнiй син-первiсток вiдкупить людство.
Археологiя стверджуе, що майя, а точнiше iхнi попередники, якi були реальними зодчими цього царства у джунглях, належали до такоi пiдраси, яка називаеться брахiцефали. Означене стадо роду людського вирiзняеться з-помiж двоногого загалу тим, що ширина голови такого екземпляра сина Адамового значно бiльша, нiж довжина. Виходить так, що вони саме антиподи у порiвняннi iз нами, европеiдами, коли у нас, гляньте на себе у дзеркало, якраз з точнiстю до навпаки – довжина значно переважае ширину блiдолицих.
Згодом, коли тут, у Месоамерицi, жили теж доволi унiкальнi iнки, вони передали нам свое глибоке переконання, що iхнi попередники, якi набудували усього цього тут мало не до неба, були велетнями.
Тут варто зробити невеличкий вiдступ i нагадати нам, християнам, що Бiблiя, якiй ми вiримо, однозначно констатуе, що нашi першi прадiдусь Адам i прабабця Єва були зростом пiд чотири метри. Так, як би брати Клички вкупi, – коли б один з них став, як акробат, на плечi другого.
І не треба квапитися iз скепсисом щодо гiперболiзацii нацiональноi гордостi iнкiв i звинувачувати iх у чомусь немодному нинi радикальному нацiоналiзмi у зв’язку iз перебiльшенням зросту та ролi iхнiх предкiв в iсторii людства.
Іудейсько-римського лiтописця Йосифа Флавiя звинуватити у симпатiях до майя немае жодних пiдстав, тим паче що його лiтописання вiдзначаються науковою коректнiстю на рiвнi вимог сучасного ВАКу, тобто вiн описував те, що було, а не гнав рiзного роду фантасмагорiю, як це роблять теперiшнi його колеги-iсторики, що справдi гiперболiзують перемогу Сталiна над Гiтлером, опускаючи той факт, що то була перемога коалiцii, а не одного русифiкованого грузина, а потiм, пiсля 22 червня у полон Гiтлеру здалося майже чотири мiльйони червоноармiйцiв i аж нiяк не iз заклинанням на вмираючих устах «За родiну! За Сталiна!».
Так от Йосиф Флавiй зафiксував такий факт, що талiсманом в iсторично реальних спартанцiв були кiстки iхнього кумира Ореста, який мав зрiст 3,5 метра, про що свiдчать тi самi кiстки. «Їхнi тiла були велетенськими, а обличчя вiдрiзнялися вiд звичайних людських облич, що бачити iх було дивно, а слухати, як вони говорять, страшно», – це уже узагальнення Йосифа про сучасникiв Ореста.
Радянськi вченi могли, якщо була б така вказiвка iз ЦК партii, запросто звинуватити Флавiя у буржуазному нацiоналiзмi – чи то iталiйському, чи то iзраiльському, але вони не могли нiкуди подiтися, коли описували знайдене на територii дружньоi соцiалiстичноi Монголii у роки будiвництва Днiпрогесу поселення… велетнiв, про що свiдчили розмiри тих же, улюблених спартанцями, гомiлок та iнших нетлiнних костомах.
Але повернемося iз Монголii у Мексику, у музей Вiлья-Армоза. Тут зберiгся один археологiчний експонат – та сама голова, що ширша, нiж довша. Якщо ви захочете сфотографуватися iз цим «головастиком», що накаркав нам кiнець свiту, то лише його макiвка, без тулуба, буде на знiмку, як i наяву, вищою вiд вас, якщо, звичайно, ви не гравець провiдного клубу NBA.
Але дамо собi спокiй iз таким параметром, як зрiст. Посеред лiта наше телебачення сповiстило украiнську нацiю, що найвищому серед майже семи мiльярдiв землян громадянину, етнiчному украiнцевi iз Черкащини Леонiду Стаднику нашi ескулапи спiльно з стратегiчними партнерами iз США зробили операцiю, щоб козарлюга бiльше не рiс. Видалили йому цей нетрадицiйний гормон, що не давав зупинитися хлопцевi у його невтримному видовженнi. Нащо? Може б, предкiв майя наздогнав?
Точно невiдомо, як у майя був розвинутий пiар i наскiльки активно вони користувалися послугами зарубiжних полiттехнологiв, але заплiтати коси – то було улюбленим способом прикрашати iхнi елiпсоподiбнi голови i дебелi тiлеса. На вiдмiну вiд украiнськоi традицii, на Юкатанi так робили не тiльки жiнки, й не тiльки iз опозицiйних партiй, а усi поголовно, а так само й чоловiки – поголовно iз косами. До пояса!
Ви не замислювалися – звiдки у нас така пристрасть полiтичну орiентацiю iдентифiкувати кольорами? Плем’я помаранчевих воюе iз племенем голубих. А сталiнськi динозаври помахали своiм червоним коцом перед нацiонально стурбованими тiльцями, i реакцiя, як на коридi, не забарилася. Реакцiя на сталiнiзм iз пiною на устах.
Майя теж мали, як i нинiшнiй украiнський полiтикум, точно розписану за кольоровою приналежнiстю iдеологему. Раби, спадкоемцями яких е нинi бiльшiсть населення Украiни, що живе за межею бiдностi, мусили бути розмальованими для впiзнання у чорно-бiлу полосу. Воiни вкривали своi мужнi тiла чорно-червоними барвами. За таку прихильнiсть iх би нинi прийняли в ОУН, оскiльки партiйний прапор цiеi резонансноi партii вичленив саме цi барви веселки. А голубi тiла носили репрезентанти найвищоi касти – жерцi. Інтелектуальна елiта. Тi, що були носiями фундаментальних, езотеричних знань. Вибачте, але коли йдеться про iнтелектуальну верству у владi, сучасних аналогiй привести не можу. Категорично не було серед майя помаранчевих. Хронiки не мiстять тверджень, що вони були забороненi чи iх пересадив аналог Печерського суду.
Судячи зi всього, олiгархiв серед майя так само не наплодилось навiть в умовах соцiально-економiчного розквiту. Нинi iх можна впiзнати за пристрастю мати якомога бiльше вiл та котеджiв у Кончi Заспi i Монако, у Карпатах i на Канарах.
Напевне, це вже занадто щодо iгнорування матерiальних благ, нагромадження яких е смислом життя сучасних землян. Але отi юкатанськi гуллiвери сповiдували просто нищiвний мiнiмалiзм – дiм не повинен пережити того, хто у ньому живе.
Та й що то були за доми. Тимчасовi помешкання пiд час тимчасового перебування на цiй планетцi – так вважали тi, якi мали знання про тисячi планет, i не в однiй нашiй домашнiй Сонячнiй системi.
Стiни – сплетенi дерев’янi прути, а дах над головою – пальмове вiття. Коли господар дому вiдходив у кращий свiт, його хоронили тут же, де вiн жив. Де була пiдлога, там копали могилу. І колишня хижа ставала святилищем для вдячних нащадкiв, якi собi зводили пристанище десь поруч.
Якби ви завiтали до них у гостi iз запитаннями, чому своiм календарем вони не дають нам шансу, гостиннi майя почастували би своiм улюбленим шоколадним напоем, а вiдтак накрили би стiл iз авокадо, папаi, гуави, а на друге подали би делiкатесне блюдо iз м’яса черепах i iгуан.
У процесах фiзичного забезпечення життя, зрештою, нiчого аж такого особливого. Полювали-воювали, iли-пили, що Бог послав. Але от духовний свiт – тут куди складнiше, вiдповiдальнiше. Про душу вони дбали – куди там тлiнне тiло, хоч i розмальоване у розмаiтi кольори, крiм помаранчевого. Душею турбувалися, як i ми, християни, змалку. От як засвiдчуе появу на свiт Божий новонародженого майя археолог Ерiк Томпсон: «Пiд звуки молитов про здоров’я i благополуччя дитини обрiзають ii пуповину спецiальним ножем iз обсидiану, який пiсля цього належить викинути у рiчку. Обряд позбавлення пуповини вершиться на спецiальному помостi, вимощеному зернами маiсу, якi омивалися кров’ю немовляти. Потiм це скроплене насiння коптили i висаджували. Урожай, що виростав, саджали знову, i це вже вважалося плодами працi цiеi новоi людини, яка скропила блага своею кров’ю».
Якщо вчитатися, як вони благословили молодняк на щасливе життя, то я не можу втриматися, щоб не назвати це, як i в нас, – хрещенням! Жрець омивав юнi створiння освяченою водою та ароматичними запахами. А перед цим вiдповiдальним актом батьки iхнi зберiгали суворий пiст.
Рiзниця лише в тому, що хрещення, за звичаями майя, вiдбувалися не як у нас, невдовзi пiсля народження i поодинцi, а гуртом для всiх малюкiв племенi i пiсля трьох рокiв.
Щодо сiм’i та шлюбу, то у них iз цим було суворо. За шлюбну зраду – смертна кара. Не хочеш дбати про вогнище, у якому вiдтворюеться життя людське, плати за непослух власним життям. Та ще як! Потерпiлий чоловiк, дружину якого звiв з путi iстинноi сусiд, мав право особисто вбити кривдника. Правда, не власноруч, а каменюкою по головi. Інодi цього було замало. Могли закаменувати i дружину розпусника – за те, що не вберегла вiд грiха свого судженого. Прямо скажемо, несподiваний поворот теми.
Перед смертю майя так само сповiдалися, залишаючи вiдпущенi грiхи на цьому грiшному свiтi i йдучи з надiею на помилування перед очi Творця.
А пам’ять про покiйника зберiгалася у дуже своерiдний спосiб. У нас – усе просто: закопали прах у земну кулю, а над могилою поставили пам’ятник, що вiд слова – пам’ять. А вони робили так: помер батько у сiм’i, вiд трупа вже колишнього глави родини вдячнi нащадки вiдрубували голову i варили у казанi, щоб очистити вiд м’яса. Потiм належало вiд черепа вiдпиляти задню частину тiменi, залишаючи лише передню iз челюстями i зубами. Із цього напiвфабриката iз застосуванням особливоi смоли вилiплювали образ таким чином, щоб вiн був схожий на живого володаря черепа. Цi художнi витвори ставали сiмейною iконою, до якоi ставилися iз особливими сакральними почестями.
Коли говорити про державний устрiй, то вiн надто нагадуе сучасну украiнську державу, – як сукупнiсть кланiв. Правда, не олiгархiчних, заснованих на капiталi, а родових, заснованих на кровi. Владу над пiдданими здiйснював найаристократичнiший iз кланiв, що пiднявся на iнтелектуальнiй та моральнiй винятковостi. Звали цих обраних для влади – альмехени. На мiсцях iхню владу репрезентували аналоги губернаторiв – халач уiнiк. А уже цi губернатори робили призначення дуже поважних достойникiв – батабiв. Запам’ятайте: батаб – так звали предтеч податкiвцiв. Хоча спадкоемнiсть – лише за формою, а не за змiстом, бо у жодному племенi майя не зафiксовано жодного факту хабарництва чи будь-якого iншоi корупцii.
Загалом за порушення християнськоi заповiдi «Не кради» майя карали куди принциповiше, нiж самi пiдопiчнi Бога Єгови. І знову – який оригiнальний пiдхiд. Якщо ти украв у ближнього i не можеш йому повернути вкрадене, що вже проiв його чи пропив, то маеш йти робити до своеi жертви, щоб своею працею компенсувати iй втрату у результатi твоеi крадiжки. На цей перiод вiдбування повинностi злодiй ставав рабом того, у кого вiн украв.
Але така м’яка форма застосовувалася лише до першого прояву клептоманii. Якщо попався вдруге, то вiдбуваеться те, що передбачае порядок, наведений ЦК Компартii Китаю, – смертна кара.
Скажу вiдверто, що мое свободолюбиве ество не надто протестуе, коли йдеться про змивання грiха кров’ю. З цим ще якось можна миритися, хоча я знаю, що чистоплюi iз Ради Європи, якi нас прийняли туди за умови вiдмiни «вишки» у Кримiнальному кодексi, оголосили би менi анафему за такий демократичний опортунiзм.
Але далi вже йдеться не про змивання. А про жертвоприношення. Ну як збагнути таку патологiю: верховний вождь, чи як у майя жрець, принiс на жертовник комунiзму 100 мiльйонiв жертв, а йому сталiнiсти у Запорiжжi ставлять пам’ятник. Благо, знайшлися чеснi хлопцi, якi металеву болванку кровопивцi знищили. І якою мусила бути ця держава, яка за цей справедливий акт посадила iх за грати?!
Як i нашi сталiнiсти, майя були просто звихнутi на жертвоприношеннях, за що iх Мел Гiбсон справедливо змалював у диявольських потворних образах у своему «Апокалiпсiсi», хоча така назва так само потворно тут недоречна.
Якось так у них склалося, що один дурень зробив це, а тисячi iнших, з поколiння у поколiння, повторювали, – обрiзали власнi вуха, щоб усi бачили, що вони принесли у жертву кавалок особистоi плотi. Іншi двоноги самцi крiзь сльози вирiзали дiрки у нижнiх губах, язику чи ще де-небудь на видному мiсцi.
Сучаснi носii моральних збочень просто вiдпочивають у порiвняннi з тим, що робили iхнi iдейнi однодумцi iз племенi пiвострова Юкатан.
Така пiкантна картина вимальовуваеться на тому мiсцi, де донинi височать месоамериканськi пiрамiди. Збоченцi збиралися у чималий гурт, ставали у ряд, якомога довший, водночас робили собi кiлька дiрок у чоловiчих членах, упоперек збоку, а потiм через цi отвори просували шнурки, стаючи, таким чином, неначе нанизаними i зв’язанами единою спiльною пуповиною.
Народний хор iменi Верьовки! Уявляете картину у Верховнiй Радi, якби всi послiдовники одного вiдомого нардепа iз числа сексуальних меншин утворили отаку депутатську злучку. Одной веревкой связаны! Гомосеки усiх фракцiй, еднайтесь!
І можете собi уявити, що цi збоченцi витворяли, коли приносили у жертву вже не себе зi своiми понiвеченими генiталiями, а iз реальними жертвами iхньоi, подiбноi до нашоi печерськоi демократii (печерська – вiд назви знаменитого Надверховного районного суду).
Кандидатiв було двi категорii. Умертвляли рабiв, якими ставали взятi у полон вороги. Оскiльки доблестю було не вбити неприятеля, а привести живого, аби потiм експлуатувати або мордувати.
Із рабами – ще куди не йшло. Але були такi навiженi чи скаженi патрiоти, що у жертву заради нацii вiддавали своiх дiтей. Причому перед мученицькою смертю оберiгали вiд грiха, щоб чадо единокровне зiйшло на жертовний олтар пречистим.
Уявiть дитинча молодшого шкiльного вiку, i далi: «Якщо його належало принести у жертву стрiльбою iз лука, то роздягали догола, мазали тiло лазур’ю i надiвали на голову мiшок. Навколо жерви починали танцювати, вiдтак пускаючи у нього стрiли. Серце було позначено бiлою мiткою, i кожен намагався поцiлити у нього. Дуже швидко груди перетворювалися на мiшень, що виглядала як щетина iз встромлених стрiл. Ще ледь живе чи уже бездиханне тiльце несли на стiл жертвоприношення».
Тут танцюристи уступали дорогу до жертви поважному громадянину, який освоiв професiю ката. Йому належало продемонструвати свiй вищий професiоналiзм, коли вiн встромлював нiж мiж ребрами злiва, нижче соска. Услiд за лезом вповзала у теплу плоть тверда рука спiвплемiнника i, по-тигрячому грiзно блимаючи очицями фахового звiра, виривали звiдтам серце.
Ще живе, що билося на долонi, як щойно вилуплене курча. З тою рiзницею, що для вилупка курячого це означало народження життя, а для нещасного створiння Божого з волi його озвiрiлих сотворителiв – смерть. Во iм’я нацii.
Серце мало перевагу – його не з’iдали. А решту останкiв – дiлили, як свинячу тушу. І пожирали.
Держслужбовцям, якi уже тодi користувалися привiлеями, завше дiставалися руки, ноги i голова.
Того, котрого замордували i з’iли, оголошували святим.
Тут мало сказати – екзотика. Трохи згодом, коли майя уже пiдуть звiдтам, де вони сповiдували свiй людожерський спосiб життя, i коли туди прийшли нашi земляки-iспанцi, вони, конкiстадори, також жахнулися.
Були вони глибоко релiгiйними католиками, тому iнформацiя про iндiанцiв Нового свiту лягла на Папський апостольський престол. Для орiентацii у часi пiдкажемо, що було це десь тодi, коли уродженець села Кульчицi Самбiрського району Львiвськоi областi, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, пiшов на Москву. А европейськi iнтелектуали всерединi минулого тисячолiття розгорнули дискусiю – чи е аборигени американського континенту людьми чи так просто – людиноподiбними тваринами. Полемiка блiдолицих схилялася не на користь червоношкiрих. Мусив узяти на себе вiдповiдальнiсть сам Папа Римський, який спецiальною буллою вiд 1537 року визнав наших героiв як-не-як, але все ж людьми.
Давайте переведемо подих, i я уже чую: i отi канiбали будуть виносити нам вирок? Ми маемо слухати маячню цих допотопних дикунiв про кiнець нашого цивiлiзованого свiту?
Однак така категоричнiсть при перших враженнях – штука ненадiйна. От взяти, примiром, не майя, а Москву. Чи був СРСР високотехнологiчною державою? Безумовно. Ця держава першою в iсторii людства вiдрядила людину у космос. Принаймнi, за останнi 5–6 тисяч рокiв, бо твердження, що до того не було космiчних польотiв – пiд великим питанням, а якщо точнiше – то чим глибше у глиб тисячолiть, тим бiльше е свiдчень, що Гагарiн – далеко не перший iз землян мав професiю пiд назвою – космонавт.
Але це окрема розмова. Громадянин СРСР таки був космiчним дебютантом у сучаснiй цивiлiзацiйнiй iсторii, i це грандiозний успiх науково-технiчного прогресу в епоху, яка е нашою.
І разом з тим громадяни цiеi краiни донинi ведуть себе нiчим не лiпше, нiж дикуни iз берегiв Амазонки, намазавши бальзамом один iз трупiв i тримаючи його у склепi для всенародного огляду. Ходять у цю могилу на оглядини вже десятилiттями i вчать своiх дiток, що дядько, якого не закопали, як усiх iнших, у землю, – не дядько, а бог. Чим це лiпше, нiж iнкрустацiя i розписи на батькiвських черепах, що зберiгаються для нащадкiв у креденсi племенi Тупсi? Тому чие би ричало…
До речi, уже не на Краснiй площi, а у храмовому комплексi Чечен-Іца (не плутати iз Чечнею та iз розбомбленою Москвою столицею Грозний), що у поселеннях майя, на надгробнiй плитi зображено людину, що сидить за пультом управлiння лiтальним апаратом. Руками космонавт тримае штурвал i дивиться у перископ. На нього надiтий дихальний апарат, а довкола зображенi рiзного роду авiацiйнi прилади. Ракета, у якiй сидить цей майя, у хвостi мае сопло iз вогненним шлейфом – ii на орбiту виводить не iнакше, як i на Байконурi, – реактивний двигун.
Тут, очевидно, похований, не по-дикунському, як у Мавзолеi, а по-людськи, – майямський Гагарiн. Загалом, для тутешнього народного епосу лiтальнi крилатi машини, повiтрянi мандрiвки, навiдування гостей iз Неба на Землю, – речi не менш буденнi, нiж офiра задля доброго врожаю власного раба, здобутого у бою iз сусiдським племенем, чи обов’язок дати каменюкою по головi своему спiвплемiннику, що звабив на племiнних танцях твою жiнку.
Тому не спiшiть iз висновками, чи мають вони моральне право пророкувати нам кiнець. Думаю, i конкiстадори поквапилися зi своiми першими висновками, поки не огледiли сповна месоамериканську цивiлiзацiю. Зрештою, сьогоднi ми маемо теж таку можливiсть, коли навiдаемося щонайменше у двi центральноамериканськi краiни – Мексику i сусiдню Гватемалу.
