скачать книгу бесплатно
Динозаври. Дитяча енциклопедiя
Д. Мирошнiкова
Валентина Мирошнiкова
Ця книга е першою спробою докладно i цiкаво розповiсти юному читачевi про iснування та зникнення давнiх мешканцiв нашоi планети – динозаврiв. З неi ви дiзнаетесь багато нового про зовнiшнiй вигляд i спосiб життя «жахливих ящерiв», що панували на Землi 65 мiльйонiв рокiв тому, про науковi знахiдки i вiдкриття вчених-палеонтологiв, якi протягом двох столiть вивчали цих викопних тварин, про найсучаснiшi спроби вiдтворити iх. На вас чекае захоплююча прогулянка Парком юрського перiоду, зустрiчi з величезними травоiдами i «м’ясозаврами», морськими чудовиськами i повiтряними драконами, розповiдi про дивовижних iстот, що на думку деяких вчених й досi iснують поряд з нами.
Дитяча енциклопедiя
Динозаври
Сприймайте свiт не як пiвнiч та пiвдень, не як захiд та сход, але скрiзь вiдрiзняйте свiт старий вiд свiту нового.
Зi старовинноi тiбетськоi казки
Усе про динозаврiв в однiй книжцi
Ще з найдавнiших часiв люди знаходили в землi кiстки, не схожi на кiстки звичайних тварин. Інодi вони були просто величезними. Тому майже всi народи планети вiрили, що десь iснують велетенськi iстоти – дракони.
Та й як було не повiрити в них! Докази були поряд. Ось що побачив, наприклад, погонич верблюдiв монголець Багва в ущелинi Бугiн-Цав: «Перед ним з’явилася страшна потвора з розтуленою пащею iз гострими зубами, з пазурами на лапах. Довгий хвiст тягнувся кудись далеко, вглиб пiщаника. Картина була така незвична i страшна, що Багва остовпiв вiд здивування, а отямившись, побiг до верблюда i помчав до свого стану».
Казковий дракон
Людська фантазiя надiлила драконiв дивовижними рисами – вмiнням дихати вогнем, лiтати пiд хмарами. Загадковi тварини нiбито були вкритi залiзною або золотою лускою. Азiйськi казковi дракони часто допомагали бiднякам i карали злих багатiiв, а европейськi зазвичай стерегли скарби та викрадали красивих дiвчат, за що лицарi iх вбивали.
Згодом з’ясувалося, що казковi тварини i справдi жили на Землi, але задовго до того як на планетi з’явилися люди. Втiм, реальнi «дракони» значно вiдрiзнялися вiд казкових. Про те, якими вони були, вченi дiзналися завдяки багаторiчним науковим розвiдкам, i зараз ми дещо вже знаемо про цих тварин, яких називають динозаврами, але чим бiльше ми дiзнаемося про них, тим бiльше виникае нових запитань. Тож динозаври досi залишаються загадковими iстотами.
Якщо пересiчну людину спитати, чи знае вона, хто такi динозаври, вона, мабуть, вiдповiсть: «О, динозаври! Величезнi, страшнi, кровожернi», – i назве тираннозавра. Кому вiдомо трохи бiльше, той додасть кiлька слiв про гiгантських травоiдiв – диплодокiв та бронтозаврiв, летючих зубастих потвор птеродактилiв, жахливих морських страховиськ – iхтiозаврiв, i розповiсть про таемничу Нессi, що, кажуть, i тепер живе у шотландському озерi Лох-Несс.
На жаль у цих характеристиках бiльше помилок, нiж правильних даних, бо не всi з перелiчених iстот е динозаврами, до того ж динозаври були не тiльки великими, а й маленькими. А що стосуеться iснування Нессi та причин вимирання динозаврiв, то тут ми маемо бiльше прагнення до сенсацiй, нiж наукових уявлень.
Проте, якщо ви взяли до рук цю книжку, то, напевно, хочете долучитися саме до наукових вiдомостей про динозаврiв. Вона саме для вас. Тут представленi новiтнi погляди вчених на динозаврiв, викладенi основнi гiпотези, якi iснують зараз щодо решти проблем, досi не розкритих.
Деякi науковi уявлення про динозаврiв просто застарiли, але утвердилися у свiдомостi людей. Ось, наприклад, одне з таких уявлень. Понад сто рокiв тому американський дослiдник Отнiел Чарлз Марш, коли вперше вивчав повний скелет гiгантського динозавра, був вражений надто маленькими розмiрами його мозку i зробив висновок: «Дуже невеликi розмiри голови i мозку свiдчать про те, що рептилiя була нерозумна i рухалася повiльно». Але зараз е данi, що спростовують це твердження. Хоча для широкого i необiзнаного загалу динозаври досi залишаються дурними i малорухливими. Звичайно, за винятком знаменитого тираннозавра, який завдяки кiнострiчкам здобув репутацiю хитрого кровожерного хижака i майже спринтера. Проте щодо його можливостей iснують цiлком протилежнi думки. З ними та iншими цiкавими припущеннями ви i познайомитесь в цiй книжцi.
Так уявляли дракона в Європi на початку XVIII ст.
Треба мати на увазi, що багато помилкових уявлень про динозаврiв поширюеться через популярнi видання або Інтернет. У них, наприклад, до динозаврiв вiдносять плезiозаврiв i птеродактилiв, iхтiозаврiв i птеранодонтiв. А родовiд птахiв ведуть вiд археоптерикса i навiть птерозаврiв. Це не так. А чому саме, ви дiзнаетеся з роздiлу «Царi мезозою».
Героi цiеi книги – не лише динозаври, а й ученi-палеонтологи, якi повiдомили стiльки цiкавого про давнiх ящерiв i простежили iсторiю розвитку всього живого на планетi Земля. Це треба знати будь-якiй освiченiй людинi. Тому в роздiлах «Лiтопис земного життя та його лiтописцi», «У пошуках жахливих ящерiв» та «Динозаври i люди» мiстяться основнi вiдомостi про розвиток життя, про те, що i як вивчае палеонтологiя, розповiдаеться про видатних вчених, якi зробили значний внесок у вивчення викопних iстот, зокрема динозаврiв. Багато уваги придiлено також розкриттю основних наукових понять i термiнiв, необхiдних для розумiння оповiдi.
Оскiльки динозаври стали не лише яскравим явищем в iсторii живого свiту, а ще й своерiдним феноменом людськоi уяви, у роздiлi «Динозаври i люди» подано також думки про твори письменникiв i кiнематографiстiв, у яких вiдображено ящерiв.
Нарештi, заключний роздiл енциклопедii мiстить коротенький огляд сучасних наукових розвiдок у галузi генетики як пiдгрунтя для можливого клонування викопних iстот i вивчення генетичних зв’язкiв давнiх тварин iз сучасними.
Чiльне мiсце посiдае також висвiтлення поглядiв на проблему вимирання динозаврiв та питання щодо iх iснування в наш час, якi дуже часто стають темами сенсацiйних, але далеких вiд науки повiдомлень. Проте свiт динозаврiв не потребуе нiяких сенсацiй. Вiн i без того дуже цiкавий i таемничий. І чекае на молодих дослiдникiв.
I
Лiтопис земного життя та його лiтописцi
Щелепи, що жували зелену траву на луках, лежатимуть бiлими кiстками, а трава продовжуватиме зеленiти.
Старовинне тiбетське прислiв’я
Перш нiж з’явилися динозаври, на Землi збiгло дуже багато часу. Мiльярди рокiв тривав розвиток живих iстот вiд найпростiших органiзмiв до велетнiв-динозаврiв. Проте i iм на змiну прийшли меншi за розмiром тварини, нащадки яких живуть на Землi досi. Цi перетворення обумовленi змiнами у клiматi планети й рiзними геологiчними подiями: пiднiманням та опусканням суходолу, змiщенням континентiв, активiзацiею вулканiчноi дiяльностi. А щоб скласти уявлення про цей процес, треба ближче познайомитися з тим, що вiдбувалося на планетi протягом ii iснування. До того ж без ознайомлення з цим роздiлом iншi буде важко зрозумiти.
Отже, давайте розпочнемо з головного – з’ясуемо, що вiдбувалося на Землi впродовж ii iснування, як розвивалися живi iстоти i як люди про все це дiзналися.
Виникнення Земли
Як розвивалося життя на Землi
Вiдомо, що багато мiльйонiв рокiв тому життя на Землi не iснувало. Це пов’язано з процесом народження планети й умовами, що були несприятливими для живих органiзмiв.
Існуе кiлька теорiй (гiпотез) про те, як утворюються планети взагалi. Найпоширенiша з них стверджуе, що Земля, як i ii сусiди по Сонячнiй системi, близько чотирьох з половиною мiльйонiв рокiв тому утворилася з великоi газовоi туманностi. Планета почала притягувати до себе пиловi частинки й космiчнi уламки-метеорити i поступово збiльшувалася в розмiрi.
Дрiбненькi частинки пиловоi хмари лiтали в космосi з шаленою швидкiстю i пiд час ударiв дуже розiгрiвалися. Тому Земля вiдразу пiсля народження була гарячою. Але температура космiчноi порожнечi залишалася низькою, тому планета потроху почала охолоджуватися.
Процес цей тривав дуже довго. На розпечену рiдку поверхню планети нескiнченним дощем сипалися метеорити та болiди (так називають величезнi метеорити). Падаючи на розплавлену земну поверхню, вони подiбно до грудочок землi, кинутих у болото, залишали на поверхнi слiди, якi пiсля застигання ставали першими горами та плоскогiр’ями.
Минав час. Поверхня планети ставала дедалi твердiшою, а кiлькiсть космiчних гостей iз зменшенням пиловоi хмари теж меншала. Але процеси утворення рельефу планети тривали. Земля здригалася вiд землетрусiв. Мiльйони потужних вулканiв вивергали на ii поверхню потоки лави i дощi вулканiчних бомб та обсипали ii вулканiчним попелом. Усе це застигало й теж утворювало гiрськi ландшафти. А там, де вулканiв не було i земна поверхня остигала, вкриваючись корою, з’являлося дно майбутнiх океанiв.
Поступово з вулканiчних газiв та водяноi пари, що iх вивергали вулкани, утворилася атмосфера Землi. З часом, коли планета значно охолонула, пара почала осiдати на ii поверхню водою. Всi низини заповнилися нею i стали океаном – колискою земного життя. Першi його ознаки з’явилися десь 3,5 млрд рокiв тому в морських глибинах, причому на досить великiй глибинi, бо на поверхнi умов для цього не було: все живе знищувалося ультрафiолетовим випромiнюванням Сонця.
Газова туманнiсть
В атмосферi планети не було кисню. Здебiльшого вона складалася з вуглекислого газу, метану та амiаку. Над землею гримiли страшеннi, майже безперервнi грози. Нищiвне ультрафiолетове випромiнювання Сонця загрожувало всьому живому. Однак це сприяло рiзним хiмiчним реакцiям, i поступово у водi почали накопичуватись органiчнi речовини.
У первiсних океанах було розчинено багато кислот, солей та лугiв. Вони вступали в найрiзноманiтнiшi хiмiчнi реакцii, яким сприяла iонiзацiя води пiд впливом блискавок, сонячного випромiнювання й тиску новонародженоi атмосфери. Нестiйкi сполуки розпадалися, стiйкi зберiгалися. Це вiдбувалося протягом мiльярда рокiв, аж поки в первiсному океанi виникли амiнокислоти. З них утворювалися невеличкi скупчення цих речовин, а потiм з’явилися первiснi, ще недосконалi живi iстоти.
Найдавнiшi рештки живих органiзмiв знайдено в Пiвденнiй Африцi. Це бактерiеподiбнi iстоти, вiк яких становить 3,5 млрд рокiв.
Їх було так багато, що воду первiсного океану можна назвати справжнiм бульйоном. Живi грудочки, що нагадували холодець, були дуже маленькi – порошинки, непомiтнi для неозброеного ока, – проте живi. Щоправда, вони ще не вмiли рухатися самостiйно. Мiльйони iх вихлюпували хвилi на узбережжя, вони гинули пiд час вивержень вулканiв. Але розмножувалися грудочки надзвичайно швидко, i це врятувало iх вiд повного знищення.
Першi живi iстоти спочатку живилися органiчними речовинами, якi давала нежива природа, потiм навчилися самi будувати iх з вуглекислого газу i води. Згодом вони перетворилися на одноклiтиннi органiзми. Першими були бактерii, якi й досi живуть у дуже жорстких умовах – навiть на полюсах i в пустелях. Цiкаво, що первiснi бактерii мало вiдрiзнялися вiд сучасних. Це доводять викопнi знахiдки.
У первiсних морях буяли синьо-зеленi водоростi. Вони були здатнi до фотосинтезу, тобто перетворювали променеву енергiю Сонця на енергiю хiмiчних зв’язкiв органiчних речовин, а вуглекислий газ – на вiльний кисень та озон. Завдяки iм у первiснiй атмосферi планети з’явився кисень i озоновий шар, який затримуе проникнення ультрафiолетового промiння на Землю.
Зовсiм недавно наука з’ясувала, що за несприятливих умов – посухи, морозiв, голодування та iнших факторiв – деякi одноклiтиннi органiзми можуть об’еднуватися у багатоклiтиннi. Отже, можна припустити, що багато мiльйонiв рокiв тому окремi новоутворення втратили здатнiсть до подiлу i утворили багатоклiтиннi органiзми.
Трохи пiзнiше виникли багатоклiтиннi органiзми. Серед перших багатоклiтинних науцi вiдомi джгутиковi органiзми, якi мали властивостi як тварин, так i рослин, тобто були здатнi до фотосинтезу i водночас могли пересуватися й споживати iнших одноклiтинних. Напевне, саме цi iстоти стали предками тваринного i рослинного свiту нашоi планети. При цьому тварини поступово роздiлилися на двi групи – споживачiв рослин (травоiдних) i хижакiв. Останнi споживали травоiдних i вiдомi пiд назвою м’ясоiди. Однак тi тварини, що пiдтримували життездатнiсть, споживаючи травоiдiв, теж прямо залежали вiд рослин. Вони не могли iснувати без кисню, який утворювався зеленим покривом планети шляхом фотосинтезу.
Скам’янiлi (лiворуч) та сучаснi (праворуч) бактерii
Вiдтодi органiчний свiт Землi постiйно змiнювався. Що глибше занурюемося ми в iсторiю розвитку земного життя, то бiльше спостерiгаемо вiдмiнностей тваринного i рослинного свiту вiд сучасних форм, якi з’явилися порiвняно недавно. Навiть нашi печернi предки бачили довкола себе зовсiм iнших тварин. А за часiв панування на планетi динозаврiв майже все було iнакше.
Англiйський натуралiст Чарлз Роберт Дарвiн
Сталося так завдяки еволюцii – незворотнiй iсторii розвитку тваринного та рослинного свiту. Еволюцiйнi процеси грунтуються на спроможностi живих органiзмiв змiнюватись пiд впливом рiзних факторiв заради виживання. Тобто живi органiзми здатнi пристосовуватися до змiн у довкiллi. Тi види живих iстот, якi при погiршаннi умов iснування змiнюються i набувають нових рис та особливостей, перетворюються на iншi види. А тi, що не змогли пристосуватись або пристосувалися невдало чи недостатньо, вимирають. Оскiльки сучаснi умови життя на планетi зараз не схожi на прадавнi, то й наш тваринний i рослинний свiт дуже вiдрiзняеться вiд того, що був колись давно.
У книзi «Походження видiв шляхом природного вiдбору», написанiй пiсля плавання навколо свiту, Чарлз Роберт Дарвiн стверджував, що всi живi iстоти мають едине походження, а розмаiття видiв е наслiдком пристосування живих органiзмiв до умов життя i боротьби за виживання. Йому належить i вiдома теза про походження людини вiд мавпи.
Але ж яким чином люди дiзналися про все? Адже нiхто не бачив живих динозаврiв чи iх предкiв. Нiкому було розказати про них, нiкому намалювати, нiкому сфотографувати. І все ж таки зараз ми знаемо досить багато про доiсторичне життя на Землi. Це сталося завдяки дуже цiкавiй науцi – палеонтологii, яка вивчае вимерлих тварин i рослини, що зникли.
Середньодевонський ланшафт
Календар Землi
Щоб полегшити орiентування в iсторii Землi та розвитку життя на нiй, вченi роздiлили ii на тривалi вiдрiзки часу, якi назвали ерами. Ери, у свою чергу, теж подiляються на перiоди, залежно вiд змiн, якi вiдбувалися у свiтi рослин i тварин, тобто у флорi й фаунi планети.
Мiж цими умовними вiдрiзками часу, кожний з яких тривав багато мiльйонiв рокiв, немае чiтких меж, бо змiни вiдбувалися дуже повiльно.
Таким чином, iсторiю розвитку нашоi планети можна уявити у виглядi таблицi-календаря, де водночас iз назвами ер та перiодiв зазначено iх тривалiсть. Таку таблицю називають геохронологiчною, бо в перекладi з давньогрецькоi «гео» означае «земля», а «хронос» – «час».
Геохронологiчна таблиця
Архейська ера
Найдавнiша ера названа архейською. В той час на земнiй кулi тiльки почала формуватися земна кора. Природно, життя тодi на планетi ще не було.
Протерозойська ера
Наступну еру називають протерозойською, тобто ерою первiсного життя. Саме тодi на планетi з’явилися першi ознаки життя у виглядi одноклiтинних, а потiм i первiсних багатоклiтинних органiзмiв. Згодом з останнiх виникли першi рослини (бактерii, синьо-зеленi водоростi) та складнi з бiологiчноi точки зору iстоти, наприклад безхребетнi черви, медузи та губки. Але життя iснувало лише в морях, бо склад атмосфери та ультрафiолетове випромiнювання Сонця створювали несприятливi для нього умови на суходолi.
Палеозойська ера
За протерозоем настала ера давнього життя, або палеозойська ера. Вона почалася 570 млн рокiв тому i тривала 340 млн рокiв. Їi початком вважають появу органiзмiв з кiстяками, черепашками та панцирами.
Побачити першi бактерii вченим допомогла здатнiсть мiнералу пiриту та деяких сполук кремнiю до замiщення м’яких тканин. Таким чином у вiдкладеннях утворилися точнi копii рiзних викопних iстот, зокрема одноклiтинних органiзмiв. Таку копiю вченi називають «реплiкою на молекулярному рiвнi». Побачити ii, звичайно, можливо лише за допомогою потужного електронного мiкроскопа. Наприклад, одна з найдавнiших знайдених завдяки цьому явищу клiтин мае довжину 0,7 i ширину 0,2 мк.
Це був досить бурхливий перiод iсторii Землi. В атмосферi планети вирували потужнi урагани. Їi поверхня здригалася вiд землетрусiв i вулканiчних вивержень. Кiлька разiв змiнювався клiмат. Вологi перiоди змiнювалися посушливими, кожний з яких тривав багато мiльйонiв рокiв. Моря висихали, на iх мiсцях утворювалися пустелi.
У першiй половинi палеозою життя, як i ранiше, iснувало тiльки в морях. Бiльшiсть iстот мешкала на днi, у величезних мiлководних лагунах, що оточували материки. Риб ще не було. Потiм з’явилися першi плавцi – головоногi молюски. Лагуни стали колискою i для перших хребетних тварин. Вони були малорухливi, не мали щелеп i парних плавцiв, живилися мулом, точнiше органiзмами, якi iснували в ньому. Першi хребетнi тварини стали предками риб.
У другiй половинi палеозою в атмосферi зросла кiлькiсть кисню та озону. Озоновий шар почав затримувати проникнення на поверхню Землi великоi кiлькостi небезпечного ультрафiолетового випромiнювання, а це дало змогу рослинам та iстотам покинути морську колиску й потроху опановувати суходiл.
Палеозойську еру вченi подiляють на шiсть перiодiв: кембрiйський, ордовицький, силурiйський, девонський, кам’яновугiльний та пермський. Кожен з них мае своi цiкавi особливостi, якi дозволяють уявити, як саме з’явилися динозаври.
Кембрiйський перiод
Перший, кембрiйський перiод, або просто кембрiй, названо на честь Кембрiйських гiр в Англii, де вперше 1836 року були дослiдженi вiдкладення того часу. Вiн тривав 70 млн рокiв.
У кембрii на мiсцi холодного Льодовитого океану iснував досить теплий материк Лавренцiя. На пiвдень вiд нього був розташований Бразильський материк, який формою нагадував яйце. Європа була меншою за сучасну i умовно названа науковцями Руським материком. Мiлководне Кембрiйське море вiддiляло ii вiд Сибiрського материка, який лежав у районi сучасного Захiдного Сибiру. На пiвдень вiд нього iснував невеликий Китайський материк, чия територiя збiгаеться з мiсцем розташування Китаю. В той час iснувала i Африка, яка була дещо меншою за сучасну. А от так званий Австралiйський материк тягнувся вiд сучасноi Індii до Захiдноi Австралii.
Цi материки повiльно дрейфували поверхнею планети, iнодi зiштовхувалися, знов розходилися i утворювали безлiч островiв, якi згодом знов приеднувалися до материкiв або iх заливали морськi хвилi. Існували й острови вулканiчного походження.
Вулканiчна дiяльнiсть на планетi була дуже активною. Мiльйони вулканiв продовжували вивергати лаву, попiл та гази. Земна поверхня здригалася вiд землетрусiв i залишалася абсолютно голою. На суходолi не було рослин, не бiгали тварини, не лiтали птахи. Лише мовчазне камiння та пiски панували у свiтi.
Життя вирувало тiльки у кембрiйських теплих i мiлководних морях. Там жили дивовижнi iстоти, наприклад, археоцеати – губкоподiбнi органiзми з пористим вапняним кiстяком. Формою вони нагадували келихи або чашi, тому так i звуться (у перекладi з давньогрецькоi слово «археоцеат» означае «давня чаша»). Так само, як губки, вони крiпилися до морського дна i все життя проводили на одному мiсцi, поглинаючи мiкроскопiчних мешканцiв моря. Постiйно на одному мiсцi жили й цистоiдеi. Цi iстоти мали довгi стеблини, вершини яких закiнчувались вапняними чашечками, що нагадують нерозкритi пуп’янки квiтiв.
Ще цiкавiшими були справжнi королi кембрiйських морiв – трилобiти, або «трилопаснi». Таку назву вони дiстали через оригiнальну побудову тiла, яке вздовж i впоперек роздiлялося на три частини. Зовнi трилобiти були схожi на скорпiонiв або чудернацьких жукiв. Довжина бiльшостi з них не перевищувала 2,5 сантиметра, але були й досить великi види. Трилобiти повiльно повзали по дну в пошуках дрiбних донних мешканцiв детритiв, а щоб захиститися вiд ворогiв, згорталися у клубочок, як iжачки або мокрицi. Жили вони близько сiмдесяти мiльйонiв рокiв тому i не залишили анi прямих, анi вiддалених нащадкiв. Їх трохи нагадують сучаснi мечохвости й молунськi раки.
Вiдбитки трилобитiв
Рештки брахiоподiв
Ще цiкавiшими були брахiоподи-плечоноги, названi так за те, що вони мали двi кiнцiвки, якi начебто продовжували «плечi» iстоти. Брахiоподи вже мали добре розвинену кровоносну систему, шлунок та печiнку, а також хiтинову черепашку, схожу на панцир сучасних комах.
Серед цих незвичних створiнь були й нашi добрi знайомцi – медузи – майже такi самi, як сучаснi. За мiльйони рокiв вони не змiнилися, як не змiнилися деякi черви та губки.
Ордовицький перiод
Епоха кембрiю перейшла в ордовик. Час його панування на планетi – 60 млн рокiв. Уперше ордовицькi вiдкладення були знайденi англiйським вченим Родерiком Мурчiсоном, який вiднiс iх до силуру. Пiзнiше вченi звернули увагу на те, що ордовицький рослинний i тваринний свiт суттево вiдрiз няеться вiд флори i фауни силурiйського перiоду. Тому на XXI Мiжнародному геологiчному конгресi було прийнято рiшення вiдокремити ордовицький перiод.
На той час материки знов змiнили своi обриси. Вже вiдома нам Лавренцiя роздiлилася на чотири великi острови, поряд з якими утворилася велика кiлькiсть маленьких острiвцiв. З Руського материка утворилося два, а Сибiрський та Китайський зменшилися вдвiчi. Їх частково залило море, над поверхнею якого височiли острови – вершини колишнiх гiр. Пiвденна Америка, Африка, Індостан та Австралiя рухалися назустрiч одне одному i врештi-решт утворили единий пiвденний материк – величезну Гондвану. Внаслiдок зiткнення материкiв i посилення вулканiчноi дiяльностi виросли новi гори, якi ставали дедалi вищими i крутiшими.
Дуже змiнилися клiматичнi умови. На планетi стало значно теплiше. Це створило сприятливi умови для подальшого розвитку живих органiзмiв.
У мiлких i теплих ордовицьких морях процвiтали нашi давнi знайомцi трилобiти i цистоiдеi. А поряд з ними метушилися iншi морськi мешканцi.
Дно вкривали справжнi хащi з коралiв i вапняних кущiв – строматопор. Але бiльше за них було маленьких радiолярiй, одягнених у дивовижнi панцирi з тонких кремнiевих голочок. Переплiтаючись мiж собою, цi голочки створювали чудернацьке вбрання – ажурнi кулi, келихи, дзвони, кошики й таке iнше. Проте розгледiти iх можна хiба що пiд мiкроскопом, такими дрiбними були цi чарiвнi iстоти.
Не менш витонченими були i кремнiевi губки, якi нагадували прозорi келихи. Їх кремнiевий кiстяк складався з гiлочок, кожна з яких мала чотири променi. Тому цi губки i називаються чотирипроменевими. Ще прекраснiшими були iхнi сестри – шестипроменевi губки. Шiсть променiв на голочках при складаннi створювали дивовижнi геометричнi вiзерунки.
Серед молюскiв найпоширенiшими були наутiлоiдеi, якi нагадували спiралi, роги, кораблики, та iншi черевоногi мо люски, чиi черепашки майже не вiдрiзняються вiд черепашок наших черевоногих сучасниць. Наутiлоiдеi були хижаками i мали довжину до 4 м. Зараз вiд численноi кiлькостi iх видiв збереглися лише маленькi наутiлуси.
Найважливiшою подiею ордовицького перiоду, мабуть, слiд вважати появу хребетних iстот. Найдавнiшi з вiдомих нам хребетних знайденi саме в ордовицьких вiдкладеннях. Найпоширенiшими з них стали численнi риби. Вони ще не мали щелеп, iхне тiло захищала не луска, а панцир, тому такi риби i називаються панцирними. Деякi, наприклад, дрепанаспiс, який був пласким, наче камбала, на спинi мали товстий кiстковий щит завдовжки 35 см.
Бурхливо розвивалися в цей перiод рослини. Вони почали опановувати прiсноводнi водойми поблизу морського узбережжя. З’явилися першi споровi рослини, якi мали мiцне стебло з добре розвинутою судинною системою – мережею канальцiв, якими вода з розчиненими в нiй поживними речовинами могла дiставатися до всiх частин рослини. Незабаром такi рослини почали освоювати суходiл i насичувати атмосферу киснем.
Силурiйський перiод
Уже знайомий нам Родерiк Мурчiсон першим описав i силурiйський перiод, вивчаючи вiдкладення у Вельсi (Англiя). Вчений дав йому назву на честь племенi силурiв, яке колись тут жило.
Для цього перiоду, що тривав 45 млн рокiв, характерним е поступове потеплiння. Протягом силуру з теплого вiн перетворився на сухий та жаркий. Знов змiнилася географiчна карта планети. На мiсцi сучасного Сибiру утворився новий материк – Ангарида. А наприкiнцi перiоду почався пiдйом суходолу.
Потеплiння призвело до випаровування морiв. Територii, зайнятi водою, скоротилися, i частина водоростей опинилася на суходолi. Деякi з них пристосувалися до нових умов i започаткували розвиток рослинного свiту планети.
Першими наземними, а точнiше, напiвводними рослинами стали псилофiти. Вони росли на берегах водних басей нiв, були невеликими, десь 30–40 см заввишки, i не мали листя. Зелене вбрання iм замiнювала луска. Псилофiти ще не мали корiння – це були вiдростки, якими вони закрiплювалися в мулi. А розмножувалися цi давнi рослини спорами, майже такими, як сучаснi папоротi. Аби прорости, спори мали потрапити у воду.
Сусiдами псилофiтiв були птеридофiти. Цi рослини теж розмножувалися спорами, але в деяких iз них на пагонах розвинулося зачаткове листя.
Трохи пiзнiше на суходiл почали виповзати й деякi мешканцi морiв та прiсних водоймищ, якi, правда, далеко вiд води не вiдходили. Вважають, що першими були комахи.
А морська фауна того часу майже не вiдрiзнялася вiд ордовицькоi. Побiльшало тiльки голкошкiрих. Окрiм цистоiдей тут тепер жили морськi лiлii, морськi зiрки, морськi iжаки тощо. А ось трилобiтiв значно поменшало. Це трапилося тому, що в силурiйських морях з’явилися ракоскорпiони, якi дуже нагадували трилобiтiв, але були iхнiми запеклими ворогами. Цi жахливi хижаки мали мiцнi клешнi, голку на хвостi та отруйний шип.
Вiд ракоскорпiонiв утворилися iстоти, якi вже жили на суходолi, поблизу смуги прибою. Зовнi вони нагадували скорпiонiв, якi е iх прямими нащадками.
Але головною подiею у свiтi тварин силуру став бурхливий розвиток риб. Силурiйськi риби мало нагадували своiх нащадкiв. Вони жили на днi й рухалися дуже повiльно. У них не було кiстяка, трикутнi плавцi щiльно прилягали до тiла, а на шкiрi та в ротi росли маленькi зуби. З часом у силурiйських риб сформувався кiстяк, зябровi дуги перетворилися на щелепи, а зуби на шкiрi стали лускою.
