Місячний камінь

Наскільки я пам’ятаю, це був перший приступ зневіри в моєї пані з того часу, як вона була ще дівчинкою. Я повернувся в будуар. Містер Френклін вийшов у сад до містера Годфрі, який мав незабаром їхати в місто. Ми із сищиком Каффом пішли прямо в покої міледі.

І знаєте, міледі справді трохи зблідла, коли побачила його.

Однак вона відразу ж оволоділа собою й запитала сищика, чи він не заперечує проти моєї присутності. Вона додала, що я не тільки її старий слуга, але й надійний порадник, і що в усіх домашніх справах вона звикла зі мною радитись. Сержант люб’язно відповів, що він дивиться на мою присутність, як на поміч, оскільки має сказати дещо про слуг взагалі й пересвідчився, що моя компетентність у цій справі вже принесла йому певну користь. Міледі показала на два стільці, і ми відразу ж сіли радитися.

– У мене вже склалась певна думка про цю справу, – почав сищик Кафф. – Прошу вашого дозволу, міледі, залишити її поки що при собі. А зараз я хочу згадати про своє відкриття нагорі, у вітальні міс Веріндер, і про те, чим я вирішив – з вашого дозволу, міледі, – зайнятися в першу чергу.

Далі він розповів про пляму на дверях і про зроблений ним висновок так, як він виклав його тільки що інспекторові Сігреву.

– Одне можна сказати з цілковитою певністю, – додав він на закінчення. – Алмаз пропав з шухляди шафки. Незаперечне також й інше: сліди від плями на дверях повинні бути на одязі, що належить комусь у цьому домі. Перш ніж ми зробимо ще один крок уперед, ми повинні знайти цей одяг.

– І це приведе, мабуть, до викриття злочинця? – спитала моя пані.

– Прошу пробачення, міледі, я не кажу, що алмаз украли. Я тільки говорю зараз, що алмаз пропав. Якщо буде знайдено одяг з плямою, тоді це може повести й до відшукання алмаза.

Міледі глянула на мене.

– Ви що-небудь зрозуміли? – спитала вона.

– Сержант Кафф розуміє, міледі, – відповів я.

– А яким чином ви збираєтеся знайти замазаний одяг? – спитала моя пані, знову звертаючись до детектива. – На превеликий сором, скрині й кімнати моїх добрих слуг, які багато років живуть у мене, вже обшукав перший слідчий. Я не можу й не хочу дозволити, щоб їм заподіяли образу вдруге!

Оце так пані! Оце жінка, єдина на десять тисяч!

– Саме на це я й хотів звернути увагу вашої милості, – сказав сищик. – Перший слідчий завдав багато шкоди слідству, кинувши тінь підозри на слуг. І якщо я дам їм привід гадати, що їх запідозрюють удруге, невідомо, які ще перешкоди вони нам чинитимуть, особливо жінки. А тим часом їх скрині треба обшукати вдруге – з тієї простої причини, що під час першого трусу шукали алмаз, а під час другого повинні знайти замазаний одяг. Я цілком згоден з вами, міледі, що слід зважити на почуття слуг. Але я також цілком переконаний, що гардероб слуг необхідно обшукати.

Ми зайшли, напевно, у безвихідь. Міледі висловила це в більш вишуканих виразах, ніж я.

– Мені спав на думку план, як розв’язати цю трудність, – сказав сищик Кафф. – Якщо ви, міледі, погодитеся з ним, я пропоную пояснити суть справи слугам.

– І служниці відразу подумають, що їх знову запідозрюють, – сказав я, перебиваючи його.

– Цього вони не подумають, містере Беттередж, – відповів сищик. – Я їм скажу, що робитиму обшук у всіх, – починаючи з міледі і тих, хто ночував у домі в середу. Це чистісінька формальність, – додав він, глянувши скоса на мою пані, – але слуги сприймуть це так, ніби їх ставлять нарівні з господарями, і, замість того, щоб заважати слідству, вважатимуть за честь сприяти йому.

Я повинен був визнати, що він має рацію. Міледі спочатку здивувалась, але потім теж погодилася, що це справедливо.

– А ви певні, що такий обшук необхідний? – спитала вона.

– Це найкоротший шлях до мети, міледі.

Моя пані встала, щоб подзвонити покоївці.

– Ви поговорите зі слугами, спочатку одержавши ключі від мого гардероба.

Сищик Кафф спинив її вельми несподіваним запитанням:

– А чи не краще нам спочатку пересвідчитись, що й інші дами і джентльмени теж погодяться на це?

– Єдина інша дама в цьому домі – міс Веріндер, – відповіла моя пані здивовано. – Єдині джентльмени – мої племінники, містер Блек і містер Еблуайт. Можете не сумніватись – вони не відмовляться.

Я нагадав міледі, що містер Годфрі вже від’їжджає. Не встиг я промовити ці слова, як містер Годфрі сам постукав у двері, щоб попрощатися; слідом за ним увійшов і містер Френклін, який зібрався провести його до станції. Міледі розповіла їм про наші утруднення. Містер Годфрі відразу відповів згодою. Він гукнув на Самюеля у вікно, щоб той вніс назад його чемодан, а потім сам віддав ключ сищикові Каффу.

– Коли слідство закінчиться, мої речі можна переслати до мене в Лондон, – сказав він.

Сищик прийняв ключі і чемно промовив:

– Мені жаль, що я завдаю вам клопоту, сер, через просту формальність, але приклад джентльменів примирить з обшуком і слуг.

Містер Годфрі вельми люб’язно попрощався з міледі і попросив передати його шанування міс Речел у таких виразах, які ясно свідчили, що він не приймає її «ні» за остаточну відмову і має намір при першій же нагоді знову освідчитись. Містер Френклін, виходячи слідом за своїм кузеном, сказав сищикові, що всі його речі готові для огляду і що все, що належить йому, ніколи не замикається. Сержант Кафф висловив йому свою вдячність. Його план, запам’ятайте, був сприйнятий міледі, містером Френкліном і містером Годфрі з надзвичайною готовністю. Лишалось тільки одержати згоду міс Речел, перш ніж скликати слуг і почати розшуки замазаного одягу.

Непояснима нелюбов міледі до сищика, здавалося, ще більше посилилась після того, як ми знову залишились утрьох.

– Якщо я пришлю вам ключі міс Веріндер, – сказала вона, – гадаю, вам поки що від мене нічого не треба?

– Прошу вашого пробачення, міледі, – відповів сержант Кафф. – Але перш ніж ми почнемо, я хотів би заглянути в книгу запису білизни. Може статись, що замазаний одяг належить до білизни. Якщо ці розшуки не дадуть ніяких результатів, я попрошу дати мені відомості про всю білизну, що є в будинку, і про всю білизну, яку віддали прати; якщо якої-небудь речі невистачатиме, можна буде припустити, що саме на ній і залишилася фарба і що цю річ навмисне заховала вчора або сьогодні та особа, якій вона належить. Інспектор Сігрев, – додав сержант, обернувшись до мене, – звернув увагу служниць на пляму, коли вони скупчилися в кімнаті у четвер вранці. Можливо, містере Беттередж, і це виявиться однією з багатьох помилок інспектора Сігрева.

Міледі звеліла мені подзвонити, щоб принесли книгу запису білизни. Вона лишалася з нами доти, поки не принесли цю книгу, на той випадок, якби, проглянувши її, сищик Кафф знову схотів що-небудь спитати.

Книгу запису білизни принесла Розанна Спірман. Ця дівчина вийшла сьогодні до сніданку надзвичайно бліда і змарніла, але вона вже трохи видужала після вчорашньої слабості і приступила до своїх обов’язків. Сищик Кафф пильно подивився на нашу другу служницю – на її обличчя, коли вона входила, і на її криве плече, коли вона виходила.

– Ви ще щось маєте мені сказати? – спитала міледі з нетерпінням, бажаючи якомога швидше позбутися сищика.

Великий Кафф відкрив книгу запису білизни, розібрався в ній за півхвилини і знову закрив її.

– У мене до вас, міледі, тільки одне запитання, – сказав він. – Молода жінка, яка принесла сюди цю книгу, служить у вас так само давно, як і інші слуги?

– Чому ви про це запитуєте?

– Тому, що коли мені востаннє довелось бачити її, вона сиділа в тюрмі за крадіжку.

Після цього не лишалось нічого іншого, як розповісти йому всю правду. Моя пані звернула особливу увагу на гарну поведінку Розанни в її домі і згадала, що наглядачка виправного будинку була про неї якнайкращої думки.

– Сподіваюсь, ви не підозрюєте її? – спитала на закінчення міледі вельми серйозно.

– Я вже казав вам, міледі, що до цього часу нікого в домі не запідозрював у крадіжці.

Після цієї відповіді міледі підвелася, щоб іти нагору, по ключі міс Речел. Сержант випередив мене, квапливо відчинивши перед нею двері і дуже низько вклонившись їй. Міледі затремтіла, проходячи повз нього.

Ми чекали, чекали, а ключів усе не було. Сищик Кафф не промовив до мене жодного слова. Він повернув до вікна меланхолійне обличчя, заклав у кишені кістляві руки й тихо насвистував про себе «Останню літню рожу».

Нарешті ввійшов Самюель, але не з ключами, а з папірцем для мене. Я зніяковів і ледве надів окуляри, почуваючи, що похмурий погляд сищика невідступно стежить за мною. На папірці рукою міледі було написано кілька рядків олівцем. Вона повідомляла мені, що міс Речел рішуче відмовилась показати свій гардероб. Коли міледі спитала її чому, вона залилася сльозами. Після повторного запитання вона вигукнула: «Тому, що не хочу, от і все. Тільки через мій труп ви зможете досягти своєї мети, не інакше». Я зрозумів небажання міледі зустрітися із сищиком Каффом після такої відповіді її доньки. Якби я був не занадто старий для милої юнацької соромливості, я почервонів би від однієї думки, що повинен глянути йому в очі.

– Звістка про ключі міс Веріндер? – спитав сищик.

– Панночка не згодна на обшук свого гардероба.

– А! – сказав сищик.

Голос його не був підпорядкований такій досконалій дисципліні, як його обличчя. Він промовив «А!» тоном людини, яка почула те, що сподівалась почути. Він і розсердив, і злякав мене – не можу пояснити чому, але це було так.

– Від обшуку доведеться відмовитись? – спитав я.

– Так, – відповів сержант, – від обшуку мусимо відмовитись, тому що ваша панночка не погодилась на нього, як інші. Ми повинні оглянути весь одяг у домі або зовсім цього не робити. Пошліть чемодан містера Еблуайта в Лондон з першим же поїздом, а книгу запису білизни поверніть з моїм шануванням і вдячністю служниці, яка принесла її.

Він поклав книгу на стіл і, вийнявши складаний ніж, почав зрізувати свої нігті.

– А ви, здається, не дуже розчарувались? – спитав я.

– Так, – відповів сищик Кафф, – не дуже.

Я постарався викликати його на відверту розмову.

– І чому це міс Речел стає вам на перешкоді? – спитав я. – Адже її інтереси вимагають, щоб вона вам допомагала.

– Почекайте трохи, містере Беттередж, почекайте.

Голови, кмітливіші від моєї, зрозуміли б смисл його слів.

Або людина, менш віддана Речел, ніж я, побачила б, куди він хилить. Жах, що його міледі відчувала перед сищиком, напевно, означав (як я зрозумів уже згодом), що вона (як говориться у Біблії) «неясно розрізняла», куди він хилить. А я цього тоді ще не розумів – от і все.

– Що ж тепер робити? – спитав я.

Сищик Кафф кінчив «манікюр», подивився на свої нігті з меланхолійним інтересом і сховав складаний ніж.

– Ходімо в сад, – сказав він, – і подивимось на троянди.

Розділ XIV

Найближчий шлях з кабінету міледі в сад вів через відомий уже нам чагарник. Щоб вам був зрозумілішим дальший хід подій, я повинен додати, що стежка в чагарнику була місцем улюбленої прогулянки містера Френкліна. Коли він зникав з дому і його ніде не могли відшукати, ми звичайно знаходили його тут.

Треба признатися, читачу, що я досить затятий. Чим упертіше сищик Кафф приховував від мене свої думки, тим наполегливіше намагався я про них довідатись. Коли ми повернули на стежку в чагарнику, я спробував перехитрувати його іншим способом.

– У даній ситуації, – сказав я, – на вашому місці я зайшов би у безвихідь.

– На моєму місці, – відповів сержант, – ви прийшли б до висновку, який у даній ситуації знищив би всякі сумніви. Облишмо поки що цей висновок, містере Беттередж. Я привів сюди вас не для того, щоб ви підкопувались під мене, наче борсук; я привів вас сюди для того, щоб одержати від вас деякі відомості. Звичайно, ви могли б розповісти їх мені і в будинку. Але двері й слухачі взаємно притягуються, і в людей моєї професії виробився корисний для здоров’я смак до свіжого повітря.

Хіба цю людину перехитруєш? Я здався і став терпляче, наскільки міг, чекати, що ж буде далі.

– Не будемо вникати в причини поведінки вашої панночки, – вів далі сищик, – пожалкуємо тільки, що вона відмовилась мені допомогти і таким чином утруднила слідство. Ми повинні тепер постаратись таємницю плями на дверях, яка, повірте моєму слову, є одночасно і таємницею алмаза, відкрити іншим шляхом. Замість того, щоб робити обшук в гардеробі слуг, я вирішив, містере Беттередж, поговорити з ними, вивідати їхні думки і вчинки. Однак, перш ніж приступити до цього, я хотів поставити вам кілька питань. Ви людина спостережлива; скажіть, чи не помітили ви якоїсь дивини в кого-небудь із слуг (окрім, звичайно, цілком природного переляку і хвилювання) після того, як виявилась пропажа алмаза? Чи не помітили між ними якоїсь особливої сварки? Або щоб хтось був не в настрої? Наприклад, чи не розсердився хто-небудь ні з того ні з сього? Чи не занедужав раптово?

Я відразу ж згадав про несподівану хворобу Розанни Спірман за вчорашнім обідом, але не встиг відповісти, як сищик Кафф раптом втупився очима в кущі і промимрив про себе:

– Ага!

– Що трапилось? – спитав я.

– Знову ревматизм у спині, – відповів сищик голосно, немов бажаючи, щоб нас почула третя особа. – Напевно, на погоду.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.